Реферат на тему:
Проблема зберігання сільськогосподарської техніки
Підвищенню надійності cільгосптехніки завжди (ще з часів примітивних
грунтообробних знарядь) приділяли певну увагу. Як відомо з історії,
завдяки намаганню підвищити показники надійності, людина перейшла від
дерев’яних робочих органів до сучасних високоміцних матеріалів, які
забезпечують порівняно високі показники ефективності
сільгоспвиробництва. Разом із підвищенням надійності зростає вартість і
складність техніки, що, своєю чергою, потребує удосконалення зберігання
її у неробочий період.
Підвищенню надійності cільгосптехніки завжди (ще з часів примітивних
грунтообробних знарядь) приділяли певну увагу. Як відомо з історії,
завдяки намаганню підвищити показники надійності, людина перейшла від
дерев’яних робочих органів до сучасних високоміцних матеріалів, які
забезпечують порівняно високі показники ефективності
сільгоспвиробництва. Разом із підвищенням надійності зростає вартість і
складність техніки, що, своєю чергою, потребує удосконалення зберігання
її у неробочий період.
Посівні, садильні та грунтообробні машини
Специфіка експлуатації сільгоспмашин полягає в тому, що в середньому
частка їхнього неробочого періоду становить 80,43%, а для посівних і
грунтообробних машин — 89,74% (таблиця). Відтак, стан технічних і
експлуатаційних показників у цей період залежить від того, наскільки
якісно організовано зберігання техніки.
За даними багаторічних досліджень, витрати на ремонт і технічне
обслуговування, згідно з прямолінійним законом, зменшуються в разі
підвищення якості зберігання.
Тобто в разі економії коштів на підготовку техніки до зберігання на
догляд за нею під час зберігання та після розконсервації витрати на ТО і
ремонт у процесі експлуатації можуть сягати 163,47% витрат за належного
зберігання.
На практиці за підвищення витрат на поліпшення зберігання на 1 грн можна
отримати економію під час дальшої експлуатації техніки до 13 грн, а
коефіцієнт технічної готовності зростає на 0,05–0,18.
Очищення та миття. За технологією підготовки машин до тривалого
зберігання операція видалення забруднень стоїть на першому місці: від
якості очищення робочих поверхонь залежить ефективність подальших
операцій. Найрезультативнішим є струменевий спосіб, режим якого визначає
характер гідродинамічної дії і тривалість миття, його використовують на
спеціально обладнаних майданчиках. Для очищення фарбованих поверхонь
прийнятний м’який режим із напором рідини 30–50 м; від залишків смоляних
забруднень очищають за напору рідини 50–60 м. Інтенсифікації процесу
миття досягають різними способами: підігріванням води, додаванням у воду
синтетичних миючих засобів, збільшенням напору рідини. Очищення
струменем води з напором 60–100 м удвічі-втричі ефективніше за спосіб із
підігріванням води. При цьому діаметр сопла виходу рідини має бути
1,8–2,5 мм, ширина струменя залежить від кута розтікання (15…60°), а
товщина струменя в зоні очищення має становити 3–10 мм. Для очищення
стійкого забруднення кут розтікання треба зробити якомога меншим. Саме
так створюється плоский струмінь зі значним зусиллям удару.
Техніку очищають відповідно до інструкції з експлуатації: з
культиваторів-рослинопідживлювачів знімають тукопроводи, ретельно
очищають від решток добрив туковисівні апарати, тукопроводи та
підживлювальні ножі, баластні ящики дискового лущильника, дискової
борони, кільчастого котка звільняють від вантажу, спускають воду з
барабанів водоналивного котка. Як свідчать спостереження, в 60–70%
випадків очищення здійснюють неякісно або й узагалі не очищають.
Готуючи до зберігання посівні й садильні машини, очищають від залишків
насіння та добрив ящики, банки, висівні та туковисівні апарати, бункери,
зерно- й тукопроводи; машину теж треба помити й очистити від бруду.
Практика засвідчує: очищення й миття грунтообробної, посівної та
садильної техніки часто-густо здійснюють незадовільно. Основними
недоліками (порушеннями) під час виконання таких операцій є неналежне
очищення важкодоступних місць, брак потрібного обладнання та матеріалів
для очищення місць підтікання нафтопродуктів (штуцери, крани, клапани
гідросистеми, гідроциліндри тощо), відсутність обслуговування насіннє- і
тукопроводів та залишання їх на машині, що створює сприятливі умови для
розведення мікроорганізмів і гризунів.
