.

Найважливіші шкідники кукурудзи в Україні (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1 4531
Скачать документ

Реферат на тему:

Найважливіші шкідники кукурудзи в Україні

Наприклад, гусениці бавовникової совки, що вилупилися з яєць, які були
відкладені на нитках качанів або мігрували сюди з інших частин рослини,
живляться й ростуть, а згодом пошкоджують верхівки качанів. Якщо листки
обгортки прилягають нещільно, тоді гусениці спроможні живитися зерном по
всій довжині качана. Закінчивши живлення, гусениця залишає качан
зазвичай через його верхівку або через отвір, який вона прогризає в
обгортці. На пізньостиглих сортах кукурудзи період відкладення яєць
розтягується, й більшість гусениць досягає зрілості на кукурудзі у фазі
воскової стиглості. Гусениці мають схильність до канібалізму, тому в
кожному качані розвивається, в кінцевому результаті, тільки одна
гусениця.

Така сама шкодочинність із совками (бавовниковою, карадриною,
капустяною) спостерігається на кукурудзі від стеблового (кукурудзяного)
метелика — Ostrinia nubilalis Hbn., що поширений в Україні скрізь. Зона
значної шкодочинності охоплює лісостепову й північ степової зони,
найшкодочинніший у Західному Лісостепу. Гусениці, які щойно відродилися
з яєць, мають довжину приблизно 1,5 мм, а старшого віку — 20–25 мм.
Молоді гусенички після початку живлення мають світло-зелений колір, бурі
або чорні головки, з часом вони темнішають, і дорослі гусениці зазвичай
набувають сіруватого або сіро-жовтого кольору, часто з легким
червонуватим відтінком і повздовжньою смугою на спині. Лялечки завдовжки
12,5–20 мм, жовто-коричневі. Зимують гусениці в стеблах ушкоджених
рослин, у половині травня — на початку червня заляльковуються. Літ
метеликів, як водиться, збігається в часі з початком викидання волотей
кукурудзою. Метелики в розмаху крил сягають майже 32 мм, з чітко
вираженим статевим диморфізмом. Самки мають солом’яно-жовті крила.
Передні крила — з трьома поперечними хвилястими темно-бурими смугами та
з широкою темно-бурою смугою біля зовнішнього краю. Задні — з двома ледь
помітними темними поперечними смугами. Крила самців темно-бурі, передні
— з двома смугами, задні — з широкою жовтою поперечною смугою.

Самки відкладають яйця зісподу листків по 15–20 шт. у кладці. Всього за
життя — близько 1200 яєць. Стадія яйця триває від 3 до 14 днів. Про
наявність на рослинах гусениць кукурудзяного метелика свідчать круглі,
нібито пробиті дробом, отвори й подовжені погризи на пластинках листків,
ходи в середніх жилках і листкових піхвах, обламані волоті, отвори та
ходи в стеблах. Окрім прямих втрат, пошкодження стебловим метеликом
спричинюють підвищення ураженості качанів фузаріозом. Більша частина
життя гусениць проходить усередині стебла або качанів, де нерідко вони
обгризають недозріле зерно. Особливо небезпечними є пошкодження нижньої
частини стебла, ніжки та стрижня качана. Розвиток гусениць триває
два-вісім тижнів. Зимує шкідник в стадії дорослої гусениці в стеблах
кукурудзи або на рослинних рештках. У зонах Полісся та Лісостепу шкідник
має одну генерацію, а в Степу — дві.

У період вегетації серед інших листогризучих шкідливих комах-поліфагів,
особливо в роки масового розмноження, кукурудзу пошкоджує лучний метелик
(Margaritia sticticalis L.), сарана перелітна, яка в Україні має два
підвиди: азіатська сарана (Locusta migratoria migratoria L.) та
середньоросійська (Locusta migratoria rossica Uv et Zol.), а також
італійська сарана (або італійський прус), що за оптимальних умов здатна
утворювати, крім нестадної, стадну форму. В стані депресії популяція
існує в нестадній формі. Форми між собою мають морфологічні відміни. За
даними наукових джерел останнього десятиріччя, в деяких господарствах
південних областей України спостерігалося 100% пошкодження посівів
кукурудзи сараною.

