UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75838
останнє поновлення: 2016-12-03
за 7 днів додано 10

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваЛітературно-критичний аспект українського fin de siecle’у (реферат)
Авторdimich/ukrreferat.com
РозділМовознавство, філологія, реферат, курсова, диплом
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось2612
Скачало181
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Реферат на тему:

 

Літературно-критичний аспект українського fin de siecle’у

 

На ситуацію зламу віків літературно-критична діяльність прореагувала і

в тематично-проблемний, і в функціональний (формальний) спосіб.

Ускладнення проблематики і форм мистецтва потягло за собою, з одного

боку, спробу синтезу (синтетичний компонент — суттєва складова мистецтва

другої половини ХIХ ст.) та волю до радикального відокремлення з

другого. Ідеологічна атмосфера доби характеризувалась напругою

доцентрово-відцентрових сил. Центрів було, власне кажучи, три:

релігійний, прогресистський та національно-культурний. Релігійністю

(містика) переважно позначений ранньомодерністський (і декадентський)

дискурс в Росії. Шукаючи рятунку від нігілістичних настроїв, в хащі

неокатолицизму поринув французький прозаїк Ж.-К. Гюїсманс.

Прогресистське вікторіанство поборювали прерафаеліти і О.Уайльд

(водночас як теоретик). Впливовий польський часопис «Krytyka» вибирався

з декадентської безвиході шляхом єднання заангажованих позитивістів та

естетів на модерній суспільно-політичній платформі навколо розбудови

модерної нації. Для поневолених народів національна ідея була тією

ланкою, що найпродуктивніше могла б примирити традицію з сучасністю. Але

в українських реаліях вона виявилась в значній мірі обтяженою

народницькими стереотипами, панславізмом, поступовою доктриною,

нейтральною щодо етносів соціальною тенденцією. Як засвідчив досвід

Празької школи, модерна поетика ефективно взаємодіє з національною ідеєю

неоромантичного, волюнтарного типу (спостереження, що чинне принаймні

для ХХ ст.).

 

Орієнтація на відокремлення суб’єктивізувала літературну критику. Ця

галузь літературної діяльності на кінець ХIХ ст. прибрала подобу

самодостатнього виду творчості, літератури в літературі. Означене явище

— прикмета культурного життя fin de siecle’у. Недаремно Д.

Мережковський, маючи на увазі критичну творчість, відзначав: «Це поезія

поезії, можливо, бліда, примарна, безкровна, але проте невідома ще

жодному з попередніх віків, нова, плоть від плоті наша — поезія думки,

виплід ХІХ віку з його безмежною свободою духу і невтомною скорботою

пізнання» [1].

 

Сучасник Мережковського, французький літератор Жуль Леметр проголосив

добу критики як мистецтва користування книгами, що нібито заступає

перестарілі та обмежені її типи, догматичний та науковий. Щоправда, у

Леметра догматизм не відповідає громадянському ангажементу, мовиться

радше про академічну традицію [2].

 

Трактат «Із секретів поетичної творчості» (1898) І. Франко розпочав з

літературно-критичної типології. Негації автора зазнала публіцистична

критика в стилі Писарєва або Добролюбова і нарочито суб’єктивна критика

на зразок писань Леметра й Брюнетьєра. На противагу цим крайнощам

толерується критика наукова. З цим напрямком пов’язані імена І. Тена, Е.

Еннекена, Дессуара та ін. Очевидно, такий підхід у Франка виконував роль

своєрідної золотої середини поміж крайнощами виняткової уваги до форми

чи змісту. Цікаво, що наукова критика трактату «Із секретів поетичної

-----> Page:

0 [1] [2] [3] [4] [5] [6] [7] [8]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