Реферат на тему:
Соціально-економічний і політичний розвиток України наприкінці XIX – на
початку XX ст.
Вивчення даної теми має принципово важливе значення для розуміння джерел
соціально-економічних і політичних процесів, причин конкретних
історичних подій, що відбувалися в Україні у XX столітті. Враховуючи
багатоплановість теми, доцільно буде визначити такі її корінні проблеми:
Буржуазні реформи другої половини XIX ст. та їхні наслідки для
соціально-економічного розвитку Східної України.
Соціально-економічний розвиток українських земель у складі
Австро-Угорської імперії.
Піднесення національно-визвольного і суспільно-політичного рухів на
Наддніпрянщині. Українське національне відродження в Західній Україні.
При з’ясуванні цих питань слід враховувати, що Україна з кінця XVIII ст.
до 1917 р. залишалася під владою чужих імперій. Після трьох поділів
Польщі (1772, 1793 та 1795 pp.) майже всі українські землі опинилися під
владою Росії. Лише західноукраїнські землі — Східна Галичина, Північна
Буковина та Закарпаття належали Австрійській монархії.
Щоб розкрити суть першої проблеми, потрібно звернути увагу на
дослідження таких відомих істориків, як М. Аркас, М. Грушевський,
Д. Дорошенко, І. Крип’якевич, Н. Полонська-Василенко (див. список
літератури). Вивчення наукових праць цих авторів допоможе прийти до
усвідомлення того, що в першій половині XIX ст. в Україні мав місце
інтенсивний розклад феодально-кріпосницької системи, який у 60-ті роки
переріс в її глибоку кризу. В надрах цієї системи розвивалися риси
нового, капіталістичного ладу. Шляхи буржуазного розвитку могли бути
різними: або поступове перетворення, що проводилося самими поміщиками,
або революційний злам кріпосницьких порядків повсталим селянством.
Надзвичайна слабкість, низька соціальна свідомість, розпорошеність тих
суспільних сил, які вимагали перетворень як в Україні, так і в Росії, в
цілому дали можливість царському урядові провести реформу згори, в
інтересах самих поміщиків за рахунок селянства.
Звернувши увагу на особливості скасування кріпацтва в Україні,
розкажіть, як здійснювалися тут аграрна, судова, земська реформи, якою
була політика в галузі освіти. На конкретному матеріалі покажіть зміст
економічних перетворень у пореформений період у промисловості,
сільському господарстві, на транспорті. У зв’язку з розвитком
капіталізму й промислової революції розкрийте соціальні зміни в Україні
та вплив цих процесів на соціально-класову структуру суспільства.
Спираючись на конкретно-історичний матеріал та переконливі цифрові дані,
обґрунтуйте такі висновки:
по-перше, проведені урядом реформи 60—70 років мали на меті пристосувати
існуючий суспільно-політичних лад до потреб капіталістичного
господарювання. Незважаючи на свою непослідовність, обмеженість і
половинчастість, ті реформи започаткували промисловий переворот і
становлення капіталізму в Україні;
по-друге, промисловість України, більшість території якої входила до
складу Росії, створювалася як багатогалузева і відігравала важливу роль
у розвитку всієї імперії. На кінець XIX ст. Україна за станом
промисловості вийшла на одне з провідних місць у Російській імперії.
Проте цей розвиток відбувався разом із колонізаторською експлуатацією
України царатом. Так, в 1913 р. на Україну припадало 70% усього
видобутку сировини імперії та лише 15% її потужностей у виробництві
готових товарів. Україна позбавлялася капіталів і потенційних прибутків
імперською політикою ціноутворення: вартість російських готових товарів
була надзвичайно високою, в той час як ціни на українську сировину
лишалися низькими.
У висновках слід звернути увагу на нові оцінки розвитку економіки
України, які містяться в «Історії України» В. Верстюка (див. список
літератури). Розвиток ринкових (капіталістичних) відносин стимулював
процес консолідації української нації. Дедалі відчутнішою ставала
спільність економічного життя, пожвавлювалися, міцнішали
торговельно-економічні зв’язки, які об’єднували окремі реґіони в одне
ціле. А процеси соціального розшарування населення, звичайно, не сприяли
консолідації української нації. Гальмівною силою в цьому були
дворяни-поміщики, які, завдяки збереженню численних кріпосницьких
пережитків, займали панівні позиції на селі.
