.

Шпаргалка

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
462 9617
Скачать документ

шпаргалка

1. Теорії походження держави.

Теологічна (Фома Аквінський),

Патріахальна (Аристотель),

Договірна з людських угод. Мета цих договорів –

захист життя, власно-сті, свободи.

Насильства (Дюрінг)

Соціально-економічна (класо-ва) –шляхом історичного розвитку сус-во
поділилось на класи: з’явились бідні та багаті, як наслідок – з’явились
антагонізми між ними.

Психологічна

Органічна – обгрунтував англ. філо-соф Спенсер. Він проводив аналогію
між державою та біологічним організмом.

Космічна і тех-нократична.

2. Поняття та ознаки держави, її ф-ії.

Держава – це особлива політична організація публічної влади, яка виражає
інтереси окремої соц. групи, має свою територію, суверенітет, видає
закони, стягує податки з метою нормального функціонування суспільства і
виступає як суб’єкт міжнародних відносин.

Ознаки дер-жави: 1) наявність апарату публічної влади (апарат примусу та
управління);…

Ф-ії держави: зовнішні (співробітництво держави з іншими країнами з
питань охорони, економічних відносин, культурних відносин, екології
тощо) та внутрішні (регулятивна, соціальна, культурновиховна, охоронна
тощо).За розподілом влади: законавч, виконавч, судові,
контрольно-наглядові

3. Форми держави.

Форма держави – це спосіб організації і здійснення держ влади. Скл. з
3-ох елементів:

1) форма держ. правління президентська, парламентська республіка,
змішана президентсько-парламентська респуб, монархія (парламентська,
дуалістична);

2) форма держ. устрою – порядок територіального поділу держ: унітарна
(територ, одиниці не володіють озна-ками суверенітету, єдина конст,
законодавство,громадянство…), федерація (держ, до яких входять
декілька утворень на основі договору, або автономії), конфедерація (союз
держав, для досягнення спільних цілей, вихід вільний), імперія
(заснована на об’єднанні завойованих держав)

3) форма політичного режиму – сукупність методів здійснення держ. влади
(демокр, авторитар, тотал)

4. Історичні типи держави.

Історичні типи держави – cистема існуючих ознак, властивих всім
державам, основою котрих є певний рівень цивілізації, чи тип виробничих
відносин, котрі виражають соц-ек сутність та призначення держави

Держави за об’єктом майнових відносин: рабовласницькі; феодальні;
буржуазні; капіталістичні; соціалістичні.

За політ режимом: демок. тоталітарні

За ек розвитком: аграрні, індустріальні, постіндустріальні, інформаційні

5. Поняття, ознаки та принципи права, його ф-ії.

Право (об’єктивне юридичне) – система загальнообов’язкових правил фіз
поведінки – соц. норм, встановлених або санкціонов державою, які
виражають волю певної частини соц неоднорідного с-ва і спрямовані на
врегулювання сусп відносин відповідно до цієї волі; забезпечуються
державою.

Ознаки права:

1) встановлюється і санкціонується державою;

2) право є системою норм;

3) право є загальнообов’язковим;

4) формальна визначеність права;

5) право має загальний характер;

6) право охороняється державою.

Функції права – це основні напрямки його впливу на суспільні відносини..

загальносоціальні (гуманістичну, організаторсько-управлінську,
інформаційну, оцінно-орієнтувальну, ідеологічно-виховну, пізнавальну),
спеціальні юридичні (регулятивна (ста-тистична і динамічна), охоронна).
Принципи права – закріплені у праві вихідні нормативно-керівні
положення, що характеризують його зміст, основи, зазначені в ньому
закономірності суспільного життя. У суч. л-рі визнають принципи:
демократизму, законності, гуманізму, рівності всіх перед законом,
взаємної відповідальності держави та особи тощо.

6. Поняття та ознаки правової норми.

Норма права – це формально обов’язкові правила фіз поведінки, які мають
заг характер, встановлюються або санкціоновуються державою з метою
регулювання сусп відносин і забезпечуються її організаційною, виховною
та примусовою діяльністю.Ознаки правових норм:

1) виникають разом із виникненням держ;

2)встановлюються чи санкціонуються держ;

3)виражають волю керівної частини с-ва;

4)утворюють єність (систему права);

5)формулюють правила поведінки у вигляді прав та обов’язків;

6) формально визначені за змістом; мають певні форми зовн. виразу і
точно визн. межі дії.

6,5. Співвідношення норми права і моралі.

У норамах моралі знаходять відображення загальнолюдські цінності. у
співвідношенні моральних й правовиз нормважливою позитивною умовою є
збіг вимог правової норми та моралі, саме у такому випадку підсилюється
ефективність дії правових норм. Водночас дотримання правових норм є
важливим аспектом людської моралі.

Проте, між цими нормами іногді можуть існувати і протиріччя, які слід
вчасно виявити та ліквідувати, адже цее може призвести додо порушень
закону (якщо приорітет надається моральним нормам) чи доморальних втрат
(якщо на перший план ставиться законність діяння. Причиною появи таких
розбіжностей є відносна стабільність моралі й більшої гнучкості
динамічного права, яке швидше реагує на зміни в сус-ві і його потреби.

7. Структура норми права.

Гіпотеза – умови, обставини, з настанням яких можна чи необхідно
здійснювати правило, що міститься в диспозиції.

Диспозиція – зазначає право або обов’язки суб’єктів, перед-бачає
дозволену, обов’язкову і заборонену поведінку особи.

Санкція – в разі невиконання норми визначає заходи державного впливу,
головним чином – у формі примусу.

8. Поняття та структура правовідносин.

Правовідносини – врегульовані нормами права суспільні відносини,
учасники яких є носіями суб’єктивних прав і обов’язків. Виникають при
настанні передбачених законом юр фактів.

Складові: 1) суб’єкт (учасники правовідносин, які мають суб’єкт права та
виконують юр обов’язки); 2) об’єкт (особисте або соц. благо для здобуття
і використання якого встановлюються взаємні права і обов’язки); 3) зміст
(взаємні права і обов’язки учасників правовідносин).

8. Підстави виникнення, зміни та припинення правовідносин.

Підставами виникнення , зміни чи припинення правовідносин є юр факти.

9. Джерела (форми) права.

Джерела права – способ юр виразу права, його організація в належну юр
оболонку. Д.п. є нормативно-правові акти і правові звичаї, судові
прецеденти, а також міжнародні договори та внутрішньодержавні договори
(договори нормативного змісту).

10. Галузі права та інститути права + 13(система)

Галузь права – це сукупність правових норм які є якісно однорідні і
регулюють певну сферу сусп. відносин за допомогою тих чи інших методів.

конституційне

цивільне

господарське

трудове

сімейне

дміністративне

фінансове

кримінальне

цивільно-процесуальне

Інститут права – сукупність юр норм, які регулюють однорідні сусп
відносини і входять у відповідну галузь права. На відміну від галузі
права Ін.п. об’єднують норми, що регулюють лише частину відносин певного
виду. В деяких випадках Ін.п. можуть утворювати норми двох і більше
галузей (конфіскація, представництво).

11. Реалізація правових норм.

Реалізація правових норм – процес втілення правових норм суб’єктами
права. До форм реалізації П.н. відносять

Дотримання – це така форма їх реалізації, яка заключається в утриманні
суб’єкта права від заборонених правом дій.

Виконання потребує активних дій суб’єкта права по втіленні покладених
на нього обов’язків.

Використання – учасники правовідносин самі реалізують належні їм права.

Застосування норм реалізується державою в лиці своїх органів (винесення
вироку судом)

12. Поняття, підстави та види юридичної відповідальності.

Юр відповідальність – встановлений законодавством і забезпечений
державою юридичний обов’язок правопорушника зазнати позбавлення певних
благ, належних йому цінностей (позбавлення волі, позбавлення права
займати певну посаду, позбавлення майна шляхом його конфіскації,
стягнення штрафів тощо).

Юр відповідальність – це форма впливу на порушників, реакція держави на
порушення правових норм, на посягання на соц інтереси сусва, права
особи.

Юр відповідальність: кримінальна, майнова, адміністративна,
дисциплінарна, цивільно-правова

13. Система права + 10?

Система права – система усіх чинних юридичних норм певної держави.
Структура системи права дістає вияв у єдності всіх юридичних норм та їх
розподілі за галузями та інститутами права. Суть її в тому, що галузі
поділяються на інститути. Наприклад, галузь цивільного права поділяється
на інститути права власності, зобов’язувального права, авторського права
тощо.

14. Поняття та склад правопорушення.

Правопорушення – суспільно шлідливий, протиправний вчинок
деліктоздатного суб’єкта, який тягне за собою юр. відповідальність.

Склад правопорушення становлять:

1) суб’єкт (деліктоздатна фіз. особа або делікт об’єднання, які вчинили
правопорушення);

2) об’єкт (певні блага, на пошкодження, знищення чи позбавлення яких
спрямовано винне протиправне діння);

3)об’єктивна сторона (зовн. прояв злочину, що означає яким чином
здійснювалося правопорушення, якою була поведінка і її результат);

4) суб’єктивна сторона (психологічна діяльність особи. пояснюється
через: вину, мотив, мету).

15. Правова держава та її ознаки.

Правова держава – така держава, в якій пануе право, де діяльність усіх
її органів і пос осіб здійснюється на основі і в межав норм, визначених
правом.

1) панування права як особливої соц. цінності;

2) непорушність закону, підпорядкованість самої держави, її органів,
службових осіб і гром-н законам, які діють в країні;

3) непорушність прав і своб, їх охорона і гарантованість;

4) взаємна відповідальність держави і особи;

5) наявність механізму реалізації прийнятих законів та інших правових
актів;

6) розподіл влади на законодавчу, виконавчу та судову.

7) принцип „уседозволеності” того, що не заборонено

15. Конституція Ук. Структура і характер.

Конституція – основний Закон держави, у якому закріп-люються засади
суспільного і державного ла-ду, правовий статус людини і громадянина,
основні принципи організації та діяльності держ. апарату, місцевого
самоврядування, здійснення оборони країни, гарантування її безпеки.

Основні риси конституції:

1) основоположний хар-р – предмет регулювання конституції є
найважливіші політико-правові суспільні відносини.

2) народний хар-р – конституція виражає інтереси народу та має
служити йому.

3) реальний хар-р – відповідність фактично існуючим суспільним
відносинам.

4) стабільність

Конституція України складається з преамбули (вступної частини) та 15
розділів (161 стаття)

16. Поняття, система та джерела конституційного права.

Конституційне право –галузь права, що являє собою сукупність норм, які
ругулюють основи суспільного і державного устрою країни, основи
взаємовідносин особи і держави, національно-державний і адміністр-тер
устрій, систему і принципи діяльності держ органів.

Джерела конституційного права – це форми вираження держ-правових норм,
за допомогою яких воля народу втілюється в конкретних пра-вових актах:
Конституції, актах Верховної Ради народ-них депутатів, Президента
України, органів державного управління, всенародних голосувань
(референдумів), мі-сцевих Рад народних депутатів.

Система конст права – система інститутів і норм конст права

17. Загальні засади конституційного ладу України.

Розділ І Конституції України має назву “Загальні засади” і скл. з 20 ст.
У ньому закріплено основні принципи конституційного ладу нашої держави,
які є базою для конституційного регулювання найважливіших суспільних
відносин. Ст.1 проголошує Україну суверенною, незалежною, демократичною,
соціальною, правовою державою. Ст.2 прого-лошує Укр. унітарною державою,
тобто такою, в межах якої немає інших утворень, що мають ознаки
суверенітету і право самостійно вступати у відносини з іншими державами,
а також право виходу зі складу Ук. В Ук встанов-лено республіканську
форму правління. Держ влада ділиться на закон, вик і судову. У ст.
8,9,19 закріплено основні принципи побудови та функціонування нац.
правової системи (верховенство права, найвища юридична сила Конституції,
визнання положень Конституції нормами прямої дії). Норми, визначені ст.
10 –12 Конституції покликані врегулювати основи нац. розвитку та
міжнаціо-нальних відносин. Основні засади екон. відносин закріплено у
ст. 13,14,16. Ст. У роділі І Конституції закріплено засади нац. безпеки
та зовнішньоекономічної діяльності нашої
держави…………………………

18. Конституційні права, свободи та обов’язки людини і громадянина.

Розділ ІІ, статті 21-68. + Декларація прав людини

Всі права, свободи та обов’язки можна поділ. на: політичні,
соціальні,економічні, науково-культурні та екологічні.

Політичні – встановлюють участь громадян в управлінні державою та
суспільством. (право обирати і бути обраним, право участі в
референдумах, право на об’єднання в різні суспільні і політ. орг-ції,
свобода слова, преси, демонстрацій)

Соціальні – соціальних захист громадян (право на працю, на освіту,
медичне забезпеч., захист сім’ї).

