Реферат на тему:
Акціонерні товариства та акціонерний капітал
Ретроспективний аналіз економічних процесів показує, що з розвитком
банківської системи та кредитних відносин нерозривно пов’язане утворення
акціонерних товариств (компаній). У країнах з розвинутими ринковими
відносинами переважна частка товарної маси належить акціонерним
товариствам, тобто тим, які належать не окремому капіталісту-підприємцю,
а групі капіталістів-пайовиків. Так, у країнах з ринковою економікою на
акціонерні форми господарювання припадає 30—40 % виробничих фондів.
Економіко-соціальна функція акціонування вже понад століття відіграє
значну роль в економічному житті. Головне, в чому виявляє себе сучасна
акціонерна власність, — це механізм створення гнучкої системи
економічних зв’язків між господарюючими суб’єктами, що оформлюються у
формі перехресного і ланцюгового володіння акціями.
Акціонерні товариства:
генезис, зміст, еволюція
Акціонерні товариства виникли досить давно, що було зумовлено перш за
все потребами розвитку продуктивних сил на відповідному етапі еволюції
капіталістичного виробництва*.
З часом створення великих, технічно добре оснащених підприємств зі
значною питомою вагою основного капіталу і тривалими строками
будівництва потребувало значних капіталовкладень, які набагато
перевищували кошти індивідуальних підприємців-капіталістів. При цьому
навіть банківський кредит не міг розв’язати виникаючі суперечності.
По-перше, банківський кредит може бути наданий індивідуальному
капіталісту в розмірах, які не перевищують вартість його власного майна,
оскільки повернення позички має бути гарантовано. По-друге, банківський
кредит, як правило, надається на певний обмежений термін. Ось чому
виникла необхідність в особливій формі централізації капіталів, яка
спроможна подолати ці межі банківського кредиту. Такою формою і є
акціонерні товариства.
Причини виникнення та сутність
акціонерних
товариств
Поява акціонерних товариств (АТ) пов’язана з розвитком і вдосконаленням
продуктивних сил. Концентрація і спеціалізація виробництва поступово
розширювали масштаби економічних зв’язків між підприємствами. Збільшення
обсягів продукції вимагало пошуку нових способів доставки вантажів до
місця призначення. На зміну застарілим видам транспорту прийшли
досконаліші, функціонування яких було пов’язано з великими
капіталовкладеннями. Отже, один підприємець не завжди був у змозі
профінансувати весь комплекс робіт (наприклад, будівництво залізниці,
мартенівських печей тощо). Об’єктивна необхідність подальшого
вдосконалення технічних засобів виробництва посилювалася бажанням
підприємців отримувати щоразу більший прибуток на вкладений капітал.
Таким чином, основна причина виникнення акціонерних товариств полягає в
протиріччі між зростаючим обсягом виробництва та обмеженими розмірами
індивідуального капіталу. Поряд з цим слід зважити на постійну
конкурентну боротьбу і суперечності в класі капіталістів. З одного боку,
точилася боротьба між різними групами функціонуючих
капіталістів-підприємців за пріоритетне отримання вигідних позичок у
банках. З іншого боку, мала місце також боротьба між функціонуючими
підприємцями і власниками позичкового капіталу за розподіл отриманого
прибутку (тобто за розміри своїх доходів). Необхідно відзначити і ту
обставину, що суспільне виробництво розвивається нерівномірно, у формі
економічних циклів, що зумовлює і нерівномірність пропозиції позичкового
капіталу. Згадані причини змушують підприємців укладати угоди про
заснування акціонерних товариств і мобілізацію капіталів завдяки випуску
(емісії) акцій.
Акціонерні товариства — це, як правило, капіталістичні підприємства,
засновані на паях. Щоб отримати право на створення такого товариства,
його грюндери, тобто засновники (зазвичай, це великі капіталісти),
повинні попередньо зібрати відповідну грошову суму. Конкретний розмір
цього капіталу, порядок затвердження статуту і вся процедура заснування
акціонерних товариств регулюються законодавством кожної країни.
Акція — це цінний папір, який свідчить про внесення паю у капітал
акціонерного товариства, що дає власнику акції право на отримання
відповідного доходу у формі дивіденду, який становить частку прибутку
акціонерного товариства.
Після того, як зібраний грюндерами акціонерний капітал досяг
передбаченого статутом розміру і товариство зареєстровано, скликаються
загальні збори акціонерів, на яких обираються правління товариства,
наглядова рада і ревізійна комісія. На щорічних загальних зборах
акціонерів заслуховується звіт правління та затверджується баланс.
