.

Шпаргалка

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
277 3592
Скачать документ

Шпаргалка

Адвокат – юрист, призначення якого полягає в наданні, у випадку і в
порядку, передбаче-ним законодавством, юридичної допомоги громадянам та
організаціям.

Адміністративна відповідальність – вид від-повідальності, який
передбачає надання в ус-тавленому нормами адміністративного права
порядку й уповноваженими на те органами та посадовими особами
адміністративних стягнень на винних у скоєнні адміністратив-них
проступків з метою покарання, виправ-лення та перевиховання
правопорушників.

Адміністративне стягнення – попередження, штраф, адміністративний арешт,
позбавлен-ня спеціальних прав, виправні роботи, оплат-не вилучення
предмета, який став знаряддям скоєння правлпорушення, конфіскація, що
накладається у разі скоєння вчинку, що має ознаки адміністративного
проступку на вин-ну особу (правопорушника).

Бюджет України – це план утворення і вико-ристання фінансових ресурсів
для забезпече-ння функцій, які здійснюються органами де-ржавної влади
України, органами влади АРК та місцевими Радами народних депутатів.

Верховна Рада України – у відповідності з ст 75 Конституції України –
єдиний орган зако-нодавчої влади України. Вона правомочна розглядати і
вирішувати будь-яке питання, що не входить згідно з Конституцією до
ком-петенції органів державної виконавчої чи су-дової влади, а також не
є таким, що вирішу-ється виключно всеукраїнським референду-мом. У своєму
соц. призначенні, ф-ях та стр-уктурі ВРУ втілює представницькі засади
повновладдя українського народу, яке, як ві-домо, реалізується у формі
як представниць-кої, так і безпосередньої демократії.

Виконавча влада України – це одна з 3-ох гі-лок державної влади України,
яка відповідно до конституційного принципу поділу держа-вної влади
покликана розробляти і втілювати держ. політику щодо забезпечення
виконан-ня законів, управління сферами суспільного життя, насамперед
державним сектором еко-номіки. У відносинах із законодавчою і судо-вою
владою вона користується певною само-стійністю.

Вина (винність) – третя ознака злочину, що вказує на те, що діяння
вважається злочин-ним, якщо воно здійснено умисно чи з необе-режності.
Разом з тим В. (винність) – це суб’-єктивна якість злочину, тобто
кримінальній відповідальності підлягають тільки ті особи, які винні у
вчиненні злочину.

Відпустка – це вільний від роботи час протя-гом передбаченої законом
кількості календа-рних днів.

Галузь права – це сукупність правових норм (приписів) інститутів права,
що регулюють певну сферу суспільних відносин у межах конкретного
предмета й методу правового регулювання з урахуванням принципів і
зав-дань такого регулювання.

Гіпотеза – частина норми права, яка містить умови, обставини, з
настанням яких можна чи необхідно здійснювати правило, що міс-титься в
диспозиції.

Громадянин України – це особа, яка перебу-ває в уставленому правовому
зв’язку з дер-жавою. Згідно ЗУ “Про громадянство” від 08.10.91 в
редакції 16.04.97 р., громадянами України є: – усі громадяни колишнього
СРСР , які на момент проголошення незалежності Укр. (24.08.91р) постійно
проживали на те-риторії України; – особи, які на момент наб-рання
чинності ЗУ “Про гро..” постійно про-живали в Укр. незалежно від раси,
кольору шкіри, політичних, релігійних та інших пере-конань, статі,
етнічного та соц. походження, майнового стану, місця проживання, мовних
чи інших ознак, і які не є громадянами інших держав; – особи, які
народилися або постійно проживали на території Укр., а також їх на-щадки
(діти, онуки), якщо вони на 13 листо-пада 1991 р. (час прийняття закону)
прожи-вали за межами Укр., не перебувають у гро-мадянтві інших держав і
до 31 грудня 1999 р. подали у встановленому законом порядку заяву про
визначення своєї належності до громадянства Укр.; – особи, які набули
гро-мадянства України відповідно до ЗУ “Про..”.

Громадянство України – це правовий зв’язок між окремою особою і
державою, що відоб-ражається в їхніх взаємних правах та обов’-язках.

Деліктоздатність – закріплена в законі здат-ність суб’єкта нести
юридичну відповідаль-ність за вчинене правопорушення.