Постановка на зберігання. Згідно з правилами, ланцюгові передачі
вибраковують, працездатні ланцюги промивають і проварюють в оливі 10–15
хв за температури 90…100°С і здають на зберігання на склад. Зірочки
очищають і покривають захисним мастилом. На практиці ж єдиним засобом
консервації та мащення під час підготовки ланцюгових передач до
перезимівлі є відпрацьоване моторне мастило, що в поєднанні з відкритим
способом зберігання майже ніяк не поліпшує її.
Натяг усіх пружин послаблюють, машини змащують згідно з таблицею, яку
подано в інструкції з експлуатації, покривають захисним мастилом деталі
висівних апаратів, регулювальні гвинти й шарнірні з’єднання.
Для підготовки гнучких трубопроводів гідравлічних систем слід видалити
пил і бруд, змити теплою водою масляні плями та висушити поверхню
трубопроводу стисненим повітрям. На поверхню шлангів нанести два шари
алюмінієвої фарби або обгорнути парафінованим папером. Зберігання
гнучких трубопроводів допускається лише з радіусами перегинів понад
600—700 мм. Штоки гідравлічних циліндрів мають бути втягнуті в циліндри,
стрижні клапанів регулювання максимально втягнуті в корпуси. Оголені
їхні частини мають бути покриті захисним мастилом (наприклад, ПВК). Із
гідросистеми зливають мастило, промивають і заповнюють дизельною оливою
з додаванням присадки-інгібітора корозії. Головний удар у разі недбалої
підготовки до зберігання елементів гідравлічних систем припадає на
гнучкі трубопроводи високого тиску: їхні неметалеві поверхні втрачають
еластичність, тріскаються, в штуцери потрапляє пил і бруд.
Причіпні машини встановлюють ходовими колесами на спеціальні підставки,
під колеса та раму начіпних машин встановлюють дерев’яні чи металеві
підставки. Причіпні плуги, котки, батареї дискових лущильників і борін
зберігають у транспортному положенні на підкладках, а зубові борони — на
підкладках у штабелях заввишки не більше 1 м. Проте часто плуги ставлять
без підставок, дискові борони та культиватори спирають на різальні грані
робочих органів.
?????????\?тавлять підкладки, а під задній брус — підставки. Зачиняють
бункери, насіннєві й тукові ящики, банки та закріплюють дротом. На жаль,
на практиці це роблять тільки в 3–8% випадків. Часто техніку після
осінньо-польових чи весняно-польових робіт ставлять на зберігання на
грунтовій поверхні машинного двору, сошники сівалок, саджалок і
загортальні диски зберігають без підкладок, прямо на грунті.
Обробка поверхонь. На думку фахівців, найгостріше стоїть проблема
збереження робочих органів сільгоспмашин, які безпосередньо контактують
з оброблюваним технологічним матеріалом.
Поверхні з антикорозійним покриттям. Пошкодження антикорозійного
покриття сільгоспмашин відбувається через різні причини, серед яких
можна виокремити такі:
– наявність у технологічному матеріалі твердих механічних фракцій
(каміння, гравій, пісок тощо), які додатково збільшують абразивне
спрацювання;
– постійна або часткова наявність водорозчинних речовин (рослинні
рештки, їхній сік, залишки олив, мастил, добрив тощо);
– перепади температур протягом доби до 50°С та протягом року — до 90°С;
– наявність вологи та перепади вологості повітря;
– наявність місць накопичення вологи й технологічного матеріалу
внаслідок недосконалості конструкції;
– напруженість конструкцій машин, унаслідок чого прискорюється корозія
вглиб матеріалу.
Відновлення захисних покриттів проводять за ГОСТ 5282—82. Спочатку
поверхні очищають від забруднень і продуктів корозії, промивають, а
потім висушують до видалення залишків вологи. Перед сушінням усі
поверхні середньої і складної конфігурації продувають стисненим повітрям
для видалення важкодоступної вологи. Спосіб відновлення лакофарбового
покриття вибирають залежно від групи складності поверхні, розмірів і
матеріалу виробу та умов експлуатації. Існує кілька методів підготовки
поверхні до нанесення лакофарбового покриття: механічний, хімічних,
органічних розчинів, водних розчинів, перетворення іржі.
Під час контролю за підготовкою грунтообробної, посівної та садильної
техніки до зберігання в Київській і Чернігівській областях виявлено, що
в 97–100% випадків відновлення лакофарбових покриттів, як того вимагає
ГОСТ 7751–85, не здійснюють взагалі. У кращому разі підготовку техніки
закінчують очищенням і миттям.
Бувають непоодинокі випадки обробки пошкодженої ділянки відпрацьованою
моторною оливою. Це — дешевий спосіб. Проте він не тільки
малоефективний, а й шкідливий у разі відкритого зберігання техніки.
