.

Шпаргалка

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
213 11217
Скачать документ

Шпаргалка

1.Поняття та роль мп.

Сучасне мп піщло від римського (jus gentium) – охоплювало м/н приватні
та публ відносини.в 16 ст. вперше вжито в сучасному розумінні -(jus
inter gentium). 1946р-прийняття статуту ООН- сучасний етап розвитку мп.

МП- це система юридичних норм, які регулюють м/н відносини з метою
забезпечення миру, прав людини і співробітництва між державами.

Предмет мп- м/н відносини. Об‘єкт регулювання –все те, з приводу чого
суб‘єкти мп вступають у правовідн на основі норм і принципів мп. Це
можуть бути матер-ні чі нематер-ні блага, дії, утримання від дій.

Інші погляди на мп:

Позитивіська школа:система норм-основний компонент мп, держава-осн-й
суб‘єкт, осн-на ф-ція- регулювання міждержавних відн-н, осн-на мета- мир
і безпека між народами. Природно-правова школа:осн-й компонент
мп-біологічні норми, центральний суб‘єкт-фіз.особа. радянська школа:
консенсуальна теорія(узгодження воль держав)

2.Співвідношення м/н публічного і м/н приватного права

предметом регулювання м/н публічного права є владні, публічні відносини.
М/н прив-не право-це галузь права, яка регулює цив-правові відносини, що
мають м/н характер. М/н прив-не право є складовою частиною національної
правової системи, його норми ств-ся державою самостійно.осн-на задача
прив-го права полягає у врегулюв колізій між нормами прив-го права
різних країн. Здійс-ся ця задача за допомог спец-х норм-колізійних.,
тому його ще наз-ть колізійним правом. М/н прив-не право тісно пов‘язане
з публ правом. За допомогою м/н торгових, податкових, про правову
допомогу договорів здій-ся уніфікація норм приватн права держав. Існує
думка про співпадання предмета регулювання, учасників правовідн.,
методів та форм регламентаціїї м/н прив та публ права, це дві різні
галузі права з різними предметами(для публ права-це владні міждерж-ні
відносини, для прив права-привотноправові ).

3. м/н право (а) і внутрідержавне право (б) – осн відмінності та
взаємовплив.

Відмінності:

за способом створ-ня норм: а)-свор-ся самими суб‘єктами права- державами
б)ств-ся спец державними органами

за суб‘єктами права:а) держави, м/н організації, державоподібні
утворення, нації,що борються за незал-ть б)фіз та юр особи, органи
держави

за предметом регулювання: а)владні міждерж-ні відносини, б)різні
суспільні відносини

за соц сутністю: а)норми мають загальнодемекрат-й хар-р, б)залежно від
сутності держави

за характером побудови сис-ми права: а)коордтнаційна сис-ма,
б)субординаційна

за особливим порядком застосування примусу:

а)заст-ся самими суб‘єктами б)застос-ся спец-ми викон та судовими
органами

проблема взаємодії м/н і націон права є однією з найскладніших в мп.
Першою з‘явилась концеція примата нац права (19ст німеччина).пізніше
з‘явилась концепція дуалізма- м/н і нац право діють у різних сферах є
самостійними системами і не підкоряються одна одній. Пізніше виникла
концепція примата мп, згідно якої мп виступає як верховний правопорядок
і визначає сферу дії нац законодавства. Зараз гостро стоїть проблема не
визначення примату мп, а проблема гармонізації мп і нац права.

4.система норм мп

під нормою мп розуміють правило поведінки, яке визнається державами та
ін суб‘єктами мп в якості юр обов‘язкового. Норма мп є основою системи
МП. Норми виконують регулятивну роль у взаємовідн-х суб‘єктів мп. Єдиним
способом створення м/н норм є угода суб‘єктів мп. Тільки суб‘єкти мп
надають тим чи іншим правилам поведінки якість юр-обов‘язкових .види
норм мп:

за змістом і місцем в сис-мі мп: -цілі, -принципи, -норми. Норми
поділ-ся на основні та підлеглі (піднорми основних норм та вторинні
норми). За способом створення та формою існування: договірні та
звичаєві. За сферою дії: універсальні; партикулярні (регіональні та
локальні).За змістом правил поведінки: матеріальні, процесуальні. За юр
силою та сопобом регулювання:імперати-вні (jus cogens- норма мп яка
прийм-ся і признається державами в цілому, відхилення від неї
недопустиме, може бути змінена лише нормою такої ж сили) і диспозитивні.
За роллю в механізмі м-правового регулювання: регулятивні, охоронні.

5.Внутрішня структура норм мп.

під нормою мп розуміють правило поведінки, яке визнається державами та
ін суб‘єктами мп в якості юр обов‘язкового. Зміст норм мп складають
права та обов‘язки, якими наділяються суб‘єкти мп. Структура норм мп:
гіпотиза та диспозиція (інколи норми мп склад-ся лише з диспозиції).
Гіпотеза- перелік умов, за наявності яких застос-ся правило поведінки.
Диспозиція- вказує на саме правило поведінки (права та обов‘язки)
суб‘єкта мп. Специфіка норм мп полягає у тому, що вони не містять
санкцій за недотримання вимог, що містяться у диспозиції. Конкретні
заходи впливу у випадках порушення норм можуть передбачатись окремими
договорами. У мп санкція є неперенесеною (на відміну від конституційного
права) та невизначеною. Вибір способів і форм від-ті залежить від
потерпілого суб‘єкта мп або від міжнародного товариства. За однакових
обставин форми відпов-ті можуть бути різними.

6.Особливості норм мп.

Специфіка норм мп полягає у тому, що вони не містять санкцій за
недотримання вимог, що містяться у диспозиції. Вибір способів і форм
від-ті залежить від потерпілого суб‘єкта мп або від міжнародного
товариства. Характерними для мп є так звані норми “м‘якого права”- тобто
такі, що не породжують чітких прав та обов‘язків, а дають лище загальний
напрям діяльності. Вони відрізняються гнучкістю і застос-ся якщо
суб‘єктам мп важко дійти згоди щодо конкретних норм. специфічними
нормами мп є норми jus cogens –імперативні норми, що мають найвищу юр
силу. Це норма мп яка прийм-ся і признається державами в цілому,
відхилення від неї недопустиме, може бути змінена лише нормою такої ж
сили, відхилення від цих норм робить дії держав недійсними. Звичай або
договір, які суперечать нормі jus cogens будуть недійсні. Норми jus
cogens не кодифіковані.

7.Кодифікація мп.

Кодифікація-це процес систематизації й удосконалення принципів і норм мп
з метою заміни застарілих норм новими, заповнення прогалин, вирішення
протиріч. К. здійс-ся шляхом: – встановлення точного змісту і чіткого
формулювання вже чинних норм мп; -зміни або перегляду застарілих норм;
-розробки нових норм і принципів; -закріплення у погодженому вигляді
всіх цих принципів та норм у єдиному м\н-правовому акті. Розрізняють
офіційну к.-здій-ся державами та організаціями і неофіційну- здій-ся без
участі держав громадськими об‘єднаннями, фіз особами. Доктринальна к.
–різновид неофіційної, здійс-ся вченими. Перша спроба створити
кодифікаційний акт (ad hoc)- Віденський конгрес 1815. На ряді м\н
конференцій продовжувався цей процес стосовно кодифікації правил щодо
методів і засобів ведення війни (Женевська, Петербурзька, Гаазька
конференції). Ст 13 статуту ООН ставить кодифікацію мп на рівень завдань
ООН. Ген Асамблея створила Комісію мп (скл-ся з 34 юристів
міжнародників), до завдань якої входить код. Мп. Кодифікацією займ-ся у
відповідних галузях і інші органи ООн:МОП, ЮНЕСКО.

8.Характеристика процесу нормотворення у мп.

У мп існує концепція узгодження позицій суб‘єктів мп при творенні м/п
норм. На процес нормотворення впливає багато чинників, основний з них-
м/п позиція держав чи інших суб‘єктів мп.М/п позиція включає: загальне
ставлення суб‘єкта до мп, уявлення про характер мп, його роль у
суспільстві; принципи і норми за впровадження яких у мп виступає суб‘єкт
ітд. Однією з форм нормотв-ня є визнання правила нормою права (opinio
juris). саме opinio juris надає виникаючому звичаєвому правилу поведінки
якості юридично обов‘язкової норми мп. Для створення звичаю потрібна
загальна практика держав визнана правовою нормою. Ще один метод
нормотворення – акти м/н орг-цій. Відповідно до своїх статутів м/н
орг-ції приймають акти-рекомендації чи акти правозастосовчого характеру.
Зазначені акти набирають сили при явно вираженому прийнятті їх державами
(ратифікація) або при мовчазному прийнятті. Механізм мовчазного
прийняття передбачає що держава вважається такою, що прийняла норму,
коли вона протягом певного періоду часу не повідомила м/н орг-цію про
своє неприйняття норми або про застереження щодо неї (норми прийняті
ВООЗ, ІКАО). Інший метод нормотв-ня це створення договірних норм.
Характерна риса сучасного мп – зростання чисельності і ролі м/н
багатосторонніх договорів.

9. Спввідношення мп та національного зак-ва України.

М/правова практика У. До початку 90-х р була прорадянських поглядів. Але
вже в Декларації про держ суверенітет проголошув-сь визнання пріоритету
загальновизнаних норм мп над нормами внутр-го права. У ЗУ “Про дії м/н
договорів на терит У.” встановлено що, укладені і належним чином
ратифіковані (ратифікації підлягають такі м/н договори У: політичні(про
дружбу, нейтралітет, співробітництво), економічного хар-ра, із загальних
фінансових питань, про мир, що стосуються прав і свобод людини, про
громадянство тощо) Україною м/н договори складають невід‘ємну частину
нац-го зак-ва. Це записано і в Конст У. Якщо належно укладеним м/н
договором У. Встановлені інші правила, ніж у законодавстві У. То
застос-ся норми м/н договору. У разі виявлення розбіжностей між
договором, поданим на ратифікацію і КУ, договір має направлятися до
Констит Суду Укр для визначення його відпов-ті КУ. КУ передбачає, що ЗЕД
України спрямована на забезпечення її нац-х інтересів і безпеки шляхом
мирного співробітництва на основі загальновизнаних принципів і норм мп.
Це положення КУ є прикладом імплементації норм мп в національному зак-ві
У.

10. Загальна х-ка джерел МП.

Джерела МП – форма втілення норм МП, їх зовнішнє вираження. Їм властиві
тіж самі хар-ки, як і хар-ки джерел права в загал. теорії права.
Особливість – ніде не закріплений конкретний (сталий) перелік джерел
МП.

Традиційно використ. два джерела МП:

– м/н дог-р ( Згідно Віден. конвенції про п-во м/н дог-рів, м/н дог-р-
м/н угода складена між державами у письмовій формі і регулюється м/н
правом, незалежно від того чи складається така угода в 1 док-ті, чи в 2
або більше зв”язаних між собою док-тах; а також не залежно від його
конкретної назви – “дог-р”, “угода”, “конвенція”, “протокол”…). Як
пр-ло, уклад-ся у письм. ф-мі, але конвенцією передбачено укладеняя і в
усній ф-мі. Це основне джерело МП,

– м/н звичай.(Згідно Статуту М/н Суду ООН, м/н звичай –досвід загальної
практики, що визнана в якості правової норми). Це довготривале,
повторюване пр-ло поведінки. Особлива ознака звичая-джерела м/н права –
довготривала, постійна повторюваність.

Специфіка звичая як джерела- Звичай не являє собою офіц. док-т. Проте
може фіксуватися напр. в дипломат. переписці, урядових заявах.

Дог-р і звичай мають однакову юрид. силу.

З розв-ком міждерж. контактів, конфенцій деякі вчені почали відносити до
джерел і:

Акти м/н конфернецій та зборів; Акти м/н організацій.(проте не всі ці
акти, лише ті, що приймаються з метою встановлення нових правіл
поведінки та взаємовівдносин)

Деякі теоретики визначають джерела, виходячи з Статуту М/н Суду ООН ,в
якому дано перелік джерел м/н права ,які суд застосовує при розв”яз-ні
спорів:

1.- м/н конвенції, як загальні, так і спеціальні;

2.- м/н звичаї;

3.- загальні принципи права (юрид. поняття, постулати, правила юрид.
логіки і юрид. техніки, які застосов-ся при тлумаченні і застосуванні як
м/н, так і внутрівшньодерж. норм) Пиклади: “вислухай і іншу сторону”,
“спеціальним з-ном скасовується загальний”, “наступним з-ном скасов-ся
попередній”, “принцип юридичної чинності дог-ру”. Сюди також віднос-ся
пр-пи м/н пубіч. права, пр-пи внутрішньодерж. права.

4.- судові рішення і доктрини вчених-фахівців МП.

Національне зак-во і рішення нац. судів на сьогодні НЕ Є джерелами МП.

11. Міжнародний звичай як джерело МП.

Згідно Статуту М/н Суду ООН,

м/н звичай –досвід загальної практики, що визнана в якості правової
норми.

Це довготривале, повторюване пр-ло поведінки

Специфіка звичая як джерела- Звичай не являє собою офіц. док-т. Проте
може фіксуватися напр. в дипломат. переписці, урядових заявах.

Механізм створення загальновизнаної звичаєвої норми: загальна практика
стає м/н звичаєвою нормою внаслідок визнання її такою міжнародним
товариством.

Науковці виділяють такі ознаки звичаю як джерела:

-тривалість існування практики;

-однаковість, постійність практики;

-загальний х-р практики.

Звичай і дог-р мають однакову юрид. силу. Питання, що не вирішуються
договорми, вирішуються звичаями, і в багатьох договорах вказується на
таке застотування звичаю.

12. Міжнарод. дог-р як джерело МП.

Віденська конвенція про право м/н дог-рів 1969 р

– м/н дог-р – м/н угода складена між державами у письмовій формі і
регулюється м/н правом, незалежно від того чи складається така угода в 1
док-ті, чи в 2 або більше зв”язаних між собою док-тах; а також не
залежно від його конкретної назви – “дог-р”, “угода”, “конвенція”,
“протокол”…

Доктринальне визначеня –

-м/н дог-р- ярко виражена угода між державами чи ін. с-тами МП, що
укладена з питань які мають для с-тів заг. інтерес; ця угода призвана
регулювати їх взаємини шляхом узгодження прав та обов”язків.

Отже, доктринальне визнач. є більш повним.

Конвенція не виключає можливості укладення м/н дог-ру в усній ф-мі
(джентельментські угоди).

М/н дог-р може являти собою не 1 акт, а дек-ка взаємопов”яз. док-тів.
Часто до основного дог-ру додається доповнення у вигляді протоколу,
додатку тощо, які визнаються як його складові.

М/н дог-р – основне джерело МП, тому що:

1) договірна ф-ма дозволяє чітко сформулювати права та обов-ки сторін;

2) договірним регулювання охоплені насьогодні всі без винятку області
м/н відн-н, держави послідовно заміняють звичаї дог-рами;

3) дог-ри найкраще забезпеч-ть узгодження та взаємодію м/н норм та
націон. зак-ва дер-в.

13. Класифікація м/н договорів

Віденська конвенція про право м/н дог-рів 1969 р

М/н дог-р – м/н угода складена між державами у письмовій формі і
регулюється м/н правом, незалежно від того чи складається така угода в 1
док-ті, чи в 2 або більше зв”язаних між собою док-тах; а також не
залежно від його конкретної назви – “дог-р”, “угода”, “конвенція” тощо…

1) за кількістю учасників:

-двосторонні (сюди ж відносяться й такі, що заключаються з 1 сторони 1
держава, а з другої – група держав)

-багатосторонні: універсальні (загальні) – (стосуються кодифікації або
прогресивного роз-ку МП; або об”єкт та цілі якого мають значення для
всього м/н сусп-ва в цілому. Мають бути відкриті для вступу в них усіх
бажаючих кр-н – пр. Дог-р про Антарктику) локальні (бере участь обмежена
кіл-ть держав напр. 1 регіону)

2) за порядком вступу

відкриті (відкриті для вступу б-як. с-тів МП)

закриті (для вступу необхідна згода первинних членів)

3) за формою:

письмова

усна (Джентельменські угоди)

14. Співвідношення м/н звичаю та м/н договору.

М/н договір та зичай є універсальними загальновизнаними джерелами мп, їх
юридична сила витікає з загального мп.існують різні думки стосовно
взаємозв‘язку звичаєвих та договірних норм. Одні вважають що договір та
звичай настільки переплетені, що їх неможливо розділити, інші вчені
дотрим-ся думки що взаємозв‘язок звичаєвих та договірних норм не веде до
їх зрощування. Адже після закріплення в договорі звичаєва норма
продовжує існувати як звичаєва. Для одних держав такі норми обов‘язкові
тільки як звичаєві, а для інших (для учасників договору) і як договірні.
Виникає подвійна правова підстава юридичної сили норм. “Принципи
загального звичаєвого права залишаються обов‘язковими недивлячись на те,
що вони були включені в договірно-правові постанови.”-з рішення М/н Суду
ООН. Припинення дії договору не дає підстав для відмови дотримуватись
звичаєву норму, яка містилась у такому договорі. При визначенні
співвідношення договірних та звичаєвих норм звертаються до ст.38 Статуту
М/н Суду ООН, де конвенція стоїть на першому місці серед джерел мп.це
пояснюється тим, що конвенція чітко формулює норму, доводить її
прийняття стронами і є спеціальною нормою (lex specialis), яка застос-ся
при розходженні з нормою загальною. Оговорки. до договірних постанов,
які містять звичаєві норми загального мп , позбавлені юр сили. Оскільки
норми загального звичаєвого права мають універсальну обов‘язкову силу і
можуть змінюватися лише м/н співтовариством вцілому. Договори виступають
засобом здійснення норм звичаєвого права. Вони закріплюють їх авторитет,
надають їм чітку форму, конкретизують зміст. мп не відкидає можливості
зміни договорної норми звичаєвою нормою, яка виникла. М/н Суд ООН визнає
можливість створення норм загального мп за допомогою договорів.

15. Допоміжні джерела мп.

Згідно ст.38 Статуту М/н Суду ООН до допоміжних джерел мп належать:
судові рішення і доктрини найбільш кваліфікованих фахівців з публічного
права різних націй.(з застереженням про те що рішення суду обов‘язкове
лише для сторін у справі і лише у даній справі). Саме рішення М/н Суду
не може створювати м/н-правової норми.але прихильники
англо-американської сис-ми права перебільшують значення рішень М/н Суду,
наділяючи їх якістю судового прецеденту і підносячи до рангу основних
джерел мп.суд при винесеннні рішення може спиратися на доктрини чи
теоретичні концепції але з урахуванням звичайних, договірних норм та
принципів права.

16.Рішення м/н орг-цій як джерело мп.

Вони прямо не передбачені як джерела мп, що застос-ся судом при
розв‘язанні спорів у ст.38 Статуту М/н Суду ООН. Але в сучасному мп
переважає думка що їх варто віднести до джерел, хоч вони і мають
обмежене застосування. Іноді в своїх резолюціях м/н орг-ції визначають
принципи і норми, що підлягають втіленню в договорах. Резолюції Ген
Асамблеї ООн відіграли вирішальну роль у створенні комплексу договорів
по правах людини. Спеціалізовані установи ООн (МОП,ЮНЕСКО)здійснюють
регулювання співроб-ва в спец-х галузях шляхом підготовки
багатосторонніх договорів. Інші м/н орг-ції в сфері транспорта, зв‘язку
приймають регламенти, що містять не правові, а адмін та технічні норми.
Акти м/н орг-цій є важливими при формуванні звичайних норм мп. вони
стали одним з основних доказів звичайного права в практиці М/н Суду. За
допомгою актів м/н орг-цій звичайні норми фіксуються, тлумачаться,
перетворюються у життя.М/н суд визначив, що резолюції Ген Асамблеї ООН
навіть якщо вони не є обов‘язковими можуть мати нормативне значення.вони
можуть слугувати свідотцтвом для встановлення існування норми чи
формування opinio juris.

17. Рішення м/н судів та арбітражних трибуналів як джерело мп.

Згідно ст.38 Статуту М/н Суду ООН до допоміжних джерел мп належать:
судові рішення і доктрини найбільш кваліфікованих фахівців з публічного
права різних націй

рішення суду обов‘язкове лише для сторін у справі і лише у даній
справі). Саме рішення М/н Суду не може створювати м/н-правової норми.але
прихильники англо-американської сис-ми права перебільшують значення
рішень М/н Суду, наділяючи їх якістю судового прецеденту і підносячи до
рангу основних джерел мп.суд при винесеннні рішення може спиратися на
доктрини чи теоретичні концепції але з урахуванням звичайних, договірних
норм та принципів права.

18.Поняття та види галузей мп.