Демократія – одна з головних форм правлін-ня, політичної і соц.
організації с-ва, держа-ви і влади, що базується на визначені і
втіле-нні в сусп. практику таких конст. принципів конст. устрою, як
народовладдя, політ. плю-ралізм, свобода і рівність громадян,
реальні-сть і невід’ємність права.

Держава – особлва політико-територіальна організація, що має
суверенітет, спеціальний аппарат управління і примусу, здатна надава-ти
своїм приписам загальнообов”язкової си-ли для всього населення країни.

Державна влада полягає у здатності й можл-ивості держ. органів управляти
(впливати) політичними, економічними, правовими про-цесами та подіями,
контролювати соц. небез-печні явища, що виникають у сус-ві, а також
регулювати поведінку громадян. Головні за-соби владарювання (реалізція
держ. влади): переконання і примус, охоронні, регулятивні та заборонні
дії, нормативність. (В Укр., як і в інших демократичних країнах,
державна влада поділяється на три гілки влади: закон., викон., судову).

Державна власність – сукупність речей і ма-теріальних цінностей, як
належать державі чи належать державі на праві господарського ведення чи
оперативного управління.

Державний аппарат – (аппарат від лат. appa-ratus – устаткування) –
система, сукупність органів держави в їх єдності і взаємозв’язку, за
допомогою яких здійснюється державна влада, ф-ії відповідної держави. У
широкому розумінні до системи державного апарату входять: органи держ.
влади, держ. управлін-ня, судові органи, органи прокуратури. Вони
наділяються необхідними повноваженнями для виконання своїх ф-ій, у тому
числі маю-ть право застосовувати заходи держ. приму-су.

Державний службовець – громадянин, який займає у порядку, встановлному
чинним зак-онодавством, оплачувану держ. посаду.

Джерело права – початкова форма правових норм; спосіб матеріального
закріплення юри-дичних норм, який засвідчує загальну обов’-язковість
останніх. Відомі такі джерела пра-ва: правовий звичай, правовий
прецедент, нормативно-правова угода, нормативно-пра-вовий акт.

Диспозиція – (від лат. розташовую, розмі-щую) – центральна частина
правової норми, яка зазначає право або обов’язки суб’єктів, передбачає
дозволену, обов’язкову і заборо-нену поведінку особи.

Дисциплінарне стягнення – догана або звіль-нення, які накладаються на
працівника за по-рушення трудової дисципліни. Дисциплінар-не стягнення
накладається органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання,
затвердження і призначення на посаду) того чи іншого працівника.

Дієздатність – закріплена законом можливіс-ть суб’єкта права (фізичної
або юридичної особи) набувати своїми діями юридичних прав та створювати
для себе юридичні обов’-язки. Дієздатність фіз. особи виникає з
дося-гненням повноліття (з 15 –ти р. – обмежена дієздатність, з 18-ти –
повна). Дієздатність юрид. осіб може бути тільки повною і зале-жить від
предмету її діяльності.

Дисциплінарна відповідальність – правова форма впливу на порушника
трудової дисци-пліни. Накладається на порушника за нака-зом
(розпорядженням) органу, якому надано право прийняття на роботу даного
працівни-ка, у вигляді дисциплінарного стягнення – догани або
звільнення. Для окремих катего-рій працівників законодавством, статутами
і положеннями про дисциплінарну відповіда-льність можуть бути
застосовані й інші види дисциплінарних стягнень. Власник або
упов-новажений ним орган може замість накладе-ння дисциплінарного
стягнення передати пи-тання про порушення трудової дисципліни на розгляд
трудового колективу або його ор-гану.

Дія – юридичний факт, що залежить від волі особи; активне невиконання
законних вимог, а також порушення встановленої нормами права заборони.

Довіреність – письмовий документ, виданий довірителем іншій особі
(довіреному) для засвідчення певних прав перед третіми осо-бами на
певний строк. Дії представника на основі довіреності створюють права і
обов’я-зки безпосередньо для довірителя. Довіненіс-ть на укладання угод
має бути нотаріально посвідчена. Загальний строк дії довіреності не може
перевищувати 3 роки.

