.

Будова слова в українській мові (у запитаннях та відповідях) (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
375 11598
Скачать документ

Реферат на тему:

Будова слова в українській мові (у запитаннях та відповідях)

Афікси

1. Які морфеми належать до афіксів? Яке призначення афіксів у
словотворчому процесі нашої мови?

Відповідь: Афіксами є всі морфеми, крім кореневої: префікси, суфікси,
інтерфікси, постфікси, флексії, а також суфіксоїди і префіксоїди. Є дві
групи афіксів: словотворчі і формотворчі.

2. У «Сучасній українській мові» (Л.Ю. Шевченко, В.В. Різун, Ю.В.
Лисенко. — К.: Либідь, 1993. — С. 174.) читаємо: «Афіксом називається
будь-яка морфема, окрім кореня і закінчення. Афіксами є префікс,
інтерфікс, суфікс, постфікс» (с. 174). Чи є у цьому твердженні
неточності?

Відповідь: Так, є. До афіксів належить і флексія, адже флексії
(закінченню), як і іншим афіксам, властиві і формотворчі, і словотворчі
функції (див. про це у розділі «Флексія»).

3. У нашій мові величезна кількість найрізноманітніших словотворчих
афіксів. Наприклад, іменникові властиво мати більше сімдесяти суфіксів,
дієслову — більш сорока префіксів і т.д. Чим це пояснюється?

Відповідь: Тим, по-перше, що іменники — це дуже численний розряд слів:
це і назви осіб, і назви найрізноманітніших предметів, і різні
абстрактні найменування, і тисячі назв рослинного і тваринного світу
тощо. Семантичних груп іменників не перелічити. Тому не дивно, що
половина коренів нашого лексичного складу — іменникові. Дієслово теж
дуже численний розряд слів на означення найрізноматнітніших дій і станів
у багатьох Семантичних групах. Велика кількість словотвірних афіксів
властива і прикметникам.

По-друге, довговіковою мовною практикою для семантичних груп і розрядів
різних частин мови виробилися «свої» афікси. Цим теж пояснюється їх
велика кількість. Правда, не всім частинам мови властиво мати велику
кількість афіксів. З повнозначних частин мови займенники, числівники і
прислівники мають порівняно незначну кількість афіксів.

4. Легко помітити, що словотворчих афіксів незрівнянно більше, ніж
формотворчих. Чому так?

Відповідь: Тому що, наприклад, за допомогою лише одного суфікса -к-
можна утворити велику кількість іменників типу «жатка», «книжка»,
«хатка», «ручка» і т.д. За допомогою формотворчого суфіксома -л-
твориться форма минулого часу всіх дієслів: біг-л-а, чита-л-и, вчи-л-и і
под.; формотворчі суфікси -ш- та -іш- творяться форми вищого ступеня
всіх якісних прикментиків: більший, біліший і под.

5. Розгляньте дієслова з префіксом про- і доведіть, що за допомогою
цього префікса утворилися слова з іншим значенням. Отже, цей префікс
словотворчий. Прослухати (слухати), просидіти (сидіти), прописати
(писати), пронести (нести).

Відповідь: В усіх дієсловах префікс про- словотвірний, з ним утворюються
слова з новим значенням. Порівняємо: слухати уважно — прослухати лекцію;
сидіти на стільці — просидіти тиждень біля хворого; писати олівцем —
прописати хворому ліки; нести відро — пронести через кордон секретний
документ.

Суфікс

1. Чому суфікс так називають? Якими бувають суфікси?

Відповідь: Термін «суфікс» узято з латинської мови. Sufixus — означає
«підставлений», «підкріплений ззаду», бо ця морфема розміщується біля
твірної основи: пал-ець, біл-и-ти, бід-н-ий, і под. Суфікси широко
використовуються як для творення нових слів, так і для творення нових
форм тих самих слів, наприклад: машин-іст (нове слово від «машин-а»);
принесений (нова форма дієслова «принести» — дієприкметник). Крім того,
розрізняють суфікси іменникові, прикметникові, дієслівні, прислівникові
і под. — тобто суфікси, притаманні різним частинам мови.

