.

Шпаргалка

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
3 19664
Скачать документ

Шпаргалка

1. Сутнісно-видова характеристика підприємств.

Досить повна класифікація забезпечується такими ознаками:

1)мета і характер діяльності (комерційні, некомерційні)

2)форма власності майна (приватна, колективна, державні, спільні).

3)належність капіталу (національні, закордонні, змішані).

4)правовий статус і форма господарювання (одноосібні, кооперативні,
орендні, господарські товариства).

5)галузево-функціональний вид діяльності (промислові,
сільськогосподарські, будівельні, транспортні, торгівельні,
виробничо-торгові, товарно-посередницькі, іноваційно-впроваджувальні,
лізінгові, банківські, страхові, туристичні тощо).

6)технологічна і територіальна цілісність (голловні, дочірні,
асоційовані, філії).

7)розмір та чисельність працівнків (малі, средні, великі).

2. Мета та напрямки діяльності підприємств.

Підприємство — Це самостійний статусний господарюючий суб’єкт, який має
право юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідну і
комерційну діяьність з метою отримання прибутку..

У практиці господарювання кожне підприємство (фірма), що є складною
виробничо-економічною систему, здійснює багато конкретних видів
діяльності, котрі за ознакою спорідненості можна об’єднати в окремі
головні напрямки.

Відповідно до логіки й послідовності стадій відтворювального процесу
визначальним напрямком діяльності кожного підприємства за умов ринкових
відносин є вивчення ринку товарів, або ситуаційний аналіз. Результати
вивчення ринку товарів служать вихідною базою для обгрунтування
конкретних шляхів удосконалення й розвитку інноваційної діяльності
підприємства (фірми) на перспективний період. Ефективність
інноваційно-виробничих процесів, постійно здійснюваних на кожному
підприємстві (фірмі), визначається рівнем його (її) комерційної
діяльності. Післяпродажний сервіс охоплює пусконалагоджувальні роботи у
сфері експлуатації (використання) куплених на ринку товарів, їхнє
гарантійне технічне обслуговування протягом певного терміну,
забезпечення необхідними запасними частинами і проведення ремонтів під
час нормативного строку служби тощо. Для ефективного господарювання
істотним є визначення цілей створення та функціонування підприємства
(фірми). Генеральну (головну) мету підприємства, тобто чітко окреслену
причину його існування, у світовій економіці заведено називати місією.
Здебільшого місією сучасного підприємства вважають виробництво продукції
для задоволення потреб ринку та одержання максимально можливого
прибутку. На основі загальної місії підприємства формулюються і
встановлюються загальнофірмові цілі, які мають відповідати певним
вимогам. У кінцевому підсумку цілі підприємства (фірми) мають бути чітко
сформульовані для кожного виду його (її) діяльності, що є важливим для
суб’єкта господарювання, котрий прагне спостерігати і вимірювати
результати цієї діяльності.

3. Ринкове середовище функціонування підприємств.

Ринок – це сфера товарного обігу і зв’язана з ним сукупність
товарно-грошових відносин, яка виникає між виробниками (продавцями) та
споживачами (покупцями) у процесі купівлі-продажу товарів.; ринок
забезпечує органічний зв’язок між виробництвом і споживанням, перебуває
під їхнім впливом і сам впливає на них. На ринку виявляються реальні
обсяги та структура різноманітних потреб, суспільна значущість
виробленого продукту й витраченої на його виготовлення праці,
встановлюється співвідношення між попитом і пропозицією, яке формує
певний рівень цін на товари та послуги

Ф-ції ринку(

Забезпечення руху товарів від виробника до споживача(

Регулятивно-контрольна(

Стимулююча(

СТРУКТУРА

Ринки поділяються за

Територіально-прострова організація Єлнментно-технологічнні звязки
Продуктивно-ресурсне наповнення Суб’єктний склад Ознаки Структуризації
ринку

Місцевий (локальний), регіональний, національний,транснаціональний,
світовий) ринок засобів виробництва\ ринок, предметів споживання\ ринок
інновацій та інформації\ ринок інвестицій\ ринок робочої сили\
грошово-кредитний і валютний ринки\ продовольчих і непродовольчих
товарів широкого вжитку, ринки знарядь праці, сировини, матеріалів,
енергії та інших видів продукції виробничого призначення, ринки житла,
землі, монотоварні та ін ринок споживачів, виробників, проміжних
продавців, державних установ, міжнародних установ, продавців і
посередників Види ринків

ІНФРАСТРУКТУРА РИНКУ

4. Добровільні та інституційні об’єднання підприємств.

Існують також добровільні об’єднання підприємств:

1)асоціації – найпростіша форма договірного об’єднання підприємств з
метою постійної координації господарської діяльності.

2)корпорація – договірне об’єднання господарчих суб’єктів на основі
інтеграції їх науково-технічних, виробничих та комерційних інтересів, з
делегуванням певних повноважень централізованого регулювання кожного з
учасників;

3)консорціум – тимчасові статутні об’єднання промислового і банківського
капіталу для досягнення загальної мети.

4)концерни – форма статутних об’єднань підприємств, що характеризується
єдністю власності і контролю.

5)картелі – договірне об’єднання підприємств переважно однієї галузі для
здійснення спільної комерційної діяльності.

6)синдикати – організаційна форма існування різновиду картельної угоди,
що передбачає реалізацію продукції учасників через створення спільного
збутового органу.

7)трести – монополістичне об’єднання підприємств, що раніше належали
різним підприємям, в єдиний виробничо-господарський комплекс.

8)холдінги – державницьке інтегроване товариство, що само безпосередньо
не займається виробничою діяльністю, а використовує свої фінансові кошти
для придбання контрольних пакетів акцій інштих підприємств, які є
учасниками концерну.

9)фінансові групи – об’єднання юридично та економічно самостійних
підприємств різних галузей народного господарства.

В Україні поряд із добровільними створюються і функціонують так звані
інституціональні об’єднання. До таких належать виробничі,
науково-виробничі (науково-технічні), виробничо-торговельні та інші
подібні об’єднання (комплекси, центри), що інтегрують стадії створення
(проектування), продукування, реалізації та післяпродажного сервісного
обслуговування виробів тривалого використання. Інституціональні
міжгалузеві об’єднання підприємств та організацій створюються і діють
під різноманітними офіційними назвами в агропромисловому комплексі,
будівництві, житлово-комунальному господарстві та інших взаємозв’язаних
секторах економіки України.

5. Сутність, функції, значення та моделі здійснення підприємницької
діяльності.

Підприємницька діяльність ініціативно-самостійна господарсько-комерційна
діяльність окремих фізичних та юридичних осіб, що її цілком зорієнтовано
на одержання прибутку (доходу). Така діяльність здійснюється від свого
імені, на власний ризик і під особисту майнову відповідальність окремої
фізичної особи — підприємця або юридичної особи — підприємства
(організації).

Основні функції: 1) творчу — генерування й активне використання
новаторських ідей і пілотних проектів, готовність до виправданого ризику
та вміння ризикувати в бізнесі (підприємництві); 2) ресурсну —
формування і продуктивне використання власного капіталу, а також
інформаційних, матеріальних і трудових ресурсів;
3) організаційно-супровідну — практична організація маркетингу,
виробництва, продажу, реклами та інших господарських справ.
Підприємницька діяльність може здійснюватися без використання і з
використанням найманої праці, без утворення або з утворенням юридичної
особи.