Договір – взаємна угода, що виникає внаслі-док волевиявлення двох або
більше сторін про встановлення, зміну або припинення ци-вільних
правовідносин. Договір є підставою виникнення зобов”язання. Суб’єктами
дого-вірних правовідносин можуть бути фізичні й юридичні особи. Договір,
як правовий акт, повинен відповідати законодавству, бути на-лежним чином
оформлений, він має момент початку та закінчення. Існують багато видів
договір, а саме: договір оренди, авторський Д., Д. видавничий, Д.
дарування, Д. довічно-го утримання, Д. доручення, Д. експансії, Д.
комісії, Д. купівлі –продажу тощо.

Законодавча влада України – складова час-тина владних структур деяких
держав, голов-ною ф-єю якої є законотворчість і організа-ція контролю за
дотриманням чинного зако-нодавства усіма структурами держави,
об’єд-наннями громадян і громадянами. Головним з.о. нашої держави є
Верховна Рада України.

Заповіт – розпорядження громадянина на ви-падок смерті про належне йому
майно (в т.ч. гроші й цінні папери), зроблене в установле-ному законом
порядку (формі).

Заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому
виразі, яку за тру-довим договором власник або уповноваже-ний ним орган
виплачує працівникові за ви-конану ним роботу.

Злочин – передбачене коимінальним законо-давством суспільно небезпечне
діяння (дія або бездіяльність), що посягає на суспільний лад держави, її
політичну й економічну сис-теми, власність, особу, політичні, трудові,
майнові та інші права і свободи громадян; суспільно небезпечне діяння,
яке посягає на правопорядок. Злочин – це каране і винне ді-яння.

Імперія – політична система, яка об’єднує під началом жорсткої
централізованої влади гетерогенні етно-національні та
адміністра-тивно-територіальні утворення на основі від-ношень метрополія
– колонії, центр – провін-ції.

Кабінет Міністрів України – вищий орган у системі органів виконавчої
влади України. Відповідальний перед Президентом України та
підконтрольний і підзвітний ВРУ у межах передбачених у ст. 85, 87
Конституції Укр. У своїй діяльності керується Конституцією і ЗУ, актами
президента України. Правовий статус КМУ визначено ст. 114 – 120
Консти-туції. КМУ видає постанови і розпоряджен-ня, які є обов”язковими
для виконання.

Колективна власність – майно, яке належить певному колективу і не є
необхідним для йо-го функціонування (майно колективного п-ва,
кооперативу, орендного чи акціонерного п-ва, господарського об’єднання
тощо).

Колективний договір – двостороння угода, що укладається профспілковим
комітетом за уповноваженням трудового колективу з вла-сником або
уповноваженим ним органом з метою регулювання виробничих, трудових і
соціально-економічних відносин і узгоджен-ня інтересів трудящих,
власників та уповно-важених ними органів.

Конституційне право України – провідна га-лузь права України, яка
закріплює основи повновладдя українського народу і скл. з норм, які
ругулюють основи суспільного і державного устрою країни, основи
взаємові-дносин особи і держави, національно-держа-вний і
адміністративно-територіальний уст-рій, систему і принципи діяльності
держав-них органів. Як галузь права К.П. х-ся рядом ознак, які з одного
боку споріднюють її з ін-шими галузями права, а з другого – уособлю-ють
її в окреме цілісне утворення. До таких ознак належать і предмет і метод
правового регулювання, соціальне призначення і роль; принципи
регулювання; завдання і ф-ії держ. права; наявність самостійної і
державно-пра-вової (конституційної) відповідальності.

Конституція – (від лат. устрій, установлення) – Основний Закон держави,
у якому закріп-люються засади суспільного і державного ла-ду, правовий
статус людини і громадянина, основні принципи організації та діяльності
держ. апарату, місцевого самоврядування, здійснення оборони країни,
гарантування її безпеки. Конституція є юридичною і політи-чною базою
всієї системи чинного законо-давства. Жоден закон, інший правовий акт,
що приймається у державі, не може супере-чити Конституції, а за
наявності такої супе-речності має визнаватися нечинним з момен-ту його
прийняття. К., як правило, приймає-ться в особливому порядку, переважно
шля-хом проведення загальнолюдського референ-думу, або спеціально
скликаними Установ-чими зборами.

J h j ? a

J a

– (від лат. спілка, об’єднання) – союз держав, що зберігають свою
незалеж-ність і роздільне існування, створений для певних цілей,
перважно зовнішньополітич-них і воєнних.

