.

Основні напрями розвитку землеробства в Україні (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
8 11166
Скачать документ

Реферат на тему:

Основні напрями розвитку землеробства в Україні

Історія розвитку землеробства бере свій початок у далекій глибині
століть, відображає хід розвитку культури, продуктивних сил і виробничих
відносин суспільства. К. Тімірязєв писав, що в міру накопичення
практичного досвіду й наукових знань культура поля завжди йшла поруч із
культурою людини. Системи землеробства є результатом тривалого
історичного розвитку людства.

Під системою землеробства розуміють форму його ведення, що обумовлюється
комплексом агротехнічних, меліоративних та організаційно-господарських
заходів, характеризується інтенсивністю використання землі й різними
способами відновлення родючості грунту.

Протягом розвитку землеробства за способом використання землі, її
продуктивністю та засобами відтворення родючості грунту системи
землеробства поділяють на примітивні, екстенсивні, перехідні та
інтенсивні. Найбільший вплив на продуктивність ріллі й стан довкілля
мають інтенсивні системи землеробства. За цих систем галузь
характеризується досягненням продуктивності ріллі, адекватної
біокліматичному потенціалу агроландшафтів та їхньому ресурсному
забезпеченню. Спостерігається високий ступінь витрат на застосування
промислових засобів відтворення родючості грунту та захисту рослин від
шкідливих організмів із високою окупністю їх приростами врожаю.

Основою інтенсивних систем землеробства є інтенсивні технології
вирощування сільськогосподарських культур. Вирощування зернових,
технічних та кормових культур за таких технологій істотно підвищило
врожайність і валовий збір зерна, соняшнику, цукрових буряків, кукурудзи
тощо. Проте для реалізації біологічного потенціалу вирощуваних культур
потрібні високі агрофони та надійний захист рослин від шкідливих
організмів: бур’янів, шкідників і хвороб. Як наслідок, зросли витрати
ресурсів і енергії, виникла низка екологічних проблем, які пов’язані з
підтриманням та розширенням родючості грунтів, забрудненням продукції
галузі та довкілля. Внаслідок незбалансованого застосування мінеральних
добрив має місце явище агрофізичної деградації грунтів, зниження їхньої
потенційної та ефективної родючості. Взаємодія мінеральних добрив із
грунтом у разі порушення оптимального співвідношення між кількістю
внесених органічних і мінеральних добрив призводить до витіснення з
грунтового вбирного комплексу іонів кальцію та інших двовалентних
катіонів. У цих умовах відбувається диспергація гумусу, посилена його
мінералізація, дегуміфікація грунту. Дослідженнями встановлено, що
оптимальне співвідношення між кількістю органічних і мінеральних добрив,
внесення яких не спричиняє негативних змін грунтів, становить 15 кг
діючої речовини мінеральних туків на одну тонну органічних добрив. Ця
величина дістала назву “Індекс екологізації землеробства”. Щоб уникнути
зазначених негативних явищ, було розпочато пошук альтернативних систем
землеробства. Об’єктивним напрямом такого пошуку стала екологізація
галузі, складовими якої є екологічно обгрунтовані елементи системи
землеробства. Більшість вчених висловлюють думку про доцільність
нормативного підходу до вирішення цього питання. Для побудови систем
екологічного землеробства мають діяти загально прийняті закони
землеробства, а саме: незамінності й рівнозначності факторів життя;
мінімуму, оптимуму й максимуму; сукупної дії та взаємодії факторів
життя; повернення поживних речовин у грунт; плодозміни; критичних
періодів. Мають діяти і закони, які запропонувала низка вчених:

– закон біотехнологічного пріоритету, який полягає в обгрунтуванні
кількісних меж продукційного процесу в конкретних зональних умовах
екологічними чинниками: клімат (ФАР), родючість грунту, сортовий
потенціал вирощуваних культур;

– закон детермінації реальної продуктивності ріллі екологічним
потенціалом конкретного агроландшафту. Цей підхід передбачає наявність
інформації про основні екологічні нормативи функціонування конкретного
агроландшафту. Такими нормативами є: баланс води, біофільних елементів,
гумусу, твердого стоку й дефляції грунту, забруднення агроландшафту
пестицидами, фітосанітарний стан грунту тощо;

– закон адекватності розвитку землеробства й тваринництва. Суть його
полягає в можливості максимального (до 3/4) повернення в грунт маси
створеного урожаю для відтворення його родючості за умов розвиненого
тваринництва.