Формально вищим органом акціонерного товариства є загальні збори
акціонерів. Проте в практиці товариством управляє група крупних
акціонерів, яким належить контрольний пакет акцій (теоретично трохи
більше 50 %), тобто така частка акцій, яка дає змогу повністю
контролювати і розпоряджатися діяльністю товариства. Досвід свідчить, що
контрольний пакет акцій не обов’язково повинен складати понад половину
акціонерного капіталу, інколи достатньо навіть його 20—25 % і менше. Це
пов’язано з рядом обставин: по-перше, з тим, що не всі акції дають право
голосу; по-друге, із значним зростанням чисельності членів акціонерних
товариств (розпорошенням акцій); по-третє, в роботі загальних зборів, як
правило, не бере участі значна частина дрібних і середніх акціонерів, а
також акціонерів, які проживають у віддалених районах або за кордоном.
Еволюція акціо-
нерних товариств
Акціонерні товариства в своєму розвитку пройшли кілька етапів з
властивими для кожного з них характерними особливостями.
Так, відмітною ознакою створення акціонерних товариств на першому етапі
було те, що на той час для проведення подібних заходів не залучалися
кошти безпосередніх працівників, тобто людей, чиєю працею створювались
блага. Формувалися товариства, як правило, багатими верствами населення.
В їх створенні брали участь банкіри, промисловці, торговці, тобто ті,
хто володів багатством.
Формування акціонерних товариств, так само, як і розвиток продуктивних
сил, мало еволюційний характер. Тому складно провести чітку межу між
етапами. Але в економічній літературі прийнято вважати, що розмежування
між першим і другим етапами припадає на 50-ті роки ХХ ст.
Для другого етапу розвитку АТ характерно те, що, хоча мета їх створення
і залишилась тією самою — одержання високих доходів акціонерів, причини,
які зумовили їх заснування, були іншими, ніж раніше. Одна з них —
глибока криза, яка виникла в кінці 20-х — на початку 30-х років ХХ ст.
Вона змусила переглянути багато теоретичних положень, які існували доти.
Зокрема, виникли теорії, котрі рекомендували регулювати економіку за
допомогою планування. У західних країнах почали ширше використовувати
елементи планування, чому сприяли існуючі акціонерні товариства.
Так, практика довела, що навіть за неповного використання виробничих
потужностей власники акціонерних товариств можуть одержувати прибутки,
якщо вміло поєднувати обсяги та асортимент продукції з цінами її
реалізації. На цьому етапі суттєво зростає роль маркетингу, що, в свою
чергу, дозволяє товариствам забезпечити одержання більших прибутків.
На цьому етапі достатнього поширення набуває випуск так званих дрібних
акцій серед працівників підприємств та інших верств населення. Подібне
явище дістало назву «демократизація капіталу». Свого часу така політика
«розпорошення» акцій серед широких верств населення абсолютизувалась як
у західній, так і радянській економічній літературі. Проте
соціально-економічні висновки щодо цього робились діаметрально
протилежні. Так, західні економісти доводили, що такий шлях розвитку
акціонерних товариств призводить до згладжування граней між
капіталістами та іншими працівниками, оскільки останні, купуючи дрібні
акції, самі стають капіталістами (власниками підприємств). Така
соціально-економічна система, за їх висновками, набуває рис «народного
капіталізму». Але факти заперечують подібне прямолінійне трактування
цього процесу, оскільки основна маса акцій (контрольний пакет) перебуває
у руках великого капіталу. На початку 90-х років статистичні дані
свідчили, що не слід перебільшувати соціальну ефективність акціонерного
«ходіння в народ». Так, на той час рекорд належав США, де один акціонер
припадав на кожних сім громадян. У ФРН та Японії акціонером був кожний
дванадцятий, у Франції — кожний чотирнадцятий громадянин.
Водночас радянська наукова і навчальна література трактували теорію
«демократизації капіталу» лише як апологетичну, основна функція якої —
захист капіталістичної системи. Проте слід розуміти, що з точки зору
економічного змісту тенденція зростання чисельності акціонерів дозволяє
дійти й інших висновків. Так, розповсюдження і продаж акцій приносить
подвійну вигоду. З одного боку, в обіг залучаються тимчасово вільні
кошти населення, а з іншого — збільшуються доходи останнього, що
дозволяє підвищувати сукупний платоспроможний попит і таким чином теж
стимулювати розвиток виробництва навіть при відповідному зростанні цін.
Уся історія розвитку акціонерних товариств свідчить про те, що
формування і методи їх створення змінювалися залежно від потреб розвитку
продуктивних сил та раціонального використання факторів виробництва.
Головне — ці товариства утворювалися не за рішеннями згори. Їх поява
була зумовлена об’єктивними причинами. Якісний і кількісний розвиток
продуктивних сил та факторів виробництва забезпечували для їх
функціонування матеріальну основу.