Галузь права- це сукупність норм та інститутів права, що об‘єднані
загальністю предмету і методу правового регулювання. Види: права людини
(цю галузь складають принципи та норми , що закріплюють основні та
похідні права людини та визначають стандарти демократії в м/н та нац-х
системах); гуманітарне право( захищає права людини під час збройних
конфліктів,визначає недопустимі методи і засоби ведення війни);
дипломатичне право; консульське право; право м/н договорів (галузь,що
визначає порядок укладення, дії, припинення м/н договорів); право м/н
орг-цій( галузь, що визначає правовий статус і діяльність м/н органів та
орг-цій та припинення їх дія-ті); право мирного вирішення спорів
(визначає порядок врегулювання міждержавних спорів мирними засобами);
м/н морське право(визначає статус морського простору, дна, ресурсів і
порядок їх використання); м/н повітряне право (регулює м/н польоти, та
інші види використанння повітряного простору); м/н космічне право
(визначає статус косм простору, включаючи небесні тіла, регулює дія-ть
держав по викор-ню космосу); м/н екологічне право(регулює відносини в
галузі охорони природи і раціонального використання ресурсів); м/н
економічне право; право м/н безпеки; м/н кримінальне право(регулює
співроб-во держав в боротьбі зі злочинністю).

19. Роль та місце прин-пів в системі МП. Пр-пи МП-система основопол-х
норм, що рег-ть відносини між його суб’єктами і є критерієм
правомірності між-х правотвор-го і правозаст-го процесів і дійсності ін.
між-пр. норм. Пр-пи важливі і обов-ві для всіх суб’єктів МП. Фун-ції
пр-пів МП: зміцнення системи МП і між-х відносин; закріплення основних
прав, закон-х інтересів, обов-в суб’єктів МП; заповнення прогалин в МП.
Осн. Пр-пи-основний і системоутворюючий факт нормат. Системи. Вони мають
перевагу перед всіма ін. нормами права. Осн. Пр-пи мають унів-ний х-р.
Всі уч-ки МП мають дотрим-сь цих пр-пів. Пр-пи-фундамент МП. Пр-пи
баз-ся на тому що:1.Пр-пи є загальновиз-ними всіма суб’єктами МП;2.Пр-пи
мають переваги на всіма ін. нормами МП;3.Поруш-ня пр-пів кваліф-ся
серйозніше ніж порушення всіх ін. норм МП;4. Пр-пи-єдина система. Всі
пр-пи взаємопов’язані і порушення 1 пр-пу тягне порушення іш. Пр-пів.
Джерела, що містять осн. Пр-пи:1.Статут ООН;2.Декларація про пр-пи МП
1970р.;3.Заключний акт НБСЄ 1975р.(Хелбсенський акт). Статут і
Декларація вир-ть такі пр-пи:1.Незастосування сили або загрози
силою;2.мирне вирішення між-х спорів;3.невтручання у внутр. Справи
держав;4.пр-п співр-ва;5.пр-п рівноправ’я і визначення народів;6.пр-п
суверенної рівністі держав;7.пр-п добросовісного виконання зобовэязань.
Хельсенський акт визнав ще 3 пр-пи: 8. Пр-п теритр-ної цілісності
держав; 9.пр-п поваги прав людини;10.пр-п непорушності кордонів.
Останній не є універсальним, є регіональним.

20. Пр-п заборони застос-ня сили або загрози силою. Становлення пр-пу у
20ст. До 20ст. МП вважало звернення до війни як до способу врегул-ня
між-х розбіжностей і суперечок припод-ою функ-єю держави, її невід’ємним
правом Прийняті на Гааських конференціях миру 1899 і 1907рр. Конвенції
про мирне вирішення між-х суперечок і про обмеження застосув-ня сили
лише закликали держави за можливістю не застосовувати силу. Вперше війна
була об’явлена великим злочином в Декреті про мир, що був прийнятий на
ІІ Загальноросійському з’їзді Рад Росії у 1917р. Статут Ліги Націй
заборонив агресивні війни(Декл-ція про агресивні війни 1927р.).
1928р.-Паризький акт, який заборонив звернення до війни. Статут ООН
закріпив цей пр-п і був деталізован в Декл-ії ООН про пр-пи МП 1970р., у
Визначенні агресії 1974р., в Закл-му акті НБСЄ 1975р., Декл-ції про
посилення ефек-ті пр-пу 1987р. Пр-п пошир-ся на всі держави. Актом
агресії вважається:1.вторгнення чи напад збройних сил держави на тер-рію
ін. держав;2.бомбардування;3.блокада портів, берегів держави;4.напад на
морські, сухопутні, повітряні сили та повітряні та морські
флоти;5.засиланняозброєних банд, груп тощо. Рада безпеки визнає ті чи
інші дії актом агресії. Статут Між. Крим. Суду включив у перелік
злочинів і злочин агресії, за який передбачається індив-на крим.
відп-ть. Статут ООН закріплює права держави на інд-ну колек-ну
самооборону. Збройна сила може бути застосована народами колоніальних та
залежних країн у боротьбі за свою незалежність при здійсненні свого
права на самовизначення. У відповідь на недружню поведінку та
правопоруш-ня можуть бути застосовані такі заходи:повне чи часткове
припинення екон-х відносин, розрив дипл-х відносин. Складовою частиною
пр-пу є заборона застосування війни;відмова від застосування репресій.

21. Пр-п суверенної рівності держав. Для того щоб країни були
рівноправними, вони повинні бути суверенними. В Декл-ції 1970р. цей пр-п
є першочерговим та основоположним. Пр-п є основою відносин партнерства
та конструкт-ої взаємодії між державами, умовою збереження між.
стабільності. В Статуті ООН підкр-ся, що ця орг-ція та держави, що в неї
входять діють згідно з тим, що вона заснована на пр-пі суверенної
рівності всіх її членів. Згідно з Декларацією 1970р. держави мають
однакові права та обов’язки і є рівноправними членами між-ої
співдружності, незалежно від розбіжностей екон-го, соц., політ-го.
Хар-ру. Згідно Декл-ції, концепція суверенної рівності включає такі
елементи:1.всі держави юрид-но рівні;2.кожна держава корист-ся правами,
які притаманні повному суверенітету;3.кожна держава повинна поважати
правосуб’єктність ін. держав;4.тер-на цілісність і пол-на незалежність
держав недоторкані;5.кожна держава має право вільно обирати і розвивати
свою політ., соц., екон., культ., систему;6.кожна держава повинна
повністю і належним чином виконувати свої між. зобов’язання і жити в
мирі з ін. державами. Закл. Акт 1975р. включає також право кожної
держави на свободу і пол-ну нез-ть, право встанов-ти свої закони і
адм-ні правила, право визначати і здійс-ти на власний розсуд відносини з
ін. державами згідно МП. Кожна держава має право на забезпечення своєї
безпеки і обов-к не порушувати безпеку ін. держав. Проявом суверенітета
є імунітет кожного з них від юрисдикції ін. держави.

22.Пр-п непорушності держ-х кордонів. В Хельс-му акті був сформован
пр-п, згідно якого держави-учасниці розглядали як непорушні всі кордони
один одного, так і кордони всіх держав в Європі, і тому вони будуть
утримуватись зараз і в майбутньому від будь-яких зазіхань на ці кордони.
Визнання кордонів означає відмову від б.-я. тер-х посягань
держав-учасників в Європі. Вперше пр-п непоруш-ті кордонів отримав
вираж-ня в Договорі СРСР і ФРН у 1970р., згідно з яким ці сторони
заявили, що не мають тер-х вимог і не будуть їх мати в майбутньому.
Потім це зобов-ня було закріплене в Договорі між Польською Нар-ою
Республікою і ФРН у 1970р., в радянсько-французькому документі у 1971р.,
в Декл-ії 1972р. країн-учасниць Варшавського договору, в Радян.-амер.
Комюніке у 1972р. В контексі Хельс-ко акту пр-п непорушності означає
взаємну відмову держав Європи, США, Канади від пол-го зазіхання на держ.
кордони, від дій, що направлені на зміну юрид-го оформ-ня і факт-го
становища кордонів. Але цей пр-п ще не затвердився в МП. Існування на
Азіатському, Африк-му та Південно-Амерканському континентах гострих
тер-х суперечок не дозволяють в близькому майбутньому розрах-ти на
винання цього пр-пу за межами Європи. 1992р.-держави-учасниці СНД уклали
Угоду про співр-во по забез-ню стаб-го становища на їх зовн-х кордонах.
1993р.-учасники СНД підписали Декларацію про недоторканість кордонів,
1994р.-Декл-цію про дотримання суверенітету, тер-ої цілісності і
недоторканості кордонів держав-учасниць СНД.

23.Пр-п тер-ої цілісності держав. Сфор-ся спочатку як норма звичаєвого
права. Закріплення відбулося в Декларації пр-пів МП, де були вказані
основні елементи пр-пу. Заключне формул-ня у Заключному акті НБСЄ.
Учасники повинні поважати цілісність держави, утримув-сь від дій, які
направлені на перетворення ін. держави в об’єкт військової окупації.
Окупація не є законною. Тер-на цілісність включає ціл-ть прир-го
комплексу, ціл-ть пр. режиму держави. В Статуті ООН пр-пу немає. Однак
лише з прийняттям Статуту ООН цей пр-п вважається загальвизнаним в МП.
Концепція тер-ої цілісності держав була висунута в період після Другої
Світової Війни країнами, що розвив-ся у відповідь на бажання
колоніальних держав стати на перепоні нац-визвольному руху. В 1955р.
була прийнята Бандугська декларація, де серед ін. пр-ів спів-ва
вказувалось на неох-ть утримання від актів агресії чи застосування сили
проти тер-ої цілісності та політ-ої незалежності б.-я. країни.
“Бандунгська формула” швидко отримала продовження у двосторонніх
угодах(Рад-індійська заява 1955р., Польсько-індійське комюніке 1955р.,
Рос-афганська заява). В Декл-ції пр-ів МП 1970р. зазнач-ся, що кожна
держава повинна утримуватись від б.-я. дій, що направлені на часткове чи
повне порушення нац-ої єдності та тер-ої цілісності б.-я. ін. держави.

24. Пр-п мирного розв’язання спорів. Як імперативний склався лише у 20
ст. В Конвенції, що була прийнята на Гааських конференціях миру 1899 і
1907р. містився лише заклик до держав попередити за можливістю звернення
до сили. Згідно Статуту Ліги Націй члени Ліги Націй погоджувались, що
якщо між ними виникає спір, то він повинен бути вирішений у тререйському
суді чи Радою. І лише після збігу 3-х місячного строку після вирішення
справи вони могли застосовувати силу. Лише у 1928р. Паризьким договором
був закріплений пр-п мирного розв’язання спорів мирним шляхом. Пр-п
знайшов розвиток в Дек-ії про пр-пи МП 1970р., в Закл-му акті НБСЄ, у
ряді резолюцій ГА ООН, у Пакті Ліги арад-х держав, в Хартії Орг-ії
африк-го єдинства, в Статуті Орг-ії амер-х держав. Між. спори вир-ся на
основі пр-пу суверенної рівності держав і згідно з пр-пом вільного
вибору засобів мирного вирішення спорів(переговори, посередництво,
узгоджувальні та слідчі процедури, добрі послуги, арбітраж, судовий
розгляд, звернення до органів між-х орг-цій. Спори повинні вирішуватись
у найкоротший час, не можна зупиняти мирний процес в регулюванні спорів.
Необхідно уникати поглиблення спорів.

25. Пр-п невтручання у внутрішні справи держав. В Конституції Франції
1793р. зазначалося не втручатися в управління ін. націями і не
припустимим є втручання у власні справи держави. В Декл-ії МП, що була
зпроєктована Робесп’єром(1795р.) також підкреслювалось, що не один народ
не має права втручатися в управління інших держав. 1823р. – в посланні
президента США Д.Монро Конгресу було заявлено, що втручання європ-х
держав у справи Амер. Континента є недопустимим. Америка у свою чергу,
не буде втручатися у справи Європи, крім випадків, коли будуть
зачіпатися інтереси Америки. Демократизація між-х відносин внаслідок
розгрому агрес-х держав у ІІ Св. війні і глибока інституціоналізація
між-го спілкування шляхом утворення ООН та мережі міжурядових орг-цій
створили можливість для того, щоб пр-п невтручання отримав поширення на
між-му та рег-му рівнях. Цей пр-п закріп-ся в Статуті ООН, в Декларації
пр-пів МП 1970р., Дек-ції про неприпустимість інтервенції і втручання у
внутрішні справи держави, що була затверд-на ГО ООН у 1982р. в Декл-ції
пр-ів Закл.акту НБСЄ 1975р. Не є втручанням у внутрішні справи-контроль,
перевірки, інспекції, що передбачені міжн. Угодами.

26. Прин-п загальної поваги прав і основних свобод людини. Закріплен в
Статуті ООН. Таким чином був визнананий нерозр-ний зв’язок між
підтримкою і збереженням міжн-го миру і безпеки і додержання осн. Прав і
свобод людини. В Статуті ООН закріплені основні значення гідності і
цінності людської особистості, рівність народів, рівність чоловіків і
жінок, недопустимість дескримінації за ознаками раси, статі, мови,
релігії. У Заг. дек-ії прав людини 1948р., Міжнародному пакті про
екон-ні, соц-ні, кул-ні права, Між-му пакті про громод-кі та політичні
права 1966р. перер-ся основні права і свободи людини, які держави
зобов’язалися надати всім особам, що знаходяться під їх юрисдикцією,
шляхом прийняття відп-х закон-х і ін. заходів. Згідно цих документів,
держави зобов’язалися боротися з грубими та масовими порушеннями прав
людини, боротися з расовою дискримінацією, захищати інтереси індивідів
від зловживання з боку органів держави чи окремих осіб чи орг-цій,
гарант-ти окремі категорії прав людини (тру-ві, сімейні, свободу
інф-ції, свободу асоціацій, права нац. меншості, мігрантів, біженців).
Прин-п є найбілбш нормативно забезпечений. Втілює такі права і обов-ки
держави: повага прав і свобод людини незалежно від статі, мови, раси,
реліг-х сподівань; ефек-ний розвиток гром-х, політич-х прав людини;
обов-к поважати права нац-х меншин, обов-к гарантувати ефек-ні засоби
захисту у разі порушення права. Існує Комісія по правам людини,
Європ-кий Суд з прав людини, Міжамериканськмй суд з прав людини.

27. Прин-п самовизначення народів і націй. Етапи розвитку
прин-пу:1.проголош-ня пр-пу націон-ті(кінець І Св. Війни);2. Визнання
пр-пу самовизначення(після І Св.Війни); 3. Прогол-ня в Статуті ООН пр-п
самовиз-ня і рівноправ’я народів; 4. Пр-п рівноправ’я народів, право
народів розпоряд-ся власною долею (Заключний Акт НБСЄ 1975р.) У 1966р.
ООН прийняла Міжнр. пакт про права людини, де закріплен цей пр-п. Вільно
народи встановлюють політ. Статус і вільно забез-ють свій екон., соц.,
кул-ний розвиток. Закріплен в Деклатації про пр-пи 1970р. В ній
містяться обмежувальні положення:1. Кожна держава повинна поважати і
дотримуватись прав людини і осн. Свобод. 2. Надається перелік способів
здійснення права на самовизначення(створення суверенної і незалежної
держави, вільне приєднання до незалежної держави тощо); 3. Не
дозволяється розбиття держав, порушення тер-ої цілісності, політ.
Єдності держави, якщо держава існує на недискримінаційній основі. Кожна
держава має право дійс-ти на власний розсуд свій пол-ний, екон., соц.,
кул-ний розвиток; право розпоряджатися власними природ-ми ресурсами;
право просити і отримувати підтримку тощо. Цей пр-п реал-ся у системі з
іншими пр-ми, особливо з пр-пом дотримання прав людини.

28. Пр-п співр-ва. Закріплен в Статуті ООН обов-к співроб-ти у цілях
підтримки між-го миру та безпеки, вирішення між-х проблем екон-го,
соц-го, кул-го і гум-го хар-ру. ГА ООН орг-вує дослідження і робить
рекомендації на меті сприяння між-му співроб-ву в політ., екон., соц.,
кул-ній сферах, у галузі освіти, охорони здоров’я, охорони прав і свобод
людини, для прогрес-го розвитку МП, його кодифікації. Співр-во відб-ся
незалежно від політ., екон.. соц., розбіжностей систем для сприяння
екон. стабільності та прогресу, заг. добробуту народів, між. Спів-ву.
Держави повинні спів-ти для стимул-ня росту у всьому світі, особливо в
країнах, що розвив-ся. Пр-п співроб-ва між державами міститься у Зак.
Акті НБСЄ згідно з яким держави-учасниці зобов-лись розвивати своє
співр-во один з одним, так і з усіма державами, у всіх галузях згідно з
пр-пами і цілями Статуту ООН, удосконалювати таке співр-во. Заключний
акт конкретизує Декларацію 1970р. і закликає до ознайомлення з прогресом
і досягненнями країн у екон., соц., кул., політ. Сферах. Кожна з галузей
співр-ва конкрктиз-ся і детал-ся за видами і напрямками співр-ва,
методами і формами його здійснення. Пр-п спів-ва необхідно розглядати у
контексті з прин-пом держ-го сув-та, за яким кожна держава вільна у
виборі форм своїх взаємовідносин з ін. державами.

29. Прин-п сумлінного виконання між-х зобов’язань. Цьому прин-пу
передував пр-п дотримання між-х договорів(pacta sunt servanda), поява і
розвиток якого тісно пов’язаний з римським правом, а потім з виникненням
і розвитком між-х відносин і МП. Пр-п має довгу історію. Укладення
перших між-х договорів обумовило необ-ть їх виконання, бо порушення
зобов’язань, що передбачені між. Договорами, призвело б до нестійкості
міждерж-х відносин. На Лондонській конференції 1871р. було визнано, що
повага договорів є 1 з пр-пів МП. В 20ст. цей пр-п набув нового юрид-го
значення-він поширив свою дію і на ін. норми МП. Цей пр-п має велике
значення для підтримки між-го миру та безпеки. Зобов-ня за дог-ми
повинні виконув-ся добросовісно, тобто чесно і точно. Держава не може
ухилятися від викон-ня зобов-нь, що виходять з міжнор.-пр. норм і не
може посилатися на положення внутрішнього права, чи на ін. обставини як
на причину невиконання чи відмови від виконання своїх зобов-нь. Держава
може відмовитися від викон-ня між-пр. зобов’язань, але така відмова
повинна здійснюватися лише на основі МП, що відображено у Віденській
конвенції про право між-х договорів 1969р. Значення пр-пу в тому, що він
є основою МП, тому що без цього пр-пу дійсність МП була б
проблематичною. В силу своєї значимості і ролі в системі МП, даний пр-п
набув імперативний х-р (jus cogens).

30.Поняття суб’єкта МП. Суб’єкти МП-учасники між. відносин, які
володіють правами і обов’язками, які виходять з між-го правопорядку.
Суб’єкти беруть участь у становленні та підтримці між. правопорядка; в
їх виняткову компетенцію входять створення і реалізація норм МП, а також
здійснення заходів по притягненню до виконання норм різних форм між-пр.
від-ті. В між. відносинах від імені суб’єктів МП виступають
представницькі органи чи спеціально уповноважені посадові особи. С. МП в
залежності від своєї пр. природи та походження поділ-ся на 2 категорії:
первинні і вторинні. Первинні с.-держави, народи і нації, які самос-но
беруть участь у між-х від-х і еволюц-ть у напрямку отримання первинної
форми власної державності. Первинні с.-самостійні і самоврядувальні
утворення, які самим фактом свого існування стають носіями між. прав і
обов’язків. Вторинні суб’єкти МП-утворення, джерелом правосуб’єктності
яких, є угоди чи ін. домовленості первинних суб’єктів МП, в першу чергу
держав. Вторинні суб’єкти МП-в основному неурядові орг-ції. Всі вони
діють в межах компетенції, що передбачена відповідними статутними
документами-статутами тощо. Правосуб’єктність має конститутивний х-р і
може перерватися(змінитися) одночасно з припиненням чи зміною статутного
документа.

31.Заг. хар-ка суб’єктів МП. Суб’єкти МП-учасники між. відносин, які
володіють правами і обов’язками, які виходять з між-го правопорядку.
Суб’єкти беруть участь у становленні та підтримці між. правопорядка; в
їх виняткову компетенцію входять створення і реалізація норм МП, а також
здійснення заходів по притягненню до виконання норм різних форм між-пр.
від-ті. В між. відносинах від імені суб’єктів МП виступають
представницькі органи чи спеціально уповноважені посадові особи. С. МП в
залежності від своєї пр. природи та походження поділ-ся на 2 категорії:
первинні і вторинні. Первинні с.-держави, народи і нації, які самос-но
беруть участь у між-х від-х і еволюц-ть у напрямку отримання первинної
форми власної державності. Первинні с.-самостійні і самоврядувальні
утворення, які самим фактом свого існування стають носіями між. прав і
обов’язків. Вторинні суб’єкти МП-утворення, джерелом правосуб’єктності
яких, є угоди чи ін. домовленості первинних суб’єктів МП, в першу чергу
держав. Вторинні суб’єкти МП-в основному неурядові орг-ції. Всі вони
діють в межах компетенції, що передбачена відповідними статутними
документами-статутами тощо. Правосуб’єктність має конститутивний х-р і
може перерватися(змінитися) одночасно з припиненням чи зміною статутного
документа.

