.

Структура уроку української мови (проблема структури уроку вимагає переосмислення) (урок)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
403 10527
Скачать документ

Урок на тему:

Структура уроку української мови (проблема структури уроку вимагає
переосмислення)

Основною метою навчального процесу в педагогічних ВНЗ за умов
реформування освіти є підготовка творчого вчителя, здатного здійснювати
особистісно-зорієнтоване навчання, формувати зусебіч розвинену
особистість. Досягненню цієї мети мають бути підпорядковані навчальні
курси в педагогічних ВНЗ, особливо курс методики навчання. Сказане
насамперед стосується таких модулів, як принципи і методи навчання,
урок, зокрема структурування уроку.

Органічне поєднання навчання, виховання і розвитку досягається в умовах
розвивального навчання на уроці. Лише включившись в активне пізнання,
учень може глибоко проникнути в систему рідної мови, засвоїти матеріал
на рівні основних ідей навчального предмета, закономірностей і правил,
навчитись використовувати здобуті знання та вміння для подальшого
пізнання. Такий процес породжує внутрішні стимули учіння, сприяє
перетворенню знань у переконання, розвиткові пізнавальної активності і
самостійності учнів, посиленню виховного впливу навчання, вихованню
національної самосвідомості, стає дійовою основою виховання громадянина.
В умовах активної пізнавальної діяльності на уроці виникають великі
можливості для формування гуманістичних і ділових стосунків учнів класу.
Організація такого процесу значною мірою залежить від структурування
уроку.

У світлі нових завдань визначився новий етап у розв’язанні проблеми
структурування уроку в сучасних дидактиках і методиках. Оскільки урок
складає цілісну систему, у якій усе взаємопов’язано: мотиви, цілі, добір
змісту навчання, добір завдань, виконувана учнями сукупність навчальних
дій, використовувані вчителем методи і способи організації навчальної
діяльності учнів, структурна побудова уроку, результати учіння,
здійснення розвивального навчання проявляється у якісній перебудові усіх
його сторін. Цілі уроку сьогодні розглядаються як системне утворення,
методи як способи організації і здійснення навчальної діяльності,
спрямованої на досягнення усього комплексу, усього розмаїття цілей
уроку.

Якщо звернутися до розгляду структури уроку протягом останніх двадцяти
років, то неважко помітити, що різні дослідники по-різному називають
генетичну клітинку або елемент структури уроку: етапом, кроком (М.М.
Скаткін), навчальною ситуацією (О.О. Бударний), просто одиницею (В.С.
Ільїн), моментом уроку (В. Фоменко), пізнавальним завданням (М.О.
Данилов, В.І. Загвязинський) та ін. У багатьох працях увага звертається
на ієрархію елементів, виявлення стрижня, на якому вибудовується
структура уроку. Так, В. Фоменко вважає, що послідовність конкретних
цілей, спрямованих на досягнення мети організації уроку, і складає той
внутрішній стрижень, за яким розміщується навчальний матеріал та
методичні прийоми. Кожен момент складає єдність конкретної мети, змісту
та методичного прийому (Фоменко В.Т. Исходные логические структуры
процесса обучения. — Ростов-н/Д: Изд-во Ростов. ун-та, 1985. — 222 с.).

Структурні частини уроку М.М. Скаткін називає кроками: «Структура
кожного уроку відповідно до його логіки має бути чіткою, з логічним
переходом від однієї частини уроку до іншої згідно з дидактичною метою
уроку і закономірностями процесу навчання. Але цими частинами є не
традиційне опитування, вивчення нового, закріплення і т. ін. у певному
порядку та в однозначній формі, а кроки, що зумовлюють просування до
мети уроку, тобто засвоєння його змісту» (Лернер И.Я., Скаткин М.Н.
Требования к современному уроку. — М.: Педагогика,1969;
Совершенствование процесса обучения. — М.: Педагогика, 1971. — С. 11).
Здійснюючи вивчення генетичної клітинки в побудові уроку української
мови, ми виходимо з мікроетапів, які утворюються розв’язанням проміжних
і супровідних цілей і, таким чином, складають черговий крок у досягненні
навчальних, виховних і розвивальних цілей, акт навчання й учіння.