2. Нижче наведено іменникові, прикметникові та дієслівні суфіси. Як
пересвідчитись, що ці частини мови мають «свої» суфікси?

а) -иць-, -ин-, -ець-, -аль-, -ар-, -яр-, -ств-, -ист-, -ант-;

б) -яст-, -ськ-, -юч-, -ат-, -н-, -ивн-, -к-, -ащ-;

в) -ува-, -и-, -а-, -і-, -ну-, -юва-, -ва-.

Відповідь:

Іменники — молод-иц-я, дівч-ин-а, полтав-ець, ціли-тель, скрип-аль,
друкар, газет-яр, брат-ств-о, фонетист, комерс-ант.

Прикметники — срібл-яст-ий, сіль-ськ-ий, кол-юч-ий, бород-ат-ий,
вір-н-ий, ефект-ивн-ий, говір-к-ий, проп-ащ-ий.

Дієслова — мил-ува-ти, біл-и-ти, сказ-а-ти, син-і-ти, сліп-ну-ти,
прац-юва-ти, вста-ва-ти.

3. Розмежуйте формотворчі дієслівні і прикметникові суфікси й утворіть з
ними відповідні дієслівні і прикметникові форми:

-л-, -н-, -учи-, -т-, -юч-, -ш-, -ен-, -уч-, -іш-, -ючи-.

Відповідь:

1) дієслівні формотворчі суфікси: -л- (бігти — біг-л-и), -учи- (пишуть —
пишучи), -т- (збити — зби-т-ий), -ючи- (благати — блага-юч;.

2) прикметникові формотворчі суфікси: -ш- (широкий — шир-ш-ий), -іш-
(білий — біліший).

4. Серед наведених дієслів є три таких, що не мають словотворчих
суфіксів. Знайдіть ці дієслова.

Вітати, телеграфувати, нести, жити, зцілити, бліднути, пекти, білити.

Відповідь: Немає словотворчих суфіксів у сучасних формах дієслів
«нести», «жити», «пекти».

5. Іменники, на відміну від дієслів або прийменників, не мають
формотворчих суфіксів. Чому?

Відповідь: Іменники змінюють свою форму тільки за відмінками або
числами, коли до основи додаються відмінкові закінчення, а не суфікси
(вікн-о, вікн-а, вікн-ом і т.д.), або числові закінчення (зуб — зуб-и).

6. Чи можна вважати формотворчими суфікси емоційної оцінки (на означення
здрібнілості, згрубілості, ласкового звертання і под.) типу -ок-
(дуб-ок), -ищ- (руч-ищ-е), -ечок- (верш-ечок), -еньк- (дрібн-еньк-ий),
-ус-(мат-ус-я), -ичк- (сестр-ичк-а)?

Відповідь: Ні, не можна. Суфікси емоційної оцінки не належать до
формотворчих, бо з ними творяться не форми тих самих слів, а інші слова.

7. У деяких шкільних підручниках з української мови зазначається, що
формотворчий суфікс інфінітива -ти- (чита-ти, біг-ти, вчи-ти-сь) є
закінченням. Чи правильно це? Чому виникло таке твердження?

Відповідь: Ні, неправильно, бо, по-перше, закінчення буває лише у
відмінюваних (рука, рукою, в руці) і дієвідмінюваних (ід-у, ідеш, ід-е)
формах. Інфінітив — форма незмінна. По-друге, усяке закінчення
обов’язково знаходиться у парадигматичному ряду з іншими відмінковими й
особовими закінченнями (книга, книги, книзі, книгою і под.; пишу, пишеш,
пише і т.д.), а -ти ні в якому ряду не стоїть.

