Реферат на тему:
Григорій Сковорода (1722—1794)
Григорій Савич Сковорода — видатний письменник і філософ ХVIII
століття, гуманіст, просвітитель, представник демократичної культури
українського народу.
Народився 3 грудня 1722 року в козачому містечку Чорнухи на Полтавщині,
в сім’ї незаможного селянина-козака. Діставши початкову освіту в
місцевій народній школі, у шістнадцять років вступив до
Києво-Могилянської академії, яка була тоді єдиним вищим навчальним
закладом в Україні. У часи його студентства (1738—1750) Київська
академія переживала добу піднесення після реформи в дусі Відродження й
гуманізму. Цю реформу розпочав Феофан Прокопович, колишній ректор і
професор Академії, а продовжував учитель Сковороди Георгій Кониський. У
1742—1744 роках, ще будучи студентом, Григорій Сковорода два роки співав
у придворному хорі цариці Єлизавети в Петербурзі. Він грав на кількох
інструментах: сопілці; флейті, скрипці, гуслях, бандурі; сам писав
мелодії до своїх віршів. Восени 1744 року цариця разом зі своєю капелою
приїхала до Києва, і молодий Григорій вирішив продовжувати навчання в
Києво-Могилянській академії. Незавершивши курс навчання, він залишає
стіни академії і супроводжує генерала Вишневського під час його поїздки
по Європі. Сковорода подорожує від університету до університету, побував
у Польщі, Угорщині, Австрії, Чехословаччині.
Повернувшись на батьківщину, Григорій Савич стає викладачем поетики в
Переяславському колегіумі, одразу ж виявляє себе як педагог-новатор.
Відкидаючи традиційні церковно-схоластичні правила поетики», Сковорода
обстоює нову, силабо-тонічну (засновану на закономірному чергуванні
наголошених і ненаголошених складів) систему віршування. Оригінальний
курс не подобався переяславському єпископові, через конфлікт Сковороду
було звільнено, і він стає домашнім учителем.
Переяславський період — важлива віха в житті Сковороди. Саме в цей чає
остаточно формується його світогляд як просвітителя, демократа,
визначаються основні творчі принципи як прогресивного письменника та
філософа. Написані в цей період поетичні твори автор об’єднав у збірку
«Сад божественных пbсней». Пізніше Сковорода викладає в Харківському
колегіумі поетику, синтаксис, грецьку мову, етику. Але викладання
Сковороди, що сам був вихідцем з народу і виступав носієм ідей
народолюбства всупереч середньовічній схоластиці, викликало
незадоволення духовної влади. Філософа звинувачували в богохульстві, у
намаганні підірвати основи існуючого суспільства.
Гнаний політичними ворогами, але вірний своїм переконанням, упевнений у
тому, що щастя людини не в почестях і розкоші, а в самопізнанні, у
трудовій діяльності, Сковорода обирає свій шлях у житті: стає мандрівним
філософом, народним учителем і співцем. Останні двадцять п’ять років
свого життя поет у сірій селянській свиті, з торбиною за плечима з
кількома улюбленими книжками мандрував від села до села.
Уже будучи тяжко хворим, Сковорода оселився в селі Іванівці поблизу
Харкова (тепер село Сковородинівка), де й помер 9 листопада 1794 року.
На надгробку, згідно з заповітом видатного просвітителя, зроблено напис:
«Мир ловил меня, но не поймал».
Час, коли Сковорода перебував серед народу, був особливо плідним у його
багатогранній творчості. Він пише свої філософські й педагогічні
трактати «Наркисс» («Узнай себе»), «Асхань», «Алфавит, или Букварь
мира».
У системі філософських поглядів Сковороди важливе місце посідає принцип
самопізнання, вчення про природжену творчу працю людини. Кожну людину
філософ розглядає як «мирок малый», що криє в собі невичерпні творчі
можливості для досягнення особистого, всенародного та загальнолюдського
щастя на землі. Сковорода мріяв перебудувати хижацький світ шляхом
переважно внутрішнього перевиховання, удосконалення. Пізнавши себе,
кожна людина пізнає свої здібності, свої творчі нахили, своє природне
місце в суспільстві та суспільній праці. Ця теорія «сродної праці»
скерована була проти феодально-кріпосницького ладу, проти сильних світу
гноблення, що займають пости не по «сродності», а заради наживи.
Яскраве виявлення ці погляди знайшли й .у художніх творах письменника,
зокрема в збірці «Басни харьковскія». Ця перша на Україні збірка байок
стала видатним явищем в історії цього жанру в українській літературі.
«Басни харьковскія» Сковороди логічно завершують собою давній період у
розвитку української байки і, концетруючи в собі найжиттєдайніші її
здобутки, одночасно починають новий, «гребінківсько-глібовський» період
її історії чи принаймні являють собою перехідний місток до нього». Отже,
Сковорода не лише підсумував кращі здобутки своїх попередників, а й
вивів байку на шлях самостійного розвитку, ставши першим українським
байкарем.
