Реферат на тему:
Пантелеймон Куліш (1819—1897)
Серед діячів української культури ХІХ століття Пантелеймону
Олександровичу Кулішеві належить одне з найпочесніших місць.
Багатогранне обдарування його виявилось у різноманітній діяльності:
письменницькій, науковій, публіцистичній, педагогічній, видавничій. Саме
завдяки Кулішу в українській літературі з’являється соціально-історичний
роман.
Народився П. Куліш 7 серпня 1819 року в козацькому містечку Воронежі
Глухівського повіту Чернігівської губернії (тепер — Шосткинський район
Сумської області). Батько майбутнього письменника походив з козацької
старшини, мав хутір і сам хліборобив. Він втратив права дворянства, і
побут родини Куліша мало чим різнився від селянського. Мати була дочкою
сотника. Сестра Леся навчила Пантелеймона грамоти. У чотирнадцять років
потрапив юнак до Новгород-Сіверської гімназії, та не закінчив її. Якийсь
час навчав дітей у заможних родинах, а 1839 року вступив до Київського
університету, де познайомився з професором М. Максимовичем. В
«Киевлянине» М. Максимович надрукував його етнографічні нариси під
назвою «Малороссийские рассказы». Закінчити університет Куліш не зміг,
оскільки не мав документального свідчення про дворянське походження,
хоча батько був із козацько-старшинського роду, нащадки якого мали право
на навчання в університеті. Кілька років юнак був вільним слухачем на
словесному, а згодом на правничому факультеті. Ці роки виявились
визначальними у подальшій долі Куліша. На початку 40-х років він
учителює в Луцьку, Рівному, Києві, багато подорожує по Україні, робить
фольклорно-етнографічні записи. Особливо захоплювався Куліш народними
думами. Під їх впливом створено поему «Україна» та історичний роман
«Михайло Чарнышенко». У 1844 році письменник написав оповідання-ідилію
«Орися». Тоді ж починає роботу над романом «Чорна рада», перші розділи
якого були надруковані 1845 року в журналі «Современник». Цю публікацію
високо оцінив П. Плетньов, ректор Петербурзького університету, який
допоміг молодому письменникові переїхати до Петербурга й влаштував його
вчителем гімназії, а також викладачем російської мови для
студентів-іноземців. 1847 року за його рекомендацією Академія наук
посилає Куліша за кордон для вивчення слов’янських мов і літератури,
культури, народної творчості. Та того ж року у Варшаві П. Куліша
заарештовують за участь у Кирило-Мефодіївському товаристві. Він очолював
ліберальне крило таємної організації, закликав до культурництва,
просвітительства, тоді як Шевченко проголошував ідею селянської
революції. Та між цими велетнями української культури з 1843—1844 років
зав’язалась дружба, яка тривала до кінця життя Кобзаря. П. Куліш
надзвичайно високо цінував Шевченка, пропагував його твори, сприяв
виданню їх за кордоном, допомагав публікувати в роки валуєвської
реакції. Проте він не сприймав закликів Кобзаря до збройної боротьби, не
поділяв його поглядів щодо історичного минулого України, козаччини, ролі
народних мас і козацької старшини у визвольній боротьбі. За участь у
таємному товаристві Куліша заслано у Вологду, яку згодом замінили на
Тулу. Там він служив дрібним чиновником у канцелярії губернатора,
продовжував літературну та наукову працю. 1850 року Пантелеймона Куліша
було звільнено під нагляд поліції із забороною друкуватися.
Роки після заслання позначені напруженою працею Куліша як письменника,
фольклориста, літературознавця. У 50—60-х роках виходить збірка «Записки
о Южной Руси», до якої увійшли фольклористичні, етнографічні та
історичні матеріали, твори самого Куліша; в збірці вперше була
опублікована поема Шевченка «Наймичка», і хоча прізвище автора не було
зазначене, це досить сміливий вчинок, якщо взяти до уваги, що
друкуватися Кобзареві було заборонено.
П. О. Куліш є автором двох підручників для школярів: у 1857 році вийшла
з друку читанка під назвою «Граматика» та український буквар. Вони були
написані придуманим Пантелеймоном Олександровичем правописом
«кулешівкою». Запроваджений тоді перший український фонетичний правопис
в основі своїй зберігся й донині.
У 1858 році Куліш здійснює подорож за кордон, відвідує Німеччину,
Швейцарію, Італію, знайомиться з культурним життям цих країн, народною
творчістю, етнографією. Він був людиною всебічно обдарованою,
надзвичайно працьовитою. Досконало володів рідною мовою, а також
старослов’янською та російською, Куліш вивчив польську, французьку,
італійську, латинь, німецьку, шведську, а щоб перекладати Біблію з
оригіналу, уже на схилі віку заходився вивчати давньоєврейську.