Види акціонерних
товариств
Акціонерні компанії (товариства) поділяються на відкриті і закриті.
Акції відкритого товариства можуть переходити від однієї особи
(фізичної, юридичної) до іншої без згоди решти акціонерів, тобто вільно
продаватися та купуватися всіма бажаючими і котируватись на фондових
біржах.
Акції закритого товариства переходять від однієї особи до іншої лише за
згодою більшості акціонерів, тобто вони не надходять у вільний продаж і
не котируються на фондових біржах.
Як і будь-які інші види підприємств, акціонерні товариства мають свої
позитивні і негативні ознаки. Серед позитивних, окрім згаданих,
виокремимо:
здатність значно розширювати джерела фінансування своєї діяльності;
демократизація управління компанією (підприємством);
удосконалення господарських зв’язків між господарюючими суб’єктами;
можливість оперативного будівництва на акумульовані кошти нових
підприємств, що послаблює диспропорційність в економіці та сприяє
зниженню товарного дефіциту;
прискорення процесу міжгалузевого переливання капіталу і впровадження
НТР у цих галузях;
посилення заінтересованості працівників у результатах власної праці, а
також можливість певного подолання їх відчуження від власності на засоби
виробництва і створений продукт та ін.
Основними негативними рисами акціонерних підприємств є: можлива втрата
акцій дрібними акціонерами (і не лише ними) під час економічної кризи;
посилення залежності й підконтрольності менших акціонерних компаній від
могутніших; використання акціонерної форми як засобу примусового викупу
нерентабельних філіалів, цехів та інших господарських структур;
зростання маси фіктивного капіталу і можливість фінансових махінацій
тощо.
§ 2. Суть акціонерного капіталу
та форми його вияву
Власність акціонерних структур формується за рахунок злиття капіталів їх
засновників, а також випуску та продажу цінних паперів. З точки зору
речового змісту (об’єктів) акціонерні компанії представлені у засобах
виробництва (машинах, устаткуванні, будівлях та ін.), науково-дослідних
організаціях, ліцензіях, патентах тощо. З точки зору суспільної форми
(відносин власності) вони характеризуються відносинами між засновниками,
найманими працівниками, власниками акцій, державою, фінансово-кредитними
інституціями з приводу привласнення частини додаткового продукту у формі
засновницького прибутку, дивіденду, сплати податків державі тощо.
У структурі акціонерного капіталу (власності) виокремлюють власний та
запозичений капітал. Перший складається з коштів, отриманих від випуску
і реалізації цінних паперів та резервного капіталу, що утворюється в
результаті відрахувань від прибутку та їх інвестування у виробництво.
Власний капітал також може збільшуватись від подальших випусків акцій.
Запозичений капітал утворюється за рахунок банківського кредиту та
коштів, отриманих від випуску облігацій.
Акціонерні товариства, акумулюючи великі капітали шляхом випуску і
продажу акцій, у той же час не зобов’язані повертати їх через
відповідний термін, як при звичайній банківській позичці. Можливість
такої форми централізації капіталу була підготовлена всім попереднім
ходом розвитку капіталізму. Тенденція норми прибутку до зниження, що
мала місце, та інші фактори сприяли утворенню грошових капіталів, які не
знаходили прибуткового використання через те, що ці капітали були
недостатніми для організації крупних, конкурентоспроможних підприємств.
Власники цих капіталів були змушені віддавати їх в позичку під звичайний
процент. Щоб невеликі грошові капітали могли знайти використання в сфері
виробництва, їх потрібно було об’єднати. Таку централізацію капіталів і
було досягнуто в формі акціонерного капіталу.
Фіктивний капітал та його відмінності
від реального
У ринковій економіці існує і так званий фіктивний капітал. Такий капітал
представлений у цінних паперах (акціях, облігаціях) і дає право його
власникам отримувати дохід у вигляді дивідендів і процентів. Він
здійснює самостійний рух на ринку цінних паперів, де вони продаються та
купуються. Свою назву фіктивний капітал дістав тому, що він створює
ілюзію, нібито всі цінні папери є дійсним (реальним) капіталом і
приносять дохід, не будучи безпосередньо пов’язаними з відтворенням.
Проте цінні папери самі по собі не створюють вартості (цінності).
Водночас, як відомо, вони дають право на привласнення частки прибутку.
Кількісно сума капіталу, вкладеного в цінні папери в капіталістичних
країнах, у кілька разів перевищує суму капіталу, вкладеного
безпосередньо в сферу виробництва, торгівлі та банківської справи.
Фіктивний капітал не є відособленою часткою промислового виробництва і
не виконує специфічних функцій у процесі руху реального капіталу та
самозростання останнього. Більше того, рух цих капіталів може
здійснюватися у протилежних напрямах.
