.

Характеристика парку зернозбиральних комбайнів господарств України (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 3146
Скачать документ

Реферат на тему:

Характеристика парку зернозбиральних комбайнів господарств України

Розпочати характеристику парку зернозбиральних комбайнів
сільгоспвиробників України доцільно першим рядком безсмертної трагедії
Шекспіра “Ромео і Джульєтта”: “Нет повести печальнее на свете…”, а
завершити реаліями вітчизняних хліборобів: “…ніж повість про кількість
і технічний стан зернозбиральних комбайнів”.

У нашому суспільстві є два прошарки населення, які всі люблять,
поважають, шанують, якими опікуються і за яких піклуються, — це
пенсіонери та хлібороби.

Аналіз матеріалів у друкованій та електронній пресі, змісту виступів
депутатів, урядовців різних рівнів за часів старої і нової влади
свідчить, що всі — за підтримку сільгоспвиробників і так люблять дорогих
селян, хліборобів, що готові їх задушити в тісних обіймах. Обійми
симпатиків, прихильників і урядовців були й поки що залишаються
настільки міцними, що не дають дихнути хліборобам. Один із показників
турботи про селян — кількість і технічний стан наявної техніки в
хліборобів, у тому числі зернозбиральних комбайнів.

Зарубіжний досвід слід вивчати, детально аналізувати, а прийнятні
варіанти — впроваджувати у виробництво. Враження, які привозять урядовці
та чиновники з відряджень до фермерів у розвинутих країнах, — це їхня
інтелектуальна власність, і використовують вони їх для особистих потреб,
а не для просвітницької роботи. Предметний аналіз зарубіжних технологій
дає змогу визначити ступінь різниці турбот зарубіжних і вітчизняних
хліборобів.

В університеті штату Кентуккі (США) ще на початку 80-х років розроблено
комп’ютерну програму, яка дає можливість вибирати оптимальну схему
збирання, транспортування й зберігання зерна. Завдяки системі, можна
порівнювати різні варіанти й приймати рішення залежно від стану врожаю,
наявності техніки та коштів.

Програма передбачає виконання таких функцій:

1) дослідження й проектування схеми збирання, транспортування, сушіння
та зберігання, яка відповідає вимогам замовника;

2) визначення витрат, пов’язаних із використанням різних схем;

3) розрахунок потреби в робочій силі для кожного варіанта схеми.

Вихідна точка роботи системи: зерно готове до збирання. Виробник
визначає цю стадію за вмістом вологи в зерні: початкова вологість зерна.
Починаючи з цього моменту, порівнюють 60 різних схем обробки
обмолоченого зерна.

Технологічний процес американські вчені та фермери розділяють на п’ять
стадій: збирання врожаю, транспортування, розвантаження, сушіння й
зберігання. Перша стадія розпочинається зі збирання зерна комбайном.
Потім розглядають шість можливих способів транспортування зерна з поля
трьома типами автомобілів і трьома типами сільськогосподарських
причепів. Типи машин: із розвантаженням самопливом, із розвантажувальним
шнеком, із ручним розвантажуванням. Передбачається, що розвантажування
проводиться в прийомну яму або бункер шнекового транспортера, тобто
створюється сполучна ланка між засобами транспортування й розвантаження.

Кожному виду розвантаження відповідають п’ять можливих комбінацій
сушіння й зберігання: ярусне сушіння, періодичне сушіння, поєднання
автоматичного, періодичного й потокового сушіння.

Для складення програми потрібні вхідна інформація виробника щодо витрат
на електроенергію, бензин, інше паливо, ставки заробітної плати робочої
сили, враховуються також вартість і тип обладнання тощо.

Програма передбачає розрахунок середньої щоденної норми збирання, яка
стає розрахунковою нормою для всіх варіантів схем транспортування,
сушіння й зберігання.

Враховуючи проблеми вітчизняних хліборобів з паливом, технікою, коштами,
вочевидь, більшість читачів зрозуміють викладений вище аналіз як меню
дорогого ресторану, де обідають всі захисники вітчизняних хліборобів,
набираючись сил для чергових міцних обіймів своїх улюбленців.

Парк зернозбиральних комбайнів у статистичних звітностях
характеризується такими показниками: кількість комбайнів, структура
парку за типами і за роками експлуатації, середнє сезонне навантаження
на один фізичний комбайн. Якщо використати зазначені характеристики, то,
за станом на 2004 рік, в Україні налічується близько 62,114 тис. одиниць
різних типів, моделей, модифікацій різних фірм зернозбиральних комбайнів
строком експлуатації від 1 до 20 років. Близько 58 тисяч (93%) із них —
комбайни виробництва російських заводів “Ростсєльмаш” та “Єнісей”.