Комахи — переносники хвороб кукурудзи

Низка комах із різних рядів здатна переносити збудників хвороб кукурудзи
або сприяти інфікуванню рослин унаслідок пошкоджень, які вони
спричиняють різним органам і через які патогени проникають у рослини.

Вважається, що вірусні та бактеріальні хвороби здебільшого передаються
сисними шкідниками: попелицями, цикадками, клопами, — які в період
вегетації майже завжди у великій кількості живуть на хлібних і
пасовищних злаках.

Так, бактеріоз качанів — хвороба кукурудзи, що поширена, здебільшого, на
Півдні України, передається від хворих рослин здоровим хлібним клопиком
Frigonotylus ruficornis Geoffi, який перелітає на кукурудзу в період
молочної стиглості, ушкоджує неприкриті обгортками зернівки і в такий
спосіб заражає рослину збудником хвороби — бактерією Bacillus
mesentericus v. vulgatus Flugge.

З інших видів здатність переносити хвороби має також мандруючий слійняк
Notostira erratica L., лучні клопи, які у весняно-літній період
концентруються на посівах польових культур і часто мігрують, переносячи
вірусні хвороби.

Так, мозаїчну хворобу кукурудзи передає цикадка Peregrinus maidis;
мозаїку цукрової тростини з проса — кукурудзяна попелиця Aphis maidis;
штрихуватість кукурудзи та крапчастість кукурудзи передають цикадки —
Cicadulina mbila, C. zeae, C. nicholsi; карликовість кукурудзи
переносять цикадки Baldulus maidis та B.elimatus (під час живлення
хворими рослинами 24 години B.maitis здатна зберігати в собі вірусну
інфекцію упродовж 88 діб); плямистість листя — кукурудзяна попелиця
Rhopalosiphum maidis, персикова попелиця Myzodes persicae, попелиця
сливова листкова Rhopalosiphum prunifoliae; огіркову мозаїку кукурудзи —
персикова попелиця M.persicae, баштанна попелиця Aphis gossipii
(джерелами інфекції цієї хвороби можуть бути огірок, гарбуз, тютюн,
селера тощо); заляльковування кукурудзи спричинює цикадка Delpax
striatella.

До комах-переносників хвороб кукурудзи належать також і види, після
пошкоджень якими різних частин рослини створюються умови для проникнення
патогенів. Так, види мікроорганізмів, що пов’язані з гнилями стебла й
качана, розвиваються на рослинах після того, як їх заселяють гусениці
кукурудзяного стеблового метелика. З пошкоджених гусеницями ділянок
стебла, ніжки качана й качана найчастіше вдається виділити збудника
фузаріозу. Є також відомості, що цей шкідник спричинює ураженість
цукрової кукурудзи пухирчастою сажкою.

Грибні інфекції зазвичай пов’язані з пошкодженням качанів гусеницями
бавовникової совки. Гниль качанів (фузаріоз), що спричиняється грибом
Fusarium moniliforme, підсилюється, якщо є пошкодження від бавовникової
совки. При цьому зростає й зараженість зерен цим видом гнилі. Пошкоджені
качани погано розвиваються, дають низький урожай. Є також повідомлення,
що пошкодження призводять і до ураженості кукурудзи збудниками
Gibberella zea (гіберельоз), Nigrospora spp. (нігроспороз).

Є також дані про те, що земляні блішки Chaetocnema pulicaria Melsh. та
C. denticulata Ill. переносять збудника бактеріального в’янення цукрової
кукурудзи (вілт) у США (ця хвороба — об’єкт зовнішнього карантину в
Україні). Цю саму хворобу здатний переносити також південний
кукурудзяний жук Diabrotica undecimpunctata howardi Barber. Схожі види
блішок є на території України, тож у разі занесення бактеріального
в’янення вони, можливо, передаватимуть інфекцію.

Комірні шкідники кукурудзи

Найшкодочиннішими комахами, що пошкоджують кукурудзу під час зберігання,
є ті ж самі, що пошкоджують і зерно інших культур, зернові та різні
харчові продукти та корми. Ось чому проблема боротьби зі шкідниками
кукурудзи часто буває пов’язана з проблемами боротьби з комірними
шкідниками інших видів зерна й продуктів.