32.Держава як головний суб’єкт МП. Між. правосуб’єктність держав
універсальна і передбачає участь держав в створенні і підтримці між.
правопорядку; створення норм МП; здатність набувати та реалізовувати
права, а також взяті на себе зобов’язання. Кожна держава згідно з
Деклар-єю ООН про пр-пи МП 1970р. обов’язково повинна поважати
правосуб’єктність ін. держав. Ознаки держави:визначена тер-рія,
населення, що постійно проживає на тер-рії держави; власні владні
струк-ри; здатність встановлювати формальні відносини з ін. анологічними
утвореннями. Держ. суверенітет пердбачає верховенство держави у межах
своєї тер-рії, сам-ть і нез-ть у відносинах з ін. державами. Держ.
суверенітет обумовлює загальні між-пр. статус держави, його права і
обов’язки. Володіння суверенітем робить держави юридично рівними між
собою. До елементів суверенної держави відносяться:тер-на цілісність,
тер-не вер-во, неподільність держ. влади, незалежність держ. влади.
Держави в залежності від своєї тер-орг. стр-ри можуть бути простими та
складними. Проста-єдине державне утворення з єдиною системою вищих
органів держ. і упр-ня. В галузі зовн. відносин вона виступає як єдиний
с. МП. Окремі області і регіони таких держав можуть володіти
внутр.автономією і корист-ся певними правами і обов’язками у галузі
зовн. зносин. Складна держава-об’єднання декількох тер-х одиниць, що
корист-ся політико-правовою самостійністю. Існують такі види скл-х
держав-федерація(територіальна –держ. утворення не є суверенними
утвореннями, не мають права предст-ва в між. відносинах;
національна-держ.утворення-суб’єкти і мають право на зовн. відносини),
конфедерація, унія(реальна і особиста). Ступінь самос-ті суб’єктів
федерації частіше всього визн-ся осн. Законом федерації(конст-ія,
федер.договір). Федерація, як правило, виступає у якості єдиного
суб’єкта МП. Реальна унія-злиття двох чи більше держав в 1. Нова держава
стає новим суб’єктом МП, а злиті держави гублять свій суверенітет і
між-ну правосуб’єктність(Республіка Йємен). Особиста унія-дінастичний
союз двох або більше держав, що очолюється монархом. Кожна держава
продовжує залишатися самостійним суб’єктом МП і має право вступати у
відносини з ін. державами, незалежно від унії. Конфедерація-союз
суверенних держав, кожна з яких зберігає власну між. правосуб’єктність.
Конфедерація може виступати як суб’єкт МП, але в обмеженому виді. Можуть
створюватися спільні органи, вироб-ся заг. напрямки співр-ва(США
1776-1787рр.). Володіють правом сеццесії(право виходу з конф-ії у
будь-який час), правом нуліфікації(право відмови від визнання чи відмови
у застосуванні актів союзної влади. Кожна держава має право на
:суверенну рівність держав, право на незалежність, здійснення верх-ва на
своїй тер-рії, право на інд-ну і колек-ну самооборону. Обов’язки:повага
суверенітета ін. держав, невтручання у внутрішні справи; не
застосування сили чи погрози силою; підтримка миру і безпеки; розвиток
спів-ва; захист прав людини; охорона навкол-го середовища.

33. Міжнародна правосуб’єктність міжнарод-х орг-цій. Міжнародна
орг-ція-постійне об’єднання держав. За хар-ром членства вони поділ-ся на
урядові і неурядові. Між. урядова орг-ція – об’єднання суверенних
держав, основане на міждержавному договорі на постійній основі, яка має
постійні органи, наділена галузевою між. правосуб’єктністю і діє
відповідно до пр-пів і норм МП. Між-ні неміжурядові орг-ції не засновані
на міждержавному договорі, в ній офіційно не представлені держави і
володіють спеціальною правосубэ’rnyscn. Їхні члени-союзи, асоціації,
гром-кі об’єднання(Міжпарл-кий союз). Між-ні орг-ції бувають універ-го
хар-ру(ООН), рег-го хар-ру(Рада Європи), субрегіонального хар-ру(орг-ція
Чорноморського екон-го співроб-ва). Лише міжнародні міжурядові орг-ції
відносяться до суб’єктів МП. Неурядові орг-ції цією якостю не володіють.
Основою правосуб’єктності між-ої міжурядової орг-ції є відповідний
установчий документ, який наділяє її правом брати участь в між-х
відносинах і приймати рішення від імені організації в цілому, а не від
імені держав-членів, укладати між. договори з державами та іншими
міжурядовими орг-ми, визнавати держави, уряди шляхом прийняття до складу
між-х орг-цій, співробітничати з ін. суб’єктами МП, набувати рухоме і
нерухоме майно, бути стороною у судовому розслідуванні.
Правосуб’єктність між-х міжурядових орг-цій носить, на відміну від
держав, функціональний х-р, оскільки вона обмежена цілями і завданнями,
які визначені установчим документом.

34. Нації і народи, що борються за незалежність, як суб’єкти МП. Статус
націй і народів як суб’єктів МП випливає з прин-пу права народів на
самовизначення. Нації і народи, що борються за незалежність мають
загальну правосуб’єктність. Основні риси: представник-нац.-визвольний
рух; правосуб’єктність-перехідна до державної правосуб’єктності; на
націю розпов-ся всі права учасника збройного конфлікту(повинен
дотримуватись нори гум-го права); можуть бути учасниками тих відносин,
які випливають з прин-ну самовизначення. Пр-п рівноправ’я не повинен
використ-ся проти тер-ної цілісності і політичної єдності держав.
Народи, спираючись на пр-п самовизначення мають право претендувати на
визнання їх суб’єктами МП лише на певних умовах і достатньо просунутому
етапі практичної реалізації права на самовизначення. До таких умов
належать порушення конституційних прав окремого народу, наявність у
нього орган-х владних структур і централізованого політ-го керівництва,
яке здатне виступати в міжнар-х відносинах від імені свого народу,
обмінюватися представниками з різних держав і між-ми орг-ми, брати
участь у підписанні між-х угод, тобто виконувати функції, які можна
співставити з публічно-правовими функціями урядів. Якщо в такій якості
вистуступає командування збройного руху, то воно повинно одночасно
володіти визнаними політичними повноваженнями.

35.Особливі види суб’єктів МП. Самоврядувальні політико-територіалбні
утворення володіють внутрішнім самоврядуванням і в різних об’ємах
правосуб’єктністю. Частіше такі утворення носять тимчасовий х-р і
виникають внаслідок неврегульованості тер-х претензій різних
країн(Вільне місто Краків). Як правило створюються на основі між-х угод
(мирних договорів), які пердбачають певну між-ну правосуб’єктність,
незалежний конституційний устрій, систему органів упр-ня, право видавати
норм. акти, мати обмежені збройні сили. Як правило, це демілітаризовані
та нейтралізовані утворення. Гарантом дотримання їх між. режиму ставали
між. орг-ії(ООН, Ліга Націй) та окремі зацікавлені країни. Особливими
видами суб’єктів МП є Ватікан і Мальтійський орден. Сьогодні
Ватікан-загальновизнаний суб’єкт МП. Це незалежний керівний центр
католічної церкви, що орг-ний у світовому маштабі і активно бере участь
у світовій політиці. З Ватіканом підтримують дипломатичні і офіційні
відносини 165 країн світу. В. бере участь у багатьох двухстор-х і
багатостор-х між=х відносинах. Має статус офіц-го наглядача в ООН,
ЮНЕСКО, є членом НБСЄ. Укладає особливі між. договори-конкордати, які
регул-ть відносини катол-кої церкви з державними владами. Має послів
нуціїв. Мальтійський орден після втрати тер-го сувер-ту і держ-ті на
острові Мальта у 1789р. реорганізувався і зараз перебуває в Італії, де
були підтверджені його права суверенного утворення і між.
правосуб’єктність. Зараз орден підтримує офіц-ні і дипл-ні відносини з
81 країною. Має представників в ЮНЄСКО, Між. комітеті Червоного Хреста,
Раді Європи, представлен наглядачем в Європі. Штаб-квартира-в Римі,
корист-ся недоторканістю, а голова ордена-Великий Магістр, володіє
імунітетом і превілегіями. Відіграє велику роль у справі між.
благодійності.

36.Міжнародна првосуб’єктність ФО. Більшість міждерж-х договорів
присвячені врегулюванню правовідносин між урядами держав та їх фіз-ми
особами і юрид-ми особами, в тому числі, у галузі забезпечення прав і
основних свобод людини. Це об’єктивно наділяє індивіда деякими правами
на основі МП. Алє у всіх цих випадках ці права мають виключно вторинний
х-р, оскільки вони є наслідком угоди учасників відповідних міждерж-х
договорів. Індивід сам по собі не має правової можливості брати участь в
між-х відносинах, а також у створенні норм МП. Відповідно до цього,
необхідно вважати, що ФО і ЮО суб’єктами МП не є. ФО знаходяться під
виключною юрисдикцією держави, внутр-м законодавством. Згідно Європ.
Конвенції з прав людини 1950р. б.-я. особа може подати скаргу у
Європейський суд з прав людини, якщо він вичерпав всі можливості захисту
своїх прав в своїй країні-учасниці Конвенції 1950р. Правосуб’єктність
визнана Заг. Декл-єю прав людини 1948р., в Міжнарому пакті про
громадянські та політичні права.

37 . Институт признания в м.п.

Международное признание

Признание – односторонний добровольный акт государства, в котором прямо
или косвенно оно заявляет либо о том, что рассматривает другое
государство как субъект международного права и намерено поддерживать с
ним официальные отношения, либо о том, что считает власть, утвердившуюся
неконституционным путем в государстве или на части его территории
достаточно эффективной, чтобы выступать в межгосударственных отношениях
как представитель этого государства либо население соответствующей
территории.

Признание может быть не явно выраженным. Его можно усмотреть в
определенных действиях государства (предложении установить
дипломатические отношения и т. п.)

Формы признания. Существуют две формы официального признания: де-факто
(de facto) и де-юре (de jure). Но выделяют и еще одну – ad-hoc. Они
используются при признании государств и правительств. Различие между
ними заключается в объеме правовых последствий, которые они за собой
влекут для признающего и признаваемого в их взаимных отношениях: при
признании де-факто объем на уже.

Признание де-факто – выражение неуверенности в том, что данное
государство или правительство достаточно долговечны или жизнеспособны.
Признание де-факто может повлечь за собой установление консульских
отношений, но не обязательно. Признание де-юре – полное, окончательное.
Оно, как правило, влечет за собой установление дипломатических
отношений. В любом случае считается. что установление дипломатических
отношений означает признание де-юре.

Признание ad-hoc это признание «для данного случая», единичное
признание. Такое признание не тянет никаких обязательств.

38. Коститутивное признание

Согласно первой признание конституирует, порождает международную
правосубъектность государства, превращает фактическое состояние в
юридическое,

39.Декларативное признание

Декларативная теория исходит из того, что государство обретает
правосубъектность в силу самого факта своего образования, независимо от
признания, Эта теория находит достаточное основание в современном
международном праве,

40Зміст та визначення правонаступництва держав

Правопреемство государств, Общие положения

В ходе истории бывают случаи, когда одно государство делится на два или
более новых, когда два или более государств объединяются в одно новое,
когда на части территории государства создается новое государство, когда
одно государство входит в состав другого, когда часть территории одного
государства переходит к другому. Во всех этих случаях возникает вопрос о
влиянии изменений на международные обязательства, о судьбе
собственности, или, иначе говоря, о правопреемстве.(Правопреемство – эта
переход прав и обязанностей в результате смены одного государства другим
в несении ответственности за международные отношения какой-либо
территории.Уже отмечалось, что в международном праве государство
понимается как единство трех элементов: население, территория, власть.
Но правопреемство связано с изменениями территории, Изменения
численности населения или организации власти таких последствий не
порождают.Рассматривая многочисленные случаи правопреемства, нельзя не
обнаружить, что государства не придерживались единых правил, все
решалось с учетом конкретных условий. Иногда государства расходятся по
коренным аспектам правопреемства.

Так, после Второй мировой войны власти ФРГ исходили из того, что
«германский рейх как субъект права и историко-политическая реальность
никогда не переставал существовать». ФРГ рассматривалась как воплощение
этого факта.В отличие от этого, другие правительства, в том числе и
советское, придерживались того мнения, что в результате войны германский
рейх прекратил существование, а ФРГ является лишь одной из правопреемниц
прежней Германии.

Думается, что отсутствие достаточно единообразной практики и нежелание
многих государств связывать себя четкими правилами по вопросам
правопреемства объясняют тот факт, что принятые под эгидой ООН две
Конвенции о правопреемстве ратифицированы небольшим числом государств.
Тем не менее эти Конвенции являются наиболее авторитетными актами в
рассматриваемой области и содержат общие ориентиры для решения вопросов
правопреемства.

Имеются в виду принятые дипломатическими конференциями Венская конвенция
о правопреемстве государств в отношении договоров 1978 г. и Венская
конвенция о правопреемстве государств в отношении государственной
собственности, государственных архивов и государственных долгов 1983
г.Обе Конвенции весьма осторожно подходят к установлению жестких рамок.
Они основаны на принципах «свободного согласия, добросовестности и расta
sunt servanda». На первое место поставлено «свободное согласие»,
подчиненное не конкретным правилам , а общему принципу
добросовестности,Вместе с тем должны уважаться международные
обязательства.Конвенции касаются только случаев правомерного
правопреемства, осуществляемого в соответствии с международным правом.

43.ОТВЕТСТВЕННОСТЬ МЕЖДУНАРОДНО-ПРАВОВАЯ — обязанность субъекта
международного права ликвидировать вред, причиненный им др. субъекту
международного права в результате нарушения международно-правового
обязательства, или обязанность возместить материальный ущерб,
причиненный в результате действий, не нарушающих нормы международного
права, если такое возмещение предусматривается специальным международным
договором (абсолютная ответственность). 0. м.-п. – старейший институт
международного прав., Его нормы и принципы носят в основном характер
международно-правового обычая , хотя некоторые из них подтверждены в
договорных нормах.

В настоящее время Комиссия международного права проводит работу по
кодификации принципов и норм 0. м.-п. государства. Согласно принятым
Комиссией в 1984 г. в предварительном порядке статьям, всякое
противоправное международное деяние государства влечет за собой 0. м.-п.
этого государства. Деяние государства может быть квалифицировано как
международно-противоправное лишь на основании международного права.
Нарушение государством международного обязательства налицо в том случае,
когда поведение или деяние этого государства не соответствуют тому, что
требует от него указанное обязательство, вне зависимости от того, носит
ли оно обычный или договорный характер. Ко второй половине XX столетия
доктрина начинает подразделять международно-противоправные деяния
государств на преступления и правонарушения. К международным
преступлениям относят (в частности, по проекту Комиссии международного
права) такие международно-противоправные деяния, которые нарушают
международные обязательства, являющиеся основополагающими для
обеспечения жизненно важных интересов международного сообщества, и
рассматриваются как преступления международным сообществом в целом,
напр., агрессия, рабство и др. Намечается тенденция к признанию в
качестве международного преступления применение государством первым
ядерного оружия. Все прочие противоправные деяния предлагается считать
правонарушениями международными. Комиссия международного права высказала
предварительное мнение о последствиях указанного деления
международно-противоправных деяний: в случае преступлений субъектом
предъявления претензии к правонарушителю может выступать любое
государство или группа государств, а в случае правонарушения – только
непосредственно пострадавшее государство.

Претензия может быть предъявлена государству в виде вменения вины
(согласно терминологии Комиссии международного права — в виде присвоения
государству поведения, представляющего собой нарушение международного
обязательства), когда налицо: факт нарушения нормы права, наличие вреда
и наличие непосредственной причинной связи между противоправным деянием
и вредом. Видами О.м.-п. являются ответственность политическая и
материальная. В соответствующих случаях потерпевшая сторона имеет право
не только на удовлетворение своих нарушенных интересов за счет
причинителя вреда, но и на применение санкций в отношении
правонарушителя (см. Ответственность материальная, Ответственность
политическая}. Реализация ответственности основывается на нормах
обычного и договорного права. Известное значение для ее наступления
имеют международные прецеденты. В повестку дня Комиссии международного
права включен также вопрос об О. м-п. за вредные последствия действий,
не запрещенных международным правом, т. е. не представляющих собой
международно-противоправного деяния. В этом случае возникает лишь
материальная ответственность и исключается политическая. Ответственность
за последствия таких действий должна основываться на специальных
договорах, предусматривающих степень и порядок возмещения

материального ущерба, причиненного в процессе правомерной деятельности,
т е. без наличия вины. Примером такого договора является Конвенция о
международной ответственности за ущерб, причиненный космическими
объектами, 1972 г. (Россия — ее участник).

44. Види і форми міжнародно-правової відповідальності

Видами О.м.-п. являются ответственность политическая и материальная. В
соответствующих случаях потерпевшая сторона имеет право не только на
удовлетворение своих нарушенных интересов за счет причинителя вреда, но
и на применение санкций в отношении правонарушителя . Реализация
ответственности основывается на нормах обычного и договорного права.
Известное значение для ее наступления имеют международные прецеденты. В
повестку дня Комиссии международного права включен также вопрос об О.
м-п. за вредные последствия действий, не запрещенных международным
правом, т. е. не представляющих собой международно-противоправного
деяния. В этом случае возникает лишь материальная ответственность и
исключается политическая. ОТВЕТСТВЕННОСТЬ ПОЛИТИЧЕСКАЯ — один из видов
ответственности международно-правовой. Выражается в форме сатисфакций:
заверение пострадавшей стороны в недопущении повторения правонарушения,
принеО.п., как ответные насильственные действия, осуществляемые
пострадавшим субъектом, которые именуются репрессалиями (напр.,
задержание рыболовного судна за незаконный лов рыбы, наложение ареста на
имущество или его конфискация и т. п.). Репрессалии должны быть
соразмерными тем действиям, которыми они вызваны. От репрессалий следует
отличать реторсии – ответные акции в связи с недружественными
действиями, не составляющими правонарушения(напр., отзыв посла в ответ
на недружественное заявление). От индивидуальных репрессалий следует
также отличать коллективные санкции, которые, согласно Уставу ООН, могут
предприниматься только на основании решений Совета Безопасности ООЯв
отношении государств, действия которых представляют собой угрозу миру
или нарушение мира. Такие санкции могут выражаться в полном или
частичном приостановлении экономических отношений, функционирования
коммуникаций – транспорта и связи, в разрыве дипломатических отношений
(ст. 41 Устава ООН), а также в применении вооруженной силы (ст. 42
Устава) — действиях воздушных, морских и сухопутных сил, необходимых для
поддержания или восстановления международного мира и безопасности
(демонстрации, блокады и др. операции вооруженных сил членов ООН).
Известны резолюции Совета Безопасности о применении санкций по ст. 41 (в
отношении ЮАР, проводившей политику апартеида). ОТВЕТСТВЕННОСТЬ
МАТЕРИАЛЬНАЯ— один из видов ответственности международно-правовой.
Выражается в обязанности возместить материальный ущерб, что может
реализовываться в форме реституции (восстновления материального
положения существовавшего до правонарушенй или репарации (денежной или
иной компенсации убытков потерпевшему В период, когда война считалась
законным средством разрешения споров, была известна такая форма
ответственности, как контрибуции — взимание победителем с побежденного
своих военных издержек Возмещению подлежит действительный материальный
ущерб (прямот и косвенный). Упущенная выгодеобычно не возмещается.
Исключительно на основании договоров

45. Основні ознаки міжнародно-правової відповідальності.

То или иное деяние органов государства и его должностных лиц может
считаться основанием для международно-правовой ответственности только в
том случае, если налицо будет совокупность следующих признаков,
образующих состав международного правонарушения: 1) противоправный
характер поведения государства, выразившийся в действии или бездействии
его органов и должностных лиц; 2) наличие вреда как результата
противоправного поведения государства; 3) причинно-следственная связь
между поведением государства и наступившим вредным результатом.

Вредный результат или ущерб, причиненный противоправным поведением
государства, может быть двоякого рода: материальным (ущерб, причиненный
жизни и здоровью людей, имуществу, финансам государства) и
нематериальным (например, нарушение государственного суверенитета,
покушение на честь и достоинство государства и т.п.). Иногда
противоправным поведением государства причиняется одновременно как
материальный, так и нематериальный ущерб.В отношении вины как основания
международно-правовой ответственности государства единого мнения в науке
международного права нет. В международной практике и доктрине считается,
что любое международно-противоправное поведение государства виновно.
Вместе с тем при совершении международных деликтов (простых
правонарушений) государство-нарушитель имеет право доказывать свою
невиновность, например при нарушении режима территориального моря,
исключительной экономической зоны и континентального шельфа, пограничных
инцидентах и т.д., и ссылаться при этом на форс-мажорные обстоятельства,
непредвиденный случай или бедствие (ст. 31 проекта статей). Совершение
же международных преступлений в силу специфики этих противоправных
деяний может быть только виновным.

46 Обставини, що звільняють від міжнародної відповідальності.

Обстоятельства, исключающие ответств-ть

К обстоятельствам, исключающим ответственность, относятся следующие
обстоятельства.

1. Согласие государства на совершение другим государством деяния,
нарушающего обязательства второго в отношении первого. Например, одно
государство соглашается на невыполнение другим определенного положения
существующего между ними договора.

