Шпаргалка

1. Зародження і розвиток політ економії. Основні напрямки, школи і течії
в політичній економії. Політекономія-складова частина економічної
теорії. Господарчо-ек-чні проблеми завжди знаходились в центрі уваги
людей. Першим, хто спробува втеореттично осмислити проблеми
використаннія майна й еквівалентного обміну був ще Арістотель.
Накопичення великих обсягів економічних знань призводить до їх
разчленування й обособлення. Виникнення спеціальних досліджень
відноситься до початку 17 ст. (зародження капіталізму та формування
національних ринків). Виражала інтереси буржуазії. Тоді й виник термін
політекономія. Він був вперше застосований французьким вченим-
меркантилістом Антуаном де Монкретьєном. Меркантилізм-перша школа
політекономії. Багатство суспільства ототожнювали з золотом. Джерелом
багатства-торгівлю. Меркантилісти сприяли розкладу феодалізму,
первинному накопиченню капіталу. Класична політекономія виникла у
зв’язку з проникненням капіталу в сферу вир-ва. Класична Політекономія
була пануючою школою в 2 пол.18-поч.19 ст. Перші представники цієї школи
– фізіократи (природа и влада). Родоначальник Франсуа Кенэ. Джерело
багатства перенесли зі сфери обігу в сферу вир-ва вир-во, але лише в
с/г. Класична Поліекономія: Вільям Петті, Адам Смітт, Давід Рікардо
обгрунтували, що джерелом сусп-го багатства є все суспільне вир-во
(праця). Визначили гроші як товар, що має трудове походження. Розрізнили
дві сторони ціни – ринкова ціна і вартість товару, дві сторони товару –
вартість і споживчу вартість Заклали основи трудової теорії вартості.
Дослідили механізм відтворення сусп-го капіталу. Виступали за обмеження
втручання держави в ек-ку, за свободу торгівлі. В середині та другій
половині 19ст розвивалась дрібнобуржуазна Політекономія. Вона
відображала інтереси і погляди мілких товаровиробників; не змогла
відкрити закони економічного розвитку й тому виявилась безплідною.

Велику роль у розвитку політ ек-ії відіграв марксизм, що у методах
наукових досліджень віддавав перевагу діалектичному матеріалізму. Маркс
довів до досконалості вже існуючу на той час теорію вартості,
найвагомішим внеском вважаеться ввідкриття механізму створення
додаткової вартості а механізму сусп-го відтворення.

Сучасна економічна теорія характеризується більшою кількістю напрямків,
шкіл, течій. Основні: 1) Неокласична; 2) кейнсіанська; 3) монетаризм; 4)
неолібералізм. Вони різняться трактуванням ролі ринку і держави, їх
співвідношення і взаємодії в економічному розвитку.

Неокласична виходить з коренного положення класичної школи про ринок і
конкуренцію, як про природні умови функціонування і розвитку ек-ки.
Ринковий механізм саморегулювання вважається єдино ефективним способом
функціонування ек-ки. Державне втручання може привести до порушення
економічної рівноваги, до зниження ефективності. Засновується на теоріях
межової корисності та виробничості. Кейнсіанство виникло в 30-ті роки, у
зв’язку з необхідністю виводу буржуазної ек-ки з світової кризи 29-33
рр. Кейнс выпустив в 1936 р. працю “спільна теорія зайнятості, відсотку
і грошей”. Основні положення: ринковий механізм не здатен повністю
ліквідувати кризи і безробіття, необхідне державне втручання, з
використанням податків, субсидій, ссудного відсотку.

Монетаристські теорії інтенсивно розвиваються. В центрі їх уваги –
антикризові заходи: стимулювання економічної активності з використанням
фінансово-кредитної системи, грошового обігу, інфляцій для підвищення
попиту.

Институціонально-соціологічна. Об’єктом дослідження є такі суспільні
інститути як корпорації, профспілки, держави. При цьому в центрі уваги –
загальнолюдські цінності. Виступають проти надмірної ідеологізації
сусп-го життя, против мілітаризації ек-ки, за індикативне державне
планування ек-ки, за гарантовані доходи, за розширення державних
соціальних програм, за організацію державою перекваліфікацію робітників
у зв’язку з технологічним безробіттям.

Політекономія – суспільна наука. Вивчає відносини між людьми в процесі
їх виробничо-господарської діяльності. Ек-чні відносини – відносини 1) з
приводу економічного поєднання робітників з засобами вир-ва; 2) з
приводу організації виробнмчого процесу; 3) з приводу присвоєння й
використання результатів вир-ва.

Політекономія здійснює екскурси в інші науки. Зачіпає політичні,
ідеологічні відносини, особливо економічну та соціальну політику,
психологію, юриспурденцію в галузі господарського та цивільного права.
Також стикається з науками, що вивчають техніку і технологію вир-ва.

2. Предмет політ економії. Тлумечення предмета політ економії різними
школами.

Політ економія вивчає найзагальніші ек закони, що регулюють процес
вир-ва, розп, об і сп мат благ і послуг

Класична політ ек визначае предмет так:дії людей у процесі вибору
рідкіснх ресурсів для вир-ва товарів та сфера діяльності, що належить до
вир-ва, обміну і спроживання товарів і послуг. Марксизм – виробничі
відносини у процесі вир-ва, розп, об і сп тов і послуг.

3. Економічна теорія і політ економія: проблеми взаємозв’язку. Позитивна
і нормативна політ економія.

Політекономія-складова частина економічної теорії. Економічна теорія
складається з політекономії, макроек-ки, мікроек-ки, історії економічних
вчень. В цілому економічна теорія є методологічною основою всіх
економічних дисциплін., Об”єктом економічної теорії є ек-ка в цілому.

Термін “політ економія” щодо економічної теорії був застосований ще у
1615 році. Цей термін можна трактувати як науку про ведення господарства
в державі, суспільстві.

А політекономія – суспільна наука. Вивчає відносини між людьми в процесі
їх виробничо-господарської діяльності. Ек-чні відносини – відносини 1) з
приводу економічного поєднання робітників з засобами вир-ва; 2) з
приводу організації виробничого процесу; 3) з приводу присвоєння й
використання результатів вир-ва.

Отже, політекономія та економічна теорія є тісно взаємопов”язаними
науками та явищами, які переплітаються у своєму існуванні.

Позитивна – описує факти, наявні процеси, має об’єктивний хар-р

Нормативна – містить оцінні судження якихось людей, позатеоретичні
судження. Приклад нормативно-догматичної політ ек-кії.

4. Закони і категорії політ економії. С-ма економічних законів.

Виробничо-господарській діяльності властиві об’єктивні ек-чні закони.

Ек-чні закони – внутрішні, істотні, стійкі причинно-наслідкові зв’язки і
залежності економічних відносин людей. С-му ек законів складають такі їх
типи:

Усезагальні (притаманні будь-якому типу ек с-ми) – закони розвитку сусп
ви-ва, відносин власності

Особливі (властиві декільком типам ек сис-м) – тов вир-ва і ринку

Специфічні (лише в певній ек с-мі)

Стадіальні – ті, що притаманні певній ек с-мі лише на певному етапі її
розвитку.

Вони проявляються не в кожному окремому явищі або процесі, а у всій їх
сукупності на досить довгих відрізках часу; Люди не безсильні перед цими
ек-чними законами, не лишені своїх інтересів і активної ініціативності в
їх реалізації. Закони незалежні від волі і свідомості людей, але не від
їх діяльності. Пізнаючи ек-чні закони та здійснюючи свою
виробничо-господарську діяльність в їх руслі, люди добиваються високих
результатів в своїй діяльності.

Економічнаі категорія – наукове поняття, абстракція, яка відображає
реально існуючі ек відносини. Основними властивостями є те, що вона
відображає певну властивість певної с-ми ек відносин та носить
об’єктивний і історичний хар-р

У політ ек використовуються такі ек категорії як ціна, вартість, ринок,
гроші, капітал…

5. Методи економічних досліджень. Загальні методи наукового пізнання та
їх використання.

Метод –це є щлях дослідження предмета науки.

Методи поділяються на загальнонаукві та спеціальні.

Прикладом заг аук методу може бути Діалектичний, який розглядае ек явище
як таке, що знаходиться у русі й взаємозв’язку з іншими і кількісні
зміни у якому призводять до якісних. Джерелом розвитку є єдність і
боротьба протилежностей. Також прикладами заг метоів пізнаня можуть бути
формаційний, емпіричний, структурно-фунцціональний і т.д.

До спеціальних можна віднести абстракційний, метод, який включає в себе
аналіз та синтез, тобто розкладання досліджуваногоявища на окремі
елементи та об’єєднання проаналізованих елементів в єдине ціле.

Індукція – конструювання узагальнених висновків, теоретичних
результатів, економічних законів на основі емпіричних спостережень
великої кількості досліджуваних явищ. Дедукція – протилежний рух
дослідницької думки від загальних наукових висновків до окремих явищ з
метою: 1) наукової оцінки; 2) поглиблення, уточнення, повишення якості
спільних наукових висновків, законів.

6. Функції політ економії.

Політекономія вивчає відносини між людьми в вирішальній сфері їх
життєдіяльності: у виробничо-господарській ек-чній діяльності. Значення
політекономії в житті суспільства може бути охарактеризоване її
функціями.

Політекономія як одна з галузей наукового знання, виконує:

1)пізнавальну функцію – нарощування інтелектуального потенціалу
суспільства, розширює науковий кругозір людей, озброює їх знаннями
об’єктивних законів економічного розвитку суспільства

2) методологічну. Політекономія є методологічною основою всіх
економічних наук. Це свого роду економічна філософія.

3) практичну. політекономія – теоретична основа економічної політики
держави, підприємств, фірм. На основі її законів та теоретичних
висновків органи держуправління, фірми визначають свої програмні цілі,
економічну стратегію і практику.

4) прогностична – п ек спроможна дати приблизний ек прогноз розвитку
країни чи підприемства на певний період

5) ідеологічну. Політекономія формує погляди, суспільні ідеї, суспільну
свідомість. Є вихідною основою формування економічного і політичного
мислення.

7. Політ економія та обгрунтування економічної політики.

Економічна політика – концентрований, науково обгрунтований комплекс ек
заходів на макро і мікро рівнях щодо ефктивного та раціонального
функціонування ек поцесів (система заходів, щодо рац функціонування
ек-ки)

Теореичною базою ек політики є політична економія.Двому сторонами ек
політики є Ек стратегія та ек тактика.

Ек стратегія – розробка довгострокових завдань виділення приорітетів
розвитку.

Ек тактика – засоби, форми, методи, за допомогою яких злійснюється ек
стратегія.

8. Вир-во та його основні фактори.

Вир-во – це не лише процес створення благ, необхідних для задоволення
різноманітних потреб людини. Це ще й відтворення самого життя людини,
оскільки при цьому забезпечуються засоби її фізичного існування, а також
реалізація і розвиток її здібностей.

Вир-во як процес суспільної праці складається з таких фаз:
безпосереднього вир-ва, розподілу, обміну, споживання. Воно послідовно
проходить усі ці фази і одночасно присутнє в кожній з них у певний
момент.

Процес вир-ва-це взаємодія продуктивних сил і виробничих відносин, які
перебувають у суперечливій єдності, але відносно автономні у своєму
розвитку. Продуктивні сили в свою чергу складаються з засобів вир-ва
(засоби праці та предмет праці) та робочої сили

Види факторів вир-ва зумовлені різноманіт-ною виробничою діяльністю
людини у багатьох галузях, підгалузях, сферах, підрозділах і регіонах.
Наприклад, є фактори вир-ва с/г призначення або такі, що належать до
промисловості чи таких її підгалузей, як легка промисловість, машбуд-ня.
Робітники як фактори вир-ва можуть бути зайняті в матеріальному вир-ві
чи духовній сфері, врізних регіонах країни тощо. Томуосновою будь-якого
вир-ва є сусп поділ праці та обмін його результатами.

9. Обмеженість виробничих ресурсів. Крива виробничих можливостей.

Закон обмеженості ресурсів стверджує таку невідворотну істину – блага і
ресурси є обмеженими, а потреби безмежні. Отже існує межа вивобничих
можливостей для вир-ва будь якого продукту, і якщо ми хочемо підвищіти
його вир-во, то мусимо зменшити вир-во якогось іншого. Межа виробничих
моливотсей показує максимальону кілкість продукції, яку може виробити
ек-ка в умовах наявного рівня технологіч-ного розвитку і наявних
факторів вир-ва.

Графік

10. Ек-чні потреби

Ек-чні потреби – природний потяг людини до визначених умов життя,
відсутність яких супроводжується відчуттям нестачі певних благ та
послуг, бажанням володіти ними, щоб подолати це відчуття.

Потреби існують у всіх. Вони є безмежними, розвиваються і прогресують з
розвитком людства (закон зростання потреб)

Загальна класифікація потреб виділяє такі:

базові – породжені розвитком цивілізації

першочергові – другорядні (прикраси)

матеріальні – нематеріальні (освіта)

суспільні (безпека) – колективні (тр-порт, відпоч)

фізіологічні – духовні

соціальні (умови праці)

Також існує ієрархія потреб, яку винайшов Маслоу

фізіологічні,в безпеці та захисті, соціальні, у повазі, у самовираженні.

