Реферат на тему:
Моделі фінансових відносин у суспільстві. Функції і роль фінансів
Розподіл і перерозподіл ВВП може здійснюватись за різними схемами,
згідно з якими будуються моделі фінансових відносин у суспільстві. В
основі побудови фінансової моделі суспільства лежать роль і місце в ній
держави. Моделі розрізняються за двома ознаками:
а) за послідовністю розподілу ВВП;
б) за рівнем державної централізації ВВП.
За послідовністю розподілу ВВП розрізняють дві моделі — ринкової й
адміністративної економіки. Їх розглядають виходячи з розподілу
новоствореної вартості — національного доходу, домінуючими складовими
якого є заробітна плата і прибуток. Він є основним і обов’язковим
об’єктом розподілу. Основним за питомою вагою і значущістю.
Обов’язковим, оскільки не може бути нерозподіленим — інакше зупиниться
процес відтворення виробництва.
Фінансова модель ринкової економіки є основною, вона пройшла значний
історичний шлях розвитку і домінує у світі. Сутність її дуже проста і
логічна: спочатку вартість реалізованого національного доходу
розподіляється між тими, хто зайнятий у його створенні. Це власники
засобів виробництва, котрі отримують прибуток, і робітники та службовці,
яким виплачується заробітна плата. У загальному вигляді ця модель може
бути зображена на схемі 4 — заштрихована частина показує оподаткування
заробітної плати окремих робітників і службовців (а, б) та прибутку
підприємців (А, Б).
Характерна ознака моделі полягає в тому, що держава отримує свої доходи
насамперед на основі перерозподілу національного доходу.
Модель є відкритою, зрозумілою і точно характеризує фінансові реалії у
суспільстві:
по-перше, у ній точно відображається рівень доходів кожної юридичної і
фізичної особи, який, у свою чергу, характеризує їх вклад у створення
національного доходу;
Схема 4
Фінансова модель ринкової економіки
по-друге, достовірно визначається рівень оподаткування: кожний суб’єкт
точно знає, скільки він заробляє і скільки віддає;
по-третє, чітко зафіксовано стимули до зростання доходів на основі
зростання виробництва і підвищення продуктивності праці.
Пропорції первинного розподілу національного доходу між підприємцями і
робітниками та службовцями регулюються:
ринковими відносинами;
у законодавчому порядку.
Ринкові відносини сприяють установленню оптимальних пропорцій між
заробітною платою і прибутком. З одного боку, кожний суб’єкт
заінтересований у збільшенні своєї частки. Однак, з іншого, — є певні
об’єктивні обмеження, які ведуть до того, що кожний суб’єкт
заінтересований у доходах іншого. Так, для підприємців украй необхідним
є високий рівень доходів населення, оскільки це сприяє розширенню обсягу
продажу, а значить, і забезпеченню формування прибутку. Робітники і
службовці заінтересовані в прибутку підприємства, тому що він створює
передумови для розвитку виробництва, а відтак і зростання заробітної
плати. При цьому переважну частку в національному доході у сучасних
умовах займає саме заробітна плата, тоді як обсяги прибутку
мінімізуються потребами виробничого розвитку.
Законодавче регулювання полягає у встановленні мінімального рівня оплати
праці й обмеженні максимального рівня рентабельності на основі
застосування економічних інструментів, наприклад податку на надприбуток.
Пропорції перерозподілу національного доходу регламентуються тільки
законодавчими актами.
Сутність фінансової моделі адміністративної економіки, яка
застосовувалась у колишньому СРСР та інших соціалістичних країнах,
полягає в тому, що переважна частина національного доходу одразу
централізувалась у бюджеті й виключалась із розподільних відносин.
Держава спрямовувала в бюджет централізований чистий дохід — податок з
обороту і частину децентралізованого чистого доходу — прибутку
підприємств (через систему платежів з прибутку). Частина прибутку (до
40%) залишалась на підприємстві, інша частина національного доходу
виплачувалась робітникам і службовцям у вигляді заробітної плати, яка
підлягала прибутковому оподаткуванню. Модель адміністративної економіки
може бути подана у такому вигляді.