До 1995 року головним постачальником зернозбиральних комбайнів в Україні
був російський завод “Ростсєльмаш” (табл. 1). Із 1980 по 1995 рік в
Україну було відправлено 133625 комбайнів. Із них 119718 одиниць
(89,59%) — СК-5 “Нива”, решта — 13909 (10,40%) — комбайни “ДОН-1500”
(близько 200 одиниць — “ДОН-1200”). У 1988 році Україна одержала
найбільше комбайнів виробництва заводу “Ростсєльмаш” — 15614 одиниць, у
тому числі 4159 — “ДОН-1500”, решта — 11455 одиниць СК-5 “Нива”.

За нормативними даними, які діяли до 1991 року, амортизаційний строк
експлуатації ЗК “ДОН-1500” становив 10 років, а ЗК СК-5 “Нива” — 8
років. Динаміку зміни кількості комбайнів за роками показано на рис. 1
а, б, в. У 1991 році в господарствах України нараховувалося 93,3 тис. ЗК
СК-5 “Нива”. У 2004 році залишилося 44,525 тис. одиниць, із них з
відпрацьованим ресурсом — близько 98%.

У 1991 році нараховувалося 9,05 тис. ЗК “ДОН-1500”, у 1995 році — 13,43
тис., а з відпрацьованим ресурсом — 6% (806). У 2001 році 10,757 тис. із
них 84% (9035 одиниць) — з відпрацьованим ресурсом (рис. 1 б), у 2004
році — 10,650 тис., із них 80,9% (8611) з відпрацьованим ресурсом. Із
1996 по 2000 рік закупили найменше комбайнів — 153 одиниці. В 2001 році
було закуплено 516 комбайнів, в 2002 році » 410, в 2003 » 580, в 2004 »
380 одиниць комбайнів “ДОН-1500”.

У таблиці показано поставки комбайнів СК-5 “Нива”, “ДОН-1500” за роками.
Із строком експлуатації 18–14 років у сільгоспвиробників наявні 70%, із
строком експлуатації 13–10 років — 16% комбайнів.

Одним із значущих і вагомих показників виробничої експлуатації є сезонне
навантаження на наявний фізичний комбайн. Порівняльними та оціночними
показниками можуть слугувати статистичні дані аграрного сектору України
за 1990 рік. Зернозбиральних комбайнів у господарствах налічувалося
близько 116 тис. (СК-5 “Нива”, СК-6 “Колос”, “ДОН-1500”, “Єнісей”) і
було зібрано 50,5 млн т зернових. Середній термін жнив по Україні
становив 21 день, а з урахуванням ризику дощів 0,2 — 17–18 робочих днів,
або 220–260 годин. У середньому за одну робочу годину жнив збирали 200
тис. т зернових, або 58600 га. Площа під зерновими по Україні становила
близько 15 млн га. Нормативне сезонне навантаження в 1990 році на
комбайн СК-5 “Нива” становило 120 га/сезон (400–500 т/сезон) “ДОН-1500”
— 240 га/сезон (800–1000 т/сезон). Фактично середньостатистичне
навантаження на фізичний комбайн сягало 138 га/сезон (близько 520
т/сезон).

У Росії для розрахунків сезонного навантаження використовують не фізичну
кількість комбайнів, а кількість працездатних та укомплектованих. За
даними МінАП, сезонне навантаження на один комбайн становить 282 га, а
за нашими, з урахуванням кількості працездатних і укомплектованих, —
близько 80% від кількості фізичних комбайнів, сезонне навантаження на
комбайн становить майже 380 га/сезон.

У розвинутих країнах світу по мірі старіння техніки сезонне навантаження
на техніку знижується.

В Україні, навпаки, — техніка, в тому числі комбайни, спрацьовується,
старіє, а сезонне навантаження збільшується.

Навантаження на фізичний комбайн в Україні в 1991 році становило 138 га,
в Росії — 157, США — 62,5, Німеччині — 31,3 га/сезон. У розвинутих
країнах навантаження за 13 років не змінилося, а в Україні та Росії
зросло більш як удвічі. Для того, щоб зменшити навантаження до
показників США, Україні для площ, засіяних зерновими, треба мати 220
тис. зернозбиральних комбайнів, а до показників Німеччини — близько 400
тис. Це означає, що господарства України повинні щороку отримувати по 10
тисяч комбайнів і не списувати їх протягом 20–40 років.

