.

Лакофарбові матеріали для сільськогосподарської техніки (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
2 3226
Скачать документ

Реферат на тему:

Лакофарбові матеріали для сільськогосподарської техніки

Зима — період ремонту сільськогосподарської техніки, а однією з його
складових є фарбування. Для цього cлід знати, як підготувати техніку до
фарбування, які лакофарбові матеріали слід застосувати.

Лакофарбові матеріали (ЛФМ) призначені для захисту металевих поверхонь
від корозії, деревини — від надмірного зволоження й загнивання та
надання поверхням красивого зовнішнього вигляду. ЛФМ можна поділити на
основні та допоміжні. До основних матеріалів належать грунтовки,
шпатлівки, лаки та фарби, якi, власне, й утворюють лакофарбове покриття.
Допоміжні матеріали призначені для підготовки поверхні перед
фарбуванням, розведення лакофарбових матеріалів до робочої в’язкості,
прискорення висихання покриття, догляду за ним. До них належать
розчинники та розріджувачі, знежирювачі та фосфатуючi сполуки, змивні
рідини, перетворювачі іржі, каталізатори, шампуні, полiролі тощо.

Грунтовки призначені для створення покриття, яке слугує прошарком для
нанесення дальших шарів лакофарбового матеріалу, а також можуть бути
використані як самостійне захисне покриття. Грунтовки, зазвичай, є
обов’язковою частиною будь-якого лакофарбового покриття.

Шпатлiвки використовують для усунення нерівностей поверхні, яку мають
фарбувати.

Лаки — розчини плiвкоутворюючих речовин у розчинниках (органічних або
воді), які можуть містити сикативи, пластифікатори, засіб для
затвердіння та інші добавки. Прозорі без кольору або зафарбовані в
жовтий чи коричневий колір, ці рідини слугують для одержання прозорого
покриття або нанесення поверхневого шару по шару фарби для збільшення
блиску покриття.

Фарби застосовують для одержання зовнішнього шару лакофарбового
покриття, яке надає йому потрібного кольору, блиску, гладкості,
стійкості проти дії навколишнього середовища, механічної міцності i
хімічної стійкості. Рідкі фарби поділяються на олійні та емалеві
(емаль).

Олійними фарбами називають суспензію пігменту або суміші пігментів з
наповнювачем в оліфах, емульсії, латексі, якi утворюють після висихання
однорідну плівку. Окремі види олійних фарб випускають готовими до
використання, iншi (густотерті) слід розводити до робочої в’язкості
оліфою i розчинником.

Емаль — це суспензія пігменту або суміші пігментів із наповнювачем у
лаку, якi утворюють після висихання тверду прозору однорідну плівку з
різними фактурою поверхні та блиском.

Крім рідких ЛФМ, для захисту деталей сільськогосподарських машин, якi
піддаються механічному спрацюванню (лопаті вентилятора, граблини тощо),
а також тих, що перебувають у контакті з мінеральними або органічними
добривами (ємностi, дозувальні пристрої тощо), використовують порошкові
фарби.

Порошкові фарби — подрібнені тверді суміші плiвкоутворюючих речовин,
пігментів, засобів для тужавіння, наповнювачів та інших добавок. Такі
фарби утворюють покриття в процесі термообробки, за якої, внаслідок
сплавлювання частинок фарби, утворюється суцільне покриття.

Плiвкоутворювачем у порошкових фарбах може бути будь-який порошковий
полімер, який плавиться без виділення газоподібних продуктів.
Найпоширеніші в нашій країні термореактивні плiвкоутворювачi (епоксидні,
полiефiрнi, полiакрилатнi тощо).

Широкий асортимент основних ЛФМ промислового виробництва класифікують i
позначають відповідно до ДСТУ 9825.

В основу класифікації i позначення покладено два важливих показники:

– хімічний склад плівкоутворювача;

– призначення лакофарбового матеріалу для певних умов експлуатації.

Після порядкового номера, наданого матеріалу, допускається додавати
літерний індекс (одну або дві великі літери), що характеризує деякі
особливості лакофарбового матеріалу: ХС — холодного сушіння (висихає за
звичайної температури, яку в хімічній технології називають холодною, а
емаль — холодного сушіння); ПГ — пониженої горючості; НГ — негорюча; М —
утворює матове покриття; ПМ — утворює напівматове покриття; ВЭ — утворює
водоемульсійне покриття.

gdaL•

омер, а вид оліфи, на якій виготовлено фарбу: 1 — натуральна, 2 —
напівнатуральна (оксоль), 3 — гліфталева, 4 — пентафталева; 5 —
комбінована. Крім того, якщо в позначенні олійної фарби перед третьою
групою знаків стоїть цифра 0, то це означає, що фарба густотерта.