Отже, відбувається своєрідна роздвоєність капіталу. З одного боку, існує
реальний капітал, з іншого — його відображення в цінних паперах.
Реальний капітал функціонує в процесі виробництва, а цінні папери
починають своє особливе «життя», самостійний рух на фондовій біржі як
фіктивний капітал.
Одна з особливостей реального капіталу полягає в тому, що після
здійснення кругообігу він повертається до свого власника. Власник же
акцій, як зазначалося раніше, не має права на повернення свого грошового
капіталу. Щоб його отримати, він повинен продати акції на ринку цінних
паперів. При цьому він може одержати більше або менше, ніж вклав в
акції, але в будь-якому випадку повернений грошовий капітал не є часткою
реально функціонуючого капіталу. Реальний капітал може ще не завершити
свого кругообігу; в той же час власник акцій, продавши їх, вже поверне
свій грошовий капітал.
Тут слід розуміти ще й таке: фіктивний капітал виникає на основі
реального (дійсного) капіталу, оскільки за відсутності останнього, який
«породжує» прибуток, не міг би виникнути і розвиватися фіктивний
капітал, що претендує на отримання відповідної частки прибутку, але сам
її не створює*.
Фіктивний капітал є товар, що обертається на ринку і має ціну. Він, як
зазначалось, рухається поза кругообігом дійсного капіталу, вкладеного у
виробництво. Важливо підкреслити, що фіктивний капітал не є чимось
випадковим для капіталізму. Він закономірно розвивається на основі
позичкового капіталу. Всі цінні папери — це титул на дохід, тобто за
своєю економічною сутністю є документами, які віддзеркалюють рух
позичкового капіталу.
Але капітал, відданий в позичку, в більшості випадків використовується
функціонуючим капіталістом і відтворюється в процесі кругообігу
промислового капіталу, а потім повертається до власника з процентом.
Фіктивний же капітал безпосереднього відношення до руху промислового
капіталу не має. Після первинного випуску акцій, коли капітал дорівнює
їх вартості, і почав рух як реальний, цінні папери потрапляють на ринок
(фондову біржу) і стають об’єктом купівлі-продажу безвідносно до
реального ходу відтворення. Одна й та сама акція може бути продана і
куплена десятки разів. Ця особливість фіктивного капіталу типова для
всіх його форм: векселів, заставних зобов’язань, акцій, облігацій та
інших цінних паперів, які виникають у зв’язку з угодами (операціями)
позички.
Взагалі фіктивний капітал кількісно перевищує позичковий, і їх рух не
збігається. При цьому розмір позичкового капіталу впливає на дохід, який
він приносить. Фіктивний капітал сам залежить від доходу.
Моделі акціонерної
власності
З відповідним ступенем умовності в економічній літературі виокремлюють
дві існуючі нині базові моделі акціонерної власності.
Перша — це так звана англосаксонська модель, де 20—30 % акцій
іммобільні, надовго залишаються в руках небагатьох власників і формують
контрольні пакети. У той же час 70—80 % акцій рухливі, легко переходять
із рук в руки як об’єкт торгівлі «в роздріб» на фондовому ринку.
Другу модель називають континентальною. У цьому випадку у постійних
акціонерів зосереджено 70—80 % акцій, а 20—30 % їх надходять на ринок і
розглядаються інвесторами як об’єкт тимчасового вкладення коштів.
Принципова відмінність між цими двома моделями розподілу акцій полягає у
тій ролі, яку відіграє їх ринок. Перша модель допускає, що із акцій, які
обертаються на біржі, можна сформувати нові контрольні пакети. Біржа
виступає тут як ринок контролю, який ставить частку кожного відкритого
акціонерного товариства у безпосередню залежність від властивих цьому
ринку критеріїв ефективності, вищим з яких є курс акцій.
Друга модель передбачає меншу рухливість акцій від одного власника до
іншого, а тому й меншу імовірність втрати контрольного пакета акцій.
Враховуючи ті тенденції, що характерні для акціонування в Україні, можна
передбачити таке: воно приведе до формування другої, континентальної
моделі власності на акції.
Акціонерна форма забезпечує власникам акцій в одних випадках вищий
фактичний дохід, ніж звичайний процент, в інших — надію на нього. Це
робить вкладення грошових капіталів в акції привабливішими порівняно зі
звичайною позичкою.
Прибутки акціонерного товариства
та їх розподіл
p
r
„
gd[>E
gd[>E
gd[>E
?????7??E?засновницького прибутку. Даний прибуток утворюється як різниця
між сумою, одержаною від реалізації цінних паперів по біржовому курсу, і
вартістю реального капіталу, вкладеного у товариство*. Цей вид прибутку
виникає в усіх випадках, коли засновується нове акціонерне товариство
або відбувається перетворення індивідуальних капіталістичних підприємств
на акціонерні.
