Реферат на тему:
Вивчення української мови в системі особистісно значущого навчання
Доля значущих філософських припущень і передбачень така, що їх значення
стає оціненим лише через певний проміжок часу. З одного боку,
суспільство черговий раз захоплюється геніальністю того чи іншого
вченого, а з другого — виникає незадоволення з того, чому той чи інший
аспект суспільного розвитку стає зрозумілим досить пізно. Тому що
історія залишає занадто мало часу на роздуми.
До таких учених-провидців належав і В.І. Вернадський. Він намагався
зрозуміти світ у цілому, пов’язати всі явища у єдиний процес, починаючи
від мікрокосмосу і закінчуючи космосом.
В останні роки життя він висунув дуже вагому філософську ідею, яка
передбачає поступове переростання біосфери (сфери життя) в ноосферу
(сферу роздуму). Розум, що виник в ході революції, тепер стає її
спрямовуючою силою. Стихійна еволюція повинна і може замінить свідомою.
Чи доросла людина до вміння використовувати силу, яка дана їй наукою?
Володимир Іванович висловлювався з цього приводу досить оптимістично,
хоча історичний період, у який формувались ці думки, був недостатньо
оптимістичним. Зокрема він писав: «Я впевнений, що обмеженість розуму це
еволюційний, а не стабільно-кінцевий прояв життя, і вірю в наявність у
нашій видовій стадії організму тих вищих форм свідомості, якими буде в
повній мірі володіти той вид або рід, який нас замінить. І повинно бути
це геологічно скоро, оскільки ми зараз геологічно переживаємо
психозойську еру. Структура мозку буде змінена по суті, і цей організм
вийде за межі планети, але не зникне його зв’язок із Землею, її
часово-просторовою особливістю» [1; 236].
Він зазначав, що ми живемо в прекрасний геологічний час в історії нашої
планети — антропогенній ері, коли стихійно, протягом мільйонів років
людина із зупинками, але неухильно, в останні сторіччя все швидше стає
геологічною силою, що змінює зовнішність планети. Від нас залежить
зробити стихійний процес свідомим, перетворити галузь життя — біосферу в
царство розуму — неосферу.
З погляду сьогодення, низка філософів не стоїть на безумовно
оптимістичних позиціях. Людство лише зараз намагається сформулювати
принципи ноосферної поведінки людини. Конрад Лоренц у своєму «Заповіті»
сучасникам назвав кілька факторів, які заважають людській спільноті
прогресувати. Одним із факторів є небажання відмовитись від
безконтрольного накопичення матеріальних благ. Як наслідок цього
з’являється небезпечне атавістичне прагнення до перемоги у змаганнях з
іншими у цьому процесі. К. Лоренц закликає без жодних зволікань
використати досягнення сучасних наук, щоб прискорити вдосконалення
системи навчання та виховання, що допоможе забезпечити появу
відповідальних і підготовлених у науково-технічному плані, з розвиненою
екологічною і гуманною свідомістю землян нового тисячоліття.
Одним із кроків до здійснення цієї мети є розробка в Данії нового
морального кодексу «Доцільної індивідуальної поведінки і системи
цінностей ХХІ століття». Цей документ забороняє накопичення матеріальних
доказів особистого успіху, стимулюючи необмежене зростання діяльних
знань та вмінь в усіх сферах життя. Лиш інформація і знання можуть
накопичуватись без шкоди для інших людей та біосфери. Проаналізувавши
свої недоліки та поступово усвідомивши їх, можемо мати сподівання, що
«дорослішаємо» повільніше, ніж руйнуємо біосферу й перетворюємо її в
грандіозний смітник з безліччю хвороб і сприйнятливими умовами лише для
найпростіших.
Звідси випливає роль мовної й мовленнєвої освіти як домінуючого джерела
засвоєння інформації та універсального інструменту формування і
висловлювання думки. Мовленнєві навички формуються в ранньому дитинстві.
Слово для дитини в цей період є інструментом психологічного і
діяльнісного зв’язку з оточуючими, воно є музикою і грою.
К.Д. Ушинський надавав важливого значення рідній мові у житті людини
взагалі і вихованні дитини зокрема. Він зазначав: «Мова народу — кращий,
що ніколи не в’яне й вічно знову розпускається, цвіт усього його
духовного життя, яке починається далеко за межами історії. У мові
одухотворяється весь народ і вся його батьківщина; в ній втілюється
творчою силою народного духу в думку, в картину і звук, небо вітчизни,
її повітря, фізичні явища, клімат, поля, гори й долини, її ліси і ріки,
бурі й грози — весь той глибокий, повний думки й почуття, голос рідної
природи, який лунає так гучно в любові людини до її батьківщини» [5;
123].