Сьогодні в світовому землеробстві розробляють, вивчають і впроваджують
кілька напрямів альтернативного землеробства:

– органічне землеробство (Organic Farming);

– біодинамічне землеробство (Biodynamic Agriculture);

– біоінтенсивне міні-землеробство (Biointensive Mini-Farming);

– маловитратне стале землеробство (LISA-LOW Input Sustainable
Agriculture);

– екологічне землеробство (Ecological Farming).

Головним завданням землеробства, в тому числі й альтернативного, є
забезпечення населення продуктами харчування з якісними та безпечними
для людини показниками, тваринництва — кормами, а промисловості —
сировиною. Землеробство має бути енергоощадним, малозатратним і
грунтозахисним. Немає сумніву, що головні цілі землеробства благородні й
відповідають загальнолюдським цінностям гармонізації взаємовідносин між
людиною й природою.

Проте слід враховувати, що з розвитком суспільства на землеробство
впливають як об’єктивні, так і суб’єктивні чинники. На початку ХХІ
сторіччя до них належать:

– по-перше, зростання населення планети. За даними ООН, на початку 2008
року на планеті жило 6,6 млрд людей. На 2050 рік передбачається
збільшення народонаселення до 9 млрд. Слід зазначити, що нині щодня в
світі від голоду помирає 24 тис. людей, у т. ч. 18 тис. дітей. У світі в
напівголодному стані перебувають 850 млн людей. У країнах з перехідною
економікою недоїдають 25 млн людей, у т. ч. 21 млн із них проживає на
території країн СНД. Водночас, за даними ООН, щорічно на планеті із
ріллі виводять 21 млн га. На одного жителя планети припадає близько 0,30
га ріллі, в Європі — 0,25, в Україні — 0,69 га. Отже, зростання
населення планети потребує значного збільшення продуктів харчування;

– другим чинником, що впливає на розвиток землеробства, є зміна клімату
на планеті. Щорічно в світі в атмосферу викидають понад 7 млрд тонн СО2.
За повідомленнями вчених, сьогодні спостерігається підвищена енергетична
активність сонця. Такі зміни відчутно позначилися на землеробстві
України в 2007 році: мали значний недобір урожаю сільськогосподарських
культур. У цілому погодні умови вегетаційного періоду 2007 року були
нетиповими для України, що виявилося в екстремальній посушливості (в
південних областях дощів не було 60–80 і більше днів), екстремально
підвищеній температурі (t° повітря сягала 35…37°С, а на поверхні
грунту була близько 60°С) і екстремально низькому гідротермічному
коефіцієнті (ГТК у зоні Лісостепу України був 0,6 за багаторічної норми
— 1,3). Тож землеробство в Україні має бути грунтозахисним;

– третім чинником, що впливає на розвиток землеробства, є дефіцит
енергоресурсів і, як наслідок, висока вартість нафти, газу та інших
енергоносіїв. Тому сьогодні широко вивчають і розробляють альтернативні
джерела енергії. Найдоступнішою є продукція рослинництва:
високовуглеводна (зерно, цукор, картопля тощо) для отримання етанолу;
високоолійна (ріпак, соя, соняшник тощо) — для виробництва біодизелю.
Отже, сучасне землеробство має бути високопродуктивним і енергоощадним;

– четвертим чинником є ресурсне забезпечення землеробства. Врожайність
вирощуваних культур не може бути вищою за ту, яка забезпечується
природними ресурсами території, зокрема енергією фотосинтетично активної
радіації (ФАР) та ресурсами вологи.