Найінтенсивніше зараження кукурудзи комірними шкідниками відбувається в
районах теплого клімату, де проблема боротьби з цією групою шкідників
виникає ще в польових умовах і не втрачає свого значення впродовж усього
періоду зберігання. Нижче наведено деякі загальні відомості про
найважливіші види кліщів і комах — шкідників кукурудзи, які виявляють
під час її зберігання (особливо ті види, що вигризають зародок та
ендосперм).

Найнебезпечнішими комірними шкідниками є кліщі, а саме: борошняний кліщ
(Acarus siro L.). В Україні зафіксовано повсюдно. Довжина тіла самки —
0,36–0,7 мм, самця — 0,32–0,43 мм. Кліщі пошкоджують зерно кукурудзи,
виїдають у ньому зародки й роблять його не придатним для сівби. Кліщі
вирізняються великою плодючістю та швидкістю розмноження. За оптимальної
для розвитку температури 18…24°С й вологості зерна 14–18% цикл
розвитку кліщів триває не більше 15 днів. В умовах спекотного літа
тривалість розвитку одного покоління становить 14–16 днів, у помірну
погоду — 30–36, а за температури 11…13°С — 48–37 днів. У зерні з
вологістю нижче 14% кліщ не виживає, а з підвищенням відсотка вологості
розмноження кліщів відбувається швидше. Плодючість сами — до 204 яєць.

Серед комах — комірних шкідників кукурудзи з родини довгоносиків —
найбільше економічне значення мають рисовий довгоносик (Sitophilus
oryzae L.) і комірний довгоносик (Sitophilus granarius L.), які схожі за
зовнішнім виглядом і способом життя, але дещо різняться за розміром.

Рисовий довгоносик — темний, червонувато-бурий жук, завдовжки 2–3,2 мм,
з двома характерними світло-жовтими плямами на кожному з надкриль, це й
різнить його з комірним довгоносиком. Крила розвинені: жук літає. У
личинок, що живляться в зерні, тулуб білий, товстий, немає кінцівок. В
Україні зустрічається переважно в південних областях і в Криму.
Теплолюбний. Оптимальною є температура 26…31°С, вологість зерна —
14–17%, відносна вологість повітря — 70–90%. Личинка може розвиватися в
зерні з вологістю 9%. Личинки, що відродилися, виїдають у зернах зародок
та ендосперм. Заляльковування відбувається в зерні, в порожнині, що
виїла личинка в процесі свого живлення. Увесь цикл розвитку за
температури 18°С триває 105 днів, 25°С — 38, 32°С — 22 дні. Чутливий до
холоду. Температуру мінус 5°С витримує чотири дні, 5°С — 21 день. Жук
живе до 240 днів, у середньому, — 90–108 днів. На Півдні України за
сприятливих умов може дати сім-вісім поколінь на рік. Не стійкий до
інсектицидів. Зимує в складах і опалюваних приміщеннях. Самка за життя
відкладає 380–575 яєць. Зерно кукурудзи, пошкоджене рисовим
довгоносиком, втрачає схожість на 61 відсоток.

Комірний довгоносик дуже схожий на рисовий, і їх легко сплутати. Але в
комірного довгоносика немає світлих плям на надкриллях, які характерні
для рисового довгоносика, й зовсім не розвинуті крила (не літає). Жук
темно-коричневий і коричнево-бурий. Тіло вузьке, видовжене, довжина —
2,1–4,1 мм. В Україні виявлено в усіх регіонах. Зимує в складах,
опалюваних приміщеннях, хлібних партіях (жуки, личинки, лялечки). Жуки
та личинки живляться зерном практично всіх хлібних злаків. Личинка живе
в зерні й пошкоджує його так само, як рисовий довгоносик. Увесь цикл
розвитку — від яйця до появи молодого жука — відбувається всередині
зернівки. За температури 24°С розвиток одного покоління триває 36, за
27°С — 28 днів. В умовах України дає три-чотири покоління за рік.
Стійкіший до холоду, ніж рисовий довгоносик, температуру мінус 5°С жуки
витримують 26 діб. Жук живе 200–250 днів. Самка за життя відкладає до
300 яєць, у середньому, — 150. Пошкоджене зерно кукурудзи втрачає
схожість на 27% та до 35% маси. Жук стійкий до пестицидів.

