Реферат на тему:
Державне регулювання інноваційних процесів
Інновація — це кінцевий результат впровадження досягнень НТП з метою
отримання економічного, соціального, екологічного, науково-технічного
або іншого ефекту. Інновації втілюються у вигляді нових технологій,
видів продукції, організаційно-технічних і соціально-економічних рішень
виробничого, фінансового, комерційного та іншого характеру.
Термін «інновація» нині активно використовують у ринковій економіці
України як самостійно, так і для позначення низки близьких понять:
«інноваційна діяльність», «інноваційний процес» тощо.
Різні вчені трактують це поняття по-різному — залежно від предмета свого
дослідження. Наприклад, І. Шумпетер під інновацією розуміє
науково-організаційну комбінацію виробничих факторів з метою
впровадження нових видів споживчих товарів, нових виробничих і
транспортних засобів, ринків і форм організації в промисловості.
Ю. П. Морозов трактує інновацію як прибуткове використання нововведень.
Д. В. Соколов під інноваціями розуміє кінцевий результат створення і
впровадження принципово нового або модифікованого нововведення, яке
задовольняє конкретні суспільні потреби та уможливлює отримання ряду
ефектів (економічного, соціального, науково-технічного, екологічного).
М. Хучек зазначає, що інновація — це впровадження будь-якої нової речі,
новини, реформи.
Аналіз різноманітних визначень інновації веде до висновку, що
специфічний зміст інновації становлять зміни, а головною функцією
інноваційної діяльності є функція технічних, технологічних, економічних,
організаційних, соціальних, екологічних та інших змін.
Терміни «інновація» та «інноваційний процес» є близькими, але не
однозначними. Інноваційний процес пов’язаний зі створенням, освоєнням і
поширенням інновацій. Інноваційний процес складається з таких
взаємозумовлених стадій: виникнення ідеї, фундаментальні дослідження,
прикладні дослідження, дослідно-конструкторські розробки, дослідне
виробництво, споживання.
У дослідженнях структури інноваційного процесу більшість учених
додержується схеми: «фундаментальні дослідження —прикладні дослідження —
розробки — дослідження ринку — конструювання — ринкове планування —
дослідне виробництво — ринкове випробування — комерційне виробництво».
На відміну від НТП інноваційний процес не закінчується впровадженням,
або поширенням (дифузією). Новинка вдосконалюється, стає ефективнішою,
набуває нових споживчих якостей. Це відкриває для неї нові сфери
застосування й нові ринки. У загальному вигляді інноваційний процес
можна вважати способом задоволення суспільних потреб на основі
впровадження досягнень науки і технології (рис. 5.6).
Рис. 5.6. Механізм інноваційного процесу
Інноваційний процес охоплює невиробничу сферу, сферу матеріального
виробництва та сферу експлуатації. Він є системою стадій та робіт, яка
має складну структуру (рис. 5.7).
Стадії інноваційного процесу
Виникнення ідеї Фундаментальні дослідження Прикладні дослідження
Дослідно-конструкторські розробки Дослідне виробництво Виробництво
Споживання
Виявлення незадоволених потреб Логічні дослідження Прикладні системні
дослідження Конструкторські розробки Експериментальне виробництво
Технічна підготовка виробництва Використання новинки
Пошук можливостей задоволення потреб Теоретичні дослідження Прикладні
інтегровані дослідження Технологічні дослідження Виготовлення перших
промислових серій Серійне виробництво Масове споживання
Генерування нових ідей Цілеспрямовані дослідження Прикладні
експлуатаційні дослідження Організаційно-економічні дослідження розробки
проекту Промис-
лові дослід-
ження Масове виробництво Старіння
Економічна доцільність Техніко-економічні обгрунтування
Техніко-економічні обгрунтування Економічні обгрунтування Розрахунки
економічних показників Розрахунки економічних показників Ринкові
дослідження
Невиробнича сфера Сфера матеріального виробництва Сфера експлуатації
Рис. 5.7. Стадії інноваційного процесу
Інноваційні процеси більшою мірою, ніж інші елементи НТП, пов’язані з
ринковими відносинами. Їхня спрямованість і темпи залежать від
соціально-економічного середовища, в якому вони функціонують і
розвиваються.
Розрізняють три форми інноваційного процесу:
простий внутрішньоорганізаційний (натуральна форма);
простий міжорганізаційний (товарна форма);
розширений.
Простий внутрішньоорганізаційний інноваційний процес передбачає
створення й використання нововведення у рамках однієї організації.
Нововведення при цьому не набирає безпосередньо товарної форми. У разі
простого міжорганізаційного інноваційного процесу нововведення стають
предметом купівлі-продажу в стосунках між виробниками та споживачами.
Розширений інноваційний процес виявляється не тільки в самій інновації,
а й у підготовці нових виробників для нововведення. Унаслідок взаємної
конкуренції виробників нововведення вдосконалюється, набуває нових
якостей, розширюються його ринки збуту.
Процес поширення інновацій проходить дві фази: 1) створення нововведення
і його розповсюдження; 2) дифузія нововведення. На першій фазі корисний
ефект нововведення ще не реалізується повною мірою, а тільки створюються
перспективи такої реалізації. На другій фазі внаслідок збільшення
виробництва нововведення відбувається зниження витрат і збільшення
споживачів, а отже, перерозподіл корисного ефекту. Дифузія інновацій —
це процес їх передавання комунікаційними каналами, внаслідок чого
нововведення проникають в інші галузі виробництва та знаходять усе
більше споживачів.