Узагальнюючи сказане вище, слід зазначити, що погіршення в країні
екологічних умов, посилення процесів деградації грунтів, проблеми з
виробництвом безпечних для людини продуктів харчування породжують
потребу змінити усталену в Україні стратегію розвитку землеробства.
Очевидно, що шлях подальшої інтенсифікації землеробства за допомогою
техногенно-хімічних засобів і заходів — економічно нереальний і
екологічно небезпечний. Водночас і орієнтація на органічне (біологічне)
землеробство, розрекламоване в країнах Західної Європи, США, пов’язана з
реальним господарським і економічним ризиком. У цих умовах доцільні
вивчення й розробка нових екологічно безпечних, зональних, адаптованих
до конкретних грунтово-кліматичних умов систем землеробства, які
поєднували б у собі позитивні ознаки інтенсивного (промислового) й
органічного (біологічного) землеробства.

У зв’язку з цим кафедра землеробства та гербології Національного
аграрного університету з 2002 року розробляє й вивчає такі системи
землеробства:

– інтенсивна (промислова);

– екологічна;

– органічна (біологічна);

– система землеробства No-till.

Експериментальні дослідження проводять на Агрономічній дослідній станції
НАУ, що в Київській області Васильківського району, в с. Пшеничне (зона
Лісостепу України). Клімат — помірно-континентальний. Середня
багаторічна температура повітря за рік становить 6,8°С, відносна
вологість — 80%. У середньому за рік випадає 550 мм опадів, за
вегетаційний період — 368 мм, або 67% річної кількості. За
гідротермічними умовами вегетаційні періоди 2002, 2004 і 2008 років мали
тенденцію до посушливості, 2003 і 2007 роки були посушливими й істотно
різнилися з багаторічною нормою, 2005 і 2006 роки були дещо вологішими.

Грунт дослідного поля — чорнозем типовий, малогумусний,
середньосуглинковий. Вміст гумусу в орному шарі, за Кононовою, становить
4%, легкогідролізованого азоту — 4,5 мг в 100 г грунту; рухомого
фосфору, за Мачигіним, — 4,5–5,5 мг в 100 г грунту, обмінного калію — 10
мг в 100 г грунту.

Схема чергування культур у польовій зерно-просапній сівозміні відповідає
зональним умовам Лісостепу: конюшина — озима пшениця — цукрові буряки —
кукурудза на силос — озима пшениця — кукурудза на зерно — горох — озима
пшениця — цукрові буряки — ячмінь з підсіванням конюшини.

Системи землеробства складено за ознакою їхнього ресурсного забезпечення
з розширеним відтворенням родючості грунту:

1. Інтенсивна (промислова, контроль) — пріоритетне використання
промислових агрохімікатів для відтворення родючості грунту із внесенням
на гектар сівозмінної площі 12 т гною, 300 кг діючої речовини
мінеральних добрив (N92Р100К108) та інтенсивним застосуванням хімічних
засобів захисту. Норму органічних і мінеральних добрив визначено на
отримання врожайності зернових культур — 6 т/га і цукрових буряків — 60
т/га, а також позитивного балансу гумусу.

2. Екологічна — пріоритетне використання для відтворення родючості
грунту органічних добрив із внесенням на гектар сівозмінної площі 24 т
органічних добрив (12 т гною, 6 т нетоварної частини врожаю, 6 т маси
пожнивних сидератів) і 150 кг діючої речовини мінеральних добрив
(N46Р49К55), застосування хімічних та біологічних препаратів для захисту
рослин за критерієм еколого-економічного порогу наявності шкідливих
організмів.

3. Органічна (біологічна) — застосування лише природних ресурсів із
внесенням на гектар 24 т органіки для відтворення родючості грунту,
використання біологічних засобів захисту від шкідливих організмів.