Сьогодні в теорії і шкільній практиці існують різні погляди на структуру
уроку. Під час розгляду структури уроку у різних методичних працях
по-різному враховується проблема створення оптимальних умов навчальної
діяльності для кожного учня за колективного характеру навчальної
діяльності на уроці. Одні автори виступають за достатньо твердо
фіксовану структуру уроку з незмінними етапами, що розміщуються в одному
й тому самому порядку, інші за відмову від якоїсь визначеності у
структурі уроку. У кожному з цих підходів допускається серйозна помилка.
По-перше, тому, що нічим не можна замінити творчість учителя, по-друге —
організоване навчання відрізняється від неорганізованого насамперед тим,
що здійснюється у певній системі. Хоча слід зауважити, що виділення
таких етапів уроку, як організація класу, актуалізація опорних знань,
умінь і навичок, мотивація навчальної діяльності безпідставне:
організація класу здійснюється протягом усього уроку, а не тільки на
початковому етапі уроку; актуалізація може відбуватися на різних етапах
засвоєння навчального матеріалу; мотиваційне забезпечення навчальної
діяльності учнів не обмежується початковим усвідомленням учнями
практичного значення навчального матеріалу — головним мотивом навчальної
діяльності, на думку багатьох учених, є інтерес, а головною умовою
пізнавального інтересу — емоційний фон уроку.

Структурні елементи уроку не обов’язково є його етапами. В уроці вони
функціонують у різних взаємозв’язках. Актуалізація здійснюється в ході
засвоєння знань і об’єднується з їх застосуванням. Джерелом отримання
знань стає практична діяльність учнів, частіше у вигляді спостережень
над мовним і мовленнєвим матеріалом. За цієї умови знання засвоюються й
застосовуються одночасно. Зміст навчального матеріалу з багатьох тем
визначає саме таку побудову уроку.

Звернемося для аргументації сказаного до уроків фонетики. Основнi знання
про звуки й букви дiти отримують у початкових класах, де протягом
чотирьох рокiв навчання формуються й удосконалюються їхні
фонетико-графiчнi вмiння та навички. У відповідності з програмою в
п’ятому класi фонетико-графiчнi знання мають в основному повторюватись,
систематизовуватись, поглиблюватись, удосконалюватись. Жодної нової теми
з фонетики і графіки ні в програмі, ні в підручниках немає, про які ж
етапи актуалізації, засвоєння нових знань, навичок і вмінь та їх
застосування може йтися.

На побудову уроків фонетики, як і інших уроків української мови, впливає
поєднання системно-мовного, функціонального та комунікативного підходів,
впливає і добір дидактичного матеріалу, а саме: до цих уроків доцільно
використовувати переважно вірші. Відомо, що особливо яскраво
сприймається звучання поетичного мовлення. Коли поети читають свої
вірші, вони дуже чітко передають голосом його ритм. Поезія душі
передається в ритмомелодиці вірша. Рима, тобто композиційно-звуковий
повтор, засіб створення краси звучання вірша й виділення художньо
значущих слів, є сильним засобом виразності. Чергування наголошених і
ненаголошених складів і пов’язане з ними переважання в тексті коротких
чи довгих слів впливає на милозвучність. Організовуючи спостереження над
поетичною природою вірша, ми допомагаємо дітям відчути музику поезії.

Наводимо урок з теми «Фонетика і графіка. Звуки мови і букви».

На класній дошці вірш Олександра Олеся «Є слова, що білі-білі…».

Є слова, що білі-білі,

Як конвалії, квітки,

Лагідні, як усміх ранку,

Ніжносяйні, як зірки.

Є слова, як жар, пекучі

І отруйні, наче чад …

В чарівне якесь намисто

Ти нанизуєш їх в ряд.