Науково-культурні – захищають і виражають участь громад. в наук-техна.
діяльності, культури (право на освіту, на користув. досягненнями науки і
культури, прао творчості).

Економічні (свобода підприємн діяльності, наяв-ність різних форм
власності, свобода само-управління комерц. підприємствати тощо).

Екологічні – забеспечення громадян чистим навкол. середов., водою,
повітрям, забезпеч. безпеки від різних видів техн. діяльності тощо.

19. Громадянство України: порядок набуття та підс-тави припинення.

Громадянство – це усталений правовий зв’язок особи з державою, який
виражається в су-купності їхніх взаємних прав, обов’язків і взаємної
відповідальності.

Принципи гром-ва Ук:

єдине гром-во;

збереження гром-ва Ук в разі одруження чи розірвання шлюбу;

збереження гром-ва Ук особами, які прожива-ють за межами Ук;

захист державою гром-н, які прожив за корд; недопустимість видворення за
межі Ук й видачі іншій державі.

Громадянство на-бувається:

1) за народженням;

2) за походженням;

3) че-рез прийняття до громадянства України;

4) через понов-лення в громадянстві України;

5) на підставах, передбач міжнар дог, згода на обов’язковість яких
надається ВРУ.

6)Іноземців та осіб без гром-ва може бути прийнято за їхнім клопотанням
в гром-во Ук. Умови набут-тя гром-ва:

визнання і виконання законів та Конст Ук;

неперебування в іноземному гром-ві;

безперервне проживання на законни хпідставах на території Ук протягом
останніх 5 років (не поширюється на осіб, які народилися чи довели, що
хоча б один з батьків дід чи баба нар. на території Укр);

володіння укр мовою в обсязі, достатньому для спілкування;

наявність законних джерел існування.

Гро-мадянство України припиняється:

внаслідок виходу з громадянства Ук;

внаслідок втрати громадянства Ук;

на підставах, передбачених міжнар договорами, згоду на
обов’язковість яких надано ВРУ.

Громадянство України регулюється Конститкцією, ЗУ “Про громадянство
України” та ухваленими до них ін-шими нормативно-правовими актами.

20. Форми народовладдя в Україні. Референдум: поняття і види.

Народовладдя в Україні реалізується на основі Конст через інститути
безпосередньої (прямої) чи представницької (виборної) демократії.

До інститутів безпосередньої демократії, які забезпечують ухвалення
державного рішення прямим волевиявленням народу, відносять: референдум;
обговорення проектів нормативних актів; участь у виборах органів держ.
влади; загальні збори (збір) громадян; звіти депутатів і вик органів
перед населенням.

Референдум – голосування населення всієї держави (загально-державний
референдум) або певної частини її населення (місцевий референдум) з
метою вирішення найважливі-ших питань державного і суспільного життя.
Види референдумів:

• імперативний (має загальнообо-в’язкове значення і не потребує ніякого
затверження)

• консультативний (його результати юрид. сили не мають.);

• конституційний референдум (унаслідок якого змінюється, прийм або
відхиляється конст)

законодавчий (щодо зміни, прийняття або відхилення певного закону);

• обов’язковий (це референдум, проведення якого є обов’язковим для
вирішення визначених Конституцією пролем)

• факультативний (коли референдум визначається як один із можливих, але
необов’язкових способів вирішення пев-них питань).

21. Виборче право та виборча система України.

Виборче право має два значення: 1) сукупність усіх норм законодавства,
які ркгламентують порядок формування представницьких оргнів держави, 2)
право громадян обирати (активне виборче право) і право бути обраним
(пасивне виборче право).

Виборча система – передбачений законодав-ством порядок формувння
представницких органів влади.

Головні принципи виборчого права:

1)принцип загального, рівного, прямого 2)виборчого права та таємного
голосування

3)вільне і рівноправне висунення претендентів і кандидатів;

4) гласність;

5) безпристрасність до кандидатів з боку державних органів, органів
місцевого і регіонального самоврядування;

6) рівність можливостей для всіх кандидатів;

7) свобода агітації;

8) контроль за джерелами фінансування та виборами на виборчу кампанію. В
Ук ісує змі-шана мажоритарно(система більшості)-пропор-ційна
(представництво політичних партій) виборча система.

Право голосу мають всі громадяни Ук, яким на момент голосування вже
виповнилося 18 р

Право бути обраним нapoдним дeпyтaтoм Ук мoжe мати гpoмaдянин Ук, який
мaє пpaвo гoлocy, нa дeнь вибopiв дocяг 21-piчнoго вікy i пocтiйнo
пpoживaє нa тep Ук пpoтягoм ocтaннix п’яти poкіiв.

Пpeзидeнтoм Укpaїни мoжe бyти обpaний гpoм-н Ук, який дocяг 35-piчнoгo
вiкy, мaє пpaвo гoлocy, пpoживaє в Укpaїнi пpoтягoм 10 ocтaннix пepeд
днeм вибopiв poкiв i вoлoдiє дepж мoвoю.

Дeпyтaтoм місцевої paди нapдeпiв мoжe бyти oбpaний гpoм-н Ук, який нa
дeнь roлocyaaння дocяг 18-piчнoгo вiкy, мaє вибopчi пpaвa i пocтiйнo
пpoживae aбo пpaцює нa тep вiдпoвiднoї paди.

23. Система державних органів України.

Державна влада в Україні поділяється на:

законодавчу (вищій орган – ВРУ),

виконавчу (вищій орган – КМУ)

судову(Конст суд Ук та суди заг юрисдикції).

президент України не належить до жодної з гілок влади.

ВРУ розглядає та вирі-шує питання державного і суспільного життя, що
потребують урегулювання ЗУ, а також здійснює установчі та контрольні
ф-ії, передбачені Конституцією. Вона приймає закони, постанови та інші
акти більшістю від її конституційного складу, крім випадків,
передбачених Конституцією.

Президент України є главою держави і виступає від її імені. Він є
гарантом державного суве-ренітету, територіальної цілісності України,
додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадяни-на.

КМУ – вищий орган у системі органів виконавчої влади – відповідальний
перед Президентом України, пі-дконтрольний і підзвітний ВРУ. КМУ у своїй
діяльності керується Конституцією та ЗУ. Міністерства та інші центральні
органи державної виконавчої влади (коміте-ти, управління) України
здійснюють керівництво дорученими сферами суспільного життя, несуть
відповідаль-ність за їх розвиток і в межах своїх повноважень вида-ють
акти, організовують і контролюють їх виконання.

Судові органи різняться за компетенцією та юрисдикцією, але всі мають
одне призначення – захист прав і свобод гро-мадян, конституційного ладу,
національної безпеки, те-риторіальної цілісності, дотримання законів й
справед-ливості в суспільстві.

24. Конституційний статус Верховної Ради України.

Верховна Рада України – єдиний огран законодавчої влади в Україні і вона
є загальнонаціональним представницьким органом державної влади і
виступає від імені всього народу..

ВР носить колегіальних характер. Складається з 450 нар депутатів, які
обираються на основі загально-го, рівного і прямого виборчого права
таємним голосуванням строком на 4 роки. Рішення приймаються на її
пленарних засіданнях шляхом голосування. Закони та ін. акти ВР приймає
більшістю від її конст. складу (2/3), крім випадків, передбач.
Конституцією

Формується шляхом виборів народних депутатів.

Є однопалатним парламентом.

Повноваження ВРУ:

– внесення змін до Конст Ук

– призначення всеук реф-му;

– прийняття законів;

– визначення засад внутр та зовнї політики;

– призначеня виборів президента Ук

– заслуховування щорічних і позачергових послань през-та про внутр і
зовн становище Ук;

– усунення президента з поста в порядку імпічменту;

– надання згоди про признач през-том Прем’єр-міністра Ук;

– здійснення контролю за діяльністю КМУ

ВРУ працює сесійно. Вона є повноваженою за умови обрання не менш як 2/3
від її конст. складу. ВРУ збирається на першу сесію не пізніше ніж на
30-й день після офіційного оголошення результатів виборів. Перше
засідання ВРУ відкриває найстарший за віком депутат. Чергові сесії ВРУ
починаються першого вівторка лютого і першого вівторка вересня кожного
року. Засідання ВРУ проводяться відкрито. Закрите засідання проводиться
за рішенням більшості від конст складу ВРУ. Закони підписуються Головою
ВРУ і невідкладно надсилаються Президентові України.

25. Конституційний статус Президента України.

Президент України є главою держави і виступає від її імені. Він є
гарантом державного суверенітету, терито-ріальної цілісності України,
додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.

Обирається громадянами таємним голосуванням на 5 років не більше, ніж
два строки поспіль, новообраний Президент вступає на пост не пізніше як
через 30 днів після офіційного оголошення результатів виборів, із
моменту складення присяги народові на урочистому засіданні ВРУ. За
законом „Про вибори през-та Ук” та Конституцією Ук

Повноваження:

– забезпечує державну незалежність, національну безпеку і
правонаступництво держави;

– звертається з посланням до народу та із щорічними й позачер посланнями
до ВРУ про внутр і зовн станов Ук;

– приймає рішення про визнання іноземних держав;

– призначає позачергові вибори до ВРУ у строки, встановлені Конст;
припиняє повноваження ВРУ, якщо про-тягом 30 днів однієї чергової сесії
пленарні засідання не можуть розпочатися;

– призначає, за згодою ВРУ, Прем’єр-міністра Ук;

– припиняє повноваження Прем’єр-міністра Ук,

– приймає указ про його відставку та ін.

– користується правом недоторканості на час викон пов-жнь. – очолює Раду
нац безпеки і оборони Ук

– президент виконує свої повноваження до вступу на пост новообраного
Президента

Достроково повноваження припиняються

в разі його відставки,

неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров’я,

усунення з поста в порядку імпічмента та смерті.

26. Конституційний статус Кабінету Міністрів Украї-ни. КМУ – вищий орган
у системі органів виконавчої влади – відповідальний перед Президентом
України, підконтроль-ний і підзвітний ВРУ.

До складу КМУ входять:

Прем’єр-міністр (признач президентом за згодою ВРУ, він формує склад
кабміну і подає на згоду през-ту),

Перший віце-прем’єр-міністр,

три віце-прем’єр-міністри, міністри (контролюють певні галузі держ
гос-ва).

Міністри (35-50 штук)

КМУ:

– забезпечує держ суверенітет та ек самостійність Ук

– здійснення внутрішньої та зовнішньої політики держави

– виконання Конст та ЗУ, актів Президента;

– вживає заходи щодо забезпеч прав і свобод людни і гром-на

– забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та
податкової… політики

– КМУ у межах своєї компетенції ви-дає постанови й розпорядження, що є
обов’язковими до виконання. Акти КМУ підписує Прем’єр-міністр Укр.

27. Місцеве самоврядування в Україні.

Місцеве самоврядування – пpaвo тep гpoмaди caмocтiйнo виpiшyвaти питaння
мicцeвoгo знaчeння в мeжax Koнcт тa ЗУ. Boнo мoжe здiйcнювaтиcя тep
гpoмaдoю як бeзпocepeд-ньo, тaк i чepeз opгaни мicцeвoгo caмoвpядyвaння.

Органами місцевого самоврядування є районі та обласні ради.
Територіальні громади обирає населення відповідної території на основі
загального, рівного і прямого виборчого права таємним голосуванням на
чотири роки, ті в свою чергу обтрають відповідно сільського, селищного
та міськ голову, який очолює виконавчий орган ради та головує на її
засіданнях.

Усі передбачені Конституцією та законодавством Ук органи
самоврядування й самоорганізації мають власну матер та фін основу, на
яку поширюється їхня компетенція.

ЗУ “Про місцеве самоврядування” від 21 травня 1997 р. проголошує, що
місцеве самоврядування – це гарантоване державою право та реальна
здатність територіальної громади само-стійно або під відповідальність
органів і посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання
місцевого значення в межах Конституції та ЗУ.

Місцеве самоврядування в Україні здійснюється на засадах:
народовладдя, законності, гласності; колегіаль-ності; поєднання місц і
держ інтересів; виборності; правової; організаційної та
матеріально-фінансової самостійності в межах власних повноважень та ін.

28. Судова система України.

Судова система України – це сукупність усіх судів, що діють на
території, мають загальні завдання, організовані і функціонують на
єдиних демокр принципах, пов’язаних

між собою відносинами із здійснення правосуддя.

Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, які виникли у
державі. Судочинство в Ук здійснюється Конституцій-ним Судом і судами
загальної юрисдикції.

Система судів загальної юрисдикції будується за принципами
територіальності і спеціалізації, і її складають:

Верховний Суд Ук, який здійснює нагляд за судовою діяльністю судів
республіки, Верховний Суд АРК, обласні, Київський і Севаст-кий міські
суди, міжобласний районний (міський), міжрайонний (окружний) суд та
військові суди регіонів, Військово-морських сил і гарнізонів, а також
господарські суди (Вищий господарський суд Ук, Господарський суд АРК,
обласні, Київський і Севаст-кий міські господарські суди)

Закони „про судоустрій”, „Про господарські суди”, „Про статус судів”….
Конст Ук

29. Прокуратура України: конституційно-правовий статус та
повноваження.

