Реферат на тему:
Сидерати
gd\#e
?
ищує насамперед водопроникність грунту та його зволоження. А це
перешкоджає утворенню льодової кірки — небезпечного чинника впливу на
озимину. Ті самі чинники прискорюють весняне розмерзання грунту,
запобігають водній ерозії, створюють оптимальний поживний режим для
рослин, що прискорює достигання останніх та підвищує врожай. Названі
сидерати (суріпиця, гірчиця, гречка) є медоносними рослинами, тому, крім
відновлення родючості грунтів, вони суттєво збагачують кормову базу
бджільництва. Найскладніші умови для сидератів складаються за їх
вирощування в післяжнивний період (липень-серпень), який
характеризується найбільшим дефіцитом вологи в Україні. Її запаси в шарі
0–10 см на чорноземах Центрального Лісостепу становлять 3–8 мм і значно
менше в інших, не таких родючих, грунтових відмінах. Аби не допустити
повного випаровування води з призначеного під сидерати грунту, треба
разом зі збиранням озимини, і, як виняток, — через один день після
збирання, застосувати поверхневий обробіток грунту, що складається з
його дискування на 5–6 см, боронування та прикотковування поверхні
кільчастими котками. Такий обробіток, особливо проведений уночі, руйнує
капіляри між верхнім обробленим і нижніми необробленими більш
зволоженими шарами (з яких вода піднімається по капілярах вгору), що
припиняє її випаровування та сприяє поступовому зволоженню верхнього
шару. Іншим, менш ефективним джерелом зволоження поверхні грунту в цей
період є роса, що випадає внаслідок конденсації водяної пари (після
нічного зниження температури грунту та охолодження пригрунтового
повітря). Шар роси, утвореної за одну ніч, досягає 0,1–0,5 мм. А за рік
її випадає до 40 мм, тобто така кількість, що відповідає місячній нормі
атмосферних опадів у Центральному Лісостепу у квітні чи
серпні-листопаді. На утворення роси та на її кількість впливає багато
чинників, зокрема вітер. Якщо він має малу швидкість, то до кожного
предмета (грудочки, рослини), на якому осідає роса, піднімаються нові й
нові порції водяної пари, що збільшує кількість вологи. За великої сили
вітру роса не утворюється. Роса утворюється здебільшого на рівній, проте
шорсткій, поверхні грунту, якій відповідає технологія наведеного
поверхневого обробітку під сидерати. Та більшість сучасних агрономів не
знайомі з переліченими виробничими й природними особливостями. Тому й не
поспішають створювати належні умови для виробництва сидеральних добрив,
вважаючи, що сидерати виростуть і за умов пізнього обробітку грунту, а
за першої невдачі роблять висновок про недоцільність сидерації. Наші
рекомендації щодо виробництва сидератів у зоні достатнього зволоження
зводяться до впровадження у стислі строки зазначених вище прийомів
підготовки грунту, застосування азотних добрив (60–90 кг/га),
високоякісного насіння з обов’язковим його протруюванням напередодні
сівби. Така технологія сприяє збереженню в грунті залишку води, не
використаного попередником, сприяє накопиченню води в поверхневому шарі
грунту за рахунок підняття з нижніх шарів, що забезпечує появу повних
сходів рослин через 3–4 дні після сівби, а густий їх травостій є
середовищем для утворення великої кількості роси, яка рятує рослини від
загибелі в перші дні вегетації. Навіть найменші дощі (3–5 мм), які в
агрономії вважаються неефективними, для післяжнивних сидератів дуже
корисні. Подальші, більш рясні, дощі (до 10 мм і більше) зволожують
грунт спочатку на глибину до 15 см, а згодом — на всю глибину
кореневмісного шару. Такі умови в поєднанні з теплою погодою в
липні-вересні сприяють інтенсивному росту сидератів, перешкоджають
розмноженню бур’янів та шкідників. Особливо велику допомогу молодим
сидератам у разі недостатнього зволоження грунту надає роса, бо лише
вона рятує рослини від загибелі в суху жарку погоду, а спадаючи з
рослин, — поліпшує зволоження поверхні грунту та пригрунтового повітря.
