.

Годівля, догляд та вирощування молочних кіз (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
15 11313
Скачать документ

Реферат на тему:

Годівля, догляд та вирощування молочних кіз

Молочні породи кіз, завдяки своїм природним і біологічним особливостям
та господарському значенню, мають всі переваги і можливості для
успішного розведення їх в сучасних умовах сільськогосподарського
виробництва в Україні.

Вагітність у кіз триває в середньому 5 місяців, або 150 діб з коливанням
±3–5 діб. Перші два з половиною місяці після парування помітити
суягність у кози практично неможливо. Коли коза запліднена, вона після
парування поводиться спокійно і не виявляє ознак охоти. Починаючи з 3-го
місяця вагітності в кози збільшується живіт, і розвиток плоду стає
помітним.

Упродовж вагітності козематок треба добре годувати, особливо в другу
половину вагітності, коли плід починає інтенсивно розвиватися. Рівень
годівлі кітних козематок має безпосередній вплив на розвиток і
продуктивність очікуваного потомства, його збереження та молочність
козематок. Низький рівень годівлі призводить до того, що плід
розвивається не за рахунок поживних речовин кормів, а за рахунок
резервів тіла матері. Відтак козенята народжуються слабкими й
недорозвиненими, а в козематок на 30–40% знижується молочна
продуктивність порівняно з тими, яких годують нормально.

В останні місяці вагітності козі треба згодовувати якісні й поживні
корми та не виснажувати її далекими перегонами. Проте моціон у гарну
погоду сприяє збільшенню апетиту у тварин, а також кращому розвиткові
приплоду та легкому проходженню пологів.

Щоб запобігти захворюванням у період вагітності та виникненню абортів не
можна згодовувати козематкам поцвілого або промерзлого корму;
згодовувати багато соковитих кормів, що спричинюють сильне бродіння
(силосу, коренеплодів, кухонних відходів тощо); узимку випасати по
паморозі й ожеледиці; перед вигоном на пасовище попередньо згодовувати
сіно; напувати крижаною водою; бити; гонити швидко; допускати скупчення
суягних козематок та випасати по дуже крутих схилах і відкосах; різко
міняти режим та раціон годівлі; утримувати вагітних кіз слід у сухому,
теплому й освітленому приміщенні без протягів.

Не менш як за місяць до козління, якщо коза сама не перестане давати
молоко, її потрібно “запустити”, тобто припинити доїти, оскільки в цей
період плід особливо потребує поживних речовин, а доїння негативно
впливає на його розвиток. “Запускати” козу потрібно поступово, проводячи
доїння все рідше й рідше, але при кожному доїнні молоко слід видоювати
до кінця, щоб запобігти захворюванням вимені.

За кілька діб перед окотом за козою починають стежити. У здорової,
нормально вгодованої козематки за правильного положення плоду роди
відбуваються протягом 20–40 хв, і вона не потребує ніякої допомоги.
Спочатку з піхви з’являється навколоплідний міхур, наповнений
навколоплідною рідиною, який розривати передчасно не слід, бо він
розширює родові шляхи і полегшує просування плоду. Зазвичай козенята
виходять передніми кінцівками, на яких лежить голова. Щойно пройшла
голова, за нею проходить і тулуб — швидко та легко. Якщо козематка після
пологів не заспокоїлася, то слід чекати другого козеняти, яке
народжується через 10–15 хв після першого.

Якщо козематка не може довго родити, а з петлі з’являється одна чи
обидві ніжки без головки, то це означає, що плід лежить неправильно і
потрібна акушерська допомога. Якщо козеня народжується у навколоплідному
міхурі, то, щоб воно не задихнулося, міхур треба розірвати, очистити рот
і ніс козеняти від слизу. Після родів козематка зазвичай піднімається і
при цьому пуповина обривається, якщо ж вона не обірвалася, то її
відрізають на 6–8 см від живота козеняти і змазують 5% розчином йоду,
лізолу, креоліну або карболової кислоти.