Важливою подією в культурному житті України було видання українського
перекладу Біблії, здійсненого П. Кулішем разом з І. Нечуєм-Левицьким та
львівським видавцем професором І. Пулюєм.
Пантелеймон Олександрович виношував мрію про створення українського
журналу, проте дозволу на це не дістав. Пощастило видати лише альманах
«Хата», що став подією в культурному житті українського народу. Ще
вагоміше значення мала поява журналу «Основа» (1861—1862). Редактором
його був В. Білозерський, а П. Куліш очолював відділ критики. 1862 року
виходить друком перша і найвагоміша збірка поезій Куліша «Досвітки».
У 1864—1868 роках П. О. Куліш працює у Варшаві директором духовних справ
та членом комісії для перекладу польських законів. З 1873 року він
працює в Петербурзі на посаді редактора «Журнала Министерства путей
сообщения», інколи наїздить у свій невеликий маєток Мотронівку на
Чернігівщині, який на честь своєї дружини перейменував на Ганнину
Пустінь, куди й переселяється в 1877 році. Там він продовжує активно
працювати. За останні півтора десятиліття життя П. Куліш видав поетичні
збірки «Хуторна поезія», «Дзвін», а також драматичні твори — «Магомат і
Хадиза», «Маруся Богуславка», «Драмована трилогія», що складається з
п’єс «Байда, князь Вишневецький», «Петро Сагайдачний», «Цар Наливай».
Він є автором десяти поем, писав також балади, думи, байки.
Величезним внеском Куліша в українську культуру слід вважати його
діяльність як перекладача. 1897 року вийшла збірка його перекладів
«Позичена кобза», яка складалася з творів багатьох поетів світу, — Й. В.
Гете, Г. Гейне, Ф. Шиллера, Д. Байрона. Він переклав також тринадцять
п’єс Шекспіра, у тому числі такі шедеври світової драматургії, як
«Гамлет», «Ромео і Джульєтта».
Помер Пантелеймон Олександрович Куліш 14 лютого 1897 року.
BD?x
z
&
I?NiiiiiiiiiiiieUUUUUUUUUUUU
Eоки Руїни, коли після смерті Богдана Хмельницького (1657) загострюється
боротьба за гетьманську булаву. Складна політична боротьба за владу
призводить до чорної ради в Ніжині 27—28 червня 1663 року, на якій було
скинуто наказного (тимчасового) гетьмана Якима Сомка й обрано гетьманом
Івана Брюховецького. Про події часів Руїни Куліш довідувався з
літописів, передусім з «Літопису Самовидця». Заслугою письменника є те,
що він першим дослідив цей літопис.
Головна сюжетна лінія роману — це напружена боротьба за гетьманування
між Сомком і Брюховецьким, що кинула Україну у вир бурхливих подій,
викликала спалахи незадоволення широких народних мас політикою козацької
старшини. На тлі напружених історичних подій письменник відтворює
кохання Петра та Лесі. Закохані зазнають багато перешкод, їхнє життя
сповнене неймовірних пригод, які письменник подає за зразком популярних
на той час романів Вальтера Скотта. Та вплив шотландського письменника
не завадив авторові «Чорної ради» створити цілком оригінальний роман,
передати національний колорит, а найголовніше — відтворити вільнолюбивий
дух рідного народу.
Роман «Чорна рада» багатопроблемний. Ідея любові до рідного краю є
провідною у творі. Саме тому автор загострює увагу на історичній долі
України, на тому місці, що відводиться їй в історії, на виборі
правильних шляхів розвитку. З цими головними проблемами тісно
переплітаються й такі, як стосунки між панством, козацькою старшиною та
народними масами; взаємини між Україною та Росією; проблема місця та
ролі в історії Запорозької Січі.
Свої власні погляди на історичне минуле України, на роль народу та
старшинської верхівки в історії П. Куліш передає через образ Сомка.
Автор намагається показати ідеального гетьмана, здатного приборкати
народні рухи, які, на думку письменника, підривали національну єдність.
Куліша лякала жорстокість народних розправ з панством, він був
переконаний у тому, що віками гноблена «чернь» не спроможна вирішувати
державні справи. Так, народ на раді підтримав підступного, властолюбного
І. Брюховецького, і довго ще на Україні лилась кров через «Іванцеве
лукавство».
Прихильників Сомка автор подає в позитивному плані. Яскраво виписана
колоритна постать полковника Шрама, який виступає прибічником цільності
України. Він відданий своїм громадянським обов’язкам, тому у важкий для
рідної землі час прибуває з Правобережної України на Лівобережжя, щоб
підтримати
Сомка на чорній раді. Прототипом цього образу став полковник Іван
Попович, про якого Куліш довідався з «Літопису Самовидця».
