.

Шпаргалка

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 16040
Скачать документ

Шпаргалка

1.Виникнення та етапи розвитку ПЕ

ПЕ – належить до системи сусп. наук, вивчає такі сусп відносини і
закони, які належатьдо базових у житті сусп, оскількі вони – складова
сусп. в-ва.

Назва Економіка походить від грецького “Оikonomike” де Оікос – означ
будинок, госп, а Nomos – закон. Вперше термін застосував Арістотель у
3-тис до н.е. Протягом 17-19 ст виділислися такі основні етапи розвитку
ек. науки : Меркантелізм, фізіократи, класична ПЕ ( марксизм,
марженалізм ) Як система знань ек процесів та явищ ек наука почала
розвиватись лише в 16-18 ст, коли ринкове господарство почало ставати
загальним. Стародавні мислтелі досліджували проблеми введення дом госп,
грошей, податків, торгівлі, тобто лише окремі сторони ек процесів. ПЕ –
вивчає такі сусп відносини і закони, які належать до базових в житі
суспільства оскільки є складовими суспільнового в-ва

Меркантелізм – (Антуан де- Монкрентьєн, Манн, Юм) Вони важали що джерело
багацтва – сфера обігу, торгівля, а саме багацтво ототожнювали з
накопиченням грошей (золото срібло). Термін ПЕ – запропонував де-
Монкрентьєн у своїй праці “закони сусп господарства (трактат з ПЕ)” –
1615р

Фізіократи – (Француа Кене, Тюрго, Мірабо, Норе) акцент доследження
перенесли на природу і в-во, але джероло багацтва – тільки праця у СГ.
Усі інші сфери безплідні, аа праця у них лише покриває витрати на їхнє
існування.

Класична ПЕ –( Уільям Петі, Сміт, Рікардо) виникла з розвитком
капіталізму, її представники зосереджують увагу на аналізі ек явищах і
закономцірностяхї розвитку всіх сфер в-ва. Саме вони започаткували
трудову теорію вартості, а ринок розглядають як саморегулюючу систему. В
цей період ПЕ зявилась як наука.

Марксизм – ( Маркс, Енгельс) досліджували систему законів капіталістич
суспільства з позиції роб класу. Зробили аналіз розвитку форм вартості,
запропонувапли концепції додаткової вартості, грошей, продуктивності
праці, відтрорення, ек криз, земельної ренти. Досліджували виробничі
відносини в процесі в-ва.

Маржиналізм- (Менгер, Візер, Джеванс, Вальрас) виник в Австралії
19-20ст. Ця теорія що пояснює ек процеси та явища, виходячи з
використання граничних, крайніх, величин, які характерезуютьне внутрішню
сутність самих явищ, а їхню зміну у звязку зі зміною інших явищ. Включає
3 школи : Австалійська, Англійська, Амереканська.

Сьогодні існують різні підходи до вирішення ек проблем: Неокласицизм,
кейнціанство, інституціоналізм, неокласичний синтез…

2.ПЕ, Обєкт, Предмет

Пе – фундаментальна методологічна частина ек науки, що розкриває
сутьність законів функціонування і розвитку ек систем у різні історичні
епохи.

Обєкт ПЕ- економічне життя суспільства. цей обєкт вивчають понад 50
окрпемих наук. Пе насамперед вивчає соц-ек віднеосини людей в їх єдності
і взаємодії з продуктивними силами та політ, ідеол, соц інститутами

Предмет ПЕ – складний та багатогранний тому неможлоиво дати чітке
визначення, яке було б правильне для сіх етапів розвитку. ПЕ, вивчаючі
реальні ек процеси, постійно є в пошуку і розвитку. Предмет змінюється і
уточнюється.

Еволюція визначення предмета ПЕ: 1) Давньогрец і давньорим мислителі :
вчення про закони дом госп

2) Мернкантелісти фізікрати : наука про створ, примнож, та розподіл
багацтва нації

3) Класична Пе та Марксизм : наука про виробничі відносини і закони, що
управляють в-вом, розподілом, обміном та спожив благ.

4)сучасні західні економісти : А)П. Самуельсон : наука про дії людей у
процесі вибору обмежених ресурсів для в-ва. Б) Макконнелл, Брю:
ефективне викорис обмеж виробнич ресурсів або управління ними з метою
досягнення макс задоволення потреб.

Пізнаючі Закони, Пе показує, як люди і сусп мають вибирати рідкісні
ресурси, розподіляти і обмінювати з метою макс задоволення потреб

3. Економічна теорія і політ економія: проблеми взаємозв’язку. Позитивна
і нормативна політ економія*

Політекономія-складова частина економічної теорії. Економічна теорія
складається з політекономії, макроек-ки, мікроек-ки, історії економічних
вчень. В цілому економічна теорія є методологічною основою всіх
економічних дисциплін., Об”єктом економічної теорії є ек-ка в цілому.

Термін “політ економія” щодо економічної теорії був застосований ще у
1615 році. Цей термін можна трактувати як науку про ведення господарства
в державі, суспільстві.

А політекономія – суспільна наука. Вивчає відносини між людьми в процесі
їх виробничо-господарської діяльності. Ек-чні відносини – відносини 1) з
приводу економічного поєднання робітників з засобами вир-ва; 2) з
приводу організації виробничого процесу; 3) з приводу присвоєння й
використання результатів вир-ва.

Отже, політекономія та економічна теорія є тісно взаємопов”язаними
науками та явищами, які переплітаються у своєму існуванні.

Позитивна – описує факти, наявні процеси, має об’єктивний хар-р

Нормативна – містить оцінні судження якихось людей, позатеоретичні
судження. Приклад нормативно-догматичної політ ек-кії.

4.ЕК закони, Принципи Категорії

Ек закони- відбивають найсутєвіші, стійкі, такі що постійно
повторюються, причинно наследкові взаємозалежності і взаємозвязки ек
процесів і явищ. Закони виражають сутність ек відносин. Разом створюють
систему ек законів: 1) всезагальні – діють протягом історії людства.
2)особливі – діють протягом декількох ек систем. 3) специфічні – діють в
межах однієї-ї ек системи 4) стадійні – в межах перехідної економіки.

Ек принципи – теоритичні узагальненя, які відображ тенденцію розвитку ек
систем. Мають менш обовязковий характер ніж закони.

Ек категорії – абстрактні, логічні теор поняття, які виражають суть ек
процесів та явищ ( наприклад капітал, ринок, попит…)

Залежно від мети ПЕ поділяють на позитивну і нормативну. Позитивна –
ставить за мету всебічне пізнання реальних ек процесів, відповідає на
питання : які вони є. Нормативна – зясовує обєктивні процеси, дає їм
оцінку, робить висновки, рекомендації для вдосконалення ек системи,
відповідає на питання : як має бути.

5. Методи ек досліджень

Як і будь яка наука, ПЕ використовує як загально наукові. Так і
спецефічні методи дослідження. Розглянимо детально кожний з них: 1)
Діалектичний метод, основа якого заклали давньогрецьки мислителі і
розвинув Гегель. Він грунтується на принципах, що усі явища та процеси
постійно розвиваються і змінюються, розвиток будь якого явища іде від
простого до складного, рушійною силою розвитку, що зумовлює перехід від
простого до складного, є єдність та боротьба протилежностей.
Діалектичний метод передбачає застосування методу наукової абстракції.
2)метод наукової абстракції полягає у звільнені уявлень про предмет
дослідження від всього випадкового, одиничного, тимчасового та у
виявлені в ньому сутєвого, постійного, типового. Результат методу – теор
абстракції, наукові поняття, категорії ек закони. 3) аналіз і синтез.
Аналіз являє собою процес розкладання цілого на окремі частини, а синтез
– поєднання різних елементів в єдине ціле. Аналіз дає можливість вивчити
окремі боки субєкта, зоробити ряд наукових абстракцій, виявити певні
поняття. Наступне поєднання їх пад час синтезу призводить до більш
глибокої сутності цілого. Агаліз і синтез взаємоповязані,
взаємодоповнюючі і складають разом один з найпошириніших методв
дослідження. 4)Стаститичний метож – застосовується практичною діяльністю
що до управління економікою. Використовує обтимальні дані статистики у
кількісному аспекті, досліджує масові явища, виявляє тенденції розвитку.
5) економічне моделювання – зпрощена картира реальності, абстракція,
узагальнення ек дійсності. Дозволяє не лише краще зрозуміти механізм
фінансування сучасної ек, а й передбачити стан її в майбутньому 6)
експерементальний метод передбачає активне втручання у перебіг
дослідження, що характерезує розвиток НГ вцілому або в окремих ланках, в
реальних або в спецц створених умовах. Суть методу в тому, щоб дослідити
поведінку конкретного обєкта або процесу під впливом деяких чинників.
Використовується для перевірки гіпотез і побудованих теорій.7) метод
індукції і дедукції. Метод індукції означає виведення узагальнеь
теоретичних висновків на основі вивчення окремих фактів. Він
доповнюється методом дедукції – побудова узагальнюючих теоретичних
висновків, і стеність яких перевіряється аналізом явищ, що до яких цей
висновок зроблений. Зайтосовується після того, як накопиченно та
теоретично обгрунтовано емпірічний матеріал з метою його систематизації,
виведення усіх наслідків і узагальнень. Ці два методи взаємоповязані.
Також ПЕ використовує і багато інших методів(математ, порівняльний,
графічний, поєднання іст і логіч підходів)

6. Функції політ економії. *

Політекономія вивчає відносини між людьми в вирішальній сфері їх
життєдіяльності: у виробничо-господарській ек-чній діяльності. Значення
політекономії в житті суспільства може бути охарактеризоване її
функціями.

Політекономія як одна з галузей наукового знання, виконує:

1)пізнавальну функцію – нарощування інтелектуального потенціалу
суспільства, розширює науковий кругозір людей, озброює їх знаннями
об’єктивних законів економічного розвитку суспільства

2) методологічну. Політекономія є методологічною основою всіх
економічних наук. Це свого роду економічна філософія.

3) практичну. політекономія – теоретична основа економічної політики
держави, підприємств, фірм. На основі її законів та теоретичних
висновків органи держуправління, фірми визначають свої програмні цілі,
економічну стратегію і практику.

4) прогностична – п ек спроможна дати приблизний ек прогноз розвитку
країни чи підприемства на певний період

5) ідеологічну. Політекономія формує погляди, суспільні ідеї, суспільну
свідомість. Є вихідною основою формування економічного і політичного
мислення.

7. Політ економія та обгрунтування економічної політики.*

Економічна політика – концентрований, науково обгрунтований комплекс ек
заходів на макро і мікро рівнях щодо ефктивного та раціонального
функціонування ек поцесів (система заходів, щодо рац функціонування
ек-ки)

Теореичною базою ек політики є політична економія.Двому сторонами ек
політики є Ек стратегія та ек тактика.

Ек стратегія – розробка довгострокових завдань виділення приорітетів
розвитку.

Ек тактика – засоби, форми, методи, за допомогою яких злійснюється ек
стратегія.

8.Виробництво. Фактори В-ва

В-во та потреби нерозривно звязані між собою, протезакони розвитку
потреб не збігаються з законами в-ва. Основ закон в-ва: Закон
обмеженості ресурсів. Основний закон сфери особистого споживання: Закон
неухильного зростання потреб суспільства, які в-во має задовольнити.

Сусп в-во – сукупна організована дільнісять людей із перетворення
речовин і сил природи з метою створення матеріальних і не натеріальних
благ, якіб задолольнялиб різноманітні потреби сусп.

У будь якому сусп системі перед в-вом стоять 4 питання: що і в якій
кількості виробляти, Як виробляти, для кого виробляти, в яких соц ек
умовах. Будь якому в-ву властиві риси: 1)має безперервний характер
розвитку, постійно відтворюється. 2) Завжди є суспільним. 3) є важливою
складовою соц ек системи. 4) виникнення ек відносин між людьми –
виробничих.

Основні фактори в-ва: 1)робоча сила – сукупність фізичних і розумових
здібностей людин, її здатність до праці. Праця – фіз та інтеректуальна
діяльність людини, спрямована на виготовлення благ і надання послуг.2)
Засоби в-ва, що поділяються: А) Засоби праці – річ або комплекс речей,
за допомогою яких людина діє на предмети праці ( споруди станки машини )
Б) предмети праці – матеріали, які обробляються у процесі виробництва: І
) речовина впереше відокремлена людиною від природи( вугілля глина
пісок), ІІ ) Предмети праці що пройшли певну обробку ( борошно пряжа )
3) Земля – як фактор в-ва включає землю (СГ, ЛР, ВР, Корисні копалини)
4) В ринковій ек виникає новий фактор в-ва – підприємницькі здібності.

НТП сприяє постійному зародженню нових складових процесу в-ва, які
набувають такого великого значення, що перетворюються на самостійні
фактори, на сучасному етапу до факторів в-ва можна віднести науку
інформацію екологію. Потреби мають діалектичний звязок з в-вом. В-во не
тільтки задовольняє, а й створює умови для нових потреб. Взаємодія в-ва
і потреб підкоряється закону зростання потреб і закону розвитку факторів
в-ва. Суспільне в-во поділяється на 2 сфери : Матеріальне( сукупність
галузей та сфер, що виробляють матеріальні блага і надають матеріальні
послуги:промисловіть, СГ, будівництво, комунальне госп., транспорт
звявок торгівлі.), Не матеріальні (задовольняють соціальні і духовні
потребиохорона здоровя, освіта, спорт). Сьогодні більшого значення
набуває не матеріальне в-во

9. Обмеженість виробничих ресурсів. Крива виробничих можливостей.

Виробнийчий потенціал суспільства- сукупність вироб ресрсів, тобто
факторів виробництва з урахуванням їх обсягу, структури, якості,
технічного рівня. В основі оцінки виробничого потенціалу лежить факт що
ресурси обмежені.(колись країна може виробляти лише певну кількість
продукції). Збільшити в-ва одного продукту можна при зменншені
виробництва інтого. Самуельсон називає це межею виробничих можливотсей

Вмінені витрати – характерезують роцес перерозподілу ресурсів: від якої
кількості одного продукту ми повинні відмовитись щоб отримати інший.

Закон зростання вмінених витрат показує: кількість певних одиниць
продукту, від яких суспільство має відмовитись для в-ва інших продуктів,
зростає вміру збільшення обсягів в-ва одного із альтернативних
продуктів. Існує протиріччя між потребами і ресурсами, воно лежить в
основі ек розвитку породжує проблему вибору, оскільки потреби –
безмежні, постійно зростають, а ресурси – обмежені, вичерпні,
рідкістні.

9. Обмеженість виробничих ресурсів. Крива виробничих можливостей.*

Закон обмеженості ресурсів стверджує таку невідворотну істину – блага і
ресурси є обмеженими, а потреби безмежні. Отже існує межа вивобничих
можливостей для вир-ва будь якого продукту, і якщо ми хочемо підвищіти
його вир-во, то мусимо зменшити вир-во якогось іншого. Межа виробничих
моливотсей показує максимальону кілкість продукції, яку може виробити
ек-ка в умовах наявного рівня технологіч-ного розвитку і наявних
факторів вир-ва.

10.Ек потреби Суспільства, їх суть Класифікація

Птреба – нужда в чому небуть обєктивно необхідному для підтримки
життєдіяльності розвитку людини, колективу, нації, суспільства. Це –
внутрішній імпульс до активності ек субєкта.

Класифікація за обєктами: біологічні( Їжа одяг житло), соціальні
(спілкування визнання), Духовні( творчість)

Класифікація за субєктами: 1)індивідуальні, колективні, суспільні.
2)домогосподарств підприємств держви. 3) Соц ек класів та соц ек груп.

За характером винектення : первинні і вторинні

За нагальністю задоволення: перчошергові ідругорядні.

За можливостями задоволення: насичені( мають межу задоволення), та
ненасичені.

Потреби – постійні, вони – продукт розвитку суспільства, тому їх
характер структура може змінюватися. Потреби мають діалектичний звязок з
в-вом. В-во не тільтки задовольняє, а й створює умови для нових потреб.
Взаємодія в-ва і потреб підкоряється закону зростання потреб і закону
розвитку факторів в-ва.

