.

Павло Грабовський (1864—1902) (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
4 7340
Скачать документ

Реферат на тему:

Павло Грабовський (1864—1902)

Ім’я Павла Арсеновича Грабовського тісно пов’язане з літературним
процесом другої половини XIX ст., коли українська поезія посіла визначне
місце в духовному й естетичному розвитку народу.

Народився П. Грабовський в селі Пушкарному Охтирського повіту
Харківської губернії (тепер село Грабовське Сумської області) 11 вересня
1864 року. Батько, що служив паламарем, рано помер, залишивши п’ятеро
дітей. Родина жила у великій бідності.

П. Грабовський навчався у місцевій церковно-парафіяльній школі, а на
десятому році життя став учнем Охтирської бурси. З 1879 р. Павло
Грабовський навчається в Харківській духовній семінарії. У цей час
вступає в організацію народників «Чорний переділ» і мріє всі сили,
навіть життя, віддати за народ. У вісімнадцятирічному віці Грабовського
за переховування забороненої літератури було заарештовано, виключено з
семінарії і вислано в рідне село Пушкарне. Саме на цей час припадає
початок творчості поета. Він писав, незважаючи на поліцейський нагляд
(кінець 1882 — весна 1885 р.).

Після закінчення «домашнього арешту» розпочалася військова служба. За
протест Грабовського проти знущань офіцерів над солдатами його
відправляють у Ташкент, але по дорозі заарештовують і повертають до
Харкова для слідства «за належність до «Чорного переділу». Чимало часу
тривали слідство й суд, після чого поета було вислано на 5 років до
Сибіру (в Іркутську губернію). Важким і виснажливим був шлях поета по
арештантських пересильних етапах, єдиним полегшенням якого була дружба з
Надією Костянтинівною Сигидою, людиною великої душі і мужнього серця.

Учителька з Таганрога Н. К. Сигида була заслана на каторгу за
переховування на квартирі різних матеріалів друкарні «Народна воля».
Сигиду направили в жіночу тюрму на Кару, де на неї чекала трагічна
смерть. Карійська трагедія 1889 року сколихнула всю країну. Цій мужній
людині П. Грабовський присвятив близько 18 поезій. Найвідоміша з них —
«До Н. К. С.».

Поет називав її своєю «зорею ясною», своєю музою. Із хвилюванням він
розповідав про трагічну смерть Сигиди і її трьох товаришок, що тієї
самої ночі померли, прийнявши отруту як протест проти закатування
Сигиди. Але страждання не послаблюють поета, а зміцнюють сили, саме про
це він говорить у вірші «В далечінь». П. Грабовський разом із іншими
засланцями складає і підписує протест «Русскому правительству», за що
його було кинуто до тюрми на три з половиною роки. Там він пише чимало
творів, перекладає М. Некрасова, Й.-В. Гете, О. Пушкіна.

Спочатку Грабовського було засуджено на каторгу, але замінено поселенням
у Вілюйську. У 1896 р. він переїздить до Якутська, а згодом, знесилений,
хворий оселяється назавжди в Тобольську. Здоров’я письменника було
підірване постійними засланнями, матеріальними нестатками. Він боляче
переживає розлуку з Україною. Туга за рідним краєм особливо посилилась в
останні роки. І це відбито в багатьох його творах.

12 грудня 1902 року П. Грабовського не стало. За життя П. Грабовського
його оригінальна поезія й численні переклади побачили світ у збірках,
виданих у Львові і Чернігові: «Пролісок» (1894), книжки перекладів
«Твори Івана Сурика» (1894), «З чужого поля» (1895), «З півночі» (1896);
сюди ввійшли «Співи й переспіви», книжка перекладів «Доля» (1897),
збірка оригінальних і перекладених творів «Кобза» (1898), «Хвиля» (1899,
перекладна поезія). Незважаючи на складні обставини свого життя, важку
хворобу, Павло Арсенович створив прекрасні зразки оригінальної поезії,
дав чимало перекладів поетичних творів різних народів, написав ряд
літературно-критичних праць, низку публіцистичних статей.