4. Система землеробства No-till — з економічного, соціального та
екологічного погляду її вважають системою землеробства майбутнього.
Найперше, така система забезпечує захист грунту від ерозії, збереження й
накопичення органічної речовини в грунті та стійкий розвиток галузі
землеробства. Вирішальними ланками такої системи землеробства є:
сівозміни. Якщо немає механічного обробітку грунту, значення сівозмін
зростає вдвічі. Сівозмінним фактором значно вирішується проблема
фітосанітарного стану посівів — бур’янів, шкідників, хвороб. За системи
землеробства No-till із сівозмін вилучають культури, які формують урожай
у грунті (буряки, картопля тощо) і потребують механічного обробітку.
Системі No-till найбільше відповідають такі культури, як озимі та ярі
зернові, кукурудза, соя, ріпак, гречка.

Обов’язковою вимогою за системи землеробства No-till є подрібнення до
потрібного розміру (до 10 см) та рівномірне розміщення по полю побічної
продукції. Наявність валків соломи не допускається. Солома кукурудзи,
озимих та ярих зернових культур характеризується високим вмістом
целюлози та геміцелюлози (близько 70%), що зумовлює потребу внесення на
кожну тонну побічної продукції 10–15 кг/га д. р. азотних добрив, щоб
позбавити голодування інші культури сівозміни. Солома сої має вузьке
співвідношення вуглецю до азоту, тому після збирання цієї культури не
потрібно вносити додатково азот, щоб компенсувати його.

Система удобрення та захисту посівів від бур’янів, шкідників і хвороб —
норма органічних і мінеральних добрив, визначена на одержання
врожайності зернових колосових культур — 6 т/га, кукурудзи — 10, сої та
озимого ріпаку — 5 т/га. На гектар сівозмінної площі вносимо 12 т
органічних добрив (6 т нетоварної частини врожаю і 6 т маси пожнивних
сидератів) і 300 кг діючої речовини мінеральних добрив (N120Р90К90),
інтенсивно застосовуємо хімічні засоби захисту. За системи землеробства
No-till головна проблема — захист від бур’янів. Вартість гербіцидів
становить 70% всієї вартості пестицидів. За ефективної системи контролю
бур’янів за три роки тиск цього чинника зменшився на 40%, витрати
гербіцидів — на 38%. Система контролю бур’янів у технології No-till
спрямована не на захист посівів конкретної культури в сівозміні, а на
контроль їхньої наявності на полі протягом біологічного року (від
збирання попередника до збирання культури).

Узагальнюючи свої наукові дослідження та результати роботи багатьох
країн світу, доцільно виділити переваги й застереження в разі
застосування системи землеробства No-till.

Переваги:

n

j

gdF,e

підвищення родючості грунту;

– поліпшення структури грунту;

– захист грунту від водної та вітрової ерозії;

– покращання водного режиму грунту та стійкості до посухи;

– підвищення біологічної активності грунту;

– зменшення навантаження на грунт тракторів та сільськогосподарських
машин;

– зменшення матеріальних витрат і трудомісткості вирощування
сільськогосподарських культур;

– підвищення стійкості й конкурентоспроможності господарств;

– зменшення витрат палива до 50–70%;

– зменшення витрат на придбання сільськогосподарської техніки;

– збільшення рівня доходів від галузі землеробства;

– зменшення забруднення територій та водоймищ шкідливими речовинами;

– зменшення надходження в атмосферу парникових газів (вуглекислого
газу).

Застереження:

– система землеробства No-till потребує вищої кваліфікації
агрономічного, інженерного та технічного персоналу;

– повільніше прогрівається грунт навесні;

– зростає щільність грунту, особливо на перших етапах вирощування (2–3
роки);

– значної уваги потребує захист посівів від бур’янів, шкідників та
хвороб;

– особливої уваги потребує живлення рослин та розробка систем удобрення.