11.Корисність продукту.

Користність, ціність та рідкість товарів були введені представниками
неокласичної теорії

Корисність – здатність продукту задовольняти потреби людини. Вона –
індивідуальна для кожного. Користність показує ступінь задоволення, яку
отримує конкретка людина від споживання певного блага.

Ціність – оцінка ступення корисності блага людиною. Це теж субєктивна
категорія. Неокласики важали що користність блага може надавати затратам
праці суспільно необхідному характеру. Ціність є функцією витрат праці і
функцією користності.

Рідкість товару – характеристика ек благ, що відображає обмеженість
ресурсів для задоволення безмежних потреб людей.

Теорія граничної корисності розроблялась маржоналістами. Гранична
корисність – додаткова користність, яку отримує споживач від додаткової
одиниці продукту. При цьому мають значення кількість продукту, рідкість,
момент початку вживання

Закон спадної граничної користності: уміру задоволення потреб одним чи
іншим товаром користність цього продукту для людини зменьшується, вона
меньше цінує і купуватиме за нижчіми цінами.

12.Ек інтерес. Єдність і суперечності в системі інтересів

Ек інтерес – форма вияву ек потреби, у свідомлене прагнення ек субєктів
задовольнити їх, обєкивний спонукальним мотив ек діяльності.
Потреба->Інтерес-> Діяльність

Субєкти ек інтересів : індивід, дом господарство, колектив, держава

Обєкти : ек блага (товари послуги інформація). За обєктами
класифікуються на майнові, фінансові, інтелектуальні.

За часовою ознакою: поточні, перспективні.

За важливістю: головні, другорядні.

Субєкти ек відносин виражають спецефічні ек інтереси: 1) ек інтерес
домогосподарств : максималізація корисних благ з урахуванням існуючих
цін та доходів. 2) ек інтерес підприємців: максималізація прибутку,
зниження витрат, підвиження конкурентноспроможності продукції. 3) ек
інтерес держави : реалізація потреб суспільства вцілому.

Всі ці інтереси дуже суперечливі між собою тому спосіб їх узгождення є
дуже важливим. Можна навести такі приклади:а) субординоване
підпорядкування одних іцнтересів іншим, як в командно адміністративній
ек: державний інтерес- колективний – особистий б) координоване
узгодження різнобічних інтересів усіх субєктів : інтерес споживача(
головний)- інтерес виробника – державний – інтерес споживача – як у
ринковій економіці. Саме взаємодія потреб та інтересів субєктів є
рушійною силою ек розвитку.

13.Ек система: її сутність та структурні елементи

Система – сукупність взаємоповязаних і розміщених у певному порядку
елементів певного цілісного утворення. Кожна система має такі риси:
цілісність, загальна мета, саморух, упорядкованість, стійкість,
самоорганізація.

Економіка – багатовимірна система що має багато елементів, що
взаємодіють і взаємоповязані. Кожна система має закони розвитку. Різні
вчені по різному визначають ек системи:

1)Марксиський підхід( формаційний) складається з базису і надбудови, що
утворюють соц ек формацію. Соц ек формація – ек система на певному етапі
розвитку. Базис – спосіб в-ва ( діалектичний взаємозвязок продуктивних
сил і взаємовідносин). Надбудова- підпорядкована базису, включає
політику, ідеологію мораль, традиції. Визначають первісно общиний,
рабовласницький, феодальний, капіталістичний та комуністичний способи
в-ва. Головним ядром кожного способу в-ва є панівна форма власності,
саме тому розвиток є послідовною зміною одного способу в-ва іншим

2)Цивілізаційни підхід – базується на таких методологічних принципах: а)
пізнання системи в єдності ек та соц культур елементів. Б) посилення
ролі людського фактору у суспільному розвитку. В) природно еволюційна
поступальність істор процесу.

В центрі цивілізації стоїть людина( її потреби- повна ціність цього
підходу), потім сусп ціності людства ( право на життя. Свобода
творчості, право на само вираження), і національні елементи цивілізації
( економічні, соц, куль, політ, релігійні) . Представники цього підходу
виділяють такі етапи : аграрне суспільство( ек розвиток відбувається
завдяки зовнішнім силам), індустріальне (внутрішній мотор розвитку у
формі підприємницької діяльності), постіндустріальне (основні моменти
розвитку : наука, інформація).

14.Продуктивні сили як матреліальна основа політ системи

Продуктивні сили – це система факторів в-ва, яка забеспечує перетворення
речовин природи відповідно до людських потреб, створює матеріальні та
духовні блага. Бувають природні, суспільні, загальноінтелектуалізовані.

Ек відносини – відносини і звязки між людьми, що виникають під час сусп
в-ва, розподілу, обміну і споживання благ і послуг. Складовими системи
ек відносин є техніко економічні, організаційно економічні, соціально
економічні відносини.

Техніко економічні відносини – відносини між людьми з приводу
використання знарядь та предметів праці у процесі в-ва, за допомогою
яких вони впливають на сили природи і створюють блага.

Організаційно економ – виражаються у спеціалізації, кооперувані,
комбінувані в-ва, його концентрації, обміні діяльністю між людьми

Соціально економ – відносини власності в економічному значенні цього
поняття. Вони зумовлюють специфіку ек системи, її соц структуру система
влади – найбільш важливі.

14. Продуктивні сили як матеріальна основа економічної системи.*

Продуктивні сили – це єдність матеріально-речового та особистого
факторів вир-ва. Головну роль ут відіграє особистий фактор – людина, яка
створює засоби вир-ва, приводить їх у дію. Людини – головна продуктивна
сила суспільства. Разом з тим засоби вир-ва і насамперед знаряддя – це
найреволюційніший елемент продуктивних сил. Вони швидко змінюються,
вдосконалюються, що пов’язано з розвитком людини, підвищенням її
освітнього, кваліфікаційного рівня, поліпшенням організації праці та
управління.

Саме продуктивні сили є серцевиною, основою ек с-ми, і саме на основі
прод сил, виробничіх відносин і сусп поділу праці можна виділити ті чи
інші особливості, які призводять до диференціації ек с-м

15. Сусп поділ праці і його роль в розвитку прод сил.*

Сусп поділ праці – просес диференціації вир-чої діяльності, що
супроводжується прикріпленням групи виробників за певними видами вр-чої
діяльності.

сусп поділ праці є загальний (поділ прод сил на великі сфери – пром і
сг), частковий (поділ найбільших галузей, одиничний (всередині підпр-ва)

Сусп поділ праці – це форма існування прод сил; підс-ма економічних
відносин сусп-го вир-ва; форма організації взаємодії виробничих сил і
економічних відносин; спосіб функціонування економічних виробничих
відносин.

16. Ек-чні відносини як суспільна форма функціонувння продуктивних сил.*

Ек-чні відносини – відносини між людьми, що виникають в процесі сусп
вирва, розп, об і спож вироблених благ.

Прод сили не можуть самостійно складати всю ек с-му, необхідно
враховувати спосіб органнізації ек с-ми, тобто ек відносини, які
приводять в рух продуктивні сили. саме поєднання ек відносин та прод сил
визначає спосіб вир-ва.

ек відносини включають у себе відносини, що виникають під час вир-ва,
розп, об і споживання.

Вир відносини передбачають: привласнення предметів природи, поєднання
людського ресурсу із засобами вир-ва, відносини що до привласнення
засобів вир-ва.

У сфері розподілу це відносини привласнення створеного родукту

Обміну – купівля-продаж товарів

Споживання – між виробниками тов і послуг та їх споживачами.

17. Суть і структура ек відносин

Ек відносини – відносини і звязки між людьми, що виникають під час сусп
в-ва, розподілу, обміну і споживання благ і послуг. Складовими системи
ек відносин є техніко економічні, організаційно економічні, соціально
економічні відносини.

Техніко економічні відносини – відносини між людьми з приводу
використання знарядь та предметів праці у процесі в-ва, за допомогою
яких вони впливають на сили природи і створюють блага.

Організаційно економ – виражаються у спеціалізації, кооперувані,
комбінувані в-ва, його концентрації, обміні діяльністю між людьми

Соціально економ – відносини власності в економічному значенні цього
поняття. Вони зумовлюють специфіку ек системи, її соц структуру система
влади – найбільш важливі.

18. Ммеханізм дії і використання економічних законів.*

Економічний закон виражає внутрішній, суттєвий, сталий, зв’язок між ек
явищами та процесами, який має причинно-наслідккову залежність

Сукупність ек законів становить єдину сис-му, тому жоден закон не має
прояву без інших, тобто їх дія виражається як тенденція.

Механізм дії ек законів – сукупність об’єктивних зв’язків і залежностей
між явищами та процесамиек життя. Основи його функціонування:
об’єктивність, системність, суперечливість. Проте це не означає, що
сус-во повинно сліпо підкорятися їм, адже люди можуть діяти в межах цих
законів, і таким чинов тільки використовувати їх на свою користь.

Таким чином механізм використання ек законів полягає у їх пізнанні,
постановці цілей і визначення шляхів їх досягнення, що не йдуть в розріз
з даними законами.

Використання закону вартості дає змогу вирішувати виробляти чи не
виробляти якісні товари, чи впроваджувати нову техніку, поводити себе
активно чи пасивно, ризикувати чи не ризикувати.

Використання законів попиту та пропозиції регулює суспільне вир-во та
розподіл суспільних ресурсів між різними сферами вир-ва. Він дає змогу
обирати саме ті товари, які користуються попитом та пропонувати їх на
ринку.

Закон економії часу є першим економічним законом, що примушує
товаровиробника економити ресурси.

Закон грошового обігу допомагає зрозуміти принципи функціонування
фінансової та валютної систем суспільства.

Активне використання економічних законів не лише підприємцями та
товаровиробниками, а й пересічними громадянами є запорукою стабільного
функціонування сусп-го господарства та всієї економічної системи
суспільства в цілому.

19. Типи і еволюція економічних систем. Теоретичні підходи до
класифікації ек с-м.

В ек-чній літературі визначають різні моделі, типи економічних систем.
Класифікація їх залежить від різних критеріїв. Головними з них є
домінуюча форма влвсності, технологічний спосіб вир-ва, спосіб
управління і коорднинації економічної діяльності тощо. Поширеною є
класифікація економічних систем за технологічним способом вир-ва, рівнем
розвитку продуктивних сил. Розрізняють доіндустріальне суспільство –
економічну с-му, в якій домінує ручна праця; індустріальне суспільство,
основою якого є машинна праця; постіндустріальне суспільство, що
грунтується на автоматизованій праці, оснащеній комп’ютерною
інформацією.

Ринкова ек-ка – різноманітність форм власності при домінуванні
приватної, панування товарно-грошових відносин, свобода підприємництва,
конкурентний механізм гсподарювання, матуріальне стимулювання, вільне
ціноутворення, регулююча економічна роль держави, особиста свобода,
домінування індивідуального інтересу тощо.

Адміністративно-командна с-ма заснована на пануванні державної
власності, одержавленні народного господарства, відсутності конкуренції,
директивному плануванні, неринкових господарських зв’язках, зрівняльному
характері розподілу, ігноруванні законів товарно-грошового обігу тощо.

Змішана економічна с-ма – різноманітність форм власності та
господорювання, якісні зрушення у відносинах приватної власності,
конкурентний механізм, значна економічна роль держави, прогнозування
соц-економічних процесів. Огбов’язковими особливостями змішаної ек-ки є
її високий ек розвиток та соціальна направленість.

Перехідна економічна с-ма характерна для країн, які звільнились від
недоліків адміністративно-командної системи. В таких умовах
трансформаційні проецси відбуваються суперечливо, бурхливо, з гострими
соц- ек-чними потрясіннями, кризовими явищами.

20. Власність як економічна категорія.

На сьогоднішній день проблему власності досліджують такі впливові
напрямки як марксизм, постмарксиські концепції, неоінституаналізм, що
повязували істор процес з розвитком відносин власності . марксизм і
неоінституціоналізм розглядають власність з різних точок зору: марксизм
застосовує категорію відносини власності, а неоінституціоналізм базовим
поняттям має права власності. Згідно з м* трактовкою, власність виражає
відносини між людьми з приводу привласнення речей (є ек категорією
головною рисою якої є не річ і не відносини людей до речей, а те, ким і
як привласнюється річ). Власність розкривається через категорії
користування, володіння, розповсюдження, відчуження, привласнення.

Ек теорія прав власності виступає альтернативною концепцією, це новий,
перспективний, суперечлевий напрямок, що спирається на багато різних
концепцій, які визначаютсья як неоінституціоналізм. Рональд Коуз коли
запропонував це понняття мав на увазі все витрати, що повязані із
здійснення обміну на відкритому ринку.

Субєктами власності є фіз або Юр особи, що вступають у відносини
власності, а обєктами – все те, що можна привласнити або відчужити

21. Структура власності: типи, види, форми.*

Функціонуванню власності притаманне багатоманіття форм.

По об’єктам власності розрізняють: 1) власність на фактори вир-ва, в
тому числі на засоби вир-ва, робочу силу; 2) власність на предмети
споживання; 3) інтелектуальну власність.

По суб’єктам розрізняються такі її соціальні форми: 1) індивідуальна; 2)
колективна; 3) державна.

В ряді випадків при аналізі економічних відносин виділяють дві соціальні
форми власності: 1) приватну; 2) державну.

На основі індивідуальної, колективної, державної власностей шляхом
об’єднання майна виникають и функціонують різні змішані форми власності,
в тому числі за участю іноземних громадян та юридичних осіб.

За способомпоєднання роб сили і засобів вир-ва розрізняють два типи
власності: трудова (общинна, сімейна, фермерська) та експлуататорська

За видами власність може бути приватною (права власності належить одній
особі) і суспільною (права власності належать багатьом особам,
колективу, сус-ву)

В зв’язку з істор розвитком сус-ва виділяють чотири форми власності:
рабовласницька, феодальна, капіталістична і суспільна.

22. Відносини власності на фактори вир-ва і хар-р їх поєднання.Права
власності

Відносини власності беруть свій початок у вир-ві. Вир-во – не лише
процес створення життєвих благ, це також процес їх присвоєння людьми, у
відповідності з їх участю у вир-ві.

Власність не лише результат та одна з істотних рис вир-ва, а і у зв’язку
з безперервністю виробничих процесів, вона є непремінною предпосилкою
вир-ва.

Виробниче присвоєння – це первинне та початок власності, подальший рух
відносин власності здійснюється у формах відчудження та вторинного
присвоєння на стадіях розподілу та обміну.

Відносини власності є системостворюючим фактором у всій системі
економічних відносин, а тому і основою існуючого строю. У зв’язку з цим
вони законодавчо закріплюються та захищаються державою. В результаті
ек-чні відносини власності отримують юридичну форму, а їх суб’єкти
наділяються правом власності.

У характері поєднання факторів вир-ва відображається сукупність
важливих соц-економічних рис тієї чи іншої економічної системи, її
виробничих відносин.

Ек-чні відносини власності первинні, фундаментальні, бо вони виникають у
вир-ві та розподілі об’єктів власності в кінцевому випадку визначається
участю людей у виробничо-господарській діяльності. Право власності
вторинне, похідне, однак шляхом законодавства держава може активно
впливати на розподіл матеріального багатства в країні.

Права власності – санкціонована суспільством поведінка людей що до
використання обмежених ек благ, тобто права власності визначають норми
поведінки, формальні і не формальні правила, згідно з якими регулюється
доступ до обмежених виробничих ресурсів і здійснюється ек діяльність в
суспільстві. В цій теорії прав власності будь який обмін є обміном
пучками правочиностей. Система прав власноті, що складається з 11
елементів, була впроваджена анг. Юристом Оноре: 1) право володіння. 2)
користування . 3) упраління 4) право на дохід 5)на безпеку 6) право
суверена на капітальну вартість 7) право на передачу благ у спадок
8)заборона на використання шкідливим способом 9) право на
відповідальність 10) право на безстроковіть володіння 11) “ Зворочтій”
характер прав власності.

23.Тенденції розвитку відносин власності( структура?)

