.

Податкова система (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1205 15949
Скачать документ

Реферат на тему:

Податкова система

6.3.1. Сутність і види податків

Податкова система — важлива складова системи державних фінансів, хоча і
не виділяється в їх окрему ланку. Вона відіграє провідну роль у
формуванні державних доходів, відчутно впливаючи на доходи юридичних і
фізичних осіб. При цьому податкову систему можна розглядати у широкому і
вузькому розумінні. У широкому розумінні вона охоплює всі обов’язкові
платежі, з допомогою яких здійснюється перерозподіл доходів на користь
держави і які концентруються в бюджеті та фондах цільового призначення.
У вузькому розмінні це сукупність тільки податків як особливої форми
мобілізації доходів бюджету.

Податки являють собою обов’язкові платежі юридичних і фізичних осіб до
бюджету. Історично це найдавніша форма фінансових відносин між державою
і членами суспільства. За економічним змістом податки відображають
фінансові відносини між державою і платниками податків з метою створення
загальнодержавних централізованих фондів грошових коштів, необхідних для
виконання державою її функцій. На відміну від фінансів загалом ці
взаємовідносини мають односторонній характер — від платників до держави.

У фінансовій термінології вживаються п’ять термінів, що відображають
платежі державі, — плата, відрахування і внески, податок, збір.
Незважаючи на певні особливості, ці платежі характеризуються спільними
ознаками, що дають змогу об’єднувати їх в одну групу як податки й
обов’язкові платежі податкового характеру.

Плата (відповідає на запитання «за що?») передбачає певну
еквівалентність відносин платника з державою (плата за воду, плата за
заготівлю деревини тощо). Розмір плати залежить від кількості ресурсів,
що використовуються, а надходження плати саме державі визначається
державною власністю на ці ресурси. Якщо держава втратить право власності
на них, то вона втратить і ці доходи. За економічним змістом плата не є
податком, бо не відображає перерозподілу доходів.

Відрахування і внески (відповідають на запитання «на що?», «від чого?»)
передбачають цільове призначення платежів. Воно може бути тільки
частковим (відрахування), тобто встановленим згідно з економічним
змістом платежів, або повним (внески), коли витрачання коштів у повному
обсязі здійснюється тільки за цільовим призначенням. Наприклад, часткове
цільове призначення мають відрахування на геологорозвідувальні роботи.
Оскільки вони вносяться до бюджету, то в загальній сумі його доходів це
цільове призначення втрачається. При цьому розміри фінансування з
бюджету геологорозвідувальних робіт можуть бути як більшими, так і
меншими від суми надходжень цих відрахувань. Коли обсяг фінансування
менший за суму надходження, цільове призначення залишку не зберігається.
Прикладом повного цільового призначення є відрахування і внески у різні
цільові фонди — внески у Пенсійний фонд та Фонд соціального страхування,
внески у фонд сприяння зайнятості населення та ін. Використовувати ці
внески не за призначенням не дозволяється, а змінити цільове призначення
можна тільки на законодавчій основі. Загалом відрахування і внески можна
розглядати як цільові податки.

Податки (відповідають на запитання «для чого?») встановлюються для
утримання державних структур і для фінансового забезпечення виконання
ними функцій держави — управлінської, оборонної, соціальної та
економічної. Вони не мають ні ознак еквівалентного обміну, ні
конкретного цільового призначення. Тобто конкретний податок — це
нецільовий, безоплатний (нееквівалентний), неповоротний обов’язковий
платіж державі. Однак якщо розглядати податки сукупно, то прикмети плати
і відрахувань видно досить чітко. Податок — це плата суспільства за
виконання державою її функцій, це відрахування частини вартості валового
внутрішнього продукту (ВВП) на загальносуспільні потреби, без
задоволення яких сучасне суспільство існувати не може.

Особливою формою податкових платежів є збори. На відміну від податків,
які мають характер регулярних надходжень, збори є платежами разового,
випадкового і незначного за розмірами характеру, що збираються за місцем
події (наприклад, ринковий збір).

Функції податків як фінансової категорії випливають з функцій фінансів.
Фінанси загалом виконують дві функції — розподільну і контрольну.
Податки безпосередньо пов’язані з розподільною функцією в частині
перерозподілу вартості створеного ВВП між державою і юридичними та
фізичними особами. Вони є методом централізації ВВП у бюджеті на
загальносуспільні потреби, виконуючи у такий спосіб фіскальну функцію.

Фіскальна функція є основною у характеристиці сутності податків, вона
визначає їх суспільне призначення. З огляду на цю функцію держава
повинна отримувати не тільки достатньо податків, а й головне, надійних.
Податкові надходження мають бути постійними і стабільними й рівномірно
розподілятися за регіонами.

Постійність означає, що податки повинні надходити до бюджету не у
вигляді разових платежів з невизначеними термінами, а рівномірно
протягом бюджетного року в чітко встановлені строки. Оскільки
призначення податків полягає у забезпеченні витрат держави, то терміни
їх сплати мають бути погоджені з термінами фінансування видатків
бюджету.

Стабільність надходжень визначається високим рівнем гарантій того, що
передбачені Законом про бюджет на поточний рік доходи будуть отримані у
повному обсязі. Безглуздо встановлювати такі податки, які необхідних
гарантій не дають, бо в такому разі невизначеною стає вся фінансова
діяльність держави.

Рівномірність розподілу податків за територією необхідна для
забезпечення достатніми доходами всіх ланок бюджетної системи. Без цього
виникає потреба в значному перерозподілі коштів між бюджетами, що
зменшує рівень автономності кожного бюджету, ступінь регіонального
самоврядування і самофінансування.

Податки, як уже зазначалось, відображають рух вартості від юридичних і
фізичних осіб до держави. Їх сплата приводить до зменшення доходів
платника. Причому об’єктивно кожний платник заінтересований сплатити
якомога меншу суму, що може досягатись як за рахунок зменшення обсягів
об’єкта оподаткування, так і вибору пільгових щодо оподаткування умов
діяльності. Отже, у сутності кожного податку закладена регулююча
функція. Вона, як і фіскальна функція, характеризує суспільне
призначення податків. Сутність регулюючої функції полягає у впливі
податків на різні сторони діяльності їх платників.

Оскільки регулююча функція податків є об’єктивним явищем, то вплив
податків відбувається незалежно від волі держави, яка їх установлює.
Разом з тим держава може свідомо використовувати їх з метою регулювання
певних пропорцій у соціально-економічному житті суспільства. Але така
цілеспрямована податкова політика можлива тільки завдяки об’єктивно
властивій податкам регулюючій функції.

Використання податків як фінансових регуляторів — дуже складна й тонка
справа. Тут не може бути головного і другорядного — все головне. Іноді
незначні деталі в оподаткуванні можуть докорінно змінити сутність впливу
податку: зробити його прямо протилежним щодо передбачуваного.

Елементи системи оподаткування. Справляння податків ґрунтується на
виділенні таких елементів системи оподаткування: суб’єкт і носій
податку, об’єкт і одиниця оподаткування, джерело сплати, податкова
ставка і квота. Між цими поняттями існує певне підпорядкування, яке
найпростіше можна проілюструвати, поставивши до них запитання: суб’єкт (
хто сплачує; об’єкт ( що оподатковується ; одиниця ( як це що
обчислюється; джерело (

( з чого сплачується; ставка ( скільки сплачується; квота ( як частка
доходу утримується.

Суб’єкт, або платник (останній термін найуживаніший на практиці),
податку — це та фізична чи юридична особа, яка безпосередньо його
сплачує. Податкова робота починається саме з установлення платників, бо
податкова служба держави повинна чітко знати, хто саме вносить той чи
інший податок до бюджету, хто відповідає за зобов’язання перед державою.

