Реферат на тему:
Критерії періодизації та основні періоди розвитку методичної думки з
фізики в Україні
Періодизація – це поділ всього процесу розвитку науки на відрізки часу,
які відрізняються один від одного специфічними особливостями,
встановленими на основі об’єктивних критеріїв та принципів. Періодизація
може мати загальний характер і мати відношення до тієї чи іншої частини,
якій можуть бути притаманні якісь відмінні риси, що зумовлюють більш
детальне виділення часових рамок – етапів.
Період – проміжок часу, протягом якого відбувається який-небудь
закінчений процес. Етап – відрізок часу у розвитку будь-якого руху,
процесу. Отже, період є більш загальним поняттям порівняно з етапом.
Етап виступає як частина періоду і може відрізнятись передусім тим, що
включає в себе основні, найважливіші події періоду, несе в собі, так би
мовити, його сутність. Поряд з тим можуть існувати етапи підготовчого
характеру, завершення того, що зроблено протягом основного етапу, етапи
затишку та інші.
Проблема періодизації розвитку вітчизняної методики навчання фізики є не
тільки історико-педагогічною, але в значній мірі і методологічною. На
цей бік питання в кінці 50-х років звернув увагу відомий історик
педагогіки проф. М.А.Константінов, який дивився на проблему періодизації
як на одне з центральних питань історії педагогіки як науки (7,56).
Визначення підходів до розв’язку цієї задачі вимагає від дослідників
виявлення таких провідних методологічних принципів як співвідношення
логічного та історичного, загального та особливого для предмету свого
дослідження, у даному разі для розвитку вітчизняної методики навчання
фізики.
Варто підкреслити, що можливість періодизації історії розвитку методики
фізики, як і будь-якої іншої галузі знань, виникає лише тоді, коли вже
накопичено і узагальнено значний обсяг конкретних історико-педагогічних
матеріалів і фактів, оскільки, як справедливо зауважив відомий історик
педагогіки В.Я.Струминський, наукова періодизація у будь-якій історичний
роботі є не передумовою вивчення історії, а результатом старанного
всебічного і глибокого опанування нею (7,62).
Методика навчання фізики у різні епохи розвивалась не рівномірно.
Визначити періоди та етапи її розвитку означає передусім знайти переходи
в її історії, революційні зрушення, які відокремлюють один період
розвитку від іншого. Вирішення цієї задачі – не проста справа.
Аналіз робіт відомих методистів-фізиків /О.І.Бугайов, Л.І.Резніков,
М.Й.Розенберг, І.К.Туришев/ (1,5,6,7,8) показує, що в деяких з них
роблються спроби виділити ті чи інші періоди та етапи розвитку
вітчизняної методики навчання фізики. При цьому звертається увага на два
положення: по-перше, відсутня будь-яка єдина періодизація історії
розвитку вітчизняної методики фізики як наукової дисципліни, і по-друге,
в історичних роботах не висуваються переконливі критерії поділу історії
методичної науки на періоди. Однією з причин невдач у розв’язанні цієї
проблеми є спроба висунути загальну періодизацію розвитку фізики як
навчального предмету в середній школі і для історії методичної науки.
Разом з тим, у кінці 80-х років відомий методист проф. О.В.Сергєєв вже
розробив основи періодизації історії методики навчання фізики як
наукової дисципліни (7), які, між тим, потребують свого уточнення.
Періодизація історії методики фізики за будь-якою однією ознакою є
недостатньою і може використовуватись лише з обмеженою метою локальної
характеристики тих чи інших історичних етапів. Періодизацію розвитку
методичної думки не можна будувати хронологічно, тобото, за сторіччями,
п’ятидесятиріччями і т.д. Навряд чи треба доказувати, що цей чисто
формальний принцип не є правильним, оскільки розвиток методики фізики
відбувається нерівномірно. Неправильною є періодизація і за окремими
вченими. Безперечно, буває і так, що у розвитку науки відбувається
докорінний злам у зв’язку з роботами того чи іншого видатного вченого,
однак, як загальний принцип періодизації він не підходить.