Засновницький прибуток — одна із форм прибутку, який у своїй основі є
капіталізованим підприємницьким доходом.
Власники акцій, як правило, не претендують на одержання середнього
прибутку, а задовольняються дивідендом, величина якого (коли
співвіднести дивіденд не до номінальної вартості акцій, а до її
ринкового курсу) наближена до звичайного позичкового процента. Купівля
акції розглядається як використання капіталу як капіталу — власності.
Таким чином, якщо акціонерне підприємство забезпечує всім власникам
акцій дивіденд, що дорівнює проценту, воно може продовжувати
функціонувати. У період гострої конкурентної боротьби, зумовленої
проблемами збуту товарів (послуг), АТ можуть знизити ціни на акції і
продавати свою продукцію на рівні витрат виробництва плюс процент.
Зрозуміло, доходи акціонерних підприємств за цих умов суттєво
скорочуються і, більш того, може взагалі зупинитися виплата дивідендів.
Але акціонерний капітал продовжує функціонувати.
Слід відзначити і той факт, що акціонери не відповідають усім особистим
майном за діяльність товариства. Вони несуть лише обмежену
відповідальність у розмірі внесеного паю, тобто суми, виплаченої за
акції. Коли таке товариство зазнає краху, то його власний і резервний
капітали використовуються для задоволення претензій кредиторів і лише
залишок, якщо такий є, сплачується акціонерами. Власник акції не має
права вимагати від акціонерного товариства повернення вартості акцій за
їх номіналом. У той же час він може продати акцію на ринку цінних
паперів — фондовій біржі.
Розподіл одержаного прибутку здійснюється за рішенням правління
акціонерного товариства. При цьому частка прибутку використовується для
розширення масштабів виробництва і поповнення резервного капіталу, ще
одна частка його спрямовується на виплату зарплати і премій (тантьєм)
управлінському персоналу акціонерних товариств, також певна частка
виплачується державі у вигляді податків і процента кредиторам. Після
всіх цих відрахувань прибуток, який залишився, розподіляється між
акціонерами пропорційно кількості акцій, належних їм. Ця залишкова
частка прибутку й утворює дивіденд.
Величина дивіденду не є раз і назавжди даною і постійною. Вона може
збільшуватись або зменшуватись залежно від загальної суми прибутку,
отриманого акціонерним підприємством, і від розміру прибутку, який
розподіляється між акціонерами. У реальній практиці загальна сума
прибутку може зростати, у той же час як сума прибутку, що розподіляється
між акціонерами, залишатись без змін або навіть зменшуватись. Це
залежить від обраної стратегії та перспектив розвитку акціонерного
товариства. В окремі періоди загальна сума прибутку може залишатись
попередньою, а обсяг прибутку, що розподіляється, підвищитись за рахунок
нагромадженого раніше резервного капіталу.
Рішення про те, яка частка прибутку буде розподілена між власниками
акцій, а яка використана для інших цілей, приймається правлінням
товариства. Вирішальна роль тут належить власникам контрольного пакета
акцій.
Цінні папери: суть, роль, основні види.
Проблеми акціонування у перехідній економіці
Цінні папери з точки зору безпосередньої характеристики акціонерного
капіталу — це свідоцтва про участь у капіталі АТ, основними серед яких є
акції та облігації.
Курс акцій
та їх види
Грошова сума, яка зазначена на акції, називається номінальною вартістю
акції. Вона виражає з самого початку оцінку паю при заснуванні
товариства. Ціна, за якою продаються і купуються акції на ринку цінних
паперів, називається курсом акцій.
Яким чином визначається курс акцій?
Покупець купує акції для отримання по них відповідного доходу у вигляді
дивіденду. Тому, чим він (дивіденд) вищий, тим вищий курс акцій, і
навпаки. З цього боку, курс акцій прямо пропорційний величині дивіденду.
З іншого боку, купуючи акції, покупці разом з тим розраховують отримати
дохід на свій капітал не менший, ніж той, який вони могли б отримати,
якби віддали свій капітал у позичку за звичайний банківський процент.
Тобто покупець приймає рішення сплатити за акцію таку суму грошей, яка
при внесенні її в банк дасть йому змогу отримати такий же дохід
(процент), як і дивіденд за даною акцією.
Припустимо, що акція номіналом у 100 дол. приносить щорічний дивіденд,
який становить 9 дол., і що позичковий процент дорівнює 3, тобто на
кожну сотню доларів, які вкладені в банк, вкладник отримає щорічний
дохід у 3 дол. Щоб отримувати щорічно 9 дол., необхідно було б вкласти в
банк 300 дол. Але замість цього власник грошей може купити акцію, яка
приносить за рік ті самі 9 дол., заплативши за неї теж 300 дол.