Термін «платник податку» визначає саме суб’єкт оподаткування. Однак цей
суб’єкт здебільшого є тільки посередньою, транзитною ланкою проходження
доходів. Він не стільки сплачує податок, скільки перераховує до бюджету
частину отриманих доходів. Реальним платником, або носієм, кожного
податку є кінцевий споживач. Саме він сплачує вартість товарів і послуг,
а якщо так, то і все, що в їх цінах відображається, — і витрати
виробництва та реалізації, і прибуток усіх ланок, де відбувається рух
товарів, і відрахування частини отриманих доходів до бюджету. Оскільки
основним споживачем у будь-якій країні є її народ, то саме громадяни
скрізь були, є і завжди будуть основними носіями, тобто реальними
платниками податків. З огляду на це твердження про перекладання
податкового тягаря на їхні плечі безпідставні — він був там завжди й
альтернативи просто не існує.

Об’єкт оподаткування вказує на те, що саме оподатковується тим чи іншим
податком. Це другий за черговістю елемент оподаткування, бо, визначивши
платника, необхідно встановити, що саме у нього оподатковується.
Нормальна податкова робота можлива тільки у разі чітко визначеного
об’єкта оподаткування. Об’єкт оподаткування має бути стабільним,
піддаватись чіткому обліку, безпосередньо стосуватися платника,
відображати саме його (а не сторонніх юридичних чи фізичних осіб) вплив
на даний об’єкт.

Одиниця оподаткування — це одиниця виміру (фізичного чи грошового)
об’єкта оподаткування. Фізичний вимір досить точно відображає об’єкт
оподаткування. Наприклад, оцінювання земельної ділянки при оподаткуванні
проводиться в гектарах, сотих гектара, квадратних метрах тощо. Чим
більші розміри об’єкта оподаткування, тим більша одиниця виміру.
Грошовий вимір може бути безпосереднім — при оцінці доходів, і
опосередкованим — при оцінці тієї ж земельної ділянки (за ринковою чи
нормативною ціною), майна та ін.

Джерело сплати податку — це дохід платника, з якого він сплачує податок.
Джерело сплати може бути безпосередньо пов’язане з об’єктом
оподаткування (коли оподатковується сам дохід або майно, що приносить
дохід), а може і не стосуватися об’єкта оподаткування (наприклад,
податки на майно і землю, які перебувають в особистому користуванні й не
приносять доходу їх власникам). Загалом правомірним є пов’язування
джерела сплати податку з об’єктом оподаткування. Таке оподаткування є
досить справедливим, оскільки тільки дохід є джерелом сплати. Крім того,
у підприємства джерело сплати може розглядатись з позицій віднесення
того чи іншого податку на валові витрати (собівартість продукції),
отриманий прибуток чи цінову надбавку. Загальним джерелом сплати є
виручка від реалізації. Однак залежно від того, з якого її елемента
сплачується податок, визначається його вплив на фінансові інтереси
підприємства.

Податкова ставка — це законодавчо встановлений розмір податку на одиницю
оподаткування. Існують два підходи до встановлення податкових ставок:
універсальний і диференційований. При універсальному підході
встановлюється єдина для всіх платників ставка, при диференційованому —
кілька. Диференціація ставок може відбуватись у двох напрямах. Перший —
відповідно до платників, коли для більшості платників виділяється
основна ставка, а також знижені й підвищені ставки для окремих
платників. Другий — відповідно до різних характеристик і оцінок об’єкта
оподаткування.

Установлення податкових ставок є найважливішою і найскладнішою проблемою
оподаткування. Саме недосконалість ставок може порушити як фіскальну
значущість, так і регулюючу дію того чи іншого податку. Установлення
ставок податків може базуватись на емпіричному методі й
економіко-математичному моделюванні.

Сутність емпіричного методу, який орієнтується здебільшого на фіскальну
функцію податків, полягає у визначенні ставок на базі існуючого досвіду
оподаткування з урахуванням забезпеченості видатків держави і впливу
кожного податку на фінансові ресурси й грошові доходи та витрати
платників. У міру накопичення емпіричних даних та змін у фінансовому
стані держави та платників податків ставки оподаткування можуть і
повинні коригуватися. Держава мусить весь час тримати в полі зору
фінансову діяльність усіх суб’єктів розподільних відносин у суспільстві
й вносити своєчасні корективи у свою податкову політику для підтримання
належного фінансового стану всіх суб’єктів.

Сутність методу економіко-математичного моделювання полягає в
розробленні математичної моделі, яка враховує всі інтереси держави та
платника і визначальні (здебільшого саме визначальні, бо всі врахувати
практично неможливо) чинники, що діють у сфері справляння того чи іншого
податку. Цей метод орієнтується головним чином на регулюючу функцію
податків, бо критерієм оптимізації податкової ставки є саме найвищий
рівень впливу податку на поведінку платника. Водночас обов’язково
враховується і фіскальне значення податку шляхом уведення в модель
певних обмежень, насамперед забезпечення мінімально допустимого
надходження сум від цього податку.

Крім двох названих наукових методів, у податковій практиці
використовується також суто інтуїтивний підхід до ставок. Він базується
на передбаченнях і побажаннях тих, хто ці ставки розробляє і затверджує.

За побудовою податкові ставки поділяються на тверді та процентні.

Тверді ставки встановлюються в грошовому виразі на одиницю оподаткування
в натуральному обчисленні. Вони можуть бути двох видів: фіксовані —
установлені в конкретних сумах, відносні — визначені відносно певної
величини (наприклад, у процентах до мінімальної заробітної плати).

Процентні ставки встановлюються тільки щодо об’єкта оподаткування, який
має грошовий вираз (адже сума податку має тільки грошовий вираз, за
винятком натуральних податків). Вони поділяються на три види:
пропорційні, прогресивні й регресивні.

Пропорційні — це єдині ставки, що не залежать від розміру об’єкта
оподаткування. Вони спрощують податкову роботу, найбільшою мірою
відповідають принципу рівності платників.

Прогресивні — це такі ставки, розмір яких зростає в міру збільшення
обсягів об’єкта оподаткування. Прогресія шкали оподаткування може бути
простою і ступінчастою. При простій шкалі прогресії підвищені ставки
застосовуються до всього об’єкта оподаткування, результатом чого є вкрай
невигідні для платника інтервали оподаткування його розмірів. При
ступінчастій шкалі такі ставки застосовуються не до всього об’єкта
оподаткування, а тільки до тієї його величини, що перевищує інтервальні
обмеження. У даному разі багато що залежить від стрімкості й крутизни
прогресії. Стрімкість відображає розміри інтервалів — чим вони менші,
тим стрімкіша прогресія. Крутизна характеризує співвідношення
максимальної й мінімальної ставок. Обидва ці показники при поміркованій
податковій політиці мають бути помірними, створюючи відносно пільгові
умови для верств населення з низьким рівнем доходів і не надто
контрибуційні для осіб з високими доходами.

Регресивні ставки, на відміну від прогресивних, зменшуються в міру
зростання об’єкта оподаткування. Вони необхідні тоді, коли держава
намагається стимулювати подібне зростання. У такій політиці є свій сенс,
адже багатство суспільства — це сукупність багатства його членів, а
регресивні ставки стимулюють створення і зростання багатства.

У практиці оподаткування прогресивні й регресивні ставки можуть
застосовуватись як окремо, так і в поєднанні — у вигляді
прогресивно-регресивної й регресивно-прогресивної шкали ставок.