Зміст другого чинника (інтенсивної, екологічної та біологічної) систем
землеробства — системи основного обробітку грунту в сівозміні:

– диференційований (контроль) — за ротацію сівозміни треба здійснити
шість різноглибинних оранок, два поверхневі обробітки під озиму пшеницю
після гороху й кукурудзи на силос та один плоскорізний обробіток під
ячмінь;

– плоскорізний — різноглибинне розпушування грунту плоскорізом під усі
культури сівозміни, крім поверхневого обробітку під озиму пшеницю після
гороху й кукурудзи на силос;

– полицево-безполицевий (комбінований) — за ротацію сівозміни слід
здійснити дві оранки під цукрові буряки, поверхневий обробіток під озиму
пшеницю після гороху й кукурудзи на силос, плоскорізне розпушування під
решту культур сівозміни;

– поверхневий — обробіток грунту дисковими знаряддями на глибину 8–10 см
під усі культури сівозміни.

За системи землеробства No-till ніякого механічного обробітку грунту не
здійснюють.

Наукова інформація засвідчує, що нам бракує вітчизняних
експериментальних досліджень щодо впливу систем землеробства на
родючість грунту, продуктивність ріллі та якість вирощеної продукції.

Наші дослідження показали, що агрофізичні та водні властивості грунту
мало змінювалися під впливом систем землеробства, більшою мірою їхнє
варіювання зумовлене системами основного обробітку грунту. Абсолютні
показники щільності грунту не перевищували оптимальних значень (1,27–1,3
г/см3) для вирощуваних культур у сівозміні. Проте спостерігається
тенденція до зменшення щільності грунту під впливом біологізації
землеробства. За системи No-till щільність грунту в перші два роки
перевищувала оптимальну для культур сівозміни на 8–14% і становила
1,35–1,39 г/см3. У дальші роки щільність грунту стабілізувалася, а на
п’ятий рік досліджень, завдяки значному зменшенню руху тракторів і
сільськогосподарських машин полем, накопиченню органічної речовини у
вигляді побічної рослинної продукції і кореневої системи рослин,
збільшенню до 70% дощових черв’яків у грунті, покращанню біологічної
активності грунту під дією фізичних сил тощо, щільність грунту
кореневмісного шару наблизилася до рівноважної, що відповідає
оптимальній для культурних рослин і становить 1,25–1,27 г/см3.

Найсприятливіші умови для накопичення й збереження доступної вологи
рослинами спостерігаються за системи землеробства No-till та
поверхневого обробітку грунту. Утримання вологи грунтом поліпшується
завдяки створенню дрібногрудкуватого стану грунту та шару мульчі. За
полицевих обробітків з розпушеним грунтом волога зберігається гірше
через витрати її за процесів дифузії. Ефективність водоспоживання
культур сівозміни найкращою була за екологічного землеробства та системи
землеробства No-till.

Одним із важливих показників родючості грунту є наявність елементів
живлення в доступній для рослин формі. Дослідженнями встановлено, що
системи землеробства й системи обробітку грунту істотно вплинули на
вміст елементів живлення в грунті й розподіл їх у горизонтах орного шару
(рис. 1).

Найоптимальніші умови для збереження та накопичення поживних речовин у
сівозміні забезпечувалися за інтенсивної, екологічної та системи
землеробства No-till. Це підтверджує ефективність органо-мінеральної
системи удобрення та доцільності застосування мінеральних добрив під
запланований урожай. Системи основного обробітку грунту істотно
впливають на його поживний режим. Найвищі запаси загального азоту,
доступного фосфору та обмінного калію спостерігаються за
полицево-безполицевого обробітку грунту в сівозміні, що забезпечує
відносно рівномірний розподіл елементів живлення в орному шарі.

За безполицевих обробітків та системи землеробства No-till відбувається
диференціація кореневмісного шару грунту щодо вмісту поживних речовин із
накопиченням їх у верхньому ( 0–10 см ) шарі.

За розрахунками балансу поживних речовин, під час вирощування
сільськогосподарських культур у сівозміні доцільно використовувати
екологічну систему землеробства, яка забезпечує бездефіцитний баланс
елементів живлення в грунті та раціональніше використання ресурсів
порівняно з інтенсивною системою землеробства.