Прокуратура – єдина централізована система державних органів, які від
імені Ук-ни здійснюють нагляд за точним виконанням та єдиним
застосуванням законів через своєчасне виявлення правопорушень, вжиття
заходів щодо їх усунення і притягнення винних до відповідальності.

Діяльність органів прокуратури спрямована на утвердження верховенства
закону, зміцнення правопорядку

Повноваження прокуратури:

підтримання держ. обвинувачення в суді;

представництво інтересів громадян або держави в суді у випадках,
визначених законом;

нагляд за додержанням законів органами, які проводять
оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

нагляд за додержанням законів під час виконання судових рішень у
кримінальних справах, а також у разі вживання інших заходів примусового
характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

Працівники прокуратури не можуть належати до будьяких політичних
партій чи рухів.

Вимоги прокурора, які відповідають чинному законодавству, є
обов’язковими для всіх органів, підприємств, установ, організацій,
посадових осіб і громадян.

Cтaтyc пpoкypaтypи в Ук визнaчaeтьcя cтaттями Koнcтитyцiї Укpaїни тa
Зaкoнoм Укpaїнu “Пpo пpoкypaтуpy” вiд 5 лиcтoпaдa 1991p

30. Поняття, система та джерела адміністративного права.

Адміністративне право – сукупність правових ворм, що регулюють процес
організації та діяльності органів вик влади і правоохоронну діяльність
держави.Адмін право обслуговує державу

Система адм. права скл. з:

1) публічного адм. права – норми, які регулюють усі сусп. віднос. між юр
особами і державою.

2) приватне – норми, що регулюють відносини між громадянами і державою.

Джерела адміністративного права – нормативні акти органу держ влади чи
управління, що криють в собі

адмін-правові норми, що регулюють держ-управлінську діяльність, це
зовнішні форми відображення адміністр-правових норм

Різноманітність адміністративно-правових норм

передбачає і різні джерела адміністр права Ук.

Джерела права поділяються на:

загальнодержавні (обов’язкові для виконання всіма органами управління
незалежно від їх підпорядкування.)

галузеві і локальні (пошир тільки на конкретно

визначені підвідомчі органи).

Залежно від територіального устрою держави джерела поділяються на
державні, обласні, міські, районні.

Щодо прикладів, то їх дуже багато: Конст Ук, Кодекс про адмін.
правовідносини, законодавчі акти ВРУ (“Про об’єднання громадян”, “Про
державну службу”, “Про місцеве самоврядування”), Постанови ВРУ, Укази й
розпорядження Президента Нормативні постанови й розпорядження…

31. Адміністративно-правові відносини.

Адміністративно-правові відносини – правові відносини, що складаються
під впливом адм-правовихнорм, учасники яких є носіями прав та обов’язків
у сфері держ.

Адм-праові відносини є об’єктом адм права

Зміст адм-правових відносин – права і обов’язки учасників (суб’єктів)
адм-правових відносин

Суб’єкти адм-правових відносин – окремі фіз та юр особи, які у
відповідності з адм-правовими нормами наділені повним обсягом прав та
обов’язків у сфері адм-правового регулювання управлінських відносин.

32. Державна служба в Україні. Статус державного службовця.

Державна служба в Україні – професійна діяльність осіб, які займають
посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання
завдань і ф-ій держави та одержують зарплату за рахунок держ. коштів.

Посада – це візначена структурою і штатним розписом первинна структурна
одиниця деож органу та його апарату, на яку покладено встановлене
нормативними актами коло службових повноважень

Не можуть бути обраними або призначеними на посаду в державному
органі та його апараті особи, які:

-визнані у встановленому порядку недієздатними;

-мають судимість, що є несумісною із зайняттям посади;

-у разі прийняття на службу будуть

підпорядковані або підлеглі особам, які є їх близькими

родичами чи свояками;

-в інших випадках, встановлених законами України.

Із прийняттям на держ. службу службовцеві присвоюється ранг у межах
відповідної категорії посад. Держ. службовець може бути позбавлений
рангу лише за вироком суду.

ЗУ “Про держ. служ-бу” від 16 грудня 1993 року.

33. Види органів державного управління в Україні.

Органи державного управління – різновид органів держ влади, які
спеціально призначені для здійснення ф-ій вик влади (на основі чинного
законодавства)

Щодо значимості та тер масштабу дії:

вищі (кабмін)

центральні (міністерства, комітети, відомства)

місцеві (облрайдерж адмін-ції)

Щодо порядку утворення:

утв През-том Ук (мін-ства, відомства)

утв кабміном (окремі органи з ф-іями допоміжного хар-ру)

утв центральними відомчими органами(окремі стуктурні підрозділи)

Щодо хар-ру та обсягу компетенції:

заг компетенції (кабмін, місцеві держ адм-ції)

галузевої комп-ції (міністерства та їх структурні підрозділи)

міжгалузевої чи функціональної комп-ції (держ комітети та окремі
міністерства – мінфін)

Щодо дії в часі:

постійні (уряд, міністерства)

тимчасові (тимч комісії, комітети)

Щодо порядку вирішення підвідомчих питань:

єдининачальні (міністерства)

колегіальні (кабмін)

34. Поняття та склад адміністративного правопору-шення.

Адміністративне правопорушення – протиправна, винна (умисна або
необережна) дія чи бездіяльність, що посягає

на держ чи громадський порядок, сусп власність, права і свободи
громадян, на встановлений порядок управління і за яку законодавством
передбачено адміністративну відповідальність.

Адміністративне правопорушення має три юр ознаки: протиправність,
винність і відповідальність (адміністра-тивне стягнення).

Склад адмін правопорушення – це передбачена нормами права сукупність
об’єктивних і суб’єктивних ознак, за наявності яких те чи інше діяння
можна класифікувати як адміністративне правопорушення. Склад: об’єкт;
об’єктивна сторона; суб’єкт; суб’єктивна сторона.

Об’єкт адмін правопорушення – це сукупність суспільних відносин, що
охороняються адміністративним правом, регулюються нормами трудового,
цивільного, земельного, фінансового права, за порушення яких
накладаються адмін стягнення.

Об’єктивна сторона – дія чи бездіяльність, що заборонені правом.

Суб’єкти громадяни чи посадові особи (дієздатна особа, що досягла 16 р)

Суб’єктивна сторона – вина, мотив і мета поведінки правопорушника..

35. Адміністративна відповідальність: поняття та пі-дстави.

Адміністративна відповідальність – застосування уповноваженим органом чи
посадовою особою адмін стягнення до особи, яка вчинила правопорушення,
що за своїм характером не тягне за собою відповідно до чинного
законодавства кримінальну відповідальність.. Адміністративна
відповідальність – репресивний вид від-ті, де покарання має хар-р
особистого зазнавання кари з метою схилити правопорушника до поведінки,
яка узгодж. з равовими приписами. Виражається в стягненні,
супроводжується доганою і державним та суспільним засудженням
протиправного діяння й особи правопорушника.

Підставою для адм відповід-сті є адм правопорушення

36. Адміністративне стягнення: поняття та види.

Адміністративне стягнення – захід відповідальності, що застосовується з
метою виховання особи, яка скоїла адміністративний проступок, а також
попередження скоєння нових правопорушень як самим правопорушником, так і
іншими особами.

Види адміністративних стягнень (їх закріплено в Кодексі про адм
правопорушення:

попередження; штраф; оплатне вилучення чи конфіскація; позбавлення
спеціального права; виправні роботи; адміністративний арешт;
адміністративне висилання за межі Ук іноземних громадян та осіб без
громадянства

37. Загальна характеристика Кодексу про адмініст-ративні правопорушення.

Кодекс про адміністративні правопорушення – 7 грудня 1984р. (сьогодні
діє з понад 100 змінами та доповненнями). Він скл. з 5 розділів (33
глави).

Розділ 1. Загальні полож. Розділ містить однойменну гл.1. Розділ 2.
Адмін правопорушення і адмін відповідальність (Загальна та Осо-блива
частини).

Розділ 3. Органи, які уповноважені розглядати справи про адміністративні
правопорушення.

Розділ 4. Провадження у справах про А.п

Розділ 5. Виконання постанов про накладення адмін. стягнень

38. Органи, що розглядають справи про адміністративні правопорушення.

Систему органів, що розглядають справи про адмін-і правопоруш, визначено
Кодексом про адмін правопоруш.

До них належать:

адмін комісії при вик комітетах рай, міських і т.д. рад; виконавчі
комітети селищних, сільських рад;

районні (міські) суди;

органи внутрішніх справ, органи держ інспекцій та інші органи (посадові
особи), уповноважені на те Кодексом.

39. Система органів управління економікою.

Органи державної виконавчої влади, що здійснюють управління у сфері
економіки скл. певну систему. До таких органів належать:

– міністерства й відомства, що здійснюють галузеве та міжгалузеве
управління (мін економіки, мінфін, антимонопольний комітет Ук…);

– державні комісії;

– головні управління, управління, комітети, департаменти у складі
місцевих рад нардепів і місцевих держ. адміністрацій, що здійснюють
управління економікою на місцевому рівні;

органи управління держ. господарськими об’єднаннями, які діють у певній
сфері промисловості, транспорту, зв’язку тощо.

Закон „Про зміни у структурі держ органів вик влади” 1999р

40. Організаційно-правові форми підприємництва, суб’єкти підприємнцької
діяльності.

Суб’єкти підприємницької діяльнсоті – тобто юр особи (приватні,
акціонерні п-ва, п-ва з обмеженою відповідальністю, колективні п-ва, їх
об’днання та підрозділи) та фізичні особи (не обмежені в своїй
дієздатності громадяни України, іноземні громадяни, а також особи без
громадянства)

Підприємництво – самостійна ініціатива, систематична, на власний ризик
діяльність по в-ву продукції, виконанню робіт, наданню послуг та заняття
торгівлею з метою отримання прибутку.

Види підприємств:

індивідуальне підпр-во; сімейне п-во; приватне п-во; колективне п-во;
державне комунальне п-во; державне п-во, засноване на загальнодержавній
власності; спільне п-во;

малі підприємства.

Своєрідною організаційно-правовою формою підприємницької діяльності є
орендні підприємства. Зараз набуває поширення така організаційно-правова
форма підприємницької діяльності, як інноваційні підприємства.
Підприємства можуть об’єднуватися в асоціації, корпорації, консорціуми,
концерни.

41. Підстави припинення підприємницької діяльності.

За законом України „ Про підприємництво” від 7.02.91.

“Про підприємства в Україні” 1991 р,

діяльність підприємця припиняється:

– з власної ініціативи підприємця;

– на підставі рішення суду або арбітражу;

– у разі закінчення строку дії ліцензії;

– при банкрутстві;

– на інш підставах передбачених законод актами ВРУ.

Підставою про порушення справи про банкрутство є письмова заява
будь-кого з кредиторів або боржника до арбітражного суду. Кредитори у
місячний строк з дня опублікування в офіційному друкованому органі ВРУ
чи КМУ оголошення про порушення справи про банкрутство подають до
арбітражного суду письмові заяви з майновими вимогами до боржника, а
також документи, що їх підтверджують. Громадяни і юридичні особи, які
бажають взяти участь у санації боржника у той самий строк повинні подати
до арбітражного суду заяви з письмовим зобов’язанням про переведення на
них боргу. Якщо порушено справу про банкрутство державного підприємства,
його трудовий колектив має право вимагати передачі підприємства йому в
аренду або перетворення його в інше підприємство, засноване на
колективній власності за умови прийняття на себе боргів
підприємства-боржника. Арбітражний суд визнає боржника банкрутом у разі
відсут-ності пропозиції щодо проведення санації або незгоди кредиторів з
умовами проведення санації боржника.

42. Поняття та предмет фінансового права України.

Фінансове право – сукупність правових норм, що регу-люють суспільні
відносини у сфері фін діяльності.

Предмет фін права – відносини, що виникають при безпосередньому
формуванні, розподілі та використанні центалізованихфондів коштів, які є
частиною нац доходу країни і необхідні для функціонування держави.

Предмет регулювання фін права становлять: бюджетна система України,
порядок розподілу доходів і видатків між її ланками; порядок готування,
прийняття й виконання Держ бюджету Ук та місцевих бюджетів; система
оподаткування…

42 +43. Форми та види фінансового контродя. Система органів фін
контроля.

Фінансовий контроль – засіб забезпечення законності та фін дисципліни,
запобігання правопорушенням шляхом обстеження фактичного стану показиків
фін діяльності суб’єктів фін правовідносин прорівняно із задними
показниками

Методи фін контролю – це засоби, прийоми та способи його здіснення, які
вибирають залежно від сукупності факторів у кожному конкретному випадку.

