Реферат на тему:
Порядок набуття та припинення права землекористування
Згідно з п. 2 ст. 116 ЗК України набуття права на землю громадянами та
юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у
власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у
разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні
громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і
комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;
одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності
в межах норм безоплатної приватизації. На підставі п.6 ст. 118 ЗК
України громадяни, які заінтересовані в одержанні безоплатно у власність
земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для
ведення фермерського господарства, садівництва, будівництва та
обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд
(присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва
індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають
заяву до відповідної місцевої державної адміністрації або органу
місцевого самоврядування за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві
зазначаються бажані розміри та мета її використання.
Відповідна місцева державна адміністрація або орган місцевого
самоврядування розглядає заяву, а при передачі земельної ділянки
фермерському господарству — також висновки конкурсної комісії, і в разі
згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку
проекту її відведення. Проект відведення земельної ділянки розробляється
за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи
(ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються
угодою сторін. Проект відведення земельної ділянки погоджується з
органом по земельних ресурсах, природоохоронним і
санітарно-епідеміологічним органами, органом архітектури та подається на
розгляд відповідної місцевої державної адміністрації або органу
місцевого самоврядування. Поданий проект відведення земельної ділянки
розглядається у місячний строк, після чого відповідний орган приймає
рішення про передачу земельної ділянки у власність.
Згідно зі ст. 119 Земельного кодексу України громадяни, які
добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою
протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність
у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутись до органу державної
влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її
у власність або надання у користування.
На підставі п. 1 ст. 123 ЗК України надання земельних ділянок юридичним
особам у постійне користування здійснюється на підставі рішень органів
виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами
відведення цих ділянок. Юридична особа, яка заінтересована в одержанні
земельної ділянки у постійне користування із земель державної або
комунальної власності, звертається до відповідної державної
адміністрації або органу місцевого самоврядування з відповідним
клопотанням. Проект відведення земельної ділянки погоджується із
землекористувачем, органом по земельних ресурсах, природоохоронним і
санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури та охорони
культурної спадщини і після одержання висновку державної землевпорядної
експертизи по об’єктах, які їй підлягають, подається до відповідної
місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування,
які розглядають його в місячний строк і в межах своїх повноважень
приймають рішення про надання земельної ділянки.
Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або
комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного
органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом
укладення договору оренди земельної ділянки. Відповідно до ст. 18 Закону
України «Про оренду землі» укладений договір оренди земельної ділянки
підлягає державній реєстрації.
На підставі п. 3 Порядку реєстрації договорів оренди земельної частки
(паю), який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від
24.01.00 № 119 для реєстрації договору оренди орендодавець подає
особисто або надсилає поштою до відповідного виконавчого комітету органу
місцевого самоврядування: договір оренди у двох примірниках; сертифікат
на право на земельну частку (пай). Виконавчий комітет сільської,
селищної, міської ради перевіряє у дводенний термін подані документи,
реєструє або готує обґрунтований висновок про відмову в реєстрації.
Договір оренди реєструється у Книзі записів реєстрації договорів оренди
земельних часток (паїв). Датою реєстрації договору оренди є дата
внесення відповідного запису до цієї Книги. На обох примірниках договору
оренди ставиться штамп із зазначенням дати реєстрації та номера запису,
а також з підписом особи, яка зареєструвала договір.
Слід звернути увагу на те, що на підставі ст. 5 Закону України «Про
оренду землі» та п.1 листа Державного комітету України по земельних
ресурсах від 25.02.02 орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у
комунальній власності, є органи місцевого самоврядування: сільські,
селищні, міські ради, а частиною третьою цієї статті визначено, що
орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є
районні, обласні, Київська і Севастопольська міські державні
адміністрації, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та Кабінет
Міністрів України в межах їх повноважень. Відповідно до розд. VIII
Прикінцевих положень згаданого Закону ч. ІІ і ІІІ ст. 5 цього Закону
набувають чинності після розмежування відповідно до законів України
земель комунальної і державної власності. Оскільки розмежування згаданих
земель не проведено, то згідно з п. 12 розд. X Перехідних положень
Земельного кодексу України до розмежування земель державної і
комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах
населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність,
здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами
населених пунктів — відповідні органи виконавчої влади. На підставі
вказаних норм земельного законодавства сільська рада нині має право
надавати в оренду землі державної власності (запасу та резервного фонду)
лише в межах населених пунктів.