1) Підготуйтесь до виразного читання вірша. Про що він? Чого навчає? Що
ви знаєте про автора вірша і його поетичну творчість?

2) Виразно прочитайте вірш. Завдяки яким звукам створюється його
особлива виразність? Які звуки використовує автор, щоб передати доброту,
лагідність, ніжність і навпаки — злість, недоброзичливість?

3) Який розділ науки про мову вивчає звуки? Звідки походить його назва?
Наведіть інші слова з таким коренем. Яка одиниця мовлення називається
звуком. Як позначаються звуки мови на письмі? Чим вiдрiзняються звуки i
букви? Яка наука вивчає позначення звуків буквами? Чим відрізняються
слова «чад» і «ряд»?

4) Чи є повна відповідність між звуковим складом слів і позначенням їх
на письмі? Як графічно передається вимова слова? Які букви не вживаються
в звуковому записі? Укажіть у словах вірша букви, які позначають два
звуки, голосні звуки, приголосні звуки.

5) Виконайте фонетико-графічний розбір слів «намисто» і «конвалії»,
послідовно називаючи букви і вказуючи звуки, які вони позначають, а
також розкажіть, що ви знаєте про ці звуки?

6) Скiльки голосних i приголосних в українськiй мовi? Назвiть їх. Чим
вiдрiзняється вимова голосних i приголосних звукiв? Розкажіть про звуки
і букви в українській мові, про голосні i приголосні звуки. Підготуйте
зв’язне висловлювання на тему «Звуки мови і букви» .

(У процесі роботи з віршем «Є слова, що білі-білі …» з’ясовується, що
його автором є відомий український поет Олександр Олесь. Справжнє
прізвище, з яким Олександр Олесь вперше побачив світ — Олександр
Кандиба. Його поезії навчають і навчатимуть українців берегти, любити,
цінувати рідну землю, культуру і рідну мову. Він написав багато творів
для дітей, і всі вони служать ідеалам добра, людяності, краси.
Прочитаний вірш Олександра Олеся вчить нас бути уважними до слова. Бо є
слова добрі, чисті, лагідні, ніжні, не забруднені жорстокістю, лайкою, —
«білі-білі, як конвалії, квітки, лагідні, як усміх ранку, ніжно-сяйні,
як зірки». А є слова жорстокі, грубі, «пекучі і отруйні, наче чад…»
Тому потрібно дуже відповідально ставитись до вибору слова, щоб не
ранити душу людини, не образити, не завдати їй болю. Доброта,
лагідність, ніжність передаються у вірші звуками [л], [л’], [і]
(білі-білі, конвалії, лагідні). Злість недоброзичливість передають слова
із звуками [ч] (пекучі, чад), [р] (отруйні), [ш] (нанизуєш). Звук є
найменшою неподільною одиницею мовлення. Наша мова звукова, тому всі
значення в ній передаються за допомогою звуків. Звуки мови служать для
утворення, розпізнавання і розрізнення слів (чад, ряд). Слова можуть
відрізнятися всіма, кількома й одним звуком. Звуковий склад української
мови вивчає фонетика, позначення звуків буквами — графіка. Повної
відповідності між звуковим складом слів і позначенням їх на письмі
немає. Щоб передати вимову слова, використовують звуковий запис, який
точно відтворює звуковий склад слів. Такий запис береться в квадратні
дужки, кожному звукові в ньому відповідає окремий знак-буква, у слові
обов’язково позначається наголос: [буд инок], [йал ина], [шч иро].
М’який знак та букви я, ю, є, ї, щ у звуковому записі не вживаються.
М’якість приголосних передається рисочкою зверху праворуч: [ден’],
[л’ох], [с’іл].

В українськiй мовi 38 звукiв: 6 голосних i 32 приголосних. Голоснi звуки
вiдрiзняються вiд приголосних тим, що голоснi звуки творяться голосом.
Через те, що видихуваний струмiнь повiтря при утвореннi приголосних
звукiв переборює рiзнi перепони, створенi мовними органами, виникають
шуми, тому приголоснi звуки складаються з голосу i шуму або тiльки з
шуму). 1) Прочитайте вірш мовчки. Про що він? Прочитайте вірш вголос,
виділяючи римовані слова. Які особливості римування ви помітили? Які
звуки римуються? Виконайте фонетичну транскрипцію римованих слів. Чим
відрізняються слова, які римуються?