Z
\
x
¬
®
U
o
?????????o
th
0рьковскія» написані прозою, кожна з них складається з двох частин:
лаконічної художньої фабули (переказу подій, змальованих у творі) і
«сили». «Силою» називає автор мораль, яка в деяких його байках
перевершує за обсягом саме оповідання, перетворюючись у своєрідний
філософський трактат. Основним джерелом байок були власні життєві
спостереження автора, сучасна йому феодально-кріпосницька дійсність,
народна мудрість. Байкар яскравими сатиричними барвами зображує
поміщиків, чиновників, охоплених жадобою наживи, чинів («Оленица и
Кабан»), стверджує, що справжня гідність людини визначається високими
моральними якостями («Жаворонки», «Голова и Тулуб»). Значна частина
байок Сковороди присвячена прославленню «сродної праці» («Пчела и
Шершень», «Орел и Черепаха», «Собака и Кобила»). Так, у байці «Пчела и
Шершень» на іронічне запитання дармоїда Шершня, чому Бджола приносить
плоди своєї праці людям, та відповідає, що відчуває справжню насолоду,
збираючи мед для інших. Бджола символізує мудру людину, для якої праця —
природна потреба, сенс життя. Її мораль — це мораль людей праці, які
зневажали паразитичне існування. Байка стверджує пошану до трудящих
людей, славить працьовитість бджіл, які працюють не заради власної
користі, а тому, що народжені саме для цього. Сатира твору спрямована
проти визискувачів-трутнів су-
спільства, які ухиляються від праці, живуть за рахунок трудящих.
Помітне місце у творчому доробку Григорія Сковороди належить поезії.
Вірші збірки «Сад божественных пbсней» — це передусім поезія особистих
переживань автора, його морально-філософських роздумів про сенс життя,
про справжнє щастя тощо. Органічне поєднання особистих і громадських
мотивів — найхарактерніша ознака поезії Сковороди. Поет одним із перших
в українській літературі звертається до чарівної природи рідного краю,
оспівує красу зелених полів, степових просторів («Ах поля, поля
зелены!», «Ой ты, птичко желтобоко»).
Особливе місце в поетичній спадщині письменника належить віршам з
сильним соціальним звучанням. Викриваючи пороки тогочасної дійсності,
болісно переживаючи трагізм життя гнобленого народу, Сковорода в
багатьох своїх творах виступає істинним просвітителем-демократом,
переконаним гуманістом, який над усе ставив свободу, вважав її найвищим
благом людини, палко бажав покріпаченому люду здобути волю («Про
свободу»).
Твори збірки «Сад божественных пbсней», в яких Сковорода виступає з
критикою володарів сучасного йому світу, насичені викривальним пафосом.
Найсильніше цей пафос виявився в знаменитій десятій пісні «Всякому
городу нрав и права…», яка по праву вважається класичним зразком
соціальної сатири в українській літературі. Письменник вдається до
сарказму, тавруючи різних представників тогочасного панства. Сатира
пісні спрямована проти поміщиків і козацької старшини, що прагнуть
загарбати якомога більше чужих земель. Автор засуджує купців, які
грабують трудящі маси; обурюється панськими попихачами-кар’єристами.
Сатира твору направлена й проти панської розбещеності, проти пияцтва,
картярства. Порушує поет у пісні й такі злободенні на той час питання,
як несправедливе судочинство, недосконалість офіційної освіти. Отже,
правдиво зображуючи та викриваючи потворні явища, Сковорода відтворив
надзвичайно яскраву картину життя панівних прошарків суспільства.
Співчуваючи всім гнобленим та знедоленим, письменник усвідомлював,
наскільки важко народу миритися з «миром безсовестным», як називав він
панство.
Пісня «Всякому городу нрав и права…» відповідала настроям широких
народних мас, вона входила до репертуару кобзарів і лірників.
Вірші, як і інші твори письменника, написані традиційною книжною мовою,
що являла собою суміш української, російської і старослов’янської мов.
Нова українська літературна мова на той час ще перебувала у стадії
становлення.
За життя твори Сковороди не друкувалися, поширювались у рукописних
списках. Адже він ставив болючі питання суспільного життя свого часу,
піддавав гострій критиці панівні класи та основи феодально-самодержавної
влади. Вірний син народу, його захисник, мудрий учитель і співець —
таким постає зі сторінок своїх творів Григорій Сковорода.
Список рекомендованої літератури
Білич Т. А. Світогляд Г.С.Сковороди. — К.: Вид-во Київського державного
університету, 1957.
Ляшенко Л. Блискавиця темної ночі: Повість. — К., 1965.
Махновець Л. Григорій Сковорода. Біографія. — К., 1972.
Ніжинець А. На зламі двох світів. — X., 1970.
Поліщук Ф. М. Григорій Сковорода. Життя і творчість. — К., 1978.
Попов П. Григорій Сковорода. Літературний портрет. — К., 1969.
Сковорода Грирорій. Матеріали про відзначення 250-річчя
з дня народження. — К., 1975.
Шевчук В. Григорій Сковорода: Роман. — К., 1969.
Байки в українській літературі ХVII—ХVIII ст. — К.: Вид-во АН УРСР,
1963. — С. 75.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