У наукознавчій літературі вченими вже розроблено загальні основи
періодизації і в своїх конкретних дослідженнях з громадянської історії,
соціально-економічних відносин, а також у роботах, які відносяться до
питань природознавства і техніки, вони показали як треба використовувати
основні методологічні принципи (2,3,4,7). Так, говорячи про принципи
періодизації історії природознавства, виходять із врахування взаємодії
двох головних складових розвитку науки, одна з яких виступає як рушійна
сила наукового прогресу, яка лежить ззовні самої науки, інша – як
особлива логіка її руху, яка в свою чергу знаходиться всередині науки і
виражає її відносну самостійність.
Для визначення науково-обгрунтованих принципів періодизації історії
методики фізики необхідно знайти правильне поєднання обох вказаних
моментів – зовнішнього і внутрішнього – та відповідних їм двох підходів
у науці: по-перше, підходу, за допомогою якого розкриваються матеріальні
чинники історичного розвитку, по-друге, підходу, за яким
прослідковується внутрішня логіка розвитку науки і всього людського
пізнання взагалі. При такому методологічному підході до періодизації
історії методики фізики, на нашу думку, цілком враховується, по-перше,
його докорінна залежність від суспільного розвитку, від економічних та
політичних умов, і, по-друге, його відносна самостійність як
специфічного явища життя, притаманного ряду формацій і підпорядкованого
не тільки загальним, але й своїм специфічним законам розвитку. Таким
чином, при вирішенні питання періодизації історії методики навчання
фізики ми повинні виходити із внутрішніх особливостей розвитку цієї
науки із врахуванням її тісного зв’язку з фізикою, методикою фізики,
педагогікою, історією педагогіки і школи, психологією, розвитком
суспільства.
Дослідження, які нами було проведено, дали змогу висунути та
обгрунтувати наступні критерії, яким повинна задовольняти періодизація
вітчизняної методичної науки:
1.Оскільки вітчизняна історико-методична наука розвивалась і
розвивається в певних соціально-економічних умовах, то досягнення,
еволюцію та тенденції розвитку методичної думки слід розглядати у
нерозривному зв’язку з тими етапами, які характеризують
прогресивно-поступальну ходу суспільства. Це один із головних критеріїв
визначення періодів її розвитку.
h›
h›
oe
gdzg?
і і впровадженням її в практку історико-методичних досліджень. Ця
методологія виявить суттєвий вплив на дослідницьку проблематику, на
методи дослідження, на формування кадрів з історії методики навчання
фізики в середній школі, їх світогляд.
3.Об’єктивним критерієм для визначення початкової відмітки періоду
/етапу/ є рішення форумів по перебудові системи освіти, урядові
постанови про розвиток, удосконалення та реформування освіти,
педагогічної науки і загальноосвітньої школи, які, відбиваючи об’єктивні
процеси розвитку суспільства, накреслюють магістральні і стратегічні
шляхи перебудови, визначають найважливіші віхі та орієнтири цього
динамічного процесу як закономірного.
4.Будь-який період повинен характеризуватися докорінною зміною мети
навчання /співвідношення освітніх, виховних, розвиваючих і практичних
завдань/, наслідком чого мусить стати зміна змісту і структури середньої
фізичної освіти.
5.Кожен період розвитку методики навчання фізики повинен відбивати
принципові зміни в самій методичній науці, викликані появою нових
методичних ідей, концепцій, теорій і принципів, які вимагають
докорінного перегляду усталених поглядів і підходів до методів,
технологій, засобів і форм навчання.
6.При визначенні періодів розвитку методики навчання фізики необхідно
брати до уваги історію розвитку дидактики як науки, оскільки вона має
спільний з методикою об’єкт, співвідносячись з нею як ціле та частина.
7.Настання нового періоду в розвитку методичної думки можна визначити за
тими змінами, які відбуваються у взаємовідносинах між методикою фізики
та іншими суспільними явищами, аналіз цих зв’язків дає змогу з’ясувати
дісні причини непояснених інакше процесів та явищ, коріння яких
знаходяться не в самій методиці навчання фізики як педагогічної науки, а
в історичній обстановці.
8.Для будь-якого періоду характерним є зміна організаційних форм науки,
а також включення у науковий обіг нових історико-методичних джерел.
Особлива увага у звязку з цим повинна приділятись виникненню і розвитку
наукових шкіл та науково-методичних центрів з фізики, аналізу
проблематики наукових досліджень та характеру впливу їх на розвиток
методичної науки.