Субєктами власності є фіз або Юр особи, що вступають у відносини
власності, а обєктами – все те, що можна привласнити або відчужити

Розглянимо детально структуру відносин власності в окремих суспільствах.

1)Аграрне – Домінуючий ресерс- земля, права власності – право володіння,
використання, розпорядження, форми власності – приватна і державна,
внутрішнся структура відносин власності: домінування відносин володіння.

2) Індустріальне – домінуючий ресурс – капітал, права властності – весь
пучок прав власності, форми власності на першому етапі – приватна, а
зараз – і приватна і державна, і колективна, внутрішня струтура форми
власності на першому етапі – домінували відносини відчуження і
привласнення, на другому – акціонерна власність.

3) постіндустріальне : домінуючий ресурс – знання, права власності –
подальше розщеплення, комбінування та спеціалізація прав властності,
форми властності – розширення різноманітністі форм власності, внутрішня
структура відносин власності – відносини всекористування.

Форма власності – конкурентне явище, що знаходитья на поверхні та
поєднує в собі ек та юр аспекти на основі якого небуть критерія (
найпоширеніший – по субєктах ). Розглянимо форми власності та
господарювання, характерні для етапу розвиненої ринк ек : приватна, (
індивідуально трудова, з найманою працею), державна ( загально державна,
муніцепальна), колективна (картерська, акціонерна, кооперативна,
громадських організаціій).

В Україні існують форми підприємств. Що засновані на колективній
власності: ТОВ, ТДВ…

ТОВ – товариство з обмеж відповідальністю( відповідальність по
забовязанням підприємства обмежується внесками засновників в статутний
фонд)

ТДВ – товариство з додатковою відповідальністю (відповідальність по
забовязанях підприємствах включає не лише внески в статутний фонд, а й
додаткові кошти, що фіксуються в юр документах підприємства.

Ще одним видом є командитні товариства що обєднують участників ТОВ і
ТДВ.

Акціонерні підприємства – закриті і відкриті акціонерні товариства.

24.Натуральна( традеційна) форма організації в-ва

Форма сусп в-ва – певний спосіб організації госп діяльності. Існує 2
форми: натуральна і товарна. Натуральне господарство – тип організації
в-ва коли люди виробляють продукти для задоволення власних потреб, коли
продукти не набувають товарної форми. Основними рисами натур госп є : 1)
замкнутість ек дяльності, коли кожна госп одиниця відокремлена,
спирається на власні ресурси, забеспечує себе всім необхідним для життя,
основано на ручній праці, примітивних засобах в-ва. притаманне просте
відтворення. 2) відсутність обміну, тобто продукти розподіляються між
учасниками господарства. 3) натуральне господарство виступає основною
формою сусп в-ва в аграгному доіндустріальному сусп. 4) домашня
промисловість і СГ є економічними основами натур госп.( ковальське
гончарне столярське в-во)

25.Товарна форма організації в-ва

Товарне в-во – форма організ сусп госп, коли продукти воробляються не
доя власного споживання виробниками, а для обмінута продажу на ринку.
Воно виникло на базі натоурального, існує біля 7 тис років.

Субєктами товарного виробництва є товаровиробник і покупец, а Обєктами
виступає все те що виробляється на ринок.

Розглянимо умови виникнення цієї форми :

1)сусп поділ праці – спеціалізація виробників на виготовлені певних
продуктів або на певних видах діяльності. Протягом історії відбулоя 2
таких поділи: а) відокремлення землеробства від твариництва
б)відокремлення ремесла від СГ. Ремесло – дрібне в-во, яке засноване на
особистій праці виробника і ручному інструменті. Саме ремесло сприяло
виготовленю продуктів для обміну

2)ек відокремленіть виробників, основою якої є приватна власність
(товаро виробник сам вирішує що, як, скільки, з ким, на я ких умовах
виробляти і обмінюватись).

Основними рисами товарного в-ва є 1) основою виступають різні
відокремлені госп одиниці, що мають певну спеціалізацію 2) приватна
власніть на засоби в-ва 3) обмін товарами 4) наявність ринку, що
підпорядковує все. Поява законів ринку: вартість, попит і пропозиція,
грошовий обмін, конкуренція. Існують такі різновиди тов вир-ва, як
просте та розширене (капіталістичне). Друге є більш автоматизоване,
виробник відокремлений від засобів вирва, купівля і продаж робочої сили
і метою такого виробництва є одержання собливо високих прибутків
власниками виробництва.

26.Товар та його властивості.

Товаром – наз продукт в-ва, що задовольняє якусь потребу і призначений
для обміну. Марксисти вважали що товар має 2 властивості: 1) споживча
вартість здатність товару задовольняти якусь потребу людини ( рідкість,
корисність ) 2)вартість – уречевлена в товарі суспільна праця виробника,
що проявляється за допомогою зовнішньої форми її відбиття мінової
вартості. Товар складається із спроживчої вартості і мінової, що є
носієм вартості. Мінова вартість – кількісне співвідношення, тобто
пропорція в якій один товар обмінюється на інший. Суспільно необхідна
праця виробника, що втілюється у вартості, – середні витрати праці на
даний момент часу при даній технології та середній кваліфікації
виробника. Усі властивості товару не можуть існувати одна без одної і
знаходяться у протиріччі одна до одної. Щоб річ стала товаром, вона має
переходити з рук у руки не за дарма, а в обмін на щось, на якусь іншу
споживчу вартість в тій чи іншій пропорції.

Якістю товару є суспільно-споживча вартість – це також споживча
вартість, яка: 1-має корисність,-створена не для влсного споживання,а
для обміну на ринку, 2-вона створена в кількості та структурі суспільної
потреби; 3-це споживча вартість не лише окремих речей,а всієї маси речей
даного роду, призначена для продажу в зіставлення з потребою їх в
суспільстві.

27.Вартість(ціність): альтернативні теорії

Вартість – уречевлена в товарі суспільна праця виробника, що
проявляється за допомогою зовнішньої форми її відбиття мінової вартості

Альтернативні теорії вартості. Сьогодні існує калька теорій вартості :
1) теорія витрат в-ва ( визначає вартість товару за витратави на їхнє
в-во) 2) теорія попиту і пропозиції. Що визначає вартість товарів за
співвідношенням попиту та пропозиції на них у процесі обміну 3) теорія
граничної корисності, що визначає вартість товарів ступенем корисності
останьої одиниці товару для споживача 4) трудова вартість ( оцінює
вартість товарів залежно від затрат сусп необхідної праці на юхне в-во.
Вона впроваджена Марксом. Проте трудова теорія вартості суперечить
граничній. Однак, обєктивний аналіз категорій вартості дає основу для
висновків, що вартість виступає результатом поєдднання втоварі витрат
праці і його корисності.

28.Проста і розвинена форми товарного вир-ва. *

Товарне вир-во розподіляється на:

Просте (грунтується на особистій праці власників засобів вир-ва і є
вихідною формою товарного вир-ва; невелике за своїм обсягом;
характеризується безпосереднім і добровільним поєднанням виробника з
засобами вир-ва, відсутністю купівлі – продажу робочої сили як товару) –
на основі індивідуальної праці, на задоволення особистих потреб
виробника;

капіталістичне (розвинене, розширене) – більш автоматизоване, виробник
відокремлений від засобів вирва, купівля і продаж робочої сили і метою
такого виробництва є одержання собливо високих прибутків власниками
виробництва

Спільне для них – приватна власність на засоби вир-ва; ринкові форми
зв’язків; конкуренція товаровиробників.

Відмінність – у простому: виробник і власник в одному обличчі, тому що
це індивідуальна праця, спрямована на особисті потреби, з використанням
простої техніки.

Розширене товарне вир-во – це машинна індустрія, автоматизація
вир-ва. При цьому розрізняють 2 типи товарного вир-ва: зі стабільною і
безупинно обновлюваною номенклатурою товарів.

29. Виникнення і еволюція грошових відносин. ?

Г – особливий товар, що виконує роль загального еквівалента, виступає
посередником в обміні товарів і виражає економ відносини між людьми з
приводу в-ва та обміну товарів. Г виконують такі функції: міра вартості,
засіб платежу, засіб обігу, засіб утворення скарбів, світові грощі.

Г виникли тоді, коли продукт праці вироблялися для обміну, тобто ставали
товаром. Першим, хто зробив аналіз розвитку форм товарообміну та
вартості, був Маркс. Він показав що гроші мають товарне походження, і
показав такий розвиток основних форм власності:

1) проста, одинична або випадкова форма вартості X товару А = У товару
В. В даному випадку певна кількість одного товару обмінюється на
відповідну кількіть іншого. Товар А виконує активну функцію, виражаючи
свою вартіть в іншому (В), який є пасивний. В основі обміну лежить
вартість, тобто Х товару А містіть стількіж витрат праці, скільки й
товар В

2)повна або розгорнута форма вартості

товар А перебуває у відностій формі вартості а інші в еквівалентній

3) Загальна форма

тут продаж товарів В,С,Д,Е здійснюється не для щоб придбати інший товар
для власного споживання, а щоб отримати еквівалент ( Товар А)

4) Грошова форма вартості

ця форма подібна до загальної. Різниця в товарному еквіваленті, що
закріплюється за золотом або сріблом

?Теоретичні концепції виникнення грошей?

Існують 2 концепції виникнення грошей: 1) раціоналістична. За нею гроші
виникли внаслідок домовленосі між людьми про введення спецеального
інструмента для обміну товарів. Вона існувала до кінця 18 ст, проте і
сьогодні є її прихильники такі як Самуельсон, Гейбрейт. 2) еволюційна
концепція каже, що гроші виникли стихійно. Незалежно від волі людей
внаслідок тривалого еволюційного розвитку суспільства, поділу праці,
товарного виробництва, обміну. Прихильниками цієї концепції є Смідт,
Рікардо, Маркс. На основі теорій, що зародилися ще в 17-19 ст
(меркантеліська, номіналістична, кількісна) грунтуються сучасні
концепції грошей, а особливо монетариський напрямок.

30. Суть грошей та функції грошей. Альтернати-вні теорії грошей.*

Макконел і Брю сказали, що гроші – це те, що гроші роблять. Усе що
виконує функції грошей і є гроші.Отже сутність грошей виявляється в
їхніх 5 функціях: вартість товару, виражена в грошах називається ціною.
Цю функцію гроші виконують ідеально (абстрактно). При визначенні ціни
товару необов’язково мати у своєму розпорядженні грошові знаки. Гроші,
як міра вартості, самі повинні бути обмірювані, тобто мати масштаб цін.
Масштаб цін- це технічна, умовна, вольова, але об’єктивно необхідна
категорія. Функція засобу обігу полягає у посередництві грошей у
товарному обміні. Цю функцію виконують наявні грошові знаки, виконують
її мимолітно, безупинно, переходячи з рук покупців у руки продавців.
Грошові знаки в залежності від їхнього співвідношення з товарною масою
можуть бути піддані інфляції. Гроші – засіб нагромадження. У цій функції
гроші тимчасово припиняють свій рух і вибувають з обороту. Золото при
цьому обертається у скарб, що накопичується, грошова сума являє собою
тоді номінальне нагромадження. Реальне нагромадження- придбання за ці
гроші майна, насамперед – капітальне будівництво. Гроші- засіб платежу.
Цю функцію гроші виконують при купівлі товарів у кредит і наступній
їхній оплаті і при різних нетоварних операціях. Світові гроші. Спочатку
як світові гроші виступали злитки золота по вазі. Потім воно було
замінено символічними знаками. Функції світових грошей активно виконує
ВКВ.

31. Грошовий обіг та його закони.*

Грошовим обігом називають процес руху грошей, які виступають
посередниками при обміні товарами

Закони грошового обміну визначають кількість грошей, необхідну для
реалізації суспільного продукту.

Якщо відкинути кредитні відносини, то Маса грошей = Ціни* усіх Товарів і
послуг/поділити на Швидкістьобігу гошової одиниці.

Якщо з враховувати кредитні відносини, тоді доречно скористатися
формулою К.Маркса: Маса грошей = Товари*Ціну – К(сума цін товарів
проданих в кредит) + сума Платежів в цьому році по боргам – сума
ВВзаємопогашених платежів.

32. Сутність витрат в-ва та їх класифікація.

Обмеженість ресурсів і можливість їх альтернативного використання є
основою поняття витрати в економіці. Витрави в-ва – витрати ресурсів, що
набувають на ринку вартісної форми і застосовуються підприємцем для
здійснення в-ва і реалізації продукції. Витрати поділяються на :
суспільні (макрорівень) та витрати підприємств ( мікрорівень), що
поділяються на економічні та бугалтерські. Витрати бувають зовнішні та
внутрішні. Зовнішні – плата постачальникам ресурсів, які не є власністю
даного підприємства. Внутрішні – витрати фірми на використання власних,
неоплачуваних ресурсів. До власних витрат входять і доходи, недоотримані
підприємцем при найвигіднішому альтернативному застосувані власних
ресурсів. До внутрішніх витрат відноситься такох і нормальний прибуток –
мінімальна плата, яка необхідна для отримання підприємця в певній сфері
бізнесу. ЕК витратами називаються такі. Що складаються з зовнішніх та
внутрішніх витрат, а бугалтерськими – ті що включають зовнішні, які
відображаються у бугалтерському балансі фірми. В залежності від строку,
протягом якого можливі зміни ек ресурсів, буваються витрати в довго та
короткостроковому періді. Довгостроковий період – можлива зміна всіх
зайнятих ресурсів, Короткостроковий – часовий інтервал, де хоч один
ресурс – незмінний. Існують такі види витрат в короткостроковому
періоді: постійні, величина яких не залежить від зміни обсягу продукції,
змінні, величина яких змінюється залежно від зміни обсягу виробництва,
сукупні, що дорівнюють сумі постійних і змінних, середі – середня
величина витрат на в-во одиниці продукції, гранині – додаткові витрати
на в-во однієї додаткової одиниці продукції.

33.Прибуток, його види фактори і функції

Нормальний прибуток – звичайний

Він є винагородою за використання підприєм функцій, тому входить до
складу внут витрат фірми.

Ек прибуток – надлишок над нормлаьним прибутком, що породжується з
ініціативи підприємця, йоговміння знайти краще використання і комбінаціє
ек ресерсів, здатності до нововведення та ризику

Монопольіний прибуток – прибуток фірми що займає монопольну позицію на
ринку. Масою прибутку називаються абсолютний розмір прибутку у вигляді
грошей. Норма прибутку характерезує ступіть прибутковості капіталу

Існують кілька факторів що впливають на норми прибутку: 1)обсяг в-ва і
ціна реалізації продукції 2) зниження витрат в-ва (основний) .3) ек
політика держави. 4) зниження ціни на ек ресерси 5) досягнення науки і
техніки, так як вони впроваджують досконалі засоби в-ва і кваліфіковані
робочі сили. Прибуток виконує такі функції: 1) облікова, так як прибуток
виступає критерієм ефективності діяльності фірми 2) стимулююча так як
прибуток виступає рушієм ек розвитку, інновацій, інвестицій. 3)
розподільча, бо прибуток – основне фінансове джерело розвитку фірми та
суспільства.

Прибуток є звороним боком витрат вир-ва. Він тим більший, чим менші
витрати вир-ва, і навпаки. Кількісно прибуток – це різниця між доходом
від реалізації продукції та сукупними витратами на її вир-во.

За економічною природою прибуток є перетвореною формою чистого доходу, а
отже, характеризує чистий доход у тому вигляді, в якому той виступає на
поверхні економічних явищ в умовах економічної відокремленості
виробника.

В умовах ринкової ек-ки прибуток на рівні підпр-ва виступає як
безпосередня мета вир-ва, що зумовлено тенденцію капіталу до
самозростання.

А.Сміт розглядав прибуток, поперше, як результат праці робітника,
оскільки вартість, яку він додає до вартості матеріалів, розкладається
на дві частини: оплату його праці та прибуток підприємця; по-друге, як
результат функціонування капіталу.

Д.Рікардо вважав, що величина прибутку залежить від заробітної платні:
прибуток зростає, якщо вона знижується.

За К.Марксом, прибуток – це перетворена форма додаткової вартості.