Податкова квота — це частка податку в доході платника. Вона може бути
визначена в абсолютному розмірі й у відносному виразі. Значення
податкової квоти полягає в тому, що вона характеризує рівень
оподаткування. З погляду соціальної справедливості механізм
оподаткування обов’язково має включати податкову квоту. Однак річ у тім,
що тоді значно зменшуються податковий вплив і можливості використання
податків як фінансових регуляторів. Тому в практиці оподаткування
податкові квоти законодавчо не встановлюються.

Класифікація податків. Історія людства виробила різні форми й методи
оподаткування. Кожний вид податків має свої специфічні риси та
функціональне призначення і посідає окреме місце в податковій системі.

Класифікація податків проводиться за кількома ознаками: за формою
оподаткування, за економічним змістом об’єкта оподаткування, залежно від
рівня державних структур, які їх установлюють, за способом стягнення.

За формою оподаткування всі податки поділяються на дві групи: прямі й
непрямі.

Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платників і сплачуються
за рахунок їхніх доходів, а сума податку безпосередньо залежить від
розмірів об’єкта оподаткування. Прямі податки сприяють такому розподілу
податкового тягаря, за якого більше платять ті члени суспільства, котрі
мають вищі доходи. Такий принцип оподаткування більшістю економістів
світу визнається найсправедливішим. Разом з тим форма прямого
оподаткування потребує і складного механізму стягнення податків, бо
виникають проблеми обліку об’єкта оподаткування й ухилення від сплати.
Тому, незважаючи на «справедливість» (у лапках не тому, що це сумнівно,
а тому, що не існує абсолютної справедливості) прямих податків,
податкова система не може обмежуватися тільки ними. Це був би однобокий
підхід, який згубний для будь-якої системи.

Непрямі податки встановлюються в цінах товарів та послуг і сплачуються
за рахунок цінової надбавки, а їх розмір для окремого платника прямо не
залежить від його доходів. Наголошуємо на тому, що, тільки прямо, бо
оскільки непрямі податки включаються в ціни, то їх платить в абсолютному
розмірі більше той, хто більше споживає, а більше споживає той, хто має
вищі доходи.

Історичний розвиток системи оподаткування привів до поступового
розмивання чітких відмінностей між прямими та непрямими податками.
Універсальні форми непрямих податків — акцизів, при перенесенні їх
стягнення зі сфери реалізації у сферу виробництва мають багато ознак
прямого оподаткування, насамперед чітко визначений об’єкт оподаткування
— обсяг обороту чи додану вартість. При цьому об’єкти оподаткування
частково збігаються: пряма форма — податок на прибуток і непряма форма —
податок на додану вартість, частину якої становить той же прибуток.

За економічним змістом об’єкта оподаткування податки поділяються на три
групи: податки на доходи, споживання і майно. Податки на доходи
стягуються з доходів фізичних та юридичних осіб. Безпосередніми
об’єктами оподаткування є заробітна плата та інші доходи громадян,
прибуток або валовий дохід підприємств. Податки на споживання
сплачуються не при отриманні доходів, а при їх використанні. Вони
справляються у формі непрямих податків. Податки на майно встановлюються
щодо рухомого чи нерухомого майна. На відміну від податків на
споживання, які сплачуються тільки один раз — при купівлі, податки на
майно стягуються постійно, доки майно перебуває у власності.

Залежно від рівня державних структур, які встановлюють податки, вони
поділяються на загальнодержавні та місцеві.

Загальнодержавні податки встановлюють вищі органи влади. Їх стягнення є
обов’язковим на всій території країни незалежно від того, до якого
бюджету (центрального чи місцевого) вони зараховуються. Згідно з їх
розподілом між ланками бюджетної системи загальнодержавні податки
поділяються на три групи: доходи центрального бюджету, доходи місцевих
бюджетів і доходи, що розподіляються в певних пропорціях між центральним
та місцевими бюджетами. Розподіл податків між ланками бюджетної системи
може мати сталий нормативний характер, наперед установлений
законодавчими актами, а може відбуватись у формі бюджетного регулювання,
коли відрахування до місцевих бюджетів здійснюються за щорічними
диференційованими нормативами залежно від потреб того чи іншого
місцевого бюджету.

Місцеві податки встановлюються місцевими органами влади та управління.
Можливі різні варіанти встановлення місцевих податків. По-перше, у
вигляді надбавок до загальнодержавних податків. Рівень надбавки
визначають місцеві органи відповідно до встановлених обмежень. По-друге,
введення місцевих податків за переліком, що встановлюється вищими
органами влади. Вибір податків здійснюється місцевими органами.
По-третє, можливе впровадження місцевих податків на розсуд місцевих
органів без будь-яких обмежень з боку центральної влади.

За способом стягнення розрізняють два види податків — розкладні й
окладні. Розкладні податки спочатку встановлюються в загальній сумі
відповідно до потреб держави в доходах, потім цю суму розкладають на
окремі частини за територіальними одиницями, а на низовому рівні — між
платниками. Це історично перша форма стягнення податків. Окладні податки
передбачають установлення спочатку ставок, а відтак і розміру податку
для кожного платника окремо. Загальна величина податку формується як
сума платежів окремих платників.

Класифікація податків та їх види наведені на схемі 24.

Схема 24

Класифікація податків

Наведена класифікація відображає у цілому всі основні історичні види
податків. У системі прямого оподаткування види податків виділяються за
ознакою об’єкта оподаткування. При цьому прямі податки поділяються на
особисті й реальні. Відмінність між ними полягає у співвідношенні
платника й об’єкта оподаткування. В особистих податках основним є
платник, а в реальних — об’єкт оподаткування.

Більш сучасною формою є особисті податки, з яких найбільш поширені
прибутковий і майновий. У прибутковому оподаткуванні виділяються два
напрями — податок на доходи фізичних осіб і на прибуток підприємств
(корпорацій). Аналогічно і податок на майно може встановлюватись
стосовно і фізичних, і юридичних осіб. Податок на спадщину і дарування
стягується з фізичних осіб і відчутного бюджетного значення не має.
Подушний податок, що встановлюється для громадян незалежно від їх
доходів і майна, в даний час не використовується, хоча відома спроба
М. Тетчер установити такий податок у Великій Британії. З реальних
податків у сучасних умовах використовуються земельний і податок на
грошовий капітал, а промисловий і домовий є віджилими видами.

У системі непрямого оподаткування види податків характеризують різний
взаємозв’язок податків з цінами. Фіскальні монополії засновуються на
державному ціноутворенні на певні монопольні товари (сіль, тютюн,
сірники, алкогольні напої тощо). Установлюючи ціну, держава фіксує і
свій дохід у ній. Загалом це віджила форма, хоча в колишньому СРСР
система доходів бюджету ґрунтувалася насамперед на фіскальній монополії
держави. Акцизи і мито являють собою надбавки до цін товарів, робіт і
послуг. Самі ціни встановлюються суб’єктами підприємницької діяльності,
а держава встановлює лише надбавку. Надбавки до цін на внутрішньому
ринку є акцизами, а до товарів, що перетинають митний кордон країни, —
митом.

Акцизи в сучасних умовах є основною формою непрямого оподаткування. Вони
поділяються на специфічні — встановлюються для окремих товарів, та
універсальні — до всього обороту. Спочатку були впроваджені специфічні
акцизи, а потім на основі розширення сфери акцизного оподаткування —
універсальні.

Універсальні акцизи пройшли три історичні етапи розвитку, які відбились
у їх видах. Перший етап розвитку почався із застосування податку з
продажу, який установлювався на кінцевій стадії реалізації відносно
товарних оборотів — податок з продажу (купівлі). На другому етапі стали
оподатковуватись як товарні, так і нетоварні обороти на всіх стадіях
руху вартості — податок з обороту. Було розширено коло платників за
рахунок багатостадійності оподаткування та встановлено кумулятивний
(накопичувальний) характер оподаткування — на кожній новій стадії
оподатковувався весь оборот, який включав і сплачений на попередніх
стадіях податок з обороту. Саме кумулятивність податку була його
основним недоліком. Тому на третьому етапі була усунена ця
кумулятивність і податок став сплачуватись не з усього обороту, а тільки
з того, що відображав внесок кожного виробника у вартість товарів, робіт
і послуг — податок на додану вартість. Цей податок є однією з
найуніверсальніших сучасних форм оподаткування, оскільки дає змогу
досить рівномірно розподілити податковий тягар.