Помилкове віднесення формотворчого суфікса -ти до закінчення виникло ось
чому: як відомо, розрізняють дві дієслівні формотворчі основи — основу
теперішнього часу і основу інфінітива, бо одні дієслівні форми творяться
від основи тепрішнього часу (особові форми теперішнього часу, наказового
способу, активні дієприкметники теперішнього часу, дієприслівники
недоконаного виду), а інші — від основи інфінітива (родові і числові
форми минулого часу й умовного способу, активні дієприкметники минулого
часу, пасивні дієприкметники, дієприслівники доконаного виду, безособові
дієслівні форми на -но, -то). Твірна формотворча основа теперішнього
часу залишається, коли відкинути від форми теперішнього часу особові
закінчення (пишуть, кричать), а твірна формотворча основа інфінітива
залишається, коли відкинути формотворчий суфікс -ти (літа-ти, біг-ти).
Зважаючи на таку «подібність» у виділенні цих основ, стали неправомірно
називати закінченням і -ти.

8. У підручнику «Сучасна українська мова» (За редакцією М.Я. Плющ. — К.:
Вища школа, 1994. — С. 185.) у дієсловах «милити», «весніти», «біліти»,
«білити», «багатшати» -ит-, -іт-, -ат- виділені як суфікси сполуки. Чи є
тут неточності?

Відповідь: Звичайно, є: по-перше, таких дієслівних суфіксів не існує;
по-друге, незрозуміло, що в цих дієсловах означає кінцевий -й: адже в
інфінітивах закінчень бути не може; по-третє, усі подані дієслова вжито
у початковій формі — з формотворчим суфіксом -ти; а найголовнішим,
по-четверте, є те, що зазначені дієслова утворилися додаванням до
твірної основи суфіксів -й- (мил-и-ти), -і- (весн-і-ти), -а-
(багатш-а-ти). Безперечно, це типографська, а не авторська помилка.

Префікс

1. Що означає термін «префікс»? Якими бувають префікси за функціями у
структурі слова?

Відповідь: Термін походить від латинського слова «praefixus», що в
перекладі означає «прикріплений спе-реду». Префікси, як і суфікси,
належать до афіксальних морфем і містяться безпосередньо перед коренем
(або перед іншим префіксом, якщо їх у слові два чи більше:
пере-роз-по-діл). Служать префікси як для творення нових слів, так і для
творення нових форм тих самих слів. І, звичайно, різні частини мови
мають «свої» групи префіксів.

2. Установіть, у якій групі слів, наведених нижче, префікси словотворчі,
а в якій — формотворчі:

а) розі-грати, пере-міряти, під-робити, па-молодь, пра-дід, до-нині;

б) з-робити, на-писати, най-більший.

Відповідь: У першій групі всі префікси словотвірні.

Порівняння слів «грати» і «розі-грати», «міряти» і «пере-міряти»,
«писати» і «під-писати», «молодь» і «памо-лодь», «нині» і «донині»
свідчать про те, що у кожній парі маємо слова з різним лексичним
значенням. У цьому легко переконатися, коли слово без префікса і з
префіксом розглядати у контексті: Я вмію грати в шахи — розігра-ти
ферзевий гамбіт у шаховій партії; міряти площу посіву — треба вдруге
переміряти площу посіву; нести до хати квіти — піднести бабусі сумку до
будинку; молодь збирається в клубі — навесні на деревах з’являється
памолодь: дід має внуків, а прадід — правнуків: нині вже сухо — а донині
йшли дощі.

У другій групі префікси з-, на- і най- — формотворчі: з першими двома
творяться форми доконаного виду тих самих дієслів недоконаного виду
(робити — зробити, писати — написати), а з префіксом най- утворюється
форма найвищого ступеня прикметників (більший — найбільший).

3. Розподіліть подані префікси на три групи за ознакою приналежності до
певної частини мови — іменника, прикметника, дієслова: ви-, від-, пре-,
су-, без-, до-, під-, над-, роз-, при-, спів-, за-, пра-, па-.

Відповідь: а) іменникові: па- (пагорб), пра- (правнук), су- (сутінь),
спів- (співавтор); б) прикметникові: пре- (препоганий), за- (завеликий),
над- (надзвичайний); в) дієслівні: ви- (виходити), від- (віддати), до-
(довести), під- (підпалити), роз- (розгнівати), при- (принести).

4. Чи бувають однозвучні (однакові) префікси для утворення різних частин
мови?