Багато західних економістів при поясненні прибутку використовують теорію
трьох факторів вирбництва, за якою участь у створенні вартості беруть
праця, земля і капітал. Наприклад, прибуток вони розглядаюь як доход від
використання засобів вир-ва (капіталу) та як оплату за працю підприємця
з управління та організації вир-ва і, отже, доход на капітал відрізняють
від підприємницького доходу.

Критикуючи теорію факторів вир-ва, Маркс обгрунтував положення, що
додану варість створює жива праця. Величина прибутку за Марксом залежить
від середньої суспільної норми прибутку. Це означає, що до певної межі
прибуток можна розглядати як функцію капіталу, оскільки фактором
зростання маси прибутку є розмір капіталу.

Оскільки в колишньому СРСР не існувало ринкових відносин, то відповідним
було і ставлення до прибутку. Вважалося, що його можна досягати
коригуванням цін і тарифів.

34. Норма прибутку і фоктори що на неї впливають

Норма прибутку характерезує ступіть прибутковості капіталу

Існують кілька факторів що впливають на норми прибутку: 1)обсяг в-ва і
ціна реалізації продукції 2) зниження витрат в-ва (основний) .3) ек
політика держави. 4) зниження ціни на ек ресерси 5) досягнення науки і
техніки, так як вони впроваджують досконалі засоби в-ва і кваліфіковані
робочі сили. Прибуток виконує такі функції: 1) облікова, так як прибуток
виступає критерієм ефективності діяльності фірми 2) стимулююча так як
прибуток виступає рушієм ек розвитку, інновацій, інвестицій. 3)
розподільча, бо прибуток – основне фінансове джерело розвитку фірми та
суспільства.

35.Інституціональні основи ринкової економіки.*

Ринкова економіка за своїм соц економічним змістом є капіталістичною
економікою; вона базується на капіталістичному способі виробництва.
Капіталістична економічна формація охоплює такі інститути і принципи: 1)
приватну власність; 2) клас капіталістів, власників засобів виробництва;
3) клас найманих працівників- робітників, інженерів і техніків,
менеджерів, науковців; 4) свободу підприємництва і вибору; 5) особистий
інтерес як головний мотив вибору; 6) конкуренцію; 7) опору на систему
цін або ринкову систему; 8) обмежену роль держави. Ринкова економіка
чітко виявляє значення свободи, підприємництва – виробляти і продавати
те, що вони вважають доцільним; постачальники ресурсів можуть за власним
вибором знаходити місце застосування матеріальних і людських ресурсів.
Складовою ринкової економіки є ринкова система. Ринкова система – це
система ринків, цін і конкуренції. Саме система ринків, цін і
конкуренції забезпечує координуючі й організаційні механізми, що
виключають капіталіст хаос у ринковій економіці, який породжують
свобода підприємництва і вибору. Ринкова система являє собою механізм,
що виконує одночасно дві корисні функції :1) сповіщає споживачів,
виробників і постачальників ресурсів про рішення, які кожен з них
прийняв; 2) синхронізує ці рішення, що забезпечує узгодження виробничих
цілей. Конкретними ланками ринкової системи ї такі категорії, як попит,
пропонування, рівноважна ціна, конкуренція, ринок.

36.Ринок: суть, функції, субєкти та обєкти.

Ринок – арена угод та контрактів між рівноправними партнерами, пануючим
є ек інтерес. Ця категорія є центральною в ек науці протягом тривалого
часу. Це поняття постійно ускладнюється та уточнюється

Функції ринку: ринок виконує ряд фу-ій. 1) Інформаційна – надання
інформації про супс потреби. Про попит на товари, ціну, якість. є
основою для прийняття тих чи інших рішень 2) регулююча – іде
перерозподіл ресурсів, згідно з платоспроможним попитом, встановлюється
структура пропозиції, вирівнюються прибутки підприємців. 3) інтегруюча –
зводить в єдине ціле самостійне рішення вільних товаро виробників
відбираючи з них найбільш ефективні для досягнення мети суспільства 4)
стимулюча – стимулює зниження витрат в-ва, впровадження нової техніки і
технології, раціональне використанння обмеж ресурсів, забеспечення
високої якості товарів та послуг. Суб’єкти ринку -практично всі учасники
суспільного виробництва

(держава, державні, колективні, кооперативні, приватні підприємства та
їх обєднання; іноземні фірми та громадяни; різні установи та
організації; громадяни України). Об’єкти ринку – усі результати
суспільної діяльності (матеріальні продукти праці; інтелектуальні;
робоча сила; цінні папери; позичкові капітали, валюта, золото).

37.Інфраструктура ринку.

Інфраструктура – сукупність галузей та підприємств, зайнятих у
обслуговувані сусп в-ва. існує кілька видів: виробнича, соціальна,
ринкова.

Ринкова інф – шляхи ( підприємства та організації), по яких рухаються
товари та послуги, гроші, роб сила, ціні папери. Вона виконує такі
функції: 1)забеспечення фінансової підтримки та кредитуванняпід
приємств. 2) страховий захист підприєм діяльності. 3)правове та ек
консультування підприємств, захист інтересів їх у держ установах та
деякі інші послуги. 4)підвишення ефективносі та оперативності роботи
субєктів ринку. 5)регулювання руху роб сили. 6)сприяння матеріально
технічного забеспечення реалізації товарів та послуг. Інф ринку – це: 1)
інф виробничого сектору(транспорт, звязок, комунікаїці) 2)інф ринку
праці ( заклади освіти, підвищення кваліф, центри зайнятості.
3)інфраструктура фінансового сектору ( страхова, банкова система,
товарні і фондові біржі)

38. Попит і пропозиція. Ринкова рівновага

Під попитом розуміють платоспроможну потребу. З цієї причини попит перш
за все залежить від ціни товару

При збільшені ціни зменьшується величина попиту на товар, але крива
Індивід попиту не пояснює яка ціна із значених варіантів є ринковою.
Ціна і величина попиту постійно звязані між собою. При зміні попиту
змінюється і ціна, тому має значення закон попиту. Закон попиту –
виражається через ек поведінку споживачів. Основними чиниками які
впливають на цю повендінку є: ефект доходу, ефект заміщення. Ефект
доходу – зничення ціни на споживчі товари рівноважне зростаню доходу,
тому за меншу ціну споживач може купити більше якогось товару.

Ефект заміщення – можливість замінити споживання дорогих товарів більш
дешевшими, заа умовиЮ якщо вони задовольняють одну потребу. Попит буває
індивідуальний і ринковий, проте ринковий не є сумою індивідульних.

Пропозиція – це сукупність товарів, які представлені на ринку. Як
функція і результат товарного вир-ва пропозиція представлена відповідним
суб’єктом – продавцем. Вирішальною передумовою ринкової пропозиції
залишається обсяг вир-ва.

Закон пропозиції встановлює залежність зміни пропозиції від зміни
ціни(при підвіщені ціни стає вигідніше виробляти товар і стає більше
товарів що постачається на ринок)

Ціна рівноваги та переміщення кривих попиту та пропозиції можна побачити
на графіку

За ринкової ціни кількість товарів які виносяться на ринок, = кількості
товарів що купують. Проте стан рівноваги як часткової так і загальної на
практиці майже не існує, а якщо існує, то дуже короткий час. Існує
кілька рухів: по кривих попиту і пропозиції( тільки зміна ціни), рух
кривих попиту і пропозиції(не цінові чиники).

До нецінових чиників попиту відносяться кількість покупців, доходи
споживачів, очікування спожівачів, ціни на товари. До нецінових чиників
пропозиції відносять кількість продавців, очікування підприємців,
податки на дотації, ціни на ресурси, технологічний прогрес.

39. Ринкова ціна: механізм формування та функції.*

Ціна встановлюється як загальне для попиту і пропозиції середнє значення
ціни певного товару за умови збалансованості пропозиції та попиту.

Ціна товару зумовлюється характером і величиною нерівності між попитом і
пропозицією.

Точка, в якій дві криві попиту і проп перехрещуються, відображає
відповідність попиту і пропонування, рівновагу ринку, хоча й не стійку.
Справді, цілком можливо, що попит на товар зросте. Додатковий попит
почне тиснути на ринок. Це призведе до порушення рівноваги, тимчасового
підвищення цін аж до встановлення нової ціни попиту. Нова крива попиту,
яка проходитиме вище і правіше за стару криву.Нова вища ціна виступає
сильним стимулом зростання виробництва і збільшення продажу товарів.

Одночасно нова ціна сигналізує підприємцям з інших галузей, що
виробництво товару стає вигідним для вкладання капіталів. Поведінку
продавців за цих умов відображає нова крива пропонування, що проходить
нижче та лівіше за стару.

В результаті збільшення виробництва зростає пропонування, воно поступово
зрівнюється з попитом, і встановлюється нова ринкова рівновага.

Таким чином, ринковий механізм, реагуючи на попит через зміну цін,
забезпечує відповідну реакцію виробництва й пропонування.

Попит і пропозизія є головними чинниками, що впливають на формування
ринкової ціни. Попит і пропонування однаковою мірою діють на ціну, якщо
не береться до уваги фактор часу. У межах короткострокового періоду
пріоритет отримує попит (тому що пропонування більш інерційне). Коли ж
розглядається довгостроковий період, роль головної ціноутворюючої сили
переходить до пропонування.

40. Ек конкуренція: суть, функції та форми.

Конкуренція(з лат.-“змагання“) боротьба між товаро виробниками за
найвигідніші умови в-ва і збуту товарів і послуг, за привласнення
найбільших прибутків. Конкуренція виникає за наявності великої кількості
виробників певного продукту або ресурсу, при свободі вибору госп
діяльності виробників, при співвідношені та відповідності між попитом і
пропозицією, при наявності ринку засобів в-ва. Функції ек конкуренції:
регулююча(кожен виробник вірішує що йому виробляти і якіресурси йому
потрібні, тому вони рухаються туди, де в них найбільша потреба),
мотивації(кожин виробник що зацікавлений отримати більше прибутку має
прислуховуватись до споживачів, інакше він не витримає конкуренції),
розподілу(між державою і окремими підприємцями, залежно від їх сум
вкладів у виробництво), контролю(ціна встановлюється залежно від
кількості конкурентів та якості продукту)

Конкуренція буває: 1) поліополія – велика кількість товаро виробників
певного продукту і велика кількість споживачів. 2) олігополія – велика
кількість споживачів і мала кількість виробників. 3) один споживач і
багато виробників (монополія помиту) 4) одни споживач і одни виробник (
двостороння монополія). Також конкур буває досконала і недосконала.
Досконала (ціна задана величина, багато продавців і покупців, все
виробники виробляють однорідку продукцію, відсутній барєр для входу на
ринок, ресурси – мобільні, кожен продавець і покупець має повну і
правельну інформ про ціну, витрати і попит на ринку). Недосконала –
буває монополістична і олігополістична (меньше 10 виробників.)
конкуренція буває також цінова та не цінова, сумлінна та не сумлінна.

42.конкуренція і моделі ринків

Конкуренція(з лат.-“змагання“) боротьба між товаро виробниками за
найвигідніші умови в-ва і збуту товарів і послуг, за привласнення
найбільших прибутків. Ринок – організована структура, де зустрічаються
виробники і споживачі, продавці і покупці, де в результаті взаємодії
попиту споживача і пропозиції виробника встановлюються ціни товарів і
обсяг продукції. Конкуренція – найважлевіша ланка ринк ек, тому ці
поняття не розривні на сьогоднійшній день. На основі форм конкуренції
утворились певні моделі ринків: 1) поліополія –породжує досконалу
конкуренцію, велика кількість товаро виробників певного продукту і
велика кількість споживачів. 2) олігополія –породжує недосконалу
конкуренцію, велика кількість споживачів і мала кількість виробників. 3)
один споживач і багато виробників (монополія помиту) 4) одни споживач і
одни виробник ( двостороння монополія).

43. Принципи класифікації ринків

в сучасній економіці існує велика різновидність ринків що взаємодіють
між собою. Їх можна поділити за різними ознаками: легальні і
тіньові(відповідно до законодавтсва), місцеві, національні, міжнародні,
регіональні, світовий( за просторовою зонакою). Ринок товарів, капіталу,
валютний ринок, фінансово-кредитний, інформації, трудових ресурсів тощо
– розподілені за економ призначенням обєктів ринкових відносин. Всі вони
взаємодіють як частини окремої системи і їх назви самі кажуть про те, що
є головним предметом купівлі-продажу. На сьогоднішній день дуже
актуальним питанням і в Україні є питання нормалізації споживчого ринку,
збалансованості попиту і пропозиції.

44.Позичковий капітал. Процент та його економічна природа.

Позичковий капітал – грошовий капітал який надається в позику його
власником промисловим та торг підприємствам за умов повернення та сплати
процента за користування грошима. Джерелами цього капіталу є: 1)грошові
капітали підприємств, що на деякий час звільнилися у процесі кругообігу
капіталу 2)”грош підприємці”,що не займаються підприєм діяльністю і
дають свій капітал у позику. 3) грошові заощадження і доходи населення
які залучаються в цей процес через банки 4) кошти центр та місцевих
бюджетів 5) кошти страх компаній…

Цей капітал відрізняється від інших видів капіталу. Капітал це гроші,
здатні приносити інші гроші. Основними відміностями виступають такі
риси: 1) позичковий капітал є товаром особливого роду що має властивіть
бути капіталом і приносити його власнику доход у формі процента. 2)
формула руху грош кап : Г-Т-Г( , Г(= Г+?Г 3) формула руху позичкового
капіталу Г-Г(

Зворотній рух еквівалентної вартості відбувається лише через деякий час,
коли гроші повертаться кредитору. Приріст грошей створюєтья у торгівлі і
розподіляєть на користь капіталіста. Норма позичкового процента=( річний
дохід*на позичков кап)/поз каб* 100% ця норма залежить від середньої
норми прибутку оскільки процент – лише частра прибутку і не може
перевищувати середньої норми прибутку. На поз каб впливають попит і
пропозиція на грошовий капітал також інші фактори. Максимальна норма
проценту буває в період кризи оскільки товари не реалізуються і виникає
потреба в грошах. Мінімальна норма процента – в період депресії, коли
немає попиту на гроші, що звільнюється з торгівлі і промисловості.

45.Банки їх роль та функції. Банківський прибуток.

Банком називається фінансова установа, що акомулює тимчасово вільні
гроші, надає їх у тимчасове використаня у вигляді кредиту. Банк виступає
посередником між підприємствами, установами або окремими особами у
взаємних платежах, регулює грошовий обіг в країні, в тому числі випуск
нових грошей. Всі банки і кредитні установи утворюють банківську
систему, що складається з центрального банку( в УКРАЇНІ-НБУ) і
комерційних банків. Головна мета банку – бути посередником в переміщені
грошових коштів від кредиторів до позичальників. В позику гроші дають
також страхові компанії, пенсійні фонди, інвестеційні, фінансові
компанії. Комерційні банки можуть бути як державні так і не
державні.Комерційні банки – цеведуча ланка кредитної системи. Основне
місце в їх операціях займає кредитування промислових та торгових
заходів, фізичних та юридичних осіб.

Функції центральног банку: зберігає резервний валютний державний фонд в
золоті, банкнотах, цінних паперах; управляє, керує валютними резервами в
комерційних банках; здійснює емісію грошей; здійснює емісію цінних
паперів; регулює діяльність кредитної системи та кредитування в країні;
здійснює торгівлю монетарним золотом тощо.

Функції комерційних банків: зберігати мінімальні валютні резерви в
обсязі, встановленому центральним банком; здійснювати кредитні операції;
зберігати тимчасово вільний капітал своїх клієнтів; виконувати різні
комерційні операції на доручення клієнтів тощо. В наслідок надання
позик перелічені установи отримують прибуток у вигляді позичкового
відсотка і надають кредити. Позичковий відсоток – вартість послуги, яка
надається кредиторам позичальнику у вигляді надання йому за плату певної
суми грошей на певний строк. Кредит – форма руху позичкового капіталу,
тобто грошового капіталу, що подається в позику. Банківський прибуток –
різниця між відсотками на вкладений капітал і виплатою відсотків за
позичками. Саме норма банківського прибутку визначає результативність
роботи комерц банку. Прибуток банк отримує і від інших видів діяльності.
Оскільки кожен банк зацікавлений мати більше клієнтів, а сьогодні дуже
велика кількість банків, в наслідок конкуренції ми спостерігаємо
тенденцію до зниження відсотка і подовження терміну кредита що є
вигідним для населення.

