Реферат на тему:
Фіксація тварин
Будь-яке дослідження, маніпуляція або оперативне втручання вимагають
попередньої фіксації тварини. Способи її різноманітні. Застосування того
чи іншого залежить від виду тварини, її віку, сили, темпераменту,
загального стану, вдачі, особливостей реакції на зовнішні подразнення,
характеру ма-ніпуляції або оперативного втручання, методу знеболювання й
від багатьох інших чинників. Але всі вони спрямовані на досягнення трьох
основних цілей: 1) надати тварині положення, що забезпечить хірургові та
його помічникам вільний і безпечний доступ до ділянки тіла, на якій
виконуватимуть маніпуляцію; 2) обмежити захисні рухи тварини під час
маніпуляції, створивши цим самим нормальні умови для необхідного
втручання; 3) усунути можливість заподіяння травм як самій тварині, так
і хірургові чи його помічникам під час фіксації та після неї. Обираючи
спосіб фіксації, слід враховувати індивідуальні особливості кожної
тварини (її звички, характер). Особини з легко збудливим і слабким типом
нервової системи надто чутливі до грубого поводження, яке супроводжує
деякі прийоми фіксації, що позначається на загальному стані організму і
результатах важких операцій. Тому таким тваринам обов’язково потрібно
вводити заспокійливі (нейролептичні) речовини. Важко фіксувати великих,
норовливих тварин. Їм перед фіксацією також необхідно вводити
нейролептичні засоби. У практиці застосовують два способи фіксації — у
стоячому та лежачому положеннях. Під час клінічних досліджень,
нескладних маніпуляцій тварин найчастіше фіксують у стоячому положенні.
Нейролептоналгезія, місцеве знеболювання або поєднаний поверхневий
наркоз дають змогу значну кількість операцій виконувати на тварині, що
стоїть. Тому не слід застосовувати повалення, коли в цьому немає
потреби. Дрібних тварин майже завжди оперують у лежачому положенні. У
стоячому положенні тварин фіксують за допомогою мотузок біля стовпа,
конов’язі, у спеціальному станку тощо. У лежачому положенні фіксують:
якщо операція складна, тварина норовлива або якщо їй треба надати
певного положення. Існує два способи фіксації у лежачому положенні —
повалення на операційному столі. Оскільки фіксація в лежачому положенні
— це насильницька і часто груба дія, то при поваленні великих тварин
вона пов’язана з ризиком травмування тварини. До них належать переломи
кісток, розриви внутрішніх органів, потертості шкіри, садна, рани тощо.
Це становить особливу небезпеку як для тварини, так і для людини, адже
може спричинити не лише травми, а й загибель. Тому для попередження
травматизму тварин треба валити на рівний земляний майданчик без
сторонніх предметів, покритий невисокою травою. За 10–16 годин до цієї
операції великих тварин не годують, обмежують або зовсім відміняють
поїння. Для фіксації застосовують міцні м’які довгі мотузки. Перед
фіксацією коней розковують. Застосовуючи різні способи фіксації тварин,
слід дбати про те, щоб не спричинити небажаних наслідків (травм тощо).
Фіксація коней
gdTHif
дних операцій. Бажано взагалі обмежувати застосування больових прийомів
фіксації, адже будь-який біль небезпечний для кори головного мозку.
Недоцільно застосовувати больові прийоми для визначення ступеня
болючості тієї чи іншої ділянки тіла тварини. Щелепи в розведеному стані
фіксують зівником або руками з одночасним відведенням язика вбік.
Витягати язик із ротової порожнини й утримувати його зручно фіксатором
язика Васильєва. Фіксація грудних кінцівок. Під час деяких досліджень (у
ділянці тазових кінцівок) і малих операцій фіксують грудну кінцівку, щоб
тварина не вдарила тазовою. Грудну кінцівку з обстежуваного боку
піднімають, згинають у зап’ястковому суглобі й утримують рукою. Голова
тварини має бути піднята якомога вище. Щоб підняти грудну кінцівку, один
помічник фіксує тварину за голову, а другий стає спиною до голови коня
поруч з його плечовим поясом і кладе одну руку на тулуб позаду лопатки,
другою, погладжуючи кінцівку зверху вниз, бере її за путо і різким
поштовхом свого плеча на лопатку переносить центр ваги тіла тварини на
протилежну кінцівку. Одночасно він піднімає кінцівку, згинає її в
карпальному суглобі й утримує обома руками так, щоб зігнута кінцівка
була паралельною до підлоги. Є й інший спосіб. За ним на путову ділянку
грудної кінцівки надівають путовий ремінь або петлю з мотузки. Після
цього до кільця прив’язують довгу мотузку, перекидають її через спину й
обводять навколо грудної клітки. Вільний кінець мотузки утримує
помічник, який стоїть з протилежного боку. Один чоловік піднімає
кінцівку й згинає її в карпальному суглобі, а помічник у цей час натягує
мотузку й утримує кінцівку піднятою. Коли тварина дуже непокоїться, а
також коли минула потреба у фіксації, помічник повільно опускає мотузку,
і тварина спирається на кінцівку. Щоб тварина не вдарила грудною
кінцівкою, обидві грудні кінцівки можна спутати короткою мотузкою в
ділянці пута. Кінцівку, зігнуту в карпальному суглобі, можна зафіксувати
в такому положенні вісьмома подібними турами бинта або мотузки, який
накладають на передпліччя й путо. Щоб обмежити рухи грудної кінцівки,
петлю накладають на передпліччя. Мотузку, що утворює цю петлю,
прикріплюють до середнього кільця попруги. Підняту кінцівку тварини не
слід ставити на коліно або на якийсь інший предмет, щоб не дати тварині
четвертої точки опори та можливості вдарити тазовою кінцівкою! Не слід
також кінець мотузки, обведений навколо грудної стінки, прив’язувати до
якихось предметів, оскільки за раптового падіння коня підняту кінцівку
не можна буде швидко звільнити, що може призвести до травми! Фіксація
інохідців підняттям грудної кінцівки не буде ефективною, адже центр ваги
в них розміщений по паралелі! Фіксація тазових кінцівок, що спираються.