Мито на даний час не відіграє відчутної ролі у податковій системі. Це
пов’язано з розвитком світової торгівлі, обмеженням різних бар’єрів, у
тому числі митних. Існуючі на даний час міжнародні домовленості
передбачають або пільгове митне оподаткування, або взагалі безмитну
торгівлю. Основою установлення виду мита є напрям руху товарів, на
підставі якого розрізняють ввізне, вивізне і транзитне мито. Крім того,
за економічним змістом можна виділити статистичне, фіскальне,
протекціоністське, преференційне та зрівнювальне мито. Статистичне мито
встановлюється з метою надійного обліку міжнародної торгівлі. В основі
фіскального лежить необхідність формування доходів бюджету.
Протекціоністське встановлюється на досить високому рівні митного
обкладення з метою захисту національного товаровиробника. Преференційне
має, навпаки, пільговий характер і порівняю невисокі ставки.
Зрівнювальне мито встановлюється на такому рівні, щоб забезпечити цінову
рівновагу між товарами внутрішнього виробництва та імпортними.

Основи побудови податкової системи та організація оподаткування

Податкова система — це сукупність установлених у країні податків і
обов’язкових платежів податкового характеру та механізму їх справляння.
Як видно з визначення, вона дещо ширша від сфери оподаткування як
механізму перерозподілу доходів. Водночас із погляду платників податків
будь-які платежі на користь держави, що ведуть до зменшення їхніх
доходів, розглядаються як податки, у зв’язку з чим подібне розширене
трактування податкової системи цілком виправдане.

Паралельно з поняттям «податкова система» досить часто використовується
термін «система оподаткування». Іноді ці поняття вживаються як синоніми,
що не правильно, оскільки податкова система — це сукупність податків, а
оподаткування — це процес установлення і справляння податків. Тобто
система оподаткування характеризується її елементами — платник, об’єкт
оподаткування, ставка тощо — та механізмом обчислення і сплати податків.

Податкова система кожної країни відображає її специфічні умови. У світі
немає держав з тотожними податковими системами. Однак це не означає, що
створення податкової системи і податкова політика ведуться спонтанно, як
кому забажається. Є певні положення, які визначають підхід держави до
цієї сфери своєї діяльності. Для того щоб податкова політика давала
позитивні результати, необхідне наукове обґрунтування основ податкової
системи.

Формування податкової системи ґрунтується на таких засадах: по-перше,
системність, по-друге, установлення визначальної бази цієї системи і,
по-третє, вихідних принципів.

Вимога системності полягає в тому, що всі податки мають бути
взаємопов’язаними між собою, органічно доповнювати один одного, не
вступати в суперечність із системою загалом та окремими її елементами.
Системний підхід означає, що мають реалізовуватись обидві функції
податків. З фіскального погляду податкова система повинна забезпечити
гарантоване і стабільне надходження доходів у бюджет. З регулюючого
погляду — забезпечувати державі можливість впливу на всі сторони
соціально-економічного розвитку суспільства.

Визначальною базою побудови податкової системи є обсяг видатків бюджету
та цільових фондів. Податки в державі — не самоціль. З погляду
організації її фінансової діяльності вони вторинні відносно видатків. В
основі їх установлення лежить така схема:

Безумовно, слід ураховувати можливий негативний вплив високих податків
на суспільство й економіку, але й ігнорувати інтереси держави неможливо.
Збалансування доходів бюджету з обсягом державних видатків є аксіомою
фінансової науки. Відхід від неї призводить до наслідків більш тяжких,
ніж високий рівень оподаткування. Ідеться насамперед про інфляцію, яка,
по суті, також є формою оподаткування, але прихованою. Особливість
інфляції полягає в тому, що це відкладені на завтра податки, однак
завтра доведеться платити значно більше, ніж сьогодні.

Важливою складовою побудови і функціонування податкової системи є
встановлення її вихідних принципів. Вони розглядаються за трьома
напрямами:

принципи формування податкової системи;

принципи оподаткування;

принципи податкової політики.

Принципи формування податкової системи визначають фундаментальні
домінанти відносно встановлення кожного податку окремо та їх сукупності.
До них відносять: рівнонапруженість в оподаткуванні, урівноваженість
інтересів держави і платників податків та цілеспрямоване застосування
податків як фінансових інструментів регулювання пропорцій
соціально-економічного розвитку.

Рівнонапруженість означає такий розподіл податкового тягаря між
суб’єктами оподаткування, який відображає всі аспекти їх діяльності: і
доходи, що характеризують, по суті, їх внесок у створення ВВП (що вони
дають суспільству), і споживання, що певною мірою характеризує їх участь
у розподілі і використанні створеного ВВП (що вони беруть від
суспільства), і майновий стан, і зусилля кожного суб’єкта, які він
докладає для отримання певного доходу, виходячи зі своїх здібностей та
рівня їх реалізації, і характер отриманих доходів та напрями їх
використання, і співвідношення між споживанням та заощадженнями, і
напрями та характер використання цих заощаджень. Як бачимо,
рівнонапруженість відображає комплексний підхід і може досягатись лише
за умови дотримання вимоги системності у побудові податкової системи.
Цей принцип передбачає оптимізацію співвідношення між прямими і
непрямими податками, між оподаткуванням доходів, майна і споживання, між
податками з юридичних і фізичних осіб та між окремими видами податків.

Принцип рівнонапруженості є ознакою високорозвиненої економіки, в умовах
якої основу суспільства становить так званий середній клас. Він
сформувався на основі принципів рівномірності і соціальної
справедливості. Рівномірність, або податкова рівність, означає, що всі
платники мають однакові зобов’язання перед державою за певними
критеріями. При цьому не відбувається поділу платників на особливі
категорії, наприклад, дуже багаті, чи надто бідні — усі рівні відповідно
до своїх можливостей. Принцип рівномірності передбачає або використання
пропорційних ставок, або дуже помірної й обмеженої шкали прогресивних
ставок.

?

-J

ae

J

7

7

7

&

F

7

5ний, а, по-друге, значною мірою шкідливий. Адже високий рівень
оподаткування багатих, а це, як правило, провідна і головна частина
продуктивних сил, підриває у них стимули до високих результатів,
унаслідок чого уповільнюються темпи економічного розвитку, що особливо
болісно відобразиться якраз на найбідніших.

Поняття соціальної справедливості досить умовне і з погляду різних
верств населення та різних завдань, що стоять перед суспільством, може
мати різний зміст і різні ознаки. З погляду бідних прошарків воно
означає перерозподіл на їх користь частини доходів як за рахунок надання
їм певних суспільних благ, оплачених іншими членами суспільства, так і
за рахунок пільгового оподаткування (чи навіть повного звільнення від
сплати податків). З погляду багатих і забезпечених громадян соціальна
справедливість полягає насамперед у рівномірності оподаткування, що
розкладає податкове навантаження на всіх членів суспільства за тією чи
іншою ознакою. Сутність принципу рівнонапруженості полягає у тому, що
він, по суті, об’єднує перерозподільність і рівномірність. Податкова
система має бути побудованою у такий спосіб, щоб і забезпечити через
бюджет та цільові фонди певний перерозподіл доходів, і водночас обмежити
його, виходячи з необхідності забезпечення достатніх стимулів для
продуктивної діяльності у найбільш активних членів суспільства, та
недопущення формування утриманської ідеології окремих верств населення.

