Реферат на тему:
Навчання як головний шлях до освіти
Дидактика, навчання, процес навчання, викладання, научіння, освіта,
знання, уміння, навички, ціль, зміст, організація, види, форми, методи,
заходи, результати, продукти навчання, управління навчанням, суб’єкт
навчально-пізнавальної діяльності, принципи дидактики, освітні групи
навчання, мотиви, класно-урочна система, урок, лекція, бесіда, диспут,
дискусія, факультатив, навчальний план, програма, дисципліна, контроль,
самостійна робота.
ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ
В цій темі ми розглядаємо навчання як один із основних видів діяльності
людини — головною метою якої є засвоєння знань, навичок і вмінь,
підготовка до трудової діяльності.
Навчання — це діяльність, яка має двосторонній характер: викладання та
учіння.
Викладання — цілеспрямований вид діяльності, який здійснюється
педагогом, організатором педагогічного процесу; це активний процес, бо в
його здійсненні намагаються не лише передати учневі (студентові) певні
знання, а й розвинути у нього бажання і вміння набувати нових знань,
досвіду.
Учіння — цілеспрямований процес засвоєння знань, умінь, навичок,
соціального досвіду.
У сучасному розумінні для навчання характерні такі ознаки:
двосторонній характер;
сумісна діяльність вчителів та учнів;
управління з боку вчителя.
Таким чином, навчання — цілеспрямований процес передачі і засвоєння
знань, умінь, навичок і способів пізнавальної та практичної діяльності
вчителів і учнів. Навчання має ряд особливостей:
перша особливість — бінарність: викладання (цілі викладання) і учіння
(цілі учіння);
друга особливість — розмаїття суб’єктів діяльності з власними потребами,
мотивами, установками, ціннісними орієнтаціями; з власними розуміннями
«передачі» знань, з власним тлумаченням «засвоєння» знань;
третя особливість — величезне розмаїття сфер, напрямків, предметів
людського досвіду, який передається, засвоюється у навчанні; особливості
навчальних цілей.
Навчання має забезпечити:
вміння орієнтуватися у певних умовах;
відповідно до цього здатність «будувати» поведінку, адекватну умовам;
результат навчання — здатність пізнавати оточуючий світ, вміння
регулювати поведінку.
Таким чином, в результаті навчання повинні статись заплановані зміни у
поведінці тих, хто вчиться.
Щоб здійснити процес навчання, його потрібно організувати.
Організувати навчання — означає створити певну структуру та налагодити,
відповідні цілям організації, зв’язки між елементами структури.
Основні елементи організації навчання:
група людей (суб’єкти учіння, суб’єкти викладання);
навчальні цілі (пізнавальні, психомоторні, афективні);
зв’язки між елементами (контроль як зворотний зв’язок).
Організаційні форми навчання — це зовнішні прояви узгодженості
діяльності учнів та вчителів, що здійснюються у певному порядку та
режимі.
В культурі людства розвиток форм навчання має свої історичні етапи:
Первісна форма навчання — на ранніх стадіях розвитку людства навчання
було пов’язане з конкретною поведінкою та діяльністю людини. Діти
навчалися, наслідуючи дорослих.
Індивідуальне навчання — виникло в Давній Греції; учень виконує
індивідуальне завдання, вчитель допомагає. Воно є досить ефективним,
тому що дозволяє врахувати особливості розвитку дитини, провадити
індивідуальний контроль за процесом засвоєння знань. Однак має ряд
недоліків: воно потребує матеріальних затрат, а також позбавляє
однолітків спілкування.
Індивідуально-групове навчання — набуло широкого розповсюдження в
середньовічних школах. Його характерні ознаки: непостійний склад учнів з
різним рівнем розвитку, різним рівнем знань, не однорідний за віком. У
школах панували репродуктивні методи навчання: механічне заучування,
багаторазове повторення і відтворення матеріалу.