Курс акцій, таким чином, прямо пропорційний величині дивіденду і
обернено пропорційний розміру позичкового (банківського) процента, що
можна виразити такою формулою:
,
де N — номінал акції, а дивіденд подану у процентах.
Якщо при попередньому дивіденді (9 дол.) рівень позичкового процента
знизиться з 3 до 2, то курс акцій підвищиться. За ту саму акцію, яка
раніше коштувала 300 дол., нині заплатять 450 дол.
Чому ж покупці погоджуються платити за акцію, номінальна вартість якої
100 дол., у кілька разів більшу суму? Справа в тому, що, заплативши таку
високу ціну, вони забезпечують собі дохід не менший, а, як правило,
більший, ніж той, який вони могли б одержати, поклавши цю суму в банк.
До того ж покупці сподіваються, що за умови розвитку акціонерного
товариства дивіденд перевищить звичайний (середній) позичковий процент.
Слід звернути увагу і на таку обставину. Хоча в середньому курс акцій
дорівнює капіталізованому (з розрахунку позичкового процента) дивіденду,
в кожний даний момент він безпосередньо залежить від співвідношення між
пропозицією і попитом на ці акції.
Для визначення руху курсу акцій на біржах визначають «індекс курсу
акцій». Він розраховується як середньозважена величина по певному колу
акцій. У це коло входить різна кількість компаній. Так, за правилом
розрахунку індекса акцій Нью-Йоркської фондової біржі (він називається
індексом Доу-Джонса), до бази індексу включають 30 промислових, 15
залізничних, 15 комунальних компаній. Зниження цього індексу сприймають
як ознаку погіршення економічної ситуації.
Розрізняють акції іменні та на пред’явника (відмінність між ними полягає
у процесі реєстрації та продажу), прості, або звичайні, і привілейовані
(різняться способом виплати дивідендів та їх величиною), а також
багатоголосі, одноголосі та безголосі (які розмежовуються за можливістю
їх власників брати участь в управлінні товариством)*.
З точки зору економічного змісту акцій заслуговує на увагу їх поділ на
привілейовані та прості. Привілейовані акції гарантують відповідний
(фіксований) щорічний дивіденд. У той же час на звичайні (прості) акції
його величина не є встановленою.
Привілейовані акції дають власникові право: на першочергове отримання
доходу у вигляді фіксованого дивіденду до номінальної вартості акцій; на
компенсацію доходу, недоотриманого в зв’язку зі скороченням прибутку АТ
у відповідному році (за рахунок резервного фонду); на пріоритетну участь
у розподілі майна акціонерного товариства в разі його ліквідації.
Власники привілейованих акцій не мають права брати участь в управлінні
товариством (компанією), якщо іншого не передбачено його статутом*.
Враховуючи, що власники простих, або звичайних, акцій несуть більший
ризик (ніж привілейованих), пов’язаний з діяльністю товариства. Їм
надається право обирати членів правління і вирішувати інші питання на
загальних зборах акціонерів.
Дивіденд може виплачуватися: кожний квартал, раз на півроку чи рік;
акціями (капіталізація прибутку), облігаціями і товарами. Акціонерам
може видаватись сертифікат акції (цінний папір), що засвідчує володіння
поіменованої в ньому особи певною кількістю акцій товариства.
Облігації
Загальна номінальна вартість випущених акцій складає статутний фонд,
який, наприклад, згідно із Законом України «Про господарські товариства»
(ст. 24) не може бути менший за суму, еквівалентну 1250 мінімальних
зарплат, виходячи зі ставки мінімальної зарплати, діючої на момент
створення акціонерного товариства.
Для збільшення обсягів капіталу, окрім акцій, акціонерні компанії
випускають облігації**. Облігації — це цінні папери, які дають право їх
власникам на одержання щорічного гарантованого доходу. Облігації, як і
акції, обертаються на ринку цінних паперів і мають свій курс, що
коливається під впливом зміни попиту і пропозиції та позичкового
процента.
На відміну від акцій, облігації не дають права голосу при вирішенні
справ акціонерного товариства, а виплачуваний по них дохід, як правило,
не перевищує звичайного процента. Вартість облігацій погашається
акціонерним товариством по закінченні відповідного терміну.
Фондова біржа:
сутність, основні операції
Фондова біржа — це спеціалізований фінансовий інститут, який зосереджує
купівлю і продаж цінних паперів, сприяє формуванню їх біржового курсу.
Створюється біржа як акціонерне товариство, засновниками якого можуть
бути торговці цінними паперами, котрі мають дозвіл на здійснення
комерційної і комісійної діяльності*.