Схема 5
Фінансова модель адміністративної економіки
Характерна ознака моделі полягає в тому, що переважну частину своїх
доходів держава отримує в процесі первинного розподілу національного
доходу.
Модель є закритою і не відображає фінансових реалій у суспільстві:
по-перше, з неї не видно реального рівня доходів юридичних і фізичних
осіб;
по-друге, доходи юридичних і фізичних осіб не відображають їх вклад у
створення національного доходу;
по-третє, неможливо достовірно визначити рівень оподаткування;
по-четверте, відсутні стимули до продуктивної праці.
Пропорції первинного розподілу національного доходу регулюються державою
за допомогою адміністративних методів. Рівень заробітної плати
регулювався через установлення тарифних розрядів і посадових окладів. На
основі планового ціноутворення фіксувався централізований чистий дохід
держави (податок з обороту) і встановлювався рівень прибутку
підприємств.
Звісна річ, виділення зазначених моделей певною мірою має умовний
характер. У моделі ринкової економіки присутні елементи участі держави в
первинному розподілі за допомогою непрямих податків. Модель
адміністративної економіки, у свою чергу, включала елементи
перерозподілу. Відмінність однієї моделі від другої полягає в різних
пропорціях. У моделі ринкової економіки переважає участь держави в
перерозподілі ВВП, а в моделі адміністративної економіки — втручання у
його первинний розподіл.
За рівнем державної централізації ВВП у рамках фінансової моделі
ринкової економіки умовно можна виділити три основні моделі:
американську, західноєвропейську та скандинавську.
Американська модель, яка заснована на максимальному рівні
самозабезпечення фізичних і самофінансування юридичних осіб,
характеризується незначним рівнем бюджетної централізації ( 25—30%.
Фінансове втручання в економіку зведене до мінімуму. У соціальній сфері
забезпечуються тільки ті верстви населення, які не в змозі обійтися без
державної допомоги.
Модель створює максимальну фінансову стимуляцію: з одного боку, вона дає
можливість заробляти, з іншого — вимагає цього. Це досить жорстка і
жорстока модель, але вона водночас і високоефективна, оскільки
заснована, по суті, на примусовій фінансовій стимуляції.
Західноєвропейська модель характеризується поміркованим рівнем
централізації ВВП у бюджеті ( 35—45%. За рахунок вищого рівня
централізації ВВП більш розгалуженою є і державна соціальна сфера,
насамперед у галузі освіти. Сутність моделі зводиться до паралельного
функціонування державних і комерційних установ у соціальній сфері.
Скандинавська модель передбачає досить високий рівень бюджетної
централізації ВВП — 50—60%. Відповідно вона характеризується
розгалуженою державною соціальною сферою як у галузі освіти, так і
охорони здоров’я. Вона створює клімат упевненості й соціальної
врівноваженості. Однак така модель можлива тільки за умов, по-перше,
високого рівня ВНП на душу населення, який забезпечує високий рівень і
суспільного, і індивідуального споживання, і, по-друге, високого рівня
культури та свідомості народу, відповідного ставлення до праці й поваги
до державного сектора.
Вибір фінансової моделі — це вибір шляху розвитку суспільства,
установлення певної системи економічних інтересів, які лежать в основі
забезпечення впливу на темпи і пропорції цього розвитку.
Вибір моделі фінансових відносин залежить від багатьох чинників. Це і
рівень розвитку суспільства, і характер та масштаби діяльності держави,
її втручання в економіку, і тип здійснюваної нею соціальної політики, і
характер міжнародної діяльності та воєнної доктрини, це й історичні
традиції народу, рівень розвитку культури тощо. Основний критерій вибору
— вплив на суспільство через установлення стимулів до праці й
ефективного господарювання та забезпечення надійної системи соціальних
гарантій.
Функції і роль фінансів
^
z
AA¶
?
Z
??