Необхідність установлення рівноцінних прав і зобов’язань усіх платників
перед бюджетом визначається тим, що оподаткування доходів юридичних і
фізичних осіб має ставити всіх в однакове початкове становище. Саме
початкове, тому що подальша господарська діяльність неодмінно веде до
диференціації доходів. Спроба з допомогою податків вирівнювати доходи
може знищити всі стимули до їх зростання і, як наслідок, до подальшого
розвитку. Крім того, рівноцінні права і зобов’язання зовсім не
обов’язково означають установлення єдиних ставок податків для всіх
платників. Навпаки, іноді саме єдині для всіх ставки створюють
нерівноцінні умови.

Принцип урівноваженості інтересів держави і платників податків означає,
що побудова податкової системи, яка відображає взаємовідносини вказаних
суб’єктів, повинна обов’язково виходити з необхідності збалансування
їхніх інтересів та протиріч між ними. Оскільки визначальною базою
податкової системи є видатки бюджету, то і держава повинна мати
достатньо доходів. Але податкова система не повинна при цьому підривати
фінансовий стан платників податків. І держава, і суб’єкти
підприємницької діяльності, й окремі громадяни мусять нести солідарну
відповідальність за фінансовий стан суспільства. Не може бути і мови про
превалювання інтересів держави, наприклад, в умовах фінансової кризи.
Установлена сукупність податків та механізму їх справляння повинна
обов’язково виходити з необхідності врівноваженості інтересів усіх
суб’єктів фінансових відносин.

Принцип цілеспрямованого використання податків як фінансових
інструментів означає, що, формуючи податкову систему, слід ураховувати
її вплив на діяльність платників податків і на характер, темпи і
пропорції соціально-економічного розвитку суспільства загалом. Кожний
певний набір податків, що формує податкову систему, справлятиме
відповідний вплив на суспільство. Дуже важливо чітко уявляти, яким саме
буде цей вплив як стосовно окремих податків, так і податкової системи
загалом. Без подібного обґрунтування впровадження тієї чи іншої
податкової системи — це шлях навмання.

Принцип використання податків як фінансових інструментів ґрунтується на
їх регулюючій функції. Регулюючий вплив податків є об’єктивним явищем і
здійснюється незалежно від волі держави. Тому дуже важливо знати і вміти
використовувати здатність податків впливати на поведінку та діяльність
їх платників. Формування податкової системи ґрунтується на підборі таких
податків, які дають змогу реалізовувати певні пріоритети та завдання
економічної і соціальної політики. Змінюючи набір податків і механізм їх
справляння, держава змінює і напрями свого впливу. Водночас дуже
важливо, щоб і формування податкової системи, і її зміни мали
цілеспрямований характер, тобто необхідно чітко знати, чого треба
досягти і як це можна зробити.

Принципи оподаткування відображають засади справляння податків державою.
У класичному вигляді вони були сформовані ще А. Смітом і залишаються
актуальними до цього часу. Ці принципи досить прості й чіткі і зводяться
до такого:

усі громадяни мають сплачувати податки відповідно до своїх можливостей і
доходів (обов’язковість, усеохоплюваність та платоспроможність);

податок має бути чітко визначений і відомий усім (чіткість і
прозорість);

податок має сплачуватись у зручний час і спосіб (зручність для
платника);

система мобілізації податку має будуватися у такий спосіб, щоб
мінімізувати витрати держави (фіскальна ефективність для держави).

Указані принципи відбивають основні засади оподаткування. При цьому слід
відзначити, що їх реалізація ґрунтується на правовому врегулюванні
механізму оподаткування. Тобто принципи оподаткування є, по суті,
вимогами до податкового законодавства. При цьому правова врегульованість
механізму обчислення і сплати податків теж може розглядатись як принцип
оподаткування. Крім того, дуже важливим є не тільки мінімізація витрат
держави на мобілізацію податків, а й обмеження витрат платників на
ведення податкового обліку, на обчислення і сплату податків.

Податкова політика здійснюється за певними напрямами і принципами.
Напрями податкової політики визначаються завданнями
соціально-економічного розвитку і можуть мати стимулюючу чи стримуючу
спрямованість. Такими завданнями можуть бути забезпечення нарощування
національного капіталу за рахунок капіталізації прибутку та сприяння
інвестиціям, стимулювання експорту, забезпечення зайнятості населення і
політика доходів, бюджетне вирівнювання регіонального розвитку,
гуманізація суспільних відносин, демографічна і молодіжна політика та
сприяння розвитку сім’ї тощо. Основою податкової політики є забезпечення
дійовості податків у реалізації зазначених завдань як через їх
фіскальну, так і регулюючу функцію.

Використання податків як фінансових регуляторів вимагає проведення
державою зваженої та обґрунтованої податкової політики. Дія кожного
податку має бути чітко визначеною і врахованою. Держава повинна керувати
податками і через них соціально-економічними процесами, а не пасивно
очікувати на невизначені результати податкового впливу.

Реалізація податкової політики ґрунтується на двох головних і певною
мірою протилежних принципах — стабільності і гнучкості. Принцип
стабільності означає, що податкова політика повинна виходити з
установлених на певний період орієнтирів. Податкове законодавство має
бути стабільним і змінюватись відповідно до змін економічної ситуації в
країні. Стабільність податкової політики створює і стабільність у
суспільстві, оскільки дає можливість реалізовувати інтереси всіх
суб’єктів. Вона сприяє налагодженості механізму справляння податків.
Принцип гнучкості полягає у тому, що податкова політика повинна вчасно
реагувати на істотні зміни ситуації в економіці і суспільстві та на
зміну стратегічних орієнтирів і тактичних завдань економічної політики.
Водночас зміни у податковій системі і механізмі оподаткування мають бути
чітко аргументованими. Якщо впевненості у позитивних результатах змін
немає, то краще їх взагалі не проводити.

Ефективною та надійною може бути тільки та податкова система, яка
побудована з дотриманням усіх вимог та принципів і яка врівноважує
інтереси держави і платників, однаково враховуючи їх потреби та
можливості. Тільки така податкова система може забезпечити державу
надійними і достатніми доходами, цілеспрямовано впливаючи на діяльність
кожного платника і соціально-економічний розвиток суспільства загалом.

Важливою складовою податкової системи є механізм справляння податків,
який наведено на схемі 25.

Податкова робота, що є основою організації справляння податків, являє
собою діяльність платників і податкової служби щодо внесення податків до
бюджету і контролю за платежами. Вона включає такі елементи: правове
регламентування встановлення і справляння податків, облік платників і
надходжень податків, порядок та форми розрахунків із бюджетом. Податкова
робота ґрунтується на встановленні функцій і прав платників і податкової
служби, пов’язаних зі своєчасністю і правильністю розрахунків із
бюджетом. На платників покладаються функції обчислення і сплати
податків, а на податкову службу — обліку платників і надходжень
податків, здійснення нарахувань окремих видів податків (наприклад,
земельного) і проведення контролю за дотриманням податкового
законодавства.

Основою податкової роботи є податкове законодавство. Воно може бути
прямої дії, а може передбачати тільки основи оподаткування — тоді
додатково розробляються відповідні інструкції, у яких конкретизується
механізм оподаткування.

Утримання податків може здійснюватись такими способами: біля джерела
доходів (наприклад, утримання прибуткового податку із заробітної плати,
сплата ПДВ при реалізації продукції); за декларацією (сплата мита за
митною декларацією, перерозрахунки з податку на прибуток за декларацією
про отримані прибутки); марками (акцизний збір, державне мито); за
платіжним повідомленням (земельний податок з фізичних осіб).