Розглядаючи другу проблему, необхідно передусім зазначити, що
буржуазно-демократична революція 1848—1849 рр. в Австрійській імперії,
незважаючи на свою поразку, започаткувала поступову ліквідацію
феодально-кріпосницьких відносин і розчищення шляху до капіталізму. При
цьому Галичина, Північна Буковина й Закарпаття ввійшли в нову епоху
економічно відсталими, з численними суспільними пережитками.
На початку 60-х років розпочався новий етап боротьби за розв’язання
основних проблем буржуазно-демократичних перетворень у Габсбурзькій
Австрії. Як і під час революції, знову на передній план почали виступати
національно-визвольні тенденції, проте могутнього національного руху не
виникло. У зв’язку із цим постав ряд запитань. У якому стані опинилося
населення Галичини після того, як 1867 pоку Австрійську імперію було
перетворено на двоїсту Австро-Угорську імперію? Чому економіка
західноукраїнських земель розвивалася повільно, не втрачаючи рис
аграрно-сировинного колоніального придатку Австро-Угорщини та країн
Заходу? Щоб відповісти на ці запитання доцільно звернутися до
«Політичної історії», написаної викладачами кафедри (див. список
літератури).
На завершення слід наголосити, що у 70-ті роки у Східній Галичині
розгорнувся робітничий рух, який посилився під кінець XIX ст. й охопив
Північну Буковину та Закарпаття. Якщо на початковому етапі робітники під
час страйків висували переважно економічні вимоги, то у 80-ті і особливо
в 90-ті роки поряд із страйками проводилися демонстрації, збори, мітинги
політичного характеру. У другій половині XIX ст. великого розмаху набув
селянський рух. У 90-ті роки селянська боротьба, що розгорталася під
впливом робітничого руху, все більше набирала політичного змісту. Селяни
боролися не лише проти соціального, але і національного гніту. На
конкретних прикладах покажіть боротьбу робітників та селян
західноукраїнських земель за свої права, за надання виборчого права,
свободи слова, скасування національних обмежень. Розкрийте роль, яку
відігравали у цій боротьбі соціал-демократи, назвіть їхніх лідерів. При
цьому радимо звернути увагу на нещодавно опубліковані статті І. Вовка та
О. Гордуновського (див. список літератури).
?
o
hpr~
?
o
?¶
&
Bху в Україні. У ньому з самого початку намітилося дві течії —
революційно-демократична та ліберальна. Хто був носієм передових ідей, у
чому спільність і в чому відмінність поглядів представників цих течій?
Розкриваючи роль представників передової демократичної думки у боротьбі
за національне відродження, рекомендуємо приділити особливу увау
діяльності Т. Г. Шевченка, M. I. Костомарова, М. П. Драгоманова.
Далі покажіть на конкретних прикладах такі важливі чинники формування
української нації, як економічний, територіальний, культурний і мовний.
Назвіть причини, що гальмували процес консолідації нації в цей період.
Спробуйте відповісти на такі запитання: що таке український етнос? Який
вплив мав розвиток капіталістичної ринкової економіки на формування
української нації? Що давало можливість західним і східним українцям
об’єднатись у єдину державу? Яку роль відігравала у процесі консолідації
української нації інтелігенція? Студенти мають показати, якого розвитку
наприкінці XIX—на початку XX ст. набула українська освіта, мова,
література, театр тощо.
Відповідь на поставлені питання знаходимо у працях українських
дослідників М. Маркевича, М. Костомарова, І. Огієнка, П. Куліша,
В. Антоновича, О. Кониського, Б. Грінченка, М. Драгоманова,
М. Грушевського та інших діячів епохи консолідації української нації.
Цим авторам належить першість у створенні національної концепції історії
України, яка за тих часів являла собою альтернативу офіційним теоріям
М. Карамзіна, М. Погодіна, М. Устрялова, що заперечували самий факт
існування українського народу.
Принципово важливо підкреслити, що остаточне формування національної
концепції української історії завершив М. Грушевський. Він створив
власну схему історії України, побудовану на величезному фактологічному
ґрунті, а також на основі досягнень новітньої європейської та
вітчизняної науки. Центральною в ній є ідея державності й демократизму
українського народу. Соціологічний метод історичних досліджень дав
можливість побудувати схему історії східного слов’янства з
відокремленням історії українського народу в самостійну спільність,
довести його більш давнє походження, ніж російського народу тощо. Ідея
народу, нації проводиться М. Грушевським крізь тисячоліття як фундамент
самостійного життя українців. Цей фундамент, на його думку, існував
завжди, навіть у часи втрати української державності.
