Реферат на тему:
Фінансові важелі державної підприємницької політики
Аналіз світового досвіду фінансової підтримки підприємництва свідчить,
що остання є системою багатопланових заходів, котрі охоплюють практично
всі аспекти життєдіяльності підприємницьких структур (їх створення,
функціонування, комерційної діяльності, фінансів, інвестицій, інновацій
та ін.).
Усі фінансові важелі держави мають бути спрямовані не тільки на
безпосереднє збільшення фінансових можливостей суб’єктів підприємництва,
а й на стимулювання останніх з урахуванням загальнонаціональних цілей та
пріоритетів економічного зростання.
За економічним призначенням фінансові важелі, що використовуються в
межах державної підприємницької політики, можна розподілити на дві
групи: перша — заходи податкового регулювання та сприяння
самоінвестуванню підприємництва; друга — фінансово-інвестиційні методи
державного впливу на бізнес.
Політика щодо оподаткування підприємництва повинна бути такою, щоб
підприємцям вистачало власних фінансових ресурсів або недержавних
капіталів (використання різноманітних форм взаємофінансування, спільних
кас, партнерська допомога підприємців, залучення інвестицій приватних
осіб тощо).
Питома вага самофінансування підприємництва в загальних інвестиціях у
розвинутих ринкових країнах уже кількадесят років коливається в межах
55% — 85%. Такі масштаби самофінансування бізнесу стали можливими лише
завдяки виваженій державній податковій політиці.
Для побудови системи оподаткування в Україні, адекватної вимогам
розвитку підприємництва, держава має відшукати форми поєднання
стимуляційного впливу на загальний стан підприємництва із надійними та
достатніми джерелами формування коштів державного бюджету. Для цього
державі доцільно: установити критерії для граничної межі оподаткування;
скоротити кількість податків за рахунок тих, що не мають вирішального
значення для бюджету; установити податкові пільги для вирішення
регіональних соціальних проблем, насамперед проблеми зайнятості. Така
побудова системи оподаткування відповідала б світовій практиці,
орієнтувала підприємництво на пріоритетні для держави види діяльності, а
в майбутньому забезпечувала б зростання податкових надходжень до
державного бюджету.
Слід зазначити, що існує гранична межа рівня оподаткування для кожних
конкретних умов економічного розвитку. Наприклад, у США законодавчо
визначено граничний рівень податкової ставки на доходи підприємців, який
становить 34%, у Великобританії — 35, Японії та Франції — 42, Швеції —
52, Німеччині — 53%. В Україні узагальнений показник податкової ставки
становить майже 85%, що дестимулює творчо-продуктивну, виробничу
підприємницьку діяльність, спричиняє зростання цін і масову несплату
податків, розвиток тіньової економіки.
У деяких розвинених країнах, таких як Японія, Німеччина, Франція,
сформувались системи оподаткування, спеціально спрямовані на підтримку
малого і середнього підприємництва. У цих країнах фінансова підтримка
здійснюється встановленням для таких підприємств знижених ставок
оподаткування, а також наданням податкових пільг, що дає можливість
підприємцям резервувати частину одержаних ними прибутків та спрямувати
її на інвестування у власне виробництво. Однак такі особливі фінансові
та податкові пільги надаються не всім підприємствам малого або
середнього бізнесу, а лише відібраним за певними критеріями
підприємствам, які працюють у сферах, що впливають на стабілізацію
життєвого рівня та добробуту населення країни, тобто мають соціальне
спрямування.
Чинна система оподаткування та податкова політика в Україні визначалася
досі тільки загальнодержавною потребою розв’язування тих чи інших
проблем кризового політико-економічного та соціального характеру і не
відповідала загальноприйнятим принципам впливу податкової системи на
розвиток пріоритетних галузей національного господарства України.
Відтак постала нагальна потреба її реформування. Зрозуміло, що в кожній
країні реформування податкової системи відбувається по-різному, тим
більше, що ніде в світі не винайдено ідеальної системи. Кожна держава
шукає свій шлях, зумовлений економічними, історичними та національними
особливостями.
