Реферат на тему:
Саморозвиток як творення особистості
У справі виховання молодого покоління чимало суперечностей, колізій,
негараздів. Стереотипними стали думки про причини їх виникнення:
незадовільні умови середовища, неефективність виховних зусиль педагогів
та батьків, вікові психофізіологічні особливості вихованців, згубний
вплив кінопродукції і т.д. Все правильно, але і спрощено. Жодна
найдосконаліша зовнішня система впливів не досягне поставленої мети,
якщо не знайде у самої особистості підтримки, перетворюючись із
зовнішніх умов у внутрішні фактори її саморозвитку. Позитивні якості
особистості з’являються не тільки в результаті певних цілеспрямованих
виховних зусиль, а й як підсумок самовідчуття сучасної молодої людини.
Виховання – та особлива сфера практичної життєдіяльності людини, де
об’єктний підхід є недостатнім. Відповідно не люди служать соціальним і
педагогічним канонам і конструкціям, а навпаки. Варто відмовитися від
бажання втиснути людину у рамки абстрактного ідеалу. Слід визнати, що є
єдиний ідеал – вільний, творчий саморозвиток особистості.
Найголовніше завдання суспільства і педагогіки – не підкоряти, не
деформувати, а вчити особистість саморозвитку, самоудосконаленню, вмінню
бути собою, завжди і у всьому робити свій свідомий вибір.
Людина творить власне життя, керуючись певними світоглядними принципами.
Саме світогляд виконує у системі внутрішнього світу особистості роль
інтегрального регулятора особистісного розвитку. Світогляд моделює світ
і особистість в їх зв’язку і взаємодії, відтворюючи їх як в реальному,
так і в майбутньому розвитку. Саме у світогляді міститься ідея
саморозвитку особистості.
Формування гуманного, добротворчого, вільного від тенденційності і
заданості світогляду – актуальна проблема сьогодення.
Головний зміст життя людини – творчий саморозвиток, творення себе.
Розглядаючи проблему саморозвитку особистості, слід враховувати його
біологічний, психологічний та соціальний аспекти, пам’ятати про сутнісну
суперечливість людини.
Саморозвиток – це усвідомлений і керований особистістю процес, в
результаті
якого відбувається удосконалення фізичних, розумових і моральних
потенцій людини, розгортання її індивідуальності. Процес саморозвитку не
має меж, як немає меж досконалості людини.
Важливою умовою, первинною сходинкою саморозвитку особистості є
внутрішня потреба у його здійсненні та самопізнання себе. Самопізнання –
це вивчення себе як частини природи, виявлення своїх біологічних
особливостей і* потреб, це розуміння себе як частини соціуму, це
усвідомлення себе і як морального та духовного феномену. Адекватно
пізнати себе, вгадати свою силу – справа непроста.
В людині дуже багато запрограмовано мудрою природою. І важливо знати,
зрозуміти задатки, нахили, здібності кожної особистості, щоб допомогти
її самовизначенню, самореалізації. Хибна думка про можливості людини
спричиняє труднощі, страждання, непорозуміння. Кожен знає, якщо людина
звикла до думки про власну незвичайну роль в майбутньому, їй не завжди
просто адаптуватися до ролі, виконувати яку вона повинна насправді.
Однак, людина здатна впливати на свої психічні особливості, вона
компенсує свої недоліки, коригує їх дію в потрібному напрямку,
пристосовує природні нахили до соціальних норм поведінки. Відносна
свобода, незалежність людини від природи, здатність до саморегуляції
якраз і є однією із найважливіших характеристик людської особистості.
Виходячи з розуміння суперечностей як рушійної сили розвитку, ми даємо
визначення саморозвитку особистості як процесу подолання нею
суперечностей, як проектування власної особистості у відповідності із
своїми потребами та вимогами суспільства.
Подолання суперечностей, які знаходяться в тісному взаємозв’язку,
постійно розв’язуються, відтворюються і переходять на новий рівень,
відбувається, на нашу думку, у таких системах:
– система „світ-особистість”;
– система „внутрішнє Я”;
– система „особистість-особистість”.