– реввізія

– перевірка

– інспекція

– обстеження

– спостереження

Система органів фін контролю складається з:

Загальнодержавного фінансового контролю( здійснюється на рівні
центральних органів держ управління)

Відомчого фін контролю (контроль міністерств та інших органів держ
управління за фін діяльністю пдвідомчих підприємств, установ,
організацій )

Фінансового контролю органів місцевого самовр (його здійснюють органи
представницької та виконавчої влади місцевих рад народних депутатів)

43. Бюджетна система України.

Закон “Про бюджетну систему України”

До складу бюдж с-ми входять:

• Державний бюджет України (загальний)

• Бюджет АРК (об’єднуєреспубліканський бюджет та бюдж респ
підпорядкування)

• Місцеві бюджети (обласні, міські, районні, районні в містах, селищні
та сільські бюджети)

• Бюджет м Києва та Севастополя

Сукупність усіх бюджетів, які входять до складу бюджетної системи
України, називається зведеним бюджетом Ук.

Його показники використовуються для визначення фінансової політики
держави, для розробки планів економічного та соц. розвитку України.

44. ЗУ “Про державний бюджет України”

Закон України „Про державний бюджет України” скл з 6 розділів:

1 – загальні положення;

2 – доходи держ бюджету

3 – фінансування та кредитування держ бюджету Ук

4 – видатки держ бюджету Ук

5 – формування бюджету АРК, міцевих бюджетів та

міжбюджетних правовідносин

6 – прикінцеві положення

Також до нього входять декілька додатків. Зокрема:

доходи держ бюджету Ук;

розподіл видатків держ бюджету Ук;

показники взаємовідносин держ бюджету України з бюджетами АРК, областей,
міст Києва і Севастополя;

…………………

обсяги видатків заг фонду держ бюджету на утримання бюджетних установ і
організацій та проведення заходів, які передаються у поточному році на
фінансування з бюджету АРК та місцевих бюджетів;

обсяг видатків на реалізацію статті 57 ЗУ “Про освіту” з бюджетів АРК,
областей, міст Києва і Севастополя.

45. Система оподаткування в Україні.

Система оподаткування – сукупність податків, що сплачуються до бюджетів
і державних цільових фондів у встановленому законом порядку, а також
права, обов’язки

й відповідальність платників.

Тип системи оподаткування визначається співвідношенням 4 секторів
формування податків і зборів:

державний;

комерційний;

фінансовий;

населення.

Ці питання регулюються ЗУ “Про систему оподаткування” від 18 лютого 1997
р.

Податкова си-ма Ук базується на принципах:

стимулювання підпрї виробничої діяльності та інвестиційної активності;

обов’язковості;

рівнозначності й пропорційності;

рівності, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації;

соц праведливості;

стабільності;

економічної обгрунтованості;

рівномірності сплати;

компетенції;

єдиного підходу й доступності.

46. Поняття податку та обов’язкового платежу, їх ви-ди. Податок –
обов’язковий внесок до бюджету відповідного рівня або держ цільового
фонду, здійснюваний платниками в порядку й на умовах, визначуваних
законодавчими актами про оподаткування. Податки сплачуються в певному
розмірі та в чітко визначені строки.

Обов’язкові платежі – це податки і збори.

Залежно від характеру платника розрізняють:

– податки з юр осіб (податок на прибуток, ПДВ тощо);

– податки з осіб (прибутковий податок, податок на промисел тощо).

За формою обкладення:

– прямі (прибутково-майнові),

• особисті податки (податок на прибуток підпр-в, податок на доходи фіз.
осіб…);

• реальні (подаок на нерухоме майно, плата за землю, податок із
власників транспортних засобів…)

– непрямі (податки на споживання: ПДВ, мито, держ. мито)

Поділяються на

– загальнодержавні (ПДВ, податок на нерухомість, мито…)

– місцеві (збір за припаркування автотранспорту; збір за виграш у бігах
на іподромі…)

За характером використання:

– загального призначення (використовуються на загально-державні потреби
без конкретизації заходів чи видатків)

– спеціальні (цільові) податки (зараховуються до держ. цільових фондів
і використовуються виключно на фі-нансування конкретних видатків – збір
на обов’язкове державне пенсійне страхування)

За періодичністю стягнення

– разові

– систематичні (регулярні).

47. Об’єкт та суб’єкт оподаткування.

Суб’єкти оподаткування:

– за статусом – юридичні та фіз особи;

– за стосунком до держави – національні та іноземні платники (резиденти
та нерезеденти).

Об’єктами оподаткування –

– доходи (прибутки),

– додана вартість продукції (робіт, послуг),

– вартість продукції (робіт, послуг),

– спеціальне використання природних ресурсів,

– майно юридичних і фізичних осіб

….та інші об’єкти, визначені законодавчими актами Ук

48. Права та обов’язки платника податку.

Обов’язки:

– вести бухг облік;

– подавати декларації, бухг звітність та інші документи пов’язані з
обчисленням і сплатою податків;

– вчасно сплачувати податки;

– допускати посадових осіб держ податкових органів до обстеження
приміщень, що використовуються для одержання доходів чи пов’язані з
утриманням об’єктів оподаткування, а також для перевірок з питань
обчислення і сплати податків.

Права:

– подавати документи, для одержання пільг з оподатк-ня;

– одержувати та ознайомлюватися з актами перевірок

– оскаржувати рішення держ податкових органів та дії посадових осіб.

49. Відповідальністьза порушення податкового зако-нодавства.

Відповідальність за правильність обчислення, своєчасність сплати
податків і додержання законів про оподаткування несуть платники податків
відповідно до законів України.

Суми податків, не внесені у визначений термін, а також суми штрафів та
інших фінансових санкцій стягуються за весь час ухилення від сплати
податків з юр осіб незалежно від форм власності та результатів
фінансово-господарської діяльності у беззаперечному порядку, а фізичних
осіб – у судовому порядку або через нотаріальні контори за виконавчими
листами.

Види порушень податкового законодавства:

– неподача документів пов’язаних зобліком та оплатою платежів
(декларації) – адмін відповідальність

– заниження сум податків

– приховання об’єктів оподаткування

– заниження об’єктів опопдаткування

– не перечислення в бюджет сум податків на прибутки фіз осіб

– приховання втрати підстав на пільги з оподаткування

– незаконне надання підприємцям податкових пільг посадовими особами
органів держ влади – адм відповід-сть

Види відповідальності:

– штрафні санкції

– сплата пені (розрахована на суму неплатежа)

– адміністративна чи кримінальна відповідальність

50. Банківська система України.

Банк – це установи, ф-єю яких є кредитування суб’єктів госп діяльності
та громадян за рахунок залучення коштів підприємств, установ,
організацій, населення та інших кредитних ресурсів, касового й
розрахункового обслуговування нар гос-ва, виконання валютних та інших
банківських операцій

Регулюється зак Ук „Про банки і банківську дічльність”

До банківської с-ми належать: Нацбанк та комерційні банки, (у тому числі
Зовнішньоекономічний банк Ук, Ощадний банк Ук…)

Нацбанк є центральним банком держави, її емісійним центром. Він
проводить єдину державну грошову політику, визначає курс грошової
одиниці відносно інших валют…

Комерційні банки здійснюють кредитно-розрахункове, касове та інше
банківське обслуговування підприємств, установ, організацій і громадян
через виконання операцій і надання послуг

51. Правове положення Рахункової палати України.

Рахункова палата здійснює контроль за викорис-танням коштів Держ
бюджету Ук.

Сфера її повноваень поширюється на уряд, фінансовоекономічні органи
виконавчої влади, Національний банк України…

Діє на засадах законності, плановості, об’єктивності та гласності. В
межах своєї компетенції вона самостійно ви-рішує питання, пов’язані зі
здійсненням контролю, про-веденням перевірок та ревізій, діє незалежно
від будь-яких інших органів держави, політичних партій і гром об’єднань.

53. Кредитний договір.

Кредитний договір – угода сторін, на підставі якої кредитодавець
зобов’язується надати кредит позичальнику у розмірі та на умовах
зазначених у договорі, а позичальник зобов’язується повернути його у
строк з відповідною платою за користування

Кредити бувають:

– банківський (коротко-, середньо- та довгостроковий)

– споживчій (різновид купівлі-продажу)

– державний

Принципи кредитування:

– зворотність

– відплатність

– строковість

– цільове призначення

– матеріальна безпечність

54. Правове положення комерційних банків.

Банк – це установи, ф-єю яких є кредитування суб’єктів госп діяльності
та громадян за рахунок залучення коштів підприємств, установ,
організацій, населення та інших кредитних ресурсів, касове й
розрахункове обслуговування нар гос-ва, виконання валютних та інших
банківських операцій

Джерелами законодавчого регулювання банків є Конст Ук та ЗУ “Про банки
і банківську діяльність” від 20 березня 1991 року.

Банки є юр особами, економічно самостійними і повністю незалежними від
виконачих і розпорядчих органів держ влади в рішеннях, пов’язаних з
їхньою оперативною діяльністю, а також щодо вимог і вказівок, які не
відповідають чинному законодавству.

Комерційні банки різних видів і форм власності створюються на
акціонерних або пайових засадах.Суб’єкти підпр діяльності без реєстрації
їх у НБУ не мають права використовувати у своїх назвах термін “банк” і
похідні від нього словосполучення.

Засновниками, акціонерами (учасниками) комерційних банків можуть бути
юр та фіз особи, за винятком нардепів. Частка будь-якого з засновників,
акціонерів не повинна перевищувати 35% статутного фонду банку.

Ком банк діє відповідно статуту

. Комерційні банки можуть відкривати на території Ук та за її межами
філіали та представництва за погодженням із НБУ

55. Правовий статус Націоанального банку України.

Джерелами законодавчого регулювання банків є Конст Ук та ЗУ “Про банки і
банківську діяльність” від 20 03 1991 р.

НБУ є центральним банком держави, її емісійним центром. Він проводить
єдину державну грошову політику, визначає курс нац грошової одиниці
відносно інших валют…

Тільки він має право на випуск грошей в обіг, а також випуск нац.
грошових знаків.

Основною ф-єю НБУ є забезпечення стабільності грошової одиниці Ук.

НБУ створює Держ. скарбницю республіки, зберігає резервні фонди
грошових знаків, дорогоцінні метали та золотовалютні запаси.

НБУ репрезентує інтереси України у зовнішніх фін відносинах

Керівним органом НБУ є Правління, що скл. з голови Правління, його
заступників і членів Правління.

56. Поняття та система цивільного права України.

Цивільне право – с-ма пр норм, які, на засадах правової рівності,
регулюють відносини власності, тов-грошові відносини і деякі немайнові
віднос між громадянами, юр особами з метою задоволення матеріальних і
духовних потреб суб’єктів сусп

Система Ц.п. – інститути, які поділені на загальну та особливу частину

Загальна частина – (правові норми та інститути, що стосуються всіх
цивільно-правових відносин) норми про суб’єкти та об’єкти цив права,
угоди, представництво та довіреність, позовна давність

особлива частина – (норми права, які регулюють окремі групи спец
цивільно-правових відносин)право власності, зобов’язувальне право,
авторське право, право на відкриття і винаходи, спадкове право,
правоздатність іноземних громадян…

58. Поняття, структура та види цивільних правовід-носин.

Цивільно-правові відносини – врегульовані нор-мами цивільного права
майнові та особисті немайнові відносини, учасники яких виступають
юридично рівними носіями прав та обов’язків.

Цивільно-правові відносини скл. з трьох основних елементів: суб’єктів,
об’єктів і змісту.

Суб’єктами цивільно-правових відносин можуть бути фізичні та юридичні
особи.

Об’єктами цивільно-правових відносин можуть бути: речі, дії, продукти
творчої діяльності, особисті немайнові блага.

Змістом цивільно-правових відносин є цивільні права та обов’яз-ки
суб’єктів таких відносин.

Поділяються на такі види:

за змістом:

• майнові – спрямовані на задоволення майнових інтересів фіз і юр осіб,

• немайнові – щодо задоволення особистих немайнових інтересів учасників
цих відносин;

за зв’язком учасників відносин:

• абсолютні – коли уповноваженому суб’єктові протистоїть як зобов’язаний
суб’єкт невизначене коло осіб,

• відносні – коли уповноваженому суб’єктові протистоїть конкретно
виз-начена особа, яка повинна виконати для уповноваженого суб’єкта певні
дії;

залежно від об’єкта правових відносин:

• речові, об’єктом яких є речі,

• зобов’язальні, об’єктом яких є виконання відповідних зобов’язань;

залежно від структури:

• прості, за яких одній стороні належить тільки право, а іншій – тільки
обов’язок,

• складні, за яких дві сторони мають як права, так і обов’язки;

за характером нормативного спрямування:

• регулятивні,

• охоронні

59. Цивільна правоздатність та дієздатність громадян України.