За ступенем реалізації потреби можна класифікувати на абсолютні, дійсні
та платоспроможні. Абсолютні потреби породжені сучасним рівнем розвитку
світової ек-ки. Дійсні потреби відповідають рівню розвитку ек-ки певної
країни. Платоспроможні – потреби, які людина може задовольнити
відповідно до власних доходів та рівня цін.

11. Корисність продукту

Вартість товару залежить від важливості та необхідності тієї потреби,
яку він задовольняє, тобто від його граничної корисності. Наприклад якщо
ти знаходишся у місті, де достатньо місць для того, щоб купити воу, її
гранична корисність для тебе буде меншою, ніж коли ті стоїш посеред
пустелі і маеш лише пляшку води. Вартість води буде визначена граничною
корисністю. Чим менше на ринку того чи іншого товару, тим він дорожчий,
тим вища його цінність. Але із збільшенням його пропозиції цінність
даного товару падає до його граничної корисності. Закон спадної
корисності твердить, що в міру споживання людиною додаткових одиниць
продукту з деякого моменту його гранична корисність буде зменшуватися.
Отже корисність кожної речі пов’язана з її запапсами

12. Ек-чні інтереси.Єдність і суперечності в системі інтересів.

Економічний інтерес – це мотив і стимул соціальних дій щодо задоволення
індивідуальних потреб. Інакше кажучи це усвідомлена потреба.

Ек-чні інтереси можна класифікувати нсамперед за суб’єктами реалізації
їх як державні, групові та особисті. В структурі інтересів виділяють
виробничі (пов’язані з організацією вир-ва) і невиробничі ( пов’язані з
задоволенням особистих потреб виробника та його потреб як члена
суспільства).

Має місце складне переплетіння, взаємодія економічних інтересів. Значною
мірою інтереси виступають як соціальні протилежності.

Єдність і суперечливість в с-мі інтересів можна простежити наприкладі
власника і найманого працівника. Вони є протилежними сторонами
економічних стосунків, проте вони мають спільні інтереси щодо ринку,
виступаючи як виробник та споживач. Не задовольнивши інтереси споживача,
виробник не може забезпечити і власні інтереси і навпаки. В той же час
підприємець не може задовольнити свої власні інтереси не задовольнивши
інтереси всього суспільства.

Механізм та функції інтересів визначаються насамперед сутністю існуючої
економічної системи.

13. Економічна с-ма: її сутність та структурні елементи.

Економічна с-ма – об’єктивна єдність закономірно пов’язаних одне з одним
явищ та процесів ек життя.

Під економічною системою розуміється реальна національна ек-ка, тобто
ек-ка окремої країни з її внутрішньогалузевою стуктурою, фірмами,
підпр-вами, сімейними гсподарствами.

Основні складові частини економічної системи:

1)провідний тип власності;

2)основні групи об’єктів сусп вир-ва і відносини між ними;

3)принципи організації вир-ва об, розп, спож;

4)господарчий механізм.

Критеріями класифікації ек с-м є форми планування та управління, форми
власності, ринку, ніноутворення і т.д. На основі цих критеріїв виділяють
ком-адм с-му, ринкову ек-ку.

14. Продуктивні сили як матеріальна основа економічної системи.

Продуктивні сили – це єдність матеріально-речового та особистого
факторів вир-ва. Головну роль ут відіграє особистий фактор – людина, яка
створює засоби вир-ва, приводить їх у дію. Людини – головна продуктивна
сила суспільства. Разом з тим засоби вир-ва і насамперед знаряддя – це
найреволюційніший елемент продуктивних сил. Вони швидко змінюються,
вдосконалюються, що пов’язано з розвитком людини, підвищенням її
освітнього, кваліфікаційного рівня, поліпшенням організації праці та
управління.

Саме продуктивні сили є серцевиною, основою ек с-ми, і саме на основі
прод сил, виробничіх відносин і сусп поділу праці можна виділити ті чи
інші особливості, які призводять до диференціації ек с-м

15. Сусп поділ праці і його роль в розвитку прод сил.

Сусп поділ праці – просес диференціації вир-чої діяльності, що
супроводжується прикріпленням групи виробників за певними видами вр-чої
діяльності.

сусп поділ праці є загальний (поділ прод сил на великі сфери – пром і
сг), частковий (поділ найбільших галузей, одиничний (всередині підпр-ва)

Сусп поділ праці – це форма існування прод сил; підс-ма економічних
відносин сусп-го вир-ва; форма організації взаємодії виробничих сил і
економічних відносин; спосіб функціонування економічних виробничих
відносин.

16. Ек-чні відносини як суспільна форма функціонувння продуктивних сил.

Ек-чні відносини – відносини між людьми, що виникають в процесі сусп
вирва, розп, об і спож вироблених благ.

Прод сили не можуть самостійно складати всю ек с-му, необхідно
враховувати спосіб органнізації ек с-ми, тобто ек відносини, які
приводять в рух продуктивні сили. саме поєднання ек відносин та прод сил
визначає спосіб вир-ва.

ек відносини включають у себе відносини, що виникають під час вир-ва,
розп, об і споживання.

Вир відносини передбачають: привласнення предметів природи, поєднання
людського ресурсу із засобами вир-ва, відносини що до привласнення
засобів вир-ва.

У сфері розподілу це відносини привласнення створеного родукту

Обміну – купівля-продаж товарів

Споживання – між виробниками тов і послуг та їх споживачами.

17. Структура економічних відносин.

(Техніко-, організаційно- соціально-ек відносини. Товарно-грошові,
ринкові.

18. Ммеханізм дії і використання економічних законів.

Економічний закон виражає внутрішній, суттєвий, сталий, зв’язок між ек
явищами та процесами, який має причинно-наслідккову залежність

Сукупність ек законів становить єдину сис-му, тому жоден закон не має
прояву без інших, тобто їх дія виражається як тенденція.

Механізм дії ек законів – сукупність об’єктивних зв’язків і залежностей
між явищами та процесамиек життя. Основи його функціонування:
об’єктивність, системність, суперечливість. Проте це не означає, що
сус-во повинно сліпо підкорятися їм, адже люди можуть діяти в межах цих
законів, і таким чинов тільки використовувати їх на свою користь.

Таким чином механізм використання ек законів полягає у їх пізнанні,
постановці цілей і визначення шляхів їх досягнення, що не йдуть в розріз
з даними законами.

Використання закону вартості дає змогу вирішувати виробляти чи не
виробляти якісні товари, чи впроваджувати нову техніку, поводити себе
активно чи пасивно, ризикувати чи не ризикувати.

Використання законів попиту та пропозиції регулює суспільне вир-во та
розподіл суспільних ресурсів між різними сферами вир-ва. Він дає змогу
обирати саме ті товари, які користуються попитом та пропонувати їх на
ринку.

Закон економії часу є першим економічним законом, що примушує
товаровиробника економити ресурси.

Закон грошового обігу допомагає зрозуміти принципи функціонування
фінансової та валютної систем суспільства.

Активне використання економічних законів не лише підприємцями та
товаровиробниками, а й пересічними громадянами є запорукою стабільного
функціонування сусп-го господарства та всієї економічної системи
суспільства в цілому.

19. Типи і еволюція економічних систем. Теоретичні підходи до
класифікації ек с-м.

В ек-чній літературі визначають різні моделі, типи економічних систем.
Класифікація їх залежить від різних критеріїв. Головними з них є
домінуюча форма влвсності, технологічний спосіб вир-ва, спосіб
управління і коорднинації економічної діяльності тощо. Поширеною є
класифікація економічних систем за технологічним способом вир-ва, рівнем
розвитку продуктивних сил. Розрізняють доіндустріальне суспільство –
економічну с-му, в якій домінує ручна праця; індустріальне суспільство,
основою якого є машинна праця; постіндустріальне суспільство, що
грунтується на автоматизованій праці, оснащеній комп’ютерною
інформацією.

Ринкова ек-ка – різноманітність форм власності при домінуванні
приватної, панування товарно-грошових відносин, свобода підприємництва,
конкурентний механізм гсподарювання, матуріальне стимулювання, вільне
ціноутворення, регулююча економічна роль держави, особиста свобода,
домінування індивідуального інтересу тощо.

Адміністративно-командна с-ма заснована на пануванні державної
власності, одержавленні народного господарства, відсутності конкуренції,
директивному плануванні, неринкових господарських зв’язках, зрівняльному
характері розподілу, ігноруванні законів товарно-грошового обігу тощо.

Змішана економічна с-ма – різноманітність форм власності та
господорювання, якісні зрушення у відносинах приватної власності,
конкурентний механізм, значна економічна роль держави, прогнозування
соц-економічних процесів. Огбов’язковими особливостями змішаної ек-ки є
її високий ек розвиток та соціальна направленість.

Перехідна економічна с-ма характерна для країн, які звільнились від
недоліків адміністративно-командної системи. В таких умовах
трансформаційні проецси відбуваються суперечливо, бурхливо, з гострими
соц- ек-чними потрясіннями, кризовими явищами.

20. Власність як економічна категорія. Власність – сукупність відносин
окремих індивидів, груп людей та їх асоціацій до речей, як до своїх, і
відносин між людьми з приводу приналежності речей.

Власність як економічне явище являє собою сукупність неіснуючих поза
зв’язком між собою таких елементів: 1) об’єкти власності; 2) суб’єкти
власності; 3) відносини власності.

Об’єкти (матеріально-речовий зміст) – присвоювані, такі що знаходяться в
розпорядженні людей речі: фактори вир-ва життєвих благ.

Суб’єкти або носії відносин власності – це люди, їх різні об’єднання та
асоціації, які присвоюють, володіють та розпоряджаються об’єктами
власності.

Відносини власності – сукупність відносин між людьми з приводу
приналежності речей та інших об’єктів власності.

21. Структура власності: типи, види, форми.

Функціонуванню власності притаманне багатоманіття форм.

По об’єктам власності розрізняють: 1) власність на фактори вир-ва, в
тому числі на засоби вир-ва, робочу силу; 2) власність на предмети
споживання; 3) інтелектуальну власність.

По суб’єктам розрізняються такі її соціальні форми: 1) індивідуальна; 2)
колективна; 3) державна.

В ряді випадків при аналізі економічних відносин виділяють дві соціальні
форми власності: 1) приватну; 2) державну.

На основі індивідуальної, колективної, державної власностей шляхом
об’єднання майна виникають и функціонують різні змішані форми власності,
в тому числі за участю іноземних громадян та юридичних осіб.

За способомпоєднання роб сили і засобів вир-ва розрізняють два типи
власності: трудова (общинна, сімейна, фермерська) та експлуататорська

За видами власність може бути приватною (права власності належить одній
особі) і суспільною (права власності належать багатьом особам,
колективу, сус-ву)

В зв’язку з істор розвитком сус-ва виділяють чотири форми власності:
рабовласницька, феодальна, капіталістична і суспільна.

22. Відносини власності на фактори вир-ва і хар-р їх поєднання.Права
власності

Відносини власності беруть свій початок у вир-ві. Вир-во – не лише
процес створення життєвих благ, це також процес їх присвоєння людьми, у
відповідності з їх участю у вир-ві.

Власність не лише результат та одна з істотних рис вир-ва, а і у зв’язку
з безперервністю виробничих процесів, вона є непремінною предпосилкою
вир-ва.

Виробниче присвоєння – це первинне та початок власності, подальший рух
відносин власності здійснюється у формах відчудження та вторинного
присвоєння на стадіях розподілу та обміну.

Відносини власності є системостворюючим фактором у всій системі
економічних відносин, а тому і основою існуючого строю. У зв’язку з цим
вони законодавчо закріплюються та захищаються державою. В результаті
ек-чні відносини власності отримують юридичну форму, а їх суб’єкти
наділяються правом власності.

У характері поєднання факторів вир-ва відображається сукупність
важливих соц-економічних рис тієї чи іншої економічної системи, її
виробничих відносин.

Ек-чні відносини власності первинні, фундаментальні, бо вони виникають у
вир-ві та розподілі об’єктів власності в кінцевому випадку визначається
участю людей у виробничо-господарській діяльності. Право власності
вторинне, похідне, однак шляхом законодавства держава може активно
впливати на розподіл матеріального багатства в країні.

Право власності – це зовнішня форма, що законодавчо, інституціонально
закріплює реальні ек-чні процеси. Права власності:

право володіння, тобто право виключного фізичного контролю над благами;

право користування, тобто право застосування корисних властивостей благ
для себе;

право управління, тобто право вирішувати, хто і як буде забезпечувати
використання благ;

право на доход, тобто право володіння результатами від використання
благ;

право суверена, тобто право на відчуження, споживання, зміну або
знищення блага;

право на безпеку, тобто право на захист від експропріації благ і від
шкоди з боку зовнішнього середовища;

право на передачу благ у спадок;

право на безстроковість володіння благом;

право на відповідальність увигляді стягнення;

право на залишковий характер.

24. Натуральна (традиційна) форма організації вир-ва.

Натуральне вир-во – гос-во, в якому вир-во спрямоване лише на
задоволення власних потреб.

Характерними рисами нат гос-ва Є:

примітивніст і замкнутість, орієнтованість на власні ресурси і
задоволення тільки власних потреб, майже відсутній поділ праці, відсутня
мобільність робочої сили, примітивна техніка і технологія вирва,
переважає ручна праця

25. Товарне вир-во його і роль у розвитку сусп вир-ва.