Рідна мова! Рідна мова!

Що в єдине нас злива, —

Перші матері слова,

Перша пісня колискова .

Як розлучимось з тобою,

Як забудем голос твій

І вітчизні дорогій Говоритимем чужою?

Олександр Олесь

2) Виконайте фонетико-графічний розбір слів «пісня», «дорогій», «єдине».
Які звуки переважають в українській мові — мелодійні чи немелодійні?
Завдяки яким звукам створюється особлива мелодійність вірша?

(З’ясовуємо, що вірш Олександра Олеся «Рідна мова» вчить нас шанувати і
берегти рідну мову. Бо хіба ж можна на рідній землі говорити чужою
мовою?! Це те ж саме, що любити чужу матір, а не свою.

У вірші римуються слова: мова — колискова, злива — слова; тобою — чужою,
твій — дорогій. Слова можуть відрізнятися всіма, кількома й одним звуком
(злива — слива, тобою — чужою). Мелодійність вірша створюється завдяки
чергуванню голосних і приголосних звуків, використанню голосних, які
надають віршеві особливої м’якості звучання. У нашій мові переважають
мелодійні звуки. До них належать голосні звуки і дзвінкі приголосні.

Складіть план розповіді на тему «Звуки мови. Голосні і приголосні
звуки», зробіть за планом усне повідомлення на лінгвістичну тему,
демоструючи знання з теми й уміння будувати науково-навчальний текст.

Домашнє завдання. Підготуйте зв’язну розповідь на тему «Звуки мови.
Голосні і приголосні звуки» на прикладі вірша із шкільного підручника з
літератури.

Побудова уроку визначається багатьма чинниками: метою організації уроку,
а отже, сукупністю проміжних цілей, які ведуть до досягнення мети уроку,
метою навчального процесу в цілому (урок є відрізком навчального
процесу, і на цьому відрізку тією чи іншою мірою досягається весь
комплекс цілей, що стоять перед навчальним процесом з української мови;
разом з провідними цілями досягаються супровідні), змістом навчального
матеріалу, зазначеного в темі уроку добором методів навчання, місцем
уроку в системі уроків з української мови. Логіку уроку певною мірою
визначає і дидактичний матеріал (Л.І. Бондарчук. Методику уроку підказує
текст. — Тернопіль: Мальва — ОСО, 2001. — 160 с.).

Розглянемо урок на тему «Ступені порівняння прикметників» (6 клас),
проведений в одному з експериментальних класів. Як дидактичний матеріал
учителька використала вірш В. Симоненка: Найогидніші очі порожні,
Найгрізніше мовчить гроза, Найнікчемніші дурні вельможні, Найпідліша
брехлива сльоза.

Найпрекрасніша мати щаслива, Найсолодші кохані вуста, Найчистіша душа
незрадлива, Найскладніша людина проста. Перед учнями ставляться такі
завдання і запитання: 1) Підготуйтесь до виразного читання вірша.
Прочитайте його, передаючи за допомогою інтонації своє розуміння його
змісту. Як виражає поет свою оцінку життєвих фактів? 2) Випишіть із
другого стовпчика прикметники-присудки, виконайте їх словотвірний
аналіз, вибудуйте словотвірні ланцюжки та виділіть словотвірні афікси.
Які прикметники в ланцюжках означають вищий і найвищий ступені якості?
Чому ви

так думаєте? 3) Як, за допомогою яких суфіксів утворюються вищий і
найвищий ступені якості? Що означають прикметники вищого й найвищого
ступенів порівняння? 4) Прочитайте параграф підручника. Розкажіть про
ступені порівняння прикметників. З якою метою вони використовуються в
мовленні? 5) Утворіть ступені порівняння від прикметників добрий,
уважний, розумний, красивий, улюблений, цікавий. Розкажіть про ваші
захоплення, заняття, використовуючи різні ступені порівняння
прикметників.