2. Контрмеры — невыполнение обязательства одного государства в отношении
другого является правомерной мерой в отношении последнего, вызванной
нарушением им своего обязательства. Например, государство
приостанавливает выполнение договора в качестве контрмеры на его
нарушение другой стороной. Дополнительный свет на эти положения
проливает ст. 60 Венской конвенции о праве договоров 1969 г.
«Прекращение договора или приостановление его действия вследствие его
нарушения».

3. Самооборона является особым случаем контрмер. Ответственность
исключается, если не соответствующее обязательству деяние является
законной мерой самообороны в соответствии с Уставом ООН.

4. Непреодолимая сила (форс-мажор). Невыполнение обязательства вызвано
непреодолимой силой или не поддающимся контролю государства
непредвиденным внешним событием, если они делают для государства
физически невозможным следовать этому обязательству. Исключение
составляет случай, когда не выполнившее обязательство государство само
содействовало возникновению ситуации физической невозможности.

5. Бедствие. Ответственность исключается, если деяние было совершено
органом или агентом государства в ситуации крайнего бедствия и не было
возможности спасти собственную жизнь или жизнь вверенных им лиц.

6. Состояние необходимости в качестве общего правила не может служить
основанием для исключения ответственности. Исключение составляют случаи,
удовлетворяющие двум требованиям: а) деяние является единственным
средством защиты существенного интереса государства от тяжкой и
неминуемой опасности;

деяние не наносит серьезного ущерба существенному интересу государства.
в отношении которого действует нарушаемое обязательство

47. Відповідальність за міжнародні злочини

Всякое деяние государства, нарушающее обязательство по международному
праву, является международным правонарушением, деликтом. Из числа
последних выделилась категория особо тяжких правонарушений, которые
именуют международными преступлениями.Комиссия международного права
определила международное преступление как «международно-противоправное
деяние;возникающее в результате нарушения государством международного
обязательства, столь основополагающего для обеспечения жизненно важных
интересов международного сообщества, что его нарушение рассматривается
как преступление международным сообществом в целом».Наиболее широко
признанными международными преступлениями являются агрессия и геноцид.
Еще в Декларации 1927 г. Ассамблея Лиги Наций признала агрессию
«международным преступлением». В принятом Генеральной Ассамблеей ООН
определении агрессии 1974 г. говорится: «Агрессивная война является
преступлением против международного мира». Что же касается геноцида, то
Конвенция о предупреждении преступления геноцида и наказании за него
1948 г. квалифицировала его как преступление, которое нарушает нормы
международного права (ст. 1).Концепция международного преступления нашла
поддержку большинства представителей государств в VI Комитете
Генеральной Ассамблеи при обсуждении проекта Комиссии международного
права. Она была поддержана и в большинстве отзывов правительств на
проект. В отзыве стран Северной Европы различие между международными
преступлениями и правонарушениями было расценено как «наиболее
примечательный момент». Решительно выступили против концепции
международного преступления США и Великобритания.

Основные доводы против концепции преступлений состоят в том, что она
будто бы криминализирует поведение государств и что проект статей не
предусматривает особой процедуры ответственности за них. Между тем
Комиссия международного права определила , что использование термина –
преступление имеет единственной целью выделить категорию особо тяжких
правонарушений и ни в какой мере не означает криминализации поведения
государств

48. Визначення та основні характеристики міжнародного спору

Понятие права мирного разрешения международных споров

Понятие и значение отрасли

Право мирного разрешения международных споров — отрасль международного
права, принципы и нормы которой определяют порядок урегулирования споров
между субъектами международного права мирными средствами

Понятия «ситуация» и «спор»Международные отношения — сложное социальное
явление, обусловленное множеством факторов. Государства, будучи главными
участниками этих отношений, находятся на разных уровнях
социально-экономического развития, имеют специфические политические и
иные интересы, обеспечение которых периодически приводит к столкновениям
и конфликтам между ними. В Уставе ООН и большинстве
международно-правовых актов разногласия между государствами определяются
понятиями «ситуация» и «спор».

Государства порой в одностороннем порядке пытаются решить тот или иной
международный вопрос (о линии прохождния границы, территориальную
проблему и пр.). Подобное поведение может привести к ситуации,
угрожающей международному миру и безопасности.

Международный спор, в отличие от ситуаций, характеризуется наличием
выявленных и сформулированных разногласий государств в отношении
предмета спора. При этом государства свои претензии друг к другу
обосновывают законными интересами и нормами международного права. Нельзя
признать наличие международного спора, если одно государство предъявляет
претензии к другому, которое не принимает их или соглашается с
претензиями частично. Международный Суд ООН отмечал, что «односторонние
притязания не образуют спора». Для любого международного спора
характерно наличие разногласий по вопросу факта или нормы права,
конфликта юридических взглядов или интересов между двумя субъектами
международного права.В положениях Главы VI «Мирное разрешение споров»
(ст.ст. 33 — 38) и Главы VII «Действия в отношении угрозы миру,нарушений
мира и актов агрессии» (ст.ст.39—51) Устава ООН используются термины
«спор» и «ситуация». Например, ст. 34 Устава ООН гласит: «Совет
Безопасности уполномочивается расследовать любой спор или любую
ситуацию, которая может привести к международным трениям или вызвать
спор, для определения того, не может ли продолжение этого спора или
ситуации угрожать поддержанию международного мира и безопасности». При
этом ни данная статья, ни другие статьи Устава ООН не дают определения
понятий «спор» и «ситуация». Устав ООН указывает лишь на то, что
ситуации и споры могут быть двух видов: 1) угрожающими международному
миру и безопасности; 2) не несущими такой угрозы. Понятно, что данная
дифференциация является относительной, поскольку и ситуация, и спор при
определенных обстоятельствах могут стать угрожающими для международного
мира и безопасности.В западной доктрине международного права
предпринимались попытки делить международные споры на политические и
юридические. При этом процедура судебного или арбитражного разрешения
спора, по мнению сторонников этой концепции, должна распространяться
только на юридические споры. Политические же споры следует разрешать
иными средствами, к примеру путем переговоров, посредничества,
примирения и т.д. Польский юрист-международник М. Ляхе, выражая широко
распространенную точку зрения, отмечал, что почти все споры между
государствами имеют как политический, так и юридический аспект,
поскольку право и политика перекрещиваются по многим направлениям. В
связи с этим вряд ли можно квалифицировать какой-то международный спор
как чисто политический или чисто юридический.

Существование международного спора обязывает Государства решать этот
спор. Согласно современному международному праву, государства обязаны
разрешать свои споры мирными средствами.

49 Способи мирного розв’язання міжнародних спорів.

Мирные средства разрешения международных споров по Уставу ООН В Уставе
ООН выделены следующие виды международных споров: споры, продолжение
которых могло бы угрожать поддержанию международного мира и безопасности
(ст.ст.ЗЗ, 36, 37); любые споры (ст.ст. 34, 35, 38); споры юридического
характера (ст. 36); местные споры (ст. 52). В Уставе ООН содержится
также положение о ситуации, которая может привести к международным
трениям или вызвать спор (ст. 34). В ст. 36 Устава ООН указывается, что
Совет Безопасности уполномочен рекомендовать надлежащую процедуру или
методы урегулирования спора. При этом должна учитываться специфика
спора. Так, делая рекомендации на основании ст. 36, Совет Безопасности
должен принимать во внимание, что споры юридического характера должны,
как общее правило, передаваться сторонами в Международный Суд ООН в
соответствии с положениями Статута Суда (п. 3 ст. 36 Устава ООН).
Местные споры же следует разрешать мирными средствами при помощи
региональных соглашений или органов до передачи этих споров в Совет
Безопасности ООН (п. 2 ст. 52 Устава ООН).До передачи какого-либо спора
в Совет Безопасности согласно ст. 33 Устава ООН стороны, участвующие в
нем, должны прежде всего стараться разрешить спор путем переговоров,
обследования, посредничества, примирения, арбитража, судебного
разбирательства, обращения к региональным органам или соглашениям или
иными мирными средствами. Как видно, перечень мирных средств и процедур
разрешения международных споров не является исчерпывающим, и стороны по
своему усмотрению могут выбрать дополнительные. Совет Безопасности,
когда он считает необходимым, может потребовать от сторон разрешения их
спора при помощи перечисленных средств (п. 2 ст. 33).Переговоры являются
эффективным универсальным средством урегулирования отношений между
государствами, применяемым с незапамятных времен. Весьма важную роль
играют переговоры в поддержании дружественных отношений между
государствами и предотвращении конфликтных ситуаций и международных
споров.. Данное обстоятельство обусловило тот факт, что переговоры стоят
на первом месте в перечне мирных средств разрешения споров ст. 33 Устава
ООН.При непосредственных переговорах происходит, как правило,
двустороннее обсуждение спорных вопросов. При этом обычно исключается
какое-либо давление и вмешательство со стороны третьих государств или
международных организаций. Международные следственные и согласительные
комиссии призваны содействовать мирному разрешению международных споров.
Первое из указанных средств разрешения споров стало практиковаться после
принятия Гаагских конвенций 1899 и 1907 гг., в которых был определен
статус международных следственных комиссий. Позже появилось новое
средство — международные согласительные комиссии. В ст. 33 Устава ООН
данные средства обозначены понятиями «обследование» и «примирение».

Международные арбитражные и судебные процедуры являются действенным
средством мирного разрешения споров, получившим широкое применение в
международной практике.

Общие правила создания международных арбитражей и арбитражные процедуры
установлены в Гаагской конвенции о мирном разрешении международных
споров 1907 г. и в документах Генеральной Ассамблеи ООН — Общем акте о
мирном разрешении международных споров 1949 г. и Образцовых правилах
арбитражного процесса 1958 г.По общему правилу международные арбитражи
для рассмотрения конкретного спора формируются из нечетного числа членов
(обычно трех или пяти). Каждая спорящая сторона назначает своего арбитра
или арбитров, которые в свою очередь избирают из нейтральных лиц
суперарбитра.

В соответствии с Гаагской конвенцией 1907 г. для облегчения обращения к
арбитражной процедуре была создана Постоянная Палата Третейского Суда
(ППТС). Однако несмотря на свое название, ППТС не является постоянно
действующим органом. На постоянной основе функционируют лишь
Административный совет, состоящий из министра иностранных дел
Нидерландов и аккредитованных в Гааге дипломатических представителей
государств — участников Конвенции, и Бюро ППТС, осуществляющее функции
канцелярии. Существенную роль в мирном разрешении международных споров
играют международные судебные учреждения, действующие на постоянной
основе. Так, в ст. 38 Гаагской конвенции о мирном решении международных
столкновений 1907 г. говорится: «В вопросах юридического свойства и
преимущественно в вопросах толкования или применения международных
договоров третейский суд признается договаривающимися Державами самым
действенным и вместе с тем справедливым средством решения споров, не
улаженных дипломатическим путем.»

Наиболее известными международными судебными учреждениями являются
Международный Суд ООН (см. § 10.3 гл. 9); Европейский Суд по правам
человека (см. § 4 гл. 7); Суд Европейского Союза (см. § 7 наст, гл.);
Международный трибунал по морскому праву.

50 . Переговори як засіб мирного розв’язання міжнародних спорів

Переговоры являются эффективным универсальным средством урегулирования
отношений между государствами, применяемым с незапамятных времен. Весьма
важную роль играют переговоры в поддержании дружественных отношений
между государствами и предотвращении конфликтных ситуаций и
международных споров. Вместе с тем переговоры выступают и как
действенное средство разрешения споров. Объясняется это простотой,
гибкостью и удобством данного средства, что делает его очень
распространенным. Данное обстоятельство обусловило тот факт, что
переговоры стоят на первом месте в перечне мирных средств разрешения
споров ст. 33 Устава ООН.

При непосредственных переговорах происходит, как правило, двустороннее
обсуждение спорных вопросов. При этом обычно исключается какое-либо
давление и вмешательство со стороны третьих государств или международных
организаций. Во время переговоров устанавливаются личные контакты между
сторона ми, что также способствует позитивному решению проблем,
являющихся предметом переговоров.

В последнее время все большее распространение получает такая форма
переговоров, как консультации. В ряде двусторонних и многосторонних
соглашений консультации предусмотрены как обязательное средство
устранения разногласий (Генеральное соглашение по тарифам и торговле
1947 г.; Договор о принципах деятельности государств по использованию и
исследованию космического пространства, включая Луну и другие небесные
тела, 1967 г.; Договор о запрещении размещения на дне морей и океанов и
в его недрах ядерного оружия и других видов оружия массового уничтожения
1971 г.; Конвенция ООН по морскому праву 1982 г.; Соглашение о
политических консультациях между Бразилией и США 1976 г.; Хартия об
особом партнерстве между Украиной и НАТО 1997 г. и др.). В документах
ОБСЕ подчеркивается, что обновленная структура организации сохраняет
традиционную роль, отводимую в ее функционировании механизмам
консультаций и переговоров между государствами-членами.

51 . Посередництво як засіб мирного розв’язання міжнародних спорів.

Добрые услуги и посредничество в мирном разрешении международного спора
заключаются в участии третьей стороны в споре для его успешного
разрешения.

Добрые услуги представляют собой действия не участвующей в споре стороны
(государства или международной организации), направленные на
установление прямых контактов между спорящими сторонами с целью начала
переговоров по мирному разрешению спора. Добрые услуги оказываются как
по инициативе третьей стороны, так и по просьбе спорящих. При этом
третья сторона не участвует в переговорах спорящих сторон и не влияет на
их ход. То есть основная задача добрых услуг — это содействие третьей
стороны в установлении или возобновлении диалога между спорящими
сторонами для нахождения мирных способов разрешения спора.

Посредничество отличается от добрых услуг тем, что третья сторона не
только помогает «навести мосты» между спорящими, но и непосредственно
участвует в переговорах по мирному разрешению спора. Более того,
посредник (государство или международная организация) может вносить свои
предложения по мирному урегулированию спора. Для участия посредника в
мирном разрешении спора необходимо согласие всех спорящих сторон. Формы
и способы посредничества определяются договоренностью между спорящими
сторонами и посредником.

Примером добрых услуг может служить участие правительства Советского
Союза в налаживании переговоров между Индией и Пакистаном в 1966 г. по
урегулированию вооруженного конфликта между ними.

После создания ООН Генеральный секретарь этой организации или его
специальные представители довольно часто используются для оказания
добрых услуг и посредничества. Так, в 1988 г. в Женеве благодаря добрым
услугам и посредничеству личного представителя Генерального секретаря
ООН были подписаны соглашения по ликвидации афганского кризиса.

52. Узгоджувальна комісія.

Международные следственные и согласительные комиссии призваны
содействовать мирному разрешению международных споров. Первое из
указанных средств разрешения споров стало практиковаться после принятия
Гаагских конвенций 1899 и 1907 гг., в которых был определен статус
международных следственных комиссий. Позже появилось новое средство —
международные согласительные комиссии. В ст. 33 Устава ООН данные
средства обозначены понятиями «обследование» и «примирение».

Международные следственные комиссии призваны обеспечивать мирное
разрешение споров путем выяснения вопросов факта в случае, если
международные споры не затрагивают ни чести, ни существенных интересов
сторон. Стороны создают такую комиссию на основе специального
соглашения, в котором фиксируются подлежащие расследованию факты,
порядок образования и деятельности комиссии. Стороны имеют право
назначить агентов, адвокатов, экспертов при комиссии для защиты своих
интересов. Комиссия проводит следствие в состязательном порядке и при
закрытых дверях. Решения принимаются большинством голосов. В результате
своей деятельности комиссия составляет доклад, который передается
сторонам. В докладе речь идет лишь о фактах, зафиксированных в
соглашении о создании комиссии. Выводы доклада не обязательны для сторон
в споре.Процедуры образования и функционирования согласительных комиссий
во многом сходны с аналогичными институтами следственных комиссий.
Однако, в отличие от последних, согласительные комиссии не только
устанавливают соответствующие факты, но и вырабатывают условия
урегулирования спора, правда, не являющиеся юридически обязательными для
спорящих сторон.

В 1909 г. США и Великобритания заключили договор о пограничных водах
между Соединенными Штатами и Канадой, в который впервые в мировой
практике было включено положение о создании международной согласительной
комиссии.

В настоящее время использование согласительных комиссий
предусматривается Венской конвенцией о правопреемстве государств в
отношении договоров 1978 г., Венской конвенцией о правопреемстве
государств в отношении государственной собственности, государственных
архивов и государственных долгов 1984 г., Венской конвенцией о праве
договоров между государствами и международными организациями или между
международными организациями 1986 г. и другими соглашениями.В 1995 г.
Генеральная Ассамблея ООН приняла Типовой согласительный регламент для
урегулирования споров между государствами. В соответствии со ст. 1
Типовой согласительный регламент применяется лишь в тех случаях, когда
государства в письменной форме явно договорились о его применении.
Спорящие стороны на различных стадиях примирения могут просить
Генерального секретаря ООН оказать им помощь в реализации процедуры
примирения, а Председателя Международ ного Суда ООН — в формировании
состава Комиссии по примирению. Регламентом установлено, что результаты
работы Комиссии по примирению носят рекомендательный характер (ст. 20).

53.Роль слідчих комісій в процесі мирного розв’язання міжнародних
спорів.

Международные следственные комиссии призваны содействовать мирному
разрешению международных споров. указанное средство разрешения споров
стало практиковаться после принятия Гаагских конвенций 1899 и 1907 гг.,
в которых был определен статус международных следственных комиссий. В
ст. 33 Устава ООН данное средство обозначено понятиями «обследование» и
«примирение».

Международные следственные комиссии призваны обеспечивать мирное
разрешение споров путем выяснения вопросов факта в случае, если
международные споры не затрагивают ни чести, ни существенных интересов
сторон. Стороны создают такую комиссию на основе специального
соглашения, в котором фиксируются подлежащие расследованию факты,
порядок образования и деятельности комиссии. Стороны имеют право
назначить агентов, адвокатов, экспертов при комиссии для защиты своих
интересов. Комиссия проводит следствие в состязательном порядке и при
закрытых дверях. Решения принимаются большинством голосов. В результате
своей деятельности комиссия составляет доклад, который передается
сторонам. В докладе речь идет лишь о фактах, зафиксированных в
соглашении о создании комиссии. Выводы доклада не обязательны для сторон
в споре.Впервые следственная комиссия была образована в 1905 г.
Великобританией и Россией в связи с Гулльским инцидентом 1904 г., когда
русская эскадра, следовавшая с Балтики на Дальний Восток, ошибочно
обстреляла в Северном море английских рыбаков, чьи суда были приписаны к
порту Гулль. Гаагская конференция мира 1907 г., изучив опыт
британско-российской комиссии, значительно усовершенствовала институт
следственных комиссий.После образования ООН для содействия в
урегулировании споров учреждались бельгийско-датская (1952 г.),
французско-швейцарская (1954—1955 гг.), итало-греческая (1956 г.),
англодатская (1961—1962 гг.) и другие следственные комиссии.

†®AEu

?????-»
»81/2:1/22A?Au?u?uaeOaeOaeOaeIAIAI?°?°?¬?!?!?!?u?u“u“u“u“u“u“u“u“u“u?°?u
“u“

???????

?????

???

???інституціональний (постійний) ар-ж) –здійснюється постійно діючим
арбітр. органом ( між сторонами повинно бути укладена особлива угода, за
якою вони наперед зобов’язуються передати спір, що може виникнути,
третій (незацікавленой) стороні.

56. Роль та компетенція Міжнар. Суду ООН

Це головний судовий орган ООН, що діє на підставі Статуту ООН та Статуту
Міжнар. Суду.

Це постійно діючий орган. Складається з 15 членів і перебуває в місті
Гаага (Нідерланди).

Рішення мають юрид. силу, якщо присутньо не мен. 9 членів.

Основна функція Суду- розв”язаня спорів між дердавами.

Згідно Статуту, на виріш. М/н Суду виносяться всі справи, що передаються
йому державами-сторонами в спорі; і всі питання, що спеціально
передбачені Статутом ООН чи діючими дог-рами та конвенціями.

Також до компетенції Суду віднос-ся виріш. спору щодо тлумачення чи
застосування певних договірних положень.

В Статуті вказано, що Суд відкрито державам, які є учасниками даного
Статуту; умови, на яких Суд буде відкрито для ін. держав, визнач-ся
Радою Безпеки ООН.

Суд при розв”язанні переданих йому спорів застосовує :

1.- м/н конвенції, як загальні, так і спеціальні;

2.- м/н звичаї; як досвід всезагальної практики, визнаної нормою права

3.- загальні принципи права.

4.- судові рішення і доктрини найбільш кваліфікованих спеціалістів в
галузі публічного права.