Тов вир-во є формою господарювання, за якої продукти виробляються
окремими господарюючими суб’ктами, що що функціонують не для власних
потреб, а для задоволення потреб інших суб’ктів за допомогою ринку

Характерними рисами товарного вир-ва є:

гос-во відктитого типу, що засноване на сусп поділі праці, спеціалізації
та ек відокремленості виробників, де продукти виробляються не для
власних потреб, а на продаж, постійний розвиток прод сил та розширене
відтворення.

Важливі умови виникнення тов вир-ва – приватна власність, спеціалазація,
поділ праці, відособленість виробників, необхідність еквівалентноого
обміну продуктами

Існують такі різновиди тов вир-ва, як просте та розширене
(капіталістичне). Друге є більш автоматизоване, виробник відокремлений
від засобів вирва, купівля і продаж робочої сили і метою такого
виробництва є одержання собливо високих прибутків власниками
виробництва.

26. Товар та його властивості. Суперечності товару.

Товар – це продукт праці, це річ, яка задовольняє будь-які потреби
людини та призначена для обміну, продажу на ринку.

У товарного продукта 2 начала: 1) це корисна річ, що може задовольнити
потреби; 2) призначеність товару для обміну.

Відповідно товар володіє двома властивостями: 1) споживчя вартість; 2)
мінова вартість.

1) споживча вартість—це корисність речі, її здатність задовольнити
будь-які людські потреби. Не є товаром речі дані природою і не створені
людською працею; створені людською працею для споживання іншими людьми,
але що поступає в їх розпорядження прямо чи безпосередньо без обміну або
через обмін, коли вони покинули сферу обміну та знаходяться в сфері
споживання.

Щоб річ стала товаром, вона має переходити з рук у руки не за дарма, а в
обмін на щось, на якусь іншу споживчу вартість в тій чи іншій пропорції.

Якістю товару є суспільно-споживча вартість – це також споживча
вартість, яка: 1-має корисність,-створена не для влсного споживання,а
для обміну на ринку, 2-вона створена в кількості та структурі суспільної
потреби; 3-це споживча вартість не лише окремих речей,а всієї маси речей
даного роду, призначена для продажу в зіставлення з потребою їх в
суспільстві.

Мінова вартість товару—це кількісне співідношення, пропорція в якій
даний товар обмінений на інший товар. Кожний товар має декілька мінових
вартостей. Абстрагування від природніх якостей товарів показує, что
спільним для всіх товарів і основою є те, що всі товари-продукти,
згустки кристали людської праці. Втілена в товарах суспільна праця
образує вартість тавару.

27. Вартість і ціна: альтернативні теорії.

Вартість – це форма та кількісна міра економічних відносин між людьми з
приводу вир-ва різних речей для обміну та присвоєння їх через
еквівалентно рівний обмін.

Це відносини між людьми з приводу речей, це виробничі відносини. У
зв’язку з цим вартість виступає як властивість речі як особлива
суспільна якість товару. Вартість проявляється при обміні товарів, тому
мінова вартість – це форма зовнішнього виразу вартості

Розглянемо трудову теорію вартості: вона стверджує, що при обміні
товарів вони кількісно порівнюються на основі вкладеної у їх вир-во
абстрактної праці. Величина вартості визначається також робосим часом,
який було витрачено на вир-во

Існує і суб’єктивно-психологічна теорія вартості

В її основі лежить теорія граничної корисності. Стверджується, що
вартість товару залежить від важливості і необхідності тієї потреби,
яку він задовольняє за умов його граничної корисності. Змінюється
гранична корисність – змінюється і цінність.

Неокласична теорія вартості (А Маршалл). Вона розглядає два види
вартості – ринкову і нормальну. Ринкова є змінною, бо залежить від
попиту і корисності товарів і зазначається лише в певному періоді.
Нормальна вартість – та його вартість, яку ек сили створюють лише в
кінцевому результаті, зазначається на великіперіоди і більше залежить
від витрат вир-ва.

Ноекласична теорія пов’язує вартість з вартістю втрачених можливостей,
тобто вартістю того товару, від якого змушені були відмовитися.

Що до ціни, то ціна – це грошове вираження вартості товарів. Щоб
визначити вартість товарів у грошах, треба певну кількість грошового
матеріалу прийняти за одиницю. Вона називається масштабом цін.

28.Проста і розвинена форми товарного вир-ва.

Товарне вир-во розподіляється на:

Просте (грунтується на особистій праці власників засобів вир-ва і є
вихідною формою товарного вир-ва; невелике за своїм обсягом;
характеризується безпосереднім і добровільним поєднанням виробника з
засобами вир-ва, відсутністю купівлі – продажу робочої сили як товару) –
на основі індивідуальної праці, на задоволення особистих потреб
виробника;

капіталістичне (розвинене, розширене) – більш автоматизоване, виробник
відокремлений від засобів вирва, купівля і продаж робочої сили і метою
такого виробництва є одержання собливо високих прибутків власниками
виробництва

Спільне для них – приватна власність на засоби вир-ва; ринкові форми
зв’язків; конкуренція товаровиробників.

Відмінність – у простому: виробник і власник в одному обличчі, тому що
це індивідуальна праця, спрямована на особисті потреби, з використанням
простої техніки.

Розширене товарне вир-во – це машинна індустрія, автоматизація
вир-ва. При цьому розрізняють 2 типи товарного вир-ва: зі стабільною і
безупинно обновлюваною номенклатурою товарів.

29. Виникнення і розвиток грошових відносин.

Гроші в першому уявленні являють собою товар особливого роду, здатний
обмінюватись на всі інші товари, а отже гроші – це загальний товарний
еквівалент. Основною формою отримання грошей є виручка від продажу
товарів, а беруться вони для здійснення покупок. Тому гроші є
посередником в обміні товарів. Спочатку, коли продукти праці лише
починали отримувати товарну форму, коло товарів було досить обмежене і
товари обмінювались безпосередньо Т-Т. потім такий обмін став майже
неможливим через збільшення кількості товарів. В таких умовах
безпосередній обмін товарів трансформується в опосередкований обмін
Т-Т.еквівалент-Т. при цьому роль товарного еквівалента могли виконувати
лише такі товари, які користувались найбільшим попитом. В різні часи і в
різних місцях товарним еквівалентом виступало зерно, скот, шкіри, сіль,
залізо, серебро, золото. Це вже були локальні, геріональні чи тимчасові
гроші. Гроші за їх глибинною сутністю – це відокремлений вид товару
образ його вартості. Гроші як вартість – це засіб та міра здійснення
торгових відносин між товаровиробниками. З виникненням грошей обмін
почав здійснюватись за схемою Т-Г-Т. таким чином і виникають грошові
відносини, з розвитком яких виникають такі грошові знаки, як паперові та
монетні еквіваленти.

Гроші – стають категорією товарного вир-ва і товарного обігу. Вони
мають товарне походження і виражають певні виробничі відносини між
товаровиробниками з приводу обміну продуктами праці через ринок. У
грошах, як загальному еквіваленті втілений беспосередньо сусп характер
праці. Вони дають змогу вимірювати суспільні витрати і отримані
результати.

30. Суть грошей та функції грошей. Альтернати-вні теорії грошей.

Макконел і Брю сказали, що гроші – це те, що гроші роблять. Усе що
виконує функції грошей і є гроші.Отже сутність грошей виявляється в
їхніх 5 функціях: вартість товару, виражена в грошах називається ціною.
Цю функцію гроші виконують ідеально (абстрактно). При визначенні ціни
товару необов’язково мати у своєму розпорядженні грошові знаки. Гроші,
як міра вартості, самі повинні бути обмірювані, тобто мати масштаб цін.
Масштаб цін- це технічна, умовна, вольова, але об’єктивно необхідна
категорія. Функція засобу обігу полягає у посередництві грошей у
товарному обміні. Цю функцію виконують наявні грошові знаки, виконують
її мимолітно, безупинно, переходячи з рук покупців у руки продавців.
Грошові знаки в залежності від їхнього співвідношення з товарною масою
можуть бути піддані інфляції. Гроші – засіб нагромадження. У цій функції
гроші тимчасово припиняють свій рух і вибувають з обороту. Золото при
цьому обертається у скарб, що накопичується, грошова сума являє собою
тоді номінальне нагромадження. Реальне нагромадження- придбання за ці
гроші майна, насамперед – капітальне будівництво. Гроші- засіб платежу.
Цю функцію гроші виконують при купівлі товарів у кредит і наступній
їхній оплаті і при різних нетоварних операціях. Світові гроші. Спочатку
як світові гроші виступали злитки золота по вазі. Потім воно було
замінено символічними знаками. Функції світових грошей активно виконує
ВКВ.

31. Грошовий обіг та його закони.

Грошовим обігом називають процес руху грошей, які виступають
посередниками при обміні товарами

Закони грошового обміну визначають кількість грошей, необхідну для
реалізації суспільного продукту.

Якщо відкинути кредитні відносини, то Маса грошей = Ціни* усіх Товарів і
послуг/поділити на Швидкістьобігу гошової одиниці.

Якщо з враховувати кредитні відносини, тоді доречно скористатися
формулою К.Маркса: Маса грошей = Товари*Ціну – К(сума цін товарів
проданих в кредит) + сума Платежів в цьому році по боргам – сума
ВВзаємопогашених платежів.

32. Суть витрат вир-ва. Види витрат вир-ва.

Витрати вир-ва – це те, у що обходиться створення продукту підприємтсву.

Частина вартості товару, що має бути авансована на продовження вир-ва,
визначається як витрати вир-ва.

Речовий зміст витрат вир-ва на різних етапах розвитку ек-ки має різну
суспільну форму. В умовах традиційного простого товарного вир-ва витрати
вир-ва вимірюються вартістю спожитих засобів вир-ва. Витрати праці
простого товарвиробника в суспільно необхідних розмірах збігаються з
вартістю товару.

У розвиненому товарному господарстві фонд індивідуального споживання
виробника набуває форми змінного капіталу, витраченого для наймання
робочої сили.

Витрати вир-ва поділяються на зовнішні та вутрішні.

Зовнішні (явні) витрати пов’язані з придбанням фірмою ресурсів
(сировини, матеріалів, робочої сили). При цьому витрати дорівнюють
вигоді, яку можно отримати, якщо при самих витратах використати
альтернативний ресурс.

Внутрішні (неявні) витрати пов”язані з використанням факторів вир-ва,
які перебувають у власності самої фірми (грошовий капітал, обладнання).
При цьому витрати дорівнюють вигоді, що може бути отримана при
альтернативному використанні власних ресурсів.

Розрізняють загальні витрати вир-ва, та таку, яві належать до виробленої
продукції. Витрати вир-ва в грошовій формі на одиницю продукції – це її
собівартість, або сукупні витрати, поділені на кількість створеної
продукції, тобто середні витрати. Для підпр-ва собівартість – це мірило
витрат і доходів.

33. Прибуток як економічна категорія. Теорії прибутку.

Прибуток є звороним боком витрат вир-ва. Він тим більший, чим менші
витрати вир-ва, і навпаки. Кількісно прибуток – це різниця між доходом
від реалізації продукції та сукупними витратами на її вир-во.

За економічною природою прибуток є перетвореною формою чистого доходу, а
отже, характеризує чистий доход у тому вигляді, в якому той виступає на
поверхні економічних явищ в умовах економічної відокремленості
виробника.

В умовах ринкової ек-ки прибуток на рівні підпр-ва виступає як
безпосередня мета вир-ва, що зумовлено тенденцію капіталу до
самозростання.

А.Сміт розглядав прибуток, поперше, як результат праці робітника,
оскільки вартість, яку він додає до вартості матеріалів, розкладається
на дві частини: оплату його праці та прибуток підприємця; по-друге, як
результат функціонування капіталу.

Д.Рікардо вважав, що величина прибутку залежить від заробітної платні:
прибуток зростає, якщо вона знижується.

За К.Марксом, прибуток – це перетворена форма додаткової вартості.

Багато західних економістів при поясненні прибутку використовують теорію
трьох факторів вирбництва, за якою участь у створенні вартості беруть
праця, земля і капітал. Наприклад, прибуток вони розглядаюь як доход від
використання засобів вир-ва (капіталу) та як оплату за працю підприємця
з управління та організації вир-ва і, отже, доход на капітал відрізняють
від підприємницького доходу.

Критикуючи теорію факторів вир-ва, Маркс обгрунтував положення, що
додану варість створює жива праця. Величина прибутку за Марксом залежить
від середньої суспільної норми прибутку. Це означає, що до певної межі
прибуток можна розглядати як функцію капіталу, оскільки фактором
зростання маси прибутку є розмір капіталу.

Оскільки в колишньому СРСР не існувало ринкових відносин, то відповідним
було і ставлення до прибутку. Вважалося, що його можна досягати
коригуванням цін і тарифів.

34. Норма прибутку і фактори, що на неї впливають.

Величина прибутку залежить від середньої суспільної норми прибутку. Це
означає, що до певної межі прибуток можна розглядати як функцію
капіталу, оскільки фактором зромтання маси прибутку є розмір капіталу:

Мр = рКа.

Де Мр – маса прибутку, р – норма прибутку, Ка – розмір авансованого
капіталу.