h:‡Fзавдання, спрямованого на реалізацію проміжної мети. Аналіз тексту
на початку роботи над темою зумовлюється тим, що в мові відображається
певний зміст, а відтак, мовні одиниці не можуть розглядатися поза
змістом. Важливо й те, що робота повчалася з розгляду виучуваної мовної
одиниці у живому мовленні. Зауважимо, що логіку уроку певною мірою
визначає й сам текст як дидактичний матеріал.

На побудову уроку впливає його зміст, який включає основи або вибрані
частини знань за темою уроку, допоміжні знання та ціннісні орієнтації,
які вносить дидактичний матеріал, завдання, за допомогою яких
організовуються навчальні дії. Стрижнем цієї системи є мета організації
уроку. Побудований за логікою досягнення мети його організації урок має
чітку структуру, яка детермінується тим, що мета організації уроку
досягається шляхом реалізації певної сукупності і послідовності цілей,
які, з одного боку, зумовлюються закономірностями засвоєння знань, умінь
і навичок, а з іншого, — змістом навчального матеріалу, який має бути
засвоєним на уроці. Більш чи менш узагальнені проміжні цілі складають
генетичну клітинку в побудові уроку, його структурі. Здавалося б,
перевірка домашнього завдання, ознайомлення учнів з новою темою,
закріплення знань, формування вмінь і навичок, підготовка учнів до
виконання домашнього завдання теж є узагальненими цілями уроку. Але вони
більше відображають суто зовнішні прояви спільної діяльності вчителя та
учнів і значно меншою мірою відображають логіку розгортання змісту
уроку, досягнення його мети.

Структура уроку повинна відображати не стільки зовнішні прояви
діяльності вчителя й учнів, скільки сутність процесів, з якими пов’язані
методична творчість учителя й активна навчально-пізнавальна діяльність
учнів, її логіка. Урок має відображати логіку засвоєння його змісту та
керівництва вчителем цією роботою, досягнення мети через систему
дидактичних завдань. Кожне з цих завдань спрямоване на досягнення якоїсь
проміжної мети, роботу над певним змістом, тому йому відповідає певна
частина в побудові уроку.

Макроструктурні елементи уроку (актуалізація опорних знань, умінь і
навичок, засвоєння нових понять і способів дії та застосування їх)
функціонують в уроці у різних взаємозв’язках. Актуалізація здійснюється
в ході засвоєння понять (правил) і об’єднується з їх застосуванням.
Джерелом нових знань стає практична діяльність учнів, частіше у вигляді
спостережень над мовним і мовленнєвим матеріалом. За цієї умови знання
засвоюються й застосовуються одночасно. У такому випадку доцільно
говорити про об’єднану структуру уроку. Зміст навчального матеріалу з
багатьох тем визначає саме таку структуру уроку.

Розглянемо ще один приклад — урок в експериментальному класі з теми
«Ступені порівняння прислівників». Для засвоєння цього навчального
матеріалу був використаний уривок з оповідання Е. Сетона-Томпсона
«Доміно». Для зручності позначимо порядкові номери речень.

1. Темноморде лисеня було найкмітливішим, найсильнішим, найспритнішим.
2. Воно вміло краще за інших знаходити їжу, і тому живилось краще за
всіх. 3. Йому завжди діставались найбільші й найсмачніші шматки. 4. Воно
росло швидше за інших лисенят, і різниця між ними ставала помітнішою з
кожним днем. 5. Але в нього була ще одна відмінність: його дитяча
темно-сіра шубка почала темнішати. 6. У брата й сестри почала
пробиватися руда й жовта шерсть, властива їх породі, а в нього шерсть
день від дня чорнішала, а на морді й лапках зробилась зовсім чорною.