Цивільна правоздатність – здатність особи мати цивільні права і нести
цивільні обов’язки. Правоздатність у громадянина України виникає від дня
народження і припиняється з його смертю.

Цивільна дієздатність – це здатність громадянина своїми діями набувати
цивільних прав і створювати собі цивільні обов’язки, тобто його
здатність розпоряджатися власними правами і нести відповідальність за
свої дії.

Цивільна дієздатність поділяється на такі види:

• повна дієздатність – з досягненням повноліття – 18 р;

• часткова дієздатність – у віці від 15 до 18 років;

• мінімальна дієздатність – до 15 р;

• обмежена дієздатність може бути визначена судом громадянам, які
зловживають спиртними напоями або наркотичними засобами;

• громадянин, який через душевну хворобу чи недоумство не здатний
розуміти значення своїх дій чи керувати ними, може бути виз-наний судом
недієздатним.

Oe

O

h

O

dAgdy`¦

O

U

e

i

’n’TH’2•I–x?b?AE? ?/////////////////eeee//////

ihiIio?Dn////////////////eeeeee/////

?&?

?&?

D

p

e

B

D

V

?

E

2

n

p

e

?

!e

h

h

h

h{

h{

h{

h4

’60. Поняття юридичної особи та її правосуб`єктність

Юр особи – організації, які мають відокремлене майно, можуть набувати
майнових та осо-бистих немайнових прав і нести обов’язки, бути позивачем
і відповідачем у судових органах.

Ознаки:

організаційна єдність;

-наявність відокремленого майна;

-можливість виступати у цивільному обороті від власного імені;

-здатність самостійно нести майнову відповідальність.

Юридична особа повинна мати: свій статут, правоздатність, назву, органи
та місцезнаходження (філіали, представництва).

Правосуб`єктність – цивільною правоздатність та дієздатність, які
виникають з моменту держ реєстрації юр осіб. з моменту затвердження
статуту або положення, з моменту реєстрації статуту, якщо він підлягає
реєстрації.

Цивільна правоздатність юр особи визначається характером і змістом
діяльності юридичної особи, що передбачена статутом організації.

Цивільна дієздатність здійснюється відповідними органами особи, які
можуть бути як єдиноначальними, так і колегіальними.

Правосуб`єктність юридичної особи припиняється: з моменту її ліквідації;
з моменту реорганізації.

61. Захист цивільних прав

Цивправові відносини виникають, змінюються чи припиняються на основі юр
фактів (обставин, які мають юр значення і породжують певні правові
наслідки)

Виникають внаслідок: угод, адм актів, винаходів, заподіяння шкоди іншій
особі……..

Право на захист являє собою суб’єктивне цивільне право певної особи,
тобто вид і міру її можливої (дозволеної) поведінки із захисту своїх
прав. Джерела: Конституція Ук (ст 55), Цивільний кодекс Ук

Способи захисту цивільних прав особи:

– визнання права;

– відновлення становища, яке існувало до моменту порушення права, та
припинення дій, що порушували права;

– присудження до виконання обов’язку в натурі;

– припинення або зміну правовідношення;

– компенсація моральної шкоди;

– стягнення з правопорушника збитків, а у випадках, перед-бачених
законом чи договором, – неустойки(штрафу, пені);

Крім спеціальних засобів захисту прав особи, цивільне право допускає
виняткові засоби, до яких належать необхідна оборона і крайня
необхідність.

Необхідна охорона є вчиненням певних дій з метою захисту інтересів чи
прав особи, яка захищається, або іншої особи, інтересів суспільства або
держави від сусп-небезпечного посягання способом завдання шкоди тому,
хто посягає, якщо такі дії зумовлені пот-ребою негайного відвернення та
припинення посягання.

Крайня необхідність – збіг обставин, що змушує особу вчинити одне
правопорушення з метою запобігання більшому правопорушенню.

62. Представництво та довіреність: форми та види

Представництво – відносини, за яких угоду укладено представником від
імені іншої особи, яку він репрезентує, створює для останньої відповідні
права та обовязки. Воно виникає з огляду на відсутність юр здатності або
фізичної можливості в особи, яку репезентують, вчиняти юр дії. Буває:

Обовязкове представництво встановлюється законом.

Добровільне представництво залежить від бажання конкретної особи, яку
репрезентують, і визначає повноваження представника видачею довіреності
чи у формі договору. Представник повинен діяти тільки в межах наданих
йому повноважень.

Довіреність – письмовий документ, який одна особа передає іншій для
представництва перед третіми особами.

Буває разовою, спеціальною чи генеральною. Укладається тільки у
письмовій формі. За строком не може перевищувати 3 років.

63. Поняття, види та форми угод у цивільному праві

Угоди –правомірні дії громадян і організацій, спрямовані на досягнення
певного юридичного результату: встановлення, зміну або припинення
циві-льних прав та обов’язків. Класифікація:

залежно від к-сті суб’єктів, які їх укладають

односторонні, двосторонні, багатосторонні;

залежно від способу укладання угоди

– консенсуальні (вважаються укла-деними з моменту досягнення згоди
сторін за всіма істотними умовами)

– реальні(поряд із домовленістю сторін необхідно передати майно,
вчинити інші дії)

залежно від інтересів і мети

платні і безоплатними, казуальні і абстрактні;

угоди можуть бути плановими і неплановими

угоди можуть бути законними і незаконними або дійсними і недійсними.

Можуть укладатись в усній або письмовій формі – простій чи
нотаріальній(іноді в конклюдентній формі, коли суб’єкт мовчить, і це
визнається виявом його волі укласти угоду)

Цив кодексом Ук передбачені такі види конкретних договорів:

договір купівлі-продажу, договір оренди, договори міни, дарування,
поставки, майнового найму, найму жилого приміщення, підряду,
перевезення, позики, доручення, комісії, схову, довічного утримання,
сумісної діяльності, контрактації сільськогосподарської продукції та ін.

64. Умови дійсності угод та підстави визнання їх недійсними

Умови укладення і оформлення угод:

• всі особи, які укладають угоду, повинні бути правоздатними і дієзд,
що дає їм право на здійснення угод

• угоди повинні відповідати за своїм змістом закону і не протирічити
йому;

угода повинна бути укладений в тій формі, як це вимагає закон, всі
письмові угоди повинні бути підписані;

• повинні укладатися при вільному волевиявленні сторін договору.

Дотримання цих чотирьох умов є достатнім для визначення угод законними і
дійсними і навпаки – недотримання їх веде до недійсності(незаконності)
угод.

65. Види, порядок укладання та припинення договорів

Договір – угода двох або декількох сторін, спрямована на встановлення,
зміну чи припинення цив правовідносин.

За кількістю сторін договори бувають: односторонні, двосторонні
багатосторонні.

Розрізняють договори

реальні (набувають юридичного зна-чення лише з моменту фактичного
здійснення певних дій)

консенсуальні (набувають юр значення з моменту досягнення угоди з
основних умов договору)

За формою договори є усні або письмові (прості й нотаріально
засвідчені).

У процесі укладення договору розрізняють дві стадії: пропозицію укласти
договір(оферту) і прийняття про-позиції(акцепт). Часто сторони самі
визначають момент набрання договором юридичної сили. В інших випадках
момент укладення договору визначає закон.

66. Поняття зобов’язань, принципи виконання зобов’язань

Зобов’язання – таке правовідношення, згіно з яким сторона-боржник
повинна вчинити на користь сторони-кредитора певну дію або утриматися
від деякої дії, а кредитор маєправо вимагати від боржника виконання його
обов’язку

Виконання зобов’язань можливе в таких формах:

– у повному обсязі,

– частинами,

– покладання виконання зобов’язань на третю особу.

Зобов’язання повинні вик якісно і в установлений строк Одностороння
відмова від виконання зобов’язання та

одностороння зміна умов договору не допускається , крім

випадків, передбачених законом.

Кредитор має права не приймати виконання зобов’язання

частинами, якщо інше не передбачене законом, актом

планування, договором або не випливає з сутності

зобов’язання.

Виконання зобов’язання може бути покладено вцілому

або в частині на третю особу в разі, коли це передбачено

встановленими правилами, а так само якщо третя особа

пов’язана з однією із сторін адміністративною підлеглистю

або відповідним договором.

На випадок альтернативного зобов’язання боржник має

право вибору щодо виконання однієї з кількох дій

Коли в зобов’язання беруть участь кілька кредиторів або

кілька боржників, то кожний з кредиторів має право

вимагати виконання, а кожний з боржників повинен

виконати зобов’язання в рівній частці з іншими, якщо

інше не випливає з закону чи договору.

67. Підстави припинення зобов’язань за цивільним законодавством

Зобовязвння припиняються за умов:

Виконання

Зарахування зустрічної однорідної вимоги. Для зарахування досить заяви
однієї сторони.

Зобовязання припиняється, якщо боржник і кредитор – одна особа. Якщо
згодом цей збіг припиняється, зобовязання виникає знову.

За угодою сторін, зокрема за угодою про заміну одного зобовязання іншим
між тими самими особами.

Підлягає припиненню або зміні сторонами в установленому порядку, якщо
підстави, на яких зобовязання основане, змінені для обох сторін.

Зобовязання припиняється за неможливістю виконання

Зобовязання припиняється зі смертю боржника

Зобовязання припиняється зі смертю кредитора, якщо виконання
провадиться особисто для кредитора.

Зобовязання припиняється з ліквідацією юр особи (боржника або
кредитора). Може бути покладено на іншу юридичну особу.

68. Способи забезпечення виконання зобов’язань

Виконання зобов’язань може забезпечуватися такими способами:

– згідно з законом чи договором: неустойкою (штрафом, пенею),
заставою і поручництвом;

– за зобов’язаннями між громадянами або з їхньою участю-завдатком;

– за зобов’язаннями між державними організаціями за гарантією.

Неустойкою(штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором
грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові в разі
невиконання або неналежного виконання зобов’язання, зокрема в разі
прострочення виконання.

На випадок застави кредитор має право в разі невиконання боржником
забезпеченого заставою зобов’язання одержати задоволення з вартості
заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

За договором поруки поручник зобов’язується перед кредитором іншої
особи відповідати за виконання нею свого зобов’язання в повному обсязі
або в частині.

Завдатком визнається грошова сума, що видається однією з договірних
сторін в рахунок належних з неї за договором платежів іншій стороні на
підтвердження укладення договору і забезпечення його виконання.

Коли зобов’язання виникають щодо погашення заборгованості між
організаціями, способом забезпечення виконання зобов’язання може
виступати гарантія, що видається іншими організаціями стосовно його
ви-конання.

69. Поняття, підстави та види цив-правової відповід-сті

Цивільно-правова відповідальність – установлена законом негативна
реакція держави на цивільне правопорушення, що виявляється в позбавленні
особи певних цивільних прав чи накладення на неї обов’язків майнового
характеру.

Підставами для цивільно-правової відповідальності є:

• наявність майнової шкоди (будь-яке зменшення наявного

майна або неодержання доходів);

• протиправність поведінки;

• вина заподіювача шкоди;

• причинний зв’язок між збитком і протиправною поведінкою.

Види цивільно-правової відповідальності:

– договірна та позадоговірна;

– часткова і солідарна;

– основна і субсидіарна(додаткова);

– повна та обмежена.

За деякі дії цивільно-правова відповідальність може накладатися без
вини, якщо вона обумовлена законом чи угодою: за невиконання грошового
зобов’язання; зберігача за втрату, недостачу чи пошкодження майна; за
шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки.

70. Поняття та види строків у цивільному праві. Строки позовної давності

Прав. строк – період або момент у часі, з настанням або закінченням
якого пов’язують певну дію або подію, яка має юридичне значення.

Позивна давність – строк для захисту порушеного права за позивом особи.

Види строків:

загальні (для держави – 1р., для громадян – 3р.)

скорочені строки:

стягнення неустойки

недоліки проданих речей

по спорах, що випливають з поставки продукції неналежної якості

проявні недоліки в роботі по договорах побутового замовлення

Початок строку з того дня, коли особа дізналась, або повинна була
дізнатися про порушення права.

Випадки припинення строку позивної давності:

якщо пред’явлення позиву перешкоджала неприборкана сила (стихія).

в силу відстрочки виконання зобов’язання, що встановл. законодавством
України.

якщо позивач або відповідач перебуває у складі збройних сил, переведених
на воєнний стан.

Випадки переривання строку давності:

пред’явлення позиву

якщо одна сторона – громадянин (фізична особа) і він вчинив дію, що
свідчить про визнання боргу.

Наслідки закінчення строку давності: суд може відмовити у розгляді
позиву.

71. Поняття, форми, суб’єкти та захист права власності в Україні

Власність – це конкретні історично-обумовлені сусп. відносини конкретних
індивідів або їх колективів з приводу привласнення засобів і продуктів
праці, шляхом усунення від них всіх осіб.

Право властності – сукупність правових норм, які закріплюють володіння,
користування і розпорядження майном, а також захищають права власності
від протиправних дій.