До того ж необхідно врахувати, що особистість, яка формується, живе у
постійно мінливому світі. Тому її розвиток є результатом складного
переплетення траєкторій індивідуального психічного розвитку, суспільної
діяльності, соціально-історичних особливостей часу і умов, за яких
здійснюється життєвий шлях людини.
Саморозвиток особистості можна розглядати як інтеграцію соціального і
особистісного, зовнішніх і внутрішніх чинників, мета взаємодії яких
полягає у поступовому, вільному сходженні людини до ідеалу.
Саморозвиток – це розгортання власної індивідуальності шляхом
ненасильницького-поєднання бажаного і потрібного.
Проблема саморозвитку особистості у практичній педагогічній діяльності
ще не зайняла належного місця. Про це свідчить і недостатня увага
педагогів до даної проблеми, їх бажання підпорядкувати процес
самотворення особистості абстрактній педагогічній ідеї, байдужість
вихователів до невід’ємного прагнення учня самореалізуватися. Відповідно
проблема саморозвитку особистості залишається неусвідомленою підлітками
і незрозумілою для них.
Проведене нами анкетування учнів 8-9 класів загальноосвітніх шкіл
м.Луцька підтверджує цю думку. 39% опитаних, відповідаючи на питання „В
чому полягає суть процесу саморозвитку особистості?”, виходять із
етимології слова, не розуміючи змістової сторони даного процесу
/відповіді типу „людина сама себе розвиває”, „людина розвивається без
стороннього втручання”/. 26% підлітків вказали, що взагалі не знають, що
означає це поняття. В якості ознак процесу саморозвитку особистості були
відзначені: -цілеспрямованість /зокрема, орієнтація на самоудосконалення
особистості/ – 23% підлітків; – розгортання індивідуальної неповторності
особистості – 4% підлітків.
Ефективність саморозвитку особистості залежить від самопізнання, від
розуміння того, якою є особистість і якою прагне стати.
I
gd?p
Основою відповідей підлітків на питання „Який ти?” є поняття риса
характеру, риса особистості. Учні перераховують такі риси: розумний
/9%/, добрий /11%/, самовпевнений /5%/, поганий /4%/. Є узагальнюючі
відповіді: неідеальний – 7%, „такий^як усі” – 13%. 16% опитаних не
відповіли на це питання, 21% підлітків дали абстрактну відповідь
-„нормальний”, що є свідченням складності
процесу самопізнання.Підлітки не називають соціальних рис, що повинно
викликати занепокоєння педагогів та сприяння їх тому, аби у програмі
самовиховання учнів були визначені названі риси.
Самопізнання є необхідним не тільки для вивчення себе, своїх якостей та
можливостей, а й передбачає планування роботи над собою з метою
самоудосконалення. Відповіді підлітків на питання „Що б ти змінив у
собі?” розподілилися таким чином:
– характер – 54%;
– поведінку – 5%;
– позбувся б окремих негативних рис -11%;
– зовнішність – 4%.
15% учнів не відповіли на дане запитання, а 23% опитаних категорично
заявили, що нічого не хочуть змінювати у собі. І це не зважаючи на те,
що 26% підлітків незадоволені собою, а 43% опитаних вказали, що
„задоволені не дуже”. Байдужість до власної особистості, небажання
працювати над собою – негативні наслідки недооцінювання проблеми
саморозвитку людини.
Розуміння саморозвитку як власної самотворчої діяльності особистості не
виключає доцільної, компетентної допомоги вчителів та батьків, особливо
у суперечливому підлітковому віці. Однак 74% підлітків прагнуть до
самостійності в здійсненні процесу власного самотворення. Як свідчать
результати анкетування, готові прийняти допомогу батьків 26% підлітків,
допомогу вчителів – лише 17%. 34% опитаних змінюватимуть себе за
допомогою друзів.