Є ще винятки. Так, якщо до складу олійних фарб входить пігмент тільки
одного виду (не два й більше), то, замість слова “фарба”, вказують назву
цього пігменту — білила цинкові, білила титанові, сурик залізний, оксид
хрому тощо.

Лакофарбові покриття (ЛФП) тракторів і сільськогосподарської техніки
регламентуються стандартом ДСТУ 6572. Трактори та сільськогосподарські
машини, відповідно до стандарту, поділяють на групи.

Умовне позначення груп сільськогосподарської техніки

I — трактори та самохідні шасі.

II — грунтообробні машин: культиватори, лущильники, борони, котки,
фрези, підгортачі.

III — машини для сівби та посадки: сівалки, саджалки.

IV — машини для підготовки і внесення добрив: змішувачі, розкидачі,
причепи для внесення добрив.

V — машини для захисту рослин: обприскувачі, обпилювачі, протруйники
насіння.

VI — машини для поливання: дощувальні машини та установки, насосні
станції.

VII — зернові, рисові й кукурудзозбиральні комбайни, жниварки для
збирання зернових культур, причепи тракторні й автомобільні для
перевезення різних вантажів.

VIII — машини та пристрої для збирання й первинної переробки бобових та
олійних культур, льону, хмелю, конопель.

IX — машини для очищення й сортування зерна та насіння: зерноочисні
машини, віялки, трієри, навантажувачі.

X — сільськогосподарські сушарки, повітропідігрівачі,
котли-пароутворювачі, водопідігрівачі.

XI — машини для збирання та первинної переробки овочів: картоплі,
буряків, капусти, цибулі, моркви, томатів.

XII — машини для садів, ягідників і виноградників: копачі саджанців,
розсади; машини для обрізання гілок, комбайни для збирання плодів, ягід
і винограду; засоби для транспортування плодів, ягід і винограду; машини
для обробки плодів, розсади тощо.

XIII — машини для заготівлі кормів: косарки, волокуші, граблі,
прес-підбирачі, кормо- і силосозбиральні комбайни, фуражири.

XIV — машини та обладнання для переробки, приготування й накопичення
кормів: обладнання для приготування кормових сумішей, агрегати
комбікормові, дробарки та подрібнювачі кормів; мийки, коренерізки.

XV — машини для приготування трав’яного борошна, гранулювання й
брикетування, бункери, завантажувачі сухих і вологих кормів.

XVI — машини та обладнання для комплексної механізації тваринництва:
роздавачі кормів, комплекти стійлового обладнання, комплекти обладнання
для кролеферми, установки для випоювання телят.

XVII — машини та обладнання для птахівництва: інкубатори, брудери,
бройлери, батареї і комплекти обладнання для кліткового та підлогового
вирощування й утримання птиці.

XVIII — машини та обладнання для комплексної механізації
водозабезпечення: водопідіймачі, водороздавачі, автонапувалки, установки
для очищення води.

XIX — машини та обладнання для доїння, первинної обробки й
транспортування молока: установки та апарати доїльні, ємності для
зберігання молока, очисники-охолоджувачі.

XX — обладнання для створення мікроклімату в тваринницьких приміщеннях і
обігрівання тварин: пристрої для опромінення молодняку,
електровентилятори, теплогенератори, установки для кондиціювання та
очищення повітря у птахівничих і тваринницьких приміщеннях тощо.

XXI — машини та обладнання для збирання, транспортування, накопичення й
знезараження гною та гноївки.

Стандарт передбачає 99 систем ЛФП залежно від умов експлуатації.
Найпоширеніші системи ЛФП у мікрокліматичних районах з помірним кліматом
та різними умовами експлуатації.

Поділ машин на групи є дуже умовним, оскільки часто в одну й ту саму
групу записано машини різної складності за будовою й призначенням.
Наприклад, у VII групу записано комбайни складної конструкції й
порівняно прості причепи для перевезення різних вантажів. Технології
одержання ЛФП для цих машин, звісно, мають бути різні. Здебільшого слід
використовувати й різні лакофарбові матеріали, попри те, що ЛФП у
процесі експлуатації можуть працювати в одних і тих самих атмосферних
умовах. Вибір матеріалів і технологія їхнього нанесення в такому разі
обгрунтовується техніко-економічною доцільністю. Системи ЛФП обирають
залежно від матеріалу, з якого виготовлено техніку (сталь, чавун,
алюміній і його сплави, деревина), та призначення деталей і збірних
одиниць для виробу в цілому.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020