Мову К.Д. Ушинський називає геніальним педагогом. Він підкреслював:
«Рідна мова — не тільки навчає багато чого, а й навчає напрочуд легко,
за якимсь недосяжно полегшеним методом» [5; 124]. Чому ж навчає цей
мудрий педагог: «Усе, що бачили, усе, чого зазнали, усе, що пережили та
передумали, ці незчисленні покоління предків, передається легко й без
великих зусиль дитині, яка тільки-но відкриває очі на світ божий, і
дитина, навчившись рідної мови, вступає в життя з обмеженими силами. Не
умовних звуків тільки вчиться дитина, вивчаючи рідну мову, а п’є духовне
життя й силу з рідної груді рідного слова» [5; 124].
З думками К.Д. Ушинського перегукуються погляди розбудовників
української національної школи й освіти Т. Шевченка, М. Костомарова, П.
Куліша, Б. Грінченка, М. Грушевського, С. Русової. Усі вони глибоко
усвідомлювали: щоб зберігся народ, необхідно зберегти його мову.
Найкращий спосіб у досягненні цієї мети було утвердження української
мови як мови викладання в українських школах. Б. Грінченко зазначав, що
рідна мова дає більше хисту, а навчання чужою мовою лише «затуркує
голову». Він звертав увагу громадськості на величезні труднощі, з якими
зустрічалася українська дитина в російськомовній школі. Долає дитина ці
труднощі шляхом великих нервових зусиль, а результати такого навчання
вкрай низькі.
?
??
???????????пово витісняє перший з інтелектуально-почуттєвої сфери
дитини. Причина цього явища лежить у методах викладання предмета «Рідна
мова». Постійне зубріння правил, термінів, великий обсяг механічної
роботи: списування, переписування, диктування сіє в свідомості дітей
апатію, пасивність у вивченні предмета.
Перед педагогами стоїть завдання, як методичний шлях, котрим іде дитина
до розкриття краси і значущості рідної мови, зробити цікавим, доступним
і творчим.
Ми вважаємо, що розкривати перед дитиною багатство мовних засобів
допомагає сама мова, саме ті її форми, які перевірені століттями. Це
фольклорні форми, що використовувались у вихованні і навчанні багатьох
поколінь українських дітей: заклички, лічилки, казки, загадки та інші.
Але ми у розробці методів та прийомів навчання брали за основу лише
форму цих мовленнєвих жанрів, вносячи в їх зміст авторський підхід до
розкриття того чи іншого дидактичного завдання. Такий же шлях обрали
багато дидактів і поетів (Наталя Забіла, Дмитро Білоус, Ігор Січовик,
Алла Свашенко та ін.). Цим самим вони зробили вагомий внесок у змістове
наповнення дидактики початкової школи.
Такий підхід дає можливість зробити процес опанування елементів мовної
системи (звук, буква, склад, слово, речення, текст) особистісно значущим
для дитини. Активізуються такі сторони навчальної діяльності, як
мотивація, емоційність, творчість, ініціативність, почуття успіху.
Розгляньте зразок прийому ознайомлення зі звуками в період навчання
грамоти.
В ліс підем, підем на луки,
там почуєм різні звуки.
Чуєш як кричить сова? (А-а-а…)
Вовк злякав оту сову,
Він завив протяжно (У-у-у…)
А на вовче виття
Вискочив із-за віття
Ще грізніший і страшніший звір —
Це зубатий і смугастий тигр.
Як ричить він, діти? (Р-р-р…)
Ось я чую новий звук.
То летить звичайний жук.
Мов електропилки ніж.
Як гуде він, діти? (Ж-ж-ж…)
Учні знаходять зображення букв та їх елементів у оточуючих предметах, у
позах людей, зображують букви і супроводжують мовленнєвою діяльністю під
час фізкультхвилинок:
А — хатина нова,
0 — гарбуза несемо, У — руки зігну,
И — стовпці руками підіпри,
1 — капелюх на голові,
К — вверх рука і вниз рука.
Школярі спостерігають, скільки емоцій можна показати лише одним звуком,
наприклад, звуком [а]:
— момент розуміння чогось, або пригадування;
— прояв нехтування чимось;
— почуття несподіваного болю;
— протиставлення (сполучник).