Суперечки в середовищі української інтелігенції в Російській імперії
викликало питання про те, на що слід звертати пильнішу увагу — на
проблеми національні чи соціальні. Розвиток же самого українського
національного руху відбувався двома течіями — незалежників та
автономістів. Це розмежування було характерним і для діяльності
українських політичних партій: РУП, НУП, УДП, УРП, УСДРП. Актуальним
буде звернення студентів до статті В. Гусєва, присвячений 100-літтю
заснування РУП (див. список літератури).
Узагальнюючи основні тенденції процесу становлення і консолідації
української нації, можна зробити такий висновок. На кінець XIX ст. цей
об’єктивний процес був ще далеким від повної завершеності. Попереду буде
боротьба мас за утвердження рідної мови в суспільно-політичному і
культурному житті, за возз’єднання всіх українських земель в єдиній
соборній державі, за визволення від економічного колоніального гніту, за
усунення перешкод на шляху розвитку національної культури.
Висвітлюючи основні тенденції національного відродження в Західній
Україні, зверніть увагу на те, що реставрація
абсолютистсько-бюрократичного режиму в Австрійській імперії в перше
десятиліття після революції 1848—1849 pp. завдала тяжкого удару
культурно-національному рухові Східної Галичини. На розстановці
суспільно-політичних сил Східної Галичини негативно позначилися її
економічна відсталість, численні пережитки кріпацтва. З якими ж змінами
і процесами в суспільно-політичному житті західноукраїнських земель було
пов’язано національне відродження, започатковане «Руською трійцею»? Що
таке москвофільська та народовська течії? Розкрийте діяльність
«просвіт», участь у їхній роботі І. Франка, В. Стефаника, Ю. Федьковича
та ін.
Покажіть радикалізацію революційно-демократичного руху в Східній
Галичині в середині 70-х років. Чим він відрізнявся від народовства?
Проаналізуйте позицію українських революційних демократів. Зупиніться на
характеристиці програмних вимог створеної у 1890 р. прогресивної
селянської Русько-української радикальної партії.
На закінчення важливо зробити такі висновки-узагальнення.
По-перше, незважаючи на роз’єднання державними кордонами, у другій
половині XIX ст. тривав процес консолідації української нації,
посилились суспільно-політичні та культурні зв’язки між західно- та
східноукраїнськими землями.
По-друге, в умовах переслідування царатом української культури поступово
зростала роль західноукраїнських земель і зокрема Галичини в
національно-культурному русі, в якому також брали участь передові сили
Східної України. В Галичині розгорнули свою діяльність світочі
української культури, виникли культурно-освітні й наукові установи,
періодичні видання, які набули загальноукраїнського значення.
По-третє, під впливом передового національно-культурного руху зростали
національна самосвідомість населення Західної України, його боротьба за
об’єднання всіх українських земель у єдиній демократичній державі.
Література
Аркас М. М. Історія України — Русі. — Одеса: Маяк, 1994. — С. 365—378.
Вовк І. Українське селянство наприкінці XIX — початку XX ст. // Історія
України. — 1999. — № 34 (верес.). — С. 7.
Гордуновський О. Розвиток промислового виробництва у поміщицьких
господарствах Правобережжя України // Укр. істор. журнал. — 2000. — № 1.
— С. 61—71.
Грушевський М. Ілюстрована історія України. — К.: Левада, 1992. —
С. 471—519.
Гусев В. С «Коммунистическим Манифестом» в одном кармане и «Кобзарем» в
другом: К 100-летию основания РУП // Зеркало недели. — 2000, 5—
11 февр. (№ 5). — С. 17.
Дорошенко Д. І. Нарис історії України: У 2-т. — Т. 2 — К.: Глобус, 1991.
— С. 312—328.
Історія України: Курс лекцій у 2 кн. / Навч. посібник для студ. вузів
(Мельник Л. Г. та ін.). — Кн. 1. — К.: Либідь, 1991. — С. 441—570.
Історія України: нове бачення / В. Верстюк та ін. — К.: Альтернативи,
2000. — С. 152—194.
Кармазіна М. Українська інтелігенція ХІХ ст. // Історія України. — 1999.
— № 3 (січ). — С. 1—2.
Крип’якевич І. П. Історія України. — Львів: Світ, 1992. — С. 226—277,
287—294.
Політична історія: Тексти лекцій / Укл. Н. М. Довганик, М. П. Чуб. — К.:
КДЕУ, 1995. — С. 4—30.
Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2 т. —К.: Либідь, 1995. — Т. 2
— С. 310—351, 373—394.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