Основними операціями фондової біржі є: проведення обліку цінних паперів
та надання рекомендацій по встановленню початкової котирувальної ціни;
організація оформлення угод з купівлі-продажу цінних паперів; виконання
централізованих взаєморозрахунків усередині біржового ринку цінних
паперів; здійснення централізованого інформаційного забезпечення і
курсового контролю; забезпечення правового оформлення угод та ін.
Фондова біржа відіграє суттєву роль в активізації та раціоналізації
процесів становлення і функціонування ринкових відносин. На жаль, за всі
роки ринкових трансформацій в Україні цей вид біржової діяльності не
дістав належного поширення. Причин тут багато. Це і концептуальна
«замороженість» процесів роздержавлення і приватизації, що не активізує
інвестиційну привабливість первинного ринку цінних паперів; і
нерозвинутість організаційного оформлення їх вторинного ринку; і
недостатній платіжний попит вітчизняних і ненадійність захисту прав
іноземних інвесторів тощо. Відсутнє й чітке правове забезпечення
механізмів котировки цінних паперів.
Тому діяльність фондових бірж в Україні повинна бути скоординована на
досягнення відповідного рівня централізації у масштабі країни, на що
орієнтує відповідна концепція, прийнята Верховною Радою України
(вересень 1995 р.). Процес централізації характерний і для
функціонування всесвітньо відомих бірж. Так, на початку травня 2000 р.
представники Лондонської та Франкфуртської фондових бірж оголосили про
намір злитися в міжнародну біржу. Британо-німецьке новоутворення, яке
контролюватиме продаж акцій на суму майже 4,3 трлн дол., буде найбільшим
за обсягом в Європі і четвертим у світі після Нью-Йоркської, Токійської
фондових бірж та НАСДАК, що торгує акціями технологічних фірм. При цьому
учасники даного «шлюбу» — колишні суперники — матимуть «розподіл праці»:
акції найходовіших компаній продаватимуться в Лондоні, а акції
високотехнологічних фірм — у Франкфурті.
Процес акціонування в Україні:
шляхи, проблеми
Вище було обґрунтовано, що створення акціонерних товариств у розвинутих
країнах пов’язано з еволюційним розвитком продуктивних сил, які, в свою
чергу, впливають на формування акціонерних відносин, вносячи зміни в їх
структуру. В Україні ж раптова поява таких відносин не була пов’язана з
підвищенням технічного рівня виробництва. За таких умов АТ не в змозі
забезпечити зростання реальних доходів робітників, селян, службовців і
навіть вітчизняних нуворишів. Внесення змін у систему акціонерних
відносин без адекватних процесів у технічній будові виробництва
призводить до розбалансованості економіки. Нові назви, якими б вони
привабливими не були, залишаються пустим звуком, якщо не підкріплені
відповідними матеріальними умовами.
Економічна теорія і практика підтверджують, що отримання відчутних
дивідендів може бути забезпечено за двох обставин:
За умови впровадження у виробництво продуктивнішої техніки, передової
технології, що веде до зниження витрат виробництва і збільшення прибутку
при незмінних цінах.
За рахунок підвищення цін, що забезпечує збільшення прибутку навіть при
зростанні витрат виробництва.
Акціонерні товариства в Україні позбавлені можливості досягти збільшення
прибутку у разі стабільності цін за рахунок технічного переозброєння
виробництва. Тоді і вдаються тільки до одноразового підвищення цін, що,
звичайно, впливає на матеріальне становище широких верств населення, в
т. ч. і акціонерів. Сподіватися на те, що відбудеться прискорене
оновлення основних виробничих фондів, не доводиться, бо більшість
підприємств, які випускають знаряддя праці, морально і фізично
застаріли, працюють не на повну потужність, а то й зовсім простоюють.
Одними грошовими знаками, яку б вони не мали високу номінальну величину,
не провести реконструкції виробництва. Отже, пріоритетним напрямом всієї
економічної політики має стати не кількісне збільшення акціонерних
товариств, а технічне вдосконалення суспільного виробництва.
В Україні на початок 2000 р. нараховувалось близько 20 млн акціонерів
(тоді як, наприклад, у Німеччині — тільки 4,5 млн). Таке величезне
розпорошення власності не дозволило сконцентрувати контрольні пакети
акцій, необхідні для ефективного управління підприємствами. Дана модель
стала наслідком рішення національних «ринкових реформаторів» про
сертифікатну приватизацію, тобто рішення, а точніше гасла про «роздачу
майна». Ми отримали безліч псевдовласників, але в нас так і не з’явилося
ефективного власника. Більше того, мільйони наших «акціонерів» навіть не
знають, де і як «працюють» їхні ефемерні акції і те, що вони можуть
продавати останні. Внаслідок такої приватизації ми дійсно не отримали в
особі новоявлених справжніх акціонерів нових справжніх власників.
