UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75843
останнє поновлення: 2016-12-04
за 7 днів додано 10

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваЕстетика літературного шістдесятництва й астральні архетипи в неосяжності Шевченкового космосу (реферат)
Авторdimich/ukrreferat.com
РозділМовознавство, філологія, реферат, курсова, диплом
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось2379
Скачало283
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Реферат на тему:

 

Естетика літературного шістдесятництва й астральні архетипи в

неосяжності Шевченкового космосу

 

Питання про шевченкову традицію в естетиці поетів-шістдесятників в

українській літературі XX століття є загальноприйнятим. А ось про

характер цієї традиції висловлюються різні, навіть взаємовиключаючі

думки. Наприклад, щодо творчості В. Стуса Л. Плющ зазначив: «Шевченко —

орієнтир дороги, яка єдино можлива в бездоріжжі, дороги, в замкненому,

за Шевченком, «зав’язаному, закритому» світі («Ну, що б, здавалося,

слова»). Як показує Ю. Шевельов, Шевченком просякнутий увесь Стус, бо

«це те духовне повітря, що в ньому він живе», це «стиль і зміст життя».

Тому немає сенсу говорити про вплив Шевченка на Стуса — бо Шевченковою

поезією Стус дихає, як він дихає мовою як піснею: «Надибую пісню, ловлю

її до тону шовкового голосу (мариться-степ)». Пісня ця йде від

Шевченкового Перебенді, що «в степу на могилі з Богом розмовляє…» [41;

39].

 

Позиція Я. Мельника дещо інша: «Стус не був типовим шевченківським

українцем. В українській культурі в шістдесятих уже роках зіткнулося два

начала — умовно кажучи, шевченківсько-симоненківське і

сковородинсько-стусівське… Патріотизм Стуса уже не патріотизм. Стус,

врешті-решт, любив більше себе, ніж Україну: коли в ньому народжувався

Бог, то його душа німіла, і він тоді не писав віршів або писав їх дуже

мало, суто філософські. І тому, що він любив більше дух, ніж душу, тому

— він філософ. І тому, що Шевченко не знайшов себе поза душею, — тому

він Поет» [35; 160].

 

Ми можемо говорити про подібні суперечності відносно Шевченкової

традиції щодо кожного з поетів шістдесятих років і М. Вінграновського, і

Д. Павличка, і Л. Костенко, і І. Драча, і того ж В. Симоненка, який

писав:

 

Ти схожий на батька дуже –

 

В житті воно так і треба,

 

Та в віршах, шановний друже

 

Будь схожий завжди на себе [19; 120] «Символіка «імені батька» вбирає в

себе особливий езотеричний смисл Слова (як духовно-морального,

сакрального знання, як посередника між світом людським і божественним)»

— писала Т. Гундорова [7; 61]. І далі: «Новий словесний епос Шевченко

розгортає через співвідношення різних риторичних модусів слова —

сакрального знання («божого Кадила, Кадила істини», що вчить «Путями

добрими ходить, Святого Господа любить і брата миловать») та буденного

людського мовлення («розмова»… «Розмова — той модус, який фіксує людську

екзистенцію й переводить сакральний смисл у наративні структури (на

зразок «Москалевої кри-ниці»)» [7; 61]. Отже, з одного боку «тайна

глибина слова», «тайна сили, власті, що бачилася у Шевченківському

дискурсі, ототожнюється із специфічним історіософським змістом

української культури, а з другого мовна революція –один з конструктивних

принципів української модерністської критики культури, хоча ще більшою

мірою вона тяжіє до утопічно-естетичної неоромантичної культурософії та

іронічний мит, який знімав романтично-героїчний варіант національної

мітотворчості» [7; 68-69].

 

«Саме в цьому плані можна говорити про шевченківську струну, про

-----> Page:

0 [1] [2] [3] [4] [5] [6]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