Форми власності:

власність народу України (надра землі, повітряний простір, водні та
інші природні ресурси)

приватна власність (майнові та особисті немайнові блага конкретної
фіз особи)

колективна власність (майно, що належить певному колективу і необхідне
для його функціонування)

державна власність (майно, необхідне для виконання державою своїх
функцій, є загальнодержавна та власність адм-територіальних одиниць
(комунальна).

Суб’єкти права власності: народ України; фіз особи (громадяни України,
іноземні громадяни та особи без громадянства); юр особи; Україна як
суверенна й незалежна, демократична, соціальна, правова держава; інші
держави, фіз та юр особи цих держав, міжнародні організації.

Найважливішим цивільно-правовим засобом захисту права власності є:

Віндикація, віндикаіцйний позов – це позов власника про витребування
майна з чужого незаконного володіння. Негаторний позов – це такий позов,
який направлений на усу-нення перешкоди законному власнику в
користуванні або розпорядженні майном.

Відшкодування заподіяної шкоди – збитки відшкодовуються в повному обсязі
від-повідно до реальної вартості майна на момент припинення права
власності, включаючи і неодержані доходи.

72. Спадкування власності за законом в Україні

Спадкування – це перехід майна (спадщини) померлого

громадянина до його спадкоємців.

Спадкоємництво здійснюється за законом і заповітом.

Спадкоємство за законом коли:

зaпoвiтy нeмae;

зaпoвiт визнaнo нeдiйcним;

cпaдкoeмцi, пpизнaчeнi в зaпoвiтi, пoмepли дo вiдкpиття cпaдщини aбo
вiдмoвилиcя пpийняти її.

Вважається, що спадкоємець прийняв спадщину якщо він вступив у
володіння спадковим майном чи подав держ нотаріальній конторі заяву про
прийняття спадщини в

шестимісячний строк.

Cnaдкoємцямu мoжyть бyти гpoм-ни, юp ocoби тa дepж

Не мають права бути спадкоємцями

– особи, які навмисно позбавили життя спадкодавця чи кого-небудь із
спадкоємців чи зробили замах на їх життя.

– батьки які були позбавлені батьківських прав (а спадкодавець –
дитина)

– батьки і діти, які злісно ухилялися від покладених на них обов’язків
по утриманню спадкодавця, якщо ці обставини підтвердженні в судовому
порядку.

При спадкуванні за законом,

спадкоємцями першої черги є

– в рівних частках діти(у тому числі усиновлені),

– дружина і батьки(усиновителі) померлого.

– дитина померлого, яка народилася після його смерті.

– онуки і правнуки спадкодавця, якщо на час відкриття спадщини немає в
живих того з батьків, хто був би спадкоємцем.

друга черга: брати і сестри померлого, а також дід та бабка померлого

третя черга: непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого
не менше одного року до його смерті.

Предмети звичайної домашньої обстановки і вжитку переходять до
спадкоємців за законом, які проживали спільно з спадкодавцем, незалежно
від їх черги і спадкової частки, якщо вони проживали з спадкодавцем до
його смерті не менше одного року.

73. Спадкування власності за заповітом в Україні

Заповіт – це розпорядження спадкування стосовно свого майна на випадок
смерті, яке оформлене в пис формі, підписане і нотаріально завірене

Неповнолітні особи і особи, які визнані судом недієздатними, не можуть
вчиняти заповіт.

Види заповітів, які прирівнюються до нотаріально засвідчених:

заповіти громадян, які перебувають на стаціонарному лікуванні,

в будинках престарілих і інвалідів;

заповіти громадян, які перебувають у плаванні чи різних експедиціях

заповіти військовослужбовців у пунктах, де немає нотаріальних контор;

заповіти осіб, які перебувають в місцях позбавлення волі. Незалежно від
змісту заповіту, неповнолітні або непра-цездатні діти спадкоємця(в тому
числі усиновлені), а також непрацездатні дружина, батьки(усиновителі) і
утриманці померлого успадковують не менше двох третин частки, яка б
належала кожному з них при спадкоємстві за законом (обов’язкова частка).

Якщо спадкодавець був боржником, то кредитору для предявлення претензій
надається 6-ти місячний строк.

74. Поняття та види цінних паперів

Цінні папери – грошові документи, що засвідчують право володіння або
відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх
випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у
вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових
та їнших прав, що випливають з цих документів, іншим особам.

Закон України „Про цінні папери та фондову біржу”

Можуть бути іменними або на пред’явника.

Іменні цінні папери (якщо в них не вказано, що вони не підлягають
передачі) передаються шляхом повного індосаменту(передавальним записом,
який засвідчує перехід прав за цінним папером до іншої особи).

Цінні папери на пред’явника обертаються вільно.

Види цінних паперів:

акції; облігації підприємств; ощадні сертифікати; інвестиційні
сертифікати; векселі; приватизаційні папери.

75. Поняття та зміст договору купівлі-продажу

Договір купівлі-продажу – це угода, за якою продавець зобов’язується
передати у власність покупцеві, а покупець зобов’язується прийняти майно
і сплатити за нього певну грошову суму.

Сторонами в договору купівлі-продажу виступають продавець і покупець.
Істотними умовами цього договору є умови про предмет і ціну. Договір є
двостороннім, оплатним та консесуальним

Предметом договору купівлі-продажу можуть бути окремі речі або їх
сукупність, а також певні зобов’язальні права, пов’язані з можливістю
отримання майнові вигод.

Предметом цього договору не можуть бути боргові зобов’язання, авторські
права.

Змістом договору куп-продажу є права та обовязки сторін (набуте право
власності) і характерипзується умовами договору – предмат, ціна,
строк…

77. Договір оренди, порядок його укладання, зміни і припинення

За договором оренди (майнового найму) наймодавець зо-бов’язується надати
наймачеві майно у тимчасове кори-стування за плату.

Договір майнового найму між громадянами на строк більше одного року,
найму майна державних та інших громадських організацій повинен бути
укладений у письмовій формі. Строк договору майнового найму визначається
за погодженням сторін. Коли договір майнового найму укладено без
зазначення строку, він вважається укладеним на невизначений строк, і
кожна із сторін вправі відмовитися від договору в будьякий час,
попередивши про це другу сторону в письмовій формі за три місяці.

При припиненні договору найму наймач зобов’язаний повернути майно у тому
стані, в якому він його одержав, з урахуванням нормального зносу, або у
стані, обумовленому договором.

Наймодавець має право достроково розірвати договір найму в судових
органах, якщо наймач:

користується майном не відповідно до договору або призначення майна;

навмисно або з неостережності погіршує стан майна;

не вніс плати протягом трьох місяців з дня закінчення строку платежу;

Наймач може достроково розірвати договір найму: якщо наймодавець не
робить капітального ремонту, який зобов’язаний робити;

якщо майно, в силу обставин, за які наймач не відповідає, виявиться в
непридатному для користування стані.

78. Договір дарування

Договір дарування – договір, за яким одна з сторін передає безоплатно
іншій стороні майно у власність (у повне господарське відання чи
оперативне управління).

Договір вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому.
Вимагає нотаріального оформлення

Вириізняється безвідплатністю. Обдарована сторона не має права
пред’являти якісь вимоги дарувальнику, щодо якості переданого майна,
якщо тільки воно не завдає шкоди здоров’ю обдарованого.

Цей договір є двостороннім і для його укладення необхідна згода обох
сторін.

Договір міни

Договір міни – договір за яким кожна зі сторін зобов’язується передати
іншій стороні певне майно та прийняти від неї інше майно.

Характерними ознаками договору є те, що він двосторонній, зобов’язуючий,
консесуальний, оплатний. Особливість міни полягає в тому, що в цьому
логоворі не використовується грошова форма плати.

79. Договір підряду

Договір підряду – цивільно-правовий договір, за яким підрядчик
зобов’язується виконати на свій ризик певну роботу за завданням
замовника з його або своїх матеріалів,

а замовник зобов’язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Сторонами такого договору можуть бути як громадяни так і юр особи.

80. Поняття, предмет трудового права в Україні

Трудове право – с-ма правових норм, яка регулює трудові відносини між
працівником та роботодавцем

Предметом є сус відносини, що виникають у процесі застосування людиною
своїх здібностей у виконанні певної роботи, а також відносини, що тісно
пов’язані з трудовими.

81. Джерела трудового права України.

Основне джерело трудового права – нормативно-правові акти. До них
відносять Конституцію України, ЗУ:

“Про зайнятість населення”,

“Про колективні договори і угоди”,

“Про охорону праці”,

“Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших
громадян похилого віку в Україні”,

Ко-декс законів про працю, “Про відпустки”,

“Про встановлення величини вартості межі малозабезпеченості та розміру
мінімальної заробітної плати”,

“Про порядок вирішення колективних трудових спорів(конфліктів)”

інші, постанови ВРУ, Укази й розпорядження През-та Ук, Постанови й
розпорядження КМУ, інструкції, правила, положення, накази міністерств,
державних комітетів, відомств, міжгалузеві, міжнародні й тарифні угоди.

Особливим джерелом трудового права є міжнародні договори, ратифіковані
ВРУ.

Ратифіковано близько 50 конвенцій спеціалізованого органу ООН з питань
праці – Міжнародної організації праці. У трудових колективах також
здійснюється нормотворча робота – прийняття локальних норм, до яких
можна віднести Правила внутрішнього трудового розпорядку, Положення про
преміювання, колективні договори, накази тощо.

82. Поняття та порядок укладення колективного договору

Колективний договір – локальний нормативний акт, що регулює виробничі,
трудові й соц-економічні відносини на підприємстві, в установах,
організаціях.

Порядок укладання колективних договорів(угод) визначається ЗУ “Про
колективні договори і угоди” Сторонами генеральної (колективної) угоди
виступають: професійні спілки, які об’єдналися для ведення колект
переговорів та укладення генеральної угоди;

власники чи уповноважені ними органи, які об’єдналися для ведення
колективних переговорів та укладення генеральної угоди, на чиїх
підприємствах зайнято більшість найманих працівників держави.

Сторонами угоди на галузевому рівні є власники, об’єднання власників чи
уповноважені ними органи і профспілки, об’єднання профспілок або інших
представницьких організацій трудящих, які мають відповідні повноваження,
достатні для ведення переговорів, укладення угоди та реалізації її норм
на більшості підприємств, що входять у сферу їхніх дій. Угода на
регіональному рівні укладається між місцевими органами державної влади
або регіональними об’єднаннями підприємців, якщо вони мають відповідні
повноваження, і об’єднаннями профспілок чи іншими органами, якщо їх
уповноважили трудові колективи.

83. Поняття та порядок укладення трудового договору

Тpyдoвuй дoгoвip – yгoда мiж пpaцiвникoм i влacникoм ycтaнoви, зa якoю
пpaцiвник зoбoв’язyeтьcя викoнyвaти poбoтy, визнaчeнy цieю yгoдoю, a
влacник ycтaнoви зoбoв’язyєтьcя виплaчyвaти пpaцiвникoвi зapoбiтнy
плaтню i зaбeзпeчyвaти yмoви пpaцi, нeoбxiднi для викoнaння poбoти.

Уклaдaючи тpyдoвий дoгoвip, cтopoни визнaчaють cвoї пpaвa тa
oбoв’язки. Пpaвa тa oбoв’язкu cтopiн пoдiляютьcя нa:

а) бeзпocepeднi, щo визнaчaютьcя cтopoнaми;

б) пoxiднi (нeoбxiднi тa дoдaткoвi yмoви).

Як пpaвилo договір укладається в письмовій формі, і

мoжe бyти: 1) бeзcтpoкoвим. 2) нa визнaчeний cтpoк.

3) нa чac викoнaння пeвнoї poбoти.

Tpyдoвi пpaвoвiднocини виникaють iз мoмeнтy пpийняття пpaцiвникa нa
poбoтy.

Уклaдeння тpyдoвoгo дoгoвopy oфopмляєтьcя нaкaзoм чи poзпopяджeнням
влacникa пpo зapax. пpaцiвникa нa poбoтy.

Cтpoк випpoбyвaння для poбiтникiв нe мoжe пepeвищyвaти oднoгo мicяця

84. Випробування при прийнятті на роботу

Однією з додаткових умов трудового договору є визна-чення строку
випробування під час прийняття на роботу. Строк випробування не може
перевищувати трьох місяців, а в окремих випадках – шести місяців
(державні службовці, керівники). Для робітників – один місяць.

Окремим категоріям працівників строк випробування не встановлюється:

– які не досягли 18 річного віку;

– молоді спеціалісти, що закінчили вищі навчальні заклади і в
установленому порядку направлені на роботу;

– осіб, переведених з іншого місця роботи та інших категорій
парцівників.