Розвитку акціонерних товариств в Україні має сприяти здійснення дійової
державної політики корпоратизації. Згідно з Указом Президента України
«Про корпоратизацію підприємств» (від 15 червня 1993 р.) корпоратизація
— це перетворення державних підприємств, об’єднань, закритих акціонерних
товариств (з переважно державним капіталом) на відкриті акціонерні
товариства. Суттю корпоратизації є те, що володіння підприємством, його
фінансування залишаються державними. Державними органами призначається і
керівництво корпорації, проте управління змінюється. Корпорація дістає
повнішу економічну самостійність щодо процесу виробництва та контролю за
ним. Вона поєднує в собі привілеї державної власності та переваги
приватного управління.
При цьому, здійснюючи процес акціонування, слід враховувати, що
міжнародна експансія акціонерної форми підприємництва потребує від
відповідних державних інституцій України не тільки уваги, а насамперед
продуманого курсу, який би перекривав канали для нелегального бізнесу,
але не заважав бізнесу чесному, не націлював його на протиправні дії.
Література
Бєляєв О. О., Бебело А. С. Б 44 Політична економія: Навч. посібник. —
К.: КНЕУ, 2001. — 328 с.
* Перші акціонерні товариства виникли в Англії (англійська Ост-Індійська
компанія, 1600 р.) і в Голландії (голландська Ост-Індійська компанія,
1602 р.). Потім, у ХVII і ХVIII ст. були створені акціонерні товариства
у Франції, Німеччині, Данії та інших країнах. У XIX ст. такі товариства
дістали значного поширення, а у XX ст. акціонерна форма підприємств
стала пануючою в усіх розвинутих країнах. У США, наприклад, на частку
акціонерних товариств нині припадає понад 90 % валової продукції
промисловості.
* Своєрідний зв’язок цих капіталів можна образно проілюструвати таким
чином. Подібно тому, як тінь не існує без предмета, так і фіктивний
капітал не існує без реального. Рух фіктивного капіталу викривляє і дає
невірну уяву про рух реального капіталу. Коли гіпотетично, наприклад,
припустити, що всі цінні папери забрали інопланетяни в іншу галактику,
їх власники, безперечно, зазнають великих втрат, але реальний капітал
від цього не постраждає.
* Механізм утворення цього прибутку такий. Припустимо, що засновано АТ з
реальним капіталом в 1 млн дол. На цю суму засновниками випускаються
акції. Якщо, наприклад, передбачений щорічний фонд прибутків (для
виплати дивідендів), які розподіляються між акціонерами, дорівнює 90
тис. дол., а позичковий процент — 3, то в цьому разі акції на 1 млн дол.
будуть продані за 3 млн дол. З цієї суми 1 млн дол. спрямовуватиметься
на заміщення витрат засновників на реальні вкладення капіталу, а 2 млн
дол. становитимуть прибуток, який і буде привласнений засновниками.
* Це — загальноприйнята класифікація акцій у ринковій економіці. В
Україні на початку трансформації адміністративно-командної системи в
ринкову (до 1 січня 1992 р.) випускались такі категорії акцій: акції
трудового колективу; акції підприємства; акції акціонерних товариств. З
1 січня 1992 р. випуск акцій трудових колективів і підприємств
припинено, але вони могли обертатись на ринку ще протягом п’яти років.
До зазначеного строку підприємства (організації), які випустили вказані
акції, повинні були викупити їх або замінити іншими цінними паперами,
передбаченими Законом України «Про цінні папери та фондову біржу».
* Згідно з чинним законодавством України (Закон України «Про цінні
папери та фондову біржу») статутний капітал акціонерного товариства у
момент його заснування повинен складатися з обумовленого числа звичайних
акцій. Привілейовані акції не можуть бути випущені на суму, що перевищує
10 % статутного фонду. Випуск акцій здійснюється у розмірі статутного
фонду акціонерного товариства або на всю вартість майна підприємства
(державного), яке перетворене на акціонерне товариство. Додатковий
випуск акцій можливий, якщо всі раніше випущені акції повністю оплачені
за вартістю не нижче за номінальну.
** Згідно із Законом України «Про цінні папери та фондову біржу» (ст.
11) акціонерні товариства можуть випускати облігації на суму не більше
25 % від розміру статутного фонду і лише після повної оплати всієї
кількості випущених акцій.
* Членами біржі можуть бути юридичні та фізичні особи, які заплатили за
«місце» відповідні суми грошей, часто досить значні.
PAGE
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