Щодо прибутковості, дозодності підпр-ва, слід відрізняти, по-перше,
прибутковість усього підпр-ва як отримання доходу на весь авансований
капітал, по-друге, прибутковість виробів конкретної партії, тобто
отримання доходу на витрати вир-ва для виготовлення цієї кількості
продукції.

Загальна прибутковість підпр-ва визначає норму прибутку як відсоткове
відношення прибутку до авансованого капіталу. Якщо прибуток Р – це
різниця між ціною і собівартістю(прибуток), Ка – авансований капітал, то
формула норми прибутку буде такою:

р = Р/Ка х 100.

На масу прибутку впливають: обсяг вир-ва, ціна продукції,витрати вир-ва.

Норма прибутку залежить від ек політики держави

35. Інституціональні основи ринкової ек-ки.

Основними хар-ними рисами ринокової ек-ки є такі:

– різноманітність форм власності при домінуванні приватної,

– панування товарно-грошових відносин,

– свобода підприємництва,

– конкурентний механізм господарювання,

– матеріальне стимулювання,

– вільне ціноутворення, що грунтується на взаємодії попиту та
пропозиції,

– регулююча економічна роль держави,

– особиста свобода, домінування індивід-го інтересу

Ринкова економіна передбачає чіткі відповіді на такі запитання: що і в
якому обсязі вироббляти? Як виробляти товар? Які будуть витрати вир-ва?
Для кого призначена вироблювана продукція? Який життєвий цикл
виробленого товару?

Вільне підприємництво – це одна з передумов ринкової ек-ки.

Необхідним інститутом ринкової ек-ки є гроші, їх конвертованість.
Важливе значення мають ціни, зокрема інститут вільного ціноутворення.
Поза останнім існування саморегулюючих систем ринкових відносин
неможливе.

36. Ринок: суть фії, суб’єкти та об’єкти.

“ринок” розуміють як будь-яку впорядковану структуру, що забезпечує
нормальну взаємодію продавців і покупців.

Це вузьке тлумачення категорії “ринок”. У широкому розумінні ринок
означає певний спосіб організації економічного життя, характерними
ознаками якого ,є: самостійність учасників економічного процесу;
комерційний характер їхньої взаємодії; суперництво (конкуренція)
господарюючих суб’єктів; формування економічних пропорцій під впливом
динаміки цін та конкурентної боротьби; ціни, що складаються на основі
попиту та пропонування.

Що до суб’єктів то з погляду принципу історизму суб’єктами ринку
найдоцільніше називати, домашні господарства, різні типи фірм і
організацій та державу. Сучасний ринок – певна сукупність економічних
відносин між…

Об’єктами ринкових відносин можуть бути усі види товарного і нетоварного
вир-ва, все те, що можна купити, продати та обміняти.

37. Інфраструктура ринку.

Під інфраструктурою ринку розуміють систему державних приватних і
громадських інститутів(організацій і установ) і технічних засобів, що
обслуговують інтереси суб’єктів ринкових відносин, забезпечують їхню
ефективну взаємодію.

Розрізняють організаційно-технічну, фінансово-кредитну та
науково-дослідницьку інфраструктури ринку.

До організаційно-технічної інфраструктури ринку належать товарні біржі й
аукціони, торгові доми і торгові палати, холдингові й брокерські
компанії, інформаційні центри та ярмарки

Фінансово-кредитну інфраструктуру ринку утворюють банки, фондові й
валютні біржі, страхові та інвестиційні компанії, фонди профспілок та
інших громадських організацій. Це – всі ті, хто здатен займатися
мобілізацією тимчасово вільних грошових ресурсів, перетворює їх у
кредити, а потім і в капіталовкладення

Науково-дослідницька інфраструктура ринку включає в себе наукові
інститути з вивчення ринкових прблем, інформаційно-консультативні фірми,
аудиторські організації, спеціальні навчальні заклади

38. Попит і пропозиція. Ринкова рівновага.

Попит і пропозиція є невід’ємними складовими ринкового механізму. Попит
являє собою потребу в певному товарі і передбачає можливість купити цей
товар. Попит завжди конкретно визначений, має властивість динамічно
змінюватись під впливом ряду факторів. Попит залежить від
платоспроможності покупців, тобто від забезпеченості потенційної потреби
в товарах і послугах грошовим покриттям. Отже, універсальною формою
вираження попиту є гроші.

Пропозиція – це сукупність товарів, які представлені на ринку. Як
функція і результат товарного вир-ва пропозиція представлена відповідним
суб’єктом – продавцем. Вирішальною передумовою ринкової пропозиції
залишається обсяг вир-ва.

Попит і пропозизія є головними чинниками, що впливають на формування
ринкової ціни. Попит і пропонування однаковою мірою діють на ціну, якщо
не береться до уваги фактор часу. У межах короткострокового періоду
пріоритет отримує попит (тому що пропонування більш інерційне). Коли ж
розглядається довгостроковий період, роль головної ціноутворюючої сили
переходить до пропонування.

На практиці ціна рівноваги встановлюється як загальне для попиту та
пропозиції середнє значення ціни певного товару за умови збалансованості
значень пропозиції та попиту. Діалектика взаємозалежності попиту і
пропозиції відбивається у ринковій рівновазі.

39. Ринкова ціна: механізм формування та функції.

Ціна встановлюється як загальне для попиту і пропозиції середнє значення
ціни певного товару за умови збалансованості пропозиції та попиту.

Ціна товару зумовлюється характером і величиною нерівності між попитом і
пропозицією.

Точка, в якій дві криві попиту і проп перехрещуються, відображає
відповідність попиту і пропонування, рівновагу ринку, хоча й не стійку.
Справді, цілком можливо, що попит на товар зросте. Додатковий попит
почне тиснути на ринок. Це призведе до порушення рівноваги, тимчасового
підвищення цін аж до встановлення нової ціни попиту. Нова крива попиту,
яка проходитиме вище і правіше за стару криву.Нова вища ціна виступає
сильним стимулом зростання виробництва і збільшення продажу товарів.

Одночасно нова ціна сигналізує підприємцям з інших галузей, що
виробництво товару стає вигідним для вкладання капіталів. Поведінку
продавців за цих умов відображає нова крива пропонування, що проходить
нижче та лівіше за стару.

В результаті збільшення виробництва зростає пропонування, воно поступово
зрівнюється з попитом, і встановлюється нова ринкова рівновага.

Таким чином, ринковий механізм, реагуючи на попит через зміну цін,
забезпечує відповідну реакцію виробництва й пропонування.

40. Ек конкуренція її суть, функції та форми

Конкуренція – це економічне змакгання господарюючих суб’єктів за більш
вигідні умови вир-ва та отримання більшого прибутку.

Функції конкуренції:

регулююча;

аллокаційна або функція розміщення (концентрування ресурсів там, де вони
дають максимальну віддічу);

інноваційна та адапційна (орієнтація на збільшення продуктивності
праці);

розподільча ( розподіл продукту по критерію дефіцитності того чи іншого
виробничого фактору);

контролююча .

– сануюча (вісіювання слабких госп суб’єктів)

Залежно від режиму конкурентної боротьби розрізняють досконалу(чисту) і
недосконалу конкуренцію.

Досконала(чиста) конкуренція означає, що на ринку діють багато покупців
і продавців, вільний доступ фірм на ринок тощо. Жоден продавець або
покупець за цих умов не в змозі якимось чином серйозно вплинути на
ринкову ціну товару. Цей вид конкуренції є найсприятливішим для
оптимального функціонування ринкового механізму.

Недосконала конкуренція виступає у формах монополістичної та
олігополістичної конкуренції.

Монополістична конкуреція виникає, коли застосовується широка
диференціація продукту, пов’язана або з його особливостями(якість,
марка, упаковка), або з місцезнаходженням продавців чи особливими
послугами, що супроводжують продаж товару. Зменшуючи цінову еластичність
попиту за допомогою диференціації продукту, продавець одержує певну
монополістичну владу над ним, тобто він може до якоїсь межі підвищувати
ціну товару без ризику скорочення обсягу його продажу.

Олігополістична конкуренція виникає, коли однорідну продукцію(або
близькі субститути) продають декілька(два-три) продавців. За цих умов
кожен з них здійснює свою власну ринкову стратегію(визначає обсяги
продажу, ціну тощо), але при цьому мусить враховувати стратегію і дії
конкурента.

Конкурентна боротьба зовсім зникає, коли певний товар виробляє і продає
тільки одна фірма. В даному випадку має місце монополія.

41. Конкуренція і монополія. Антимонопольне законодавство і практика.

Сучасна конкуренція державно регульована, бо… Державне регулювання
конкурентних відносин полягає в дотриманні оптимального поєднання
монопольно-регулюючих та конкурентних сил на ринку. Засобами державного
впливу є законодавство та аудиторська с-му.

В україні ВРУ 1992 прийняла закон „Про обмеження монополізму та
недопущення недобросовісної конкуренції між підпр-вами”

Монопольним вважається таке становище підприємця, коли його частка на
ринку певного товару перевищує 35% і він має змогу самостійно або разом
з іншими обмежувати тут конкуренцію. У всіх країнах частка товару на
ринку певного підприємця, що дає змоогу застосовувати антимонопольне
законодавство рісна (США 31, Яп 50). Контроль за виконанням
антимонопольних законів здійснюють спеціальні державні антитрестівські
органи. Антимоноп за-во передбачає підвищення податків, назначення судом
компенсації, застосування примусового розукрупнення.

42. Конкуренція і моделі ринків.

На основі форм конкуренції маємо три основних варіанти риноквих форм чи
моделей: поліполію, олігополію та монополію.

Поліполія – ринкова форма, при якій багато продавців протистоять великій
кількості покупців – досконала конкуренція. Прикладів поліполії в
сучасному світі існує дуже мало (валютна біржа), отже досконала
конкуренція – це лише ідеальний стан.

Олігополія – далеко не всі продавці можуть запропонувати певний товар за
діючою ціною – недосконала конкуренція (обмежена).

Монополія – відсутність вільної, досконалої конкуренції на ринку, де
вона панує, і загрози приватним цілям її з боку контрагентів, які
внаслідок своєї чисельності не можуть протидіяти згуртовано і узгоджено.

Білатеральна монополія – наявність на ринку лише двох контрагентів: один
продавець та один покупець. Їм не загрожує конкуренція з боку інших
економічних суб”єктів.

Обмежена монополія – на галузевому ринку пристуні один продавець та
кілька покупців. Хоч покупців і не багато, але вони конкурують один з
одним за право вступити у ринкові відносини з монополістом.

43. Принципи класифікації ринків.

Сучасна економіка являє собою синтез великої кількості взаємодіючих
ринків. Їх підрозділяють на різні види залежно від умов діяльності
суб’єктів ринкових відносин. Відповідності чинному законодавству за
ознакою простору дії, об’єкта купівлі-продажу та ін.

З точки зору відповідності чинному законодавству:

легальний і тіньовий ринок, По економічному призначенню об’єктів
ринкових відносин: споживчий ринок, ринок капіталів, робочої сили, ринок
інформації, фінансовий, валютний ринок; За ознакою простору дії:
місцевий, національний, міжнародний, регіональний, світовий ринок.

44. Позичковий капітал. Процент та його економічна природа.

Позичковий капітал – капітал, який приносить процент. Першою формою був
лихварський капітал, але з появою промислового капіталу він втратив своє
значення і поступився місцем позичковому капіталу.

Джерела виникнення позичкового капіталу:

Грошові капітали, вивільнені в процесі кругообігу промислового капіталу
є основним джерелом позичкового капіталу.

Грошові доходи і заощадження населення.

Вільні грошові кошти держави, компаній тощо.

У розвинутій ринковій економіці практично завжди існує ситуація, коли
одні підприємці відчувають нестаток трудових ресурсів, а інші мають їх у
наявності.

Основнимивластивостями позики є:

тимчасовість, платність, повернення, матеріальна відповідальність.

Процент є платою а користування позикою (кредитом)

45. Банки, їх роль та функції. Центральні та комерційні банки.

Банки – це кредитно-фінансові установи, що виконуюють різноманітні
операції в інтересах юридичних та фізичних осіб за рахунок їх грошових
капіталів та накопичень у вигляді вкладів

Банківська с-ма тієї чи іншої країни включає центральний банк, сітку
комерційних банків та ряд спеціалізованих банків.

Керівну роль в банківській системі відіграє ЦБ. Він ще називається
емісійним та резервним банком, оскільки він має право емісії грошей та
цінних паперів та зберігання золотовалютного резерву країни. ЦБ – це
держ кредитна установа, наділена правом випуску банкнот, регулювання
грошового обігу, кредиту та валютного курсу, зберігання офіційного
золотовалютного резерву.

Комерційні банки можуть бути як приватні, так і

державні. В своїх емісійних, кредитних та валютних операціях вони
підкорені центральному банку, але в своїх комерційних операціях та
операціях з клієнтами вони самостійні. Комерційні банки – цеведуча ланка
кредитної системи. Основне місце в їх операціях займає кредитування
промислових та торгових заходів, фізичних та юридичних осіб.

Функції центральног банку: зберігає резервний валютний державний фонд в
золоті, банкнотах, цінних паперах; управляє, керує валютними резервами в
комерційних банках; здійснює емісію грошей; здійснює емісію цінних
паперів; регулює діяльність кредитної системи та кредитування в країні;
здійснює торгівлю монетарним золотом тощо.