Інтегральним показником родючості грунту є вміст гумусу. Дослідження
протягом п’яти років (з моменту початку досліду з системи землеробства)
не встановили переваги систем землеробства, що вивчалися, щодо цього
показника. Проте спостерігається тенденція позитивного балансу гумусу за
екологічної системи землеробства та No-till, що підтверджує ефективність
органо-мінеральної системи удобрення. За інтенсивної системи
відбувається зменшення вмісту гумусу в орному шарі, що підтверджує
порушення оптимального співвідношення органічних і мінеральних добрив.
Індекс екологізації землеробства за такої системи становить 25 (300:12).
За біологічної системи землеробства індекс екологізації — 0, що створює
передумови посиленого накопичення гумусу в грунті. Ще В. Докучаєв
говорив, що лише мінімальне втручання людини в грунт може забезпечити
розширене відтворення його родючості. Подальшим поборником такої ідеї
був М. Шикула, який говорив: “Природа ніколи не орала, а тільки
сіяла…”. Точка зору емоційно досить сильна, проте фундаментальними
науковими дослідженнями не обгрунтована й виробництвом не підтверджена.
Автори не врахували, що природа ніколи не орала, але й ніколи не збирала
врожаїв. Вона не рахується з нашими потребами й живе своїми законами.
Нашими дослідженнями встановлено, що біологічна система землеробства
поступається екологічній системі і No-till у накопиченні гумусу в
грунті. Брак мінеральних добрив спричинює посилене використання гумусу
рослинами як головного джерела поживних речовин.

Інтегральним показником господарської оцінки систем землеробства є
врожайність вирощуваних культур. Найвища продуктивність орної землі
спостерігається за інтенсивної системи землеробства (рис. 2.). За
екологічної системи та No-till урожайність культур істотно не
поступалася інтенсивній, проте має тенденцію до зниження. Біологічна
система землеробства супроводжується істотним зниженням урожайності
польових культур сівозміни — від 14% озимої пшениці до 43% цукрових
буряків. Основними причинами зниження продуктивності орної землі є
висока забур’яненість посівів (ч= -0,8 — 0,9) та зниження доступних
рослинам елементів живлення, особливо азоту (ч = -0,8 — 0,9).

Серед систем основного обробітку грунту найвища продуктивність
сільськогосподарських культур була за полицево-безполицевого та
диференційованого обробітків грунту. Істотне зниження продуктивності
орної землі зафіксовано за плоскорізного ( на 9–29%) і поверхневого (на
7–31%) обробітків. Найкраща взаємодія систем землеробства з основним
обробітком грунту проявлялася за інтенсивної системи з
полицево-безполицевим обробітком, найменша — за біологічної системи
землеробства з плоскорізним обробітком.

Проблемі виробництва якісних і безпечних для здоров’я людини продуктів
харчування приділяють у світі дедалі більше уваги. Виробництво безпечних
продуктів харчування визнано ФАО пріоритетним напрямом розвитку
сучасного сільського господарства. В багатьох західних країнах світу
цією проблемою займаються на державному рівні. Однак питання якості
продукції за інтенсивного й альтернативного землеробства є дискусійним.
Прихильники органічного, біологічного, екологічного землеробства
стверджують, що воно здатне забезпечити людство повноцінним якісним
харчуванням, оскільки тут застосовують лише органічні добрива й не
використовують штучних хімічних речовин. Але ці твердження — тільки
заклики, бо вони не мають достатнього наукового обгрунтування. Крім
того, в наукових публікаціях необгрунтовано користуються терміном
“екологічно чиста продукція”. На нашу думку, доцільно називати продукцію
“якісною” і “безпечною”. Якісна продукція має відповідати державним
стандартам і бути безпечною для вживання людиною.