Після пологів козематці дають можливість облизати козеня, що сприяє
теплообмінові, а також швидшому виділенню посліду, що відокремлюється
через 1–2 год після родів. Якщо цього не трапилося, то козеня треба
витерти насухо чистою ганчіркою й помістити в сухе і тепле місце. Якщо і
протягом 4–5 год послід не виділився, треба звернутися по допомогу до
ветеринарного працівника. Насильне відокремлення посліду ні в якому разі
не допускається, адже це спричиняє захворювання родово-статевих органів.
Послід разом з мокрою підстилкою треба одразу ж утилізувати.

Після закінчення родів козу напувають теплою водою і доять. Перед
доїнням вим’я обмивають теплою водою і витирають чистою серветкою. Перші
цівки молозива потрібно здоїти в інший посуд або на підлогу, бо в них
багато небезпечних мікробів.

Перші 2–3 доби козу годують помірно легко перетравними кормами: якісне
сіно, висівки, овес або свіжа трава. Потім переходять на збільшений
раціон, згодовуючи, крім сіна, макуху, дерть, коренеплоди або силос, які
різко підвищують молочну продуктивність кози. Перші дні козу доять 4–5
разів на добу, потім поступово переходять на триразове доїння.

Існує два способи вирощування козенят: перший — природний, під матір’ю,
а другий — випоювання без матері. Кожен із них має свої переваги й
недоліки. Так, утримувані разом з матір’ю козенята турбують кіз
постійним ссанням, на пасовищі вони ссуть не тільки свою матір, а й
інших кіз, часто гострими зубами травмуючи соски. Через це ускладнюються
і доїння, і перехід козенят до самостійної годівлі, а також зменшується
кількість товарного молока. Господарки часто шиють мішечки з двома
мотузочками за розміром вимені кози. Їх одягають на вим’я і закріплюють
за допомогою мотузочків, зав’язуючи їх на спині перед маклоками. Такі
мішечки не дають козенятам можливості безупинно ссати, забезпечують
режим і норму їх випоювання, захищають вим’я від травмування та від
комах.

Узагалі утримувати козенят з матір’ю легше, вони одержують свіже
материнське молоко просто з вимені, добре розвиваються, менше хворіють
на шлунково-кишкові захворювання. Такий спосіб утримання більш поширений
у пуховому та вовновому козівництві.

У молочному козівництві для отримання більшої кількості товарного молока
практикують, як правило, штучне вирощування козенят, яке дає можливість
регулювати їх годівлю. Але таке утримання складніше, вимагає ретельного
догляду за молодняком у молочний період і навіть за незначної
неохайності призводить до шлунково-кишкових захворювань у козенят
(диспепсії).

За штучного вирощування козенят одразу ж після народження віднімають від
матері і годують з пляшки з гумовою соскою, проте краще привчити їх пити
молоко з миски. Для цього козеняті дають проголодатися, потім ставлять
біля миски, підгинають передні ноги в колінцях, а лівою рукою нагинають
голову до миски. Коли воно не п’є саме, у молоко занурують вказівний
палець вимитої правої руки і змушують козеня ссати з пальця, притримуючи
іншими його мордочку. Якщо воно почне пити, то палець з рота виймають, а
коли не п’є, все повторюють, доки козеня не питиме самостійно. Привчати
козеня пити молоко тільки з пальця не слід, потім важко буде відлучати.
Молоко дають свіже, одразу після доїння, або підігрівають до 38°С. У
перші 2–4 доби після окоту коза дає молозиво, яке треба обов’язково
згодовувати козенятам. Посуд має бути чистим, після кожної годівлі його
слід мити гарячою водою й просушувати.

gd± ?

іш цих кормів з додаванням 5 г крейди і 5 г кухонної солі на голову за
добу. Концентровані корми згодовують із такого розрахунку: з 30 по 45
день життя — по 75 г, з 46 по 60 — 125, з 61 по 120 — 200 г на голову за
добу. Для козенят добре варити вівсянку або кисіль із звичайного
пшеничного борошна (100 г борошна на 1 л води), який, починаючи з
10-денного віку, додають у молоко по 150–200 г на голову і поступово
збільшують до 600 г на добу, а з 2-місячного віку його поступово
виводять із раціону. З 1,5-місячного віку козенятам дають подрібнені
кормові буряки: спочатку 100, а потім 200–300 г на голову.

