Реферат на тему:
Оперативне лікування корів з патологією дійок
gdAEMT
? ого входу з боку цистерни. Нерідко на слизовій оболонці дійкового
каналу зустрічаються великі епітеліальні розростання, які майже повністю
закривають його просвіт. Надриви слизової оболонки також бувають
причиною тугодійності. Тугодійність пов’язана з довжиною та формою
верхівки дійки. У тугодійних корів верхівки тупі з довгим дійковим
каналом, а у легкодійних — гострі з коротким каналом. Причиною
тугодійності буває гіпертрофія циркулярної складки, що розміщується на
рівні основи дійки. У нормі вона завтовшки 2—6 мм і складається зі
сполучної тканини, мускульних волокон та циркулярної вени. У разі
запалення слизової оболонки цистерни вона розростається так, що майже
повністю закриває отвір, а інколи й зовсім перекриває його. Погано
відбувається молоковіддача за малого об’єму дійкової цистерни. Зменшення
його пов’язане з природженим потовщенням стінки й малим просвітом самої
цистерни дійки. В інших випадках, при запальних процесах, на внутрішній
стінці дійки утворюється шар фібрину, який надалі утворює немовби
подвійну стінку дійки. Часто на стінці дійкової цистерни виникають
фіброми, фібропапіломи або епітеліальні розростання, які повністю
перекривають просвіт цистерни. Тугодійність призводить до доволі
відчутних економічних збитків — недоотримання значної кількості молока.
Нерідко таких тварин, навіть попри їхню високу продуктивність,
вибраковують. Усунення тугодійності дає змогу зберегти корів у
господарстві, отримати від них максимум продукції та подовжити термін їх
використання. Залежно від того, що є причиною тугодійності, обирають той
чи той метод її усунення. Якщо тугодійність пов’язана з природженою
вузькістю каналу дійки, гіпертрофією сфінктера й запальною
інфільтрацією, спочатку застосовують содові ванни. Консервативне
лікування проводять також і у разі функціональних порушень — спазм
сфінктера дійки. У всіх випадках, коли причиною тугодійності є органічні
зміни в тканинах дійкового каналу, необхідно застосовувати оперативний
метод лікування. Для усунення тугодійності запропоновано багато
способів. Перевагу слід віддавати тим, за допомогою яких запобігають
повторному звуженню дійкового каналу після його оперативного розширення.
Практика показала, що цього можна досягти, розширивши сфінктер дійкового
каналу. Спосіб А. Осетрова. Тварину фіксують у стоячому положенні.
Завдання терапії полягає в послабленні тонусу сфінктера дійки або
розтягуванні утвореного рубця. Для усунення тугодійності автором
запропоновано сконструйований ним набір бужів, виготовлених з
неокислюваного металу або пластмаси. Буж являє собою добре відшліфований
циліндричний стержень з головкою. Діаметр стержнів — від 1 до 5 мм.
Кожний наступний буж товстіший від попереднього на 0,5 мм. Довжина
інструмента з головкою коливається від 2,5 до 4,5 см. Бужі завтовшки до
2,5 мм являють собою рівні стержні з гладенько заточеним кінцем. У бужів
завтовшки від 3 до 5 мм вільний кінець (завдовжки1—1,5 см) стоншено на
конус, який закінчується гладенько заточеною верхівкою завтовшки 2 мм.
Конусоподібний кінець інструмента забезпечує легке введення його в
просвіт дійкового каналу. Головка бужа товстіша від стержнів на 2 мм,
вона має отвори для введення нитки, яка полегшує фіксацію бужа в руці й
виведення його із соскового каналу. Техніка бужування дійкового каналу
полягає ось у чому. Після діагностування тугодійності до дійкового
каналу вводять простерилізований, змащений вазеліном буж діаметром 1,5
мм. За тугістю його входження визначають приблизний діаметр дійкового
каналу. Якщо він підходить, то його витримують 2—3 хв, потім вводять
буж, товстіший від попереднього на 0,5 мм, і через 2—3 хв знову
замінюють іншим. Методика послідовного бужування, запропонована А.
Осетровим, хоча й пов’язана зі значною затратою часу, забезпечує
тривалий терапевтичний ефект. Якщо діаметр дійкового каналу становить
1,5 мм, то його послідовно розширюють за перший сеанс до 3—3,5 мм, якщо
2,5 мм, то до 4—4,5 мм і 3 мм — до 4,5—5 мм. Передостанній буж залишають
у просвіті дійкового каналу на 5 хв, а останній, діаметр якого перевищує
початковий діаметр дійкового каналу не більш ніж на 2 мм, — на 20—30 хв.
Таким чином, діаметр дійкового каналу за один прийом збільшується до 2
мм. Якщо цей захід не дав позитивного ефекту, його повторюють через 4—5
днів. Між сеансами послідовного бужування роблять інтервали, які
становлять не менше трьох діб. Через те що після проведеного бужування
тканини дійки схильні до часткового скорочення, черговий сеанс бужування
починають знову з вимірювання діаметра дійкового каналу, після чого
переходять до послідовного його розширення з таким розрахунком, щоб
товщина останнього бужа не перевищувала більш ніж на 1—2 мм діаметр
початкового просвіту дійкового каналу. Повторні сеанси бужування
проводять доти, доки в просвіт дійкового каналу не вдасться вільно
ввести буж діаметром 3—3, 5—4 мм, тобто рівний за діаметром дійковому
каналу корови, яка нормально доїться. Клінічні спостереження А. Осетрова
переконливо свідчать про те, що недотримання послідовності в бужуванні,
коли намагаються форсувати розши-рення дійкового каналу початковим
введенням бужів, які значно перевищують діаметр дійкового каналу,
призводить до небажаних явищ. За таких втручань видоювання молока
спочатку полегшується, але невдовзі, як правило, виникає добре виражене
запалення верхівки дійки, а ознаки тугодійності виявляються знову. Отже,
форсоване бужування, а також застосування спеціального розширювача
дійкового каналу для усунення тугодійності неприпустимі. Усунення
набутого звуження дійкового каналу, зумовленого продуктив-ним запаленням
його слизової оболонки, застосуванням бужів досягається не завжди. У
такому разі застосовують оперативні методи лікування.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