46. Суть кредиту та його форми.

Кредит – форма руху позичкового капіталу, тобто грошового капіталу, що
подається в позику.

udu&

¤

$

&

(

*

,

.

0

2

4

6

8

:

¤

?9?9?Функції кридиту – 1)мобілізує, акомулює, перерозподіляє грошовой
капітал. 2)прискорює концентрацію та спеціалізацію капіталу 3)є
інстументом врегулювання ек-ки 4) сприяє скороченю втрат обігу. Існує
кілька основних форм кредиту: комерційний( вексель), банківський –
основний, іпотечний( під заставу), споживчий, державний, приватний,
міжнародний, урядовий.

Кредит надається за таких умов та принципів: строковість, повернення,
матеріальне забеспечення, платність.

Форми кредиту:

Державний кредит – це особлива форма кредиту, де позичальником та
кредитором виступає держава або місцеві органи влади, а сам кредит має
вигляд випуску позик, які в основному реалізуються фінансово-кредитними
установами. Він звичайно являє собою випуск цінних паперів – облігацій,
сертифікатів тощо.

Банківський кредит – найбільш поширена та основна форма видачі грошових
коштів у тимчасове користування юридичним та фізичним особам.

Внутрішній кредит – видається суб”єктам господарювання та державі в
цілому.

Міжнародний кредит – може отримати одна країна від іншої на встановлених
в міжнародній практиці умовах. Буває комерційний, фінансовий,
проміжковий тощо.

Чим вище попит на банківський капітал, тим вище ставка по активним
операціям і навпаки. Чим вище рівень виробничої та комерційної
активності в суспільстві, тим вище кредитна та депозитна ставка
банківського відсотку і навпаки.

47. Капітал у сфері торгівлі

В резальтаті СПП торгівля стає самостійною сферою підприємницькою
діяльності. Зявляється товарний капітал, відбувається відокремлення
торгового капіталу від товарного на певній стадії розвитку ринк ек. Торг
кап виконує функцію реалазації товарів з метою отримання торг прибутку.
Проте існують між товарним і торговим капіталом є як відміності так і
схожості. Обидва – капітал ообігу. Їх функція – реалізація товарів, але
товар кап є часткою пром капіталу, власністю пром капіталіста. Торг кап
належить торг підприємцю. Він є самостійним капіталом. Ці 2-ва капітали
мають різні форми колообігу. Торг підприємства залучають капітал, працю,
підприєм талант – витрати. Такі витрати, тобто витрати підприємства
сфери обігу, повязані з реалізацією продукції, називаються витратами
обігу( вони бувають внутрішні і зовнішні, постійні і зміні, економ і
бугалтерськи). Торговим прибутком назив дохід, що одержують підприємства
обтової та роздрібної торгівлі.

48. Фінансово кредитні установи

Фінансово-кредитні установи мають комерційний характер, тобто здійснюють
свою діяльність з метою одержання прибутку. Є такі види
фінансово-кредитних установ:банки(ощадні, інвестиційні, іпотечні та інші
спеціалізовані банки), страхові компанії і пенсійні фонди, а також
всілякі інвестиційні компанії, фінансові компанії, спеціалізовані фонди.

Банком називається фінансова установа, що акомулює тимчасово вільні
гроші, надає їх у тимчасове використаня у вигляді кредиту.

Комерційні банки – цеведуча ланка кредитної системи. Основне місце в їх
операціях займає кредитування промислових та торгових заходів, фізичних
та юридичних осіб.

49. Роль ринкової інфраструктури в регулювані ринкових відносин.

Інфраструктура – сукупність галузей та підприємств, зайнятих у
обслуговувані сусп в-ва. існує кілька видів: виробнича, соціальна,
ринкова.

Ринкова інф – шляхи ( підприємства та організації), по яких рухаються
товари та послуги, гроші, роб сила, ціні папери.

Інф ринку – це: 1) інф виробничого сектору(транспорт, звязок,
комунікаїці) 2)інф ринку праці ( заклади освіти, підвищення кваліф,
центри зайнятості. 3)інфраструктура фінансового сектору ( страхова,
банкова система, товарні і фондові біржі)

Великий вплив структури та інфраструктури на розвиток ринкових відносин
обумовлюється виконанням нею таких функцій:

забезпечення зворонього зв’язку між виробництвом і споживанням ;

акумуляція тимчасово вільних коштів суб’єктів ринку;

регулювання грошового обігу;

доведення товарів, сировини, послуг до безпосереднього споживача;

перерозподіл ресурсів між секторами економіки і всередині них;

регулювання ринку парці.

50. Домогосподарство як суб’єкт ринкової економіки.

Домогосподарство виконує дуже важливу роль в ринковій економіці.
Значення домогосп посилюється з кожним роком (в Укаїні значно
збільшилась їх частка у ВВП). Домгосп більш чітко привязане до
територіальних меж окремої госп одиниці, включає членів дом госп, які не
є родичами. Вони виконують 2 основні функції: 1) дом госп – головний
постачальник ек ресерсів. 2) Домгосп основний постачальник субєктів що
витрачаються. Домгосп виступають отримувачами доходів. Основними
джерелами є: зарплата, доходи від інвестиції товарів, відсотри на
вкладений капітал, дивіденди, доходи від підсобного господарства.
Взагалі існує 2 класифікації розподілу доходів дом госп: функціональний
і особистий. В ринковій ек важливим моментом є нерівномірний розподіл
доходів між домогосп. Важливим моментом є також і витрати дом госп з
метою заощадження і споживання. Домгосп займає чинне міцсе в економіці:
1) важіль встановлення ек рівноваги. 2) вони разом формують сукупний
попит, що зорієнтовує всю рнкову систему. 3) є постачальником ресурсів
(трудових, капітало, грошей, товарів). Одже господарства є важливим
обєктом доследження і функціонування ринк ек.

51. Підприємництво як субєкт ринкової економіки. Форми і види
підприємств.

Підприємництво – багатовимірне явище. Яке може бути визначене як: – ек
категорія: вдносини між субєктом госп діяльності, спрямовані на
досягнення такої комбінації ек ресурсів, яка здатна їм забеспечити
комерційний дохід, -як тип госп поведінки:незалежністю самостійність що
до вибору( скільки, що, для кого виробляти), повна відповідальність за
прийняті рішення та їх наслідки –як господарське мистецтво: постійна ек,
організаційна, управліньська, творчість для забеспечення комерційного
успіху, -як метод ек мислення: характерезування орігіральних ідей та
підходів до вирішення госп проблем. Чинним законодавством Україні
обмежуються деякі громадяни щодо веденя підприємництва:
державослужбовці, військовослужбовці, ті, що судилися за ек злочин.
Субєктами підприємництва є: приватні особи, держава в особі відповідних
органів, група юр осіб, що повязані між собою договірними відносинами.
Обєкт підприємництва – сукупність певних видів ек діяльності в межах
якої шляхом комбінації ресурсіів підприємець досягає максималазації
доходів. Бувають такі види підприєм діяльності: страхова, виробнича,
фінансова, торговельна, посередницька, іноваційна. Кожен підприємець має
прагнути бути нависоті, досягати іновацій у сфері економіки,
оріїнтуватись на запити та смаки споживачів, максимально використовувати
конкурентні переваги, дотримватись принципів ділової етики, рризикувати,
нести ек та соц відповідальність. За формою організації:

– одноосібні

– партнерство чи тов-во

– корпорації та акц тов-ва

Також за формою власності підпр-ва класифікують як:

приватні ( засновуються на власності майна окремих громадян, з правом
викор роб сили);

колективні (засновані на власності на майно трудових колективів);

державні (майно належить державі);

змішані (спільні) (створені на основі об”єднання майна різних
власників).

Класифікація по правовому статусу:

одноосібні;

кооперативні;

арендні;

господарські товариства.

В залежності від характеру інтергації та ступеню відповідальності:

повні (всі учасники несуть відповідальність);

з обмеж відп ( має уставний фонд, учасники несуть відповідальність в
розмірі своїх вкладів);

командитні (поряд з членами повну відповідальність мають і засновники);

акціонерні (поділ уставного капіталу на акції).

По чисельності робітників:

малі;

середні;

великі.

Сьогоднішня( іноваційна) модель підприємництва відрізняється від
класичної, що відбулось в наслідок переходу від індустріального до пост
індустріального способу в-ва.

52. Кругооборот і оборот капіталу

Капітал – це частина фінансових ресурсів. Капітал – гроші які приносять
інші гроші Лише вкладення капіталу у господарську діяльність приносить
прибуток. Капітал повинен постійно

здійснювати кругообіг – послідовне проходження трьох стадій і відповідне
прийняття трьох форм.

Загальна форма кругооборо тукапіталу має вигляд: Д-Т-Д”, де

Д – грошові кошти, що інвестуються;

Т – товар;

Д” – грошові кошти, отримані інвестором від продажу продукції.

Якщо розглянути її більш детально,то В сфері обігу капітал ще має
грошову форму, потім на ці гроші купують засоби вирва та робочу силу. У
сфері виробництва капітал вже має виробничу форму, а після, коли
виробили товар (товарна форма капіталу) ми знову повертаємося у сферу
обігу і отримуємо гроші, які будуть вже більіші за авансований капітал

Тому в операції Д-Т-Д” грошові кошти, які вкладаються у
виробничо-торговий процес, не затрачуються остаточно, а лише
авансуються, а після завершення кругообігу вони повертаються інвестору з
додатковим прибутком.

Регулярно повторюваний круооборот називається оборотом капіталу.

Капітал повинен постійно здійснювати кругооборот Чим більше за рік буде
зроблено оборотів капіталу, тим більше у інвестора буде річний прибуток.

Концентрація капіталу відбувається тоді, коли великі сумі зосереджуються
в одному місці. А централізація – в одних руках.

53. Суть підприємництва, його види та функції.*

Підприємництво – ініціатива людей в господарській діяльності на свій
страх і ризик; П – ініціативна, самостійна господарська діяльність
людей, направлена на отримання прибутку шляхом організації та
використання ресурсів з метою вир-ва та реалізації товару.

Функції:

ресурсна – реалізується в продуктивному використанні капіталу, трудових
та матеріальних, інформаційних ресурсів;

організаторська (орг вир-ва, збуту, реклами);

творча – пошук нових рішень, новаторські ідеї.

принципи:

вільний вибір діяльності;

самостійне прийняття рішень;

розпорядження на свій розсуд одержаними доходами;

вілне наймання робочої сили

певні правові гарантії: юридичний захист, , законодавче забезпечення
свободи конкуренції;

Основні форми підпр-в: індивідуальне, колективне, державне. Види за
діяльністю: виробниче, комерційне, фінансове, посередницьке, страхове.

54. Роль підприємства і підприємництва в риноковій економіці.

Підприємство – господарська ланка, якій властиві такі риси: певне місце
в соціумі, наявність майна, необхідного для здійснення певного ек
процесу, технологічне зумовлення факторів в-ва, певне місце в системі
СПП.

Підриємництво – ініціатива людей в господарській діяльності на свій
страх і ризик; П – ініціативна, самостійна господарська діяльність
людей, направлена на отримання прибутку шляхом організації та
використання ресурсів з метою вир-ва та реалізації товару.

Вони відіграють дуже важливу роль в ринковій економіці, оскільки
підприємництво, а одже і підприємства є рушіями розвитку ринкових
відносин. Вони стимулюють покращення якості товару, ефективності,
різновиду, нововеденню, що в свою чергу розвивають конкуренцію, що є
основою ринкової економіки. Чим більше підприємців, що зацікавлені в
досягнені прибутку, в задоволені потреб суспільства, в русі вперед, тим
краще для людей.

55. Первісне нагромадження капіталу, його собливості в Україні.*

Нагромадження капіталу – це процес перетворення засобів вир-ва в
капітал, а безпосередніх виробників у найманих працівників. Первісне
нагромадження капіталу проходивло в єпоху меркантелізму, в період
встановлення монофактурного в-ва.

У всьому світі основою цього процесу був розвиток товарного вир-ва,
велику роль також зіграв лихварський капітал. В деяких країнах перв нагр
кап не обійшлося і без насилля, наприклад в Англії землевласники зганяли
селян з власних земель і ті змушені були йти працювати на фабрики.

В Україні, в зв’яязку з її соціаластичним минулим перв нагр кап від
бувається тільки зараз і не можна сказати що без проблем.
„прихватизація” держ майна, коррупція. хабарництво, розкрадання, поява
тіньового капіталу та тіньової ек-ки.

Перехідна економіка України характерезується інвестеційним типом
трансформації. Інвестицією називається зміна порядку послідовності
подій. За класичного життя трансформації відбувається перехід від
аграрного суспільства до індустріального, а за інвестеційного – перехід
до ринкової економіки на основі індустріального базису.

56. Перетворення грошей у капітал. *

Капітал – це авансовані підприемцями у засоби вир-ва грошові ресурси,
які в процесі використання у вир-ві забезпечують самозростання.

Одним із факторів вир-ва є капітал в його різнома-нітних формах,
включаючи форми людськ капіталу.

Якщо капітал, це фактор вир-ва, то для організації будь-якої справи,
будь-якої діяльності перш за все необхідна певна кількість капіталу в
грошовій формі. Його можна отримати шляхом заощаджень та зібрання
великої кількості грошей, а можна взяти позичковий капітал.

Формула перетворення грошей у капітал Г-Г?, розширена формула торг
капіталу: Г-Т-Г?, сучасна формула перетворення грошей у капітал:
Г-Т(засоби в-ва, роб сила)-в-во-Т?-Г?

57. Характер взаємозв’язку капіталу і найманої праці.*

Значного поширення набув погляд на капітал як на один з виробничих
факторів, що поряд з працею, землею приносить доход. Проте є одна цікава
особливість – капітал не може виконувати свої ф-ії без допомоги робочої
сили, яка на відміну від капіталу не є власністю підприємця.

Наймані працівники можуть бути фактором зростання капіталу. Це криється
у характері найманої праці як такої. Її виконують за допомогою засобів
вир-ва, які не належать працівникові; цим процесом керує власник засобів
вир-ва; результати вир-ва не належать безпосередньому виробникові.
Власник засобів вир-ва, наймаючи робітника, на перший погляд, купує його
працю, аое це не так, оскільки працб як таку купити не можна. Праця – це
процес, в якому створюються матеріальні та нематеріальні блага. Те, що
купує власник засобів вир-ва – це специфічна риса людської особистості,
її здатність до праці. Її й називають робочою силою. Отже, вирішення
проблеми джерела зростання капіталу в подвійному характері товару
“робоча сила”.

58. Вартість робочої сили: дискусійні аспекти.*

Якщо розглядати робочу силу як товар, то товаром є лише здатність людини
до праці, яка відчужується від людини на строк її наймання. Можна
сказати, що вартість робочої сили можна порівняти з вартістю засобів, що
необхідні для нормального відтворення цієї робочої сили працівника та
його родини.

Класична політична економія товаром вважає не робочу силу, а саму працю
і її ціну порівнювали з мінімумом засобів існування. Вартість яку
створює роб сила більша за її вартість.

Вступаючи у відносини найму, людина за гроші відчужує свій товар –
робочу силу – на основі його вартості, що становить основу заробітної
плати. Споживання цього товару відбувається в процесі вир-ва, тому,
вартість, створюваня робітником завдяки абстрактному характеру своєї
праці, зовсім не збігається з вартістю, еквівалент якої він отримує у
вигляді платні. В іншому разі підприємцю немає сенсу наймати робітника.
Отже, вартість, створена робочою силою, має бути більшою, ніж вартість
самої робочої сили.

Місячна вартістьробочої сили, необхідної для вир-ва певних елементів,
наприклад, становить 60 тис, а чистий доход – 130 тис.

Це означає, що робітник отримав за свою працю не повну вартість
продукту, створену ним, а лише певну частину, величина якої в цілому
достатня для відтворення працівника як такого. Це додаткова вартість.