Кримінальне право – система встановлених вищим законодавчим органом
держави норм, які визначають підстави і принципи криміна-льної
відповідальності, а також встановлю-ють, які суспільно небезпечні діяння
є злочи-нами і які покарання можуть бути застосова-ні до осіб, що їх
вчинили.

Ліцензія – документ, що видається уповнова-женим державним органом, який
посвідчує право на здійснення певної діяльності, на ви-користання чогось
(скажімо, винаходу, пром. зразка) тощо.

Майно – означає усе (термін), що може бути об’єктом права власності,
включаючи права придбані за контрактом.

Матеріальна відповідальність – зобов’язані-сть однієї сторони (фіз. або
юрид. особи) ко-мпенсувати збитку, завдані іншій стороні (також фіз. або
юрид. особі).

Монархія – форма державного правління, за якої вища державна влада
зосереджується (повністю або частково) в руках однієї особи – монарха й
передається як спадщина предс-тавникам правлячої династії.

Народний депутат – громадянин України, який має право голосу, якому
виповнилося 21 рік, постійно проживав на території Укра-їни протягом
останніх 5 років, обирається на основі загального, рівного, прямого
виборчо-го права шляхом тамного голосування на 4 роки, здійснює свої
повноваження на постій-ній основі.

Народовладдя- принцип керування держа-вою, коли народ здійснює владу
безпосеред-ньо чи через органи влади. В Україні народо-владдя визначає
ст.5 Конституції.

Недієздатність – визнання у судовому поряд-ку особи недієздатною, якщо
внаслідок ду-шевної хвороби або недоумства вона не мо-же розуміти
значення своїх дій або керувати ними.

Незалежність – верховенство, самостійність і неподільність влади в
певній державі у ме-жах її території, а також незалежність та
рів-ноправність країни у зовнішніх відносинах.

Норма моралі – правила поведінки, що базу-ються на моральних поглядах
с-ва на добро і зло, справедливе і несправедливе, гуманне й негуманне, а
забезпечуються насамперед внутрішньою переконаністю та силою
гро-мадської думки.

Норма права – формально-визначене, сфор-мульоване чи санкціоноване
державою зага-льнообов’язкове правило поведінки загаль-ного характеру,
реалізація якого забезпечує-ться державним примусом.

Особа – людина як суб’єкт, що має індивіду-альні інтелектуальні та інші
ознаки й усвідо-млює себе членом суспільства таких же суб’-єктів.

Підданий – термін, використовуємий в дер-жавах з монархічною формою
правління. Ха-рактеризує громадянство, що базується на
політико-правовому зв’язку особи і монарха, а не особи і дерави.

Поділ влади – конституційне розмежування владних компетенцій та
повноважень між за-конодавчою, виконавчою і судовою гілками влади.

Подія – різновид юридичних фактів, які ви-никають незалежно від волі
суб’єктів право-відносин.

Позовна давність – строк для судового захис-ту права за позовом особи,
право якої пору-шено. Сплив позивної давності тягне за со-бою певні
правові наслідки: у цивільно-пра-вових відносинах – втрату права на
позов, на виконання рішення; у кримінально-правових відносинах –
неприпустимість порушення кримінальної або її провадження, неможли-вість
притягнення до кримінальної відпові-дальності або виконання вироку.

Покарання – міра державного примусу, що застосовується тільки судовими
органами до осіб, які вчинили злочин. Виражається у поз-бавленні певних,
належних цій особі, благ. Головною ф-єю покарання є виховання вин-них,
недопущення ними та іншими особами протизаконних вчинків у майбутньому.

Політична партія – (політика від грец. держ. діяльність) – добровільне
об’єднання людей, що виражає волю певної соц. групи і прагне здобути або
утримати державну владу, здійс-нити вплив на політику держави у
відповід-ності зі своєю програмою суп. розвитку.

Політичний режим – сукупність засобів і способів реалізації держ. влади,
що відобра-жають її характер і зміст, зогляду на співвід-ношення
демократичних і недемократичних засад.

Право (об’єктивне юридичне) – система зага-льнообов’язкових правил
фізичної поведінки – соц. норм, встановлених або санкціонова-них
державою, які виражають волю певної частини соціально неоднорідного с-ва
і спря-мовані на врегулювання суспільних відносин відповідно до цієї
волі; забезпечуються державою.