9?;th?|A~AbEdEiiiiiiiiUuii
??n?вається в її функціях, які характеризують суспільне призначення
даної категорії. Призначенням фінансів, як уже зазначалось, є
забезпечення діяльності та функціонування юридичних і фізичних осіб та
держави. Це забезпечення здійснюється через процеси формування доходів
окремих суб’єктів, які, у свою чергу, є результатом розподілу і
перерозподілу створеного у суспільстві ВВП чи накопиченого національного
багатства. Причому, оскільки ці процеси опосередковуються рухом грошових
потоків і відображають суперечливі відносини, вони і потребують, і
створюють належні передумови для контролю за діяльністю всіх суб’єктів
фінансових відносин. Звідси випливає, що фінанси виконують дві функції:
розподільну;
контрольну.
Сутність розподільної функції полягає в тому, що фінанси є цільовим
інструментом розподілу і перерозподілу ВВП. Причому вони є основним
розподільним інструментом. Крім них, хоч і в значно обмежених рамках,
насамперед у сфері перерозподілу, цю функцію можуть виконувати ціни.
Причому перерозподіл відбувається внаслідок так званого перекосу цін,
коли на товари і послуги одних галузей вони вищі від вартості, а на інші
товари і послуги — нижчі. Тобто перерозподіл за допомогою цін
відбувається не тому, що цінам цілеспрямовано властива така функція, а
навпаки, тому, що в певних випадках вони неточно і неповно виконують
функцію вимірювання вартості. На відміну від цін фінанси насамперед
призначені для здійснення розподілу вартості ВВП.
Крім того, розподіл і перерозподіл вартості ВВП може відбуватися в
результаті кримінальних порушень — крадіжок, зловживань службовим
становищем, розкрадання майна підприємств, уникнення від сплати податків
та ін. Однак це не економічні методи, і вони є предметом іншої науки —
правознавства.
Механізм дії розподільної функції фінансів пов’язаний зі схемою
розподілу ВВП. Він включає в себе кілька стадій:
1) первинний розподіл;
2) перерозподіл;
3) вторинний розподіл.
Первинний розподіл — це розподіл доданої вартості й формування первинних
доходів суб’єктів, зайнятих у створенні ВНП. Первинними доходами на цій
стадії є: у фізичних осіб — заробітна плата, у юридичних осіб —
прибуток, у держави — прибуток державного сектора, що централізується в
бюджеті й надходження від державних послуг, ресурсів, угідь, а також
непрямі податки.
Перерозподіл полягає у створенні й використанні централізованих фондів.
За рівнем централізації вони поділяються на загальнодержавні, відомчі й
корпоративні. Загальнодержавні включають бюджет і фонди цільового
призначення. Відомчі — це фонди, що створюють міністерства і відомства.
Корпоративні фонди передбачають централізацію частини доходів
структурних підрозділів у корпоративних об’єднаннях.
Перерозподіл включає два етапи:
вилучення частини доходів у одних суб’єктів і формування централізованих
фондів. На даному етапі формуються вторинні доходи суб’єктів, що
створюють ці фонди;
використання централізованих фондів і формування доходів окремих
суб’єктів. На цьому етапі можуть формуватись як первинні доходи —
заробітна плата фізичних осіб, зайнятих у бюджетній сфері, які знову ж
таки підлягають перерозподілу, так і вторинні доходи у вигляді різних
виплат і надання безплатних послуг із централізованих фондів фізичним
особам та асигнувань і виділення коштів юридичним особам.
Вторинний розподіл — це другий етап перерозподілу.
Механізм дії розподільної функції фінансів зображено на схемі 6.
Схема 6
Механізм дії розподільної функції фінансів
Сутність контрольної функції полягає в тому, що фінанси — це інструмент
контролю за діяльністю суб’єктів обмінно-розподільних відносин. Рух
грошових потоків відображає обмін, розподіл і перерозподіл вартості і
тому об’єктивно вимагає контролю. У процесі фінансових взаємовідносин
різні суб’єкти контролюють один одного. Саме така підконтрольність
забезпечує збереження фінансових ресурсів та формування доходів на
законній основі. Установлення і здійснення фінансових взаємовідносин
автоматично передбачає і взаємний контроль сторін.