59. Заробітна плата її теорії.

Винагорода за працю в ринк ек є зарплата – рудовий доход працівнка,
одержаний від праці. Сьогодні ЗП та її різновиди в різних країнах
складають 80% НД. Існує кілька теорій ЗП: 1)неокласична. Зп- ставка
зарплати – ціну платять за використання праці.недоліками цієї теорії є
те що продуктивна праця( нічна) оплачується вище, хоча і не є
продуктивною, при одній і тій же продуктивності праці є великівідміності
між країнами в диференціації оплати праці. 2)Марксиська. Зп розглядалась
в органічному поєднані з вартісю товару робоча сила. Вартість роб сила –
вартість житєвих засобів для життя власника. Житєвими благами Маркс
важав блага для задоволення природних потреб, блага для утримання дітей
робітника та відтворення роб сили, витрати на виховання, навчання, проф
підготовку. Маркс важав що ЗП – перетворена форма вартості або ціни роб
сили, Зп – ціна роб сили. Недоліком цієї теорії є те що ЗП не
повязується з результатами праці робітника. ЗП – ціна за використання
праці. Вона як ек категорія розвинутих товарно ринкових відносин воражає
вартіть товару роб сила і оплату за працю, за витрати і результати її що
визначені ринком.

60. Підприємництво в аграрній сфері.

Виробничі відносини у СГ мають особливості якісного, принципового
характеру. Тому їх виділяють в окрему сферу аграрних відносин. Головною
особливістю є те, що земля є основним засобом в-ва, виступає і предметом
праці, і засобом в-ва, і умовою праці. Факторами СГ виробництва є люди,
земельні угіддя, рослини, тварини, технічні засоби в-ва. підприємництво
в цій сфері має досить ризиковий характер, в наслідок чого ним
займається держава, в основному. Це зумовлюється дією кліматичних умво,
структурою грунту, біологічними чиниками – все це впливає на сизонний
характер і продуктивність праці. Сезоний характер в-ва сприяє
використаню спеціальної техніки, фінансуваню і формуваню доходів сг
підприємств. Остаточний розмір доходів формується вкінці року після
реалазіції продукції, що не є вигідним для підприємців. Цпеціалізація
в-ва зумовлена насамперед географічними і природними факторами. Значана
частка виробленої продукуії споживається всередені господарств.
Залежність результатів від погодних умов вимагає створення страхових
фондів на випадок стехійного лиха. Субєкти аграрних віддносин: держава,
сг підприємства, КСП, індивідуальні виробники.

61. Земельна рента та її форми.

Рента – передача частини доходу, створеного землекористувачем, власнику
землі. Рента буває природна і штучна. Штучна – результат здійснюваних
людьми заходів що до поліпшення якості грунтів. Земельна рента виникає з
виникненям власності на землю. Причиною зем ренти є природні монополії,
які впроваджують 3 види зем ренти: 1) диференційна рента 1, диф рента 2.
2) абсолютна рента 3) монопольна рета. Диф рента утворюється незалежно
від форм власності на землю. (графіки знаружи) умовами створення диф
ренти є : диф рента 1 – додатковий чистий дохід, одержуваний у
результаті продуктивнішої праці на найкращих за родючістю та
місцезнаходженням землях. Диф рента 2 – додатковий чистий дохід що
виникає в результаті штучного підвіщення продуктивності землі у
результаті використання ефективніших засобів в-ва (додаткові вкладення
капітали в землю). Монопольна рента утворюється через обмеженість і
невідтворюваність земель особливої якості чи певних кліматичних умовах.
Продукція реалізується за монопольно високими цінами, що не обумовлене
реальними витратами на в-во продукції. Абсолютна рента – надлишок сусп
вартості сг продукції над ціною в-ва.( середні витрати не = середньому
прибутку)

62. Економічного зростання: типи і фактори.

ЕЗ – це розвиток нац ек протягом пеного періоду що вимірюється
абсолютним приростом або темпами проросту ВВП ( ВНП, НД) в цілому або
темпами приросту цих показників розрахунку на душу населення

Велику роль відіграє нагромаджєення капіталу

Норма нагромадження = (частка чистого доходу, що йде на розвиток
в-ва)/загальна сума прибутку * 100%

Фактори ек зростання : економічні( прямі, непрямі), неекономічні

Типи ек зростання : 1) екстенсивний (збільшення працівників, капітало
вкладень,обсягів сировини для в-ва)

2) змішанний

3) інтенсивний (підвищення кваліфікіції прцівників удосконалення
технологій та реалізації праці)

Сьогодні є і інтенсивні і екстенсивні фактори

Приналежність ек до певного типу визначається за питомою частиною
приросту ВВП, що отриманний кількісними або якісними змінами виробничих
факторів, також є й такі показники економічного зростання як
фондомісткість, капітал вкладення, коефіцієнт продуктивності праці

Прямі фактори – удосконалення технологій організації в-ва, зростання
кількості і профісіоналізму ТР, розвиток підприємництва, збільшення
кількості і покращення якості ПР

Непрямі фактори – рівень цін на виробниці ресурси, рівень податків,
рівень монополізації ринку, норма позичкового відсотку

Не економічні фактори зростання: інституціональні, культурно духовні.

Інвестиції – це витрати у вигляді довгострокових квладів капіталу в
різні галузі та сфери з метою одержання прибутку

63. НТР та її роль в економічному зростанні.

НТР – перехід до техніки і тезнології, що побудовані на принципово нових
наукових ідеях.

НТР є якісним стрибком у розвитку продуктивних сил суспільства на основі
докорінних зрушень у наукових знаннях. У другій пол ХХ ст відбувся
величезний наук стрибок, який не стих і посьогодні. Відбулися якісно
нові зміни у вир-ві, посилилася соц спрямованість ек розвитку, наука і
вир-во маайже невідривні один від одного, нові вимоги до трудових
ресурсів… На основі фундаментальних відкриттів у різних галузях
людських знань змінюються всі елементи виробничого процесу: предмети
праці, засоби праці та сама праця людини. Збільшується ефективність та
продуктивність праці. З”являється нова різноманітна техніка.

НТР вимагає нагромадження капіталу. Нововеденя у в-во спочатку дає
швидке зростання граничних корисних факторів в-ва а потім повільніші

64. Держава як суб’єкт ек відносин

Держава – політ організація особливого роду, яка впливає на суспільні
процеси. До суспільства входять політичні, ек, соц, насіональні
відносини. За допомогою певних засобів держава регулює певні відносини
між соц групами націями за для стабільносіт держава створилася як
наслідок еволюції суспільства в результаті соц і ек нерівності. На
перших стадіях розвитку держ господарство = особистому господарству
глави держави, згодом відокремелось, сформувалась державна скарбниця,
податки стали джерелом поповнення. Раніше держава виконувала окремі ек
функції, а зараз існує ціла система державної госп політики. З 20 ст
держава стала субєктом ек діяльності, вона виконує свої функції на 2-х
рівнях: 1) макроекономічному( регулювання ек суспільства в цілому)
2)мікрорівні ( є субєктом ринк відносин). Держава повинна займатись
закупівлею необхідної продукції для суспільних потреб, розвитком
фундаментальних наук, підготовкою кваліфікованої побочої сили, розвитком
інфраструктури, кредитуванням корпорацій тощо.

Отже, держава є повноправним суб”єктом економічних відносин.

65. Економічні функції держави.

Ек функції держави – сукупність конкретних видів діяльноті держави.
Держава в ек сфері виконує такі функції: 1) створення правової бази
субєктів ринк ек. 2)формування конкурентного середовища, його захист 3)
регулювання зовнішньо ек діяльності 4) виробництво сусп товарів і благ
5) розподіл і перерозподіл доходів 6)розробка і здійснення науково
обгрунтованої і цілеспрямованої державної структурної політики.
конкретними обєктами ДРЕ є ек цикли, ек проблеми, соц проблеми,
структура, НТП, умови нагромадження і інвестування діяльності, грошовий
оббіг, інфляція, платіжний баланс . субєктами ДРЕ є держава, фіз та юр
особи .

66. Суспільний продукт: форми та методи обчислення.

СП- результат функціонування ек. Країни.

Структура : матеріальне( засоби в-ва, предмети спожив ), не матеріальне
в-во

ВВП – сукупна ринкова вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених у
поточному періоді в країні незалежно від нац. приналежності підприємств.

Кінцевий продукт – продукт який купується для спроживання а не для
переробки чи продажу

Методи обчислення ВВП – 1) виробнивчий ( сума доданих вартостей
створених усіма галузями економіки

2)обчислення витрат ( сума витрат усіх ек субєктів : ВВП=С+ І+ G + Xn)

3)обчислення доходів ( сума доходів як субєктів ВВП= А+ W + P +I + r +
Тн)

З ВВП виключається не виробничі угоди ( чисто фінансові наприклад
операції з ціними паперами, і торг БУ товарами)

ВВП – номінальний (за діючими цінами ), реальний ( скорегований на
веричину річного зростання цін)

ВНП – це ВВП – чистий дохід, створений іноземними факторами в-ва

ЧВП – ВВП- амортизаційні відрахування

НД – а) НД= ЧВП – непрямі подтки на бізнес

Б)НД = сума доходів дом госп, підприємств ( без амортизац відрахувань),
та держави (без непрямих податків)

67. Суть і види економічного відтворення

Сусп (ек) відтворення – постійно, бесперервно відновлення результатів
сусп в-ва – робочої сили засобів в-ва, продукту …

Основа – відтворення на окремих підприємствах і дом госп, але не їх
механічна сума

Види СВ – 1)просте- відновлення нац продукту з незмінними обсягами та
якостями

2) розширене – зростання обсягів нац в-ва з наступним періодом

3) звужене – зниження обсягів нац в-ва з наступним періодом

68. Кругообіг доходу, ресурсів і продукту у процесі відтворення.
Відтворення всіх елементів економічної системи.*

Суспільне вир-во знаходиться в постійному русі, проходячи такі стадії:
власне вир-во, розподіл, обмін та споживання. Усі ці стадії
взаємопов”язані в єдиному процесі та перебувають у постійному
економічному кругообігу.

Для процесу відтворення необхідне постійне відновлення всіх факторів
вир-ва: робочої сили, засобів вир-ва та природних ресурсів, середовища
існування. вСі визначені фактори необхідні для нормального ходу
відтворення. Для постійного відтворення необхідне постійне відновлення
доходів та природних ресурсів: поновлення родючості земель, лісних
масивів, підтримання чистоти водних та повітряних просторів тощо.
Відтворення завжди має сусп характер, виступає у певних суспільних
формах. Через це в кожній ек-чній системі поряд з відтворенням предметів
споживання та засобів вир-ва здійснюється також відтворення певних
економічних виробничих відносин між людьми. Отже, як бачимо,
відбувається процес відтворення всіх елементів економічної структури
країни.

69. Національний доход та його концепції

Нд – один із показників системи нац рахунків, що розраховується на
основі ВВП. Його рахують 2-ма способами: 1) а) НД= ЧВП – непрямі подтки
на бізнес

Б)НД = сума доходів дом госп, підприємств ( без амортизац відрахувань),
та держави (без непрямих податків)

Зростання НД можна добитися двома шляхами: екстенсивним (збільшення
ресуурсів) та інтенсивним (раціональніше та якісніше використання
ресурсів)

НД розпоріляють на первинні (за власністю на фактори вир-ва) та вторинні
(пенсії, стипендії, субсидії) доходи та на заощадження.

Моделі розподілу НД- 1) функціонально-факторний- розподіл НД залежно від
ролі кожного фактора в-ва у створені продукту( зарплата, рента ,
процент, прибуток, а з середени 20-ст щей й трансферти)

2)Індивідуальний розподіл доходів між окремими фіз особами, сімями, дом
госп

Джерела – чиста зарплата, доходи від власності, соц виплати держави
громадянам, поточні стархування, відшкодування збитків, проценти,
дивіденди, оренндна плата

Функції доходів населення – добробуту, мотивації, соціально

70. Тіньовий сектор в економіці

ТЕ – це діяльність що з різних причин не враховується офіційною
статистекою і не включається у ВВП,

ТЕ- це сукупність спецефічниї ек відносин, повязаних з в-вом,
розподілом, обміном, споживанням товарів та послуг, що приховуються від
контролю суспільства для одержання прибутку і збагачення.

До ТЕ відносять такі види ек діяльності що приховуються від податків

Є протипоказання кримінальної діяльності

Це неформальна ек в якій офіційний облік ускладнений її непостійним
характером. На заході тінь ек становить 7-12% від офіційної. В Україні
ми далеко переступили критичну межу понад 50-60%, що говорить про
недосконалість управлінського апарату, незацікавленість людей діяти
законно, про низький рівень економіки тощо. Зараз ми спостерігаємо
тенденцію до прояснення цієї ситуації принаймі в окремих галузях,
основною причиною чого є зміна влади.

71. Національне багатство та його структура.

НБ – повязане з в-вом нац продукту і його відтворенням,. Це сукупність
створених і нагромаджених працею всього суспільства в країні
матеріальних благ, рівня освіти, досвіду, майстерності населення,
розвіданих ПР для розширеного відтворення в метою підвищення добробуту
нації

Складові – виробничій капітал ( засоби і предмети праці ), невиробничій
капітал ( житлові будинкі, різні заклади), різні запаси, не матеріальні
складові, майно населення, ПР, залучені в процес в-ва.

Нб безпосередньо повязане з в-вом і його відтворенням. Під час
індустріального розвитку в Нб включали матеріальні блага і послуги,
нагромаджені суспільством. В пост індустріальному суспільстві, де
провудну роль займає не матеріальне в-во що дає більшу частку ВВП, в НБ
включається і не матеріальні складові.

72. Розподільчі відносини.

РВ – ланка взаємозвязку між в-вом і проживанням.

Існують різні теорії розподілу але вони не вірно відображають реальність
оскількі: є приватна власність, неможливість реалазації РВ через систему
владних повноважень, відсутність механізму який би вимірював внесок
кожного в примноження на НД.

Обєкти розподілу : 1) розподіл факторів В-ва ( Інвормація, знання,)

2)розподіл доходів

3) розподів продуктів. Всі обєкти взаємоповязані і взаємозалежні.

Субєкти – дом госп, фіз особа, підприємство, держава

Розподіл відіграє значну роль у відтворені : є умовою в-ва, результатом
в-ва, визначає характер споживання, і його кількісний рівень

73. Диференціація доходів населення.

Причинами нерівномірного розподілу доходів населення є відміносі в
освіті і особистих здібностях. Важливу роль грає нерівномірний розподіл
ек ресурсів, відміності у становещі на ринку. Різні люди по різному
стваляться до ризиків. Усі люди поділені на класи, на багатих і бідних,
на жаль, в нашій країні перерозподіл доходів іде не на користь
більшості. Тому деже важливим є питання врегулювання розпділу, що є
завданням держави. Для визначення нерівномір розподілу доходів
використовують криву лоренса ( з іншої сторони). Коофіціент Джинні
повязаний з кривою Лоренса .

Він можєе змінюватись від 0 до 1. чим вище значення показника,
тимнерівномірніший розподіл доходу ( в укахні 0.5 )

74. Споживання і заощадження.

1)функція заощадження – це відношення заощаджуваної частини доходу до
загальтного доходу сімї за кілька років, показує різницю між доходом і
спродживанням ( С=Д-П )

Гранична схильність до заощадження – визначає частину додаткового доходу
яка використовується на заощадження при змінній доходу ( ГСС+ГСЗ=1)

2) функція споживання – головну роль грають доходи населення, а саме та
їх частина яка йде на придбання благ та послуг ( в укр 50%)

Основний субєкт споживання – сімся

ФС – відношення споживчих витрат до отримуваних доходів

Гранична схильність населення до споживання – частина додаткового доходу
що йде на приріст споживання ( вища у малозабеспечених сімях )

Вактори що впривають на споживання та заощадження : зростання цін,
податців, доході, відрахування на соц страх, характеристики попиту

Прожитковий мінімум – це величина доходу, гаран-тована державою. Він
лежить в межах верхньої та нижньої межі (фізіологічного мінімуму)
малозабез-печеності. Конкретними формами гарантій можуть бути офіційно
визначені мінімальні значення пенсій, заробітної плати. Соц захист – це
проблема реалізації принципу соцї справедливості

75. Заощадження та інвестиції.