iO

ичинка жовтувато-біла, з тонким тулубом. Дорослі жуки й личинки живуть у
зерні й пошкоджують його більше, ніж їм потрібно для живлення. Цей вид є
основним шкідником обмолоченого зерна кукурудзи. Дуже поширений у теплих
країнах світу, на Півдні України. Жук має розвинені крила, але не літає.
Живе два з половиною-три роки. За життя самка відкладає до 600 яєць. На
півдні шкідник дає до восьми поколінь за рік. Жук доволі холодостійкий.
За температури 0°С він живе 22 дні, за мінус 5°С — 13 днів. Оптимальною
для жука є температура 25…27°С, вологість зерна — 16–18%. Зимують жуки.
Жук і личинка чутливі до пестицидів.

Зерновий шашіль (Rhizopertha dominica F.) належить до родини несправжніх
короїдів. Жук має колір від коричнювато-буруватого до темно-вишневого
відтінку, довжина — 2,3–3 мм, ширина — 0,7–0,8 мм, має розвинені крила й
добре літає. У світі дуже поширений і вважається одним із
найнебезпечніших і найненажерливіших комірних шкідників. В Україні
виявлено в складах із зерном на півдні Одеської області та в Криму
останніми роками. Самка відкладає за життя близько 588 яєць. Після
виходу з яйця личинка вгризається в зернівку, де відбувається дальший її
розвиток. Оптимальними для розвитку шкідника є температура 32°С і
вологість зерна 14–15%. За температури 19,8°С розмноження припиняється.
За 25°С повний цикл розвитку шашіля триває 55 днів, за 30°С — 34 дні. На
Півдні України здатен дати чотири покоління. Жуки доволі холодостійкі, й
за температури 5°С вони гинуть через 28 днів, а за мінус 5°С — через
п’ять днів. Під час живлення личинки зовсім виїдають вміст зернівок
таких культур, як пшениця, жито, залишаючи тільки оболонку й характерний
борошнистий пил (мучіль), за яким можна впізнати наявність шкідника в
зерновій партії. Жуки та личинки стійкі до пестицидів.

Під час зберігання кукурудзи в ній часто живуть різні види борошняних
хрущаків, серед яких найпоширеніші булавовусий малий борошняний хрущак
(Tribolium castaneum Hrbst.) і малий борошняний хрущак (T. comfusum
Duval.).

Борошняні хрущаки — червонувато-бурі (коричневі) жуки з плескатим тілом,
завдовжки приблизно 4 мм. Дорослі личинки завдовжки приблизно 6 мм,
останній черевний сегмент у них роздвоєний у вигляді виделки.

Ці види добре адаптувалися в місцевостях із теплим кліматом. В Україні
активно шкодять у південних областях, в Криму, де як жуки, так і личинки
живляться зерном і зернопродуктами всіх хлібних культур, включаючи зерно
кукурудзи й при цьому надають перевагу зерну з ознаками пошкоджень (бите
зерно). Жуки мають неприємний карболовий запах, який зберігається в
пошкоджених продуктах, здатні до канібалізму.

Унаслідок здібності до коротких перельотів, булавовусий малий борошняний
хрущак превалює в зерносховищах. Жуки стійкі до пестицидів.

Зерно кукурудзи, пошкоджене в зародковій частині, значно втрачає
схожість.

Серед лускокрилих комірних шкідників зерна кукурудзи найбільше
економічне значення мають зернова (ячмінна) міль (Sitotroga cerealella
Oliv.) та південна комірна вогнівка (Plodia interpunctella Hubner).

Зернова міль дуже поширена в південних країнах, в Україні — в Одеській,
Миколаївській, Херсонській областях та в Криму. Не виживає в місцевостях
із холодним кліматом. За економічним значенням як шкідник зерна займає
друге місце (сходинку) після рисового довгоносика в США.