Відповідь: Виявляється, бувають. Хоча здебільшого префікси і
«розподілені» між окремими частинами мови, але є випадки, коли з «тим
самим» префіксом творяться різні частини мови. Наприклад: за- (занести,
завеликий), над- (надвисокий, надбити), пра- (прадід, прадавній),
до-(догнати, донині).

5. Чи можуть префікси видозмінюватись, тобто виступати у вигляді морфів?

Відповідь: Можуть, і це спостерігаємо на таких прикладах: од-, від-,
віді- (одкрити, відбити, відігнати); з-, зі-(звести, зів’янути), під-,
піді- (підбігти, підібрати).

u

6. Назвіть спільні і відмінні ознаки суфіксів і префіксів.

Відповідь: 1. Спільні ознаки: а) і суфікси, і префікси є афіксальними
морфемами; вони служать для творення як нових слів, так і форм тих самих
слів; б) різні частини мови мають «свої» суфікси і префікси —
словотворчі і формотворчі; в) вони можуть видозмінюватися, унаслідок
чого з’являються суфіксальні і префіксальні морфи (приклади див. вище).

2. Відмінні ознаки: а) суфікси — найбільш продуктивні афікси при
творенні імен, а префікси — при творенні дієслів; б) додаючи, наприклад,
іменникові суфікси до твірної основи будь-якої частини мови, творимо
іменники; додаючи до твірної основи прикметникові суфікси, творимо
прикметники і т.д. Префіксальне ж словотворення відбувається завжди в
межах однієї частини мови: від дієслів творяться дієслова, від іменників
— іменники і т.д.; в) якщо суфікси завжди додаються до твірної основи,
то префікси — до цілого слова, яке з іншим значенням вже існує в мові.

7. У підручнику з української мови для шостого класу (автор О.П. Блик) є
вправа такого змісту: додайте до іменників нога, рука, язик префікс без-
і утворіть прикметники. Чи можна формулювати таке завдання?

Відповідь: Звичайно, не можна. Тут автор порушує дві умови
префіксального словотворення: по-перше, додаванням префікса до іменника
утворюємо іменник, а не прикметник; по-друге, префікс, як відомо,
додається до цілого слова, і тому на вимогу О.П. Блик мають утворитися
такі покручі: безнога, безрука, без’язик і под. Форми безрукий, безногий
і под. творяться не префіксальним, а префіксально-флективним способом
(детальніше про це див. нижче).

Флексія (закінчення)

1. Що означає термін «флексія»? Яке місце у слові вона займає?

Відповідь: Термін цей утворено з латинського «flexio», що в перекладі
означає «згинання», бо ця морфема (її інакше називають «закінчення»)
міститься звичайно у кінці слова. І коли слово змінює свою форму, то в
ньому замінюється закінчення. Звідси і термін.

Після флексії в слові може бути лише постфікс ся у дієсловах зворотнього
значення (умиваються).

2. У чому основне призначення флексії як морфеми? Як це можна
продемонструвати?

Відповідь: Основне призначення флексії — бути засобом словозміни. Кожне
змінне повнозначне слово, щоб вступити у потрібні семантичні і
граматичні зв’язки з іншими словами в реченні або словосполученні,
змінює для цього свою форму. Порівняймо: зеленого лугу, але зеленим
лугом; біж-у швидко, біжимо швидко, бігл-и швидко і под. Порівняймо
неможливе: зеленого лугами, зелені лугів і под.

Ще яскравіше видно призначення флексії з порівняння деформованого і
звичайного текстів: а) рідний слово — безсмертя народ зброя віки
покоління; б) в рідному слові — безсмертя народу, зброя віків, поколінь
(П. Сиченко). З такого порівняння видно, що, на відміну від інших
морфем, флексії властива морфологічна функція, яка проявляється у
синтаксисі — у закономірностях зв’язків між словами.

3. Назвіть спільні і відмінні ознаки флексій,і суфіксів та префіксів.