Почуття, які можна виразити звуком [о]: здивування, захоплення,
розчарування, несподіванки.
У кожен урок навчання грамоти, з читання і письма намагаємося вплести
якесь особистісно значуще морально-етичне ядро, яке лежить у площині
дитячого досвіду і в той же час розширює цей досвід. На уроці вивчення
букви «є» аналізуємо поняття «твоє, моє, наше»:
Іграшку Саша до класу приніс,
Нікому у руки її не дає.
Пихато задер він свій ніс,
Повторює лише: «Це моє, це моє!»
У кожного з нас є улюблені речі:
Іграшки, книги, ручки, м’ячі,
Але треба вчитись найменшій малечі
Ділитися з друзями всім.
У мене м’яч футбольний є,
А в тебе калькулятор є.
Давай гукнемо Сашу,
Нехай він з нами пізнає,
Що в класі все твоє й моє
Сьогодні буде наше.
Розглядаючи ілюстрації до творів В.О. Сухомлинського та К.Д. Ушинського,
відповідаємо на запитання:
— Іграшки, якими ми разом граємось, чиї?
— Пташеня, що випало з гнізда, чиє?
— Кошеня, що потрапило в небезпеку, чиє?
На уроці письма букви «я» намагаємось зрозуміти, під чим можна поставити
це горде слово «Я»: допоміг мамі, образив товариша, пошкодив навмисне
якусь річ, захистив слабшого та інше.
— А що говорять про себе наступні слова: лінія, якір, явір, доля?
— Яке з цих слів просить повірити, що це воно?
— Яке слово не любить працювати?
— Яке слово складається із нот?
— Яке слово називає себе дитячою хворобою? Урок читання, на якому
вивчається буква «щ», проходить в контексті ознайомлення із поняттям
«Батьківщина». Діти повідомляють, що наша Батьківщина зветься Україна.
Зміст, який вбирає в себе це слово, ми розкриваємо за допомогою
ієрогліфічного зображення кожної букви.
У К Р А Ї Н А
За цими зображеннями букв діти впізнають дерево, що символізує природу,
коня і зброю козака, курган, свічку як символ народної пам’яті, кобзу —
символ пісенності нашого краю, хату — символ нашого краю, родини. А
буква «щ» набуває тих форм, які допомагають краще ілюструвати вивчені
символи: кущ, кінь, риба, зброя, щітка, державний герб.
Процес сприймання текстів на уроках читання намагаємось зробити
максимально емоційним. Первинне сприймання тексту відбувається під час
прослуховування аудіозапису з рольовим озвученням і музичним супроводом
класичного репертуару.
Усі розділи уроків «Рідної мови» об’єднані єдиним сюжетом
казки-подорожі. У співпраці із кандидатом педагогічних наук, автором
підручників з «Рідної мови і мовлення» для початкових класів Варзацькою
Л.О. на основі цієї казки розроблено робочий зошит-посібник для учнів 2
класу. Цей посібник передбачає багатокомпонентну мовленнєву діяльність
учнів: ознайомлення з мовними поняттями, крилатими висловами,
правописами слів, їх походженням, різноманітною роботою з текстами. Усі
види робіт подаються у формі гри.
Всі зазначені вище форми, методи та прийоми дають змогу нам
спостерігати, як в учнів поступово формується активне, емоційне,
мотивоване ставлення до предмета вивчення і до практичної мовленнєвої
діяльності. Це дає нам сподівання, що через цю мовленнєву діяльність в
свідомості і серцях дітей з’являться паростки самостійного мислення,
усвідомлення свого національного «я», усвідомлення себе гуманною
особистістю. Ці якості допоможуть дітям краще засвоїти форми неосферного
мислення та поведінки як надійного містка у третє тисячоліття.
Література:
1. Копосов П.Г. Казкова граматика // Початкова школа. — 2000. — № 2. —
С. 60–63.
2. Корсак К. Людина нового століття та її виховання // Рідна школа. —
2003. — № 2. — С. 7–9.
3. Любар О.О., Стельмахович Л.Г., Федоренко Д.Т. Історія української
педагогіки. — К.: Інститут змісту і методів навчання МО України, 1998. —
356 с.
4. Мочалов И.И. Владимир Иванович Вернадский. 1863-1945 г.г. — М.:
Наука, 1982. — 488 с.
5. Ушинський К.Д. Рідне слово // Вибрані твори: у 2-х т. — К.: Рад.
школа, 1983. — Т. 2. — С. 121–133.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