Текст заздалегідь записується на дошці. Учням пропонується підготуватися
до виразного читання. Після прочитання аналізується правопис деяких
слів. На дошці та в словничках записуються дві колонки слів:

темномордий, -а, -е темно-сірий, -а, -е темнобородий, -а, -е
темно-синій, -а, -е темнобровий, -а, -е темно-зелений, -а, -е
темношкірий, -а, -е темно-червоний, -а, -е темноокий, -а, -е
темно-голубий, -а, -е

Один з учнів читає текст, інші слухають його, слідкуючи за вимовою та
інтонацією. Потім з’ясовується, до якого типу, стилю й жанру мовлення
він належить. Учитель повідомляє, що це уривок із оповідання Е.
Сетона-Томпсона «Доміно» і дає коротку довідку про автора, привертаючи
увагу учнів до особистості самого письменника та його творів, підказує,
де знайти твори письменника, що прочитати в першу чергу. Таким чином
здійснюється підготовка до позакласного читання, реалізовуються
міжпредметні зв’язки.

Далі організовується бесіда безпосередньо за текстом. Перед учнями
ставляться запитання: Як автор характеризує лисеня? Які слова він
використовує для цього? (Лисеня найкмітливіше, найсильніше,
найспритніше). Якими частинами мови є ці слова? Для чого вони служать у
мовленні? (Це прикметники. Вони роблять наше мовлення точнішим,
виразнішим, багатішим, а описи — яскравими, барвистими, кольористими,
мальовничими). Які слова говорять про те, що автор з любов’ю ставиться
до тваринки? (Автор використовує іменники зі зменшувально-пестливими
суфіксами (шубка, лапки). А як у контексті сприймається прикметник
темноморде? У яких словосполученнях використовується це слово? (У
реченні це слово сполучається з іменником лисеня, прикметник темноморде
стосовно нього є залежним словом, тому не несе відтінку грубості.
Пестливого значення прикметникові «темноморде» надає інтонація речення).
Чому автор акцентує увагу на тому, що лисеня відрізнялось від своїх
братів і сестер відтінком шерсті? (Автор хоче показати, що лисеня ні в
чому не схоже на інших). Чому лисеня живиться краще за інших: тому, що
воно, користуючись своєю силою, забирає їжу в інших чи тому, що воно
працьовите? (Лисеня живиться краще за інших тому, що вміє краще
знаходити їжу). Якими українськими приказками можна проілюструвати цю
думку автора? (Хто не працює, той не їсть. Без праці й рибки не виловиш.
Хочеш їсти калачі — не сиди на печі).

На наступному етапі роботи з текстом семантизуються слова кмітливий і
ласий. Значення слів записується в словнички: кмітливий, -а, -е. 1. Який
легко схоплює суть, добре розуміє; тямущий, догадливий. 2.
Спостережливий, який легко помічає щось. Ласий, -а, -е. 1. Який викликає
бажання з’їсти, дуже смачний. 2. Який дуже хоче поїсти чого-небудь
смачного. З’ясовується, в якому значенні вжиті ці слова в тексті. Таким
чином проводиться робота над збагаченням словникового запасу школярів.

Далі учням пропонується виписати слова з орфограмами та позначити умови
їх вибору. Потім виконується граматичний розбір першого й другого
речень, пояснюються розділові знаки в цих реченнях, а також у четвертому
й шостому. Це дає змогу повторити такі пунктограми: кома між однорідними
членами речення, між простими реченнями в складному та інші.

Використаний текст сприяє забезпеченню органічності переходу від аналізу
змісту, стилю, добору мовних засобів, роботи над правописом,
семантизації лексики до теми уроку й увести нові поняття на мовленнєвій
основі. Учням пропонується прочитати слова, які виконують основне
змістове навантаження в тексті, і вказати, якими частинами мови вони є.
Учні називають іменники, прикметники та дієслова. З’ясовується, яких
ключових слів найбільше — прикметників, оскільки текст є описом.