Проголошуючи ідеї козацько-старшинської державності, Куліш звертає свій
погляд на Запорозьку Січ, яка виступає тут серцем України. Кращі
запорозькі традиції втілені в образі Пугача, який прагне встановити
рівність станів, виступає за демократичну соціально справедливу козацьку
республіку, ідеалом якої є для нього Запорозька Січ. Козацьке лицарство,
відвагу, волелюбність уособлює романтичний образ Кирила Тура. Для нього
характерні величезна енергія, відчайдушна хоробрість, дух побратимства й
усі ті чудові риси, якими наділив народ своїх улюбленців —
козаків-запорожців, передаючи в піснях та думах від покоління до
покоління немеркнучу славу цих вірних синів України. Народнопоетичну
основу образу Кирила Тура підкреслює і його мова, забарвлена
прислів’ями, приказками, жартами.
Мова роману «Чорна рада» надзвичайно багата, наближена до мови народних
пісень, дум та казок. У творі згадуються й улюблені герої усної народної
творчості (козак Байда, Самійло Кішка, Богдан Хмельницький), часто
зустрічаються уривки з дум, козацьких пісень. Так, під час трапези в
курінного отамана Кирила Тура кобзарі співали пісні про Нечая, про
Морозенка, про героїчні та трагічні події далекого минулого рідної
землі.
З великою любов’ю описує письменник Київ, згадує дерев’яну церкву
гетьмана Петра Сагайдачного. У тій церкві поряд з образами святих були
зображення уславлених козаків.
Відтворюючи широку картину життя народу, бурхливі пристрасті, викликані
боротьбою за гетьманську булаву, суперечності між козацькою старшиною та
народними масами, Куліш змальовує і свій ідеал — ідилію заможного
хуторянського життя.
Роман «Чорна рада», перший в українській літературі історичний роман,
органічно вписався в контекст тогочасної світової літератури.
Помітний слід у культурному житті України залишила і видавнича
діяльність Куліша. Він засновує в Петербурзі власну друкарню. Це мало
відчутний вплив на розвиток української літератури, адже Куліш був не
лише видавцем, а й по суті організатором літературного процесу,
кваліфікованим редактором.
Куліш є основоположником української літературної критики. Його перу
належать наукові розвідки про творчість О. Пушкіна, Т. Шевченка, Марка
Вовчка, двотомна праця «Жизнь Николая Васильевича Гоголя» та багато
інших.
Сучасний літературознавець Микола Жулинський зазначає, що визначальним
стимулом своєї подвижницької праці П. Куліш вважав збереження
національних традицій, розвиток української мови, культури, утвердження
почуття національної самосвідомості, наповнення духовного арсеналу нації
культурними здобутками світової цивілізації.
Список рекомендованої літератури
Жулинський М. У праці каторжній, в трагічній самоті // Куліш П. Твори: У
2 т. — К., 1989. — Т. 1 — С. 5—30.
Жулинський М. Із забуття в безсмертя. (Сторінки призабутої спадщини). —
К., 1990.
Злупко С. Куліш і боротьба суспільних течій в Західній Україні (До
150-річчя з дня народження Куліша) // Укр. істор. журн. — 1969. — № 5.
Кирилюк Є. Панько Куліш. (До 150-річчя з дня народження) // Рад.
літературознавство. — 1969. — № 8. — С. 26—41.
Комишанченко М. Взаємини П. Куліша з Т. Шевченком // Рад.
літературознавство. — 1970. — № 1. — С. 52—60.
Нахлік Є. Апокаліпсис Пантелеймона Куліша // Вітчизна. — 1990. — № 10. —
С. 169—174.
Неділько В. Пантелеймон Куліш // Дніпрова хвиля. — К., 1991. — С.
117—126.
Охріменко О. На орбіті світового письменництва // Вітчизна. — 1989. — №
8. — С. 150—152.
Петров В. Романи Куліша // Вітчизна. — 1991. — № 4—6.
Пільгук І. Постать складна і самобутня / До 150-річчя від дня народження
//Літ. Україна. — 1969. — 12 серп.
Пільгук І. Поетична творчість Пантелеймона Куліша // Куліш П. Поезії. —
К., 1970. — С. 3—48.
Пільгук І. Пантелеймон Куліш // Куліш П. Вибр. твори. — К., 1969. — С.
3—45.
Щубравський В. Перед світанком. (Про творчість письменника П. О. Куліша)
// Вітчизна. — 1969. — № 9. — С. 180—185.
Яременко В. П. О. Куліш (До 150-річчя з дня народження) // Укр. мова і
літ. в школі. — 1969. — № 8. — С. 84—86.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