Податкова реформа, що провадиться нині в Україні, передбачає
вдосконалення чинного законодавства щодо таких принципових питань:
— розширення бази оподаткування за рахунок ширшого застосування
презумптивного оподаткування, тобто введення оподаткування діяльності,
пов’язаної з готівковим обігом, та залучення відтак до оподаткування
неофіційного тіньового сектору економіки; обмеження до мінімуму переліку
податкових пільг, залишивши такі лише у виняткових випадках під
затверджені пріоритети структурної перебудови та щодо обмеженого кола
товарів (робіт, послуг) особливого соціального значення. Це забезпечить
додаткові надходження до бюджету та розширення переліку платників
податків;
— забезпечення стабільних надходжень до бюджетів різних рівнів;
досягнення суттєвого пом’якшення податкового клімату постійним
зменшенням податкового тиску на вітчизняні підприємства-товаровиробники;
стимулювання зростання випуску продукції вітчизняними підприємствами;
створення повної і дієздатної правової бази оподаткування через
підготовку Податкового кодексу України, удосконалення чинного
податкового законодавства;
спрощення податкового законодавства та узгодження його з нормами інших
законодавчих актів;
посилення контролю за повнотою та своєчасністю надходження платежів усіх
рівнів.
До непрямих форм податкового сприяння підприємству, слід віднести:
знижки податкових ставок або повне звільнення від сплати податків для
підприємств, діяльність яких відповідає цілям державного регулювання;
знижки податкових ставок на прибуток, який спрямований на
капіталовкладення, наукові дослідження та впровадження їх у виробництво,
створення нових робочих місць, охорону навколишнього середовища та ін.;
¦
?
??????тавок на прибуток, що спрямовується на підготовку кадрів для
підприємницької сфери;
податкові пільги іншого характеру.
Ці форми державної підтримки тією чи іншою мірою використовуються в
Україні та зарекомендували себе як ефективні засоби державного сприяння,
що характеризуються більшою гнучкістю, ніж прямі методи, і мають
здебільшого недискримінаційний характер.
Податкове регулювання підприємництва за сучасних умов полягає не тільки
в тому, щоб максимально звільнити прибутки підприємств та доходи
підприємців від податків і створити загальні та селективні стимули для
їх господарювання відповідно до поточних цілей державного регулювання, а
й у тому, щоб установити чітку кількісну залежність між розмірами
податкових пільг, що надаються суб’єкту підприємництва, та його
конкретними господарськими діями.
Зміцнення фінансової бази державної підтримки підприємництва може
здійснюватися за рахунок чотирьох головних джерел:
цільових коштів із бюджетів відповідного рівня (не менше 5% дохідної
частини відповідного бюджету);
фінансової діяльності регіональних фондів підтримки підприємництва,
зокрема малого (доходи від надання кредитів, а також доходи від випуску
та розміщення цінних паперів, у тому числі регіональних позик);
пайової участі державних органів фінансової підтримки підприємництва у
фінансуванні регіональних програм та інвестиційних проектів;
іноземної допомоги, яка може здійснюватися у різних формах.
Основними формами та методами державної фінансово-інвестиційної
підтримки прямого впливу на розвиток підприємництва є:
застосування дотацій, субсидій, субвенцій;
державні й місцеві замовлення;
надання позик і гарантій державними та регіональними органами;
сприяння розвитку фінансово-промислових груп;
фінансова підтримка загальнодержавних фондів та регіональних фінансових
інститутів.
Фінансова підтримка підприємництва в Україні з боку держави здійснюється
здебільшого через такі фонди: Український фонд підтримки підприємництва,
Державний інноваційний фонд, Фонд підтримки фермерських (сільських)
господарств.
Фінансова підтримка в різних її формах має надаватися на засаді
селективної структурної і фінансової політики. Перевагу матимуть
суб’єкти господарювання, які працюють у пріоритетних напрямках
економіки, зайняті випуском експортної або імпортозамінної продукції;
агропромислові утворення нового типу; інноваційні підприємства та
підприємства, які створюють нові робочі місця.