Класно-урочна форма навчання — заснована Я. А. Коменським, який глибоко
обґрунтував її у видатній праці «Велика дидактика» (1632 р.). Він
вважав, що в школі навчання учнів повинно провадитись у класах з
постійним складом учнів (однорідні за віком, розвитком); формування
класів здійснюється на початку навчального року; навчальний рік повинен
мати фіксовані початок і кінець, чотири періоди канікул; повинна бути
програма навчання, зміст навчання за роками; заняття кожен день, крім
неділі; навчання в класах по 40—50 осіб, навіть до 300 (якщо до
проведення занять будуть залучені кращі учні). Таким чином,
класно-урочна система діє та вдосконалюється аж до нинішніх часів.
Белл-ланкастерська система навчання — (автори Белл і Ланкастер, Англія,
кін. XVIII—поч. XIX ст.) — сутність її в тому, що вчитель організував
навчання молодших школярів за допомогою старших (давав інструкцію як
вчити).
Лабораторна система знань за Дальтон-планом — (за назвою м. Дальтон,
США, 20-ті роки ХХ ст.), суть системи: виключаються класи, колективна
робота вчителя з учнями; використовуються лабораторії, де провадяться
заняття; використовуються таблиці, прилади, технічні засоби.
Мангеймська система навчання — (автор Зіккінгер (1858—1930), м. Мангейм,
Німеччина). Суть її в тому, що навчання провадять в класах, розподілених
на підставі результатів психометричних обстежень і характеристик
вчителів (4 групи класів: із середніми здібностями, малоздібними,
розумово відсталими та обдарованими). Тривалість навчання в кожній групі
була різною.
План Трампа — (50—60-ті роки ХХ ст.) — це американська система навчання,
за якою 40 % часу відводиться на навчання учнів у великих групах
(100—150 осіб), 20 % — на навчання у малих групах (10—15 осіб), а 40 % —
на самостійну роботу.
Метод проектів — (30-ті роки ХХ ст., автор Дьюї, м. Чикаго, США) —
сутність; виховання через дію, навчання за проектом (зміст навчання
визначає проект).
o o `
b
Ue
TH
r
?
o
r
&
&
?????ae?ність. Усі принципи можна розділити на загальнонаукові
(науковість, системність, зв’язок теорії з практикою) та дидактичні
(систематичність, міцність засвоєння знань, індивідуальний підхід до
учнів, формування позитивної мотивації).
Для досягнення свідомо визначеної мети в навчально-пізнавальній
діяльності необхідно діяти, тобто змінювати стан предмета (для отримання
необхідного результату-продукту).
Методи навчання — це система послідовних дій суб’єктів навчання над
свідомо визначеним предметом діяльності із застосуванням відповідних
засобів, внаслідок чого отримується очікуваний результат навчання.
У педагогічній науці існує декілька класифікацій методів навчання в
залежності від того, які підходи і принципи лягли в основу їх розробки.
Класифікація методів навчання за джерелами надбання знань:
словесні;
наочні;
практичні.
Класифікація методів навчання за характером навчально-пізнавальної
діяльності учнів по засвоєнню матеріалу:
пояснювально-ілюстровані;
репродуктивні;
проблемні;
частково-пошукові або евристичні;
дослідницькі.
Класифікація методів навчання за способами організації упорядкованої
навчальної діяльності суб’єктів:
методи засвоєння знань;
методи викладання;
методи формування умінь, навичок та застосування їх на практиці;
методи контролю і оцінки знань, умінь, навичок.
Класифікація методів навчання за навчальними цілями (рівень абстракції
навчальних цілей визначає рівень абстракції методів навчання) (за В. А.
Козаковим):
основні види методів навчання;
типи;
способи-методи;
інформаційно-презентативні:
усні;
письмові;
наочно-усні;
алгоритмічно-дійові:
діалогічні;
предметно-групові;
групові;
самостійно-пошукові:
індивідуальна робота;
самостійна робота.
Усі методи навчання повинні використовуватись в оптимальному
співвідношенні, враховуючи характер матеріалу, фактори ефективності їх
застосування та особливості освітніх груп навчання.
До основних форм організації занять належить урок — це така
організаційна форма навчання в школі, за якої вчитель у рамках точно
встановленого часу з постійним складом учнів однакового віку за твердим
розкладом вирішує певні навчально-виховні завдання. Урок — основний
елемент класно-урочної системи. Структуру уроку визначають мета, зміст,
дидактичні задачі, вік учнів, методи і засоби навчання.