У практичній діяльності контрольна функція проявляється у фінансовому
контролі. Необхідність контролю випливає з того, що фінансові відносини
мають яскраво виражений суперечливий характер, оскільки кожний суб’єкт
прагне отримати якомога більше. Саме для того, щоб у процесі розподілу і
перерозподілу ВВП окремі суб’єкти не привласнювали неналежну їм частку,
необхідний постійний всеохоплюючий фінансовий контроль.
Фінансовий контроль — це один з найдійовіших видів контролю у
суспільстві. На відміну від інших він охоплює все суспільство: кожний
суб’єкт перевіряє кожного. Оскільки фінансові показники діяльності
виступають результативними, то фінансовий контроль є наскрізним — він
фактично охоплює всі аспекти діяльності держави, юридичних і фізичних
осіб. Звідси випливають широкі повноваження органів фінансового
контролю, їх доступність до будь-яких документів і сфер діяльності.
Відповідно і результати контролю підлягають повному оприлюдненню.
Фінансова діяльність кожного суб’єкта має бути прозорою, що створює
передумови для її законності.
Виконуючи розподільну і контрольну функції, фінанси відіграють
надзвичайно важливу роль у суспільстві. Вони:
забезпечують розподіл ВВП і фінансові потреби юридичних і фізичних осіб
та держави;
забезпечують кругообіг фінансових ресурсів, а відтак безперервність
відтворення виробництва;
здійснюють перерозподіл первинних і вторинних доходів між галузями,
регіонами, соціальними верствами населення, окремими юридичними і
фізичними особами;
впливають на інтереси суб’єктів розподільних відносин і регулюють різні
напрями соціально-економічного розвитку;
відіграють провідну роль у системі економічних методів керування
економікою країни;
утворюють систему фінансових показників, які відіграють роль індикаторів
стану і розвитку економічної та соціальної сфер суспільства;
забезпечують усеохоплюючий контроль між суб’єктами обмінно-розподільних
відносин за формуванням і використанням фінансових ресурсів та доходів.
Фінанси є життєво важливою системою в економіці та суспільстві в цілому.
Налагоджені фінансові відносини є запорукою нормальної життєдіяльності.
ЛІТЕРАТУРА
Андрущенко В. Л. Фінансова думка Заходу в ХХ столітті: (Теоретична
концептуалізація і наукова проблематика державних фінансів). — Львів:
Каменяр, 2000.
Банківські операції: Підручник / А. М. Мороз, М. І. Савлук,
М. Ф. Пуховкіна та ін.; За ред. А. М. Мороза. — К.: КНЕУ, 2000.
Бланкарт Ш. Державні фінанси в умовах демократії: Вступ до фінансовї
науки / Пер. з нім. С. І. Терещенко та О. О. Терещенка; Передмова та
наук. редагування В. М. Федосова. — К.: Либідь, 2000.
Бровкова Е. Г., Продивус И. П. Финансово-кредитная система государства.
— К., 1997.
Василик О. Д. Теорія фінансів: Підручник. — К.: Ніос, 2000.
Вступ до банківської справи / За ред. М. І. Савлука. — К.: Лібра, 1998.
Государственные финансы: Учеб. пособие / Под ред. В. М. Федосова, С. Я.
Огородника, В. Н. Суторминой. — К.: Либідь, 1991.
Гроші та кредит: Підручник / За ред. Б. С. Івасіва. — К.: КНЕУ, 1999.
Гроші та кредит: Підручник / М. І. Савлук, А. М. Мороз, М. Ф. Пуховкіна
та ін.; За заг. ред. М. І. Савлука. — К.: КНЕУ, 2001.
Державні фінанси: Теорія і практика перехідного періоду в Центральній
Європі / Пер. з англ. — К.: Основи, 1998.
Дьяконова І. І. Податки та податкова політика України. — К.: Наук.
думка, 1997.
Єпіфанова А. О., Сало І. В., Дьяконова І. І. Бюджет і фінансова політика
України: Навч. посібник — К.: Наук. думка, 1997.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
