UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75843
останнє поновлення: 2016-12-04
за 7 днів додано 10

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваКультура епохи відродження (реферат)
АвторPetya
РозділКультура, культурологія, етика, естетика
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось8552
Скачало916
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Реферат на тему:

 

Культура епохи відродження

 

План

 

Соціально-економічні умови становлення культури Відродження. Криза

середньовічного сприйняття та відродження античних гуманістичних

традицій у культурі. Загальна характеристика епохи.

 

Гуманізм як основний напрям світоглядності епохи.

 

Титанізм, його особливості та зворотний бік.

 

Особливості мистецтва доби Відродження.

 

Художній ідеал людини в живописі.

 

Гуманістичні ідеї Ренесансу в літературі.

 

Особливістю Ренесансу (від фр. Renaissance — Відродження) є процес

відродження античних наук та мистецтв, що вважають головним чинником,

який зумовив ефект феномену Відродження.

 

Протистояння середньовіччю та проголошення новизни своєї цивілізації

абсолютизуються мислителями Ренесансу. Але ж Відродження відштовхується

від середньовіччя, а тому уявлення про «різку зміну часів не відповідало

дійсному характеру культури», натомість можна говорити про «складне

подолання середньовічної спадщини, яка «впливала» навіть на саме

відчуття історичної метаморфози його біблійною фразеологією,

есхатологічними домішками, екстазом. Інакше кажучи, в тому, як

Відродження рвало із середньовіччям, виявилось певною мірою його

середньовічне походження» (Л. М. Баткін).

 

Відродження — це особливий тип зростання культури, епоха, духовне

значення якої не стільки в реалізації потенцій періоду, скільки у

створенні та реалізації нових стимулів культурної творчості. Тому

Ренесанс до певної міри є еталоном культурного розвитку у світовій

історії, який можна порівняти з VIII—V ст. до н. е. в Елладі. Про це

свідчить і зовнішній бік феномену: вражаюча концентрованість на

незначному просторово-часовому проміжку визначних, усебічно обдарованих

людей, які проторували нові шляхи творчості. Як розквіт особливого роду,

як реалізація надмірного енергетичного потенціалу культури, що виражена

в особливій інтенсивності культурного життя, його багатобарвності,

розкоші й багатомірності проявів особистої творчості, Відродження стає

синонімом духовного піднесення.

 

Розрізняють Проторенесанс (ост. третина ХІІІ—XIV ст.), коли виникають

перші ознаки якісних змін культурного процесу (початок творчості Данте,

Петрарки, Бокаччо), і власне Відродження, де розрізняють раннє, або

кватроченто (поч. XIV —90-ті роки XV ст.) — живопис Джотто, Донателло,

Ботічеллі, Пізано; високе, або чінквеченто (90-ті роки XV ст. — поч XVI

ст.) — у Середній Італії це — Леонардо да Вінчі, Рафаель, Мікеланджело,

у Венеції — Тіціан, Джорджоне, Веронезе, Тінторетто; та пізнє

Відродження (40-ві роки XVI ст. — поч. XVII ст.).

 

На противагу середньовіччю, Ренесанс та античність мають схоже генетичне

коріння: цілковите породження міста, міської культури, яка ґрунтувалась

на більш-менш поширених розвинених товарно-грошових відносинах. Молода

буржуазія знаходила в язичницькій давнині, у її світській культурі вже

готову зброю для боротьби проти церковнофеодальної ідеології, хоча

антична спадщина сприймалась та засвоювалась різними суспільними групами

залежно від корпоративних інтересів.

-----> Page:

0 [1] [2]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