Відповідно до дидактичних функцій можна визначити такі типи уроків:
уроки, які служать ознайомленню учнів із новим матеріалом;
уроки для повторення засвоєного матеріалу;
уроки для контролю й оцінки результатів навчання;
комбіновані уроки;
нестандартні уроки — це імпровізовані заняття, що мають нетрадиційну
форму: урок — «аукціон ідей», урок — прес-конференція, урок —
консультація, бінарний урок (2 викладачі), урок — КВК, урок — конкурс
тощо.
Існують також допоміжні форми організації занять:
факультативи;
гуртки за інтересами;
екскурсії;
домашня самостійна робота.
Одним із головних елементів у структурі процесу навчання є зміст освіти.
Визначень «змісту освіти» існує багато, але вони мають одну суть: це
окреслене коло систематизованих знань, умінь, навичок, які є основою для
всебічного розвитку учнів, формування у них гуманістичного світогляду і
пізнавальних інтересів.
Зміст освіти визначається такими документами:
навчальними планами;
навчальними програмами;
підручниками і навчальними посібниками.
Складовою частиною навчального процесу є контроль, який сприяє:
виявленню успішності навчання кожного учня;
розкриттю причин слабкого засвоєння учнями окремих частин матеріалу;
ліквідації недоліків навчального процесу в роботі як учнів, так і
вчителів.
Компоненти контролю:
перевірка знань, умінь, навичок;
оцінка — вимірювання знань, умінь, навичок;
облік результатів вимірювання у вигляді оцінок, балів, рейтингу.
Функції контролю:
контролююча;
навчальна;
виховна;
розвиваюча.
Види контролю:
попередній;
поточний;
періодичний;
підсумковий.
До методів контролю можна віднести:
спостереження за навчанням учнів;
усне опитування;
письмовий контроль;
комбіноване опитування;
письмовий контроль;
програмований контроль;
самоконтроль;
іспити.
Педагогічні вимоги до контролю:
об’єктивність перевірки та оцінки;
індивідуальний характер контролю;
систематичність, регулярність контролю;
гласність контролю;
всебічність перевірки;
диференційованість перевірки;
різноманітність форм;
етичне ставлення до тих, кого перевіряють.
Навчання за своєю сутністю є спільною діяльністю вчителів та учнів, тому
необхідне управління навчанням.
Управління навчанням — це координація роботи учасників спільної
діяльності, — процес планування, організації, мотивації та контролю, що
забезпечує досягнення навчальних цілей.
Процес управління виконує функції: первинні (планування, організація,
мотивація та контроль) та зв’язуючі (комунікативні, прийняття рішення,
керівництво). Управління здійснює людина, яка виконує роль керівника.
Управління навчанням має дві сторони: управління з боку вчителя і
самоуправління самого учня.
Література
Гончаренко С. Український педагогічний словник. — К.: Либідь, 1997. — С.
221—226, 235—242.
Козаков В. А. Самостоятельная работа студентов и ее
информационно-методическое обеспечение: Учеб. пособие. — К.: Высш. шк.,
1990. — С. 129—136.
Козаков В. А. Психологія діяльності та навчальний менеджмент: Підруч.: У
2 ч. — Ч. 1. Психологія суб’єкта діяльності. — К.: КНЕУ, 1999. — С.
16—18.
Лозниця В. С. Педагогіка і психологія: Основні положення Навч. посіб.
для самост. вивч. дисципліни. — К., 2001. — С. 209—234.
Касьяненко М. Д. Педагогіка співробітництва: Навч. посіб.: — К.: Вища
шк., 1993. — С. 179—253.
Подласый И. П. Педагогика: Учеб. для студентов высш. пед. учеб.
заведений. — М.: Просвещение; Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 1996. — С.
199—390.
Кунисевич Ч. Основы общей дидактики / Пер. с пол. О. В. Долженко. — М.:
Высш. шк., 1986. — С. 76—281.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