Учитель запитує, якими членами речення є прикметники в першому, другому
й третьому реченнях (означеннями), у якій формі вони вжиті (у формі
ступенів порівняння), уточнює, що ступені порівняння мають якісні
прикметники. Відповідаючи на запитання вчителя, учні згадують, що
показують вищий і найвищий ступені порівняння прикметників, які форми
вони мають, як утворюються проста й складена форми вищого та найвищого
ступенів, якими членами речення можуть бути прикметники у формі ступенів
порівняння (прикметники у формі вищого ступеня в реченні бувають
присудками, а у формі найвищого ступеня — переважно означеннями).

Далі учням пропонується вказати слова у формі ступенів порівняння в
другому й четвертому реченнях, визначити, якими частинами мови вони є,
аргументувати відповідь. З’ясовується, що слова краще й швидше
відповідають на запитання «як?», пояснюють дієслово (живилось краще за
всіх, росло швидше за інших), в реченні виступають обставиною дії, отже
вони є прислівниками у формі ступенів порівняння. Далі учні знаходять
початкову форму для кожного з цих слів, встановлюють, як утворились
форми ступенів порівняння, конструюють з ними речення.

Після проведеної роботи учні читають параграф підручника і,
використовуючи раніше зроблені висновки, будують усну розповідь на тему
«Ступені порівняння прислівників», виконують тренувальні вправи: від
поданих прислівників утворюють форми вищого й найвищого ступенів,
конструюють з ними речення, визначають, якими членами речення виступають
прислівники у формах ступенів порівняння.

Таким чином, на уроці учні виконують різноманітні навчальні дії:
аналізують орфоепічні та інтонаційні особливості тексту, виразно читають
його, визначають стилістичну та жанрову належність, аналізують зміст
прочитаного, виділяють ключові слова, розглядають добір мовних засобів
щодо змісту тексту, семантизують деякі слова, записують їх значення в
словнички, виписують із тексту слова з орфограмами й позначають умови їх
вибору, виконують граматичний розбір деяких речень, пояснюють розділові
знаки в них, актуалізують знання про ступені порівняння прикметників,
знаходять інші слова у формі ступенів порівняння, визначають, якими
членами речення вони виступають і які це частини мови, знаходять їх
початкову форму, встановлюють, як утворились форми ступенів порівняння,
читають параграф підручника, вибудовують усну розповідь про ступені
порівняння прислівників, утворюють від поданих прислівників форми вищого
й найвищого ступенів, конструюють з ними речення, визначають, якими
членами речення виступають прислівники у формі ступенів порівняння.

На уроці застосовувались різноманітні засоби стимулювання діяльності
школярів: використання тексту, який є уривком з художнього твору, бесіда
за змістом тексту, привернення уваги школярів до його деталей,
знайомство з популярним дитячим письменником і його творами, часте
переключення уваги школярів з одного виду діяльності на інший, створення
проблемних ситуацій, використання операцій порівняння, зіставлення, які
активізують розумову діяльність школярів і зумовлюють нестандартність
роботи, спрямованої на усвідомлення нового матеріалу, її дослідницький
характер.

Всі цілі уроку реалізувались на порівняно невеликому за обсягом
дидактичному матеріалі шляхом використання різних методів і прийомів
організації навчальної діяльності учнів, включення школярів у різні, але
взаємозв’язані види діяльності, що сприяло інтенсифікації навчального
процесу на уроці, його результативності.

Хід уроку і характер завдань відображають поєднання роботи понад
засвоєнням знань і формуванням практичних дій. Важливою особливістю
уроків з об’єднаною структурою є також те, що актуалізація опорних
знань, умінь і навичок не створює самостійного етапу уроку. Вона
здійснюється протягом усього уроку і практично зливається із загальною
роботою над формуванням нових знань, умінь і навичок. Злита із
засвоєнням нового навчального матеріалу та його застосуванням, вона
допомагає учневі активно й постійно пов’язувати раніше здобуті знання,
навички з новими, здійснювати повторення навчального матеріалу. Це не
тільки дає значну економію часу та підвищує практичну спрямованість
уроку, а й посилює пізнавальну самостійність учнів.