Згідно з п. 2 ст. 19 ЗК України земельні ділянки кожної категорії
земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних
осіб, можуть перебувати у запасі. На підставі п. 9 ст. 25 ЗК України
органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у процесі
приватизації створюють резервний фонд земель у розмірі 15 % площі всіх
сільськогосподарських угідь.
Продаж громадянам і юридичним особам земельних ділянок державної або
комунальної власності для потреб, визначених Земельним кодексом України,
провадиться місцевими державними адміністраціями або органами місцевого
самоврядування в межах їх повноважень.
Громадяни та юридичні особи, які заінтересовані у придбанні земельних
ділянок у власність, подають заяву (клопотання) до відповідного органу
виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. У заяві
зазначаються бажане місцерозташування земельної ділянки, цільове
призначення та її розмір. Розгляд заяви відбувається у місячний строк.
Відповідно до п. 2 Порядку подання заяви (клопотання) про продаж
земельних ділянок несільськогосподарського призначення, затвердженого
постановою Кабінету Міністрів України від 24.03.99 до заяви (клопотання)
додаються такі документи: копія свідоцтва про державну реєстрацію
суб’єкта підприємницької діяльності; договір купівлі-продажу об’єкта
нерухомого майна, що знаходиться на земельній ділянці, або інші
документи, що посвідчують право власності на нього; державний акт на
право постійного користування землею або договір на право тимчасового
користування землею (в т. ч. на умовах оренди). У разі придбання
земельної ділянки у спільну власність до заяви (клопотання) додається
список покупців з визначенням частки земельної ділянки.
6
8
o
oe
df–
?
3кту відведення земельної ділянки. Договір купівлі-продажу земельної
ділянки підлягає нотаріальному посвідченню. Але слід зауважити, що
відповідно до п. 15 Перехідних положень Земельного кодексу України
громадяни та юридичні особи, які мають у власності земельні ділянки для
ведення селянського (фермерського) господарства та іншого товарного
сільськогосподарського виробництва, а також громадяни України — власники
земельних ділянок (паїв) не вправі до 01.01.05 продавати або іншим
способом відчужувати належні їм земельні ділянки та земельні частки
(паї), крім міни, передачі їх у спадщину та при вилученні земель для
суспільних потреб.
Згідно з п. 1 ст. 129 ЗК України продаж земельних ділянок, що
перебувають у власності держави, іноземним державам та іноземним
юридичним особам здійснюється Кабінетом Міністрів України за погодженням
з Верховною Радою України. Але слід зазначити, що відповідно до п. 3
ст. 129 ЗК України продаж земельних ділянок іноземним юридичним особам
допускається за умови реєстрації іноземною особою постійного
представництва з правом ведення господарської діяльності на території
України.
Законодавством України передбачаються певні підстави припинення права
власності та права користування земельними ділянками. Так, згідно зі
ст. 140 Земельного кодексу України підставами припинення права власності
на земельну ділянку є такі: добровільна відмова власника від права на
земельну ділянку; смерть власника земельної ділянки за відсутності
спадкоємця; відчуження земельної ділянки за рішенням власника; звернення
стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; відчуження земельної
ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;
конфіскація за рішенням суду; невідчуження земельної ділянки
сільськогосподарського призначення іноземними особами та особами без
громадянства протягом одного року. Припинення права власності на
земельну ділянку у разі добровільної відмови власника землі на користь
держави або територіальної громади здійснюється за його заявою до
відповідного органу. Відповідні органи в разі згоди на одержання права
власності на земельну ділянку укладають угоду про передачу права
власності на земельну ділянку. Угода про передачу права власності на
земельну ділянку підлягає нотаріальному посвідченню та державній
реєстрації.