Розрахунки з бюджетом можуть проводитись у формі авансових платежів з
наступними перерозрахунками за даними про фактичні розміри об’єкта
оподаткування та відразу за фактичними даними. Переважна більшість
розрахунків здійснюється безготівково, і лише окремі податки, як
правило, з фізичних осіб сплачуються готівкою.

Охарактеризована система організації справляння податків загалом створює
всі передумови для своєчасного і повного надходження доходів до бюджету
і цільових фондів і забезпечує надійне функціонування державних
фінансів.

Податкова система України

Податкова система України визначена Законом «Про систему оподаткування»,
який був прийнятий уперше в 1991 р. У 1994 р. цей Закон був ухвалений у
новій редакції з урахуванням змін та доповнень, які мали місце в
1992—1993 рр. Нині діє редакція з доповненнями до Закону, прийнята в
1997 р. Він містить перелік податків та інших обов’язкових платежів, що
стягуються в Україні, з поділом їх на загальнодержавні та місцеві.

Загальнодержавні податки та обов’язкові платежі включають чотири групи:
прямі й непрямі податки, платежі за ресурси та інші обов’язкові платежі,
внески у цільові фонди.

До складу цих груп входять:

а) прямі податки:

— податок на прибуток підприємств;

— податок на доходи фізичних осіб;

— податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і
механізмів;

— податок на нерухоме майно (нерухомість);

— плата (податок) за землю;

— податок на промисел;

б) непрямі податки:

— податок на додану вартість;

— акцизний збір;

— мито;

в) платежі за ресурси та інші обов’язкові платежі:

— збір за спеціальне використання природних ресурсів;

— збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок бюджету;

відрахування та збори на будівництво, ремонт і утримання автомобільних
доріг;

рентні платежі;

— державне мито;

— плата за торговельний патент за деякі види підприємницької діяльності;

г) внески до цільових фондів:

— збір на обов’язкове соціальне страхування;

— збір на обов’язкове державне пенсійне страхування;

— збір на страхування на випадок безробіття;

— збір до Державного інноваційного фонду;

— збір за забруднення навколишнього природного середовища;

— збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства.

До місцевих податків та зборів належать:

— податок з реклами;

— комунальний податок;

— готельний збір;

— збір за припаркування автотранспорту;

— ринковий збір;

— збір за видачу ордера на квартиру;

— курортний збір;

— збір за участь у бігах на іподромі;

— збір за виграш у бігах на іподромі;

— збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі;

— збір за право використання місцевої символіки;

— збір за право проведення кіно- і телезйомок;

— збір за право проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу й
лотерей;

— збір за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що
прямує за кордон;

— збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі;

— збір з власників собак.

Крім установленого переліку податків, допускається спрощена уніфікована
система оподаткування у вигляді фіксованого і єдиного податків для
суб’єктів підприємницької діяльності та фіксованого
сільськогосподарського податку.

Чинне в Україні податкове законодавство передбачає, по суті, дворівневу
систему їх встановлення: загальний закон, у якому встановлюється
сукупність податків, та закони з конкретних видів податків. При цьому
окремі види податків і обов’язкових платежів у законодавчому порядку не
були відрегульовані. У зв’язку з цим розроблено і підготовлено до
затвердження «Податковий кодекс», як єдиний законодавчий акт, що регулює
усю податкову систему.

Загалом чинна в Україні податкова система відповідає міжнародними
стандартам оподаткування. Основна її відмінність полягає в тому, що у
структурі податкових надходжень поки що провідна роль належить платежам
підприємств, а податки з громадян становлять менш як 20%.

Розглянемо у загальних рисах механізм оподаткування в Україні на основі
структурно-логічних схем основних податків та обов’язкових платежів.

Пряме оподаткування

Основною формою прямого оподаткування є прибутковий податок. Залежно від
платників податку він поділяється на два види:

з юридичних осіб;

з фізичних осіб.

Прибуткове оподаткування підприємств може ґрунтуватись на двох об’єктах
оподаткування: валовому доході й прибутку. Податок на дохід справлявся в
Україні у 1993—1994 рр. З 1995 р. відновлено податок на прибуток.
Система прибуткового оподаткування підприємств наведена на схемі 26.

Схема 26

Структурно-логічна схема податку на прибуток підприємств

Платниками податку на прибуток є юридичні особи — суб’єкти
підприємницької діяльності, а також бюджетні організації в частині
комерційної діяльності.

Об’єктом оподаткування є балансовий прибуток (з відповідними
корективами), який визначається як різниця між валовими доходами і
валовими витратами. Ставка податку на прибуток встановлена на рівні 30%.

Порядок обчислення і сплати. За перший і другий місяці кожного кварталу
податок сплачується у вигляді авансових платежів, виходячи з фактично
отриманої суми прибутку (за оперативними даними). Після закінчення
кварталу складається перерозрахунок виходячи з фактичного балансового
прибутку, установленого на основі бухгалтерського і податкового обліку.

Прибутковий податок з громадян є видом особистого прибуткового
оподаткування. Він визначається в такому порядку (схема 27).

Платниками податку є фізичні особи незалежно від віку, громадянства та
інших ознак, які мають самостійне джерело доходів.

Об’єктом оподаткування є:

— у громадян, що постійно проживають в Україні, — сукупний річний дохід,
одержаний з різних джерел на території України та за її межами;

— у громадян, які не мають постійного місця проживання в Україні, —
дохід, отриманий з джерел в Україні.

Схема 27

Структурно-логічна схема

прибуткового податку з громадян

Ставки прибуткового оподаткування громадян установлені за прогресивною
шкалою (станом на 1 січня 2001 р.):

Неоподатковувані

мінімуми Ставка податку

в даному інтервалі

від 1 до 5 10%

від 5 до 10 15%

від 10 до 60 20%

від 60 до 100 30%

понад 100 40%

Прогресія шкали ставок є ступінчастою: весь сукупний дохід розкладається
на частини, до кожної з яких застосовується встановлена для даного
інтервалу ставка. Сума податку обчислюється як складова цих частин.

Порядок обчислення і сплати залежить від виду доходів. Доходи від роботи
за наймом оподатковуються біля джерела: за місцем основної роботи —
щомісячно за встановленою шкалою ставок; не за місцем основної роботи —
при виплаті доходу за ставкою 20%. За підсумками року проводяться
перерахунки податку за місцем основної роботи, а для тих, хто мав кілька
джерел доходів, також у податковій інспекції за місцем проживання на
підставі декларації.

Податок з доходів від підприємницької діяльності (без створення
юридичної особи) може сплачуватись двома способами. По-перше, за
декларацією про доходи — щоквартально авансовими платежами (на підставі
обчисленої податковими інспекціями очікуваної суми податку на рік) з
перерозрахунком відповідно до фактично одержаного за рік доходу.
По-друге, у вигляді фіксованого податку шляхом придбання патента. Ставки
фіксованого податку встановлюються місцевими органами влади у розмірі
від 20 до 100 грн. за календарний місяць. Вибір способу сплати
здійснюється платником.

Єдиний податок для суб’єктів малого підприємництва запроваджено з
1999 р. з метою спрощення системи їх оподаткування (один податок замість
усіх, передбачених законодавством). Право вибору системи оподаткування
(єдиний податок чи сукупність усіх податків) надається платникам.

Платниками податку можуть бути фізичні особи, що займаються
підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, у яких
середньорічна чисельність залучених працівників не перевищує 10 осіб, а
річний обсяг реалізації 500 тис. грн., та юридичні особи, у яких
середньорічна чисельність працюючих не перевищує 50 осіб, а обсяг
реалізації за рік — 1 млн грн.