,

gd P?

gd P? тис. т зернових, то в 2004 році — близько 60 тис. т/годину. За
таких темпів, щоб зібрати 38 млн т, жнива тривали 630 годин, або 2,5
місяця. Втрати врожаю від осипання через затягування строків жнив
становили близько 8 млн т, або близько 21% вирощеного врожаю.

Із 1994 року держава, фірми, сільгоспвиробники почали закупляти комбайни
із країн Європи та Північної Америки: “Джон Дір”, “Кейс”, “Нью Холланд”,
“Клаас”, “Дойц Фар”, МДВ, “Массей Фергюсон”, “Вестерн”, “Бізон”,
“Сампо”, “Лаверда” тощо. Всього в розвинутих країнах за різними
комерційними проектами було закуплено 4200 зернозбиральних комбайнів —
від найсучасніших моделей до старих із строком експлуатації близько 18
років, які фірми вже давно зняли з виробництва. На світовому ринку
налічується понад 150 моделей зернозбиральних комбайнів, а в Україні —
понад 100 моделей всіх можливих виробників світу, що є значною проблемою
для власників щодо забезпечення якісним, кваліфікованим і доступним за
цінами технічним сервісом.

Сезонне навантаження 380 га на фізичний комбайн складно оцінити у
відриві від технічних характеристик, стартових і поточних показників
технічного стану техніки. Сучасні ЗК із п’ятиклавішним соломотрясом
збирають за годину близько 2,5 га. Для збирання зазначеної площі слід
затратити 152 год., а із збиранням 1 га/год — 380 год. Зміна технічного
стану неминуче знизить середнє значення продуктивності за одну годину
агростроку жнив.

У публікаціях зазначається, що із збільшенням строків експлуатації
мобільної сільськогосподарської техніки її річний виробіток, унаслідок
фізичного та морального спрацювання, нагромадження пошкоджень і
старіння, знижується. Проте в існуючих нормативних, методичних
матеріалах факт зниження виробітку ЗК як наслідок тривалої їх
експлуатації не одержав належного науково-методичного обгрунтування для
планування агростроків проведення конкретних польових робіт з
використанням старої техніки.

Досвід експлуатації комбайнів “Дон” з об’єктивних причин доцільно
розділити на два періоди: до 1991 року і після. За обмежений термін (з
1986 до 1991 року) нагромаджувався досвід виробничої і технічної
експлуатації комбайнів “Дон”. Після 1991 року в Україні та Росії
цілеспрямованих широкомасштабних науково-виробничих досліджень для
вивчення технічного стану і працездатності в зв’язку із збільшенням
строків експлуатації ЗК “ДОН” не проводили.

Певною мірою можна використати як орієнтовні кількісні показники
зниження працездатності СК-5 “Нива” зі збільшенням терміну експлуатації,
які наприкінці 80-х років одержали науковці Тамбовського ВНИИТИНа. Цими
дослідженнями було виявлено, що в перші два роки експлуатації сезонне
напрацювання на комбайн СК-5 “Нива” сягало 229–238 га, а через 5–6 років
знижувалося до 142–156 га, або на 62–65%. Напрацювання на відмову,
відповідно, зменшувалося з 4,9 до 3,8 мотогодин, або на 22,5%, середня
тривалість відновлення працездатності зростає з 0,42 до 1,67 год. При
цьому після трьох-чотирьох років експлуатації підвищується кількість
відмов третьої групи складності, для усунення яких потрібні запасні
частини. Із подовженням строків експлуатації підвищуються затрати на
поточний ремонт, витрати на оплату праці за ремонт, зростає потреба в
запасних частинах. Якщо в перші два роки експлуатації затрати становили
184–266 руб., то за п’ять-шість років зростали до 463–513 руб., тобто
більш як удвічі. В структурі затрат частка запасних частин до
п’ятого-шостого року експлуатації становить 43–48%, тоді як у перші два
роки не перевищує 16%. Через низькі показники надійності фактичні
витрати на ремонт на 40-52% перевищували нормативні. Із старінням і
спрацюванням комбайнів збільшується також витрата паливно-мастильних
матеріалів. З розрахунку на одиницю напрацювання витрата палива на
п’ятий-шостий рік експлуатації становила 11,8–11,9 кг, або на 31–78%
більше, ніж у початковий період. За висновками науковців, зниження
надійності, сезонного напрацювання, підвищення обсягів
ремонтно-відновлювальних робіт, перевитрата палива, мастильних
матеріалів на п’ятий-шостий рік експлуатації роблять комбайни СК-5
економічно невигідними. На підставі отриманих показників пропонується
використовувати поправні коефіцієнти для уточнення нормативів виробітку
ЗК.