У зоні з менш стійким зволоженням заслуговує на увагу пряме висівання
сидератів стерньовими сівалками без передпосівної підготовки грунту. У
дніпропетровському “Агросоюзі” таке висівання гірчиці білої, проведене в
середині серпня минулого року, наприкінці жовтня забезпечило врожай
зеленої маси близько 90 ц/га. Цілком можливо, що вчасна сівба (одразу
після збирання попередника) могла б створити надійніші умови для
формування врожаю. Культурами для післяжнивної сидерації мали бути:
суріпиця яра (10 кг/га), гірчиця біла (12–15), ріпак ярий (12–15),
редька олійна (15–17) або їхні сумішки з вівсом (80–90) та
горохом-пелюшкою (70–80 кг/га). Зазначені травосумішки здебільшого
потрібні в господарствах із розвиненим тваринництвом, де сидерацію
поєднують зі зміцненням кормової бази. За умов великої посухи, коли не
вдається висіяти ярі сидерати в першій декаді серпня, можна, замість
них, висівати в третій декаді серпня озимі швидкорослі сидерати —
суріпицю та ріпак. Цей строк сівби для них є оптимальним. Численні
спостереження показали, що за таких строків сівби врожай зеленої маси
суріпиці в Лісостепу наприкінці жовтня становить 150–200 ц/га; ріпаку —
90–140 ц/га. За осіннього загортання зеленої маси в грунт ці культури
можуть бути сидератами під ярі зернові та цукрові буряки. У середині
квітня наступного року вони нарощують зеленої маси, відповідно, по 130 і
90 ц/га і можуть бути використані як сидерати під кукурудзу та картоплю,
а наприкінці квітня — по 380 і 400 ц/га — для виготовлення раннього
силосу або як сидерати під гречку, просо, середньостиглі овочі, культури
зеленого конвеєра, після яких вчасно вдається провести сівбу озимих
(15–20 вересня). Сидерати післяжнивної сівби загортають у грунт одним
проходом дисків (жовтень-листопад); за високого та густого травостою
(урожай понад 350 ц/га) — двома проходами, а передпосівний обробіток
грунту під наступні ранні ярі культури складається з боронування (яке
вирівнює поверхню) та коткування. Завдяки цьому створюються умови для
проведення ранньої та надранньої сівби ярих ранніх культур. Поверхня
грунту після осіннього дискового загортання зеленої маси стає шорсткою.
На ній добре затримується сніг. Інтенсивність снігозатримання надійно
підвищується:
– завдяки наявності вузьких необроблених смуг, залишених під час
загортання сидератів у грунт, або створенням куліс з зеленої маси
сидерату шляхом його неповного скошування (якщо сидерат частково
використовують на корм худобі);
– залишенням рослин на поверхні (без осіннього загортання в грунт) або
застосуванням на високому травостої лише одного осіннього дискування,
яке не повністю забезпечує загортання;
– осіннім випасанням худоби на сидератах, де після стравлювання зеленої
маси залишаються рослини. Висота снігового покриву щозими завжди
дорівнює висоті рослин (90–110 см). Наведений спосіб снігозатримання є
ефективним прийомом поповнення запасів вологи в грунті. Отже, за
налагодженої організації виробництва в зоні достатнього зволоження
України зелені добрива післяжнивного строку сівби можуть стати надійним
плановим заходом відновлення родючості грунтів, підвищення врожаїв та
скорочення виробничих витрат у рослинництві. Періодичне застосування
зелених добрив можливе в зонах обмеженого зволоження грунту з одночасним
удосконаленням технологій їх виробництва та застосування. Успішна
сидерація землеробства потребує наявності високоякісного насіння
сидеральних культур. Автор може надати додаткову інформацію з питань
сидерації землеробства.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