Право власності – сукупність правових норм, які закріплюють і охороняють
належність матеріальних благ певним особам чи колеки-вам; право
власності полягає у тому, що вла-сник за своїм розсудом володіє і
розпоряджа-ється майном.

Право володіння – право виключно фізично-го контролю над благами.

Право розпорядження – право визначати юридичну або фактичну долю майна
(напри-клад, продавати, дарувати, обмінювати, пе-реробляти, заповідати
тощо).

Правова держава – держава, в якій втілюють-ся в життя декілька
основоположних прин-ципів. Серед них найважливіше значення має принцип
панування закону. Цей принцип дістає вияв: у високому авторитеті закону
в суспільстві, загальній повазі до нього, у то-му, що всі підзаконні
правові акти відповіда-ють закону, а всі рішення державних органів і
посадових осіб приймаються лише на осно-ві закону і з дотриманням його
вимог.

Правовідносини – врегульовані нормами права суспільні відносини,
учасники яких є носіями суб’єктивних прав і обов’язків. Ви-никають при
настанні передбачених законом юридичних фактів.

Правоздатність – закріплена у законодавстві і забезпечена державою
можливість мати су-б’єкта мати юридичні права і нести юридич-ні
обов’язки.

Правопорядок – режим упорядкованості, ор-ганізованості суспільних
відносин, що існує в державі. Правопорядок забезпечений за умов
дотримання законності, реалізації прав і обов’язків усіх суб’єктів
правовідносин.

Правосвідомість – відображення на рівні сус-пільної, масової або
індивідуальної свідомо-сті у вигляді понять, поглядів, уявлень,
почу-ттів чинного (об’єктивного) або бажаного (суб’єктивного) юрид.
права.

Представництво – угода, здійснена особою від імені іншої особи в силу
повноважень, заснованого на довіреності, законі чи адміні-стратиктовному
акті, яка безпосередньо створює, змінює або припиняє цівільні права
представляємого.

Президент – ( від лат. той, що сидить попере-ду) – виборний глава
держави в більшості країн з республіканською формою правління.

Приватна власність – форма власності, за якою засоби в-ва, продукти
праці, інші пред-мети належать окремим приватним особам або групам осіб.

Прокурор – (аналог фран., від лат. піклуюсь, керую) – посадова особа
органів прокурату-ри, яка у межах своєї компетенції здійснює нагляд за
точним застосуванням законів усі-ма відомствами, організаціями,
установами, підприємствами, незалежно від форм власно-сті, посадовими
особами та громадянами. Прокурор виступає також представником державного
обвинувачення у судовому розгляді. Строк повноважень – 5 рків.

Республіка (лат. аналог від справа + суспіль-ний, всенародний) – форма
(вид) державного управління, за якої державні колегіальні ор-гани
законодавчої влади обираються на пев-ний строк усім населенням держави
або його частиною.

Референдум (від лат. те, що має бути повідо-мленим) – загальнонародне
(місцеве) голосу-вання громадян щодо законопроектів, чин-них законів та
інших питань державного зна-чення. Референдум поряд з вільними
вибора-ми, є вищим безпосереднім виявом влади на-роду. Порядок утворення
референдуму виз-начається відповідно до Конституції та (або) чинного
законодавства держави.

Робочий час – термін, протягом якого пра-цівники відповідно до правил
внутрішнього розпорядку зобов’язані виконувати трудові обов”язки,
передбачені трудовим договором.

Санкція (від лат. непорушна постанова) – ск-ладова частина норми права,
яка в разі неви-конання норми визначає заходи державного впливу,
головним чином – у формі примусу.

Система права – система усіх чинних юри-дичних норм певної держави.
Структура системи права дістає вияв у єдності всіх юридичних норм та їх
розподілі за галузями та інститутами права.

Суб’єкт злочину – (від лат підкладене) – фіз. особа, яка на момент
вчинення нею злочину досягла встановленого законом віку – 16 ро-ків, а
при вчиненні деяких злочинів – 14 ро-ків і була осудною.

Суб’єкти правовідносин – громадяни, органі-зації, які на підставі норм
права можуть бути учасниками правовідносин.