57.Территория. В широком смысле слова под территорией в международном
праве понимаются различные пространства земного шара с его сухопутной и
водной поверхностью, недрами и воздушными пространствами, а также
космическое пространство и находящиеся в нем небесные тела. По основным
видам правового режима вся территория подразделяется на: 1-
государственная территория; 2- территория с международным режимом; 3-
территория со смешанным режимом;

58.Состав и юридическая природа государственной территории. В состав
государственной территории входят суша (вся суша в пределах границ) и
воды (внутренние воды и территориальное море) с находящимися под ними
недрами (без каких либо ограничений по глубине) и лежащее над сушей и
водами воздушное пространство, пределы которых определяются
государственной границей. Согласно современному международному праву,
никто не вправе насильственно лишать государство принадлежащей ему
территории и соответственно природных ресурсов. Государственная
территория не может использоваться иностранными государствами, их
юридическими и физическими лицами без согласия территориального
суверена. В пределах своей территории государство осуществляет
верховенство. Высшие органы государственной власти и управления,
выступающие в международных отношениях от имени своего государства,
имеют полномочия на распоряжение территорией в международных отношениях.

59. Государственные границы. Государственные границы определяют пределы
государственной территории. Государственной границей считаются линия и
проходящая по этой линии вертикальная плоскость. Различают водные,
сухопутные и воздушные границы государственной территории. Сухопутные
границы устанавливаются на основе договоров между сопредельными
государствами. Водные границы подразделяются на речные, озерные, морские
и границы других водоемов. Границы на реках устанавливаются по
соглашению между прибрежными государствами. Морскими границами
государства являются внешние пределы его территориального моря или линия
разграничения территориальных морей смежных или противолежащих
государств. Воздушными границами государственной территории являются
боковые и высотные пределы его воздушного пространства. Сопредельные
государства устанавливают определенный режим взаимной границы для
обеспечения ее неприкосновенности.

60.Изменение границ и территориальные споры. Современное международное
право дает для изменения границ несколько оснований: 1- осуществление
народами и нациями права на самоопределение, при котором происходит
разделение и восстановление государств или народов, естественным
следствием чего является установление новых государственных границ или
ликвидация старых. 2- это обмен небольшими участками территории между
сопредельными государствами. Территориальный спор образуется из-за
различных позиций сторон (разногласий) относительно существования или
действия норм права, договорных или обычных, определяющих юридическую
принадлежность того или иного участка территории. Территориальные споры,
как и все международные споры вообще, должны разрешаться согласно
принципу мирного разрешения споров.

61. Міжнародні річки

М/н ріки –це ріки, що протікають по територіях чи розділяють тер-рії 2
або > держав і використовуються для різних потреб за згодою між цими
державами.

“М/н ріки” – родове поняття. Види м/н рік: багатонаціональні,
міжнародні, прикордонні.

Багатонаціональні- не мають безпосереднього з’єднання з морем,
несудноплавні або судноплавні лише для каботажного плавання між
прибрежними державами.

Міжнародні- мають судноплавне з’єднання з морем. Іх викор-ть як
прибрежні, так і ін. держави.

Прикордонні – ріки, які є природним кордоном між дер-ми.

Кожна Д. здійснює сувер-т над частиною ріки, що знаходиться в межах її
кордонів. І зобов”язана викор-ти цю частину так, щоб не причиняти збитки
ін. Д-вам. Д. не має право в односторонньому порядку змінювати течію
ріки.

Прибережні Держави мають виключне право регул-ти м/н правов. режим м/н
рік, шляхом уклад-ня дог-рів. Ці дог-ри уклад-ся врахов-чи пр-пи МП.

Поч. 19 ст. Віден. конгрес –визнано свободу судноплавства на осн. європ.
ріках та право прибережних дер-в встановлювати правила такого
судноплавства.

1948р. Белградська конвенція про режим судноплавства на Дунаї:

– визнач. правов. статус м/н ріки- Дунаю; -навігація вільна для
громадян, торгових суден та товарів; – заборонила плавання по Дунаю
військових кораблів всіх непридунайських держав.

М/ дог-рами передбач-ся створ-ня спец. органів – М/н річкових комісій.
(пр. Дунайська комісія), для вирішення різних спорів спільного
використання м/н рік.

62.Население. Под населением чаще всего понимают совокупность индивидов,
проживающих в данный момент на территории того или иного государства.
Население любого государства состоит из следующих категорий: граждан
данного государства, иностранцев и лиц без гражданства. Существуют и
промежуточные категории, например лица имеющие двойное гражданство.

международно-правовая регламентация положения населения. Имеется ряд
международно-правовых норм, договорных и обычных, прямо или косвенно
относящихся к населению, в частности по вопросам гражданства, выдачи
преступников, прав человека, режима иностранцев.

63.Международно-правовые вопросы гражданства. Гражданство – это
устойчивая правовая связь физического лица с государством, выражающаяся
в совокупности их взаимных прав и обязанностей. Гражданство регулируется
в принципе внутренним законодательство государства. Приобретение
гражданства: 1- в общем порядке: а) в результате рождения; б) в
результате натурализации (приема в гражданство); 2- в исключительном
порядке: а) групповое предоставление гражданства, или коллективная
натурализация. б) оптация или выбор гражданства. в) реинтеграция или
восстановление в гражданстве. Что касается утраты гражданства, то можно
выделить три ее формы: автоматическую утрату гражданства; выход из
гражданства; лишение гражданства. двойное гражданство – это наличие у
лица гражданства двух или более государств. Безгражданство (лица без
гражданства – апатриды) – это отсутствие у лица гражданства какого-либо
гражданства (оно может быть абсолютным или относительным).

64.Режим иностранцев. Иностранец – это лицо, находящееся на территории
любого государства, не являющееся гражданином этого государства и
имеющее гражданство другого государства. Режим иностранцев (правовое
положение иностранцев) обычно определяют как совокупность прав и
обязанностей иностранцев на территории данного государства. Существуют
три вида режима иностранцев: а) национальный режим – означает
уравнивание иностранцев в той или иной области с собственными гражданами
государства пребывания. б) режим наибольшего благоприятствования –
предоставление иностранцам в какой-либо области таких прав и (или )
установление для них в какой-либо области таких обязанностей, какие
предусмотрены для граждан любого третьего государства, находящихся на
территории данного государства в наиболее выгодном в правовом плане. в)
специальный режим – предоставление иностранцам в какой-либо области
определенных прав и (или) установление для них определенных
обязанностей, отличающихся от тех, которые предусмотрены в данной
области для собственных граждан соответствующего государства, упрощенный
порядок перехода государственной границы жителям приграничных районов.
Наиболее важные аспекты влияния международного права на режим
иностранцев проявляются в тех случаях, когда это касается: 1-
политических прав иностранцев. 2- военной службы иностранцев. 3-
регулирования въезда и выезда иностранцев. 4- установления пределов
уголовной юрисдикции государств в отношении иностранцев. 5-
дипломатической защиты.

65. Біженці та переміщені особи. Біженці – це іноземці та особи
без громадянства, які внаслідок обгрунтованих побоювань стали жертвою
переслідувань за ознаками расової, націон-ї приналежності, відношенням
до релігії або громадянства, приналежності до певної соц.групи або за
політ.переконаннями мали покинути територію держави, громадянином якої
вони є, і не можуть або не бажають користуватись захистом цієї держави
внаслідок вказаних побоювань. До цієї категорії осіб не відносяться так
названі “екон.біженці”, які залишають свою країну для пошуку кращого
екон.положення. Найчастіше вони з’являються внаслідок м/н або
внутр.воєнних конфліктів. 14.12.1950 в ООН створено Управління
Верховного комісаріата по справам біженців (УВКБ), а в 1951 укладена
Конвенція про статус біженців. В м/н систему захисту біженців входять:
УВКБ, м/н установи системи ООН, м/н регіон-ні організації, неурядові
орг-ії та структури держав. Існує ряд м/н документів: універсальні м/н
угоди, регіональні м/н договори та конвенції, м/н договори, які
регулюють певн.комплекс питань захисту прав біж-ів,, м/н угоди з
спец.нормами, м/н договори заг.хар-ру, угоди та декларації про притулок,
м/н договори щодо положення апатридів, двосторонні угоди. Переміщені
особи – це особи, які були насильницьки вивезені під час “ світової
війни Німеччиною та її союзниками з окупованих ними територій для
використання на різн.роботах. в 1946р. створена М/н орг-я для повернення
перміщ.ос. на батьківщину. Існують “змушені переселенці” – які покинули
певн.конфліктний регіон держави та оселились в ін.регіоні в межах цієї
ж держави.

66. Підстави набуття громадянства.

1) філіація:

-за правом грунту (тер-ний п-п)

-за правом кровіі (нац-ний п-п): п-п єдності сім’ї (верховенство
чоловіка); п-п рівноправ’я батьків.

Поєднується в зак-стві майже всіх країн.

2) натуралізація = укореніння. Вступ (прийняття у гр-ство) певної
держави. Кожна Д. сам-но встановлює умови прийняття: звичайно –
проживання в країні протягом певн. строку, мова, визнання законів.

3) реінтеграція – відновлення у гр-стві в разі його попередньої втрати;

4) почесне гр-ство – акт вдячності певн. особі від імені Д. ( не тягне
за собою ін. гр-ства);

5) оптація – набуття гр-ства в зв’язку з тер-ними змінами, при
одруженні, вибір одного з двох;

6) трансферт – автоматична заміна гр-ства. Сучасне МП цього не визнає.
Історично застосовувалось як додаткова міра;

7) репатриація – повернення групи осіб у країну свого гр-ства (біженці,
військовополонені).

67. Біпатриди та їх положення з точки зору нац. та МП.

Двойное гр-ство – пребывание лица одновременно в гр-стве двух или более
гос-ств. Такое положение может возникнуть при натурализации или при
рождении ребенка на тер-рии гос-ва, применяющего п-п “права почвы”, у
родителей, являющихся гр-нами гос-ва, применяющего п-п “права крови”, а
также в силу закона.

С точки зрения нац. права для гос-ва второе гр-ство его гр-нина не имеет
значения, ибо зачастую применяется п-п “эфективного гр-ства”: лицо с
двойным гр-ством признаётся гр-нином того гос-ва, на тер-рии кот-го оно
пост. проживает, имеет жилье, работу, имущество и пользуется всеми
правами человека. Названное лицо рассматривается кажд. гос-вом как
обладающее только его гр-ством.

68. Статус апатриду.

Безгражданство (Б.) – положение лица, кот-е не состоит в гр-стве
никакого гос-ва. Такие лица не имеют устойчиво-пр. связи ни с одним
гос-вом и не могут рассчитывать на дипл. защиту какого-либо гос-ва. Б.
может возникнуть в случаях: когда лицо вышло из гр-ства своего гос-ва и
ещё не приобрело гр-ства др. гос-ва (відносне Б.); при рождении, если
закон места рождения и закон гр-ства родителей основанный на п-пе права
тер-рии (абсолютне Б.).

Конвенция о статусе апатридов 1954 г., Конвенции о сокращении
безгражданства 1961 г.

Конвенция 54 г. обязывает предоставлять апатридам положение, кот-м
пользуются иностранцы ( в отнош. движ. и недвиж. имущества, работы по
найму, работы на собственном предпр-тии и др.) и собственные граждане (
авторские, промыш. права, обращение в суд, начальное образование, прав.
помощь).

Особа без громадянства (ЗУ “Про гр-ство”) – особа, яку жодна Д. відп-но
до свого зак-ства не вважає своїм громадянином.

69. Поняття і юридична природа м/н договорів.

Віденська конвенція про право МД ві 23.05.1969р., Віденська конвенція
про право Д між держ. та м/н орг-ми або між м/н орг-ми від 21.05.1986р.

МД – м/н угода, укладена державами та іншимим суб’єктами МП в письмовій
формі, незалежно від того, чи міститься дана угода в 1, 2 чи декількох
пов’язаних між собою документах, а також незалежно від його конкретного
найменування. МД-основне джерело МП. Суб’єктами є держави та інші
суб’єкти МП. Має бути двостороннім. Обов’язкова наявність волевиявлення,
щонайменше двох суб’єктів. Види: односторонні-нотифікація, визнання,
протест,відмова; двосторонні; багатосторонні; універсальні; регіональні;
субрегіональні; відкриті;закриті; міждержавні; міжурядові; міжвідомчі; в
письмовій формі; в усній формі; політичні; з прав.питань; з
прикордон.пит.; з екон.питань; з питань транспорту та зв’язку; здоров’я;
війни.

70. Укладання міжнародних договорів.

Деякі автори визначають 3 стадії укладення МД: прийняття тексту,
Встановлення аутентичності шляхом підписання або парафування тексту чи
заключного атку конференції, згода на обов’язковість МД, що виражається
підписом, ратифікацією, прийняттям, затвердженням, приєднанням.

Інші вчені виділяють такі стадії:призначення уповно-них для ведення
переговорів (сторони повинні визнати одна одну в тому об’ємі, який
потрібен для здійснення договірних постановлень. Для участі певні особи
можуть представляти держ. без спец.повноважень: голова держ., голова
уряду, міністри іноз.справ. Іншим видаються повноваження.); пред’явлення
та перевірка повноважень; узгодження тексту Д; обговорення та прийняття
тексту Д(переговори між держ., які домовляються. Принцип рівноправності,
недискримінації, недопустимість диктата та втручання у внутр.спр. Форми
підготовки: дипломатичні канали, міжнародні конференції уповн.
представників держ., міжнародні орг-ії. Прийняття тексту через
голосування-двосторонні одноголосно, а багатосторонні при 2/3.);
аутентифікація Д(любий уряд перед тим як брати на себе зобов’язання по Д
має знати яке його остаточний текстуальний зміст. Форми:
парафування-встановлення ініціалами уповноважених держав; включення
тексту договору в заключний акт м/н конференції; включення тексту
договору в резолюцію м/н орг-ї; інша узгоджена процедура.); вираження
згоди на обов’язковість Д: шляхом підписання, обміну документами, які
утворюють Д, ратифікація, прийняття, затвердження, приєднання чи
ін.спосіб про який домовились сторони.

71. Чинність та дійсність МД.

Д вступає в силу в порядку та на дату, передбачені в самому договорі чи
за погодженням сторін. При відсутності такого положення тоді коли всі
учасники Д надали згоду. Якщо згода на обов’язхковість виражається в
якій-н.даті, то цей Д вступає в силу для цієї держ. у вказану дату. Д чи
його частина можуть застосовуватись тимчасово якщо передбачено Д або
сторони домовились.

Дійсність Д у часі передбачає хронологічні межі його дії: до закінчення
зазначеного строку (зазвичай 10-20р.), до настання певних подій,
зазначених в Д (мета Д). МД можуть укладатись на певний строк:
умовно-визначений, з невизначеним строком; безстроковий договір;
особливі за строком МД (строк встановлюється в майбутньому). Пролонгація
МД представляє собою механізм продовження строку дії МД, який заснован
на домовленості його учасників або передбачається в самому тексті Д.

Загальними підставами припинення дії Д є: згода на заміну новим,
закінчення строку дії, закінчення дії у зв’язку з досягненням мети,
денонсація, припинення існування одного з суб’єктів МД, регулятивні
умови (застереження), невиконання Д. До умов недійсності відн-ся:
абсолютна недій-ть-вважається недійсним з самого початку, відносна
недійсність- укладений під впливом, внаслідок підкупа, внаслідок
примусу, якщо допущена помилка щодо факту, ситуаціїпри укладенні Д,
порушення внутрішнього права.

72. Дотримання та застосування МД.

Базується на принципі Pacta sunt servanda – договорів потрібно
дотримуватись. МД повинні виконуватись неухильно: безвідмовно, не можна
відмовлятись в однострон.порядку від виконання МД або проводити зміни
МД, не можна укладати МД, які суперечать даному; сумлінно: виконується
точно щодо об’єкта, цілей, змісту, строків, якості, місця.

Застосування вкл.слідуючі поняття: Д не мають оберненої сили,
територіальну сферу дії(обов’язкові щодо всієї території учасників якщо
це не обумовлено в самому Д), конкуренцію МД тобто укладення послідовно
декількох договорів – якщо в Д встановлюється, що він обумовлений
попереднім чи послідуючим договором або він повинен враховуватись як
спільний з таким Д, то переважаючу силу мають положення другого Д.

73 Тлумачення міжнародних договорів.

Тлумаченню підлягають як окремі фрази, найменування, терміни так і
договір у цілому. Регулює – Конвенція 1969р. Види тлумачення:
внутрішньодержавне, автентичне (яке передує договору), міжнародне (м/н
органами), логічне, історичне, граматичне, систематичне, звичаєве
(засноване на дослідженні звичаєвої поведінки держав у даних умовах),
неофіційне. Важливо – розглядають повністю догорів, навіть якщо
тлумачать термін.

74 Головні положення національного законодавства України про міжнародні
договори.

ЗН У “Про м/н договори У” від 22 грудня 1993р. встановлює порядок
укладання, виконання і денонсації м/н дог У з метою належного
забезпечення націонал інтересів, здійснення цілей, завдань та принципів
зовн політики У.+ виконання і їх публікація, реєстрація і зберігання.
Ст2 встановлює: міждержавні договори – від імені України
(Президент)(політичні, територіальні, мирні; про громадянство, прав
людини, військову допомогу); міжурядові – від імені уряду (питання
економіки, торгові відносини, науково-технічні); міжвідомчі – від імені
міністерств і відомств (яке міністерство – такі питання)

Перелік м/н договорів, що підлягають ратифікуванню: 1 політичні (дружба,
взаємодопомога, співпраця); 2 прав і свобод людини і громадянина; 3
громадянство; 4 про участь у м/н союзах чи орг-ціях; 5 про військову
допомогу; 6 виконання яких обумовлює зміну чи ухвалення нових законів У.

75. Форми вираження згоди на обов’язковість МД.

Відповідно до 11 Віденської конвенції 1969р. згода може бути виражена:

Підписанням Д. Коли в Д немає вказівок про те чи явл-ся підписання або
ратифікація кінцевою згодою на обов’язковість Д, слід вважати що таким є
піписання. Якщо ж Д підлягає ратифікації чи затвердженню, то підписання
не закріплює згоди держ. на обов’язковість для нього цього Д. Якщо ж Д
набуває сили з моменту підписання держ-ю то для нього набувають сили всі
постановлення цього договору. Підписання може бути кінцевим, некінцевим,
умовним.

Обміном документами, що утворюють договір. Згода держав на
обов’язковість для них Д, що состоїть з документів, якими обмінюються,
виражається шляхом обміну: ці док-ти передбачають, що обмін ними буде
мати таку силу або домовленість держ., що такий обмін буде мати таку
силу.

Ратифікація договору, його прийняття, затвердження, приєднання, та ін.
способи. Ратифікація: в МП – шляхом прийняття ратифікаційних грамот, в
внутрішньодержавному – шляхом прийняття національного нормативного акта.

Віденські конвенції на одному рівні з ратифікацією ставлять прийняття та
затвердження. Структура рат.грам.: ввідна, основна, заключна частини. Д
вступає в силу після обміну рат.грамотами, якщо Д багатостор., то
рат.грам. передаються депозитарію. Приєднання до МД- право на приєднання
існує незалежно від вступу Д в силу. Вступ в МД є однією з форм
приєднання і на практиці є прийняттям всього Д.

76 Застереження до міжнародного договору.

Коли учасник м/н договору не згодний з будь-якою частиною договору,
яка, однак, не виключає його участі у договорі, він має право виявити
свою незгоду шляхом заяви застереження. На будь-якій стадії укладання
договору! Недопустимо у 2-хсторон договорі!+ Та за умов зазначення цього
у самому договорі. Для заяви застереження іншої згоди учасників не
треба. Застереження вважається прийнятим іншими учасниками, якщо
протягом 12 місяців вони не висловили заперечень. Держава, яка не
погодилась із застереженням – заявити заперечення проти нього. – тоді
договір між цьома двома державами НЕ буде діяти; між всіма іншими – буде
по всіх положеннях, крім того, стосовно якого винесено застереження. У
такому ж порядку застереження може бути зняте!

77 Види, порядок утворення та припинення існування міжнародних
організацій.

М/н орг-ції – утворені на основі м/н угод постійні м/урядові або
неурядові об”єднання з метою вирішення м/н проблем, що передбачені
відповідними установчими документами. Види: 1за характером членства:
міждержавн і неурядові; 2за колом учасників: універсальні і локальні
(регіональні) 3за обсягом повноважень: міждержавні і наддержавні; 4за
порядком вступу: відкриті і закриті. Порядок створення: 1прийняття
установчого документу(як правило на конференції); 2створення матерільної
структури орг-ції та розробка стат документів, процедур і правил, штаб
квартира; 3скликання головних органів, що є свідченням початку дії.
Припинення існування – шляхом підписання Протоколу про розпуск.

78 Головіні ознаки сучасних міжнародних організацій.

1 М/н орг має бути створена на основі м/н права (а не права іншого
суб”єкта м/н права) 2створена на основі м/н договору (між
державами-членами) 3основна мета – координація зусиль держав в певній
галузі; 4 м/н орг-ція має відповідну організаційну структуру – систему
органів, штабквартира, наявність головних консультативного органу
держав-членів; 5права і обов м/н орг-цій чітко визначені в статутних
документах. В межах статуту може діяти на власний розсуд, тоді
держави-члени мають лише право контролю.

79 Компетенція міжнародних організацій.