Ставка податку для фізичних осіб установлюється місцевими органами влади
залежно від виду діяльності в розмірі від 20 до 200 грн. на місяць. Для
юридичних осіб ставки встановлено у розмірі 6% від обсягу виручки від
реалізації, якщо платник окремо сплачує ПДВ, або 10%, якщо ПДВ не
сплачується.

Податок сплачується щомісячно. Ніяких перерозрахунків, виходячи із
загальної суми усіх належних до сплати податків, не проводиться.

Земельний податок. Платниками є юридичні та фізичні особи, котрим земля
надана у власність або користування. Він сплачується в порядку,
наведеному на схемі 28.

Об’єктом оподаткування є площа земельної ділянки.

Ставки податку диференціюються залежно від призначення земель:

— сільськогосподарського;

— несільськогосподарського.

У свою чергу, для земель сільськогосподарського призначення ставки
податку диференціюються:

а) залежно від напрямів використання:

— рілля і багаторічні насадження;

— сінокоси і пасовища;

б) від родючості ґрунтів (у відсотках від грошової оцінки одного
гектара).

Схема 28

Структурно-логічна схема земельного податку

Для земель несільськогосподарського призначення ставки встановлюються
або у відсотках від грошової оцінки одиниці земельної площі, або з
одного м2 залежно від класу населеного пункту та місцезнаходження
земельної ділянки в межах населеного пункту (центр, серединна зона,
периферія).

Порядок обчислення і сплати. Юридичні особи самостійно обчислюють суму
податку і сплачують його щомісячно (до 15 числа наступного місяця). Для
фізичних осіб нарахування податку здійснює податкова інспекція. Сплата
податку проводиться рівними частками до 15 серпня і 15 листопада.

Фіксований сільськогосподарський податок установлено з 1999 р. для
спрощення та уніфікації системи оподаткування підприємств, що займаються
виробництвом, переробленням і збутом сільськогосподарської продукції та
з метою зниження рівня їх податкового навантаження. Він може вноситись
як у грошовій, так і в натуральній формах.

Платниками податку можуть бути сільськогосподарські підприємства різних
організаційно-правових форм, якщо обсяг реалізації продукції власного
виробництва та продуктів її перероблення перевищує 50% загального
валового доходу підприємства.

Об’єктом оподаткування є площа сільськогосподарських угідь, що перебуває
у власності чи користуванні платника.

Ставки податку встановлюються з одного гектара сільськогосподарських
угідь, розрахованих у відсотках до грошової оцінки одного гектара угідь
з диференціацією для ріллі, сіножатей та пасовищ (0,5%) і багаторічних
насаджень (0,3%). Для гірських зон та поліських територій ставки
розраховуються за нижчими нормативами — відповідно 0,3% і 0,1%.

Сплата податку у грошовій формі проводиться щомісячно на основі
розподілу річної суми за кварталами у таких пропорціях

(І квартал — 10%, ІІ квартал — 10%, ІІІ квартал — 50%, IV — квартал —
30%).

Поставка зерна в рахунок фіксованого сільськогосподарського податку
здійснюється не пізніше 15 жовтня з ранніх зернових культур і не пізніше
1 грудня з продукції пізніх зернових та технічних культур. Поставка
продукції тваринництва проводиться щомісячно.

Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і
механізмів є видом майнового оподаткування. Порядок його обчислення
наведено на схемі 29.

Схема 29

Структурно-логічна схема податку

Непряме оподаткування

Податок на додану вартість (ПДВ) є видом універсального акцизу, який
установлюється за єдиною ставкою до всього обороту. Це основний вид
непрямого оподаткування, який забезпечує основну масу податкових
надходжень бюджету. Така його роль визначається тим, що ПДВ властива
висока еластичність: зміна кон’юнктури ринку і рівня цін мало
відбивається на податковій базі, оскільки ПДВ установлюється у вигляді
процентної надбавки до цін. Система справляння ПДВ показана на схемі 30.

Схема 30

Структурно-логічна схема ПДВ

Платниками податку є всі юридичні й фізичні особи, які здійснюють від
свого імені виробничу чи іншу підприємницьку діяльність на території
України. Фізичні особи, обсяг продажу в яких за рік не перевищує 1200
неоподатковуваних мінімумів, звільняються від сплати податку.

Об’єкт оподаткування. У податку на додану вартість розрізняють
номінальний і реальний об’єкти оподатковування. Номінальний, як
визначено законодавством, — це виручка від реалізації товарів, робіт,
послуг. Реальним об’єктом оподаткування є додана вартість — сума
заробітної плати і прибутку, оскільки при сплаті податку вираховується
та його сума, що сплачена платником своїм постачальникам.

В Україні встановлена єдина ставка ПДВ. Вона має два вираження: 20% —
включення в ціни товарів, робіт, послуг; 16,667% — визначення суми ПДВ в
реалізації товарів, робіт, послуг за цінами, що включають ПДВ. Крім
того, для окремих випадків передбачена так звана нульова ставка.

Включення ПДВ у ціни проводиться за такою формулою (С — собівартість, П
— прибуток, АЗ — акцизний збір):

.

Порядок обчислення і сплати. ПДВ, що належить до сплати, обчислюється як
різниця між податковим зобов’язанням (сумою ПДВ з реалізації товарів,
робіт, послуг) і податковим кредитом (сумою ПДВ в придбаних матеріальних
ресурсах, енергії, оплачених послугах тощо). ПДВ сплачується до бюджету
місячними і квартальними платежами залежно від річного обсягу
оподатковуваних операцій.

Акцизний збір є видом специфічних акцизів, що встановлюються за
індивідуальними ставками для кожного товару. Перелік підакцизних товарів
і ставки акцизного збору встановлюються Верховною Радою. Схематично
акцизний збір може бути подано у такому вигляді (схема 31).

Схема 31

Структурно-логічна схема акцизного збору

Платниками акцизного збору є національні виробники підакцизних товарів
та суб’єкти, що імпортують чи реалізують ці товари.

Об’єктом оподаткування є оборот з реалізації підакцизних товарів, а для
імпортних — їх митна вартість.

ВЦ = (С + П) : (100 — А) 100. Тверді ставки встановлені в євро на
одиницю товару чи певну величину його виміру.

Обчислення і сплата акцизного збору проводиться двома методами. Для
вино-горілчаних і тютюнових виробів установлено стягнення податку за
допомогою спеціальних акцизних марок. Для решти товарів обчислення
проводиться за встановленими ставками до обсягу реалізації за
відповідний період (декаду, місяць).

Мито є непрямим податком, що стягується з товарів, які переміщуються
через митний кордон країни. Воно характеризується схемою 32.

Схема 32

Платниками мита є декларанти товарів, які переміщуються через кордон.

Об’єктом оподаткування є митна вартість товарів, або їх кількісна
оцінка, що залежить від виду встановлених ставок.

Ставки мита встановлюються:

— у процентах до митної вартості;

— у грошовому вимірі в євро на одиницю товару чи певну одиницю його
характеристики.

Процентні ставки мита встановлено на трьох рівнях: повні, пільгові,
преференційні. Їх застосування залежить від того, який митний режим
установлено в Україні для тієї чи іншої країни походження товарів.

Порядок обчислення та сплати. Обчислення мита проводиться за
встановленими ставками за товарними групами. Сплата проводиться
декларантом і є підставою для випуску товарів з митниці.

Платежі за ресурси та інші надходження

До складу платежів за ресурси належать:

— збір за спеціальне використання лісових ресурсів (лісовий дохід);

— збір за спеціальне використання водних ресурсів (плата за воду);

— плата за користування надрами (за видобування корисних копалин).

Направлення платежів за ресурси до бюджету визначається державною
власністю на вказані ресурси.