Базовим прийнято другий рік експлуатації з урахуванням того, що впродовж
першого року має місце наладка, обкатування в робочих умовах і
приробіток вузлів, агрегатів, систем комбайна. Надалі через технічні
пошкодження зростає інтенсивність відмов і збільшується термін їх
усунення, і, відповідно, зменшується сезонний виробіток ЗК. Із таблиці
видно, що на четвертий рік експлуатації СК-5 “Нива” сезонне навантаження
слід знизити на 13%. На скільки відсотків потрібно знизити сезонне
навантаження, якщо комбайн працює 18 років, залишимо без відповіді.

Якщо перевести всі фізичні одиниці зернозбиральних комбайнів за
показниками надійності до показників ЗК другого року експлуатації, то
всього комбайнів нараховується 23500 одиниць і навантаження на один
комбайн, у тому числі СК-5 “Нива”, становитиме 550 га/сезон. Неважко
прогнозувати, скільки триватимуть жнива в цьому році та які будуть
втрати вирощеного врожаю.

Аналіз статистичних даних щодо терміну експлуатації тракторів,
комбайнів, інших зразків складної сільськогосподарської техніки в
сільгоспкооперативах, фермерських господарствах розвинутих країн світу
дає змогу зробити висновок: понад 50% наявної техніки використовується
із строком понад 10 років, і це є нормально, тому що парк техніки
постійно оновлюється і поповнюється сучасними зразками нового покоління
машин.

На наш погляд, при цьому потрібно враховувати три чинники: 1) технічний
рівень і якість техніки, виробленої провідними зарубіжними фірмами; 2)
стан і рівень сервісу, який можуть отримати фермери; 3) сезонне
навантаження на машину.

Зазвичай, сільгоспкооперативи, великі ферми нову техніку використовують
ефективно три-шість років. Потім вона надходить на ринок уживаної
техніки, зазвичай, до фермерів із меншим обсягом виробництва, і сезонне
навантаження знижується до економічно доцільних обсягів.

Крім власної, фермери можуть брати техніку напрокат, користуватися
послугами спеціалізованих МТСів, різних товариств із обробітку землі.

Для забезпечення збору врожаю на рівні 200–250 тис. тонн за годину
(середньостатистичне значення для умов України) потрібно приблизно 50
тис. комбайнів пропускною здатністю 8–9 кг/с типу “Славутич”, “Дон”.
Вочевидь, через європейське спрямування економіки країни частину парку
становитимуть зарубіжні комбайни. Наразі вже нараховується близько 4200
одиниць. За нашими розрахунками, залежно від урожайності та
погодно-кліматичних умов у період жнив, комбайни виробництва Європи та
США, що становлять за кількістю від загального парку 7,5%, збирають від
18 до 23% валового збору врожаю. Виходячи з цього, можна прогнозувати,
що на наступні роки в разі закупівлі 2500-3000 комбайнів провідних
європейських і північноамериканських фірм і списання 500-700 старих
комбайнів їх загальна кількість стабілізується в межах 6000–6500. При
цьому вони збиратимуть 25–28% загального валу врожаю. Для збирання решти
75–72% валового збору врожаю в оптимальні агростроки потрібно близько 40
тис. зернозбиральних комбайнів вітчизняного виробництва типу “Славутич”.

В Україні кілька років тому було розпочато чергову кампанію — розвиток
МТС. І як завжди, дискредитували саму ідею МТСів і їх виробничу
діяльність. Про МТСи ще в 90-х роках ми написали статтю “МТСи — надія
урядовців і розчарування хліборобів”. Тих, для кого і під кого вони
формувалися, станції мали розчарувати, так воно й сталося. Бо різні
технічні товариства спільного використання складної техніки, в тому
числі МТСи, потрібно створювати тільки на рівні району. Для цього треба
розробити державну програму, яка на перехідний період дасть можливість
сільгосппідприємствам зменшити витрати на придбання складної
сільськогосподарської техніки.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020