?????$???

??(

& ht

( hA

> \ ?

?????$??:?нтральним банком; здійснювати кредитні операції; зберігати
тимчасово вільний капітал своїх клієнтів; виконувати різні комерційні
операції на доручення клієнтів тощо.

46. Суть кредиту та його форми. Банківський прибуток.

Кредит – грошовий капітал, що надається в позику

Кредит характеризує як ек-чні відносини, які виникають між кредитором та
позичальником з приводу отримання позики в грошовій або товарній формі.

Форми кредиту:

Державний кредит – це особлива форма кредиту, де позичальником та
кредитором виступає держава або місцеві органи влади, а сам кредит має
вигляд випуску позик, які в основному реалізуються фінансово-кредитними
установами. Він звичайно являє собою випуск цінних паперів – облігацій,
сертифікатів тощо.

Банківський кредит – найбільш поширена та основна форма видачі грошових
коштів у тимчасове користування юридичним та фізичним особам.

Внутрішній кредит – видається суб”єктам господарювання та державі в
цілому.

Міжнародний кредит – може отримати одна країна від іншої на встановлених
в міжнародній практиці умовах. Буває комерційний, фінансовий,
проміжковий тощо.

Якщо рух банківського капіталу – це його ринок, то приибуток банку
повинен бути більшим за його витрати. Перевищення доходу над витратами
забезпечується різністю ставок по його активним та пасивним операціям.
Ставки по активним операціям завжди вище ставок по пасивним операціям.
Однак різницю між ставками банк визначає не вільно. Висота банківського
відсотку також визначається співвідношенням поиту та пропозиції
банківського капіталу на ринку. Чим вище попит на банківський капітал,
тим вище ставка по активним операціям і навпаки. Чим вище рівень
виробничої та комерційної активності в суспільстві, тим вище кредитна та
депозитна ставка банківського відсотку і навпаки.

47. Капітал у сфері торгівлі.

Торговий капітал – капітал, що забехпечує рух продукту від виробника до
споживача

Умови:

По-перше, власник капіталу повинен вступити у відновини з іншими
суб”єктами з приводу відносин купівлі та продажу.

По-друге, якщо його капіталу недостатньо, то він змушений буде вертатись
до кредитних установ.

По-третє, він мусить найняти певну кількість працівників.

Капітал завжди має приносити доход. Для того, щоб визначити торговельний
прибуток, необхідно порівняти виручку від проданої продукції з витратами
на її закупівлю, а для закупівлі початкової продукції потрібен
початковий капітал. Також необхідно враховувати витрати, наприклад, на
транспортні послуги, зберігання та доставку.

48. Фін-кредитні установи – 45.

49. Роль ринкової інфраструктури в регулювання економічних процесів.

Вона містить такі елементи: аукціони, біржі, торгово-промислові палати,
торгові доми, ярмарки, маркетинг, брокерські, страхові, аудиторські
фірми тощо.

Великий вплив структури та інфраструктури на розвиток ринкових відносин
обумовлюється нею таких важливих функцій, як:

забезпечення зворонього зв’язку між виробництвом і споживанням ;

акумуляція тимчасово вільних коштів суб’єктів ринку;

регулювання грошового обігу;

доведення товарів, сировини, послуг до безпосереднього споживача;

перерозподіл ресурсів між секторами економіки і всередині них;

регулювання ринку парці.

50. Домогосподарства як суб’єкти ринкової ек-ки.

Дмогосподарство – особа чи група осіб, що об’днані спільним веденням
домогосподарства. Їм належить надзвиичайно важлива роль у системі
економічних відносин.

Задоволення потреб домогосподарства у матеріальних та нематеріальних
благах виступає природною метою вир-ва. Попит домогосподарств є одним з
найвагоміших компонентів сукупного попиту на кінцеві блага.
Домогосподарства виконують в економіці три основні функції: споживання,
постачання (є постачальниками трудових, а також грошових ресурсів,
капіталу)

та заощадження. Отже, домогосподарство – це економічна одиниця, що
забезпечує ек-ку факторами вир-ва і використовує зароблені на цьому
кошти для поточного споживання товарів та послуг і заощадження з метою
задоволення своїх потреб. Вважається, що воно виступає єдиним
економічним суб’єктом і реалізує свої потреби як єдине ціле.

50*. Об’єктивні основи формування доходів населення.

Доходи потрібні для того, щоб їх застосоввувати. Грошові надходження
людей знаходять наступне застосування: 1) певна їх частина виплачується
у вигляді податків до бюджету держави; 2) основна їх частина, як
правило, використовується на придбання споживчих товарів та послуг; 3)
якась їх частина перетворюється на заощадження, які можуть приймати
різні форми.

Основною формою доходів населення заробітна плата – ціна, що
виплачується за використання праці. Важливо розрізняти грошову
(номінальну) заробітну плату від реальної. Номінальна зарплата – це сума
грошей, що одержує працівник за годину, день, місяць. Реальна зарплата
виражається в сумі товарів і послуг, які працівник може придбати на свою
грошову зарплату.

Існують доходи, які реалізують власність на землю, капітал, майно.
Доходи від власності відіграють важливу роль у мотиваційному механізмі
трудової діяльності.

Величина реальних доходів залежить не лише від розмірів грошових
доходів, а й від рівня цін на предмети споживання і тарифів на послуги.
Необхідно також враховувати наявність безробіття, тривалість робочого
дня, соц захист особи тощо. Показники реальних доходів населення
найповніше характеризує рівень добробуту народу через сімейні доходи. Є
досить різноманітні джерела доходів: оплата праці, надходження із
суспільних фондів споживання, доходи від кооперативної діяльності,
доходи від особистого підсобного господарства, доходи від індивідуальної
трудової діяльності.

50**. Податки і соціальні виплати.

Податки – це обов’язкові платежі фізичних та юридичних осіб до
центрального і місцевого бюджетів, здійснювані у порядку і на умовах, що
визначаються законодавчими актами тієї чи іншої країни. Податки можна
класифікувати так:

за формою оподаткування – прямі і непрямі;

за об’єктом оподаткування – на доходи від споживання і на майно;

залежно від рівня держ структур, які встанов-люють податки –
загальнодерж та місцеві;

за способом стягнення – розкладні та окладні.

Найбільшого значення набула класифікація податків на прямі та непрямі.
Прямі – встановлюють безпосередньо щодо платників, це податки на їхні
доходи та майно. Непрямі – це податки на споживання, тобто на товари та
послуги. Прямі податки містять: особистий прибутковий податок, податок
на прибуток корпорацій, на соціальне страхування і на фонд зарплати,
майнові податки, в томуу числі податки на власність.

Соціальні внески справляються з метою формування фондів соцго
страхування – пенсійного, з безробіття тощо.

Соціальні виплати включають в себе: програму пенсійного забезпечення,
програму соцго забезпечення на випадок хвороби, соціальну підтримку
інвалідів, підтримання малозабезпечених осіб похилого віку, грошові
виплати родинам, де матері зайняті малими дітьми; значну соціальну
програму представляють державні заходи в галузі зайнятості тощо.

51. Підпр-во як суб”єкт ринкової ек-ки. Форми і види підприємств.

Підпр-во – господарська ланка ек-ки, яка виготовляє продукцію, виконує
роботи або надає послуги. Кожне підпр-во є юридичною особою та здійснює
виробничу, наук-досл, чи комерційну діяльність з метою одержання
прибутку.

Підпр-во є дуже важливою ланкою ек с-ми, бо:

– саме на ньому виробляються товари і послуги

– тут зосереджено певну частину прод сил

– тут відбуваеться первинний розподіл новостворе-ного продукту на доходи
підприємця, працівника й держави

– тут виникають відносини власності

Всі підпр-ва за ознакою їх цілей функціонування та характеру діяльності
можна класифікувати на такі:

комерційні (характер їх діяльності засновується на отриманні прибутку);

некомерційні ( в цілях їх діяльності немає отримання прибутку).

За формою організації:

– одноосібні

– партнерство чи тов-во

– корпорації та акц тов-ва

Також за формою власності підпр-ва класифікують як:

приватні ( засновуються на власності майна окремих громадян, з правом
викор роб сили);

колективні (засновані на власності на майно трудових колективів);

державні (майно належить державі);

змішані (спільні) (створені на основі об”єднання майна різних
власників).

Класифікація по правовому статусу:

одноосібні;

кооперативні;

арендні;

господарські товариства.

В залежності від характеру інтергації та ступеню відповідальності:

повні (всі учасники несуть відповідальність);

з обмеж відп ( має уставний фонд, учасники несуть відповідальність в
розмірі своїх вкладів);

командитні (поряд з членами повну відповідальність мають і засновники);

акціонерні (поділ уставного капіталу на акції).

По чисельності робітників:

малі;

середні;

великі.

Також підприємтсва бувають промислові, с/г, будівельні, транспортні,
торгові, посередницькі, лізінгові, банковські, туристичні тощо.

52. Кругооборот і оборот капіталу підпр-ва.

Капітал – це частина фінансових ресурсів. Капітал – це вартість, яка
приносить прибавочну вартість. Лише вкладення капіталу у господарську
діяльність приносить прибуток. Капітал повинен постійно

здійснювати кругообіг – послідовне проходження трьох стадій і відповідне
прийняття трьох ворм.

Загальна форма кругооборо тукапіталу має вигляд: Д-Т-Д”, де

Д – грошові кошти, що інвестуються;

Т – товар;

Д” – грошові кошти, отримані інвестором від продажу продукції.

Якщо розглянути її більш детально,то В сфері обігу капітал ще має
грошову форму, потім на ці гроші купують засоби вирва та робочу силу. У
сфері виробництва капітал вже має виробничу форму, а після, коли
виробили товар (товарна форма капіталу) ми знову повертаємося у сферу
обігу і отримуємо гроші, які будуть вже більіші за авансований капітал

Тому в операції Д-Т-Д” грошові кошти, які вкладаються у
виробничо-торговий процес, не затрачуються остаточно, а лише
авансуються, а після завершення кругообігу вони повертаються інвестору з
додатковим прибутком.

Регулярно повторюваний круооборот називається оборотом капіталу.

Капітал повинен постійно здійснювати кругооборот Чим більше за рік буде
зроблено оборотів капіталу, тим більше у інвестора буде річний прибуток.

Концентрація капіталу відбувається тоді, коли великі сумі зосереджуються
в одному місці. А централізація – в одних руках.

52*. Оборот капіталу підпр-ва. Основний та оборотний капітал.

Капітал підпр-ва знаходиться в постійному обігу, адже йому надзвичайно
важливо постійно розвиватись та збільшувати свій прибуток. Основний
капітал підпр-ва – сума вкладів засновників для забезпечення
життєдіяльності підпр-ва. Це кошти, які багаторазово використовуються в
господарчому процесі. Грошові кошти, авансовані на придбання основних
фондів, називаються основними коштами.

В момент введення в експлуатацію підприємству необхідно більше грошових
коштів, які б забезпечили йому придбання матеріальних засобів для
обслуговування процесу вир-ва та реалізації продукції. Грошові кошти,
авансовані на оборотні виробничі фонди та фонди обігу, складають
оборотний капітал підприємтсва.

53. Суть підприємництва, його види та функції.

Підприємництво – ініціатива людей в господарській діяльності на свій
страх і ризик; П – ініціативна, самостійна господарська діяльність
людей, направлена на отримання прибутку шляхом організації та
використання ресурсів з метою вир-ва та реалізації товару.

Функції:

ресурсна – реалізується в продуктивному використанні капіталу, трудових
та матеріальних, інформаційних ресурсів;

організаторська (орг вир-ва, збуту, реклами);

творча – пошук нових рішень, новаторські ідеї.

принципи:

вільний вибір діяльності;

самостійне прийняття рішень;

розпорядження на свій розсуд одержаними доходами;

вілне наймання робочої сили

певні правові гарантії: юридичний захист, , законодавче забезпечення
свободи конкуренції;

Основні форми підпр-в: індивідуальне, колективне, державне. Види за
діяльністю: виробниче, комерційне, фінансове, посередницьке, страхове.

53*. Валовий дохід, його суть та структура. Підприємницький дохід.

Розрахунковий прибуток обчислюють як різницю між вартістю реалізованої
продукції та витратами на її вир-во. Промисловий прибуток – це доход на
функціонуючий капітал, зайнятий у сфері вир-ва. Торговий прибуток –
відображає фінансовий результат діяльності торгівлі.

Валовий доход – це прибуток, отриманий від реалізації певної продукції з
урахуванням витрат на її вир-во.

Підприємницький доход є головною стимулюючою одиницею для
підприємницької діяльності. Підприємці організовують свою справу заради
отримання прибутку, який також входить до доходу. Підприємницький доход
вираховується як показник реалізації продукції та витрат на її вир-во, а
також з урахуванням побічних витрат та виплат.

53**. Загальні економіко-правові основи розвитку підприємництва в
Україні.

У законі України “Про підприємництво” зазначено, що це самостійна
ініціатива, с-матична, на власний ризик діяльність, спрямована на вир-во
продукції, виконання робіт, надання послуг та здійснення торгівлі з
метою отримання прибутку. Залежно від форм власності виділяють:
приватне, колективне та державне підприємництво.