На безмолочну годівлю козенят переводять з 3-місячного віку поступово,
протягом 7–10 діб. Одночасно збільшують кількість концентрованих, грубих
та соковитих кормів, які згодовують тричі на добу. Незалежно від годівлі
молоком, козенятам досхочу згодовують якісне сіно та напувають чистою
нехолодною водою.

Концентровані корми краще перемішувати з подрібненими коренеплодами,
сіно зв’язують у пучки і вішають на відстані 30–40 см від підлоги.

За 3 місяці вирощування козенятам згодовують 65–70 кг молока, 10
концкормів, 2,5–3 висівок, 12–14 коренеплодів та 13–14 кг якісного сіна.

Козенят, вирощуваних під козематками, також слід підгодовувати
концентратами, коренеплодами і сіном. Відлучають молодняк поступово,
протягом 7–10 діб. Замість 3 разів, козенят пускають до матерів двічі,
потім раз на добу. Відлучений молодняк утримують ізольовано від маток
13–15 діб, після чого він відвикає від ссання і його знову можна
утримувати разом з козематками.

Улітку козенят краще випасати, підгодовуючи концкормами — 200–300 г на
голову. Коли випасати немає змоги, їм дають на добу по 3–4 кг зеленої
маси з різнотрав’я.

Нормально розвинене козеня при народженні важить 2,5–4 кг. За
правильного вирощування приріст живої ваги за місяць, до 6-місячного
віку, становить від 3,5 до 5 кг. Восени молодняк досягає живої ваги
30–40 кг, і його годують, як дорослих тварин.

Слід відзначити, що майже всі козенята народжуються з сережками, але без
так званої “бороди” — пучка грубого волосся внизу голови між щелепами.
За досягнення статевої зрілості як у козликів, так і в кізочок виростає
така “борода” і залишається на весь період їхнього життя.

Прислів’я говорить, що у корови й у кози молоко — на язиці: як нагодуєш,
так і надоїш. Правильна годівля — запорука здоров’я тварин, розширеного
відтворення стада, підвищення продуктивності кіз та рентабельності
козівництва. Якщо козі, яка дає молоко, бракує корму, то останній майже
весь іде на підтримку життєвих процесів в організмі, а на утворення
молока залишається дуже мало. Кози відчувають потребу у поживних
речовинах підтримуючого корму, який витрачається на дихання, рух,
підтримання темпетратури тіла та проходження обмінних процесів в
організмі. Незалежно від того, дає коза молоко чи ні, кількість
підтримуючого корму залежить від її живої ваги. Крім підтримуючого, коза
потребує і так званого продуктивного корму, що спрямовується на
утворення молока, м’яса, вовни, розвиток приплоду тощо.

Склавши разом кількість підтримуючого і продуктивного корму, отримаємо
добову норму кормів для кози.

Для порівняння різних кормів їхня поживність виражається в кормових
одиницях. За кормову одиницю прийнято 1 кг вівса середньої якості. У
таблиці 2 наводиться поживність широковживаних кормів для кіз, виражених
в кормових одиницях із вмістом білка та кількістю корму, яка дорівнювала
б кормовій одиниці.

Знаючи потребу кози в поживних речовинах корму і його поживність, легко
скласти за наведеними таблицями добову норму кормів для кози та раціон
її годівлі.

Годувати кіз треба не менш як двічі і не більш як чотири рази на добу.
Дуже часто годувати не корисно, адже коза значну кількість часу витрачає
на ремигання. Краще годувати тварин тричі на добу в той самий час.
Перший раз о 6–7-й, другий — о 12–13-й і третій — о 18–19-й годині.

Основним кормом для кіз є пасовище, зелена трава й сіно. Дорослій
тварині потрібно на добу 7–8 кг зеленого корму влітку і 2–3 кг грубого —
взимку. Найкраще кози їдять лучне, лісове, степове та бур’янисте сіно,
гілки дерев з листям (віники), сухе листя, кукурудзяне бадилля,
картоплиння, бурякову гичку, гарбузиння, а також яру солому й полову.