Компетенцію м/н орг-цій встановлює їх статутні документи. Ті, що не були
передбачені статутом (які виявились необхідними для їхньої роботи)
називаються повноваженнями, що маються на увазі (по російські –
подразумеваевые полномочия) Загальні 3 функції: регулювання (утворення
норм МП, в тому числі для держав-учасниць), контрольна (отримання інфо,
огляд політики держав-членів, звіт про виконання
договорів+розслідування, м/н інспекції) та оперативна (оперції з
пітримання миру(тільки в рамках ООН), операції у сфері технічної та
ігшої допомоги)

80 Провідна організація сучасного міжнародного права – ООН.

Історія: Ялтинська конференція.як орг-ція для підтримки м/н миру та
безпеки. Установчі документи: Статут ООН(19 розділів)і Статут М/н Суду
Членство: первісні члени=50 держав + 51 Польща. Сьогодні=185. Органи:
поділ на головні і допоміжні органи. Головні: Генеральна Асамблея
(делегація з 5 представників; рішення на сесії через засідання і
комітети; Робота тільки в межах Статуту ООН) Рада Безпеки (15 членів, 5
з яких постійні-Великобританія, Китай, США, Росія і Франція;дорадчий
хар-тер, рішення у сфері підтримання м/н миру і безпеки) Економічна і
Соціальна Рада –(54 члена; обговорення екон і соц проблем
загальносвітового масштабу; дослідження, доповіді та рекомендації,
багато допоміжних органів – узкопроф комісій) Секретаріат ООН – загальні
функції через Ген Секретаря) Спеціалізовані установи – МОП, ЮНЕСКО,
МАГАТЄ, ФАО, МВФ, МБРР,ВТО,ІКАО.

81 Спеціалізовані установи ООН.

1.організації соціального характеру(МОТ, ВООЗ)

2. орг-ції культурного хар-ру (ЮНЕСКО, ВОІВ –Всесвітня Орг-ція Інтелект
Власності)

3. орг-ції фінансового хар-ру (МВФ, МБРР)

4. орг-цій с/г хар-ру (ФАУ)

5. орг-цій в області транспорту і зв”язку (Всесвіт Почтов Зв”язок)

6. орг-цій в області метеорології (ВМО)

Спеціалізовані установи ООН ( ст. 57 Статуту ООН), ств-ться на основі
міжурядових угод і наділяються самост-ми повноваженнями в х-них для них
спец. галузях д-сті.

Є 16 СУ ООН:

СУ економічного х-ру ( м/н торгівля, фінанси, зв’язок і транспорт) – 12
організацій: М/н банк реконструкції і розвитку (МБРР), М/н валятний фонд
(МВФ), Продовольча і с/г організація ООН (ФАО)та ін;

СУ соціального х-ру: М/н організація праці (МОП) і Всесвітня організація
охорони здоров’я (ВООЗ);

СУ культурно-гуманітарного х-ру: ООН з питань освіти. науки і культури
(ЮНЕСКО) і Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ);

Осн. ознаки СУ:

1). міжурядовий х-р установчих актів; 2). широка м/н відповідальністьЄ,
визначена статутом; 3). здійснення д-сті в соціально-економіч. і
гуманітар. галузях; 4). наявність зв’язку з ООН.

2 способи членства в СУ: 1) первинне членство, коли держава (Д.) брала
участь у виробленні установчого акта організації і ратифікувала його. 2)
коли вступ до орг-ції здійсн.ється шляхом приєднання до її установчого
акта (члени, що приєдналися).

Структура СУ: вищий орган, що визначає напрям д-сті орг-ції, і
виконавчий комітет, що забезпечує її безперервну д-сть між сесіями
вищого органу.

Осн. види д-сті СУ: 1. координація д-сті Д.-членів у соц.-ек-них галузях
м/н співробітництва; 2. розробка м/н конвенцій і регламентів з метою
створення уніфікованих правил і норм регулювання відповідного м/н
співробітництва; 3. надання технічної допомоги Д.-м, що розвиваються; 4.
інформаційна д-сть; 5. наукова д-сть.

+ характерні для кожної СУ види д-сті, риси, пов’язані із їх специфікою,
цілями і завданнями.

82. Компетенція головних органів ООН.

Статут ООН (ст. 7) передбачає головні та допоміжні органи ООН. Допоміжні
– можуть засновуватись відп. до Статуту ООН, якщо є потреба. Головні
Генеральна Асамблея, Рада Безпеки, Економічна і соціальна рада, Рада з
опіки, М/н суд і Секретаріат. Центральне місце – Рада Безпеки і
Генеральна Асамблея.

Рада Безпеки ООН (РБ ООН). Головна відповідальність за підтримання м/н
миру і безпеки, діє від ім. всіх членів ООН, подає на розгляд
Генеральної Асамблеї щорічні доповіді і в міру потреби – спеціальні
доповіді. Рішення РБ є обов’язк. для виконання усіма членами ООН. РБ
складається із 15 членів ООН, є постійні і непостійні члени. 5 постійних
членів: Китай, Франція, Росія, Об’єднане Королівство Великоббританії і
Північної Ірландії та США. Місця непостійних членів РБ розподіляються за
геогр. п-пом. Непостійні члени обираються на 2-річний термін при
щорічному переоборанні 5 Д.-в.

Функції і повноваження РБ: а) підтрим-ня м/н миру та безпеки; б)
розслідувати будь-яку суперечку, що може призвести до м/н непорозумінь;
в) надавати рекомендації щодо підтримання або відновлення м/н миру і
безпеки; г) розробляти плани для створення системи регулювання
озброєння; д) визначати наявність будь-якої загрози миру, будь-якого
порушення миру або акту агресії і дає рекомендації або вирішує, яких
заходів слід вжити для підтримання або відновлення м/н миру і безпеки;
є) закликає Д. – члени ООН до застосування ек-них санкцій та ін засобів,
не пов’язаних із застосуванням збройних сил; е) застосовувати воєнні дії
проти агресора та ін.

Генеральна Асамблея (ГА ООН). Склад. з усіх членів ООН, вищий орган ООН.
Кожна Д. представлена на її сесіях делегацією, чисельний склад якої не
перевищує 5 представників, а сама делегація має 1 голос.На сесіях ГА
можуть обговорюватись будь-які питання і справи в межах Статуту ООН.
Головна особливість ГА – те, що вона розробляє і затверджує рекомендації
Д.-членам і Раді Безпеки ООН, також вправі звертати увагу РБ ООН на
ситуації, які можуть загрожувати м/н миру та безпеці. ГА організовує
дослідження і надає рекомендації в галузі ек-ній, соц-ній, культури,
освіти, ох. зд-я і сприяння здійсненню прав людини й осн. свобод для
усіх, незалеж. від раси, статі, мови і релігії. Сприяє м/н
співроітництву з прогресивного розвитку МП та його кодифікації. ГА
розглядає і затв. бюджет ООН.

АЛЕ коли Рада Безпеки виконує поклавдені на неї функції стосовно
будь-якого спору або ситуації, ГА не може давати ніяких рекомендацій
щодо цього, якщо Рада Безпеки не подасть відповідного прохання.

Економічна і соціальна рада (ЕКОСОР). Координує ек-ну і гуманітарну
д-сть ООН. Відповідальність за викон-ня функцій ЕКОСОР покладається на
ГА, д-сть ЕКОСОР зд-є під керівництвом і відповідно до рекомендацій ГА.

Ф-ції ЕКОСОР:

орг-ція досліджень і складання доповідей з м/н питань у галузі ек-ній,
соц-ній, культури, освіти, охорони зд. тощо;

подання рекомендацій з метою заохочення поваги і додержання прав людини
й осн. свобод для усіх;

підготовка проектів конвенцій з питань, що входять до її компетенції;

узгодження д-сті спеціалізованих установ за доп. консультацій їз ними і
вироблення відп. рекомендацій для них;

скликання м/н конференцій із питань, що входять до її компетенції і т.п.

Рада з опіки.ООН под своим руководством создала м/н систему опеки для
управления теми тер-риями, кот-е включены в нее индивидуальными
соглашениями, и для наблюдения за этими тер-риями. Эти тер-рии наз.
тер-риями под опекой. Сейчас цели сист. опеки были осуществлены в такой
что все подопечные тер-рии достигли самоуправления и независимостми.
Отныне Совет собирается лишь по мере необходимости. / Тобто Рада з опіки
виконала покладену на неї історичну місію сприяння політ., ек-му і
соц-му розвиткові підоопічних тер-рій.

М/н суд (МС). Головний суд. орган ООН, що діє на підставі Статуту ООН і
Статуту М/н суду, що є невід’ємною частиною Статуту ООН. Кожн. член ООН
зобов’язаний виконувати рішення МС в тій справі, в якій він є стороною.
Якщо сторона у справі не вик-нає рішення МС, то Рада Безпеки вживає
відп. заходи для вик-ня рішення.

МС – постійно діючий орган. Складається з 15 членів, серед яких не може
бути двох го-н тієї самої Д. Місцеперебування Суду – м. Гааги
(Нідерланди). Осн. ф-ція – розв’язання спорів між державами.

Секретаріат ООН. Він обслуговує головні та ін органи ООН і здійснює
керівництво їх програмами. Секретаріат складається з Генерального
секретаря та співробітників, які працюють в центр. установах ООН в
усьому світі, і займ-ся рішенням питань, пов’язаних з щоденною д-стю
ООН.

83. Регіональні м/н організації.

Статут ООН зоюов’язує членів ООН забезпечити мирне розв’язання місцевих
спорів за доп. регіон. угод або регіон. органів до передавання цих
спорів до Ради Безпеки.

Організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ). Результат
трансформації НБСЄ. Особливість ОБСЄ як організації – вона заснована не
м/н-правовою, а політичною уготою. Цілі: 1) створення сфери заг. безпеки
шляхом викор-ня норм і стандартів; 2) забезпечення реалізації усіх
зобов’язань НБСЄ; 3) залишатися консультативним форумом; 4) сприяти
розвиткові превентивної дипломатії і заохочувати його; 5) сприяти
врегулюванню спорів і конфліктів; 6) здійснювати контроль за озброєнням
і роззброєнням; 7) сприяти забезпеченню прав людини; 8) розвивати
співробітництво в напрямі утвердження ринк. ек-ки. Вищий орган ОБСЄ –
Нарада глав Д.-в і урядів країн-членів.

Співдружність Незалежних Держав (СНД). Угода про створення СНД,
підписана Росією, Білоруссю й Україною (8.12.91). Цілі СНД: 1.
здійснення співробітництва у політ., ек-ній, еколог., гуманітар. та ін
сферах; 2. всебіч і збалансований ек-ний і соц. розвиток Д.-членів у
межах заг. екон-го простору; 3. забезп. прав і осн. свобод людини; 4.
взаємна і правова допомога і співробітництво. СНД – відкрита для
приєднання усіх Д.-членів колишнього Союзу ССР, а також для ін Д.-в, що
поділяють цілі та п-пи цієї угоди. Виходячи з концепції зовн. політики
Укр., можна кваліфікувати СНД, як м/Д-не утворення з координаційними
повноваженнями. Вищим органом СНД є Рада глав держав (обговорює і
вирішує принципові питання, пов’язані з д-стю Д.-членів у сфері їх заг.
інтересів.

84. Рішення м/н організацій (МНО).

Прийняття рішення. Фактично – органами МНО: висловлювання волі Д-членів
в компетентному органі МНО, відповідно зі статутними умовами та
дотриманням процедури.

Формування рішення: 1) ініціювання; 2) включення рішення до порядку
денного (між ціми періодами – здійснюється розгляд в комітетах чи
комісіях, виноситься резолюція).

Кількість голосів: 1 голос – 1 член, але є виключення.

Прийняття рішення може відбуватися через КВОРУМ (одностайно,
кваліфікована чи проста більшість. Також виділяють: відносну
одностайність і відносну більшість).

Досить поширено прийняття рішення шляхом консенсусу: голова формує
рішення. Якщо нема заперечень, то рішення приймається в цілому.

85. Форми матеріальної відповідальності Д.-в

Форма відповідальності (в-сті) – це стр-ний елемент обсягу в-сті у межах
того чи ін. її виду і водначас спосіб, за допю якого Д.-правопорушниця
повинна задовольнити вимоги і(або) відшкодувати або вжити заходів, що
виходять за її межі, коли йдеться про в-сть за м/н злочини. Матеріальна
в-сть: реституція, субституція, репарація (ординарна і надзвичайна).

Реституція (під час збройних конфліктів) – це відшкодування
Д.-правопорушеницею заподіяної матер-ї шкоди в натурі. (Приклад,
повернення майна, що неправомірно затримується, художніх цінностей і
т.д.).

Субституція – заміна неправомірно знищеного або пошкодженого майна,
будинків, творів мистецтва і т.д. подібними і рівноцінними предметами.

Репарації – ординарна (застос. при м/н правопорушенні) і надзвичайна
(при м/н злочині).

Ординарна – відшкодування Д.-правопоруш-ю матер. шкоди шляхом виплати
грош. компенсацій, постачання товарів еквівалентних сумі, що підлягає
відшкодуванню.

Надзвичайна – особливі обтяження, що полягають у тимчасовому обмеженні
правомочностей Д., що вчинила м/н злочин, розпоряджатися своїми матер.
ресурсами.

86. Форми нематеріальної відповідальності Д.-в

Форма в-сті (див. пит. №85). Нематер. в-сть часто поділяють на політ-ну
і моральну, іноді її наз-ть морал.-політичною. у межах політ. в-сті
формами є: ресторація, сатисфакція (ординарна або надзвичайна),
обмеження м/н-правової суб’єктності, післявоєнна окупація,
демілітарізація, м/н трибунал, репрессалії, реторсії.

Ресторація – відновлення Д.-правопор-ю колишнього стану і ліквідація нею
будь-яких несприятливих наслідків.

Сатисфакція – задоволення Д.-правопор-ю явно виражених або таких , що
припускаються, нематер. вимог, висунутих потерпілою Д.-ю, які виходять
за межі простого відновлення. Ординарна С.– задоволення Д.-правопор-ю
правомір. нематер. вимог потерпілої Д. Надзвичайна С.– тимчас. обмеження
суверенітету і правозд-ті Д., яка вчинила м/н злочин.

Репрессалії – правомірні примусові дії одніє Д. проти іншої.

Реторсії – примусові дії однієї Д., які направлені проти ін. Д., яка
порушила інтереси першої.

87. Поняття права зовніш. зносин

П-во зовн. зносин – сукуп-ть МП-норм, що регламент-ть стр-ру, порядок
формув-ня та діяльності, функції та юридич. статус тих органів Дер-ви,
що представл-ть ії в сфері м/н стосунків і включає: норми про дипломат.
предст-ва, н-ми про консул. установи, спец. місії, про предст-цва держав
при м/н орган-ціях, про імунітети і привілеї дипломатів і консулів тощо.

Сис-ма права зовн. зносин:

– Право внутрішньодерж. органів зовн. зносин;

-п-во зарубіж. органів зовн. зносин, в т.ч. дипломат. і консул. право;

– п-во спец. місій;

-п-во пост. предст-в держав при м/н орг-ціях;

-п-во дипломат. протоколу.

П-во зовн. зносин –одна з найдавніших галузей МП. З давніх давен існував
інститут послів (норми про іх недоторканість); 16-18ст. –активно
виник-ть пост. дипломат. пред-цтва в Європі.

Джерела цього п-ва – звичай і дог-р Основні Сучасні Дж-ла:

Віденська конвенція про дипломат. зносини –1961р.

Віден. конвенція про консул. зносини –1963р.

Конвенція про спец. місії –1969р.

Віден. конв-ція про предст-во держ. в їх відн-нах з м/н організаціями
універ. хар-ру –1975р.

До джерел п-ва зовн. зноси віднос-тя також двустор. угоди між державами
та ін. с-тами МП.

[пр. часто дер-ви уклад-ть між собою консул. конвенції, в яких передб-ся
більший обсяг імунітетів та привілей для консул. установ, ніж той, що
передб. Конвенцією 1963р. ]

88. Органи зовнішніх зносин.

Це органи, що діють на тер-рії держави та за її межами; і представляють
країну в її офіц. відносинах з ін. держ-ми та ін. с-тами МП.

Виділяють 2 групи органів ЗЗ- внутрішньодержавні і закордонні

I. Внутрішньодержавні

1) конституційні

– Парл-т – як представн. орган влади виріш. пит. війни та миру, територ.
змін; ратифікації м/н дог-рів; видатків на зовн/політ. міроприємства; в
багатьох Д-вах Уряд звітує перед Парл-том за свою зовню діял-ть.;

– Глава Дер-ви –вище предст-цво Д. в її м/н від-нах; офіційно признач.
на посаду та звільняє з неї голів дипломат. предст-в в ін. Дер-вах і при
м/н орг-ціях; Глава Дер. , як і голова Уряду і зовніш/політ. відомства,
представляє свою Д. з усіх питань зовн. зносин. (ex officio -за посадою
–право підпис. м/н дог-рів)

– Уряд; Глава Уряду

2) спеціалізовані –органи, діял-ть яких спеціально зосереджена на
зовнішніх зносинах. (напр. в Укр- МЗС тощо)

II. Закордонні

1) постійні –диплома. пред-ва Дер-в (посольства і місії), консул.
установи; торгові пред-ва; пост. пред-ва дер-в при м/н орг-ціях;

2) тимчасові – мають тимчас. хар-р –спец. місії, що направляються в ін.
Д-ви для участи в церемоніях, для ведення переговорів тощо; делегації і
групи спостерігачів на м/н конференціях, делегації для участі в роботі
сісій м/н орган-ції тощо.

89. Заг. хар-ка дипломат. пред-цтв

Диплом. пред-цтво- орган 1 держави, що знаходиться на тер-рії іншої Д-ви
для здійснення офіційних від-н між ними.

2 види представництв:

1) посольства –це представ-цтва першого, вишого класу. (У Ватікану-
нунциатури), очолює які надзвичайний і уповноважений посол.

2) місії – представництва другого класу (У Ватікану- інтернунциатури),
їх очолює надзвич. і уповноважений посланник.

На сучас. етапі місії зустріч-ся дуже рідко.

Дипломат. предст-ва встановл-ся відповідно до угод між державами.

Існує Віденська конвенція про дипломат. зносини 1961 р.- де вказано, що
встановлення дипломат. предст-в між державами може здійснюватися лише на
взаємній згоді.

Персонал диплом. пред-ва поділ-ся на – дипломатичний, адмін-техніч.,
обслуговуючий.

Дипломат. персонал : посли, посланники, радники, торгові предст-ки та їх
заступники, спеціальні атташе (військові, війск-морські,
військ-повітряні), їх заступники, 1-й, 2-й, 3-й секретарі, атташе.

Адмін-техніч. персонал: бухгалтери, зав. канцелярією, перекладачі,
машиністки та ін., що викон-ть адмін. або техніч. ф-ції.

Обслуговуючий персонал: шофери, швейцари, кур”єри, ліфтери,
прибиральники та ін., що виконують ф-цію обслуговування дипломат.
пред-в.

Віден. конвенція передбач. існування приватних домашніх роб-ків. Вони не
є службовцями акредитованої держави, лише виконують ф-ції домаш. роб-ків
у співроб-ків дипломат. пред-ва.

Чисельність персоналу держави узгоджують між собою самі.

Віден. конвенція також встановлює основні ф-ції диплом. пред-в; класи
глав дипломат. пред-в; м/н правила призначення голови дипломат. пред-ва;
дипломат. імунітети та привілеї тощо.

90. Завдання та структура консульських установ.

Консульские учреждения (КУ) созд-ся для поддержания и развития эк-ких,
пр-вых и иных производных от них связей.

Сущ. 4 класса КУ: высшее – генеральные конс-ва, за ним следуют конс-ва,
вице-конс-ва и конс. агенства. Они возглавляются, соответственно, ген.
консулами, консулами, вице-консулами и конс. агентами.

Персонал КУ делят на 3 категории: 1) конс. должностные лица, состоящие
на конс. службе и выполняющие конс. ф-ции; 2) конс. служащие,
выполняющие адм-тех работу; 3) обслуживающий персонал.

Задачи и ф-ции на примере Украины: 1) защита в гос-ве пребывания прав и
интересов У., её гр-н и юр. лиц; 2) содействие развитию торг., эк-ких и
культур., науч. связей между У. и гос-вом пребывания; 3) осущ.
нотариальных действий, регистр. актов гражд. состояния, ф-ции по вопр.
гражданства, установления опеки и попеч-ва, наследство; 4) осущ-ние
паспортно-визового обслуживания; 5) осущ. функций пр. помощи по гражд.,
семейным и уголовным делам.

91. Дипломатичний корпус. – утворюють всі дипломат. представники в
країні, де вони перебувають. У вузкому розумінні: це глави посольств та
місій, що акредитовані в даній державі. У широкому розумінні: скл-ть всі
особи, що мають дипломат. паспорти і дипл. карточки, що видаються
країною ,де вони перебувають. ДК очолюється дуаєном (старшиной або
деканом). Це старший за класом і перший за тривалістю своєї служби в
данній країні глава дипл. представництва. Дуаєн консультує своїх колег
щодо місцевих дипл. звичаїв і очолює дипл. корпус на протокольних
заходах. ДК грає, в основному, представницьку церемоніальну роль.