Шкідливою формою зернової молі є дрібна біла гусениця з жовтуватою
головою, що живиться всередині зерна. Заляльковування відбувається в
порожнині, яку виїдає гусениця в зерні. Типовою ознакою зараження є
наявність зерен із круглими отворами або короткими ходами, які
закінчуються одразу під насіннєвою оболонкою, а також появи метеликів
кольору буйволової шкіри з гострокінцевими крилами, які облямовані
бахромою з волосків по краях, розмах передніх крил — 11–19 мм. У
районах, де зернова міль є шкідником, кукурудза стає джерелом зараження
нею інших зернових культур як у польових умовах, так і в зерносховищах.
Вона здатна заселяти кукурудзу в полі: найбільше страждають качани з
незахищеними верхівками. Зазвичай, у більшій за розміром зернині
кукурудзи можуть розвиватися дві-три гусениці.

У теплих зерносховищах за рік міль дає до восьми поколінь. У полі, на
півдні ареалу, — до двох поколінь.

Південна комірна вогнівка широко розповсюджена в країнах, які виробляють
зернові культури, а на європейському континенті — в країнах СНД,
особливо на Півдні України. Передні крила метеликів біля основи
білувато-жовті, біля вершини — іржаво-жовті з бурим відтінком, в інших
місцях — свинцево-бурі, розмах крил — 13–20 мм, довжина тіла — 7–9 мм.
Дорослі гусениці сягають у довжину близько 12,5 мм, колір у них може
змінюватися від білуватого до зеленого або рожевого. За типових
пошкоджень зародок зерна кукурудзи виїдений, а заражені зерна або
борошно обплетені шовковистою павутиною. Вогнівка розмножується в
качанах, обмолоченому зерні та меленій кукурудзі, а також у
найрізноманітніших видах зерна й зернопродуктів. У деякі роки шкідник
розмножується в такій кількості, що вся поверхня зерна в бункерах буває
обплетена сріблястою павутиною й суцільна навала гусениць повзає по
зовнішніх стінах бункерів. За даними різних дослідників, залежно від
температури, за рік може розвиватися від одного до семи поколінь
вогнівки.

Оптимальна температура для розвитку шкідника — 24…30°С. Нижній поріг
розвитку для всіх стадій — 15°С.

Зимують гусениці зазвичай у коконах. Самиці відкладають до 400 яєць
невеликими купками або поодинці на різний харчовий субстрат.

Система захисту кукурудзи від шкідників

Щоб запобігти великим втратам урожаю кукурудзи від шкідників, слід
освоїти та впровадити у виробництво комплексну систему захисту на основі
точного обліку фітосанітарного стану в кукурудзяних агроценозах, а також
у зерносховищах під час зберігання зернопродукції. Для цього
прислужаться дані про наявні економічні пороги шкодочинності для всіх
видів шкідників і поради щодо захисних заходів.

Попередники та місце в сівозміні

Вибір попередників відіграє вирішальне значення для забезпечення
біологічної потреби рослин у воді, поживних речовинах, а також
регулювання чисельності шкідників. У сівозмінах короткої ротації, де
кукурудзу висівають після трьох років вирощування культур суцільної
сівби, чисельність шкідників, що живуть у грунті (личинки різних видів
коваликів, чорнишів, хрущів та ін. видів комах), збільшується вчетверо.
Сівба кукурудзи після кукурудзи, особливо неодноразова, сприяє
нагромадженню чисельності стеблового метелика, південного сірого
довгоносика та західного кукурудзяного жука-діабротика (карантинного
об’єкта) в зоні їхнього поширення.

Періодичність чергування кукурудзи у сівозміні не може бути однаковою в
усіх грунтово-кліматичних зонах України. У сівозміні кукурудза на зерно
вона не повинна перевищувати 25–30% площі. Найкраще в степовій зоні
України кукурудзу розміщувати після озимої пшениці, по пару, який
зайнятий культурами на зелений корм, після зернобобових. На зрошуваних
землях — після озимої пшениці, зернобобових і коренеплодів, а також
злаково-бобових сумішей післяжнивного посіву. Пшениця має здатність
очищати грунт не тільки від збудників сажок і гнилей, а й обмежує
розвиток личинок південного сірого довгоносика. В Лісостепу найкращими
попередниками є озима пшениця й картопля. У поліських і західних районах
кращі попередники — картопля, озима пшениця, люпин, кукурудза на силос.
На полях, що призначені під кукурудзу, спершу треба провести грунтові
розкопки, щоб визначити наявність та чисельність шкідників, які живуть у
грунті. Якщо на обстеженій площі виявлено 10 і більше дротяників та
несправжніх дротяників на 1 м2, сіяти кукурудзу не рекомендується. На
полях, де виявлено первинні вогнища західного кукурудзяного жука,
висівати кукурудзу забороняється впродовж трьох років. Це підтверджує
дані Біггера від 1932 р., що чотирирічна сівозміна забезпечувала майже
повне очищення поля від кукурудзяного жука.