На путову ділянку обох тазових кінцівок надівають путові ремені або
петлі з мотузки з прив’язаними до них довгими мотузками. Вільні кінці
мотузок проводять між грудними кінцівками і зав’язують на холці. Для
надійнішої фіксації роблять по-іншому. Перш ніж вільні кінці мотузок,
пропущені між грудними кінцівками, зав’язати на холці, їх обводять
навколо передпліччя, а потім уже зав’язують на холці. Щоб зафіксувати
одну тазову кінцівку, на путову ділянку обстежуваної кінцівки накладають
путовий ремінь із прив’язаною до нього мотузкою. Вільний кінець її
проводять між грудними кінцівками і зав’язують на холці. Можна зробити й
іншим чином — обидва путових ремені, надіті на тазові кінцівки, зв’язати
між собою короткою мотузкою, до неї прив’язати довгу, пропустити її між
грудними кінцівками і зав’язати на холці. Тазові кінцівки кобили можна
також зафіксувати парувальною шлеєю. Фіксація трохи піднятої тазової
кінцівки. На тазову кінцівку тварини надівають путовий ремінь, а до
хвоста прив’язують довгу мотузку, складену вдвоє і, після того як
помічник піднімає тазову кінцівку, у кільце пропускають обидва кінці
мотузки, використовуючи їх як розтяжки. Аби під час надання допомоги в
ділянці пахвини, мошонки, промежини, вимені і стегна тварина стояла
спокійно, тазову кінцівку, дещо відвівши її вбік і назад руками,
фіксують між своїми ногами або на коліні. Щоб її підняти, стають
обличчям до задньої частини тулуба, упираються однією рукою в маклак,
другою погладжують кінцівку зверху вниз і міцно беруть за путо. Кінцівку
трохи піднімають і відводять дещо вперед, потім охоплюють путо обома
руками, відводять його назад і притискають до свого підставленого коліна
або повертаються до тварини спиною й обома руками фіксують кінцівку між
своїми стиснутими ногами. Підняти тазову кінцівку можна так: зробивши на
одному кінці мотузки петлю, її надівають на путовий суглоб, другий
кінець проводять через кільце шлейки, натягують мотузку, піднімають
кінцівку вперед і фіксують її в такому положенні. Підняти й зафіксувати
тазову кінцівку можна між двома стовпами. Для цього голову коня за
вуздечку коротко прив’язують до стовпа. На путову ділянку потрібної
тазової кінцівки надівають путовий ремінь або пупсу Хелковського. Один
кінець мотузки прив’язують до хвоста, другий пропускають через кільце
путки, піднімають кінцівку і прив’язують її до стовпа. Повалення коня.
Повалення застосовують для фіксації тварини в лежачому положенні,
причому тварині надають певної пози. Роблять його у тих випадках, коли в
господарстві відсутній операційний стіл для великих тварин або коли
треба надати негайну допомогу просто на пасовищі. Перед поваленням слід
підібрати й підготувати майданчик. Він має бути рівним і вкритим
невисокою травою, розташованим подалі від конюшні. Щоб не травмувати
тварину під час повалення, з майданчика потрібно прибрати камінці,
дошки, шматки дроту, арматури та інші предмети, якщо вони там є. Коли
доводиться робити повалення на бетонній підлозі, її слід покрити м’якою
підстилкою з трави (влітку) або соломи (взимку). Для того щоб покласти
коня на землю без небезпеки для тварини і людей, які виконують
повалення, треба знати принцип цієї операції. Повалення коня не полягає
(як дехто гадає і, на жаль, робить) у тому, щоб змусити його впасти з
висоти всього свого росту на землю, переборюючи його силу більшою силою.
Потрібно вміти створити тварині, яку хочуть покласти, такі умови
нестійкої рівноваги, щоб вона сама, у результаті інстинкту
самозбереження, зігнула свої кінцівки й наблизилася до землі, полегшуючи
цим падіння, яке вона сама усвідомлює.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