Відповідь: 1. Спільні ознаки: а) флексії, як і суфікси та префікси, —
елементи структури слова, усі вони належать до афіксальних морфем, хоча
мають різне значення і призначення; б) флексіям властива формотворча
функція, тоді як суфікси і префікси бувають і формотворчими, і
словотворчими. Але у невеликій кількості випадків флексії теж відомі і
як словотворчі морфеми; в) різні групи флексій, суфіксів і префіксів
належать до різних частин мови, так що є іменникові, прикметникові,
дієслівні і т.д. флексії, суфікси і префікси.

2. Відмінні ознаки: а) флексії — це такі морфеми, які, на відміну від
суфіксів та префіксів, змінюють лише граматичне, а не лексичне значення
слів, наприклад: вікн-о, вікн-а, вікн-ом або ідуть, ідеш, іди і под. — в
усіх формах сприймається той самий предмет або та сама дія без жодних
змін у реальному значенні слів; б) флексії, на відміну від суфіксів,
містяться у парадигмі іменника або дієслова і т.д. Наприклад: -а, -й,
-і, -у, -ою (рука, руки, руці, руку, рукою); -у, -еш, -е (пишу, пишеш,
пише); в) якщо префікс міститься перед кореневою морфемою, а суфікс —
після неї, то флексія міститься у кінці слова, після основи. Після
флексії буває лише постфікс -ся (-сь), як це вже зазначалось вище; г) у
морфеміці існує поняття «нульова флексія», коли флексія не має ні
звукової, ні буквеної реалізації. Наприклад: брат-, брата, братові і
под. Якщо у цьому слові флексія -а- вказує на форму родового відмінка, а
флексія -ові- на форму давального, то «нульова» флексія — на форму
називного відмінка. «Нульові» суфікси зустрічаємо дуже рідко, а
«нульових» префіксів взагалі не існує (детальніше про це див. нижче).

4. Яким частинам мови властиво мати флексії? Які дві групи флексій треба
розрізняти?

Відповідь: Флексії мають повнозначні змінні частини мови: іменники,
прикметники, числівники, займенники, дієслова. Тому й існують дві групи
флексій: іменні і дієслівні.

5. Яка з повнозначних частин мови не має флексій? Назвіть ті іменні та
дієслівні форми, яким флексії теж не властиві.

Відповідь: Не мають флексій прислівники, незмінювані іменники (попурі,
колібрі, какаду, лібретто), а з дієслівних форм — інфінітив,
дієприслівник, безособова форма на -но, -то.

6. Чому прислівники, а також прийменники, сполучники, частки не мають
флексій?

Відповідь: Усі ці категорії слів — незмінні, а закінчення, як відомо,
можуть мати тільки слова, що змінюються.

7. Які назви мають іменні та дієслівні флексії?

Відповідь: 1) Іменні флексії називаються відмінковими і числовими,
оскільки іменники, прикметники, числівники, займенники змінюють свої
форми за відмінками і числами (береза, березою, березами…, високий,
високому, високих…, тридцяти, тридцятьома…, нашого, нашим, наші… і
т.д.). З дієслівних форм мають відмінкові і числові форми дієприкметники
(благаючий, благаючого, благаючими… і т.д.).

2) Для дієслівних форм теперішнього і майбутнього часу та наказового
способу властиві особові закінчення однини і множини (пишеш, кричиш…,
візьму, візьмете…, читатиму, читатимуть…, біжи, біжімо); для форм
минулого часу та умовного способу властиві родові та числові закінчення:
читав (чоловічий рід, нульова флексія), читало (середній рід), читала
(жіночий рід), читали (множина, для всіх трьох родів); так само і у
формах умовного способу: читав би, ходили б і под.

8. Чи може флексія бути словотвірною морфемою?