У процесі виконання завдань практичного характеру учні активно й
самостійно здобувають знання та застосовують їх. Засвоєння й
застосування знань не є окремими етапами. Така побудова уроку дає
вчителеві необмежені можливості для активізації навчальної діяльності
учнів. Учитель протягом усього уроку спрямовує самостійну пізнавальну
діяльність школярів, активізує їхнє мислення, уяву, пам’ять, почуття,
волю, оперативно реалізовує цілі розвивального навчання.

На уроках з такою структурою збільшується питома вага теоретичної та
практичної самостійності учнів. Вони здійснюють спостереження над мовою,
зіставляють, порівнюють, роблять висновки, аргументують відповідь,
будуючи зв’язні висловлювання. Вдало дібраний навчальний матеріал тісно
поєднується з мовленнєвою діяльністю школярів. Завдяки завданням, які
організовують спостереження над мовою й мовленням, учні зацікавлено й
дуже активно працюють, внаслідок цього підвищується якість їхніх знань і
вмінь, прискорюється мовний і загальний розвиток. У результаті виконання
спостережень одночасно засвоюються знання, набуваються вміння й навички,
розвивається лінгвістичне мислення школярів, виховується чутливість до
слова, формуються вміння слухати, читати, говорити й писати.

Різноманітні самостійні завдання учням дають змогу вчителеві бачити
роботу кожного з них, спрямовувати її. Робота вчителя гармонійно
поєднується з роботою класу та окремих учнів. Під керівництвом учителя
учні постійно здійснюють взаємоконтроль і самоконтроль. У цих умовах не
виникає питання про підтримання порядку на уроці. Чітко продумана
система завдань для організації самостійної роботи над оволодінням
учнями знаннями, уміннями й навичками дає змогу диференціювати роботу на
уроці, вміло поєднувати колективні й індивідуальні форми роботи учнів,
що, як показали спостереження за навчальним процесом, бесіди з учителями
й учнями, проведені зрізи, значно підвищує ефективність навчального
процесу.

Таким чином, об’єднана структура уроку сприяє ефективнішій організації
навчальної діяльності учнів, оскільки дозволяє максимально реалізувати
залежності, властиві урокові рідної мови як цілісній системі, і
насамперед залежності між мотивами, цілями, змістом, методичною й
організаційною сторонами уроку, характером навчальної діяльності та її
результативністю.

Особливості уроку з об’єднаною структурою зумовлюються не тільки
характером засвоєння навчального матеріалу. Головною його ознакою є
інтеграція видів діяльності учнів, посилення розвивальної спрямованості
цієї діяльності. Протягом усього уроку учні здобувають нові знання
шляхом спостереження над мовою, актуалізуючи необхідну інформацію, яку
вони засвоїли раніше, і застосовуючи щойно здобуті знання. Але
визначальною особливістю цього уроку є різноспрямованість навчальної
діяльності учнів, яка досягається завдяки взаємопов’язаному виконанню
завдань. Така організація уроку підвищує пізнавальну активність учнів.
Урок з об’єднаною структурою сприяє використанню різноманітних
внутрішніх стимулів.

Сутність проблеми структури уроку можна зрозуміти, лише розглядаючи урок
в динаміці, в еволюції, в розвитку, що забезпечує просування учнів у
засвоєнні навчального матеріалу, оволодінні мовою і мовленням,
досягнення цілей виховання і розвитку. Розв’язання проблеми структури
уроку вимагає спостереження за існуючою практикою організації навчальної
діяльності учнів на уроках української мови в школі, ознайомлення з
досвідом роботи вчителів, які домагаються високих результатів навчання,
а також розгляду уроку з позиції системного підходу до визначення та
реалізації цілей курсу, до організації навчальної діяльності учнів.
Багатий матеріал у цьому плані дає досвід роботи вчителів
експериментальної школи-лабораторії НПУ ім. М.П. Драгоманова
Українського національного колежу ім. В.О. Сухомлинського.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020