Заощадження – частина доходу, що не йде на виплату податків і не
споживається.

Інвестиції – це витрати у вигляді довгострокових владів капіталу в різні
галузі та сфери з метою одержання прибутку

Економічне зростання – це збільшення обсягів вир-ва. До цього прагнуть
всі суб’єкти вир-ва, як матеріального, так і нематеріального.

Існує два типи економічного зростання: екстенсивний – на основі
кількісного збільшення його факторів при збереженні попередніх
параметрів вир-ва; та інтенсивний – на основі якісного поліпшення його
факторів при удосконалення організаційно-економічних відносин вир-ва.
заощадження та інвестування відіграють важливу роль в ек зростані,
оскільки на їх основі впроваджуєть досягнення НТР, розвиваються
внутрішні і зовнішні ек відносини тощо. Сьогодні вони є досить
популярними. Заощадження робляться окремими субєктами ек для можливості
зібрати певну суму для подальших витратЮ для забеспечення певного статку
для дітей, для утримання влади, “на чорий день”.

Інвестиції можуть вкладатися в ціні папери, в основний капітал, на
приріст матеріально виробничих запасів ( фінансові та реальні
інвестиції). Фінансові інвестиції спрямовуються на збільшеня реального
капіталу. Реальні інвестиції сприяють вкладеню капіталу в науку, освіту,
охорону здоровя тощо, що стає дуже популярним на сьогоднішний день. Такі
витрати є дуже продуктивними. Роль інвестицій виражається в темпах і
маштабах ек зростання, що в свою чергу вимірюється такими способами:
1)як збільшення реального в-ва ВНП чи НД. 2)як приріст ВНП і НД на душу
населення.

76. Економічне зростання та ек-чні цикли. Роль циклів: дискусійні
проблеми.

Існування буль якої економіки не є рівномірним, існують злети падіня
піднесення, що в сукупності становлятьциклічність( період розвитку ек
від початку однієї кризи до наступної). Цикл влючає фази кризи,
депресії, пожвавлення, піднесення. головна з них – криза – різке
порушення ек рівноваги в наслідок диспропорції у процесі відтворені, що
раптово зростають. Ознаками цієї фази є дифіцит вільних місць, падіня
цін, інвестицій, ЗП, зменьшення обсягів в-ва… Депресія – фіза застою
в-ва, незначної ліквідації товар надлишку. Пожвавлення (піднесенння) –
розширення обсягів в-ва до маштабів підвищення прибутковості, кредитна
експансія, швидке зростання зайнятості, штучне стимулювання сукупного
попиту. ЕЗ – це розвиток нац ек протягом пеного періоду. Воно є однією з
фаз ек циклу, що йде після депресії. За тривалістю циклі бувають короткі
( 2-3 роки), середні( до 10) , довгі(40-60).

Наша країна перебуває в глибокій кризі 90-х років в наслідок руйнування
командно адміністративної ек і формування ринкової, порушення єдиного
НГК в межах СРСР.

77. Ек-чні кризи та їх причини.

Ек криза – одна з фаз ек циклу, точніше головна з них, оскільки є кінцем
одного і початком іншого циклу. криза – різке порушення ек рівноваги в
наслідок диспропорції у процесі відтворені, що раптово зростають.
Ознаками цієї фази є дифіцит вільних місць, падіня цін, інвестицій, ЗП,
зменьшення обсягів в-ва… причинами криз моржуть бути багато чинників.
Важливими є загострення ситуації в середині і між країнами. В розвинених
країнах причиною криз може бути криза перев-ва, в країнах, що
розвиваються, або зназодяться на перехідному етапі характерними є
продовольчі, ресерсні, виробничі проблеми. Нажаль цих проблем існує
більше і вони призводять до криз. Хоча є і інша сторона медалі, оскільки
криза однієї системи означає початок і розквіт іншої. Кризи, як і цикли,
за протяжністю можіть бути короткі, середні та довгі. Наша країна
перебуває в глибокій кризі 90-х років в наслідок руйнування командно
адміністративної ек і формування ринкової, порушення єдиного НГК в межах
СРСР.

78. Теорії зайнятості. Проблеми повної зайнятості в умовах ринкової ек.

Концепції зайнятості – 1) неокласичка- основані на теорії загально ек
рівноваги ( ціна праці впливає черер рівень зарплати на попит і
пропозицію робочої сили). 2)кеніціанська (протилежна до неокласичної)
Кейнс важав що держава повинна регулювати дані процеси, він досліджував
ринок праці як статичну систему з читко фіксованою ціною праці – ціна і
ЗП негнучкі. 3)Інституціональна – обгрунтовували ринкові диспропорції
праці особливостями динаміки окремих галузей ек і професійних і
димографічних груп. 4)Філіпс – він встановиз зворотню залежність між
рівнем безробіття і темпами інфляції( при зростані безробіття знижується
інфляція)

З – це сукупність ек, правових, соціальних, національних , та інших
відносин

Повна З – максимально можливе в-ня загального трудового потенціалу.
Повна З (стандартна) є основною. Вона характерезується роботою лише в 1
роботодавця, стандартним навантаженням протягом дня, тижня року, робота
у робочому приміщені роботодавця. За умов ринк ек багато людей схильні
до самозайнятості, до нетипової, випадкової…, що відрізняються від
останьої. Ринкові відносини передбачають вільний вибір професії і місця
роботи людини. Самозайнятість поширено там де високий рівень безробіття
(наприклад в Україні). Сьогоднішні умови на ринку праці та в
суспільстві, на жаль, не найкращі, тому більш привабливими та вигідними
для населення ста.ть інші види зайнятості ніж повна ( часом люди хочуть
али не можуть бути повно зайнятими) .

79. Безробіття:причини, види, форми.

Б – це таке явище що повязане с перевищеням пропозиції робочої сили
відносно попиту, це стан не зайнятості ек активного населення.

Б-на особа – та якак досягла певного віку, не працює за грошову
винагороду і хоче знайти роботу

РБ=Б/Неа * 100%

Типи безробіття – фактичний рівень: природне ( фрекційне та структурне),
циклічне

Фрекційне – зумовлене динамічністю ринку РС

Структурне – в наслідок не відповідносі попиту і пропозиції робочої сили
на окремі професії

Циклічне – виникає через спад дійової активності в умовах циклічних
коливань. В розвинених країнах природне безробіття 6-7%, у нас набагато
більше, що зумовлене такими причинами: трансформаційний спад, надмірна
зайнятість в командно адмін економіці, маштабно структурна
трансформація. З безробіття є причиною серйозних соц ек проблем з рядом
соц наслідків. До тогож, за законом Оуена, рівень безробіття тримає
залежність обсяг ВВП (при збільшені факторів безробіття на 1% ВВП
скорочується на 2.5%). Ця проблема є досить актуальною і має бути
вирішена новою владою, інакше наша країна ніколи не буде прикладом для
інших і “теплим домом” для нас.

80. Господарський механізм та його оль у сис-мі регулювання сусп
відтворення

ГМ – складне єкономічне явище з кількома підсистемами господарювання. Це
сукупність організаційно економічних форм за допомогою яких держава
управляє економікою.

Функції ГМ : 1)реалізація відносин власності. 2) формування механізму
впровадження ек законів. 3) забеспеченняиі узгодження руху ек інтересів,
розвязання суперечностей.

Основні принципи функціонування та формування ГМ : фективність, соц
спрямованість, збалансованість. Структура ГМ : включає підсистеми
регулювання, планування, організації, стимулювання. ГМ виконує також ще
одну важливу роль, допомагаючи вирішувати цілий ряд питань на які не
мужуть відповістиринкові форми гос мех: збереження ресурсів, що не
відтворюються, формування ек механізму захисту навк середовища,
створення стимулів для в-ва продуктів колективного користування
(освіта,шляхи), забеспечення прав на працю і на дохід, перерозподіл
доходу. Даний механізм тісно пов’язаний з соціальними, політичними
відносинами, конкретною формою реалізації їх активної ролі щодо
виробництва.

81. Державне регулювання суспільного відтворення та його форми.*

Держ регулювання – комплекс форм і засобів централізованого впливу на
розвиток ек об’ктів для стабілізації ек с-ми та її пристосування до
інтересів людини.

Основні форми державного регулювання:

короткострокове або емпіричне державне регулювання – комплекс
антикризових та антициклічних заходів держави, спрямованих на
пом”якшення наслівдів економічної кризи.

Довгострокове державне регулювання – економічне програмування. Сьогодні
це найбільш поширена і розвинена форма державного втручання в ек-чні та
соціальні процеси, впливу на процес відтворення. Розрізняють кон”юктурне
(спрямоване на регулювання процесу відтворення через маніпулювання госп
кон”юктурою) та структурне програмування (форма економічного регулювання
– науково обгрунтовані плани економічного та соцго розвитку).

Директивне планування – владні структури визначають ек-чні потреби та
забезпечують реалізацію планів.

82. Необхідність і сутність фінансів. Державні фінанси.

Фінанси включаюсть систему ек відносин між державою, фіз на юр особами,
окремими державами і міжнародними організаціями що до використання
грошей на основі розподілу ВВП і НД.

Ф. повязані з грошовими відносинами але вони не є грошима. (зарплата,
спадок, гроші які банк надає в позику). Гроші стають фінансами якщо вони
акомулюються певним чином і з певною метою розподіляються і
використовуються на чітвко визначених засадах.

Структура Ф: 1)державні – загально державні регіональні, муніцепальні,
держ. Підприємств). 2) приватні – ( фінанс приват підприємств і
корпорації, комерційних установ, домогосп). 3)громацьких обєднань –
спілок партій фондів

Держ фінанси – сфера розподільчих відносин повязана з поділом та
використанням ВВП, необхідним для здійснення деравою певних функцій.
Форми держ Ф : держ бюджет, регіональний бюджет, місцевий бюджет, б.джет
спец фондів, фінансів держ підприємств

Риси фінансі : 1) мають грошову форму. 2)носять розподельчий характер

Держ бюджет – головний фінансовий план держави

Функції ДБ: 1)фіксальна ( оподаткування )

2) розподільча (використання коштів ДБ на вирішення проблем )

3) стимулююча (впил на циклічні коливання ек )

4) контролююча – ДБ відзеркалює відтворювальний сусп процес, виявляє ек
пропроції та відхилення від рівноваги

Джерела ДБ : податки, відрахування, держ позика, продаж держ майна.

Форми виплат з ДБ – пенції, стипендії, дотації, асигнування, субвенції

ДБ україни складається з ДБ, АРК, обласних, міських, районих, сільських

ДБ буває : нормальне, дефіцитний , профіцитний. Якщо дефіцит бюджету
меньше 2-3% це нормально. Якщо більше небеспечно.

Держ борг буває: внутрішній (перед юр та фіз особами) , зовнішній (перед
іншими країнами)

Позитивний вплив ДБо – стимулюється споживчий попит, збільшується рівень
зайнятості, сприяння зростаню рівнів доходів населення, ек зростаню.

Негативний вплив ДБо – витіснення приватного капіталу (обмеження ек
зростання), збільшення податків для обслуговування держ боргу,
перекладання боргу на наступні покоління.

Управління ДБо – система захїодів держ що передбачає випуск і розміщення
боргових забовязань, виплат і відсотків на позики, зміна строків позики,
анолювання боргу, вивчення конюнктури на ринку позичкового капіталу.
Держ може рефінансувати борг.

83. Фін с-ма і політика.Фіскальна політика.

Держава має приймати активну участь у програмувані ек-ки та у розробці
та реалізації національних програм і цільових комплексів програм.
Формально національні програми виконуються за бажанням підприємств.
Державні цільові програми мають обовязковий характер. В україні Фп
узгоджує уряд, а монетарно впроваджує НБУ

Головне джерело дох держ – податки

Функції податків : фіксальна, розподільча( перерозподіл ВВП між дер та
юр і фіз особами), регулююча ( вплив податків на діяльність їхніх
вкладників

Субєкт оподаткування – платник податку. Обєкт – грошова сума я зкої
вилучається податок.

Податкова ставка та терміни також є елементами даної системи. Види
податкових пільг : 1) прискорена амортезація основного капіталу. 2)
інвестиційний податковий кредит.

В україні 2-во рівнева система оподаткування : загальнодержавні та
місцеві податки та збори

Каб мін прийняв новий податковий кодекс в якому передбачається зниження
ставки оподаткування а) с прибутку підприємств з 30 до 20% ( зараз 25%).
Б) з податку на додану вартіться в 20 до 17 ( зараз 20%). В) з податку
доходу фіз особам встановили 13% раніше було 40. Г) передбачається 23
види подакту, замість 39

84. Закономірності та етапи розвитку капіталістичної економічної
системи.

Критерієм ек системи є домінуюча форма власності , форма організації
суспільного виробництва. Для капіталізма осн формою власності є капіт
приватна власність. А формою організації є товвиробництвоабо рино. капіт
ек система в своє розв”язання проходить такі стадії: 1.первісне
нагромадження капіталу, яке відбувається в межах феодалізму, коли
феодальні відносини перетворюються у капіталістичні.2.Безпосередньо сама
економічна капіталістична система включає в себе: чистий класовий
капіталізм (стадія вільної конкуренції, яка передбачає вільний ринок або
ринок досконалої конкуренції та індивідуальну капітальну приватну
власність), стадія монополістичного капіталізму, яка передбачає
регульований ринок та переіажно акціонерну форму власності.

Основні риси капіталістичної вільної конкуренції:

1. велика кількість вирбників і споживачів одного продукту;

2. кожен виробник діє на свій страх і ризик, а метою виробництва є
приватний інтерес до прибутку;

3. економічна влада окремого виробника і споживача так розсіяна, що
окремі з них не мають реальної економічної влади, щоб впливати на
ціноутворення;

4. ринкова ціна встановлюється стихійно під впливом взаємодії попиту і
пропозиції;

5. механічне функціонування ринкових відносин є анархічним і передбачає
вільну досконалу конкуренцію;

6. існує свобода підприємства і вибору сфер вкладення капіталу;

7. відсутня необхідність для державного втручання в механізм ринкового
стимулювання;

8. забезпечення принципу панування споживання над виробництвом –
виробляти те, що купується, тобто на цьому етапі суспільного механічного
господарювання є самоврегульований ринок, головним елементом якого є
ціна.

85. Концентрація і централізація вир-ва та капіталу. Виникнення
монополій та їх форми.

В одному місці, водних руках.

В основу виникнення монополій покладено об’єктивний процес розвитку
продуктивних сил. Становлення розвинутої підприємницької економічної
системи вимагало адекватної виробничої бази. З розвитком техніки, в свою
чергу, прискорювався процес витіснення дрібних підприємств. Щоб
запобігти руйнівним силам конкуренції, великі підприємтсва почади
групуватись, утворюючи монополістичні об”єднання. На зміну вільній
конкуренції прийшла монополія.

Форми монополій:

Білатеральна;

Обмежена;

Чиста монополія.

86. Фінансово-монополістичний капітал та сучасні проблеми його
функціонування і розвитку.

Пануючою формою власності монополій 20 ст. стала акціонерна
(корпоративна) форма власності. Панування акціонерної форми власності і
акціонерного капіталізму визначили утворення нової форми капіталізму –
фінансового. Фінансовий капітал – це є монополістично-промисловий
капітал, що злився з монополістично-банківським капіталом. Є формою
існуваня і прояву реального капіталізму, але він існує у формі
фіктивного капіталізму (цінні папери): відображає виробничі відносини
між великими акціонерними товариствами і дрібними власниками акцій.

Організаційно-правовою формою існування фінансового капіталізму є
фінансово-монополістичні групи, фінансова олігархія.

Фінансово-монополістична група – сою промислових, торгівельних та
банківських монополістів з метою утвердження свого панування в різних
сферах підприємницької діяльності.

