Реферат на тему:
Синдром “неспокійної дитини”
На фоні зниження рівня народжуваності кількість дітей з хворобами
центральної нервової системи (ЦНС) залишається високою. Це зумовлено
покращенням виходжування новонароджених, особливо недоношених.
Відмічається зв’язок патології перинатального періоду з рядом
захворювань нервової системи, симптоми яких проявляються через тривалий
час.
Кожен лікар у своїй практиці постійно зустрічається з такими станами у
дітей, які не носять специфічних рис і спостерігаються під час різних
захворювань. Особливе місце серед загальних станів новонароджених займає
синдром підвищеної нейро-рефлекторної збудливості, для означення якого
використовують терміни “нервова дитина”, “церебральна дитина” або
синдром “неспокійної дитини”. Іноді його поява зумовлена фактом
незрілості нервової системи, в інших випадках він є проявом
різноманітної патології і входить у симптомокомплекс захворювань різного
генезу. Затримка темпів мієлінізації призводить до надлишкового
“розлиття” імпульсу під час збудження – генералізації, що веде до
втягнення додаткових структур ЦНС при реалізації нервового імпульсу, і
формує симптоми пірамідної, екстрапірамідної і мозочкової недостатності.
Деякі автори відзначають, що синдром підвищеної нейро-рефлекторної
збудливості зустрічається майже у половини доношених новороджених.
Згідно інших даних, нею страждає більше третини дітей з гіпоксичними
ураженнями головного мозку.
На даний час з приводу підвищеної нейро-рефлекторної збудливості
спостерігаються найбільші розходження в російській і західній
неонатальній неврології. У Росії підвищена збудливість є патологічним
синдромом, на Заході до нього відносяться як до можливо фізіологічного
явища, так і патологічного синдрому. Відмежування фізіологічних станів
від патологічних нерідко вимагає використання сучасних діагностичних
технологій.
Серед причин патології нервової системи, зокрема і формування
неспокійної дитини, крім патології вагітності і пологів та
захворюваності батьків, має значення також народження дитини від перших
пологів та спосіб життя батьків. Це пояснюється тим, що народження
другої й наступних дітей відбувається через “підготовлені” первістком
шляхи матері. Неправильний спосіб життя дорослих також часто призводить
до погіршення здоров’я дітей з кожними наступними пологами.
?????????’?а місці, здійснює зайві рухи кистями і стопами (безцільна
рухова активність), демонструє говірливість. Все це говорить про дуже
делікатні порушення функціонування ЦНС, кожне з яких окремо не є
патологічним симптомом і може відмічатися в здорових дітей, але в
поєднанні вони “виходять” за межі норми.
Для діагностики підвищеної збудливості необхідні не лише детальний
анамнез і уважний огляд, але й певний досвід лікаря. Важливе значення
для вірного трактування перелічених симптомів має динамічне
спостереження. Допомагає діагностиці електроенцефалографія, в тому числі
картування головного мозку, які виявляють порушення неспецифічного
характеру.
Поняття “неспокійної дитини” з ростом останньої в неврології зазнає
трансформації з підвищеної нейро-рефлекторної збудливості дітей першого
року життя у афективно-респіраторні напади, церебрастенічний синдром,
порушення поведінки і мінімальну мозкову дисфункцію у більш старшому
віці.
Серед населення і деяких лікарів побутує переконання, що це стани, які
дитина “переросте”. Дійсно, певна частина дітей, знаходячись у
сприятливих психо-соціальних умовах, здатна самостійно компенсувати
порушення. Професійність бачення даної проблеми передбачає
індивідуальність підходу до кожної окремої дитини. Лише повне
клініко-параклінічне обстеження дозволяє визначити потребу лікувальних
заходів та їх об’єм.
Лікування зазначеної категорії дітей проводиться різними спеціалістами і
у різних напрямках. Найбільш необхідними є допомога психологів,
психіатрів, логопедів, педагогів. На жаль, слід констатувати, що
перелічені спеціалісти починають займаться з дітьми після 5-річного
віку. Основний тягар діагностики і терапії лягає на неврологів, до яких
батьки і звертаються в першу чергу.
Стратегія підходу до медикаментозного лікування ґрунтується на розумінні
розгортання патофізіологічних процесів, коли має значення не лише
надлишок процесів збудження, але й недостатність гальмівних процесів у
мозку та нездатність кори утримувати динамічну рівновагу між процесами
збудження і гальмування. Фізичні методи впливу включають режим дня,
лікувальну фізкультуру, водні і загартовуючі процедури, достатню фізичну
активність і перебування на свіжому повітрі.
До факторів психолого-соціального впливу на перший план виступає
благополуччя міжособистих взаємин у сім’ї, адекватний педагогічний
підхід, допомога психолога дитині і батькам. Об’єм і напрям соціальної
адаптації змінюються в міру росту дитини.
Низький рівень життя на Україні призводить до запущеності
санітарно-просвітньої роботи, неможливості батьків забезпечити адекватну
допомогу дитині та недостатню участь держави у цьому питанні. Необхідно
покращити співпрацю різних спеціалістів для надання адекватної допомоги
“неспокійній дитині”. Особливо важливим залишається достатнє висвітлення
проблеми у засобах масової інформації та фаховій літературі.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