Підприємництво означає наявність у господарника прав власності на засоби
вир-ва, продукт та доход. Найважливіше – це мотивація використання
прибутку. Обов”язковою умовою є певне економічне середовище і клімат.
Іншим словами потрібний ринково-конкурентний режим господарбвання. У
законі сформульовані принципи підприємництва: вільний вибір видів
діяльності,самостійне формування програм діяльності та вибір
постачальників і споживачів виробленої продукції; вільне наймання
працівників; залучення і використання матеріально-технічних, фінансових,
трудових, природних та інших видів ресурсів;

Вільне розпорядження прибутком; самостійне здійснення
зовнішньоекономічної дііяльності.

Можлвості розвитку підприємництва відкриваються на основі Конституції
України, Законів України “Про власність”, “Про підпр-ва в Україні”, “Про
підприємництво”, “Про форми власності на землю” тощо.

54. Роль підпр-ва та підприємництва в риноковій економіці.

Підприємництво – одна з передумов розвитку ринкової ек-ки. Воно завжди
розвивається в певному історисному та соцму середовищі. Однак
обов”язковою умовою і ознакою підприємництва є свобода економічної
самодіяльності людини, її самостійність у виборі варіантів рішень, за
якими стоять комерційний успіх, прибуток або ж банкрутство зі всіма його
наслідками.

Сутністю підприємництва є самостійне, ініціативне господарювання, а його
метою – діловий успіх у вигляді прибутку, особистий дозод. Основними
його рисами є постійний ризик, матеріальна відповідальність,
організаційно-господарське новаторство, раціоналізм, ефективне
використання різноманітни ресурсів.

55. Первісне нагромадження капіталу, його собливості в Україні.

Нагромадження капіталу – це процес перетворення засобів вир-ва в
капітал, а безпосередніх виробників у найманих працівників.

У всьому світі основою цього процесу був розвиток товарного вир-ва,
велику роль також зіграв лихварський капітал. В деяких країнах перв нагр
кап не обійшлося і без насилля, наприклад в Англії землевласники зганяли
селян з власних земель і ті змушені були йти працювати на фабрики.

В Україні, в зв’яязку з її соціаластичним минулим перв нагр кап від
бувається тільки зараз і не можна сказати що без проблем.
„прихватизація” держ майна, коррупція. хабарництво, розкрадання, поява
тіньового капіталу та тіньової ек-ки.

56. Перетворення грошей у капітал.

Капітал – це авансовані підприемцями у засоби вир-ва грошові ресурси,
які в процесі використання у вир-ві замезпечують самозростання.

Одним із факторів вир-ва є капітал в його різнома-нітних формах,
включаючи форми людськ капіталу.

Якщо капітал, це фактор вир-ва, то для організації будь-якої справи,
будь-якої діяльності перш за все необхідна певна кількість капіталу в
грошовій формі. Його можна отримати шляхом заощаджень та зібрання
великої кількості грошей, а можна взяти позичковий капітал.

57. Хар-р взаємозв’язку капіталу і найманої праці.

Значного поширення набув погляд на капітал як на один з виробничих
факторів, що поряд з працею, землею приносить доход. Проте є одна цікава
особливість – капітал не може виконувати свої ф-ії без допомоги робочої
сили, яка на відміну від капіталу не є власністю підприємця.

Наймані працівники можуть бути фактором зростання капіталу. Це криється
у характері найманої праці як такої. Її виконують за допомогою засобів
вир-ва, які не належать працівникові; цим процесом керує власник засобів
вир-ва; результати вир-ва не належать безпосередньому виробникові.
Власник засобів вир-ва, наймаючи робітника, на перший погляд, купує його
працю, аое це не так, оскільки працб як таку купити не можна. Праця – це
процес, в якому створюються матеріальні та нематеріальні блага. Те, що
купує власник засобів вир-ва – це специфічна риса людської особистості,
її здатність до праці. Її й називають робочою силою. Отже, вирішення
проблеми джерела зростання капіталу в подвійному характері товару
“робоча сила”.

58. Вартість робочої сили: дискусійні аспекти.

Якщо розглядати робочу силу як товар, то товаром є лише здатність людини
до праці, яка відчужується від людини на строк її наймання. Можна
сказати, що вартість робочої сили можна порівняти з вартістю засобів, що
необхідні для нормального відтворення цієї робочої сили працівника та
його родини.

Класична політична економія товаром вважає не робочу силу, а саму працю
і її ціну порівнювали з мімімумом засобів існування. Вартість яку
створює роб сила більша за її вартість.

Вступаючи у відносини найму, людина за гроші відчужує свій товар –
робочу силу – на основі його вартості, що становить основу заробітної
плати. Споживання цього товару відбувається в процесі вир-ва, тому,
вартість, створюваня робітником завдяки абстрактному характеру своєї
праці, зовсім не збігається з вартістю, еквівалент якої він отримує у
вигляді платні. В іншому разі підприємцю немає сенсу наймати робітника.
Отже, вартість, створена робочою силою, має бути більшою, ніж вартість
самої робочої сили.

Місячна вартістьробочої сили, необхідної для вир-ва певних елементів,
наприклад, становить 60 тис, а чистий доход – 130 тис.

Це означає, що робітник отримав за свою працю не повну вартість
продукту, створену ним, а лише певну частину, величина якої в цілому
достатня для відтворення працівника як такого. Це додаткова вартість.

59. Заробітна плата її теорії.

Зарплата – це є плата за використання людської праці (неклас). Є два
підходи до розгляду цього питання

Неокласичний: в основі зарплати лежить вартість засобів існування,
якінеобхідні для існування працівників та їх сімей. Ціна праці.

Маркс вважав, що працівник продає не працю, а свої здібності до неї,
робочу силу. Їх ціна еквівалентна розміру життєвих благ, які необхідні
ля задоволення прир потеб працівника, його родини та їх духовних потреб,
як то навчання…

Важливо розрізняти грошову (номінальну) заробітну плату та реальну.
Номінальна заробітна плата – це сума грошей, що одержує працівник за
годину, день, місяць. Реальна заробітна плата виражається в сумі товарів
та послуг, які працівник може придбати на свою грошову заробітну плату.

Законодавчо встановлюється мінімальна заробітна плата. Вона становить
розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якої не
може здійснюватись оплата за виконану працівником місячну, годинну норму
праці.

Заробітна плата має дві форми: відрядну і почасову. Відрядну форму в
основному застосовують, коли рівень механізації вир-ва такий, що
результат діяльності значною мірою залежить від інтенсивності праці
робітників. Комплексна механізація та автоматизація вир-ва обумовлюють
широке використання почасової форми заробітної плати.

Існує тарифна с-ма оплати, яка включає тарифні сітки, тарифні ставки,
схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики. Тарифну
с-му оплати праці використовують для розподілу робіт залежно від їх
складності, а працівників – залежно від їх кваліфікації та
відповідальності за розрядами тарифних сіток.

61. Земельна рента та її форми: оренда землі, ціна землі.

Ринкові відносини суб’єктів з приводу купівлі –продажу та використання
землі називаються рентними відносинами, в яких приймають участь три
суб’єкта – землевласник, підприємець-орендатор землі та найманий
робітник с/г вир-ва.

Земельна рента – плата за право користування землею.

Форми земельної ренти:

Диференціальна рента 1, що поділяеться на диф ренту за родючістю земель
(адже якість землі не всюди однакова) й на диф ренту за
місцезнаходженням наприклад до місць реалізації сг продукції, чи до
транспортних шляхів. також існує диф рента 2, яка виникає внаслідок
можливості більш продуктивного земельного користування при умові
наприклад удоприення землі, підвищення її родючості і отримання на цій
основі додаткової вартості.

Абсолютна земельна рента передбачає плату за користування землею як
такою, навіть якщо приведенні гос-ва на цій землі прибуто отримати
неможливо, бо це лише тимчасове явище і як тільки ситуація зміниться
абсолютна рента знов піде в силу

Монопольна рента пов’язана з користуванням особливими землями, які мають
винятковй властивості. Наприклад землі біляя Коктебеля в Криму, які
мають виняткові умови для зрошення винних сортів винограду. Їх рента
буде високою саме за цей рахунок.

62. Економічного зростання: типи і фактори.

Ек зростання – це кількісне збільшення та якісне вдосконалення
результатів вир-ва за певний період.

Існує два типи економічного зростання:

екстенсивний – на основі кількісного збільшення його факторів при
збереженні попередніх параметрів вир-ва;

інтенсивний – на основі якісного поліпшення його факторів при
удосконаленні техніки і технологгії вир-ва. Інтенсивного типу ек
зростання в чистому вигляді не існує.

Що до факторів, то вони поділяються на ек і неек. Ек: екст: збільшення
викор ресрсів, інт: підвищення якості викор рес, поліпшення способів
викор рес (удосконалення організації і техноггії вир-ва)

Неек: георг-клім умови, зак база, демогр…)

63. НТР та її роль в економічному зростанні.

Рев форма НТП – НТР – перехід до техніки і тезнології, що побудовані на
принципово нових наукових ідеях.

НТР є якісним стрибком у розвитку продуктивних сил суспільства на основі
докорінних зрушень у наукових знаннях. У другій пол ХХ ст відбувся
величезний наук стрибок, який не стих і посьогодні. Відбулися якісно
нові зміни у вир-ві, посилилася соц спрямованість ек розвитку, наука і
вир-во маайже невідривні один від одного, нові вимоги до трудових
ресурсів… На основі фундаментальних відкриттів у різних галузях
людських знань змінюються всі елементи виробничого процесу: предмети
праці, засоби праці та сама праця людини. Збільшується ефективність та
продуктивність праці. З”являється нова різноманітна техніка.

64. Держава як суб’єкт ек відносин

Держава ніколи не була пасивною по відношенню до ек-ки. По мірі
розвитку сусп-го вир-ва економічна роль держави зростала. Господарча
діяльність держави виражається у формах оподаткування, в розробці та
дотриманні принципів обов”язковості, рівномірності, пропорційності та
прогресивності податків. Держава може за допомогою економічних важелів
– заробітної плати, кредитів, процентів, податків, цін – зглажувати
циклічні коливання, забезпечити необхідний рівень зайенятості,
здійснювати регулюючі йункції.

В суачсних розв країнах держава виконує такі фі-ї:

– Запеспечує правову базу для ринк ек-ки

– Захищає і підтримує умови для конкуренції

– перерозподіляє доходи

– регулює рівень безробіття та інфляції.

– фі-ї пов’язані з екологією, культурою, наукою…

Існує 4 види державної економічної діяльності:

1) прямий контроль ек-ки шляхом ек важелів;

2) державне вир-во, в якому держава виступає як підприємець, як
функціонер держ сектора ек-ки;

3) суспільне споживання, в якому держава виступає як покупець та
споживач через держ закази та закупівлі товарів та послуг для потреб
суспільства;

4) витрати на соц забезпечення – виплати ветеранам війни, людям похилого
віку тощо.

Держава повинна займатись закупівлею необхідної продукції для суспільних
потреб, розвитком фундаментальних наук, підготовкою кваліфікованої
побочої сили, розвитком інфраструктури, кредитуванням корпорацій тощо.

Отже, держава є повноправним суб”єктом економічних відносин.

65. Ек-чні функції держави.

Ек-чні функції держави знаходяться у постійній динаміці. Держава завжди
виконувала і виконує не лише функції реалізації інтересів суспільства.
Держава має великі можливості впливу на ек-ку, може стимулювати або
затримувати розвиток тих чи інших виробничих відносин, виконувати
прогресивну та регресивну роль. Існує матеріальна основа ек діяльності
держави у вигляді державного сектора. По-друге, в усіх країнах
розробляють та реалізують економічну політику. По-третє, розробляють
законодавчу політику щодо різних суб’єктів бізнесу. По-четверте,
стимулюють зовнішньоекономічної діяльності. До особливостей державного
регулювання належать інтенсивність та активне втручання держави в ек-ку.
Держава завжди повинна впливати на проведення як внутрішньо
економічної, так і зовнішньоекполітики. Здійснюючи цю функцію, держава
забезпечує ек-чні інтереси нації.

Отже: В суачсних розв країнах держава виконує такі фі-ї:

– Запеспечує правову базу для ринк ек-ки

– Захищає і підтримує умови для конкуренції

– перерозподіляє доходи

– регулює рівень безробіття та інфляції.

– фі-ї пов’язані з екологією, культурою, наукою…

66. Сусп продукт форми та методи обчислення.

Сусп продукт – це результат сусп-го вир-ва, який. Може бути як
матеріального, так і не матеріального виду. В його склад входять: сфера
послуг (тобто нематеріальне вир-во), проміжні продукти (ті, що
використовуються для подальшої обробки чи переробки, наприклад борошно),
кінцеві продукти (матеріальні блага, що підлягають кінцевому
використанню)

Що до методів обчислення сусп продукту, то виділяють Систему
національних рахунків та метод балансу народного господарства.

Сис-ма нац рахунків, цей метод використовувався і викор-ться в країнах з
ринковою ек-кою. Його особливістю є врахування нематеріальної сфери
вир-ва (послуг) та лише кінцевих продуктів мат вир-ва для того, щоб
уникнути подвійних рахунків, тобто враховується лише додана вартість.

Метод балансу нар гос-ва Він же навпаки не уникає подвійних рахунків, бо
обчислю і вартість проміжних продуктів. Ще одна відмінність в тому, що
нематеріальна сфера вир-а не враховується, а матеріальне вир-во
поділяється на вир-во засобів вир-ва та предметів споживання.