З поняттям інноваційного процесу тісно пов’язане інше поняття —
інноваційна діяльність. Це діяльність, спрямована на використання й
конкретизацію результатів наукових досліджень і розробок для розширення
й оновлення номенклатури та підвищення якості продукції з її наступною
ефективною реалізацією на внутрішньому і зарубіжному ринках. Інноваційна
діяльність, яка пов’язана з капіталовкладенням в інновації, отримала
назву інноваційної форми інвестування.
Законом України «Про інвестиційну діяльність» від 18 вересня 1991 р.
передбачено, що інноваційна діяльність, як одна з форм інвестиційної
діяльності, здійснюється з метою впровадження досягнень
науково-технічного прогресу у виробництво й соціальну сферу. Видами
інноваційної діяльності є:
випуск і розповсюдження принципово нових видів техніки і технології;
прогресивні міжгалузеві структурні зміни;
реалізація довгострокових науково-технічних програм з тривалими
термінами окупності;
фінансування фундаментальних досліджень для досягнення якісних змін у
стані продуктивних сил;
розробка та впровадження нової ресурсозберігаючої технології, яка
призначена для поліпшення соціального та екологічного стану суспільства.
Об’єктами інноваційної діяльності є розробка та впровадження нововведень
у галузі техніки, технології, економіки, організації та управління (у
сфері матеріального виробництва та в невиробничій сфері).
Суб’єктами інноваційної діяльності є юридичні особи незалежно від
організаційно-правової форми і форми власності, громадяни України,
держави, іноземні організації і громадяни, а також особи без
громадянства, що беруть участь в інноваційній діяльності.
Комплексний характер інновацій, багатосторонність і різноманітність сфер
і способів їх використання зумовлюють необхідність запровадження певних
класифікаційних ознак (табл. 5.3). Класифікація інновацій уможливлює
конкретизацію напрямків інноваційного процесу, комплексну оцінку його
результативності, а також вибір форм і методів державного регулювання,
адекватних особливостям кожного інноваційного процесу.
Таблиця 5.3
КЛАСИФІКАЦІЯ ІННОВАЦІЙ
Характер інновацій Зміст інноваційних процесів
1. Рівень новизни 1.1. Радикальні (впровадження відкриттів, винаходів,
патентів)
1.2. Ординарні («ноу-хау», раціоналізаторські пропозиції)
2. Стадія життєвого циклу товару, на якій запроваджується інновація 2.1.
Дослідження та розробки
2.2. Виробництво
2.3. Сервіс
3. Сфера застосування 3.1. Технологічні
3.2. Виробничі
3.3. Економічні
3.4. Торговельні
3.5. Соціальні
3.6. У галузі управління
4. Міра новизни 4.1. Нові у світі
4.2. Нові в країні
4.3. Нові в галузі
4.4. Нові для фірми
5. Темпи здійснення 5.1. Швидкі
5.2. Уповільнені
5.3. Такі, що нарощуються
5.4. Рівномірні
5.5. Стрибкоподібні
6. Вид ефекту, отриманого в результаті впровадження інновації 6.1.
Економічний
6.2. Соціальний
6.3. Екологічний
.
0
? ¦
?
Література Україна: поступ у ХХІ століття. Стратегія економічної та соціальної політики на 2000—2004 рр.: Послання Президента України до Верховної Ради України. 2000 рік // Урядовий кур’єр. — 2000. — № 34. — С. 5—12. Бланк І. А. Інвестиційний менеджмент. — К.: ІТЕМ, 1995. Гальчинський А. Теорія грошей. — К.: Основи, 1998. Государственное регулирование экономики и социальный комплекс: Учеб. пособие / Под ред. Т. Г. Морозовой, А. В. Пикулькина. — М.: Финстатинформ, 1997. Державне управління: теорія і практика / За ред. В. Б. Авер’янова. — К.: Юрінком Інтер, 1998. Єпіфанов А. О., Сало І. В., Д’яконова І. І. Бюджет і фінансова політика України. — К.: Наук. думка, 1999. Курс переходной экономики / Под ред. Л. И. Абалкина. — М.: Финстатинформ, 1997. Леслі А. П. Аналіз державної політики. — К.: Основи, 1999. Линдерт П. Х. Экономика мирохозяйственных связей. — М.: Прогресс-Универс, 1994. Мельник О. Інфляція: теорія і практика регулювання. — К.: Знання, 1999. Михасюк І., Мельник А., Крупка М., Залога З. Державне регулювання економіки. — Львів: Укр. технології, 1999. Панасюк Б. Я. Прогнозування та регулювання розвитку економіки. — К.: Поліграфкнига, 1998. Розпутенко І. Управління державними видатками в перехідних економіках. — К.: Основи, 1993. Симоненко В. К. Регионы Украины: проблемы развития. — К.: Наук. думка, 1997. И. Шумпетер. Теория экономического развития. — М.: Прогресс, 1982. Ю. П. Морозов. Инновационный менеджмент: Учеб. пособ. — Н. Новгород: Изд-во ННГУ, 1997. Д. В. Соколов, А. Б. Титов, М. М. Шабашов. Предпосылки анализа и формирование инновационной политики. – СПб.: ГУЭФ, 1997. М. Хучек. Инновации на предприятиях и их внедрение. – М.: Луч, 1992. (r r1 r2 Hn1 Hn2 K1 K2 (K Інвестиції в інновації (К) Норма прибутку (R)
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