85. Порядок припинення трудового договору з ініціативи працівника

Обoв’язкoвe пиcьмoвe пoпepeджeння влacникa пpo звiльнeння зa двa
тижнi. У paзi, кoли зaявa пpaцiвникa зyмoвлeнa нeмoжливicтю пpoдoвжyвaти
poбoтy влacник пoвинeн poзipвaти тpyдoвий дoгoвip y cтpoк,
зaпpoпoнoвaний пpaцiвникoм.

Пpaцiвник мae пpaвo негайно poзipвaти тpyдoвий дoгoвip, якщo влacник
нe викoнye зaкoнoдaвcтвa пpo oxopoнy пpaцi.

Влacник y цьoмy випaдкy пoвинeн здiйcнити з ним poзpaxyнoк i видaти йoмy
тpyдoвy книжкy.

Cтpoкoвий тpyдoвий дoгoвip з iнiцiaтиви пpaцiвникa мoжe бyти
poзipвaнo дocтpoкoвo лише в paзi xвopoби пpaцiвникa aбo йoгo
iнвaлiднocтi, якi пepeшкoджaють викoнaнню poбoти зa дoгoвopoм i
пopyшeння влacникoм зaкoнoдaвcтвa пpo пpaцю.

Обмеження щодо припинення трудового договору в певний період за
власним бажанням мають:

• молоді спеціалісти протягом терміну, визначеного в направленні на
роботу або за договором,

• особи, засуджені до виправних робіт без позбавлення волі.

Розірвання молодим спеціалістом угоди до закінчення трьох років після
її укладення можливе з поважних причин:

– установлення інвалідності 1 або 2 групи йому, дружині чи чоловіку,
одному з батьків;

– вагітність (спаціаліста) чи наявність дитини до 3 років;

– якщо спеціаліст – одинока мати чи батько, які мають дитину до 14
років або дитину-інваліда;

– проходження чоловіком(дружиною) військової служби;

– вступ до вищих навч закладів 3-4 рівнів акредитації.

86. Порядок припинення трудового договору з ініціативи власника або
уповноваженого ним органу

Трудовий договір може бути розірваний власником або уповноваженим ним
органом лише на загальних або спеціальних підставах.

Загальні:

– зміни в організації в-ва чи праці;

– виявлення невідповідності працівника займаній посаді;

– систематичного невиконання працівником без поважних причин обов’язків;

– прогулу без поважних причин;

– нез’явлення на роботу протягом більш як 4 місяців поспіль – внаслідок
тимчасової непрацездатності;

– поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу;

– появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або
токсичного оп’яніння;

– вчинення за місцем роботи розкрадання.

Спеціальні підстави:

– одноразове грубе порушення трудових обов’язків керів-ником
підприємства, заступника, главного бухгалтера;

– скоєння винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові
або товарні цінності;

– вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального
проступку;

– якщо працівника визнано таким, що не витримував випробування;

– коли працівника зараховано з порушенням спеціальних правил прийняття
на роботу.

Для звільнення працівника з ініціативи власника в більшості
випадків необідна згода профспілкового комітету чи органу,
уповноваженого репрезентувати інтереси трудового колективу.

Винятком з цього правила є звільнення:

– у зв’язку ліквідацією підприємства, установи, організації;

– працівника через незадовільний результат випробування;

– із суміщуваної роботи у зв’язку з прийняттям на роботу іншого
працівника, який не є сумісником;

– у зв’язку з поновленням на роботі працівника, який раніше виконував цю
роботу;

– працівника який не є членом професійної спілки;

– з підприємства, установи, організації де немає профспілкової
організації;

– працівника, який вчинив за місцем роботи розкрадання.

87. Поняття робочого часу та його види за трудовим законодавством

Робочий час – час виконання трудових обов’язків.

Види робочого часу:

нормальна і скорочена тривалість робочого часу;

неповний робочий час; ненормований робочий день.

Тривалість робочого часу за нормального робочого тижня не може
перевищувати 40 год, в незалежності від кількості робочіх днів

Cкорочені обсяги робочого часу:

-працівники віком 16 – 18 років – 36 годин на тиждень;

-од 15 до 16(учні 14 – 15 років, які працюють на

канікулах) – 24 години на тиждень;

-працівників, зайнятих на роботах зі шкідливими

умовами праці – не більше 36 годин на тиждень;

-учителям у середньому встановлено шести годинний

робочий день;

-лікарям – 5,5 годинний;

Оплата праці за неповного робочого часу здійснюється пропорційно до
відпрацьованого часу або залежно від виробітку, а за скороченого – в
повному розмірі ставки.

За неповного робочого часу можливе зменшення тривалості як робочого дня
так і днів робочого тижня. Законодавством передбачено можливість роботи
понад установлену нормальну тривалість робочого часу.

88. Поняття та види часу відпочинку за трудовим законодавством.

Час відпочинку – час, вільний від виконання трудових обов’язків,
використовуваний працівником на власний розсуд.

Час відпочинку має декілька видів – перерви в робочому дні для
відпочинку і харчування, , святкові й неробочі дні, щорічні й додаткові
відпустки.

Перерви на протязі 30 хвилин до 2 год через 4 години після початку
роботи. Плюс додаткові перерви надавані через короткий відтинок часу

Щоденний відпочинок після роботи;

Щотижневі дні відпочинку;

Святкові дні: 1 січня – Новий рік; 7 січня – різдво христове; 8 березня
– Міжнародний жіночий день; 1 і 2 травня – День міжнародної солідарності
трудящих; 9 травня – День Перемоги; 28 червня – День Конституції
України; 24 серпня – День незалежності України;

Дні релігійних свят: 7 січня – Різдво Христове; один день(неділя) –
Пасха(Великдень); один день(неділя) – Трійця.

Відпустка має декілька видів: щорічна (мінімальна 24 дні); додаткова;
творча; соціальна; відпустка без збереження заробітної платні.

89. Порядок надання та види щорічних відпусток

Щорічна основна відпустка не повинна бути меншою ніж 24 календарні
дні за відпрацьований робочий рік.

Щорічна додаткова відпустка надається тривалістю до: 35 календарних
днів працівникам, зайнятим на роботах, що пов’язані з негативним впливом
на здоров`я шкідливих виробничих чинників; 7 календарних днів
працівникам із ненормованим робочим днем. Загальна тривалість щорічних
основної і додаткової відпусток не може перевищувати 59 календарних
днів, а для працівників, зайнятих на підземних гірничих роботах, – 60
календарних днів.

Право на щорічну відпустку повної тривалості настає після закінчення
шести місяців неперервної роботи на цьому підприємстві.

До закінчення шестимісячного терміну роботи в перший рік роботи на
підприємстві, а також у наступні роки за бажанням працівника у зручний
для нього час відпустка надається: неповнолітнім; інвалідам; жінкам
перед відпусткою у зв’язку з вагітністю та пологами або після них;
жінкам, які мають двох та більше дітей віком до 15 років або
дитину-інваліда; іншим працівникам.

Права на відпустку позбавлено: осіб засуджених до виправних робіт без
позбавлення волі з їх відбуванням за місцем роботи на весь строк
покарання; осіб, яких звільняють за порушення трудової дисципліни.

90. Оплата праці, гарантійні та компенсаційні виплати

Заробітна плата – це винагорода, обчислена у грошовому виразі, яку
власник виплачує працівникові за виконану ним роботу за трудовим
договором.

За своєю структурою заробітна плата поділяється на основну, додаткову,
інші заохочувальні і компенсаційні виплати.

Основна заробітна плата – це винагорода за виконану роботу відповідно до
встановлених норм праці.

Додаткова заробітна плата – це винагорода за працю понад установлені
норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці.
Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати;
премії; премії

Мінімальна заробітна плата – це законодавчо встановлений розмір
заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може
провадитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму
праці.

91. Дисциплінарна відповідальність працівників. Ди-сциплінарні
стягнення: види та порядок застосування Дисциплінарна відповідальність є
одним із видів юр відповідальності й застосовується до порушників
трудової дисципліни.

Види дисциплінарних стягнень: догана або звільнення.

До державних службовців, окрім загальних видів дисциплінарної
відповідальності, застосовуються:

– попередження про неповну службову відповідальність;

– затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у
призначенні на вищу посаду.

Дисциплінарне стягнення застосовується власником безпосередньо за
виявленням проступку, але не пізніше одного місяця від дня його
виявлення і не пізніше 6-ти місяців від дня вчинення дисц проступку.

Перед застосуванням дисц стягнення власник повинен взяти письмове
пояснення від порушника.

Стягнення оголошується наказом і повідомляється працівникові під
розписку протягом трьох робочих днів. Якщо протягом року від дня
накладення дисциплінарного стягнення працівника не буде піддано новому
дисциплінарному стягненню, то він уважається таким, що не мав
дисциплінарного стягнення.

92. Матеріальна відповідальність та умови її застосування за трудовим
законодавством

Працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну
підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на
них трудових обов’язків.

Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку
працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди.

Підставою длв несення матеріальної відповідальності є нанесення
матеріальної шкода підпр, установі чи організації

Ознаки шкоди, заподіяної установі:

– пряма дійсна шкода;

– протиправність поведінки працівника;

– причинний зв’язок між протиправними діями та заподіяною шкодою;

– вина працівника.

Існує два види мат відповідальності: обмежена і повна

Повна матеріальна відповідальність настає в таких випадках:

– зa нaявнocтi пиcьмoвoгo дoгoвopy пpo те, що працівник бере на себе
повну відпровідальність;

– кoли мaйнo бyло oдepжaно пpaцiвникoм пiд звiт зa paзoвoю дoвipeнicтю
aбo зa iншими paзoвими дoкyмeнтaми;

– якщo працівник завдав шкоди злочинними діями;

– якшo працівник завдав шкоди y нeтвepeзoмy cтaнi;

– кoли шкoду зaвдaнo yмиcно.

– якщo нa пpaцiвникa зaкoнoдaвcтвoм пoклaдeнo пoвнy мaтepiaльнy
вiдпoвiдaльнicть;

– якшo працівник завдав шкоди y не робочій час;

– якщo cлyжбoвa ocoбa є виннoю в нeзaкoннoмy звiльнeннi aбo пepeвeдeннi
пpaцiвникa нa iншy poбoтy

93. Порядок вирішення індивідуальних трудових спорів Трудові спори
розглядають: комісії по трудовим спорам; районними(міськими) народними
судами

Працівник може звернутися до комісії по трудових спорах у 3-місячний
строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення
свого права.

Комісія по трудових спорах зобов’язана розглянути трудовий спір у
10-денний строк з дня подання заяви.

У районних (міських) народних судах розглядаються трудові спори за
заявами:

– працівника чи власника, коли вони не погоджуються з рішенням
комісії по трудових спорах;

– прокурора, якщо він вважає, що рішення комісії по трудових спорах
суперечить чинному законодавству.

У районних (міських) судах розглядаються трудові спори за заявами:

– працівників підприємств, де комісії по трудових спорах не
обираються;

– працівників для поновлення на роботі;

– керівника підприємства, про відшкодування працівником матеріальної
шкоди, заподіяної організації;

– про відмову в прийнятті на роботу працівників, які мають право
поворотного прийняття на роботу або з якими власник зобов’язаний укласти
трудовий договір відповідно до чинного законодавства.

94. Колективні трудові спори та порядок їх вирішення Колективні спори –
це спори між найманими працівниками, трудовим колективом і власником із
питань:

– установлення нових або змін чинних соц-економічних умов праці;

– виконання колективного договору;

– укладення або зміни колективного договору;

– невиконання вимог законодавства про працю.

Колективні спори вирішуються веденням переговорів із використанням
спеціальних процедур і засобів. Формується спеціальна комісія, яка має
назву примирювальної. Залежно від рівня спору (виробничий,
територіальний, національний) комісія розглядає спір протягом,
відповідно, 5, 10 або 15 днів.

У разі несхвалення комісією рішення зі спору, яке задово-льнило б
сторони конфлікту, створюється трудовий арбітраж. Трудовий арбітраж
ухвалює рішення протягом 10 днів од дня його утворення.

Для вирішення колективного спору, одержання підтримки своїх вимог
трудовий колектив має право організовувати і проводити страйк, збори,
мітинги, пікетування, демонстрації в порядку і формах, передбачених
чинним законодавством.

95. Види матеріальної відповідальності. Порядок відшкодування заподіяних
збитків

Працівник, який завдав матеріальної шкоди підприємству, організації,
установі, несе матеріальну відповідальність незалежно від того, чи був
він притягнутий до дисциплінарної відповідальності за діяння, що ними
спричинено цю шкоду.

Чинне законодавство встановлює два види матеріальної відповідальності:

– обмежену, яка не перевищує середнього заробітку працівника

– повну.

Шкода, розмір якої перевищує середній заробіток працівника, може бути
відшкодована працівником добровільно, а в разі відмови відшкодувати
заподіяну шкоду питання відшкодування вирішується судом, який, до речі,
також розглядає трудові спори.