Відповідь: На наш погляд, може. Це можна спостерігати на прикладі
утворення прикметників типу безрукий, безхвостий, безногий і под.
Назвати цей спосіб творення префіксальним не можна, бо, як уже
зазначалося вище, пам’ятаючи, що префікс завжди додається до цілого
слова, треба припустити існування в мові слів рукий, хвостий і под.
Цілком очевидно, що тут словотворчу функцію виконує префікс без- разом з
прикметниковим закінченням -ий, і тому цей спосіб творення можна назвати
«префіксально-флексійним» (без ноги — безногий). Спосіб творення таких
прикметників має й інше пояснення. О.А. Земська вважає, що прикметники
типу безногий, безрукий і т.д. утворено способом префіксації у поєднанні
з нульовою суфіксацією. Цей спосіб використовується для творення
прикметників на базі сполучень прийменника без з іменниками: без рук —
безрукий і под. (Современный русский язык. Словообразование. — M.:
Просвещение, 1973. — С. 87.).

Постфікс

1. Що таке постфікс? Звідки така назва?

Відповідь: Постфікс — це афікс -ся (-сь), який буває формотворчим (з ним
твориться зворотна форма дієслова: умивати — умиватися) і словотворчим
(з ним утворюється нове значення дієслова: з’їхати — з’їхатися). Цей
термін походить з латинського post fixus — «після підставлений» (бо
знаходиться в самому кінці слова, навіть після закінчення: біліються).

2. До яких частин мови додається цей післяфлексійний афікс?

Відповідь: Постфікс -ся додається до дієслів, коли потрібно утворити
зворотну форму або дієслово з новим значенням.

3. На прикладі дієслова купати покажіть, у яких особових, числових,
часових та інших формах це слово може мати афікс -ся, а в яких ні.

Відповідь: Афікс -ся можуть мати всі особові (купаюсь, купаєшся,
купається, купайся), числові (купаємось, купаються, купайтеся) та часові
форми:

купаєте-сь (тепер. час), купалися (минул. час), купатимемось (майб.
час), форми дієприслівника (купаючись) та інфінітива (купатися). Не
буває -ся у дієприкметниках.

4. Що кажуть науковці про походження постфікса -ся?

Відповідь: За походженням цей афікс є зворотним займенником себе, який
не мав форми називного відмінка, бо «від народження» містив узагальнюючу
вказівку на об’єкт (додаток), а не на суб’єкт (підмет), так що форма
називного відмінка йому ніколи не була властива. У знахідному відмінку
цей займенник мав паралельні форми: себе і ся. Спочатку зворотний
займенник ся вживався окремо від дієслова (це й досі зберігають
західноукраїнські говірки), а потім, набувши граматичного значення, вже
від дієслова не відділяється, становить з ним єдиний звуковий комплекс і
у більшості випадків виконує словотворчу функцію (Історія української
мови. Морфологія. — К., 1978. — С. 131.).

5. Установіть, до яких з наведених дієслів можна додати постфікс -ся, а
до яких — ні.

Ображати, бити, думати, відати, кусати, звати, лаяти, перечитати,
шуміти, мовчати, погоджувати, уподібнювати, біліти, заразити,
організувати, принести, виїхати, мислити, терпіти, зазивати.

Відповідь: 1) Постфікс можуть мати такі дієслова: ображати, бити,
кусати, звати, лаяти, погоджувати, уподібнювати, біліти, заразити,
організувати.

2) Не можуть вживатися з постфіксом: думати, відати, перечитати, шуміти,
мовчати, принести, виїхати, мислити, терпіти, зазивати.

6. Що треба зробити, щоб наведені дієслова (але вже з видозміненим
значенням, можна було вживати з -ся?

Співати, їсти, летіти, нюхати, гуляти, читати, писати, думати, жити,
мислити, пам’ятати.

Відповідь: Для цього до них слід додати -ся разом з префіксом (так
званий циркумфікс, або біоморфема, тобто парна морфема: наспіватися,
наїстися, злетітися, нанюхатися, нагулятися, вчитатися, нажитися,
замислитися, опам’ятатися).

Примітка. Враховуючи роль і позицію морфем у слові, до постфіксів дехто
відносить -небудь (хто-небудь, куди-небудь); рос. -то, -либо (кто-то,
когда-либо) (Г.П. Цыганенко. Состав слова и словообразование в русском
языке. — К.: Рад. школа, 1978. — С. 39.).

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020