Соковиті корми легко засвоюються і є добрим молокогінним засобом.
Коренеплодів (буряків, моркви, земляної груші, ріпи), капусти й гарбузів
можна згодовувати по 2–4 кг на добу, сирої або вареної картоплі — 1–2 кг
на добу.

Приблизні добові раціони для кіз живою вагою 40–45 кг, що перебувають на
стійловому утриманні.

Сухостійній козі першої половини кітності: сіна різного — 1,5–1,7 кг,
коренеплодів — 1,0, концентратів — 0,2 кг.

Сухостійній козі другої половини кітності: сіна різного — 1–1,2 кг, ярої
соломи або полови — 0,5–0,7, висівок — 0,4–0,5 кг.

Козі з надоєм 2 кг за добу: сіна — 1,5 кг, коренеплодів — 2–2,5,
концентратів — 0,6–0,8 кг.

Козі з надоєм 4 кг: сіна різного — 1,5 кг, соломи ярової — 0,5–0,7,
коренеплодів — 2,5–3,0, макухи — 0,4, висівок — 0,5, вівса — 0,2 кг.

Кози не вибагливі до кормів, вони охоче поїдають зайві або нетоварні
овочі й фрукти, лушпиння та кухонні відходи. На власному подвір’ї автор
згодовував козі неїстівні сливи, все-таки побоюючись, що кісточки не
перетравляться і можуть спричинити захворювання шлунку. Проте побоювання
були марні: коза частину кісточок залишала при поїданні, а основну масу
майстерно випльовувала при ремиганні.

Кози люблять з’їдати молоді пагони, гілочки дерев і обгризати кору. Тому
у разі випасання їх у садках та молодих посадках використовують так
званий грудний ремінь: на голову кози вдягають вуздечку, а тулуб за
лопатками перев’язують мотузкою. Вуздечку й мотузку зв’язують між
передніми ногами ремінцем таким чином, щоб коза вільно ходила й паслась,
але не могла ставати на задні ноги, тобто робити “стойку” і пошкоджувати
дерева.

На пасовищі за нормального травостою коза за день з’їдає понад 7–8 кг
зеленої маси. Така кількість трави забезпечує надій молока 2,5–3 л за
добу. За вищих надоїв козу слід підгодовувати вранці й увечері
концентратами з розрахунку 0,5–0,6 кг за добу. Якщо через згодовування
концкормів надій молока збільшується, то кількість їх у раціоні можна
підвищити до 1 кг.

Часто козу утримують на прив’язі, що дає можливість не випасати її й
використовувати малі ділянки пасовищ. Зазвичай козу прив’язують до
приколотня, на який надівають кільце (щоб коза не заплуталася) й
закріплюють на ньому мотузку-повід завдовжки 5–10 м і більше. Другим
кінцем мотузки прив’язують козу за ошийник або за вуздечку.

Кози використовують будь-які пасовища, але на мокрих та заболочених їх
випасати небажано, щоб вони не заразилися глистами й не захворіли на
копитний гнилець. Небезпечно випасати кіз і на молодій люцерні,
конюшині, горосі та інших бобових травах, які можуть спричинити тимпанію
(здуття рубця).

Улітку кіз треба напувати чистою проточною водою з колодязя, річки або
джерела. Не слід використовувати воду з калюжі, болота, ставка, де вода
застояна і тварини можуть заразитися глистами та іншими хворобами.

Відомо, що кози невибагливі до кормів, втім, це не означає, що їх можнна
годувати абияк. Низькі надої часто бувають наслідком поганої годівлі,
тому що поживних речовин корму, як уже зазначалося, вистачає лише на
підтримку їхнього життя.

За надмірної годівлі коза отримує зайвий корм, який не встигає
засвоюватися організмом і виводиться з калом та сечею. Частково поживні
речовини корму використовуються на утворення жиру, який відкладається в
тілі, що не бажано для молочної кози. Тому молочних кіз варто годувати
за нормами, які ми пропонуємо в цій статті.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020