102. Поняття, джерела кримінального права

Кримінальне право – сукупність юр норм, , що визначають, які суспільно
небезпечні діяння є злочинними і які покарання належить застосовувати до
осіб, що їх скоїли. Кримінальне право україни поділяється на дві частини
– Загальну та Особливу.

Основним джерелом кримінального правіа України є Кримінальний кодекс,
який було прийнято 2.04.01 р

103. Поняття, ознаки та види злочинів

Злочин – суспільно небезпечне винне діяння (дія чи бездіяльність), яке
посягає на правопорядок.

Кримінальний кодекс, який було прийнято 2.04.01 р.

Ознаками злочину є:

– суспільна небезпечність – об’єктивна ознака злочину, спричинювати
(створювати загрозу спричинення) шкоди об’єктам, що охороняються кримін
законом.

– кримінальна протиправність – обов’язкова ознака злочину, за якої
діяння можна класифікувати як злочин

– винність (не дивлячись на умисність чи необережність!)

– караність (за будь-який злочин в законі існують певний вид і термін
покарання.

Злочини бувають:

злочини проти держави,

злочини роти життя, здоров`я, волі та гідності особи,

майнові злочини,

хуліганство,

знищення і зруйнування пам’яток історії та культури,

втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність….

104. Поняття складу злочину, його характеристика та ознаки

Кримінальний кодекс, який було прийнято 2.04.01 р.

Склад злочину – сукупність передбачених кримінальним законом
об’єктивних і суб’єктивних ознак, що кваліфікують суспільно небезпечне
діяння як злочин.

Об’єкт злочину – сусп відносини на які посягає злочин,яким завдає шкоди
(сусп лад України, власність, особа, політичні, трудові, майнові та інші
права і свободи громадян…) Об’єктивна сторона – це сукупність
об’єктивних ознак, що характеризують зовн сторону злочину: діяння (дія
чи бездіяльність), спричинені ним суспільно-небезпечні шкідливі наслідки
і причинний зв’язок між діянням та його наслідками.

Суб’єкт злочину – це індивід, фізична осудна особа.

Суб’єктивна сторона – внутрішня, психічна діяльність особи, яка вчинила
злочин. Ознаками суб’єктивної сторони є вина (умисел чи необережність,
психічне ставлення особи до скоєного нею злочину), мотив і мета злочину.

105. Злочини проти приватної власності (крадіжка, розбій, грабіж,
шахрайство, вимогательство)

Кримінальний кодекс, який було прийнято 2.04.01 р.

Злочини проти власності, або майнові злочини, безпосередньо посягають на
сусп відносини щодо права власності між державою та колективом чи
окремою особою, колективом і окремою особою.

Крадіжка – таємне викрадення чужого майна.(штраф до 50 неопод мін, випр
рб до 2 р, позбавлення волі до 3 місяців)

Грабіж – відкрите викрадення чужого майна (штраф 50-100 неоп мін, випр
роб до 2 р, позб волі до 4 р)

Розбій – напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний з насильством
небезпечним для життя чи здоров’я особи, яка зазнала нападу, чи погроза
застосування такого насильства (3-7 р позб волі)

Шахрайство – заволодіння чужим майном, або придбання права на майно
шляхом обману чи зловживання довірою (штраф до 50 неоп мін, випр роб до
2 р, позб волі до 3 міс)

Об`єктом злочинів проти власності є суспільні відносини, які виникають
під час володіння, користу-вання, розпорядження майном.

Об`єктивною стороною є дії чи бездіяльність.

Суб`єктом злочинів проти власності є фізична особа. Суб`єктивна сторона
може характери-зуватися умисною та необережною виною.

106. Злочини проти державної та колективної власності (розкрадання
державного та колективного майна шляхом крадіжки, шахрайства, грабежу,
розбою) + 105

Злочинами проти державної та колективної власності є: суспільно
небезпечні, протиправні, винні (умисні чи необережні) діяння (дії чи
бездіяльність), що посягають на державну чи колективну власність, за які
передбачено кримінальне покарання.

Об`єктом злочинів проти власності є суспільні відносини, які виникають
під час володіння, користування, розпорядження майном.

Об`єктивною стороною злочинів проти державної та колективної власності є
дії чи бездіяльність.

Суб`єктом злочинів проти власності є фізична особа. Суб`єктивна сторона
злочинів, що посягають на державну та колективну власність, може
характеризуватися умисною та необережною виною.

107. Господарські злочини.

Господарські злочини – злочини, що розглядаються на основі Кримінального
кодексу, до них можна віднести такі злочини:

– підробка та збут грошей чи державних цінних паперів

– незаконні дії з документами на переказ, платіжними картками та іншими
засобами доступу до банківських рахунків

– контрабанда

– порушення у порядку зайняття банківською та господарською діяльністю

– заняття забороненими видами господарської діяльності

– незаконне виготовлення чи збут підакцизних товарів

– фіктивне підприємництво

– протидія законній господарській двяльності

– відмивання грошей

– ухилення від сплати податків

– фіктивне банкрутство

– розголошеня комерційної таємниці

– підробка поштових знаків

108. Посадові злочини

Посадові злочини – злочини скоєні посадовою особою і розгладаються на
основі кримінальногокодексу.

До них можна віднести такі:

– зловживання владою чи службовим становищем (умисне з корисливих
мотивів чи інших особистих інтересів абло інтересів третіх осіб,
використання службовою особою влади чи службового становища

– перевищення влади або службових повноважень (умисне вчиненння дій, які
виходять з межі наданих службовій особі повноважень)

– службове підроблення (внесення службовою особою до оффіційних
документів завідома непрвадивих відомостей, підроблення документів.
складання і видача завідома неправдивих документів)

– службова недбалість (неналежне віиконання службовою особою своїх
службових обов’язків)

– одержання хабара

– давання хабара

– провокація хабара

109. Поняття та підстави кримінальної відповідальності

Кримінальна відповідальнасть – вид юр відповідальності, що
встановлюється державою в кримінальному законі, накладається судом на
осіб, які винні у вчиненні злочину, та мають нести зобовязання
особистого, майнового чи організаційного характеру.

Кримінальну відповідальність несе тільки особа, винна у вчиненні
злочину, тобто особа, яка умисно чи необережно вчинила діяння, що
передбачене кримінальним законом як суспільно небезпечне.

Часто стверджують, що єдиною підставою кримінальної відповідальності є
наявність складу злочину.

110. Обставини, які виключають протиправність діяння особи

Необхідна оборона – дії, вчинені з метою захисту інтересів чи прав
особи, яка захищається, або захисту іншої особи, інтересів с-ва чи
держави від суспільно небезпечного посягання.

Перевищення меж необхідної оборони тягне за собою відповідальність лише
у випадках, спеціально передбачених кримінальним законом.

Затримання нападника є правомірним за таких умов:

– особа вчинила діяння, що має ознаки злочину;

– особа, яка вчинила напад, ухиляється від затримання;

– заподіяння шкоди може мати місце лише з метою затримання особи та
передачі її органам влади;

– шкода, завдана особі, яка вчинила напад, має бути вимушеною;

– дії з затримання, включно із заподіянням шкоди, відповідали
небезпечності посягання та обставинам затримання злочинця.

Крайня необхідність – правомірне заподіяння шкоди для усунення
небезпеки, яка загрожує державним, громадським чи особистим інтересам,
що охороняються законом, здійснене за обставин, коли ця небезпека не
може бути усунута іншими засобами і заподіяна шкода менш значна, ніж
відвернена.

111. Поняття, ціль та види покарань

Кримінальне покарання – засіб державного примусу, що застосовується
судом із винесенням вироку щодо особи, яка вчинила злочин.

Метою покарання є:

кара за вчинений злочин;

виправлення та перевиховання засуджених;

запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими
особами.

Основні покарання:

-позбавлення волі на строк від 3 місяців до 10 років;

-виправні роботи без позбавлення волі на строк від 2 місяців до 2 років;

-позбавлення права обіймати певні посади або на якийсь вид -діяльності
на строк до 5 років;

-штраф;

-громадська догана.

Додаткові покарання:

-конфіскація майна;

-позбевлення військового або спеціального звання;

-позбавлення батьківських прав.

112. Звільнення від покарання

Суд може звільнити від кримінальної відповідальності винну особу, якщо
діяння втратило суспільно-небезпечний характер або ця особа перестала
бути суспільно небезпечною.

Звільнення засудженого від покарання, чи його пом’якшення може
застосовуватись тільки судом;

Звільнення від покарання або пом`якшення покарання в порядку амністії та
помилування може бути вирішено правовими актами Президента і ВР України.

113. порушення порядку зайнятття господарською та банківською діяльністю

Здійснення госпоодарської діяльності

– без державної регістрації,як суб’єкта підпр діяльності

– без державної ліцензії на заняття таким видом підпр діяльності, який
потребує ліцензування, якщо це було пов’язано з отриманням доходу, сума
якого у 1000 раз перевищує неоп мін

Здійснення банківської діяльності або банківських операцій, атакож
професійної діяльності на ринку цінних паперів, операцій небанківських
фінасових установ без державної регістрації чи з порушенням умов
ліцензування, якщо це було пов’язано з отриманням доходу, сума якого у
1000 раз перевищує неоп мінімумів.

114. Фіктивне банкрутство.

Фіктивне банкрутство – завідома неправдива заява громадянина –
засновника, або власника суб’кта господарської дільності чи суб’єкта
підприємницької діяльності про фінансову неспроможність виконання вимог
з боку кредиторів і зобов’язань перд бюджетом, якщо такі дії завдали
матеріальної шкоди кредиторам або державі

За кримінальним кодексом Ук відповідальність – штраф від 750 до 2000
неопод мін та обмеження волі на строк до 3 р)

115. Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання
службовим становищем

Привласнення чи розтрата майна службовою особою карається обмженням на
строк до 5 років, або позбавлення волі на строк до 5 р з позбавленням
права на певні види діяльності на строк до 3 р

Привласнення чи розтрата чужого майна, що було ввіреня особі чи
перебувало в ї віданні – щтраф до 50 неоп мін. виправні роботи до2 р,
позбавлення волі до 4 р з позбавленням права займатися певною діяльністю
чи обіймати посади до 3 р)

116. Загальна характеристика органів, що розглядяють та вирішують
кримінальні адміністративні та цивільні справи.

Система органів, що вирішує ірозглядає справи того чи іншого характеру
затверджують джерела того чи іншого права, наприклад КК, КАП, ЦК і т.д.

Справи такого характеру розглядаються судами загальної юрисдикції, а
справи адміністративного характеру розглядаються ще й адмін комісії при
вик комітетах рай, міських і т.д. рад; виконавчі комітети селищних,
сільських рад; районні (міські) суди; органи внутрішніх справ, органи
держ інспекцій…

117. Порядок розгляду справ про адмін правопорушення

Адміністративні покарання накладаються спеціально уповноваженими
органами вик влади і посадовими особами чи суддями, кримінальне
покарання еакладається виключно судами.

Заходи адм відповідальності застосовуються відповідно до законодавства,
що регламентує провадження у справах про адмін правопорушення (КАП),
кримінальні справи розглядабться згідно з кримінально-процесуальним
законодавством (КК)

Систему органів, що розглядають справи про адмін правопоруш, визначає
Кодекс про адмін правопоруш (це адмін комісії, районні та міські суди,
органи внутр справ)

118. Порядок судового вирішення господарських спорів

Господарські спори здійснюють арбітражні суди. Арбітражний суд розглядає
спарви за позовами:

-підприємств та організацій за захистом своїх прав та інтересів;

-державних та інших органів;

-прокурорів та їх заступників в інтересах держави. Розглядає справи:

-у спорах, що виникають під час укладання, зміни, розірвання та
виконання господарських договорів;

-про банкрутство;

-за заявами органів Антимонопольного комітету України. Судочинство в
господарських справах здійснюється в порядку, передбаченому Арбітражним
процесуальним кодексом України.

119. Судовий розгляд цивільних справ

Цивільне судочинство – порядок розгляду справ і спорів, що виникають із
цивільних, сімейних, трудових правовідносин, справ, що виникають з
адміністративно-правових відносин, і справ окремого провадження.

Справи окремого провадження пов`язані з захистом не субєктивних прав, а
інтересів, що охороняються законом. Цивільне судочинство здійснюється в
порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України.

120. Розгляд судами кримінальних справ

Кримінальне судочинство – це діяльність органів дізнання, слідчого,
прокурора, судді й суду з порушення, розслідування і судового розгляду
кримінальних справ, а також із вирішення суддею питань, повязаних із
виконанням вироку.

Має такі стадії:

порушення кримінальної справи;

попереднє розслідування;

віддання обвинуваченого до суду;

судовий розгляд;

касаційне провадження;

виконання вироку;

провдження в порядку нагляду;

відновлення справи за нововиявленими обставинами. Порядок здійснення
кримінальноо судочинства визначається Кримінально-процесуальним кодексом
України.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020