Нашими дослідженнями встановлено, що на якість продукції рослинництва
істотно впливали системи землеробства і меншою мірою — заходи технології
вирощування (попередники, система обробітку грунту). Найкращі показники
зерна озимої пшениці за вмістом білка, клейковини, протеїну, крохмалю,
золи, жиру спостерігалися за промислової та екологічної систем
землеробства й No-till і поступалися показникам зерна, вирощеного за
біологічною системою землеробства. Аналіз зерна озимої пшениці за
вмістом важких металів, мікроелементів, нітратів показав обернену
залежність. Найбезпечнішою для людей і тварин була продукція, вирощена
за біологічної та екологічної систем землеробства: вміст шкідливих
речовин не перевищував норм ГДК. Крім того, було зафіксовано тенденцію
до зниження накопичення нітратів та інших шкідливих речовин за цих
систем навіть у межах ГДК. За інтенсивної системи землеробства вміст
мікроелементів, важких металів і нітратів, хоча й не перевищував норм
ГДК, проте перевищував ці показники в 1,2–1,9 раза порівняно з
біологічною системою землеробства. Серед систем основного обробітку
грунту в сівозміні підвищений вміст шкідливих важких металів і нітратів
був за безполицевих і поверхневих обробітків, а також за системи
No-till, що пояснюється локалізацією цих і поживних речовин у верхньому
шарі грунту, де розміщується основна маса кореневої системи рослин.

Висновки:

1. Інтенсивні (промислові) системи землеробства в Україні займатимуть
50–60% ріллі для вирощування зернових, технічних та кормових культур.
Вирощена продукція має піддаватися глибокій переробці на технічні
(біоетанол, дизельне паливо), продовольчі (цукор, олія та макаронні
вироби) й кормові (комбікорм для тварин, сіно, вітамінні добавки) цілі.
Використання промислових засобів у максимально допустимих нормах
(мінеральні добрива, хімічні засоби захисту рослин від шкідливих
організмів, стимулятори росту рослин) мають забезпечити врожайність
зернових колосових культур (озима та яра пшениця, озиме жито, ячмінь,
овес, тритикале, зернобобові) на рівні 5–6 т/га, кукурудзи — 9–10,
цукрових буряків — 60–70, сої, озимого ріпаку та соняшнику — 4–5 т/га.
Інтенсивні системи землеробства мають бути зональні, адаптовані до
певних грунтово-кліматичних умов України, грунтозахисні.

2. Екологічна система землеробства в Україні займатиме 25–30% ріллі для
вирощування культур, продукція яких має первинну переробку. До таких
культур належать картопля, зернобобові (горох, соя), гарбузові,
лікарські та інші культури. Використання промислових засобів (мінеральні
добрива, хімічні засоби захисту рослин від шкідливих організмів) можливе
за умови керування критерієм еколого-економічного порогу наявності
шкідливих організмів. За таких систем землеробства слід максимально
використовувати біокліматичний та грунтовий потенціал даної зони.
Екологічні системи землеробства мають бути екологічно безпечні,
високопродуктивні, грунтозахисні, енергоощадні, адаптовані до
відповідних грунтово-кліматичних умов України.

3. Біологічна (органічна) система землеробства в Україні займатиме 5-7%
ріллі для вирощування культур, продукцію з яких використовуватимуть
безпосередньо для харчування людей — овочі, фрукти, виноград, ягідні
культури, лікарські рослини, горіхоплідні тощо. Використання промислових
засобів не допускається. Біологічні системи землеробства спрямовані на
одержання якісної й безпечної для людини продукції. Їх
запроваджуватимуть у спеціалізованих господарствах з вирощування
відповідних культур. Базуватимуться вони на природних біологічних
засобах відтворення родючості грунту та захисту сільськогосподарських
рослин від шкідливих організмів. Вони мають бути екологічно безпечні,
адаптовані до відповідних грунтово-кліматичних умов України,
високопродуктивні й грунтозахисні. Щоправда, такі системи землеробства
найбільш енергозатратні серед усіх перерахованих вище.

4. Система землеробства No-till в Україні займатиме близько 30% ріллі і
стане альтернативою інтенсивним (промисловим) системам. Найпоширенішою
вона буде в ерозійно небезпечних умовах та під час вирощування зернових
колосових (озима та яра пшениця, озиме жито, ячмінь, овес), кукурудзи,
сої, ріпаку. Система землеробства No-till потребує інтенсивного
використання промислових засобів: мінеральних добрив, хімічних засобів
захисту рослин від шкідливих організмів, стимуляторів.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020