Лісовий дохід справляється до бюджету за такі види спеціального
використання лісових ресурсів:

— заготівля деревини;

— заготівля живиці;

— заготівля другорядних лісових матеріалів;

— побічні лісові користування.

Основною формою є плата за заготівлю деревини, механізм сплати якої
наведено на схемі 33.

Платниками тут є юридичні й фізичні особи, які заготовляють деревину.

Об’єктом плати є обсяг заготовленої щільної деревини в м3.

Ставки встановлені у вигляді такси плати в грошовому виразі з 1 м3.

Порядок обчислення і сплати. Відпуск деревини проводиться на підставі
лісорубного квитка чи ордера (на разовий відпуск), у якому подається
розрахунок плати. Лісозаготівельні організації сплачують нараховану суму
плати 8 разів на рік. Колективні й приватні підприємства та громадяни
сплачують плату при отриманні лісорубного ордера.

Схема 33

Структурно-логічна схема

плати за заготівлю деревини

Плата за заготівлю живиці обчислюється аналогічно за встановленими
ставками.

Плата за другорядні лісові користування охоплює плату за заготівлю пнів,
кори, деревної зелені тощо. Плата за побічні лісові користування
сплачується при випасанні худоби, розміщенні пасік, заготівлі сіна та
ін.

Плата за воду встановлена за:

забір і використання водних ресурсів суб’єктами підприємницької
діяльності;

за користування водами для потреб гідроенергетики;

за використання водних артерій водним транспортом.

Основною формою є плата за забір і використання води, яка сплачується у
такому порядку (схема 34).

Для користувачів водними ресурсами встановлюються ліміти на поставку
води. У межах ліміту плата вноситься за встановленими тарифами з 1 м3, а
за понадлімітний обсяг використаної води — у п’ятикратному розмірі.

За користування водами для потреб гідроенергетики тарифи встановлюються
за 100 м3 без лімітування водокористування. Для водного транспорту за
користування водними ресурсами тарифи встановлено за одну тонно-добу
(вантажні судна) чи одне місце-добу (пасажирські судна).

Плата за воду сплачується щоквартально (підприємства водного транспорту
сплачують починаючи з першого півріччя).

Схема 34

Структурно-логічна схема плати

за використання водних ресурсів

Плата за користування надрами сплачується при видобуванні корисних
копалин.

Платниками є видобувачі корисних копалин (нафти, природного газу,
кам’яного і бурого вугілля, залізної руди, кухонної кам’яної солі та
ін.).

Об’єкт оподаткування — це обсяг погашених в надрах запасів, який включає
обсяг видобутих корисних копалин та обсяг їх фактичних втрат у надрах.

Ставки плати встановлені в гривнях з одиниці виміру обсягу добутої
мінеральної сировини (1 т, 1 м3), а в окремих випадках у процентах до
вартості видобутих корисних копалин.

До інших надходжень податкового характеру відносять:

державне мито;

збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок бюджету;

відрахування та збори на будівництво, ремонт і утримання автомобільних
доріг;

рентні платежі.

Державне мито — це плата, яка встановлена за вчинення юридичних дій та
за видачу документів юридичного значення. Ставки державного мита
встановлюються в процентах до суми договору чи позову, вартості майна,
або в твердих розмірах за одну послугу.

Збір за геологорозвідувальні роботи, відрахування та збори на
будівництво, ремонт і утримання автомобільних доріг є формою цільових
надходжень до бюджету на фінансування цих видатків.

Рентні платежі встановлені за нафту та газ, що видобуваються в Україні.
Основою стягнення є рентний дохід, який формується внаслідок того, що
вартість їх видобування в Україні значно нижча від рівня цін на ці
корисні копалини.

ЛІТЕРАТУРА

Андрущенко В. Л. Фінансова думка Заходу в ХХ столітті: (Теоретична
концептуалізація і наукова проблематика державних фінансів). — Львів:
Каменяр, 2000.

Банківські операції: Підручник / А. М. Мороз, М. І. Савлук,
М. Ф. Пуховкіна та ін.; За ред. А. М. Мороза. — К.: КНЕУ, 2000.

Бланкарт Ш. Державні фінанси в умовах демократії: Вступ до фінансовї
науки / Пер. з нім. С. І. Терещенко та О. О. Терещенка; Передмова та
наук. редагування В. М. Федосова. — К.: Либідь, 2000.

Бровкова Е. Г., Продивус И. П. Финансово-кредитная система государства.
— К., 1997.

Василик О. Д. Теорія фінансів: Підручник. — К.: Ніос, 2000.

Вступ до банківської справи / За ред. М. І. Савлука. — К.: Лібра, 1998.

Государственные финансы: Учеб. пособие / Под ред. В. М. Федосова, С. Я.
Огородника, В. Н. Суторминой. — К.: Либідь, 1991.

Гроші та кредит: Підручник / За ред. Б. С. Івасіва. — К.: КНЕУ, 1999.

Гроші та кредит: Підручник / М. І. Савлук, А. М. Мороз, М. Ф. Пуховкіна
та ін.; За заг. ред. М. І. Савлука. — К.: КНЕУ, 2001.

Державні фінанси: Теорія і практика перехідного періоду в Центральній
Європі / Пер. з англ. — К.: Основи, 1998.

Дьяконова І. І. Податки та податкова політика України. — К.: Наук.
думка, 1997.

Єпіфанова А. О., Сало І. В., Дьяконова І. І. Бюджет і фінансова політика
України: Навч. посібник — К.: Наук. думка, 1997.

Слід відрізняти поняття обсягу місцевих податків від обсягу податкових
доходів місцевих бюджетів, які включають повністю або частково
загальнодержавні податки, а також місцеві податки і збори.

Інша річ бюджетне планування — при складанні бюджету і його
затвердженні держава має виходити з суми наявних доходів, установлених
законодавством.

Ставки

Ставки

Ставки

Функції держави

Державні видатки

Податки

Платники

Об’єкт оподаткування

Ставка

Юридичні особи

Прибуток (валові доходи —

валові витрати)

Оподатковуваний

прибуток

30 %

Податок на

прибуток

(

Відповідно до встановленої шкали залежно від розміру

доходу

Неоподатко-

вуваний дохід

Сума

податку

(

Платники

Об’єкт оподаткування

Ставки

Сукупний

річний дохід

Оподатковуваний

дохід

Фізичні

особи

Пільги

Ставки

Об’єкт оподаткування

Платники

(

диференційовані за:

а) землями сільськогосподарського призначення — залежно від напрямів
використання землі (рілля, багаторічні насадження; сінокоси і пасовища)
та родючості ґрунтів;

б) землями несільськогосподарського призначення за групами населених
пунктів залежно від чисельності населення та місце-

знаходження земельної ділянки

Юридичні

особи

Площа

земельної

ділянки

Сума земельного податку

Фізичні

особи

(

Ставки

Платники

Об’єкт оподаткування

Юридичні та фізичні особи, у власності яких є відповідні транспортні
засоби

Об’єм двигуна автотранспорту

та довжина корпусу засобів водного транспорту

Сума податку

У грн. зі 100 см3 об’єму двигуна чи

1 см довжини корпуса

Ставки

Об’єкт оподаткування

Платники

Юридичні

особи

Обсяг заготовленої деревини

Такси, диференційовані за:

лісотаксовими поясами;

видами основних порід лісу;

якістю деревини;

сортаментом ділової деревини;

лісозаготівельними розрядами

Сума плати

(

Фізичні

особи

(

Платники

Об’єкт оподаткування

Ставки

Водокористувачі

Обсяг води, що використовується

Тарифи, диференційовані за:

а) водогосподарськими мережами залежно від басейну річок;

б) підземними водними джерелами залежно від адміністративної одиниці
(області)

Сума плати за воду

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020