92. Процедура призначення посла

Регул-ся як нормами МП, так і внутрішньодержав. права. Кожна кр-на
встанов. свій пор-к признач. Але існують м/н правила призначення голови
дипломат. пред-ва, вони визначені в Віденській конвенції про дипломат.
зносини 1961 р.:

1) запит агреману (згоди держави перебування на призначення даної особи
головою дпломат. пред-ва);

2) видання акту про признач. голови предст-ва (в даному вип-ку -посла)
головою Держави (після отримання агреману);

3) вручення вірительної грамоти (док-т, що засвідчує офіц. статус голови
дипломат. пред-ва -посла). Вірительна грамота підписується головою
держави та адресується голові ін. держави.В ній міститься просьба голови
держави “вірити” її утримувачу

4) вступ до виконання обов”язків- вступ до посади.

Голова, вважається тим, що вступив до обов”язків: а) з мом-ту вручення
вірительної грамоти; б) з мом-ту повідомлення про прибуття та надання
завірених копій вірительної грамоти МЗС держави перебування.

93. Процедура призначення консула. Регул-ся Віденською конвенцією про
консульські зносини (24.04.1963). Відповідно до ст.9 конвенції глав
консул. Установ поділ-ть на 4 класи: генеральні консули, консули,
віце-консули, консульські агенти. Питання призначення і допущення глав
конс. Установ регул-ся нормами як м/н, так і націон. права держави, яка
представляє. При цьому денржав, яка представляє, видає главі конс.
Установи спец. документ ( ПАТЕНТ), що засвідчує його посаду категорію і
клас і т.п. Розглянувши патент, держава перебування надає главі консул.
установи дозвіл , який називається ЕКЗЕКВАТУРА. Мотиви можливої відмови
у видачі екзекватури державі, що представляє, як правило, не
повідомляються. Згідно конвенції до видачі глава консул. установи може
бути тимчасово допущеним до виконання своїх функцій. Проте як випливає з
консул. практики, до отримання екзекватури глава консул. установи не
може виконувати своїх функцій.

94. Основні функції дипломат. представників : — представництво держави,
яка акредитує у державі перебування ; — захист у державі перебування
інтересів акредитуючої держави та її громадян у межах м/н права; —
ведення переговорів з урядом держави перебування; — з’ясування
законними засобами умов і подій у державі перебування і повідомлення про
них уряду акред-ї держави; — заохочення дружніх відносин між акр-ою
державою і державою перебування та розвиток їх взаємовідносин у галузі
економіки.культури, науки. ( ст.3 Віден. Конвенція 1961р.)

95. Основні функції консул. агентів: 1 категорія- аналогічна осн.
функціям дипл. представництв: — захист у державі перебування
інтересів держави та її громадян ( юр. осіб), яку ця консул. установа
представляє; — з’ясування законними засобами умов і подій у торгове.,
екон-му, культур. тощо житті держави перебування і повідомлення про них
уряду своєї держави; — заохочення та сприяння розвитку дружніх відносин
між державами. 2 категорія : — видача паспортів і проїзних документів
гром-м держави, яку дана кон. уст-ва представляє ; — видача віз;
–надання допомоги і сприянням гром-м (ЮО) держави, що представляє КУ;
— представництво або забезпечення належного пред-ва гром-м держави, що
предст-є КУ в судових або інших установах; –виконання обов’язків
нотаріуса, реєстратора актів громад. стану; –здійснення прав нагляду й
інспекції суден, що належать державі, яку представляє КУ; тощо.

96. Дипломатичні привілеї та імунітети

Співробітники дипломат. предст-ва користуються певними привілеями, та
імунітетами.

Привілеї – певні пільги, переваги які простим іноземцям не надаються

Імунітети – непідпадання під адміністрат., кримін., цивіл. юрисдикцію
держави перебування.

Віденська конвенція про дипломатичні зносини 1961р. – дві категорії
дипл. імунітет. і привілеїв:

Імунітети і привілеї дипломат. представництва

недоторканість приміщень представ-ва

недоторканість архівів і док-тів в б-як. час і деб вони не знаходилися

фіскальний імунітет представницьк. приміщень (звільяється від податків,
зборів і мита )

недоторканість коресподенції дипломат. предст-ва

питні привілеї (дозволяється ввозити та звільняється від митних зборів
предмети призначені для офіц. користув. предст-ва.)

право користуватися своїм прапором і емблемою на приміщеннях
представництва, на машині предст-ва.

Особисті імунітети та привілеї голови та співроб-ків. предст-ва

Недоторк-ть особи голови диплом. пред-ва. і членів димпломат. персоналу
(дипломатів) вони не можуть бути арештовані і затримані.

Недоторкана резиденція дипломата і його бумаги, коресподенція майно,
машина. Заборон. затримання і обшук.

Імунітет від юрисдикції держави перебування. Дипломат непідсуд.
іноземним судам. ВІдмовитися від імунітету може лише уряд його держави.
Це імунітет від кримін. юрисдик.

Від цивіл. юрисдик. вони також звільняються окрім випадків відносно:

– Майнов. позовів по приват. нерухом. майну, що знаход. у держ.
перебуван.

– Позовів про спадщину, коли дипломат виступає, як приватна особа

– Позовів, які стосуються б-як. діял-ті, що здійснює дипломат в країні
пребув. за межами своїх офіц. ф-цій.

Дипломати не зобов”яз. давати показанння, як свідки.

97. Консульські привілеї та імунітети. Віден. кон-я 1963 р. їх поділяє
на: кон. пр-ї та ім.-ти консул. установ : Держаа перебування зобов’язана
посприяти у придбанні або одержані необхідних прміщень для роботи і
помешкань для представників (пр-ів) КУ; –паво користуватися держ.
прапором і гербом; — консул приміщення, архіви, документи недоторкані;
— кон. приміщення і резиденції звільняються від усіх держ., районних і
муніципальних податків, зборів, мита; –свобода пересування і подорожей
всім працівникам КУ; — свобода зносин для всіх консул. цілей;–
компетентна держ влада перебування зобов’язана невідкладно повідомити КУ
про смерть гром-на, про призначення опікуна і т.п. гром-на держави,
яку пред-є КУ, про аварії суден і літаків. За здійснення консул. актів –
КУ може стягувати збори і мито, що передбач-ся націон. зокон-ом і
звільняються у державі перебування від усіх податків і зборів. Кон. пр-ї
та ім.-ти штатних консул. посадових осібта інших працівників КУ: — вони
не підлягають арешту, ув’язненню; — мають імунітет від суд. та амін-х
органів держави перебування стосовно виконання служб. функцій (виняток:
договірні відносини: транспортні пригоди І т.п); — звільнення від усіх
податків, зборів і мита. Широко застос-ся інститут почесних консулів –
має деякі особливості режиму.

98. Спеціальні місії

Спец. місії і делегації віднос-ся до тимчас. закордон. органів зовніш.
зносин дер-в.

Складаються з голів делегацій, її членів, радників та експертів.

Повноваження спец. місії визнач-ся главою дер-ви, головою уряду,
зовнішньополіт. відомством або його головою (залежно від завдань і рівня
місій).

Прав. статус спец. місій визнач-ся звичайними н-мами МП та Конвенцією
про спец. місії 1969р (вступила в силу у 1985 році). В ній беруть участь
30 держав.

Особливі ознаки спец. місій (на відміну від дипломат. предст-в):

1) їх ф-ції обмежені в часі та мають цільове призначення;

2) головою місії та її членами можуть бути особи, які раніше не мали
дипломат. статусу;

3) спец. місію може здійснювати й одна особа.

Конвенція 1969р встановила, що імунітети і привілеї дипломат. предст-в
та їх персоналу, які встановлені Віден. конвенцією про дипломат. зносини
1961 р, повинні розповсюджуватися на спец. місії та їх персонал.

99. Роль м/н організацій в праві зовн. зносин. М/н міжурядові
організації (ММУО) – є вторинними суб’єктами м/н права. Вони створюються
державами на договірній основі, їх правосуб’єктність обмежується їх
уставом , тобто їх уставними цілями і задачами. ММУО мають свою
організац. Структуру, постійно діючі органи, що забезпечують
автономність її волі і виступає на м/н арені від свого ім’я. ММУО
приймають участь у створенні м/н-правових норм. М/н неурядові орг-ї
ств-ся ЮО і ФО(группами осіб), не є суб’єктами м/н права, а є
організаціями громадськості. М/н орг-ї грають велику роль у зовн.
зносинах, яка перш за все визначається її завданнями і цілями ( н: М/н
суд ООН розглядає спори між державами учасницями ООН, тощо). М/н орг-ї
привнесли в сучасні м/н відносини багатосторонню дипломатію. Створюються
постійні представництват різних держав при м/н орг-ях, що сприяє м/н
співробітництву. Особливо важливе значення мають м/н організації
універсального хар-ру (ООН, її спеціалізовані установи, МАГАТЕ). М/н
організації здійснюють м/н екон. І соц. співробітництво, що сприяє
підвищенню рівня життя, повної зайнятості населення, розв’язанню екон.,
соц., еколог. та інших проблем

100. М/н стандарти в галузі прав людини. – це обов’язкові для всіх
держав правила поводження з людьми, що полягають у необхідності
гарантувати особам, які перебувають під їх юрисдикцією, встановлені
універсальними і регіон. м/н-правовими актами права і свободи, а також
не зазіхати на такі права і свободи. Універсальні стандарти – визнані у
всьому світі; регіональні- хар-ні для окремих країн або закріплені в
регіон. м/н- прав. актах( можуть мати особливості, що випливають з
традицій, культури, менталітету населення..).Інститут м/н захисту прав
людини скл-ся після 2 світ. війни, велике значення – франц. бурж.
революція 1789 і її Декларація прав людини і громадянина.Ст.1 Статуту
ООН проголошено, що члени ООН здійснюють м/н співробітництво щодо “
заохочення та розвитку поваги до прав людини й основних свобод для усіх,
незалежно від раси, статі, мови і релігії”. М/н стандарти: Загальна
декларація прав людини 1948; М/н пакт про екон., соціальні і культурні
права 1966; М/н пакт про громадянські і політ. Права 1966; М/н конвенція
про ліквідацію усіх форм расової дискримінації , тощо

101 Загальна хар-ка гуманітарного права. М/н гуманітарне право (МГП) –
це сукупність принципів і норм, що регулюють відносини між державами з
приводу захисту прав людини й основних свобод для усіх, незалежно від
раси, статті, мови і релігії як у мирний час, так і в період зброєних
конфліктів. Галузь м/н гуманітарне право утворилось після 2 Світ. Війни.
МГП: 1. виступає як самостійна галузь сучасного м/н права;2. володіє
усіма необхідними, з погляду доктрини, системотворчими чинниками;
3.спеціальним об’єктом правового регулювання є міждержавні відносини,
які забезпечують права людини й основні свободи, усім хто перебуває під
їх юрисдикцією; 4.спеціальний принцип МГП – принцип рівності всіх ,
незалежно від статі, мови, кольору шкіри, походження або будь-яких інших
ознак ( ст.. 1 Статуту ООН, Загальна декларація прав людини 1948, М/н
пакт про права людини 1966.); 5. скл-ся зі спец. інститутів захисту
прав людини у мирний час, статусу іноземців, апатридів, біпатридів та
захисту прав людини у зброєних конфліктах; 6. ця галузь права
кодифікована і прогресивно розвивається. ”. М/н стандарти: Загальна
декларація прав людини 1948; М/н пакт про екон., соціальні і культурні
права 1966; М/н пакт про громадянські і політ. Права 1966; М/н конвенція
про ліквідацію усіх форм расової дискримінації , тощо

102. Правове положення учасників зброєних конфліктів. Регул-ся
Женевскими конвенциями 1949г + Дополнительные протоколы к ним . М/н
право различает 2 категории лиц, принадлежащих к вооруженным силам
воюющих сторон: 1)сражающиеся (комбатанты) – это лица, входящие в состав
вооруженных сил воюющих сторон, непосредственно ведущие боевые действия
и отвечающие следующим условиям: а) иметь во главе лицо, ответственное
за своих подчинённых; б) иметь определенный и видимый издали
отлечительный знак; в) открыто носить оружие; г) соблюдать законы и
обычаи войны. Попав в плен они приобретают статус военнопленных (
строевой состав вооруж. Сил, тоесть личный состав сухопут, военно-морс.,
военнно-воздушных сил; ополчение, добровольческие отряды; личный состав
движений сопротивлений и партизанских формирований;) Не являются
комбатантами наёмники, они также не имеют статуса военнопленного.
Разведчики пользуются статусом военнопленных. 2) не учавствующие в
сражениях (некомбатанты) – лица, входящие в состав вооруженных сил, но
непосредственно не учавствующие в боевых действиях ( военные
кореспонденты, юристы, мед. персонал, духовенство…) Они не являются
объєктом военных действий со стороны противника ; применять оружие
против неком-ов запрещено. Нек-ты могут кметь личное оружие, но не
используют его в воен. Действиях, а только для самозащиты. Основной
признак, различающий ком-ов и нек-ов это наличие права принимать
непосредственное участие в воен. действиях.

103. Заборонені засоби ведення збройних дій. Средства ведения войны-
оружие и иные средства, применяемые вооруж. силами в войне для нанесения
вреда и поражения противника . Полностью запрещены: – взрывчатые и
зажигательные пули; – пули разворачивающиеся или сплющивающиеся в
человеч. теле; -яды и отравленное оружие; – удушливые , ядовитые и
другие газы, жидкости; – биологическое оружие; – средства,
воздействующие на природную среду, которые имеют долгосрочные
последствия в качестве способов разрушения; – любое оружие,которое
наносит повреждения осколками, которые не обнаруживаются в человеческом
теле с помощью ренгеновских лучей. Прямого запрета использования ядер.
оружия нет, но так как в м/н праве есть нормы о запрещении средств,
влекущих чрезмерное разрушения- поэтому его относят к запрещ. средствам.
Запрещается использовать мины, мины-ловушки против гражд. Населения, а
также неизбирательное применение мин. Рег-ся: Петербургская декларация
1868 ( был сформулирован принцип о недопущении излишних страданий; 4
Гаагская конвенция 1907г.; Женевский протокол 1925г…)

104 . Характеристика злочинів за м/н правом. М/н злочини- це
правопорушення, які порушують м/н зобов’язання, що є базовими для
забезпечення життєво важливих інтересів м/н співтовариства, і
розглядаються як злочини м/н співтовариством у цілому. М\н злочини
становлять групу м/н правопорушень, ознаки яких, як правило чітко
сформульовані у м/н договорах,угодах та інших актах. При вчиненні таких
злочинів порушуються основоположні загальні принципи м/н права. Вони
здійснюються державами, псадовими особами, що використовують механізм
держави в злочинних цілях, а також рядовими виконавцями;вони
здійснюються у безпосередньому зв’язку з державою Їхні наслідки
передбачають не тільки відповідальність держави в цілому, а й м/н
кримінальну відповідальність винних посадових осіб. Найтяжчі м/н злочини
назив-ть злочинами проти людства., це: злочини проти миру; воєнні
злочини ( порушення законів і звичаїв ведення війни); злочини проти
людяності ( убивства, винищення, поневолення). Існує також поняття
Злочини м/н хар-ру: – зачіпають інтереси двух або декількох держав, ЮО
або ФО; – здійснююься окремими ФО поза зв’язком з політикою держави;
тягнуть персональну відповідальність правопорушників в рамках націон.
юрисдикції.

105. Поняття, джерела та принципи ММП.

Морське право – це інститут МП, що регулює відносини між державами та
іншими суб’єктами МП щодо статусу, порядку використання та охорони
морських просторів, у тому числі континентального шельфу, морського дна
і природних ресурсів моря.

Щодо використання термінів “міжнародне морське право” та “морське право”
не має одностайності, однак, можна зазначити, що просто морське право є
конкретним правом кожної держави та регламентує статус і порядок
користування внутрішніми і територіальними водами, а також судами, що
належать цій державі.

Міжнародне морське право засноване виключно на нормах МП та регламентує
поведінку держав за межами їх територій. Але ці дві сфери тісно
пов’язані та не можуть сприйматись окремо.

Джерела: 1) Женевські конвенції ООН з морського права 1959 та 1960 рр.
про територіальне море та прилеглу зону, про континентальний шельф, про
риболовство, про охорону живих ресурсів відкритого моря. 2) Конвенція
ООН з морського права, яку було прийнято на III Конференції ООН з
морського права 10 грудня 1982 р., яка вступила в силу у 1994 р. (беруть
участь 85 держав.) 3) ряд універсальних конвенцій зі спеціальних питань
та локальні багатосторонні і двосторонні договори з різних питань
морської діяльності. (У розробці цих конвенцій великий внесок зроблено
Міжнародною морською організацією (ІМО). 4) внутрішньодержавні
законодавчі акти (конкретизують положення міжнародних правових норм у
конкретній країні, визначають компетентні органи та установи в сфері
реалізації норм міжнародного морського права, встановлюють
відповідальність за їх порушення.).

Ряд положень, що визначають право користування морем, регулюються
внутрішнім законодавством держав. В Україні до таких документів належить
Конституція України, Кодекс торгівельного мореплавства, Закон України
“Про державний кордон України” та інш.

???Принципи: 1) свободи судноплавства для всіх суден всіх держав у
відкритому морі (цей принцип впливає на зміст правового режиму тер-них
вод виключ. ек. зон, м-н проток та ін. мор. просторів), 2) п-п
використ. мор. простору в мирних цілях і забезпечення безпеки
мореплавства (резервування для використ. в мирних цілях мор. р-нів та
зон за межами тер-них вод відповідно до Конв. ООН з мор.права 1982); 3)
п-п охорони мор. середовища – формулює обов”язки держав стосовно захисту
та збереження, запобігання та скорочення забруднення мор. середовища
(Конвенція з попередження забруднення моря нафтою 1954).

106. Внутрішні морські води.

В состав территории каждого Г. , имеющего морское побережье, входят
внутренние морские воды. Международные соглашения и национальные законы
различных государств относят к ним воды, находящиеся между берегом Г. и
прямыми исходящими линиями, принятыми для отсчета ширины
территориального моря. Внутренними морскими водами прибрежного Г.
считаются также: 1) акватории портов, ограниченные линией, проходящей
через наиболее удаленные в сторону моря точки гидротехнических и других
сооружений портов; 2) море, полностью окруженное сушей одного и того же
государства, а также море, все побережье которого и оба берега
естественного входа в него принадлежат одному и тому же Г. (Белое море);
3) морские бухты, губы, лимны и заливы, берега которых принадлежат
одному и тому же Г и ширина входа в которые не привышает 24 морских
миль. Если ширина входа в залив более 24 морских миль, для отсчета
внетренних вод внутри залива прриводится от берега к берегу прямая
исходящая линия в 24 морских мили таким образом, чтобы эотй линией было
ограничено возможно большее водное пространство. Правовой режим
внутренних вод устанавливается прибрежным Г. по его усмотрению. Как
правило, любые иностр. Суда могут заходить во внутренние воды друго Г. с
разрешения последднего. Исключением являются случаи вынужденного захода
судов ввиду стихийного бедствия, а также вода открытых портов.

107. Що таке затока?

108. Поняття “історична затока”. Приклади.

Загальні правила розрахунку внутрішніх вод в затоках (ширина входу в
затоку не більше 24 мор. миль) не застосовуються до “історичних заток”,
які незалежно від ширини їх входу, вважаються внутрішніми водами
прибрежної держави в силу історичної традиції.

До “історичних заток” належать 1)Гудзонова затока, належить Канаді
(ширина входу більше 50 миль). 2)Затока Петра Великого в Росії (102
милі) – статус був визначений Росією в 1901р. в правилах мор. риб.
промислу в тер-них водах Приамурського генерал-губернаторства, а також в
угодах Росії та СРСР з Японією з питань риболовства 1907, 1928 та
1944рр. 3)Варангерфьорд та Вестфьорд у Норвегії (ширина входу ЗО миль).

Належність історичної затоки має бути визнана міжнародним товариством.
Так, відомий конфлікт, коли американські літаки вторглись на територію
Затоки Сидра, яку Лівія вважала своєю історично. В результаті
постраждали літаки Лівії, яка звернулась до Ради Безпеки, однак чотири з
постійних членів не визнали належність цієї затоки до Лівії.

109. Територіальне море та притегла зона.

Морской пояс, расположенный вдоль берега, а также за пределами
внутренних морских вод, называется территориальным морем, или
территориальными водами. На этот морской пояс определенной ширины
распостранется суверенитет прибрежного Г. Внешняя граница
территориального моря является морской государственнй границей
прибрежного государства. Суверенитет прибрежного г. распостраняется на
поверхность и недра дна территориального моря, а также на воздушное
пространство над ним. Положения о распостранении на суверенитета
прибрежного Г. над территориальным морем содержатся в ст1 и 2 Конвенции
о территориальном море и прилежащей зоне 1958 года и ст2 конвенции ООН
по морскому праву 1982 года. Нормальной исходной линией для измерения
ширины территориального моря является линия наибольшего отлива вдоль
берега. В настоящее время свыше 110 государств установили ширину
территориального моря вввв пределах 12 морских миль(согласно конвенции
по морскому праву 1982 года). Однако около 20 государств имеют ширину,
превышающую лимит, установленный МП. А более 10 из них (Бразилия,
Панама, Перу и др.) односторонними актами, принятыми до Конвенции ООН,
расширили свои территориальные воды до 200 морских миль. Иностранные
суда имеют право мирного прохода через территориальное море. Под ним
понимается плавание с целью: пересечь море без захода во внутренние
воды, а также вставая на рейде или в портовом сооружении за пределами
внутренних вод; пройти во внутренние воды или выйти из них либо встать
на рейде или в портовом сооружении за пределами внутренних вод.
Прибрежное Г. вправе принимать в своем территориальном море необходимые
меры для недопущения прохода, который не является мирным.