Суверенітет – (від лат. верховна влада) – не-залежність держави, що
полягає в її праві са-мостійно вирішувати всі нутрішні й зовнішні
політичні проблеми без втручання інших де-ржав, організацій, осіб.
Суверенітет – одна з головних ознак державності.

Суддя – посадова особа (голова, заступник голови і суддя відповідно:
Верховного Суду України, Верховного Суду АРК, Київського і
Севастопільського міських, міжобласного, районного (міського),
міжрайонного (окруж-ного), військового суддів, народний засіда-тель)
обрана у встановленому законом поря-дку до складу судового органу. Суддя
підпо-рядковується тільки закону, є незалежною посадовою особою,
недоторканість якої гара-нтується законом. Суддя не може без згоди ВРУ
затриманий чи заарештований до вине-сення обвинувального вироку. Держава
забе-зпечує особисту безпеку суддів та їхніх сі-мей. Судді забороняється
членство в політ. партіях і профспілках. Посаду судді може зайняти лише
громадянин України віком не молодший 25 років, який має вищу юридич-ну
освіту і стаж роботи у сфері права не менш як 3 роки, проживає в Україні
не менш 10 років і володіє державною мовою.

Судова влада України – за Конституцією Ук-раїни (ст 6) С.В. є однією з
гілок влади, реа-лізується шляхом виконання своїх повнова-жень
Конституційним Судом України, Вер-ховним Судом України, Вищим
Арбітраж-ним Судом України та судами в областях, районах та містах.
Рішення, які приймають судові органи (судові інстанції) мають силу
закону по кожній конкретній справі (арбітра-жній, адміністративній,
кримінальній або ци-вільній) і можуть бути переглянуті тільки у
відповідності із законом. Можливість для бу-дь-якої фізичної чи
юридичної особи захис-тити свої права шляхом зверення до суду є однією з
найголовніших ознак правової де-мократичної держави та свідченням
ефектив-ності судової влади.

Територія – частина земної кулі, що знаходи-ться під суверенітетом
певної держави (сухо-путні, водні, підземні та повітряні простори).

Трудове право – галузь права, що регулює суспільні відносини, які
виникли у зв’язку з використанням найманої праці громадян у державних,
колективних, кооперативних, громадських організаціях та установах, на
підприємствах будь-якої форми власності.

Трудовий договір – угода між працівником і власником підприємства,
установи, органі-зації або уповноваженим ним органом, від-повідно до
якої працівник зобов’язується ви-конати роботу, визначену цією угодою,
під-порядковуватися внутрішньому трудовому розпорядку, а власник
зобов’язується випла-чуватися працівникові заробітну плату і
за-безпечувати умови праці, необхідні для ви-конання роботи, передбачані
законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Трудовий контракт – письмовий договір між роботодавцем та працівником,
що містить взаємні зобов’язання сторін.

Угода – дія особи, як передбачена законом так і та, що законом не
передбачена, але не суперечить йому і спрямована на виникнен-ня, зміну
або припинення цивільних прав і обов’язків. Угоди бувають
односторонніми, якщо вони вчинені з волі однієї сторони, а також дво- чи
багатосторонніми, якщо вони вчинені з волі двох або більше сторін.

Унітарна держава (від лат. єдність) проста за своїм устроєм держава, у
складі якої відсутні самостійні державні утворення і яка має тіль-ки
адміністративно-територіальний поділ. Унітарна держава може вкл.
автономії.

Федерація (від лат. союз) – форма державно-го устрою, за якого держава
складається з рі-вноправних одиниць (республік, земель, кра-їв), однак
має єдині законодавчі й виконавчі органи, законодавство тощо. Водночас
кож-на складова частина федерації має й свої за-конодавчі, виконавчі,
судові органи. Влада суб’єктів федерації обмежена тими правами, що
належать федераців в цілому.

Форма державного правління – структура і правове становище вищих органів
державної влади та встановлений порядок взаємовідно-син між ними.
Визначальною ознакою фор-ми правління є правовий статус глави держа-ви.
Види форми правління: президентська, парламентська республіка, змішана
президе-нтсько-парламентська республіка, монархія, парламентська
монархія, дуалістична монархія.

Форма державного устрою – порядок терито-ріального поділу держави,
взаємовідносин її складників між собою й державою в цілому та
відповідної організації державних органів.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020