UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75855
останнє поновлення: 2016-12-09
за 7 днів додано 17

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваРусофільство: ще один український проект? Зауваги про невтілене прагнення (реферат)
Авторdimich/ukrreferat.com
РозділЛітература українська, література України
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось2038
Скачало215
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Реферат на тему:

 

Русофільство: ще один український проект? Зауваги про невтілене

прагнення

 

Упродовж усієї української історії, як сформулював у своїй історичній

есеї Іван Лисяк-Рудницький, найбільшу вагу мали три екзистенційні

проблеми: питання взаємин із сусідами на півдні - тюрко-татарськими

етносами та Османською імперією; із сусідами на Заході - поляками;

врешті, взаємини із Московською державою та Російською Імперією на

північному сході. Всі ці три чинники залишили помітний слід в історії та

ґенезі української нації.

 

Спершу, на перебіг подій на території України від часів пізньої

античності впливала непевна ситуація на межі із степом. Почергова зміна

станів конфронтації та співіснування, яка століттями була притаманна

стосункам між осілими та кочовими культурами, однаковою мірою ґенерувала

і ризик, і шанси та ресурси: без неї неможливо уявити собі ані

торгівельної потуги середньовічного Києва, який виступав посередником

між Сходом і Заходом, ні Гетьманщини й Січі в якості ранньоукраїнських

державних утворень. Незахищеність кордону зі степом призводила до

нечуваних людських жертв. З іншого боку, найбільша катастрофа

середньовічних східних слов’ян – монгольська навала XIII сторіччя –

стала однією з найважливіших передумов етноґенезу українців у

південно-західній Русі. Тюрко-татарський “фронт” у північному басейні

Чорного моря, який проходить впоперек території сучасної України, зник у

XVIII сторіччі після успішно проведених Російською Імперією турецьких

воєн.

 

Те ж стосується і польського “фронту” української історії, який був

остаточно зруйнований з появою нового післявоєнного порядку: віднесення

українських областей до теренів польського панування упродовж століть

призводило до неймовірних утисків та кривавої конфронтації, з іншого

боку сприяло залученню українських діячів до світу західної політичної,

культурної, аксіологічної системи. Власне вона у поєднанні із

східнослов’янською візантійською орієнтальною спадщиною українців і

сформувала специфіку української культури: вітальність і наполегливість,

а водночас роздвоєння і тендітність. Як наслідок – протилежні діагнози:

одні підкреслюють дивовижний успіх процесу становлення української нації

попри майже повну та неодноразову втрату еліти та інтерпретують

українську ґетерогенність як плюралістичний шанс, інші вказують на той

факт, що українська національна свідомість до сьогодні залишилася

minority faith (вірою меншості – англ.), а українська культура без

цілеспрямованих affirmative actions (підтримчих заходів – англ.) мабуть

ніколи не оговтається від наслідків двох століть русифікації.

 

Таким чином, ми підійшли до третього “фронту” української історії, а

саме російського. Лише він досьогодні залишається “відкритим” і приховує

в собі конфлікт. Але поставимо питання так: а чи був цей фронт фронтом?

А може, і російська і українська історія лише порівняно пізно змінила

сенс українсько-російських стосунків, які спершу були амбівалентними та

різноманітними, і лише потім стали виключно стосунками на “фронті”?

-----> Page:

0 [1] [2] [3] [4] [5] [6] [7]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