Розглядаючи проблему саморозвитку особистості, акцентуємо увагу на
наступних положеннях:
– саморозвиток – це процес, який сприяє самоудосконаленню,
самореалізації особистості; •
– саморозвиток особистості має діяльний характер: поза її власною
активною діяльністю, бажанням і власним зусиллям в роботі над собою її
особистісне формування неможливе;
– внутрішніми стимулами розвитку особистості є її потреби, мотиви,
інтереси та установки;
– основою формування потреб, мотивів, інтересів та установок особистості
є внутрішні суперечності, які стимулюють активність особистості,
сприяють її саморозвитку;
– зовнішніми факторами саморозвитку особистості є впливи середовища та
цілеспрямоване виховання;
– зовнішні умови впливають на розвиток особистості не безпосередньо, не
прямо, а лише проходячи через її внутрішню сферу і породжуючи у неї
відповідні потреби, що зумовлює несхожість, різноманітність і
неповторність особистісного розвитку кожної людини, її індивідуальну,
своєрідність;
– саморозвиток особистості – це не самовільний, спонтанний процес;
– визначальну роль виховання може виконувати лише за умови, якщо буде
будуватись на ідеях саморозвитку і самоудосконалення особистості;
– ідея саморозвитку особистості повинна стати провідною в практичній
діяльності школи, вчителя.
Педагогічними та методичними основами процесу саморозвитку,на нашу думку
, є:
1. Утвердження в педагогічній теорії та шкільній практиці думки про учня
як суб’єкта виховного процесу та ідеї про вирішальну роль власної
активності в роботі над собою.
2. Відмова від авторитаризму, примітивізму в навчально-виховній
діяльності.
3. Розуміння педагогами особистісної неповторності учня, вивчення його
індивідуальних інтересів, нахилів, здібностей.
4. Стимулювання особистості підлітка до -саморозвитку. Це можливо, за
умови, коли зовнішні впливи і дії викликають у неї переживання
внутрішніх суперечностей між досягнутим і необхідним рівнем в оволодінні
знаннями, практичними уміннями і навичками, способами творчої діяльності
і сприяють формуванню відповідних потреб.
Виділяємо такі способи створення педагогічних умов, за яких в учнів
виникає переживання внутрішніх суперечностей і відбувається формування
потребо-мотиваційної сфери:
В навчанні:
– новизна матеріалу, який вивчається;
– створення проблемно-пізнавальних ситуацій;
– використання яскравих прикладів і фактів;
– застосування евристично-пошукових та дослідницьких прийомів навчальної
роботи;
– різноманітність методів оволодіння знаннями, практичними уміннями і
навичками;
– доцільний педагогічний контроль.
В системі позаурочної виховної роботи:
– висока змістовність виховної діяльності;
– різноманітність форм і постійне їх оновлення;
– опора на самодіяльність і самостійність учнів;
– розширення соціальне значущої діяльності і позашкільних зв’язків;
– романтична спрямованість, дискусійність, привабливість заходів,
5. Сприяння розв’язанню внутрішніх суперечностей підлітка і задоволенню
їх потреб. Коли це відбувається, особистість відчуває емоційне
піднесення, що стимулює діяльність самоудосконалення. В протилежному
випадку емоційна напруга набуває негативного характеру, тонус діяльності
значно знижується.
6. Створення гуманної, психологічно комфортної атмосфери в первинному
колективі, що стимулює прагнення підлітка до саморозвитку.
7. Узгодженість шкільного, сімейного та суспільного виховання.
Орієнтовна тематика бесід, „круглих столів”, диспутів з підлітками
1. Я і ми.
2. Відверта розмова про мене і про тебе.
3. Створи себе /на теми самовиховання/.
4. Твоя книжкова полиця.
5. В чому краса людини?
6. Що таке доброта?
7. Фізика і лірика.
8.-Милосердя – це сучасно?
9. Світ наших захоплень.
10. Великий вч’итель – природа.
11. Праця і краса.
12. Посперечаємось про смаки.
13. Про дружбу і товариськість.
14. Про честь і гідність людини.
15. Вчитись людяності.
16. Будувати життя? Пристосуватись до життя?
17. Грані громадянського обов’язку.
18. Чи все нове – передове?
19. Гармонійна людина: яка вона?
20. Діяльність – основа самотворення особистості.
21. Портрет сучасного підлітка.
22. Людина – дивний світ.
23. Людина і природа.
24. Людина і суспільство.
25. Шлях до індивідуальності.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