9.Кожному періоду розвитку методики навчання фізики притаманне основне
протиріччя між суб’єктивним моментом у науковому поступі /поглядах
вчених, учителів-новаторів, засобами їх мислення, їх світоглядом/ з
одного боку, і об’єктивним змістом наукових і методичних знань з іншого.
База цих протиріч породжується і закріплюється соціальними умовами.
10.Для кожного періоду в історії методики навчання фізики характерним є
зміна загального стану науки, що іменується революцією, оскільки перехід
до нового періоду у розвитку наукового пізнання завжди пов’язаний з
кардинальним переглядом застарілих, усталених поглядів і принципів, із
заміною їх більш прогресивними поглядами, концепціями, теоріями.
11.Суттєвим критерієм періодизації розвитку вітчизняної методики
навчання фізики слід вважати визначення найважливіших перспективних
напрямків, течій і тенденцій цього розвитку, характерних саме для даного
періоду /етапу/, виявлення реальних і закономірних педагогічних явищ, що
знаменували собою початок їх формування.
12.Для будь-якого періоду характерним є наявність видатних
методистів-фізиків і фізиків-педагогів, діяльність і праці яких справили
революційний вплив на розвиток методичної думки і постановку процесу
викладання фізики в середній загальноосвітній школі.
Виявлення критеріїв дало можливість побудувати та обгрунтувати наступну
періодизацію вітчизняної історії методики навчання фізики як наукової
галузі знань:
І. Виникнення експериментального природознавства і вивчення елементів
фізики у перших вітчизняних навчальних закладах /середина ХVII ст. –
XVIII ст./.
ІІ. Зародження методики навчання фізики в перших підручниках фізики і в
процесі навчання за ними /перша половина XIX ст. – 60-ті роки XIX ст./.
ІІІ. Становлення методики навчання фізики в середній школі як наукової
дисципліни /60-ті – кінець 90-х років ХІХ ст./.
ІV. Наукова революція кінця ХІХ – початку ХХ ст. і тенденції розвитку
вітчизняної методики фізики в середній школі /кінець 90-х років ХІХ ст.
– жовтень 1917 р./.
V. Становлення і розвиток вітчизняної методики фізики в перші
пожовтневі роки і роки педагогічних шукань /20-ті роки ХХ ст./.
VI. Генезис та еволюція методики навчання фізики на базі використання і
розвитку прогресивної дореволюційної методичної думки /30-ті – кінець
50-х років ХХ ст./.
VII. Основні досягнення і тенденції розвитку вітчизняної методики
навчання фізики в середній школи в умовах науково-технічної революції
/кінець 50-х – середина 80-х років ХХ ст./.
VIII. Розвиток дидактики фізики як інноваційний процес /середина 80-х –
наш час/.
Така побудова основних періодів дозволяє чітко виявити прогресивні
тенденції і досягнення вітчизняної методики навчання фізики як науки
порівняно із закордонною.
Література
Бугаёв А.И. Методика преподавания физики в средней школе: Теоретические
основы. – М.: Просвещение. 1981.
Вендровская Р.Б. Очерки истории советской дидактики. – М.: Педагогика.
1982.
Иванов С.В., Коршунов А.М., Петров Ю.В. Методологические проблемы
исторического познания. – М.: Высшая школа. 1981.
Исследования по истории частных методик. – Советская педагогика. -N 11.
1972.
Резников Л.И. Современные проблемы методики физики. – Физика в школе. –
N 2. 1972.
Розенберг М.И. Розвиток методики навчання фізики в УРСР. – В кн.:
Методика викладання фізики. – Республиканський науково-методичний
збірник.– К.: Радянська школа. – Випуск 3. 1967.
Сергеев А.В. Методические указания и материалы к спецкурсу “История
методики преподавания физики в средней школе”. – Запорожье. 1984.
Турышев И.К. К вопросу о периодизации истории развития отечественной
методики физики. – В кн.: Вопросы методики в школе. – Владимир. 1974.
Турышев И.К. История развития методики физики в России. – Владимир:
Влад. гос. пед. инст., – Вып. 1., 1974. – Вып. 2. 1975.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