111. Конитинентальний шельф

Под континентальным шельфом с геологической точки зрения понимается
подводное продолжение материка в сторону моря до его резкого обрыва или
перехода в материкаовый склон. С меддународно-правовой точки зраниея под
конинентальным шельфом понимается морское дно, включая его недра,
простирающееся от внешней границы территориального моря прибрежного
государства до установленных международным правом пределов. Вопросы
использования континентального шельфа регулируются Конвецией о
континентальном шельфе 1958 года. Конвенция ООН по морскому праву
определила континентальный шельф как морское дно и недра подводных
районов, простирающихся на всем протяжении естественного продолжения его
сухопутной территории до внешей гранцы подводной окраины материка или на
расстояние 200 морских миль миль от линий, от которых отмеряется ширина
территориального моря. Для определения границ шельфа создается Комиссия
по границам континентального шельфа. Права прибрежного Г. на шельф не
затрагивают правового статуса покрывающих вод и воздушного пространства
над ними. Все Г. вправе прокладывать подводные кабели и трубопроводы на
нем.

112. Виключна економічна зона

В соответствии с Конвенцией ООН по морскому праву 1982 года
исключительная экоеномическая зона представляет собой район, находящийся
за пределами территориального моря и прилегающий к нему, шириной до 200
морских миль от исходящих линий, от которых отмеряется ширина
территориального моря. В этом райлне установлен специальный правовой
режим. Прибрежному Г. в исключительной зоне предоставляются суверенные
права в целях разведки и разработки естественных ресурсов, как живых,
так и неживых, а также права в отношении других видов деятельности в
целях экономичечкой разведки и разработки указанной зоны, таких как
производство энергии путем использования воды, течений и ветра.
Кновенция предусматривает право других других Г. при определеных
условиях участвовать в промысле живых ресурсов исключительной
жкономической зоны. В зоне осуществляются такие свобода, регулирующие
правопорядок в открытом море, как свобода судоходства, полетов,
прокладки кабелей и трубопроводов и другие.

113. Відкрите море та морське дно за межами національної юрисдикції

Пространства морей и океанов, которые находятся за пределами
территориального моря и не входят в состав территории ни одного из
государств называются открытым морем. И хотя отдельные части этих
пространств имеют различный правовой режим, все они имеют одниаковый
правовой статус: они не подчинены суверенитету какого-либо Г. В то же
ремя все Г. имеют право свободно пользоваться ним. Свобода открытого
моря вкл: 1) свободу судоходства, 2) рыболовства, 3) свободу
прокладывать подводные кабели и трубопроводы, 4) свободу полетов над
открытым морем. Свобода отрытого моря вкл также свободу морских научных
исследований. В морских пространствах за пределами внешней границы
территориальных вод суда подчиняются исключительно юрисдикции Г., под
флагом которого они плавают. Никто не может препятствовать им
пользоваться свободами открытого моря. Исключение: корабль или
летательный аппарат любого государства может захватить пиратское судно,
арестовать находящихся на них лиц, также досотр или задержание
иностранного судна могут базироваться на соглашении между Г.

114. Архіпелаг та архіпелажні води.

Архіпелаг означає державу, яка складається з групи островів, включаючи
їх частини, які єднають їх водні та інші простори і настільки тісно
зв’язані, що такі острови, води та інші природні простори складають
єдине географічне, економічне і політичне ціле або історично вважаються
такими.

Архіпелажними водами називають води держави-архіпелагу, які розташовані
між островами, з яких складається держава-архіпелаг, та відокремлені від
інших частин моря навкруги нього прямими вихідними лініями, які
з’єднують точки, які найбільш видаються у море.

Довжина таких ліній не повинна перевищувати 100 мор. миль і лише 3% від
заг. їх числа можуть мати довжину 125 мор. миль. Співвідношення між
площею води та площею суши в середині цих ліній повинне складати від 1:1
до 1:9, отже не кожна держава, що складається з островів може мати
архіпелажні води. Їх не мають, наприкл., Великобританія та Японія.

На архіп. води та на їх дно і надра пошир. суверенітет
держави-архіпелагу. Суда всіх держав користуються правом мирного проходу
через архіпел. води. У випадках, коли в межах архіп. вод лежать мор.
шляхи, що використ. для м-н судноплавства – застосов. правило архіпел.
проходу. Архіпел. прохід – право судноплав. і прольоту з єдиною метою
неперервного, швидкого і безперешк. транзиту з однієї частини відкритого
моря або ек. зони в ін. частину. Для здійсн. архіп. проходу і прольоту
держава-архіп. може встановл. мор. та повітр. коридори шириною 50 мор.
миль.

Осн. документ – Конвенція ООН з Мор. права.

116. Визначення м-н проток.

Міжнародними є такі протоки, які з’єднують морські простори, які
використовуються у міжнародному судноплавстві.

В основу правового режиму таких проток покладене поєднання інтересів
прибережних держав та інших держав, які використовують ці протоки.

Правовий режим проток згідно з Конвенцією ООН залежить від того, в якій
частині морського простору вона знаходиться та які частини з’єднує.
Можна виділити такі види проток:

1. Протоки, які використовуються для судноплавства між частиною
відкритого моря або виключною морською економічною зоною та
територіальним морем іншої держави (Мессинська, Тиранська).

В такому разі застосовується право мирного проходу, яке здійснюється у
відповідності з правилами мирного проходу через територіальне море.

2. Протоки, які з’єднують частину відкритого моря або виключної морської
економічної зони та іншу частину морської економічної зони або
відкритого моря (Гібралтарська, Малакська, Беб-ель-Мандебська).

В таких протоках безперервний та швидкий прохід можливий лише з метою
транзиту, а також з метою заходу або виходу з територіального моря
держав, які межують із протокою.

3. Протоки, в середині яких є смуга відкритого моря та виключної
морської економічної зони, яка придатна для судноплавства (Мозамбікська,
Корейська. Тайванська).

В такому разі діє свобода судноплавства, притаманна відкритому морю та
морській економічній зоні.

4. Протоки, режим яких визначається спеціальними міжнародними угодами
(балтійські, Магелланова, чорноморські).

Щодо чорноморських проток (Босфорська, Дарданелли, Мармурове море) діє
Конвенція про режим проток 1936 р.

117. М-н канали. Визначення. Приклади.

Міжнародні канали – це гідротехнічні споруди, які з’єднують морі й
океани та використовуються для міжнародного судноплавства (Суецький,
Панамський, Кільський).

Вони проходять по території, на яку поширюється влада певної держави.
Будучи власником каналу, держава зобов’язана забезпечити свободу
судноплавства по каналу, а інші держави зобов’язані поважати закони та
права держави, по території якого проходить канал.

Такий режим фіксується у відповідних міжнародних угодах. Конвенція про
суецький канал 1888 р., Договір між Панамою та США про Панамський канал
1901 та 1903рр., 1977р.

М-н канали відповідно до м-н договорів не можуть бути театром воєнних
дій (наприклад, Суецький канал відповідно до Константинопольської
Конвенції 1988р.)

Приклади: Суецький – відкритий у 1869р., на тер-рії Єгипту. Спочатку був
власністю англо-франц. товариства Суецького каналу. У 1956 товариство
було націоналізоване – канал знаходиться під суверенітетом Єгипту. Зараз
відкритий для м-н судноплавства.

Панамський – між Півд. та Півн. Америкою, відкритий з 1914р. До 1979
знаходився під юрисдикцією США, потім під юрисд. Панами. До 1999 за США
зберіг. ф-ції по управлінню каналом і його експлуатації. Зараз відкритий
для мирного транзиту суден на умовах рівності і недискримінації (Договір
про Панам. канал 1977р. між США і Панамою).

Кільський – з”єднує Балтійське та Північне моря, відкритий з 1986р. До
1-ї Світ.Війни Німеччина відносила канал до своїх внутр. вод.
Версальським мир. Дог. був встановл. м-п режим канала. Після закінч 2-ї
Світ.Війн. правов. режим не був врегул. Договорами та угодами. Нині
режим канала регул. в одностор. порядку урядом ФРН, що видав Правила
плавання в каналі, які передбач. свободу торгівельного мореплавства для
всіх держав.

118. Поняття, джерела та основні принципи міжнародного повітряного права

МВП – часть МП, представляющая собой совокупность специальных принципов
и норм, регулирующих отношения между субъектами МП в связи с
использованием воздушного пространства и определяющих его режим..
Основным документом в области МВП явл Конвенция о междунардной
гражданской авиации, заключенная в Чикаго в 1944 году (160 Г.).
Устанавливает общие пр-пы межгос. Сотрудничества в области межд.
полетов, регулирования деятельности возд. тр-та и уставные положения М
организации гражданской авиации (ИКАО). Другие : Конвенция для
унификации некоторых правил, касающихся МВ перевозок, варшава 1929,
Гаагская конвенция о борьбе с незаконным захватом возд судов 1970 и др.
Большую роль играют одоьряемые Советом ИКАО стандарты, рекомендуемая
практика, процедуры, называемые “М авиационные регламенты”. Принципы:
принцип исключительного и полного суверенитета Г.над их воздушным
пространством – Г. самостоятельно устанавливают правовой режим
использования своего воздушного пространства. Принцип свободы полетов в
открытом воздушном пространстве(возд пространство за пределами терр вод
прибркжных Г. – воздушные суда во время пребывания в М возд пространстве
подчинябтся юрисдикции только Гю своей регистрации.Принцип обеспечения
безопасности М гражд. Авиации – Г. обязаны: принимать меры по обесп.тех
надежности авиатехники, аэропортов и возд. трасс; вести борьбу с актами
незаконного вмашательства в деятельность граждю авиации.

МВП – часть МП, представляющая собой совокупность специальных принципов
и норм, регулирующих отношения между субъектами МП в связи с
использованием воздушного пространства и определяющих его режим.
Основным документом в области МВП явл Конвенция о междунардной
гражданской авиации, заключенная в Чикаго в 1944 году (160 Г.). А также:
Конвенция для унификации некоторых правил, касающихся МВ перевозок,
варшава 1929,Римская конвенция о возмещении вреда, причиненного иностран
возд. судном третьим лицам на поверхности 1952, токийская конвенция о
правонарушениях и некоторых других актах на борту возд судна 1963,
Гаагская конвенция о борьбе с незаконным захватом возд судов 1970,
Монреальская Конвенция о борьбе с незаконными актами, направленными
против безопасноти гражданской авиации, 1971, Соглашение о М воздушном
тр-те 1944 и др.

120. Правове регулювання м-н повітряних сполучень.

Поняття м.-н. повітряних сполучень, як правило, розкривається через
комерційні права, або “свободи повітря” ( див. 121)

В теперешній час всі вказані види “ свободи повітря” застос-я до
повітр-х суден не тільки держав реєстрації, а й держав- експлуатантів (
які арендують судна).

В Заключний акт Чиказької конвенції 1944 року включена стандартна форма
двосторонньої угоди про обмін комерц. правами в м.-н. повітряному
сполученні , яка пердбачає застосування всіх 5-ти “свобод повітря”(
Однією з найбільш популярних угод є двосторон. угода між США та
Великобрит. 1946р., осн-гні принципи якої зестасовані у практиці
укладення таких угод між багатьма країнами).

З 1978 р. в США введена “політика дерегулювання”, яка передбачає
застосування методів “вільної конкуренції” щодо міжнародного
повітряного транспорту.

Дериктивою ЄС 1983 року санкціановано “ ліберальний режим” по
відношеннюдо внутрішньорегіональних повітряних сполучень між країнами
Зах. Європи( тільки щодо польотів суден обсягом не більше 70 місць та
макс.вагою 30т.)

Новою тенденцією в регулюванні комерц. прав в західноєвроп. регіоні є
закріплення принципа “відкритих регулярних маршрутів”(правами
зазначеними у 5-тій “свободі” сторони користуються за згодою між
компетентними авїаційними органами, а не між урядами, одночасно
застосування принципа надає держ-м привілеї на польоти в б-я пункти
території одне одного).

Комерц. права авіапідприємств конкретизуються( визнач-ся розклад
польотів, порядок продажу авіабілетів, тарифи, надання різних послуг та
ін.) в укладених між ними комерц-х угодах. Комерц. угоди тісно
пов”язані з практич-ю реаліз-ю міжурядових двосторон-х угод про
повітряні сполучення, і тому їх розробка та укладання проходять під
контролем відомств цивільної авіації.

121. Свободи повітря.

Згідно з додатковими угодами до Чиказької конвенції 1944 року
проголошуються “свободи повтря”. Але термін “свободи повітря” є не
вдалим, адже по суті передбачає комерційні права, які дед-ви можуть
надавати іншим держ-м:1. Права на транзит-й політ без посадки на
тертитор. держ-ви , яка надає це право.

2.Право транзит-го польоту з посадками, але не в комерц. цілях (без
висадки пасажирів, розвантаж-я літака, а для заправки паливом).

3. Право привозити в іноземн. держ-у пасажирів, вантажі та пошту, які
було взято на борт в держ-ві реєстрації повітряного судна.

4. Право вивозити з іноземн. держ-и пасажирів, вантажі та пошту на
територію держ-ви реєстрації повітряного судна.

5. Прво висадки на території іноземн. держ-ви пасажирів, вантажі та
пошту , а також брати на борт на території такоі держ-ви для
перевезення з б-я третіх кпаін або в б-я треті країни.

Це основні 5, але існ-ть ще 2:

6.Право на здійснення перевезеньміж третіми країнами через власну
територію.

7право здійснення перевезень між третіми країнами без прольоту над
власною країною.

122. Принципи м-н косм. права.

МКП – сукупність м-п принципів і норм, які встановлюють режим косм.
простору та небес. тіл і регул. віднос., суб”єктами яких виступ. держ.,
м-н орг. і комерц. фірми у зв”язку з дослідж. і використ. Космосу.

Принципи закріпл. в Дог. про принципи діяльн. держав по дослідж. та
використ. косм. простору, в т.ч. Місяця та ін. небесних тіл від
27.01.1967 р. (чинний з 10.10.67 – день народж. МКП):

1. дослідж. та використ. космосу на благо всього людства;

2. рівні права всіх держ. на використ. і дослідж. космосу;

3. заборона націонал-го привласн. космосу;

4. відповідність косм. діяльн-ті МП;

5. свобода космосу для наук. дослідж.;

6. використ. Місяця та ін. небес. тіл виключно в мирних цілях;

7. м-н відп-ть держав за всю нац. косміч. діяльність;

8. м-н відп-ть держав за збитки, спричинені косм. об”єктами;

9. співробітн. і взаємодоп. держав при дослідж. і використ. космосу;

10. дотримання державами юрисдикції та контролю над косм. об”єктами, які
занесені до їх реєстрів;

11. обов”язок держав уникати шкідливого забруднення космосу.

Основні галузеві принц. МКП, що міст. у Дог. підкресл., що дослідж. і
використ. косм. простору. є надбанням всього людства; косм. прост.
відкритий для всіх країн на основі рівності і відповідно до МП.

123. Правовий режим косм. об”єктів.

Під косм. об”єктом розуміють об”єкт штучного походження, тобто створений
людиною, на відміну від небесних тіл. Договірного поняття “косм. об”єкт”
у МКП поки що не вироблено. Основний документ – Конвенція Генер. Асамбл.
ООН про реєстрацію об”єктів, що запускаються в косм. простір 1976р.
Відповідно до якої націон. м-н реєстрація косм. об”єктів для учасників
Конвенції стала обов”язковою. Кожна держава після націон. реєстрації
надає Генер. секретареві ООН віповідну інформацію. Ген.сек. ООН веде
реєстр косм. об”єктів, в який заносяться дані, що надаються країнами,
які запускають об”єкти, стосовно цих об”єктів.

У випадку вивед. косм. об”єкту на орбіту двома або великою кіл-тю держ.,
вони спільно визнач. хто з них зареєстр. такий косміч. об”єкт. Подвійна
реєстрація заборонена.

На нац. рівні об”єкти косм. діяльн. підляг. обов”язк. держ. реєстр. в
Держ. реєстрі об”єктів косм. діяльн. в Укр.

З реєстацією косм. об”єкта пов”яз. певні юр. наслідки: 1)держава-учасн.
Дог. до реєстру якої занес. об”єкт зберігає юрисдикцію і контроль над
ним і над його екіпажем під час їхнього перебув. в косм. просторі в т.ч.
і на небес. тілі; 2)права вл-ті на об”єкти залишаються непорушними і при
поверн. їх на землю (ящо об”єкт буде виявлено за межами тер-рії держ.,
що зареєстр. його, то цей об”єкт або його частини підляг. поверн.
суб”єкту реєстрації); 3)у процесі польоту вся повнота влади щодо
підтримки правопорядку належить державі реєстрації.

124. Правовий статус космонавтів.

Космонавт – людина, що проводить випробування та експлуатацію косм.
техніки у косм. польоті, а також це професія, що з”явилася у результ.
проникнення в Космос людини в 1961р.

Екіпаж – особи, які здійснюють професійну діяльність під час космічного
польоту.

Держави повинні максимально забезпечити безпеку осіб, які беруть участь
у дослідженні і використ. косм. простору.

У зміст Дог. про принципи діяльн. держав по дослідж. та використ. косм.
простору, в т.ч. Місяця та ін. небесних тіл від 27.01.1967 р. закладена
норма про юрисдикцію і контроль держави, до реєстру якої занес. косм.
об”єкт, не тільки над косм. об”єктом, а й над б-я екіпажем цього об”єкту
(держави, гр-ни яких беруть участь у спільному польоті і є членами м-н
екіпажу можуть домовлятися про ін. порядок здійсн. юрисдикції стосовно
своїх гр-н).

МКП дає всім членам екіпажу однаковий статус космонавта. МКП виходить з
того,що порядок здійсн. юрисд. і контр. визнач. сама держава-реєстратор,
тобто обсяг прав і обов. членів косм. екіпажу як правило встановл.
внутр. нормами держ.

Важливе – охорона життя і здоров”я космонавтів.

З метою сприяння м-н співроб. у процесі мирн. дослідж. і використ. косм.
простору Ген. Асамбл. ООН уклала угоду про порятунок космонавтів,
поверн. космонавтів і поверн. об”єктів, запущених у косм. простір
(1967), відповідно до якої: 1) кожна сторона при одерж. відомостей про
аварію екіпажу терміново інформує про це владу, що здійсн. запуск або
оповіщ. про це світов. громадськість; інформує Ген.сек-я ООН.

2) якщо екіпаж спустився в відкрите море або в ін. місце, яке не
перебув. під юрисд. якоїсь держави, то договірні сторони у міру своїх
можливостей надають допомогу у здійсн. відповідних рятувальних операцій.
3) всі кошти витрачені державою при виконанні зобов”яз. щодо виявл. і
поверн. косм. об”єкта або його складов. част. покриваються тією держ.,
яка здійсн. запуск.

125. Поняття та джерела мыжнародного права навколишнього середовища.

Международное экологическое право — это отрасль современного
международного права, состоящая из норм и институтов, регулирующих
отношения между субъектами международного права в сфере их
взаимодействия с окружающей природной средой.В настоящее время можно
выделить три основных направления международно-правового регулирования в
этой сфере международных отношений: 1) ограничение вредного
антропогенного воздействия на окружающую среду; 2) обеспечение
устойчивого развития человечества путем установления рационального
режима природопользования; 3) международное экологическое
сотрудничество. В настоящее время международное экологическое право
насчитывает очень много многосторонних универсальных и региональных
конвенций и двусторонних договоров, касающихся прямо или косвенно
экологических проблем. Создание ООН и ее специализированных учреждений
значительно ускорило развитие международного экологического права.
Генеральная Ассамблея ООН приняла резолюцию «Экономическое развитие и
охрана природы». В ней отмечалось, что природоохранные мероприятия
должны проводиться заблаговременно или по крайней мере одновременно с
экономическим развитием на основе национального законодательства
государств и международного права. Эпохальным событием в развитии
экологического права явилась Конференция ООН по окружающей человека
среде, было принято Декларацию принципов и План действий. Они положили
начало широкой и многолетней деятельности Программы ООН по окружающей
среде и всего международного сообщества. В развитие идей и предложений,
высказанных на Конференции в Стокгольме, были приняты: Конвенция ЮНЕСКО
об охране всемирного культурного и природного наследия.; К-я о
международной торговле видами дикой фауны и флоры, находящимися под
угрозой исчезновения.; К-я о запрещении военного или любого иного
враждебного использования средств воздействия на природную среду.;
Боннская к-я об охране мигрирующих видов диких животных; К-я о
трансграничном загрязнении воздуха на большие расстояния.; Конвенция ООН
по морскому праву 1982 г.; Соглашение о тропических лесах . Вместе с тем
международное экологическое право продолжает развиваться.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020