Традиційно існують класична та інноваційна моделі підприємництва з
альтернативним варіантом їхнього поєднання. Класична модель
підприємницької діяльності незмінно орієнтується на найефективніше
використання наявних ресурсів підприємства (організації). За такої
моделі дії підприємця чітко окреслено. Інноваційна модель підприємництва
передбачає активне використання переважно інноваційних
організаційно-управлінських, техніко-технологічних і
соціально-економічних рішень у сфері різномасштабного бізнесу. Значення:
по-перше, служить головним фактором структурних змін у системі
господарювання; по-друге, створює живильне середовище для конкуренції і
завдяки цьому стає своєрідним каталізатором соціально-економічного
розвитку країни в цілому; по-третє, сприяє найефективнішому використанню
інвестиційних, матеріальних і нематеріальних ресурсів; по-четверте,
забезпечує належну мотивацію високопродуктивної праці.

6. Сутність, функції та методи управління.

Оскільки робота на підприємстві поділена між підрозділами та окремими
виконавцями, хтось повинен координувати їх дії, щоб досягти загальної
мети. Цю функцію виконує управління. У кожному підприємстві виникає
необхідність відокремлення управлінської праці від виконавчої.

Таким чином необхідність управління пов”язана з процесами поділу праці
на підприємстві. Управління, яке у широкому розумінні являє собою
діяльність, пов”язану з координацією інших людей, є складною системою і
для того щоб більш глибоко зрозуміти його сутність необхідно розглянути
його основні функції.

Функції управління – це об”єктивно обумовлені загальні напрями або сфери
діяльності, які у сукупності забезпечують ефективну кооперацію спільної
праці.

1) Планування – це процес визначення мети діяльності підприємства,
передбачення майбутнього розвитку та поєднання індівідуальних завдань
членів організації для досягнення загального результату.

2) Організація – це процес формування структури системи, розподілення
завдань, повноважень та відповідальності між членами організації для
досягнення загальної мети її діяльності.

3) Мотивація – це процес, що спонукає членів організації до спільних
погоджених дій, які забезпечують досягнення загальної мети.

4) Контроль – це процес вимірювання досягнутих за певний період
результатів, порівняння досягнутого з запланованим та коригування
діяльності, які у сукупності забезпечують виконання організацією своїх
планів.

7. Характеристика змісту, переваг та недоліків основних
організаційно-правових форм здійснення підприємницької діяльності.

Одноосібне володіння: зміст: підприємство, власником якого є фізична
особа або сім’я. Переваги: ( Простота заснування ( Повна самостійність,
свобода та оперативність дій підприємця ( Максимально можливі
спонукальні мотиви до ефективного господарювання ( Гарантоване
збереження комерційних таємниць. Недоліки: ( Труднощі із залученням
великих інвестицій та одержанням кредитів ( Повна відповідальність за
борги ( Відсутність спеціалізованого менеджменту ( Невизначеність
терміну функціонування.

Господарське товариство (партнерство): зміст: Об’єднання власних
капіталів кількох фізичних або юридичних осіб за умов: однакового
розподілу ризику і прибутку; спільного контролю результатів бізнесу;
безпосередньої участі у здійсненні діяльності. Переваги: ( Широкі
можливості виробничої та комерційної діяльності ( Збільшення фінансової
незалежності й дієздатності ( Велика свобода дій та більша виваженість
управлінських рішень ( Можливість залучення до управління товариством
професійних менеджерів. Недоліки: ( Загроза окремим партнерам через
солідарну відповідальність; тобто можливість банкрутства через
професійну некомпетентність одного з партнерів ( Збільшення ймовірності
господарського ризику через недостатню передбачуваність процесу та
результатів діяльності. Корпорація (акціонерне товариство). Зміст:
підприємство, власниками якого є акціонери, які мають обмежену
відповідальність (у розмірі свого внеску в акціонерний капітал) і
розпоряджаються прибутком. Переваги: ( Реальна можливість залучення
необхідних інвестицій ( Більша можливість постійного щодо нарощування
обсягів виробництва чи послуг ( Існування тільки обмеженої
відповідальності акціонерів ( Постійний (тривалий) характер
функціонування. Недоліки: ( Наявність розбіжностей між правом власності
і функцією контролю діяльності

( Сплата більших податків через оподаткування спочатку прибутку, а потім
одержуваних дивідендів

( Існування потенційної можливості посадових осіб, впливати на
діяльність корпорації у власних інтересах

8. Характеристика типів організаційних структур управління
підприємством.

Організаційна структура управління – це форма системи управління, яка
визначає склад, взаємодію та підпорядкованість її елементів.

В практиці господарювання традиційно розрізняють декілька типів
організаційних структур управління.

1) Лінійна організаційна структура управління – це така структура між
елементами якої існують лише одноканальні взаємодії. За лінійної
структури кожний підлеглий має лише одного керівника, який і виконує всі
адміністративні та спеціальні функції у відповідному підрозділі.

2) Функціональна організаційна структура управління – це така основу
якої становить поділ функцій управління між окремими підрозділами
апарату управління. За функціональної структури управління кожний
виробничій підрозділ отримує розпорядження одночасно від кількох
керівників функціональних підрозділів підприємства.

3) Лінійно – функціональна організаційна структура управління – це така,
яка спірається на розподіл повноважень та відповідальності по функціях
управління та прийняття рішень по вертикалі., ця структура дозволяє
організувати управління за лінійною схемою (директор – начальник цеху –
майстер) , а функціональні відділи апарату управління підприємства лише
допомогають лінійним керівникам вирішувати управлінські завдання. При
цьому лінійні керівники не підпорядковані керівникам фунціональних
відділів апарату управління.

4) Дівізіональна організаційна структура управління – така, яка
характерна тим, що кожний виробничій підрозділ (дівізіон, відділення)
корпорації має свою власну, досить розгалужену структуру управління, що
забезпечує його автономне функціонування. Лише декілька стратегічних
функцій централізовані на рівні адміністрації всієї корпорації.
Дівізіональні організаційні структури управління використовуються
великими підприємствами зі значною кількістю виробничих відділень, які
функціонують в умовах динамічного середовища.

5) Матрична організаційна структура управління – це така, в якої поряд з
лінійними керівниками підприємства та функціональним апаратом управління
виділяють ще й тимчасові предметно – спеціалізовані ланки – проектні
групи, які формуються з спеціалістів постійних функціональних відділів.
При цьому вони лише тимчасово підпорядковані керівнику проекту. Після
завершення робіт над проектом вони повертаються до своїх функціональних
підрозділів. Керівник проекту виконує роль лінійного керівника по
відношенню до спеціалістів проектної групи. Одночасно він є
функціональним керівником по відношенню до виробничих підрозділів
підприємства, що забезпечують реалізацію проекту.

Використання матричної структури виправдано в умовах високодинамічного
середовища, підприємствами з великою кількістю виробництв обмеженого
жит”євого циклу.

9. Управління підприємством: суть, зміст та методологія здійснення.

Оскільки робота на підприємстві поділена між підрозділами та окремими
виконавцями, хтось повинен координувати їх дії, щоб досягти загальної
мети. Цю функцію виконує управління. У кожному підприємстві виникає
необхідність відокремлення управлінської праці від виконавчої. Таким
чином необхідність управління пов”язана з процесами поділу праці на
підприємстві. Управління, яке у широкому розумінні являє собою
діяльність, пов”язану з координацією інших людей, є складною системою і
для того щоб більш глибоко зрозуміти його сутність необхідно розглянути
його основні функції.

Функції управління – це об”єктивно обумовлені загальні напрями або сфери
діяльності, які у сукупності забезпечують ефективну кооперацію спільної
праці.

1) Планування – це процес визначення мети діяльності підприємства,
передбачення майбутнього розвитку та поєднання індівідуальних завдань
членів організації для досягнення загального результату.

2) Організація – це процес формування структури системи, розподілення
завдань, повноважень та відповідальності між членами організації для
досягнення загальної мети її діяльності.

3) Мотивація – це процес, що спонукає членів організації до спільних
погоджених дій, які забезпечують досягнення загальної мети.

4) Контроль – це процес вимірювання досягнутих за певний період
результатів, порівняння досягнутого з запланованим та коригування
діяльності, які у сукупності забезпечують виконання організацією своїх
планів.

10. Персонал підприємства: поняття, класифікація та сучасні тенденції
формування.

Персонал підприємства – являє собою сукупність постійних працівників, що
отримали необхідну професійну підготовку та (або) мають досвід
практичної діяльності.

У відовідності з характером виконуваних функцій персонал підприємства
поділяється звичайно на чотири категорії: керівники, спеціалісти,
службовці, робітники.

Керівники – це працевники, що займають посади керівників підприємств та
їх структурних підрозділів. До них відносяться директори (генеральні
директори), начальники, завідуючі, керуючі, виконроби, майстри на
підприємствах, у структурних одиницях та підрозділах, головні
спеціалісти (головний бухгалтер, головний інженер, головний механік
тощо), а також заступники відповідно до вищепереличених посад.

Спеціалісти – працівники, що займаються інженерно – технічними,
економічними та іншими роботами, зокрема – інженери, економісти,
бухгалтери, нормувальники, адміністратори, юрисконсульти, соціологи
тощо.

Службовці – працівники, що здійснюють підготовку та оформлення
документації, облік та контроль, господарське обслуговування (тобто
виконують суто технічну роботу), зокрема – діловоди, обліковці,
архіваріуси, агенти, креслярі, секретари – друкарки, стенографісти тощо.

Робітники – безпосередньо зайняті у процесі створення матеріальних
цінностей, а також ремонтом, переміщенням вантажів, перевозкою
пасажирів, наданням матеріальних послуг та інші. Окрім того, до
робітників відносяться двірники, прибіральниці, охоронці, кур”єри,
гардеробники.

Важливим напрямом класифікації персоналу підприємства є його розподіл за
професіями та спеціальностями.

Професія – це вид трудової діяльності, здійснювання якої потребує
відповідного комплексу спеціальних знань та практичних навичок.

Спеціальність – це більш або меньш вузька разновідність трудової
діяльності в межах професії.

Класифікація працівників за квліфікаційним рівнем базується на їх
можливостях виконувати роботи тієї чи іншої складності.

Кваліфікація – це сукупність спеціальних знань та практичних навичок, що
визначають ступінь підготовленності працівника до виконання професійних
функцій обумовленної складності.

За рівнем кваліфікації робітники поділяються на чотири групи:
висококвліфіковані, кваліфіковані, малокваліфіковані, некваліфіковані.

11. Основні засоби підприємства: поняття, функціонально-елементарний
склад та оцінка.

Оцінка основних фондів підпр-ва є грошовим вираження їхньої вартості,
вона необхідна, щоб визначити загальних обсяг фондів, їхню динаміку і
структуру, розрахунок економічних показників господарської діяльності
підприємства за певний період.

Основні фонди оцінюються:

Залежно від моменту проведеної оцінки – за первісною (початковою) чи
відновленою вартістю;

Залежно від стану основних фондів – за повною або залишковою вартістю.

Первісна їх фактична вартість на момент введенн6я в дію чи купівлі (в
грошових одиницях):

або

Відновна вартість – вартість відтворення основних фондів в сучасних
умовах вриобництва, і первісна вартість, але за сучасними діючими
цінами.

і – індекс зростання (зменшення) ціни.

Повна вартість основних фондів – їх вартість у новому неспрацьованому
стані, тобто без урахування вартості зносу.

Залишкова вартість є різницею між первісною вартістю та вартістю зносу.

Середньорічна вартість основних фондів:

Основні фонди – це засоби праці, які мають вартість і функціонують у
виробництві тривалий час у своїй незмінній споживчій формі, а їх
вартість переноситься конкретною працею на вартість виготовленої
продукції частинами в міру споживання. Найбільше значення на практиці
має видова класифікація основних фондів. Так на її основі розрізняють
такі види основних фондів: будівлі, споруди, передавальні пристрої,
машини і устаткування, транспортні засоби, інструменти, виробничий
інвентар та приладдя, господарський інвентар, інші основні фонди. Існує
також поділ основних фондів на дві частини:

-активну (яка безпосередньо приймає участь у виробничому процесі)

-пасивну (що створює умови для здійснення процесу виробництва).

Співвідношення окремих видів (груп) основних фондів, виражене у
відсотках до їх загальної вартості на підприємстві, визначає видову
структуру основних фондів. За інших рівних умов технологічна структура
основних фондів тим прогресивніша і ефективніша, чим більша у їх складі
питома вага активної частини. Вона змінюється під впливом багатьох
факторів основними серед яких є:

-виробничо-технологічні особливості підприємства

-НТП

-ступінь розвитку різних форм організації виробництва

-відтворювальна структура капітальних вкладень у створення нових О.Ф.

-вартість будівництва виробничих об’єктів і рівень цін на технологічне
устаткування

-територіальне розміщення підприємства

12. Знос та амортизація основних засобів: поняття, вимірювання та
методики нарахування.

Під фізичним (матеріальним) спрацьовуванням основних виробничих фондів
розуміють явище поступової втрати ними своїх первісних
техніко-експлуатаційних якостей, тобто споживної вартості, що призводить
до зменшення їхньої реальної вартості — економічного спрацьовування. На
швидкість і розміри фізичного спрацювання основних фондів впливають їхня
надійність та довговічність, спосіб використання (екстенсивне чи
інтенсивне), особливості технологічних процесів, якість технічного
догляду й ремонтного обслуговування, кваліфікація робітників, інші
організаційно-технічні фактори. розрізняють усувне (тимчасове) та
неусувне (постійно нагромаджуване) фізичне спрацювання основних фондів.
Відносну величину економічного спрацювань окремої фізичної одиниці або
певної сукупності основних фондів визначають як відношення накопиченої
суми спрацювання, тобто їхньої вартості, вже перенесеної на вартість
продукції, до загальної балансової вартості.

Техніко-економічне старіння основних фондів — це процес знецінення
діючих засобів праці до настання повного фізичного спрацювання під
впливом науково-технічного прогресу. Воно характеризується поступовою
втратою засобами праці своєї споживної вартості внаслідок удосконалення
існуючих та створення нових засобів виробництва, запровадження
принципово нової технології, старіння продукції, що виробляється з
допомогою цих засобів виробництва. Ступінь техніко-економічного старіння
того чи того засобу праці можна визначити за допомогою коефіцієнта
(відносного показника) Ктес , що його розраховують за формулою
Ктес=1-((В1/Во)*(По/П1)) де Во , В1 — повна вартість (ціна)
застосовуваного й нового засобів праці; По, П1, — відповідно
продуктивність тих самих засобів праці або витрати на їхнє
експлуатаційне обслуговування (інший пріоритетний
техніко-експлуатаційний показник).До форм усунуння спрацювання і
старіння засобів праці належать: ремонту, модернізації та заміни окремих
елементів засобів праці; технічного переозброєння, реконструкції та
розширення діючих цехів, виробництв і підприємств у цілому, а також
спорудження нових аналогічних виробничих об’єктів.

Основні фонди протягом свого існування зазнають фізичного а також
техніко-економічного старіння. Під фізичним спрацюванням основних
виробничих фондів розуміють явище втрачання ними своїх первісних
техніко-експлуатаційних якостей, тобто споживчої вартості, що призводить
до поступового зменшення їх реальної вартості. В свою чергу фізичне
спрацювання буває усувним та неусувним. Техніко-економічне спрацювання
о.ф. – це процес знецінення діючих засобів праці до настання повного
фізичного спрацювання під впливом НТП. Техніко-економічне спрацювання
теж в свою чергу ділиться на повне та часткове.

Амортизація о.ф. – це процес перенесення авансованої раніше вартості
усіх видів засобів праці на вартість виготовлюваної продукції з метою її
повного відшкодування. Для відшкодування вартості зношеної частини о.ф.
кожне підприємство справляє амортизаційні відрахунки за певними нормами,
які характеризують щорічний розмір відрахувань у відсотках до балансової
вартості о.ф. Розрахунок норм амортизаційних відрахувань на повне
відновлення о.ф. здійснюють централізовано за формулою: Нав = Ф-Л /
Ап*Ф, де

Ф – балансова вартість о.ф.; Л – ліквідаційна вартість; Ап –
амортизаційний період.

13. Ефективність відтворення та використання основних засобів
підприємства.

Система показників, яка може вичерпно характеризувати ефективність
основних фондів, охоплює два блоки: перший — показники ефективності
відтворення окремих видів і всієї сукупності засобів праці; другий —
показники рівня використання основних фондів в цілому і окремих їхніх
видів.

Необхідно також розрізняти дві форми оновлення основних фондів —
екстенсивну та інтенсивну. Екстенсивне оновлення характеризує темпи
збільшення обсягу експлуатованих основних фондів. Інтенсивне оновлення
передбачає заміну діючих основних фондів новими, більш ефективними.
Проте процес виведення з експлуатації застарілих та спрацьованих
основних фондів не можна ототожнювати з інтенсивним оновленням діючих
засобів праці. Поряд з цим у систему показників ефективності відтворення
основних фондів доцільно включити два нових: коефіцієнт інтенсивного
оновлення (співвідношення обсягів вибуття і введення в дію за певний
період); коефіцієнт оптимальності вибуття основних фондів (відношення
фактичного коефіцієнта вибуття до нормативного).

Усю сукупність технічних, організаційних та економічних заходів щодо
ліпшого використання основних фондів підприємства можна умовно поділити
на дві групи: 1) збільшення екстенсивного завантаження; 2) підвищення
інтенсивного навантаження. Дійова система колективних та індивідуальних
економічних стимулів на підприємствах України поки що перебуває тільки
на стадії становлення й розвитку. Швидкому її запровадженню сприятимуть:
реалізація програми роздержавлення та приватизації власності; широке
акціонування підприємств, система їхнього оподаткування; побудова
механізму оплати праці залежно від кінцевих результатів виробництва;
більш гнучка амортизаційна та інвестиційна політика; державна підтримка
великих інвестиційних проектів, підприємницької та зовнішньоекономічної
діяльності тощо.

14. Поняття, характерні риси, значення та елементний склад
нематеріальних активів.

Нематеріальні ресурси – це частина потенціалу підприємства, здатна
приносити економічну вигоду, для якої характерна відсутність
матеріальної основи та невизначеність розмірів отримування прибутків від
його використання.

Види нематеріальних ресурсів (об’єктів інтелектувальної власності):

Об’єкти промислової власності:

Винахід – це позначене суттєвою новизною вирішення технічного завдання в
будь-якій галузі народного госп–ва, яке забезпечує позитивний ефект
(практичну цінність).

Корисна модель – це результат творчої діяльності людини, об’єктом якої
може бути конструктивне вирішення пристрою або його складових частин.

Промисловий зразок – придатне до здійснення промисловим способом художнє
вирішення конкретної форми виробу.

Товарний знак та знак обслуговування – це оригінальна позначка (ім’я,
термін тощо), яка призначена для ідентифікації товару.

Зазначення походження товару – відображає назву країни (місцевості), яке
використовується для позначення товару, особливі властивості якого
обумовлюються, що є характерними для даного географічного об’єму.

Фірмове найменування – це стале позначення підпр-ва або окремої особи,
від імені якої здійснюється вир–ча або ін. діяльність.

Способи захисту від недобросовісної конкуренції.

Об’єкти, охороняються авторським правом і суміжними правами:

Твори галузі науки, літератури та мистецтва;

Комп’ютерна програма – це об’єктивна форма подання сукупності даних та
команд, призначених для забезпечення функціонування ЕОМ.

База даних – це іменована сукупність інформаційних одиниць у певній
предметній сфері.

Технологія інтегральної мікросхеми – це зафіксоване на матеріальному
носії просторово-геометричне розташування сукупності елементів
інтегральної мікросхеми та зв’язки між ними.

Суміжні права – права, які примикають до авторського права, є похідними
від нього (3 види: права виконавців, виробників фонограм, організацій
мовлення).

Інші (нетрадиційні) об’єкти інтелектуальної власності:

Раціоналізаторська пропозиція –це технічне вирішення, яке є найбільш
корисним для підприємства.

“ноу–хау” – незахищені охоронними документами і неоприлюднені знання чи
досвід технічного, виробничого, управлінського або ін. характеру, що
можуть бути практично використані в наукових дослідженнях та розробках.

Комерційна таємниця.

15, Нематеріальні активи підприємства та їх вартісна оцінка.

Нематеріальні активи – це категорія, яка виникає внаслідок володіння
правами на об’єкти інтелектуальної власності або на обмежені ресурси та
їхнього використання в господарській діяльності з отримання доходу.

До складу нематеріальних активів включають:

права, що з’являються внаслідок володіння підприємством:

патентами на винаходи, корисні моделі, промислові зразки;

свідоцтвами про знаки для товарів і послуг, найменування місця
походження товару, фірмове найменування;

права, що виникають унаслідок володіння підприємством об’єктами
авторського права (твори науки, літератури ,мистецтва) та суміжних прав
(права виконавців виробників фонограм та організацій мовлення );

права на використання створених на підприємстві нетрадиційних об’єктів
інтелектуальної власності (комерційних таємниць, “ноу-хау”)

права на користування земельними ділянками та природними ресурсами;

монопольні права та привілеї на використання рідкісних ресурсів,
включаючи ліцензії на здійснення певних видів діяльності;

організаційні витрати на створення підприємства;

права, що з’явилися внаслідок укладених підприємством з іншими
організаціями ліцензійних угод на використання об’єктів інтелектуальної
власності.

Методи оцінки нематеріальних активів:

За собівартістю (витрати пов’язані з утворенням таких активів)

За купівельною вартістю (це купівля ліцензії на використання “ноу-хау”)

За ринковою вартістю (при прийнятті рішення продати свої нематеріальні
активи або вкласти їх в статутний фонд іншої фірми)

Нарахування розміру спрацювання(амортизація) здійснюється самим
підприємством залежно від строку використання окремих видів таких
активів, для активів по яких визначити такий строк неможливо норма зносу
визначається в розмірі 10% в розрахунку на 10 років

16. Оборотні кошти підприємств; поняття, характерні риси та
функціонально-елементарний склад.

Оборотні кошти — це сукупність грошових коштів підприємства, необхідних
для формування й забезпечення кругообігу виробничих оборотних фондів та
фондів обігу.

• Норматив оборотних коштів у виробничих запасах. ; Норматив оборотних
коштів у виробничих запасах, що їх відносять до оборотних фондів,
визначається помноженням середньо-добового споживання матеріалів у
вартісному виразі на норму їхнього запасу в днях. У транспортний запас,
що звичайно не перевищує двох днів, оборотні кошти вкладаються на період
з моменту оплати виставленого постачальником рахунку до прибуття вантажу
на склад підприємства. Підготовчий запас створюється на період часу,
необхідного для приймання, складування та підготовки до виробничого
використання матеріальних ресурсів. Найбільшим за розміром є поточний
запас сировини (матеріалів) та інших елементів оборотних фондів
(предметів праці); його обчислюють у межах половини середнього інтервалу
між поставками певних видів матеріальних ресурсів . Визначення
резервного (страхового) запасу може здійснюватись двома способами: за
середнім відхиленням фактичних строків поставки від передбачених
договором або за періодом, необхідним для термінового оформлення
замовлення та доставки матеріалів від виробника до споживача. • Норматив
оборотних коштів у незавершеному виробництві. Величина цього нормативу
залежить від обсягу продукції, що виробляється, собівартості окремих її
видів і характеру розподілу витрат протягом днів виробничого циклу. За
інших однакових умов оборотні кошти в цій функціональній формі
змінюються прямо пропорційно динаміці масштабів випуску та собівартості
продукції. Норматив оборотних коштів у незавершеному виробництві (Ннвок
) можна визначити, користуючись формулою

Ннвок =Vд*Тц*Кнв

де Vд — середньодобовий випуск товарної продукції за її виробничою
собівартістю;

Тц— середня тривалість виробничого циклу у днях; Кнв — коефіцієнт
наростання витрат (собівартості незавершеного виробництва. • Норматив
оборотних коштів у інших нормованих елементах. До нормованих елементів
оборотних коштів належать також витрати майбутніх періодів і залишки
готової продукції на підприємстві, яке її виготовляє.

Норматив оборотних коштів у витратах майбутніх періодів розраховується,
виходячи з залишку коштів на початок періоду та суми витрат протягом
розрахункового (планового) періоду з відрахунком величини наступного
погашення витрат за рахунок собівартості продукції. Норматив оборотних
коштів у залишках готової продукції визначається як добуток вартості
одноденного випуску готових виробів на норму їхнього запасу на складі у
днях. У свою чергу, норма запасу складається з кількості днів,
необхідних для підготовки продукції до реалізації (продажу). сукупний
норматив оборотних коштів підприємства на розрахунковий (плановий)
період є загальна сума нормативів, обчислених для окремих елементів
(виробничих запасів, незавершеного виробництва, витрат майбутніх
періодів та залишків готової продукції.

17. Визначення потреби в оборотних коштах.

Необхідний розмір грошових коштів, що вкладаються в мінімальні запаси
товарно-матеріальних цінностей для забезпечення безперервного процесу
виробництва продукції, найліпше визначати їхнім нормуванням (розрахунком
нормативів). Відомі три методи розрахунку нормативів оборотних коштів:
аналітичний, коефіцієнтний і прямого рахунку. Аналітичний
(дослідно-статистичний) метод передбачає ретельний аналіз наявних
товарно-матеріальних цінностей з наступним коригуванням фактичних
запасів та вилученням з них надлишкових. Коефіцієнтний метод полягає в
уточненні чинних на початок розрахункового періоду нормативів власних
оборотних коштів згідно зі змінами в цьому періоді показників
виробництва, що впливають на величину цих коштів. Метод прямого рахунку
— це науково обгрунтований розрахунок нормативів за кожним нормованим
елементом оборотних коштів (виробничим запасам, незавершеному
виробництву, витратам майбутніх періодів, залишкам готової продукції).

( Норматив оборотних коштів у виробничих запасах визначається
помноженням середньодобового споживання матеріалів у вартісному виразі
на норму їхнього запасу в днях. Точність розрахунку залежить від
правильного визначення запасів матеріальних ресурсів. На підприємствах
існує кілька видів запасів: транспортний, підготовчий (технологічний),
поточний, резервний (страховий).

? Норматив оборотних коштів у незавершеному виробництві залежить від
обсягу продукції, що виробляється, собівартості окремих її видів і
характеру розподілу витрат протягом днів виробничого циклу. За інших
однакових умов оборотні кошти в цій функціональній формі змінюються
прямо пропорційно динаміці масштабів випуску та собівартості продукції.

,

де Vд — середньодобовий випуск товарної продукції за її виробничою
собівартістю;

Тц — середня тривалість виробничого циклу у днях;

КнВ — коефіцієнт наростання витрат (собівартості незавершеного
виробництва).

? Норматив оборотних, коштів в інших нормованих елементах. Окрім
виробничих запасів і незавершеного виробництва, до нормованих елементів
оборотних коштів належать також витрати майбутніх періодів і залишки
готової продукції на підприємстві, яке її виготовляє.

Норматив оборотних коштів у витратах майбутніх періодів розраховується
виходячи з залишку коштів на початок періоду та суми витрат протягом
розрахункового (планового) періоду з відрахунком величини наступного
погашення витрат за рахунок собівартості продукції.

Норматив оборотних коштів у залишках готової продукції визначається як
добуток вартості одноденного випуску готових виробів на норму їхнього
запасу на складі у днях. Сукупний норматив оборотних коштів підприємства
на розрахунковий (плановий) період є не що інше, як загальна сума
нормативів, обчислених для окремих елементів (виробничих запасів,
незавершеного виробництва, витрат майбутніх періодів та залишків готової
продукції).

18. Оцінка ефективності використання оборотних коштів та шляхи його
підвищення.

Для оцінки ефективності використання оборотних коштів виробничих
підприємств застосовують певні показники, а для підвищення ефективності
— відповідні конкретні заходи.

Коефіцієнт оборотності (кількість оборотів) розраховується діленням
вартості реалізованої продукції за діючими оптовими цінами за певний
період на середній залишок оборотних коштів за той самий період.
Показник, що є оберненим по відношенню до кількості оборотів, заведено
називати коефіцієнтом завантаження. Він показує, скільки оборотних
коштів (у частках одиниці) припадає на кожну грошову одиницю
реалізованої продукції. Тривалість одного обороту в днях (або швидкість
обороту) оборотних коштів визначається як співвідношення кількості днів
у розрахунковому періоді (для кварталу — 90 днів, року — 360 днів) і
коефіцієнта оборотності за той самий період. Для характеристики
економічної ефективності використання оборотних коштів може
застосовуватися показник їхньої рентабельності, обчислюваний як
відношення прибутку підприємства до суми його оборотних коштів.

Унаслідок прискорення оборотності фінансових (грошових) коштів
зменшується потреба в них, відбувається процес вивільнення цих коштів з
обороту. Розрізняють абсолютне, (зменшення потрібної суми коштів) та
відносне (реалізація більшої кількості продукції за фіксованої суми
коштів завдяки поліпшенню їхнього використання) вивільнення грошових
коштів з обороту.

19. Поняття, функціонально-елементарний склад та класифікація
інвестицій.

Інвестиції — це довгострокові вкладення капіталу (грошей) у підпр-ку
діяльність (для одержання прибутку).Той, хто має капітал (гроші) і
вкладає його (їх) у ту чи іншу комерційну справу, називається
інвестором, а сам процес вкладення капіталу — інвестуванням.
Класифікація інвестицій за обєктами вкладання коштів: реальні та
фінансові, за характером участі інвесторів : прямі і непрямі , за
періодом інвестування: короткотермінові та довгострокові, за формою
власності інвестиційних ресурсів приватні державні іноземні спільні,
за регіональною ознакою: внутрішні, закордонні. Фінансові інвестиції
означають використання наявного капіталу для придбання (купівлі) акцій,
облігацій та інших цінних паперів, що їх випускають підприємства або
держава. Реальні інвестиції — це вкладення капіталу (грошей) у різні
сфери та галузі народного господарства (суспільного виробництва) з метою
оновлення існуючих і створення нових “капітальних” (матеріальних) благ,
а як наслідок — одержання набагато більшого прибутку. Зовнішні прямі
інвестиції — це вкладення капіталу за кордоном, .що за величиною
становить не менше 10% вартості того чи того конкретного проекту,
закордонні інвестиції, менші за 10% вартості здійснюваного за їх
допомогою капітального проекту, називаються портфельними. Прямі- це
безпосередня участь інвестора у процесі вибора обєктів інвестування,
вкладання коштів у ці обєкти. Непрямі це процес інвестування який,
здійснюється іншими особами, якими можуть бути інвестиційні чи фінансові
посередники.

20. Методичні підходи до оцінки ефективності виробничих інвестицій.

Ефективність виробничих інвестицій (капітальних вкладень) характеризує
економічні, соціальні або інші результати і господарську доцільність
їхнього здійснення. Основою оцінки доцільності капітальних витрат
служить порівнювання вигідності того чи того проекту за умови
обмеженості капіталу як ресурсу та забезпечення найбільших прибутків
через реалізацію найліпшого з кількох варіантів (проектів) інвестицій.

,

де hn -норматив приведення різночасних витрат, що дорівнює 0,08;

t — період приведення (t-й рік).

Розглянемо інший підхід. Основні методичні положення щодо визначення
доцільності інвестицій того чи того суб’єкта господарювання
відображуються в узгодженій системі розрахунків і логічних дій, що
здійснюються поетапно, у певній послідовності.

• Перший етап: розрахунок початкових інвестицій на підставі наявних
цифрових даних щодо всіх елементів, котрі входять до складу початкових
капітальних витрат і початкового доходу підприємства.

? Другий етап: визначення здогадних і безпечних грошових потоків за
кожний рік розрахункового періоду, ураховуючи всі види доходів
підприємства, суми амортизаційних відрахувань і фактор еквівалента
певності, абсолютне значення якого з кожним наступним роком зменшується.

? Третій етап: встановлення теперішньої вартості майбутніх грошових
потоків із використанням її процентного чинника (коефіцієнта приведення
(), що обчислюється за формулою (8.2), де hn позначає ставку дисконту
(капіталізації).

? Четвертий етап: обчислення чистої теперішньої вартості (ЧТВ) грошових
потоків та оцінка за методом застосування ЧТВ доцільності інвестицій з
урахуванням ризику й інфляції та (або) визначення внутрішньої ставки
доходу (ВСД), за якої ЧТВ дорівнює нулю, і прийняття рішення про
доцільність капітальних вкладень за методом ВСД.

21. Оцінка ефективності фінансових інвестицій.

У процесі оцінки ефективності застосування цінних паперів у вітчизняній
системі господарювання зазвичай треба враховувати: поточні (операційні)
витрати, зв’язані з організацією випуску, розміщення та обігу цінних
паперів; номінальну і ринкові вартість одиниці певного виду цінних
паперів; загальний обсяг емітування цінних паперів та їхню частку в
загальній величині фінансових ресурсів підприємства (організації) та
інших суб’єктів господарювання; абсолютний (відносний) дохід емітентів і
власників тих чи тих видів цінних паперів. Саме з урахуванням названих
показників визначаються особливості оцінки ефективності випуску,
розміщення й обігу цінних паперів на вітчизняному та міжнародному
фондовому ринках. Загальноприйняту систему основних показників
ефективності випуску та використання акцій, яка відображає певні
особливості їхньої аналітичної оцінки, зображено нижче:

Крім названих показників, економічну ефективність використання акцій,
випущених емітентом, опосередковано можуть характеризувати відносні
обсяги зростання продажу продукції, що виготовляється та отриманого
чистого прибутку стосовно операційних витрат на випуск і розміщення всіх
видів акцій за певний проміжок часу. До того ж емітовані і придбані
акції для їхніх власників служать добрим спонукальним мотивом до ліпшої
праці, оскільки розмір періодично нараховуваних дивідендів на акції
прямо залежить від загальної суми отриманого чистого прибутку.

Кілька показників характеризують ефективність випуску і придбання
облігацій підприємств та інших суб’єктів господарювання. Основні з них
такі: 1) прямий дохід на облігацію; 2) конверсійна премія; 3) коефіцієнт
конверсії.

За визначення ефективності випуску (реалізації) і використання у системі
господарювання інших видів цінних паперів (казначейських зобов’язань,
ощадних сертифікатів, векселів, приватизаційних майнових сертифікатів)
застосовуються подібні методичні засади, тобто зіставляються операційні
витрати (ціни) та результати (економічні наслідки) для емітентів і
власників. Основним показником рівня ефективності таких цінних паперів
служить фінансовий дохід їхніх власників у вигляді певного річного
відсотка від загальної суми внесених (депонованих) власних грошових
коштів або матеріальних цінностей згідно з чинним законодавством
України.

22. Сутність, значення та класифікація інновацій.

Інноваційні процеси, що мають місце в будь-якій складній
виробничо-господарській системі, є сукупністю прогресивних, якісно нових
змін, що безперервно виникають у часі та просторі.

Результатом інноваційних процесів є новини а запровадження Їх у
господарську практику визнається за нововведення. Інноваційні процеси
започатковуються певними галузями науки, а завершуються у сфері
виробництва, сприяючи прогресивним змінам останього. За своїм характером
інноваційні процеси, новини й нововведення поділяються на взаємозв’язані
види

Технічні новини і нововведення проявляються у вигляді нових продуктів
(виробів), технологій їхнього виготовлення, засобів виробництва (машин,
устаткування, енергії, конструкційних матеріалів). Організаційні
нововведення охоплюють нові методи й форми організації всіх видів
діяльності підприємств та інших ланок суспільного виробництва
(організаційні структури управління сферами науки та виробництва, форми
організації різних типів виробництва й колективної праці тощо);

економічні — методи господарського управління наукою та виробництвом
через реалізацію функцій прогнозування і планування, фінансування,
ціноутворення, мотивації та оплати праці, оцінки результатів діяльності;

соціальні — різні форми активізації людського чинника (професійна
підготовка й підвищення кваліфікації персоналу, передовсім керівного
складу всіх рівнів; стимулювання творчої діяльності; поліпшення умов і
постійне підтримування високого рівня безпеки праці; охорона здоров’я
людини та охорона довкілля; створення комфортних умов життя тощо;

юридичні – нові і змінні закони та різноманітні нормативно-правові
документи, що визначають і регулюють усі види діяльності підприємств та
організацій.

23. Особливості оцінки технічних та організаційних нововведень.

Узагальнюючим показником економічної ефективності служить економічний
ефект, що характеризує абсолютну величину перевищення вартісної оцінки
очікуваних (фактичних) результатів над сумарними витратами ресурсів за
певний розрахунковий період. Народногосподарський економічний ефект
визначається через порівнювання результатів від застосування технічних
нововведень і всіх витрат на їхню розробку, він відображає ефективність
тієї чи іншої групи технічних нововведень. внутрішньогосподарський
(комерційний) економічний ефект що обчислюється на окремих стадіях
відтворювального циклу “наука-вир-во-експлуатація”, дає змогу оцінювати
ефективність певних технічних новин і нововведень з огляду на ринкові
економічні інтереси окремих науково-дослідних організацій,
підприємств-продуцентів і підприємств-споживачів. Перша форма
економічного ефекту як оцінний показник використовується на стадіях
обгрунтування доцільності розробки та наступної реалізації нових
технічних рішень, вибору найліпшого варіанта таких, а друга — у процесі
реалізації новин (нововведень), коли вже відомі ціни на нову
науково-технічну продукцію та обсяги її виробництва. Вони визначаються
як різниця між результатами і витратами за певний розрахунковий період.
Загальні результати технічних нововведень визначаються як сума
основних(Рt°) і супровідних (Рtс) результатів: Рт= Рt°+ Рtс

Основні результати обчислюються за формулами :Для засобів тривалого
користування – Рt°=Цт*Vt*Wt; Для нових предметів праці – Рt°= Цт(Vt/Dt)
де Цт ціна одиниці продукції, що її виготовляють за допомогою нових
засобів праці або предметів праці в році т ; Vt-обсяг застосування нових
засобів праці або предметів праці в році т ; Wt продуктивність засобів
праці в році т ; Dt витрати предметів праці на одиницю продукції, що
виготовляється з використанням цих предметів у році t. Сумарні витрати
на реалізацію технічного нововведення за розрахунковий період включають
витрати на виробництво та використання продукції. для оцінки
внутрішньогосподарського економічного ефекту від створюваних технічних
новин і використовуваних технічних нововведень можна застосовувати
показник прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства (наукової
організації);він дорівнює валовий дохід мінус валові витрати мінус
амортизація мінус сплачені податки. З огляду на особливості оцінки
ефективності всю сукупність нових організаційних рішень можна умовно
розподілити на дві групи: першу — організаційні нововведення, здійснення
яких потребує певних (нерідко істотних) додаткових одночасних витрат
(капітальних вкладень); другу — ті з них, що не потребують додаткових
інвестицій. Визначення й оцінка економічної ефективності організаційних
нововведень, що належать до першої групи здійснюються так само, як і
нових технічних рішень. Водночас слід ураховувати дуже важливу обставину
— до складу поточних витрат треба включати додатково транспортні
витрати, а також втрати сировини (матеріалів) і готової продукції в
процесі їхнього транспортування і зберігання.Ефективність безвитратних
нових організаційних рішень визначають на підставі обчислення економі-х
поточних витрат, зумовленої здійсненням таких нововведень

24. Техніко-технологічна база виробництва та забезпечення її розвитку.

Техніко-технологічна база (ТТБ) підприємства виробничої сфери — системна
сукупність найбільш активних елементів виробництва, яка визначає
технологічний спосіб одержання продукції (виконання робіт, надання
послуг), здійснюваний за допомогою машинної техніки (устаткування,
приладів, апаратів), різноманітних транспортних, передавальних,
діагностичних та інформаційних засобів, організованих у технологічні
системи виробничих підрозділів і підприємства в цілому. ТТБ кількісно та
якісно відрізняється від основних виробничих фондів (виробничого
апарату) підприємства. До складу технічної компоненти бази входять лише
ті види знарядь і засобів праці, які беруть безпосередню участь у
реалізації виробничих технологій.

На сучасному етапі трансформації суспільного виробництва об’єктивно
існують певні тенденції поступального розвитку ТТБ підприємств
виробничої сфери. Визначальними з них є:

1) підвищення наукомісткості засобів праці, рівня фундаментальності
втілюваних у них знань;

2) зростання масштабів і розширення спектра застосування сучасного
мікроелектронного устаткування;

3) перетворення засобів праці на технічну цілісність більш високого
порядку;

4) трансформація техніко-технологічних засобів у все більш універсальні
системи;

5) поглиблення інтеграції окремих елементів ТТБ та
організаційно-управлінських компонентів виробництва;

6) підвищення ступеня автоматизації техніки й технічних систем,
поступовий перехід до гнучкої автоматизації виробництва, зумовленої його
кількісним урізноманітненням і зменшенням серійності.

25. Поняття, види та методичні основи визначення обсягу та ступеню
використання виробничої потужності підприємства.

Вир-ча потужність під-ва характеризує максимально можливий річний обсяг
випуску продукції заздалегідь визначених номенклатури, асортименту та
якості за умови найбільш повного використання прогресивної технології та
організації вир-ва.Три види потужності під-ва: проектну, поточну
(фактично досягнуту), резервну. Проектною є потужність, яка визначається
в процесі проектування, реконструкції діючого або будівництва нового
під-ва Поточна (фактично досягнута) вир-ча потужність визначається
періодично у зв’язку зі зміною умов вир-ва або перевищенням проектних
показників. При цьому обчислюють вхідну (на початок року), вихідну (на
кінець року) та середньорічну потужність під-ва.Резервна потужність
повинна формуватись і постійно існувати в певних галузях національної
економіки: електроенергетиці і газовій промисловості, харчовій,
транспортній, машинобудування та ін. галузі Величина вир-чої потужності
під-ва формується під впливом багатьох чинників. Головними з них є:
номенклатура, асортимент та якість продукції, що виготовляється;
кількість встановленого устаткування, розміри і склад вир-чих площ,
можливий фонд часу роботи устаткування та використання площ протягом
року; прогресивні техніко-економічні норми продуктивності й
використання устаткування, зняття продукції з вир-чих площ, нормативи
тривалості вир-чого циклу та трудомісткості продукції, що виробляється.

26. Сутнісно-видова характеристика та переваги лізингу.

Лізинг — це підприємницька діяльність, спрямована на інвестування
власних чи залучених фінансових коштів, і яка полягає в наданні
лізингодавцем (юридичною особою або індивідуальним підприємцем, які
здійснюють лізингову діяльність) у виключне користування на визначений
строк лізингоодержувачу (особі, котра одержує майно за договором
лізингу) майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у
власність (з доручення і за погодженням з лізингоодержувачем) у продавця
(постачальника-виробника майна), за умови сплати лізингоодержувачем
періодичних лізингових платежів. Об’єктом лізингу може бути будь-яке
нерухоме й рухоме майно, що належить до основних фондів, у тім числі
машини, устаткування, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка,
системи телекомунікацій тощо, стосовно яких немає обмежень щодо
передавання їх у лізинг (оренду). Не можуть бути об’єктами лізингу
земельні ділянки та інші природні об’єкти (мисливські угіддя, ліси,
водоймища тощо).

Можливі види лізингу за певними класифікаційними ознаками наведено
нижче:

ЗАГАЛЬНОПРИЙНЯТА КЛАСИФІКАЦІЯ ВИДІВ ЛІЗИНГУ

Класифікаційна ознака Вид лізингу

( Строк використання об’єкта лізингу ( Оперативний (із неповною
окупністю)

( Фінансовий (із повною окупністю)

( Масштаб поширення лізингових відносин ( Внутрішній (загальнодержавний)

( Міжнародний

( Характер лізингових операцій ( Сервісний

( Зворотний

27. Виробничий процес на підприємстві: сутність, структура та принципи
організації.

Вир-чий процес—це сукупність взаємозв’язаних дій людей, засобів праці та
природи, потрібних для виготовлення продукції. Основними елементами
вир-чого проце-су є процес праці як свідома діяльність людини, предмети
та засоби праці Головною складовою виробничого процесу є технологічний
процес- сукупність дій зі зміни та визначення стану предмета праці.
Вир-чі процеси поділяють передусім за такими ознаками: призначення,
перебіг у часі, ступінь автоматизації. За призначенням вир-чі процеси
поділяються на основні, допоміжні та обслуговуючі. Основні процеси — це
процеси безпосереднього виготовлення основної продукції під-ва, яка
визначає його вир-чий профіль, спеціалізацію і поступає на ринок як
товар для продажу. До допоміжних належать процеси виготовлення
продукції, яка використовується на самому під-ві для забезпечення
нормального перебігу основних процесів. Обслуговуючі процеси
забезпечують нормальні умови здійснення основних і допоміжних. До них
належать складські, транспортні процеси.За перебігом у часі вир-чі
процеси поділяють на дискретні (переривані) та безперервні. Дискретним
процесам притаманна циклічність, зв’язана з виготовленням виробів певної
форми, які обчислюються в штуках Безперервні процеси властиві вир-ву
продукції, яка не має сталого об’єму й форми , тому їхній перебіг не
потребує технологічної циклічності. За ступенем автоматизації
розрізняють ручні, механізовані, автоматизовані та автоматичні процеси.
Основною структурною одиницею вир-чого процесу є операція. Операція — це
закінчена частина вир-чого процесу, яка виконується на одному робочому
місці, над тим самим предметом праці без переналагоджування
устаткування. З усіх операцій спеціально виділяють технологічні,
сукупність яких утворює технологічний процес

Принципи раціональної організації виробничого процесу.

• П-п спеціалізації означає обмеження різноманітності ел-тів вир-чого
процесу, передусім зменшення номенклатури продукції, яка виготовляється
на кожній ділянці підп-ва, а також різновидів виробничих операцій, що
виконуються на робочих місцях; уніфікація продукції.

• П-п пропорційності потребує узгодження пропускної спроможності всіх
частин виробничого процесу, усієї взаємозв’язаної системи підрозділів і
машин.

• П-п паралельності передбачає одночасне виконання окремих операцій і
процесів.

• П-п прямоточності означає, що предмети праці в процесі обробки повинні
пересуватися найкоротшим шляхом на всіх стадіях та операціях виробничого
процесу, без зустрічних і зворотних переміщень.

• П-п безперервності потребує, щоб перерви між суміжними технологічними
операціями були мінімальними або Їх було зовсім ліквідовано. Найбільшою
мірою цей принцип реалізується в безперервних виробництвах — хімічному,
металургійному, енергетичному та ін

• П-п ритмічності полягає в тім, що робота всіх підрозділів підприємства
і випуск продукції мають здійснюватися за певним ритмом, планомірною
повторюваністю.

• П-п автоматичності передбачає економічно обгрунтоване звільнення
людини від безпосередньої участі у виконанні операцій виробничого
процесу.

• П-п гнучкості означає, що виробничий процес має оперативно
адаптуватися до зміни організаційно-технічних умов, зв’язаних із
переходом на виготовлення іншої продукції або з її модифікацією.

A

A

o?

„`„

????

????

OJQJ^JaJ’ полягає в тім, щоб виробнича система була здатною стабільно
виконувати свої функції в межах допустимих відхилень і протистояти
дисфункціональним впливам.

28. Типи та методи організації виробництва.

Тип вир-ва — це класифікаційна категорія вир-ва, яка враховує такі його
властивості, як широта номенклатури, регулярність, стабільність і обсяг
випуску продукції. Є три типи вир-ва: одиничне, серійне й масове.
Одиничне вир-во характеризується широкою номенклатурою продукції, малим
обсягом випуску одинакових виробів, повторне виготовлення яких
здебільшого не передбачається. Серійне вир-во має обмежену номенклатуру
продукції, виготовлення окремих виробів періодично повторюється певними
партіями і сумарний їхній випуск може бути досить значним. Масове
вир-во характеризується вузькою номенклатурою продукцїї, великим обсягом
безперервного й тривалого виготовлення однакових виробів Окремо
виділяють дослідне виробництво, що в ньому виготовляються зразки або
партії виробів для проведення дослідних робіт, випробувань,
доопрацювання конструкцій Коефіцієнт закріплення операцій(хар-зує рівень
спеціалізації робочих місць) — це середня кількість технологічних
операцій, яка припадає на одне робоче місце за місяць. Він обчислю ється
за формулою:Кз.о.=(mi/M, де Кз.о.- коефіцієнт закріплення операцій; п –
кіль кість найменувань предметів, які обробляю ться на даній групі
робочих місць (на дільниці, в цеху) за місяць; т,— кількість операцій,
що їх проходить і-л предмет у процесі обробки на даній групі робочих
місць; М — кількість робочих місць, для яких обчислюється Кз.о. Робочі
місця одиничного вир-ва характеризуються виконанням різноманітних
операцій над різними деталями в межах технологічних можливос тей
устаткування. Останнє є універсальним, розміщується однотипними
технологічними групами. Виконання різноманітних операцій за умов
недостатньо опрацьованих унаслі док частої зміни об’єктів вир-ва
технологічних процесів потребує висококваліфікованих
робітників-універсалів. Орієнтовно для одиничного виробництва Кз.о. >
40.

На робочих місцях серійного вир-ва виконуються операції над обмеженою
номенклатурою деталей, які обробляються періодично партіями.
Застосовується універсальне та спеціальне устаткування, що розміщується
як технологічними групами, так і за предметним принципом. Кваліфікація
робітників у цілому може бути середньою, за винятком тих
високваліфікованих спеціалістів, які працюватимуть на машинах з ЧПК та
на гнучких автоматизованих лініях. Залежно від широти номенклатури,
величини партій, періодичності їхньої обробки серійне вир-во поділяється
на дрібно-серійне(20

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020