Удобрення

Мінеральні добрива здатні діяти на шкідників як безпосередньо, так і
завдяки зміні біохімічного складу (речовини) рослини-живодая. Внесення
хлористого амонію на піщаних і опідзолених грунтах призводить до
загибелі 20–30% личинок дротяників і несправжніх дротяників. Внесення в
грунт безводного амоніаку нищить 18–24% цих шкідників. Встановлено
токсичність карбаміду і амоніачної селітри проти гусениць лучного
метелика, якщо обробити їх розчином цих добрив (20 кг/га) у період
живлення.

Згідно з даними М. Бабидорича, В. Омелюти, Н. Філатової (2005), внесення
азотних добрив знижує чисельність личинок жука-діабротика й зменшує
вилягання рослин.

Калійно-фосфорні добрива підвищують стійкість кукурудзи до кукурудзяного
метелика. На фоні незбалансованого внесення азотних добрив підвищується
чисельність цього шкідника. Встановлено, що щорічне внесення 20 т/га
гною підвищує пошкоджуваність кукурудзи бавовниковою та озимою совками
до 40 і 18% , відповідно. Є думка, що органічні добрива, подовжуючи
вегетацію рослин, одночасно сприяють і подовженню живлення на них
шкідників.

Позитивний вплив на розвиток і підвищення стійкості рослин до личинок
шведської мухи має припосівне внесення мікродобрив: сірчанокислого
марганцю й, особливо, сірчанокислого цинку (4 кг/га).

Але внесення добрив слід узгоджувати з агрохімічними показниками грунту,
агрокліматичними умовами й чутливістю сорту, щоб не нашкодити рослинам.

Обробіток грунту

Вплив обробітку грунту на чисельність шкідників кукурудзи
віддзеркалюється не тільки на тому полі, де вирощують культуру в рік її
сівби або попередній вегетаційний період. Для зменшення накопичення
шкідників проводять досходові та післясходові боронування.

Ретельний обробіток парового поля й розпушування міжрядь кукурудзи в
період, коли озима совка відкладає яйця, й на початку відродження
гусениць сприяють знищенню шкідника. Досходові боронування — перше через
сім діб після висіву, друге — за три-чотири доби до появи сходів.
Післясходове боронування, що ефективне проти шкідників сходів,
здійснюють у фазі двох-трьох листочків, а за потреби роблять ще раз у
фазі чотирьох-п’яти листків легкими боронами або ротаційними мотиками.
За вегетаційний період проводять два-три міжрядні обробітки, останній —
з підгортанням рядків. Вчасне боронування посівів до появи сходів,
розпушування, знищення бур’янів та інші заходи забезпечують кращий
розвиток рослин і підвищують їхню стійкість проти шкідників і хвороб.

Так, ранньовесняне розпушування грунту на полях багаторічних трав
гольчастою бороною БМГ-3 забезпечує загибель 83–93% зимуючих гусениць
лучного метелика.

Міжрядний обробіток під час масового відкладення яєць шведською мухою,
що найчастіше збігається з фазою одного-двох листків кукурудзи, знищує
до 70% яєць шкідника, а також близько 80% яєць озимої та інших
підгризаючих совок і 80% лялечок хлібних жуків.

У боротьбі з кукурудзяним метеликом після збирання врожаю треба старанно
подрібнити пожнивні рештки, в яких можуть зимувати гусениці, з дальшим
заорюванням їх у грунт на глибину 27–30 см. Ефективне подрібнення
досягається під час обробітку тяжким дисковим знаряддям (БДТ-7, БД-10)
або фрезами. При цьому гине 92% шкідників гусениці.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020