Фінансова олігархія – це нечисленна група найбільших фінансових
капіталістів, які володіяють промисловими і банківськими монополіями і
фактично здійснюють економічне і політичне панування у найважливіших
галузях господарства.

Методи панування фінансової олігархії :1.сис-ма участі. 2. особиста
унія.

Розвиток монополістичного капіталізму передбачає перехід від
монополістичного капіталізму до державно-монополістичного капіталізму.
Це передбачає, що держава стає активним суб’єктом господарювання.

Форми державно-монополістичного капіталізму: 1. державна власність; 2.
державна підприємницька діяльність; 3. державне регулюваня економіки і
різні міжнародні форми

.Державно-монополістичний капітал – це новий, більш високий ступінь
монополізації економіки. Це доповнення приватної монополії державною, їх
органічне переплетіння. Це об’єднання сил приватних і державних
монополій і виконання державним апаратом в значній мірі ролі центра
всього економічного життя сус-ва.

Щоб послабити негативні наслідки монополістичної економіки в розвинутих
державах світу приймаються антимонополістичні закони. Антимонополістична
діяльність держави – комплекс заходів, розроблених і впроваджених в
багатьох країнах світу, які спрямовані на обмеження діяльності
монополій, а також створення відповідного законодавства. Перші
антимонопольні закони були прийняті наприкінці 19-поч. 20ст. в США,
Канаді, Австралії.

87. Змішана економічна ситсема та її структура.

Ідеї змішаної економіки виникли ще у XIX ст. Основою їх появи була
життєва необхідність розв’язання соціальних проблем, які, за
переконанням ряду авторів, могла вирішити лише держава. Слід зазначити,
що родоначальником теорії змішаної економіки був А. Вагнер, який
розглядав існування функціонуючого народного господарства як поєднання
трьох різних господарських систем: 1) приватногосподарської, що прагне
до отримання найбільшого прибутку; 2) суспільно-господарської (державне
господарство), що керується принципом загальної користі; 3)
благодійницької, що функціонує з альтруїстичних намірів. Ці три
господарські системи Вагнер потім поєднував у сукупну організацію всього
народного господарства.

Подальший розвиток теорія змішаної економіки дістала у працях
американських економістів, зокрема С. Чейза (йому належить і сам термін
«змішана економіка»*), Дж. Кейнса, Е. Хансена, П. Самуельсона та ін.
Близька за своїм змістом до цієї теорії і теорія «соціального ринкового
господарства», основоположниками якої в повоєнні роки стали
західнонімецькі економісти Л. Ерхард, В. Ойкен та ін. Так, згідно з
трактуванням П. Самуельсона змішана економіка — це використання в
системі вільного підприємництва держави та її інститутів.

Бідна країна не може мати змішаної економіки, оскільки остання є основою
держави загального добробуту. Високорозви-нута економіка виступає
підґрунтям для формування поліформі-чного суспільства, де основна форма
політичної влади — демократія, а також панує громадянський характер
суспільного устрою, у центрі якого перебуває людина.

Все це гарантує економічні, політичні, духовні права і свободи особи.
При цьому слід розуміти, що соціалізація економіки — це, з одного боку,
перманентний процес, а з іншого — прогресуючий. Він не є застиглим
станом суспільства, а динамічно наповнюється новим позитивним змістом як
за формою, так і часовим виміром.

Таким чином, стосовно предмета нашого аналізу, тобто змішаної економіки,
системоутворюючими її складовими є: високий економічний потенціал
суспільства; забезпечення на його основі загального добробуту населення;
раціональне поєднання державного регулювання з ринковим
саморегулюванням.

Функціонування цієї системи відбувається через органічний взаємозв’язок
названих складових, а розвиток — через якісні та кількісні зрушення в
самій системі.

88. Теорія і практика ек системи соціалізму.

Характреними рисами такої системи є: суспільна (державна) власність
практично на всі ек-чні ресурси; монополізація та бюрократизація ек-ки;
централізоване економічне планування як основа господарського механізму;
залежність ек-ки від ідеології і політики.

Соціалізм проголошував суспільну та класову рівність всіх людей. В той
же час проголошувалася народна власність на всі ресурси держави – землю,
фактори вир-ва, результи вир-ва та прибуток.

А насправді все належало суспільству, тобто державі. Проголошена
суспільна власність народу була на справі державною власністю, а народ
не мав майже нічого.

89. Механізм функціонування соціалістичної адміністративно-командної
ек-ки: директивне планування та централізоване управління.

Господарський механізм має ряд особливостей. Він передбачає:

безпосереднє управління всіма підпр-вами з єдиного центру – вищих
ешелонів державної влади; держ повністю контролює вир-во та розподіл
продукції, в результаті чого виключаються вільні ринокові відносини між
окремими господарствами; державний аппарат керує господарською
діяльністю за допомогою переважно адм-розпорядчих методів.

При надмірній централізації виконавчої влади розвивається
бюрократизація госп. механізму та економічних зв”язків.

Суспільні потреби визначалась безпесоредньо центральними плановими
органами. Централізований розподіл природних ресурсів здійснювався без
участі виробників та споживачів. Розподіл створеної продукції між
учасниками вир-ва жорстко регламентувався центральними органами шляхом
тарифної системи та централізовано прийнятих нормативів.

90. Зміст перехідної ек-ки: загальне і особливе. Об’єктивні чинники
перехідного стану.

Криза адміністративно-командної ек-ки спричинила невідкладне завдання
створення нового господарчого механізму, що забезпечує ефективність
використання усіх природно-господарських ресурсів, зміцнення НТП,
відродження господарської ініціативи і заповзятливості. Такий механізм
припускає строгу і чітку персоніфікацію виробничо-господарських
ресурсів, основна маса об’єктів державної власності повинна бути
приватизована. На цій основі повинна бути створена ринкова ек-ка.

Перехідними ми називаємо такі ек-ки, які перебувають у процесі
великомасштабних змін, що ведуть до іншої, стабільної ек-ки. Перехід має
визначену кінцеву мету – ринокву ек-ку та парламентську демократію.

91. Становлення різних форм власності в перехідній економіці.

Перехідна ек-ка – процес якісних змін в сус-ві в момент його переходу до
нового соц-ек ладу.

Перехідний стан до ринкової ек-ки передбачає наявність підприємств
різноманітних форм власності : державних, колективних, змішаних,
спільних. Індивідуальних.

Державна форма власності при нерозвиненій демократії приховує в собі
можливість появи під вивіскою загальнонародної власності елементів
корпоративного привласнення.

Роздержавлення власності означає перетворення державних підприємств у
такі, що засновані на інших, недержавних формах власності.

Приватизація – це процес придбання громадянами у власність усіх або
частини акцій акціонерних, інших господарських товариств, а також
підприємців, заснованих на змішаній або колективній власності.

Роздержавлення й приватизація відбуваються у таких формах: перетворення
державного підпр-ва на акціонерне чи інше господарське товариство; викуп
майна державного підпр-ва, зданого в оренду, орендним підпр-вом або
іншим орендарем; викуп майна державного підпр-ва членами трудового
колективу; продаж державних підприємств за конкурсом або на аукціоні
юридичним особам та громадянам.

92. Закономірності та особливості розвитку перехідної економіки

Серед надзвичайного комплексу змін у постсоціалістичних країнах, що
відбуваеться при становленні ринкових відносин, деякі з них носять
неминучий характер, тому в літературі їх розглядають як закономірності.
Серед них виокремлюють: втрату державою фун. одноособового
розпорядження економічними ресурсами; бюджетну кризу; трансформаційний
спад. 1-ша закономірність – втрата державою фун. одноособового
розпорядження економічними ресурсами – свідчить про те, що держава
перестае бути единим, всесильним розпорядником усіх матеріальних
ресурсів і втрачае монопольну владу на прийняття економічних рішень. Це
виявляеться в таких основних аспектах: 1.ринкове реформування призводить
до такого становища, за якого держава, як джерело господарського
законодавства, згідно з установленними нею самою законами. Після
прийняття законодавчого акту ним мають керуватись всі держ.органи,
підприємства, та інші суб’екти ринку. 2. зміна економічного статусу
держави передбачае формування нових інструментів її впливу на
господарське життя в країні. Йдеться про її можливість ефективно
впливати на поведінку всіеї маси суб’ектів ринку за допомогою грошових,
кредитних, валютних, податкових та інших фінансових регуляторів. 3. для
держ.виникає необхідність компенсації провалів(фіаско) ”народжуваних”
ринкових відносин, що змушує її займатися традиційно успадкованими від
колишньої системи деякими виробничими фун., а також фінансувати
соціальну сферу, фундаментальну науку, охорону навколишнього середовища
тощо.

2-га закономірність перехідної економіки – це бюджетна криза що тісно
пов’язана зі зміною стану держави в економіці.

3-тя закономірність перехідного періоду – це трансформаційний спад. Він
пов’язаний з глибокою економічною кризою, яка зумовлюеться кризою
координацій і дій між економ.суб’ектами. це пояснюеться тим, що
попередні дерективно-планові механізми координації господарської
діяльності вже були розвалені, а нові, ринкові, навіть у поєднанні з
державним регулюванням, – ще слабі або відсутні взагалі.
Трансформаційний спад і бюджетна криза поглиблювались також через
некомплексність та половинчатість ринкових заходів, що знижували їх
ефективність.

93. Особливості ек відносин при переході до ринкової ек-ки.

Дібералізація ек-ки

– перехід до вільного ціноутворення

– торгівля на основі свободи свіх суб’єктів ринку

– підпорядк-ня діяльності вир-ків вимогам ринку.

Лібералізація зов-ек зв’язків:

– усунення монополії держави на них

– умови для зарубіжних інвестицій

сприяння зов торгівлі

94. Особливості ринкової трансформації ек-ки України.

– минула система – антипод ринку

– глибинний характер перетворень (відносини власності, спосіб розподілу
ресурсів, зміна елементів надбудови)

– економічний спад зумовлений і об’єктивними ричінами і прорахунками

– налагордження нових зовн-ек відносин

– інтеграція, нелека

– затяжний трансформаційний період

тіньова ек-ка

95. Світове господарство: його суть та структура.

СГ – сукупність національних господарств, що беруть участь у МПП і
пов’язані між собою системою міжнар відносин.

Зараз св гос-во поділяється на три групи країн:

Розвинені – 30 країн і 55% ВВП

Країни, що розвиваються, слаборозвинені багато, але лише 28% ВВП

Країни з перехідною ек-кою, ті, що здійснюють перехід від ком-адм до
ринкової ек-ки

96. Міжнар поділ праці. Міжнар ек відносини.

МПП: 1) сусп поділ праці – це сукупність різних видів виробничої
діяльності; це найбільш загальна форма сусп-го вир-ва, він переростає в
МПП. Який є вищим етапом розвитку; 2) МПП – якісно вищий етап сусп-го
поділу праці – раціональна форма використання СПП у рамках народного
господарства. Це спеціалізація кожної країни на випуску певних виробів
із метою задоволення як своїх потреб, так і потреб країн-партнерів.

МПП буває: загальний – це поділ праці між країнами світового
співтовариства по найбільшим сферам сусп-го вир-ва; окремий – поділ
праці між країнами всередині однієї сфери сусп-го вир-ва або галузі
ек-ки; одиничний – поділ праці між суб”єктами в рамках однієї
обособленої господарської одиниці.

МЕВ – с-ма господарських зв”язків фізичних та юридичних осіб на
інтернаціональному рівні, на рівні держав, групи держав, міжнародних
економічних організацій, які орієнтовані на реалізацію їх потреб; це
особлива сфера здійснення виробничих зв”язків, які вийшли за
територіальні рамки окремих держав; це сукупність суспільно виробничих
зв”язків суб”єктів світового господарювання.

97.Міжнародна економічна інтеграція.

Економ.інтеграція – це комплексний процес добровільної взаємодії,
зближення і переплетіння національних економік суверенних країн. Інакше
кажучи, така інтеграція є широким міждержавним об’єднанням, яке
функціонує згідно зі спеціальними угодами і має певну організаційну
стуктуру. У рамках такого об’єднання на території країн-учасниць
розгортаються визначені види господарської діяльності на особливих
пільгових умовах порівняно з іншими країнами. Розвиток міжнародних
інтеграційних процесів відбувається як на мікро-, так і
макрорівні.Основні цілі та переваги економічної інтеграції:

-це використання країнами-учасницями переваг масштабності, що полягають
у збільшенні розмірів ринку, скороченні витрат і т.п.

-формування сприятливого зовнішньополітичного середовища.

-інтеграційне економічне співробітництво відкриває національним
виробникам широкий доступ до різного роду ресурсів: матеріальних,
трудових, фінансових і новітніх технологій у масштабах усього
інтеграційного об’єднання, що уможливлює значне збільшення випуску
продукції з розрахунком на місткіший ринок.

-інтеграційна взаємодія країн у регіональних межах створює привілейовані
умови умови для фірм і країн, що входять до данного угрупування,
захищаючи їх певною мірою від конкуренції з боку третіх суб”єктів
господарювання.

-економічне зближення країн дає змогу їм спільно вирішувати гострі
соціальні проблеми щодо стабілізації ситуації на ринку праці та різних
форм соціального забезпечення населення.

98. Міжнародні валютно-фінансові організації.

Міжнародні валютно-фінансові ор-ії – орг-ії, що регулюють
валютно-фінансові відносини.

Св Валютна с-ма має довгий шлях свого розвитку:

– золото – світові гроші , потім золотодевізний стандарт до 44 –
фіксоване співвідношення

– золотодолларови стандарт МВФ)

– Система плаваючих курсі

регуляторними фін оргіями є:

1) нац банки, міністерство ек-ки, міністерство фінансів, органи
валютного контролю;

2) міжнар валютно-фінансові організації (МВФ, МБРР), регіональні
валютно-фінансові організації (ЄВІ, ЄБРР).

найбільше досягнення – Євро.

99. Необхідність і методи державного регулювання зовнішньоекономічної
політики.

Держ регулювання – комплекс форм і засобів централізованого впливу на
розвиток ек об’ктів для стабілізації ек с-ми та її пристосування до
інтересів людини.

Одним з інструментів ек рег зовн ек діяльності є заборона інвестування
приватного (або іноземного) капіталу в окремі галузі ек-ки.

Держава завжди повинна впливати на проведення як внутрішньо економічної,
так і зовн-ек політики. Вільність різних суб’єктів у проведенні
економічної політики заради власних інтересів може привести до досить
негативних наслідків для ек-ки країни, отже необхідність державного
регулювання є очевидною.

100. Економ азпекти глобальних пробле.

ГП – всезагальні проблеми згальнопланетарного масштабу, пов’язані з
життєвими інтересами людства і мможуть бути вирішені спільними діями
всіх країн

Глобальні проблеми поділяють на три сфери дії.

– До першої належать проблеми, які виникають у сфері взаємодії природи й
суспільства. Серед них: надійне забезпечення людства сировиною,
енергією, продовольством тощо, освоєння ресурсів світового океану,
оволодіння космічним простором. Особливість переростання цих проблем у
глобальні полягає в тому, що сьогодні споживання ресурсів, що
відновлюються і що не відновлюються, досягло величезних масштабів і
характеризується тенденцією до подальшого зростання.

– До другої сфери належать проблеми суспільних взаємовідносин, а саме:
між державами різних економічних устроїв, подолання економічної
відсталості багатьох країн світу, локальні, регіональні та міжнародні
кризи тощо. На перший план серед них вийшла проблема регіональних
конфліктів, у тому числі і в державах, що переходять до ринкових
відносин. У розв”язанні цієї проблеми зацікавлені не лише держави, які
мають ракетно-ядерний потенціал, а й народи усієї планети.

– Третя сфера – розвиток людини, забезпечення її майбутнього. Вона
охоплює передусім проблеми пристосування сучасної людини до умов
природного й соцго середовища, що змінюються під впливом НТП, питання
сучасної урбанізації, боротьби з епідеміями і тяжкими захворюваннями.

Класифікація глобальних проблем за сферами дії не означає, що вони
відокремлені одна від одної. Межі між сферами часто мають умовний
характер, а окремі глобальні проблеми зумовлені процесами, що є
результатом взаємодії не лише природи й суспільства, а й відносин між

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020