Тематика віршів П. Грабовського дуже різноманітна, в якій значне місце
відводиться темі активної ролі митця і поезії в суспільному житті. Одним
з кращих творів на цю тему є вірш «Я не співець чудовної природи», який
є продовженням і розвитком думок письменника, викладених у статті «Дещо
про творчість поетичну». Від початку до самого кінця твору звучить
тверда впевненість у тому, що «світ з турботами всіма» все ж озветься у
серці співців. Завдання і покликання поета — віддати «всі чуття», увесь
свій талант «знедоленим народам». Краса природи меркне від безодні
людських мук. Поезія побудована на антитезі — протиставленні обов’язків
поета-громадянина співцеві «райських снів» і «куточків благодатних».
Митець категорично виступив проти «солодкого співу»: «Де плачуть, там
немає вже краси!» Адже його життя нерозривно пов’язане з життям і щастям
рідного народу.

Ідейно і тематично вірш «Я не співець чудовної природи» перегукується з
віршем Шевченка «Якби ви знали, паничі… », віршем Франка «Декадент»,
поемою Лесі Українки «Давня казка».

Проти занепадницьких настроїв, песимізму, зневіри виступає поет у вірші
«Співець». Саме тут у П. Грабовського вперше згадується образ сіяча,
який пізніше переросте у символ борця за народні інтереси.

Значне місце у творчому доробку письменника відведено змалюванню тяжкого
підневільного життя трудівника. Поезії «Робітникові», «Швачка»,
«Трудівниця», «З життя», «До матері» вражають конкретними, ніби
вихопленими з дійсності образами та картинами. Образ жінки-борця,
жінки-трудівниці займає значне місце в його творчості. Чимало творів
присвятив поет цим «безвісним страдницям-трудівницям».

?

?

i O

129ooooooooooooaUUUaaaaaaaaa

8ринської душі, проймається її болями, горем, стражданням. Прощаючись з
матір’ю, автор викриває суспільство, в якому чинять звірства
«неправедного суду».

Поглибленням жіночого образу є поезія «Швачка», де переконливо розказано
про сумну долю бідної жінки, яка холодними зимовими днями і ночами шиє
панський одяг, щоб заробити на шматок хліба.

Самовіддано працює і героїня вірша «Трудівниця». Митець оспівує і
возвеличує важку працю вчительки, яка серед мороку й безпросвітної нужди
завжди допомагала знедоленим. Образ кришталево чесної людини, високого
громадського покликання овіяний ліризмом і теплотою. Поет проводить
думку, що народ оцінить твою працю, якщо служити йому самовіддано, щиро.

Боротьба за народне визволення і народне щастя — зміст всієї творчості
Павла Арсеновича Грабовського.

У вірші «Справжні герої» виведено узагальнений образ борців, які
безстрашно йшли в народ в ім’я майбутнього. Вони не бояться мук,
страждання, їх справа ніколи не загине. Твір насичений ідеєю патріотизму
й боротьби проти псевдопатріотизму за соціальне і національне визволення
народу. Продовженням теми служіння народові є поезія «Уперед», що
увійшла до зб. «З півночі». Ця поезія є виявом революційного оптимізму,
самопожертви в ім’я щастя трудящих. Поезія-роздум «Уперед» є бойовим
закликом до народного повстання. П. Грабовський поставив слово-клич на
початку кожної строфи, що посилило пристрасну енергію вірша. У творі
поет висловлює глибоку віру в те, що прийдешнє покоління оцінить по
заслугах нелегку боротьбу народних патріотів. Революційним пафосом
пройнятий також і вірш

П. Грабовського «Надія». Твір належить до вілюйського періоду життя
поета на засланні. Проголошуючи віру в перемогу народу, поет звертається
до своїх сучасників зі словом надії. Грабовський вірив у те, що
«побачать вбогі України діти будуче славетне, будуче прекрасне». Ця
надія поета і є темою твору.