Що до форм сусп продукту, то в с-мі баансу нар гос-вавий сусп продукт),
що включав вартість і проміжних продуктів. в с-мі нац рахунків обчислть:

ВВП –(номінальний за діючими цінами і реальний з урахуванням зростання
цін)

ВНП – артість кінцевих тов і послуг за рік, створених вітч-ми підпр-ами
і за межами країни

ВЧП – ВВП – амортизаційні відрахування

НД – ВВП – амортизаційні відрахування – непрямі податки (акцизи, ПДВ…)

67. Суть і види економічного відтворення

Процес сусп-го вир-ва, взятий не як одноразовий акт, а в постійному
повторенні та відновленні, називається суспільним відтворенням.

Сусп відтворення не варто розглядати, як суму прцесів відтворювння
окремих підприємств, бо в них різні цілі: прибуток і добробут населення,
орієнтування: на ринковий попит і на сукупний попит

Просте відтворення – це відновлення вир-ва із року в рік в незмінних
масштабах (без заощаджень та інвестицій)

Розширене відтворення – це відновлення вир-ва у зростаючому масштабі
(частина прибутків інвестується у вир-во)

68. Кругообіг доходу, ресурсів і продукту у процесі відтворення.
Відтворення всіх елементів економічної системи.

Суспільне вир-во знаходиться в постійному русі, проходячи такі стадії:
власне вир-во, розподіл, обмін та споживання. Усі ці стадії
взаємопов”язані в єдиному процесі та перебувають у постійному
економічному кругообігу.

Для процесу відтворення необхідне постійне відновлення всіх факторів
вир-ва: робочої сили, засобів вир-ва та природних ресурсів, середовища
існування. вСі визначені фактори необхідні для нормального ходу
відтворення. Для постійного відтворення необхідне постійне відновлення
доходів та природних ресурсів: поновлення родючості земель, лісних
масивів, підтримання чистоти водних та повітряних просторів тощо.
Відтворення завжди має сусп характер, виступає у певних суспільних
формах. Через це в кожній ек-чній системі поряд з відтворенням предметів
споживання та засобів вир-ва здійснюється також відтворення певних
економічних виробничих відносин між людьми. Отже, як бачимо,
відбувається процес відтворення всіх елементів економічної структури
країни.

69. Національний доход та його концепції

НБ – сукупний дохід в економіці, якийй отримують власники факторів
вир-ва, дорівнює ВВП-амортизац відрахування-непрямі податки. Лише
недавно в нашій країні до НД почали враховувати новостворену вартість,
що сстворена сферою послуг, проте головна частка належить всеж
матеріальному вир-ву.

Зростання НД можна добитися двома шляхами: екстенсивним (збільшення
ресуурсів) та інтенсивним (раціональніше та якісніше використання
ресурсів)

НД розпоріляють на первинні (за власністю на фактори вир-ва) та вторинні
(пенсії, стипендії, субсидії) доходи та на заощадження.

70. Тіньовий сектор в економіці

Тіньова ек-ка сукупність відносин вир-ва, об,розп і спож, які
приховуються від держави з метою ухилу від сплати податків і особистого
збагачення.

До тіньової ек-ки відносять:

– ек діяльність, яка приховується і не підлягає оподоткуванню

– протизаконну д-сть спрямовану на особите збагачення

– діяльність, що не враховується офіційною статистикою

– фіктивну ек діяльність – спекулятивні угоди, хабарництво, отриання
необгрунтованих пільг.

Масштаби з об’єктивних причін обчислити важо, але Світовий банк надає
цифру 60-65%, що далеко перевищує критичний рівень 30-35%

Одна з причін – податкова політика нашої держави настільки ще не
розроблена в інтересах суб”єктів економічних відносин, що їм просто
невигідно “випливати ззовні”.

71. Національне багатство та його структура.

Нац багатство – сукупність матеріальних благ, нагромаджених сус-во-вом
за всю його історію.

Національне багатство складається з двої частин: матеріальної та
нематеріальної. До першої належать: виробничій капітал, капітал
невиробничої сфери, природні ресурси (відтворювальні і невідтворювальні)

до другої – духовні цінності, що знаходяться у розпорядженні
суспільства.

Значних зрушень зазнає структура національного багатства в умовах
високих темпів НТП – посилюється потреба в оновленні основних виробничих
фондів, швидко зростає в складі оборотних фондів частка штучних
матеріалів. В структурі невиробничих фондів все більшу частку займає
майно наукових організацій, закладів освіти та охорони здоров”я.
Постійно прискорюється залучення в господарське використання природних
багатств.

Національне багатство є одним з найважливіших показників економічної
могутності країни, джерелом соц-економічного прогресу.

Нематеріальне багатсво включає: професійні, інтелектуальні та фізичні
здібності людей; теоретичні та практичні знання, досвід; освітній,
культурний та морально-етичний потенціал суспільства; досягнення науки,
техніки та управління; сукупність духовних, культурних, художніх та
літературних цінностей.

72. Розподільчі відносини.

Якщо сус-во-во хоче існувати і надалі, то воно не може витрачати весь
вироблеий продукт на споживання., частина, яка відшкодовує спожиті
засоби вир-ва повинна повернутися на вир-во і забезпечити його подальше
функціонування. Тобто старавартістьні в якому разі не повиння бути
спожитою, щоб забезпечити хоча б просте відтворення і лише НДможе йти на
соживання, а якщо ми хочимо розширювати вир-во, то маємо заощаджувати і
інвістувати у вир-во додатковий капітал..

73. Диференціація доходів населення.

Доходи пов’язані з правом власності. Багато людей власності не мають,
меншість – володіють великою кількістю. Також важлива дикримінація на
ринку робочої сили – підприємці не бажають брати на роботоу певну
категорію людей (національність, раса, релігія). Не може бути рівності у
розподілі доходів, адже люди не мають рівних можливостей в наданні
виробничих послуг. Люди істотньо відрізняються по рівню отриманої освіти
та професійної підготовки, а отже, по своїм можливостям заробляти. А
отже деякі групи населення вимагають соціального захисту й підтримки від
держави, саме тому і наявне таке явище, як перерозподіл доходів. Держава
через податки і трансферні платежі здійснює перерозподіл доходів,
направлений на зменшення нерівності доходів. На принципі перерозподілу
грунтується більшість соціальних програм. Таким чином, держава фактично
признає необхідність контролю за ступенем нерівності в доходах Якщо
держава надмірно вторгається в перерозподіл долі населення в ВНП, це
підриває симули до праці, знижує темпи економічного росту. Одночасно,
невторгнення держави в цей процес або значне скорочення , також має
негативні наслідки – стримує розвиток освіти, науки, приводить до
бідності окремих верств населення.

Саме завдяки йому скорочується диференціаця доходів населення й учасники
сфери нематеріального вир-ва отримують свої доходи.

74. Споживання і заощадження.

Витрати на споживання. Ефект доходу, заміщення та споживчий надлишок.

В ек-чній науці всі витрати сімейного бюджету прийнято ділити на три
основні групи: 1) особисті споживчі витрати; 2) податки та інші
обов”язкові платежі; 3) грошові заощадження та накопичення. Переважає
перша група, бо вона пов”язана із задоволенням природний потреб. Податки
та інші обов’язкові платежі зменшують суму коштів, які родина може
витратити та споживчі цілі.

Прожитковий мінімум – це величина доходу, гаран-тована державою. Він
лежить в межах верхньої та нижньої межі (фізіологічного мінімуму)
малозабез-печеності. Конкретними формами гарантій можуть бути офіційно
визначені мінімальні значення пенсій, заробітної плати. Соц захист – це
проблема реалізації принципу соцї справедливості.

75. Заощадження та інвестиції.

Заощадження – частина доходу, що не йде на виплату податків і не
споживається.

Інвестиції – вкладення капіталу у вир-во з метою отримання більшого
прибутку. Безпосередньо у засоби ври-ва та через купівлю цінних паперів
– фінансові інвестиції.

76. Економічне зростання та ек-чні цикли.

Економічне зростання – це збільшення обсягів вир-ва. До цього прагнуть
всі суб’єкти вир-ва, як матеріального, так і нематеріального.

Існує два типи економічного зростання: екстенсивний – на основі
кількісного збільшення його факторів при збереженні попередніх
параметрів вир-ва; та інтенсивний – на основі якісного поліпшення його
факторів при удосконалення організаційно-економічних відносин вир-ва.
Інтенсивний тип економічного зростання в чистому вигляді не існує.

Природа, як і успільство розвиваються циклічно. Час між двума черговими
кризами – складає цикл економічного розвитку, який складається з фаз
кризи, депресії, пожвавлення та піднеення.

Походження та причини циклічного розвитку ек-ки, тривалість та внутрішня
структура циклів мають різні тлумачення. Так:

Теорія циклів К.Маркса – в основі циклів лежить економічна криза
перевир-ва товарів, як одна з закономірностей капіталістичної ек-ки, як
проява протиріч капіталізму. При цьому мета капіталістичного вир-ва
полягає не в задоволенні потреб людей, а в збагаченні, вир-ві
прибавочної вартості.

Теорія циклів Кейнса – в основі неї покладено споживання, як об’єктивну
стійку величину, яка є єдиною метою будь-якої господарської діяльності.
Головні фактори – цінність капіталу, ставка відсотку та податки. Кейнс
дає практичні рекомендації по обмеженню негативних наслідків спадів
шляхом державного регулювання ек-ки через ставки відсотків, інвестиції,
кредити, податки, ціни та інші ек-чні важелі.

Теорія Кондратьєва – теорія великих циклів. Причинами цих циклів є НТР,
що викликають підняття іноваційної діяльності. Першооснова довгий хвиль
– кібернетика, генна інженерія, нова хімія. В основі теорії лежить
процес якісних змін базисних поколінь машин та технологій.

77. Ек-чні кризи та їх причини.

Ек-чні кризи, тобто стрімкий спад вир-ва є невід’ємною умовою розвитку
ек-ки, як не дивно. Нам відомо про її циклічність і тому чергова криза
обіціє і черговий підйом..

В різних суспільствах причини економічних криз можуть бути різними.
Наприклад, в країнах з розвинутою економіко причйною криз є перевир-во
товарів. У суспільствах, що розвиваються, та перехідних ек-ках, навпаки,
до економічних криз призводять продовольчі, ресурсні та виробничі
проблеми. Важливою причиною появи економічних криз стали різного роду
суперечки та конфлікти всередині окремих країн, та між країнами. Ці
теорії поділяються на інтернальні та екстернальні.

78. Теорії зайнятості.

Зайнятість – діяльність громадян, пов’єязана із задоволенням власних і
суспільних потреб, яка прносить дохід.

Неокласична теорія зайнятості: основний регулятор – ринковий механізм,
через попит і пропонування Х

Кейнсіанська:. Повної зайнятості бути не може, ціни на працю негнучкі,
постійні, тобто зі зниженням зарплати частина працівників стає вимушено
безробітною.

79. Безробіття:причини, види, форми.

Безробіття – стан, за якого працездатні громадяни працезд віку з
незалежних від них причін не мають підходящої роботи, зареєстровані у
держ службі зайнятості і отримують виплати по безробіттю

Природний рівень – 5-6%

Природне (добровільне, фрикційне, структурне)

Добровільне – не хочуть працювати за такої зарплати, але працювали б
якьи вона була вищою.

Фрикційне – внаслідок переїзду, зміни професії…

Сструктурне – невідповідність між пропонуванням і попитом на роб силу
певнх професій більш давготривале ніж фрикційне.

Вимушене – через виникнення надлишку робочої сили.

Циклічне – пов’язане із спадом промисновості внаслідок відповідної фази
ек циклу.

Вмушена неповна зайнятість

Зайняті, безробітні, незайняті (не шукають)

80. Господарський механізм та його оль у сис-мі регулювання сусп
відтворення

Госп механізм – система основних форм, методів і важелів використання
законів, розв’язання суперечностей сусп способу вир-ва, реалізації
власності, створеня системи стимулів і узгодження ек інтересів основних
класів і соц груп

81. Державне регулювання сусп відтворення та його форми.

Держ регулювання – комплекс форм і засобів централізованого впливу на
розвиток ек об’ктів для стабілізації ек с-ми та її пристосування до
інтересів людини.

Основні форми державного регулювання:

короткострокове або емпіричне державне регулювання – комплекс
антикризових та антициклічних заходів держави, спрямованих на
пом”якшення наслівдів економічної кризи.

Довгострокове державне регулювання – економічне програмування. Сьогодні
це найбільш поширена і розвинена форма державного втручання в ек-чні та
соціальні процеси, впливу на процес відтворення. Розрізняють кон”юктурне
(спрямоване на регулювання процесу відтворення через маніпулювання госп
кон”юктурою) та структурне програмування (форма економічного регулювання
– науково обгрунтовані плани економічного та соцго розвитку).

Директивне планування – владні структури визначають ек-чні потреби та
забезпечують реалізацію планів.

82. Необхідність і сутність фінансів. Державні фінанси.

Фінанси – це ек-чні відносини або між людьми в суспільстві, або між
державою та суспільством, виражені через гроші.