Поверхні без антикорозійного покриття. Варте неабиякої уваги питання
належної підготовки до зберігання робочих поверхонь, що контактують із
грунтом (лемеші, польові дошки, полиці, сферичні диски дискових плугів,
лущильників, дискових борін; плоскі диски сошників сівалок, сошники
садильних машин тощо). Якщо питання пошуку нових твердих матеріалів для
грунтообробної техніки, технології виготовлення, кутів загострення та
інших заходів, спрямованих на збільшення ресурсу, постійно перебувають у
полі зору науковців, то проблемі втрати частини ресурсу під час
зберігання все ще не приділяють достатньої уваги. Проте саме тут
приховані значні резерви підвищення ефективності ведення
сільгоспвиробництва.
Крім абразивного спрацювання, яке неминуче під час виконання
технологічного процесу механічного обробітку грунту, робочі органи
отримують додаткове послаблення поверхні внаслідок утворення шару іржі
за неналежної підготовки до зберігання. При цьому двічі на рік (навесні
та восени) спрацьовується й частина матеріалу, і шар накопиченої за час
зберігання іржі. За відсутності очищення, миття та під час встановлення
на грунтовий майданчик процес утворення іржі прискорюється внаслідок так
званої грунтової корозії. Явище грунтової корозії є електрохімічним
процесом і відбувається за наявності вологи та розчинених солей. Відомо,
що грунти різняться показником рН середовища, аерацією і структурою,
температурою, питомим опором, наявністю мікроорганізмів. Що вище рН
грунту, то більша швидкість корозії. Певним чином впливають також
фракційний склад грунту, зв’язок між частинами грунту та вологість. Як
свідчать дослідження, корозія металічних поверхонь, що контактують із
грунтом, у кілька разів швидша, ніж поверхонь, що не контактують із ним.
Швидкість грунтової корозії в окремих умовах може сягати 1,5–3 мм за
рік. Неважко підрахувати, скільки це становитиме за неробочий період
посівних і грунтообробних машин (табл. 1) та протягом усього робочого
циклу машини. За приблизними підрахунками, без підготовки до зберігання
(за відкритого способу) спрацювання робочих органів грунтообробної
техніки в період зберігання протягом року (здебільшого через утворення
іржі) дорівнює спрацюванню під час обробки легких і середньосуглинкових
грунтів площею:
– для лемішно-полицевих плугів — 0,1–6,5 га;
– для культиваторів суцільного обробітку грунту — 1,1–14,2 га;
– для грунтообробної техніки з дисковими робочими органами — 0,8–18,4
гектара.
Враховуючи приблизно середній ресурс п’ятикорпусного лемішно-полицевого
плуга вітчизняного виробництва — 85–110 га, культиватора — 450–550 га,
дискової борони — 700-1000 га, можна вирахувати відсоток
недовикористання їхнього ресурсу. Для плугів він становитиме 0,9–7,4%,
культиваторів — 0,2–3,2, дискових борін — 0,08–2,6%. За даними
спостережень, відпрацьована олива не захищає робочих поверхонь
грунтообробної техніки від корозії. Лемішно-полицевий плуг, поставлений
на зберігання після весняно-польових робіт, поверхню якого обробили
відпрацьованою моторною оливою, виявився не захищеним від впливу
зовнішнього середовища за відкритого способу зберігання. У даному разі
як ефективний засіб у додатку ГОСТ 7751–85 рекомендують мастило ПВК,
термін захисної дії якого за відкритого способу зберігання — близько 1,5
року. Згідно з ГОСТ 7751–85 п. 2.13, консервацію металевих нефарбованих
поверхонь (різальні апарати, відвали, ножі, сошники тощо), штоки
гідроциліндрів, шліцьові з’єднання, карданні передачі, зірочки
ланцюгових передач, гвинтові нарізні поверхні деталей і складальних
одиниць, а також зовнішні спряжені, механічно оброблені поверхні
піддають консервації після очищення від механічних забруднень,
знежирювання та висушування.
Часто-густо сошники зернотукових сівалок зберігають на твердому покритті
без захисного покриття та дерев’них підкладок. При цьому, хоча й немає
прямого контакту з грунтом, робочі грані притуплюються, диск
деформується.
Дотримання правил зберігання дасть змогу збільшити ресурс грунтообробної
техніки на 0,08–7,4% і зменшити затрати на ТО та ремонт під час
експлуатації на 14–60%. Це, відповідно, посприяє зменшенню собівартості
виробництва сільгосппродукції.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