Народ є центральним образом вірша. Саме через образ народу проводиться
поетом ідея національно-визвольної боротьби. Кожен рядок строфи є
окремим реченням-закликом. Строфи мають народнопісенний характер.

П. Грабовський перший в українській літературі висловив почуття
братерської любові й поваги до безправних народів Російської імперії,
таких як туркмени (поема «Текінка»), буряти (поема «Бурятка»), якути
(нарис «Червоний жупан»). Шевченкову традицію оспівування дружби
українського і польського народів продовжує Грабовський у вірші «До Б.
С-го» («Прощай, коханий ляше-друже»). Цей вірш він присвятив товаришеві
по засланню поляку Броніславу Сєрошевському, в якому висловив віру в
краще майбутнє, бо «душі ж неволя не скує». У творі чітко проголошується
єднання кращих представників українського і польських народів. Вони
побратаються, як побраталися Грабовський із Сєрошевським. Остання строфа
твору яскраво виражає ідею поезії. Епітет змучені відтворює тяжкий шлях
двох братніх народів у боротьбі за своє соціальне і національне
визволення.

Пейзажна лірика митця найяскравіше представлена циклом «Веснянки». П.
Грабовський творчо розвив ідейно-естетичні можливості фольклорного жанру
веснянки. У цей жанр він влив новий зміст, соціальне звучання. У поезіях
письменник нагнітає соціальне звучання, змальовуючи страшні картини
народних страждань, проводить порівняння сибірської каторги з
підневільним життям в Україні. Та оптимістична суть веснянок
проявляється вже в третій поезії циклу, яка має закличний тон і сповнена
революційного пафосу. А веснянка «Розцвітайся ти, веснонька красна…» —
це гімн весні, оновленню та боротьбі. Ідея циклу — заклик поета до
активної дії за краще життя.

Патріотичний, національно-визвольний характер мають поезії Грабовського
«До українців», «Далеко», «До України», «Україна приснилась мені».
Лейтмотивом цих поезій стала Україна, її неволя. Вражає проникливість
поета, глибина бачення стану України — «злидні», «мла», загроза
асиміляції. Дуже гостро звучать поезії циклу «До українців», у якому
постає образ уярмленої України, сформований ударно-опорними словами:
«раб» — «кайдани» — «без світла» — «зав’язані руки» — заборона мови.
Автор дорікає своїм землякам, що «шиї покірливо гнуть», і в той же час
закликає їх прокинутися, кличе «до лану освіти» і підняти «стяг рідний».
Поет звертається передусім до інтелігенції. Адже ідея освіти — це
запорука національної свідомості. Ідеями «правди», «любові», «освіти»,
«згоди» наповнена уся творчість П. Грабовського. Кожен рядочок його
творів показує, що мучило його все життя. Мучила, випікала душу доля
України.

І його власна доля була віддзеркаленням долі рідної землі. П. А.
Грабовський багато зазнав мук і страждань, але залишився до кінця
незламним. Його спадщина, його полум’яне слово завжди служитиме людям і
закликатиме до боротьби.

Список рекомендованої літератури

Дун О. З. До характеристики життя і творчості П. Грабовського на
засланні // Рад. літературознавство. — 1970. — № 10.

Історія української літератури: У 8 т. — К.: Наук. думка, 1971. — Т. 4.

Павло Грабовський у документах, спогадах і досліджен-

нях. — К.: Дніпро, 1965.

Поватка В. Павло Грабовський: Літ. портрет. — К.:

Держлітвидав України, 1962.

Сиротюк М. Забіліли сніги: Роман. — К.: Рад. письменник, 1970.

PAGE 1

PAGE 79

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020