Особливе місце серед фінансових важелів належить державному кредитуванню
підприємництва, що має цільовий та пільговий характер. Насамперед
державний кредит надається на конкретні цілі, визначені в державних
економічних програмах, і є значно вигіднішим проти приватних кредитів
для підприємницьких структур і за величиною процентної ставки, і за
вимогами щодо забезпечення кредитів, і за термінами та порядком їх
повернення.
У світовій практиці державного кредитування підприємництва
використовуються такі основні форми позик:
позики, що повертаються у разі успіху і надаються як допомога на
впровадження інновацій;
пільгові позики, коли держава як активний посередник між підприємством
та фінансовою установою бере на себе значну частину виплати процентів,
полегшуючи тим самим для підприємств умови одержання банківських
кредитів;
позики, що видаються на створення підприємства або на започаткування
бізнесу, фізичним та юридичним особам, котрі вперше розпочинають
підприємницьку діяльність;
позики цільового спрямування на виконання підприємницьких проектів;
позики на закупівлю необхідного обладнання та устаткування;
позики лізингового характеру тощо.
Поряд із державним кредитуванням підприємництва існує ще одна форма його
підтримки державою — надання гарантій.
Деякі державні органи стають гарантами приватних фірм, тобто ручаються
за них на певну суму коштів. На цю суму фірми й можуть отримати кредит у
комерційних банків.
Для стимулювання підприємництва в Україні необхідно внести суттєві зміни
в порядок надання державних кредитів та гарантій, розширити форми
кредитування, забезпечити їх доступність, використати зарубіжний досвід.
Відтак основними заходами держави у сфері фінансово-кредитної підтримки
мають стати:
надання допомоги підприємцям у формі стартового капіталу;
лібералізація процедур надання позик;
стимулювання комерційних банків, інших кредитних установ і організацій
щодо фінансування підприємництва;
запровадження системи гарантованих цільових позик під підприємницькі
проекти. Позики можуть видавати місцеві комерційні банки під гарантію
існуючих і створюваних фондів підтримки бізнесу.
Література
Україна: поступ у ХХІ століття. Стратегія економічної та соціальної
політики на 2000—2004 рр.: Послання Президента України до Верховної Ради
України. 2000 рік // Урядовий кур’єр. — 2000. — № 34. — С. 5—12.
Бланк І. А. Інвестиційний менеджмент. — К.: ІТЕМ, 1995.
Гальчинський А. Теорія грошей. — К.: Основи, 1998.
Государственное регулирование экономики и социальный комплекс: Учеб.
пособие / Под ред. Т. Г. Морозовой, А. В. Пикулькина. — М.:
Финстатинформ, 1997.
Державне управління: теорія і практика / За ред. В. Б. Авер’янова. — К.:
Юрінком Інтер, 1998.
Єпіфанов А. О., Сало І. В., Д’яконова І. І. Бюджет і фінансова політика
України. — К.: Наук. думка, 1999.
Курс переходной экономики / Под ред. Л. И. Абалкина. — М.:
Финстатинформ, 1997.
Леслі А. П. Аналіз державної політики. — К.: Основи, 1999.
Линдерт П. Х. Экономика мирохозяйственных связей. — М.:
Прогресс-Универс, 1994.
Мельник О. Інфляція: теорія і практика регулювання. — К.: Знання, 1999.
Михасюк І., Мельник А., Крупка М., Залога З. Державне регулювання
економіки. — Львів: Укр. технології, 1999.
Панасюк Б. Я. Прогнозування та регулювання розвитку економіки. — К.:
Поліграфкнига, 1998.
Розпутенко І. Управління державними видатками в перехідних економіках. —
К.: Основи, 1993.
Симоненко В. К. Регионы Украины: проблемы развития. — К.: Наук. думка,
1997.
PAGE
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