Фінанси асоціюються з тими процесами сусп-го життя, які обов’язково
супроводжуються рухом грошових коштів:

розподіл прибутку;

формування фондів внутрішньогосподарського призначення на підприємстві;

перерахування податкових платежів до бюджету;

внесення коштів у благочинні фонди та інші позабюджетні фонди тощо.

Фінанси виражають реально існуючі в суспільстві виробничі відносини і
виступають в якості економічної категорії. Завдяки фінансам здійснюються
перерозподіл вартості сусп-го продукту

Державний бюджет – утверджений в законодавчому порядку план доходів та
витрат держави, складений на рік.

Цільові та спеціальні фонди – пенсійний, зайнятості, ліквідації
наслідків лих тощо.

83. Фін с-ма і політика.Фіскальна політика.

Фіскальна або фінансова політика держави є складовою частиною грошової
політики держави. Фіскальна – це бюджетна політика, політика регулювання
сукупного попиту шляхом зміни витрат з доходів бюджету.

Фіскальна політика через державні витрати та доходи регулює сукупний
попит з метою впливу на інфляцію, безробіття та інші ек-чні процеси.

Основні важелі фіскального механізму – податки, державні витрати,
дефіцит бюджету, державні закупівлі, соціальні витрати, державні
програми в бюджеті.

Фіскальна політика не може дати стабілізації ек-ки співвідношення попиту
та пропозиції, стійкого грошового обігу, високої зайнятості, відсутності
інфляції тощо без дії автоматичного фіскального механізму, який здійснює
відносну стабілізацію на основі циклічних коливань економічного
розвитку. Існує також дискреційна, тобто свідома ф політ.

По своїй ек-чній сутності державний бюджет – це грошові відносини, що
виникають у держави з ФО та ЮО з приводу розподілу національного доходу.
Бюджетне планування та балансування як важливий елемент фінансової
політики держави своїм змістом відображає процес формування та
використання фінансових ресурсів держави

84. Економічна с-ма капіталізму вільної конкуренції, суть і основні
ознаки.

Основні рисикапіталізму: приватна власність на речові ресурси;
використання найманої праці, свобода підприемництва та вибору, ринок,
заснований на вільній конкуренції; наявність великої кількості
самостійно діючих покупців та продавців кожного продукту та товару.

Вирішальною умовою економічного прогресу стала свобода підприємницької
діяльності тих, хто мав капітал. Було досягнуто нового рівня розвитку
“людського фактору”, головної виробничої сили суспільства.

85. Концентрація і централізація вир-ва та капіталу. Виникнення
монополій та їх форми.

В одному місці, водних руках.

В основу виникнення монополій покладено об’єктивний процес розвитку
продуктивних сил. Становлення розвинутої підприємницької економічної
системи вимагало адекватної виробничої бази. З розвитком техніки, в свою
чергу, прискорювався процес витіснення дрібних підприємств. Щоб
запобігти руйнівним силам конкуренції, великі підприємтсва почади
групуватись, утворюючи монополістичні об”єднання. На зміну вільній
конкуренції прийшла монополія.

Форми монополій:

Білатеральна;

Обмежена;

Чиста монополія.

86.фінансово-монополістичний капітал.

Капітал – це грошові та матеріальні кошти, які використовуються в
суспільносу вир-ві з метою отримання прибутку.

З розвиком інтернаціоналізації економічного життя полали формуватись
різноманітні монополії, в тому числі і фінансові. Вони почали активно
впливати на розвиток економічних відносин в усьому світі. На долю
фінансово-монополістичного капіталу приходиться майже 70 відсотків усіх
капіталовкладень та всіх фінансових операцій світу.

87. Змішана ек система, її структура.

Три типи змішаної ек-ки: Консервативний, ліберальний соціал-реформіський

88. Ек с-ма соціалізму.

Характреними рисами такої системи є: суспільна (державна) власність
практично на всі ек-чні ресурси; монополізація та бюрократизація ек-ки;
централізоване економічне планування як основа господарського механізму;
залежність ек-ки від ідеології і політики.

Соціалізм проголошував суспільну та класову рівність всіх людей. В той
же час проголошувалася народна власність на всі ресурси держави – землю,
фактори вир-ва, результи вир-ва та прибуток.

А насправді все належало суспільству, тобто державі. Проголошена
суспільна власність народу була на справі державною власністю, а народ
не мав майже нічого.

89. Механізм функціонування соціалістичної адміністративно-командної
ек-ки: директивне планування та централізоване управління.

Господарський механізм має ряд особливостей. Він передбачає:

безпосереднє управління всіма підпр-вами з єдиного центру – вищих
ешелонів державної влади; держ повністю контролює вир-во та розподіл
продукції, в результаті чого виключаються вільні ринокові відносини між
окремими господарствами; державний аппарат керує господарською
діяльністю за допомогою переважно адм-розпорядчих методів.

При надмірній централізації виконавчої влади розвивається
бюрократизація госп. механізму та економічних зв”язків.

Суспільні потреби визначалась безпесоредньо центральними плановими
органами. Централізований розподіл природних ресурсів здійснювався без
участі виробників та споживачів. Розподіл створеної продукції між
учасниками вир-ва жорстко регламентувався центральними органами шляхом
тарифної системи та централізовано прийнятих нормативів.

90. Зміст перехідної ек-ки: загальне і особливе. Об’єктивні чинники
перехідного стану.

Криза адміністративно-командної ек-ки спричинила невідкладне завдання
створення нового господарчого механізму, що забезпечує ефективність
використання усіх природно-господарських ресурсів, зміцнення НТП,
відродження господарської ініціативи і заповзятливості. Такий механізм
припускає строгу і чітку персоніфікацію виробничо-господарських
ресурсів, основна маса об’єктів державної власності повинна бути
приватизована. На цій основі повинна бути створена ринкова ек-ка.

Перехідними ми називаємо такі ек-ки, які перебувають у процесі
великомасштабних змін, що ведуть до іншої, стабільної ек-ки. Перехід має
визначену кінцеву мету – ринокву ек-ку та парламентську демократію.

91. Становлення різних форм власності в перехідній економіці.

Перехідна ек-ка – процес якісних змін в сус-ві в момент його переходу до
нового соц-ек ладу.

Перехідний стан до ринкової ек-ки передбачає наявність підприємств
різноманітних форм власності : державних, колективних, змішаних,
спільних. Індивідуальних.

Державна форма власності при нерозвиненій демократії приховує в собі
можливість появи під вивіскою загальнонародної власності елементів
корпоративного привласнення.

Роздержавлення власності означає перетворення державних підприємств у
такі, що засновані на інших, недержавних формах власності.

Приватизація – це процес придбання громадянами у власність усіх або
частини акцій акціонерних, інших господарських товариств, а також
підприємців, заснованих на змішаній або колективній власності.

Роздержавлення й приватизація відбуваються у таких формах: перетворення
державного підпр-ва на акціонерне чи інше господарське товариство; викуп
майна державного підпр-ва, зданого в оренду, орендним підпр-вом або
іншим орендарем; викуп майна державного підпр-ва членами трудового
колективу; продаж державних підприємств за конкурсом або на аукціоні
юридичним особам та громадянам.

92. Закономірності та особливості розвитку перехідної ек-ки

– неврівноваженість ек-ки (нестійкість існуючої с-ми з метою її зміни на
іншу)

– виключенність поверненння старого ладу

– дуже вагомі суперечності між системами, але вони є джерелом розвитку

– наявність особливих, перехідних форм ек-ки

93. Особливості ек відносин при переході до ринкової ек-ки.

Дібералізація ек-ки

– перехід до вільного ціноутворення

– торгівля на основі свободи свіх суб’єктів ринку

– підпорядк-ня діяльності вир-ків вимогам ринку.

Лібералізація зов-ек зв’язків:

– усунення монополії держави на них

– умови для зарубіжних інвестицій

– сприяння зов торгівлі

94. Особливості ринкової трансформації ек-ки України.

– минула система – антипод ринку

– глибинний характер перетворень (відносини власності, спосіб розподілу
ресурсів, зміна елементів надбудови)

– економічний спад зумовлений і об’єктивними ричінами і прорахунками

– налагордження нових зовн-ек відносин

– інтеграція, нелека

– затяжний трансформаційний період

– тіньова ек-ка

95. Світове господарство: його суть та структура.

СГ – сукупність національних господарств, що беруть участь у МПП і
пов’язані між собою системою міжнар відносин.

Зараз св гос-во поділяється на три групи країн:

Розвинені – 30 країн і 55% ВВП

Країни, що розвиваються, слаборозвинені багато, але лише 28% ВВП

Країни з перехідною ек-кою, ті, що здійснюють перехід від ком-адм до
ринкової ек-ки

96. Міжнар поділ праці. Міжнар ек відносини.

МПП: 1) сусп поділ праці – це сукупність різних видів виробничої
діяльності; це найбільш загальна форма сусп-го вир-ва, він переростає в
МПП. Який є вищим етапом розвитку; 2) МПП – якісно вищий етап сусп-го
поділу праці – раціональна форма використання СПП у рамках народного
господарства. Це спеціалізація кожної країни на випуску певних виробів
із метою задоволення як своїх потреб, так і потреб країн-партнерів.

МПП буває: загальний – це поділ праці між країнами світового
співтовариства по найбільшим сферам сусп-го вир-ва; окремий – поділ
праці між країнами всередині однієї сфери сусп-го вир-ва або галузі
ек-ки; одиничний – поділ праці між суб”єктами в рамках однієї
обособленої господарської одиниці.

МЕВ – с-ма господарських зв”язків фізичних та юридичних осіб на
інтернаціональному рівні, на рівні держав, групи держав, міжнародних
економічних організацій, які орієнтовані на реалізацію їх потреб; це
особлива сфера здійснення виробничих зв”язків, які вийшли за
територіальні рамки окремих держав; це сукупність суспільно виробничих
зв”язків суб”єктів світового господарювання.

97. Інтернаціоналізація господарських відносин та продуктивних сил.

Інтернаціоналізація господарських відносин – це розвиток господарських
зв”язків між країнами світового співтовариства; це процес переростання
виробничими силами та виробничими відносинами національних кордонів.

Інтернаціоналізація продуктивних сил – це створення міжнародних
господарських об”єктів у країнах світового співтовариства.

Можливості:

Оновлення науки і техніки вимагає участі у цььому прцесі багатьох країн

Розгортання вир-ва для пореб різних країм

Поширення НТР,активніша рухливість капіталу і роб сили.

98. Міжнародні валютно-фінансові організації.

Міжнародні валютно-фінансові ор-ії – орг-ії, що регулюють
валютно-фінансові відносини.

Св Валютна с-ма має довгий шлях свого розвитку:

– золото – світові гроші , потім золотодевізний стандарт до 44 –
фіксоване співвідношення

– золотодолларови стандарт МВФ)

– Система плаваючих курсі

регуляторними фін оргіями є:

нац банки, міністерство ек-ки, міністерство фінансів, органи валютного
контролю;

міжнар валютно-фінансові організації (МВФ, МБРР), регіональні
валютно-фінансові організації (ЄВІ, ЄБРР).

найбільше досягнення – Євро.

99. Необхідність і методи державного регулювання зовнішньоекономічної
діяльності.

Одним з інструментів ек рег зовн ек діяльності є заборона інвестування
приватного (або іноземного) капіталу в окремі галузі ек-ки.

Держава завжди повинна впливати на проведення як внутрішньо економічної,
так і зовн-ек політики. Вільність різних суб’єктів у проведенні
економічної політики заради власних інтересів може привести до досить
негативних наслідків для ек-ки країни, отже необхідність державного
регулювання є очевидною.

100. Основні глобальні проблеми сучасності. Класифікація глобальних
проблем.

ГП – всезагальні проблеми згальнопланетарного масштабу, пов’язані з
життєвими інтересами людства і мможуть бути вирішені спільними діями
всіх країн

Глобальні проблеми поділяють на три сфери дії.

– До першої належать проблеми, які виникають у сфері взаємодії природи й
суспільства. Серед них: надійне забезпечення людства сировиною,
енергією, продовольством тощо, освоєння ресурсів світового океану,
оволодіння космічним простором. Особливість переростання цих проблем у
глобальні полягає в тому, що сьогодні споживання ресурсів, що
відновлюються і що не відновлюються, досягло величезних масштабів і
характеризується тенденцією до подальшого зростання.

– До другої сфери належать проблеми суспільних взаємовідносин, а саме:
між державами різних економічних устроїв, подолання економічної
відсталості багатьох країн світу, локальні, регіональні та міжнародні
кризи тощо. На перший план серед них вийшла проблема регіональних
конфліктів, у тому числі і в державах, що переходять до ринкових
відносин. У розв”язанні цієї проблеми зацікавлені не лише держави, які
мають ракетно-ядерний потенціал, а й народи усієї планети.

– Третя сфера – розвиток людини, забезпечення її майбутнього. Вона
охоплює передусім проблеми пристосування сучасної людини до умов
природного й соцго середовища, що змінюються під впливом НТП, питання
сучасної урбанізації, боротьби з епідеміями і тяжкими захворюваннями.

Класифікація глобальних проблем за сферами дії не означає, що вони
відокремлені одна від одної. Межі між сферами часто мають умовний
характер, а окремі глобальні проблеми зумовлені процесами, що є
результатом взаємодії не лише природи й суспільства, а й відносин між
державами.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter