Реферат на тему:
Методичні основи визначення ймовірності банкрутства суб’єктів
господарювання
Для успішного господарювання на ринкових засадах суттєво важливим є
можливість оцінки ймовірності банкрутства суб’єктів підприємницької та
іншої діяльності. В Україні, де протягом багатьох десятиріч панувала
позаринкова система господарювання, що виключала офіційне визнання
банкрутства як економічного явища, нема загальновизнаної вітчизняної
методики визначення ймовірності банкрутства суб’єктів господарювання. У
зв’язку з цим доводиться користуватися зарубіжними методичними
підходами, в основу яких покладено факторні моделі прогнозування
банкрутства підприємств та організацій.
Найпростішою є двофакторна модель оцінки ймовірності банкрутства
підприємства (організації). Вона передбачає обчислення спеціального
коефіцієнта Z і має такий формалізований вигляд:
, (20.1)
де kзл — коефіцієнт загальної ліквідності; qпк — частка позикових коштів
у загальній величині пасиву балансу.
За двофакторною моделлю ймовірність банкрутства будь-якого суб’єкта
господарювання є дуже малою за будь-якого від’ємного значення
коефіцієнта Z, і великою — за Z > 1.
Більш обґрунтованою і більш поширеною є п’ятифакторна модель Альтмана.
Професор Нью-Йоркського університету Едвард Альтман розробив алгоритм
розрахунку індексу кредитоспроможносі, який одержав назву індексу
(моделі) Альтмана. Цей індекс дає змогу з достатньою вірогідністю
розподілити суб’єкти господарювання на тих, що працюють стабільно, і на
потенційних банкрутів. Свою модель Е. Альтман побудував на підставі
дослідження фінансового стану та результатів господарської діяльності 66
компаній, розрахувавши 22 фінансові коефіцієнти і скориставшися для
своєї моделі лише п’ятьма найбільш вагомими. Ці коефіцієнти
характеризують з різних сторін (усебічно) прибутковість капіталу та його
структуру.
Індекс Альтмана «Z» розраховується за формулою
Z = 3,3К1 + 0,99К2 + 0,6К3 + 1,4К4 + 1,2К5, (20.2)
–
|~6
8
‚
d
9 — визначає структуру капіталу фірми; обчислюється як відношення
власного капіталу (за ринковою вартістю) до позикового капіталу (суми
коротко- і довгострокових пасивів); К4 — відображає рівень чистої
прибутковості виробництва (діяльності); розраховується діленням обсягу
реінвестованого прибутку (суми резерву, фондів соціального призначення
та цільового фінансування, нерозподіленого прибутку) на загальну
вартість активів фірми; К5 — характеризує структуру капіталу й
визначається як відношення власного оборотного капіталу до загальної
вартості активів суб’єкта господарювання.
Для визначення ймовірності банкрутства того чи того суб’єкта
господарювання розрахунковий індекс «Z» необхідно порівняти з критичним
його значенням. Для точнішого визначення ступеня ймовірності банкрутства
підприємства (організації) рекомендується користуватися таблицею 20.1.
Зрозуміло, що в процесі ранжування (розподілу) підприємств та інших
суб’єктів підприємницької діяльності часто виникає потреба врахувати
специфіку відповідної галузі (сфери діяльності), а відтак визначити іншу
шкалу градації індексів.
Таблиця 20.1
СТУПІНЬ ІМОВІРНОСТІ БАНКРУТСТВА ПІДПРИЄМСТВА (ОРГАНІЗАЦІЇ), ЩО
ВИЗНАЧАЄТЬСЯ ЗА ІНДЕКСОМ Е. АЛЬТМАНА
Значення індексу «Z» Ступінь імовірності банкрутства
1,8 і нижче
від 1,81 до 2,6
від 2,61 до 2,9
від 2,91 до 3,0 і вище Дуже висока
Висока
Достатньо ймовірна
Дуже низька
У вітчизняній практиці господарювання застосування моделі Е. Альтмана
зв’язане з певними труднощами. По-перше, коефіцієнти регресії К1—К5
розраховувалися автором за результатами діяльності компаній, що
функціонували у зовсім іншому конкурентному ринковому середовищі.
По-друге, у шкалі Альтмана не враховано галузевих особливості
господарювання. По-третє, вітчизняним спеціалістам бракує інформації для
розрахунку коефіцієнта К3 через недорозвинутість ринку цінних паперів.
Тому запропоновані Е. Альтманом методичні принципи визначення
ймовірності банкрутства можна використовувати у вітчизняній практиці
господарювання за такої умови: коефіцієнти регресії та критичні значення
індексу «Z» треба обов’язково розраховувати для конкретних галузей (сфер
діяльності) з використанням оптимальних критеріїв, які відображали б
специфічні умови господарювання вітчизняних підприємств (організацій).
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