Згідно зі ст. 141 Земельного кодексу України підставами припинення права
користування земельною ділянкою є: добровільна відмова від права
користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках,
передбачених Кодексом; припинення діяльності державних чи комунальних
підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки
способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної
ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного
податку або орендної плати. Припинення права постійного користування
земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача
здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Останній на
підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права
користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної
реєстрації (п. 4 ст. 142 ЗК України).
На підставі ст. 143 ЗК України примусове припинення прав на земельну
ділянку здійснюється у судовому порядку у разі: використання земельної
ділянки не за призначенням; неусунення допущених порушень законодавства
(забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами тощо) в
терміни, встановлені вказівками спеціально уповноважених органів
виконавчої влади з питань земельних ресурсів; конфіскації земельної
ділянки; викупу (вилучення) земельної ділянки з мотивів суспільної
необхідності та для суспільних потреб; примусового звернення стягнень на
земельну ділянку по зобов’язаннях власника цієї земельної ділянки;
невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без
громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.
Відповідно до п.1 ст. 146 ЗК України органи державної влади та органи
місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень, визначених
Земельним кодексом, мають право викупу земельних ділянок, які
перебувають у власності громадян та юридичних осіб, для суспільних
потреб, зокрема: під будівлі і споруди органів державної влади та
органів місцевого самоврядування; під будівлі, споруди та інші виробничі
об’єкти державної та комунальної власності; під об’єкти
природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; оборони та
національної безпеки; під будівництво та обслуговування лінійних
об’єктів та об’єктів транспортної та енергетичної інфраструктури; під
розміщення дипломатичних і прирівняних до них представництв іноземних
держав та міжнародних організацій; під міські парки, майданчики
відпочинку та інші об’єкти загального користування, необхідні для
обслуговування населення. Викуп земельної ділянки здійснюється за згодою
її власника. Вартість земельної ділянки встановлюється відповідно до
грошової та експертної оцінки земель.
У разі введення воєнного або надзвичайного стану земельні ділянки, які
перебувають у власності громадян або юридичних осіб, можуть бути
відчуженні (вилучені) з мотивів суспільної необхідності. Припинення
права власності на земельну ділянку у таких випадках здійснюється за
умови повного відшкодування власнику її вартості або за його бажанням
йому може бути надана інша земельна ділянка (ст. 147 ЗК України).
Відповідно до п. 2 ст. 149 ЗК України вилучення земельних ділянок
провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету
Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих
державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до
їх повноважень.
Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності,
які перебувають у постійному користуванні, — рілля, багаторічні
насадження для несільськогосподарських потреб, ліси першої групи площею
понад 10 га, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого,
рекреаційного призначення (п. 9 ст. 149 ЗК України).
Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, районні ради
вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у
постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами
населених пунктів для всіх потреб, крім випадків примусового вилучення
уповноваженими державними органами.
Відповідно до п. 5 ст. 149 ЗК України районні державні адміністрації на
своїй території вилучають земельні ділянки державної власності, які
перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст
районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для:
сільськогосподарського використання; ведення лісового і водного
господарства, крім випадків примусового вилучення уповноваженими
державними органами; будівництва об’єктів, пов’язаних з обслуговуванням
жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень тощо).
Обласні державні адміністрації на відповідній території вилучають
земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному
користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених
пунктів для всіх потреб, крім випадків примусового вилучення
уповноваженими державними органами.
Київська, Севастопольська міські державні адміністрації вилучають
земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному
користуванні, в межах їх територій для всіх потреб, крім випадків
примусового вилучення уповноваженими державними органами.
На підставі п. 8 ст. 149 ЗК України Рада міністрів Автономної Республіки
Крим вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у
постійному користуванні, в межах міст республіканського (Автономної
Республіки Крим) значення та за межами населених пунктів для всіх
потреб, крім випадків примусового вилучення уповноваженими державними
органами.
Згідно зі ст. 148 ЗК України земельна ділянка може бути конфіскована
виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановленому
законом.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
