Реферат на тему:
Соціально-психологічні аспекти морального виховання в сучасній парадигмі
освіти
Мало в який ще час відчувалась така гостра потреба у встановленні
чітких моральних принципів, як сьогодні. Гуманістичні цінності зазнають
трансформаційні зміни в новому світоглядному вимірюванні – економічному,
який породжує ряд важливих для культурного буття, освітньо-педагогічного
процесу проблем, що вимагають обов’язкового розгляду і рішення. Потреба
в твердих духовних, моральних засадах обґрунтовується не просто
інтересами культури і суспільства. Вся сучасна соціально-економічна
реальність з її суворими законами примушує переосмислити підоснови буття
в життєвих умовах, що змінилися.
У гостро актуальній статті “Людина і освіта у вимірюваннях економічної
цивілізації” президент Академії педагогічних наук України, академік В.Г.
Кремень, визначаючи ключову смислоутворюючу характеристику
соціально-культурного життя нашого часу, підкреслює домінанту
економічного вимірювання всіх її аспектів. “Сучасне життя демонструє
нескінченний ряд ідей, поглядів, концепцій, теорій, в яких є видимими
спроби осмислити кардинальні зміни, що відбуваються в суспільстві.
Людина опинилася в нових умовах, коли перед нею виникають несподівані, з
позиції традиційного гуманізму, випробування, в яких добро і зло, віра і
зрада, свобода і свавілля, гідність і підлота начебто помінялися
місцями, а подекуди взагалі втратили своє суттєве значення в параметрах
системи цінностей. Суспільство у своїх освітніх, культурних програмах
докладає величезні зусилля для подолання невідомих раніше проблем, але
дедалі вони загострюються ще більше ” [1].
Таким чином, необхідність осмислення питань, пов’язаних з вихованням
моральності у дітей в сучасній парадигмі освіти, очевидна.
Формування моральності є якщо не найважливішим, то, в усякому разі,
одним з найістотніших завдань педагогіки і суспільства в цілому. По
суті, питання про необхідність не просто культивувати духовне зростання
людини, а виховувати моральність повинно розумітися як найважливіше вже
на основі того простого факту, що ми всі є членами суспільства, і
значить, воно життєво зацікавлене в духовному розвитку кожного з нас.
Моральність народжується у людини на соціальному ґрунті. Поза
суспільством і у несоціальної істоти вона була б абсолютно немислима,
оскільки вона не може бути продуктом виключно власної творчості людини,
звільненої від всяких соціальних дій. Якийсь час назад моральність в
нашій освіті визначали три ознаки – підпорядкування, слухняність,
наслідування, спрямовані на неухильне виконання кожним заданого зверху
морального закону, осмислювати який не було необхідності. Філософію
сучасної освіти повинна визначати філософія людиноцентризму, яка
підкреслює ключове значення людини як найважливішого смислового моменту
в соціально-економічній аурі, що змінилася, де, як ми вже відзначали,
“генералять” нові цінності. Сьогодні орієнтована на сучасні економічні
відносини і породжувані ними етичні установки, залежна від них, людина
повинна навчитись робити самостійний вибір, приймати рішення стосовно
свого духовного і матеріального буття. Як би ми не хотіли применшити
сьогодні роль матеріального чинника, як би не посилалися на провідну
роль духовних, культурних, етичних чинників, вони можуть спрацювати
тільки за умови обліку особливостей різноманітних впливів сучасного
економічного буття, наповненого численними спокусами.
Таким чином, моральність соціально залежна категорія. Разом з тим,
моральність людини ґрунтується на самовизначенні, і в цьому вся
складність виховання – етичний характер повинен бути сам для себе
законом, оскільки етичний закон це внутрішній закон, а не зовні
нав’язане правило.
Очевидно, що процес морального виховання в сучасних умовах має бути
орієнтованим не на особистість, якою легко керувати, а на особистість,
яка самовизначається. Це принципово змінює ключову місію сучасного
виховання: не нав’язувати дітям цінності суспільства, а спонукати йти до
них через власну соціально-моральну практику, досвід, надаючи можливість
кожній дитині діяти як особистість, яка самовизначається. Визначальними
у виховному процесі є два положення. По-перше, в особистості дитини може
бути виховане лише те, що, за словами Н.Голованової, лежить у „силовому
полі” її особистого життя. По-друге, цілеспрямований виховний вплив
повинен співвідноситись із позицією суб’єктності, що складається в
дитини, з рівнем її життєвої компетентності [2].
Моральність дихає свободою, але саме тією свободою, в якій закладений і
елемент розумної, обумовленої цілями необхідності. Вона страждає від
примушення, але також не мириться із свавіллям. Те, що ми визнаємо
етичним, завжди прагне набути загального значення. Тому смисл добра може
мінятися, і дійсно змінюється залежно від середовища і умов, але форма,
принцип або характер етичного повинен бути непорушним. Моральність не
лише народжується із загального природного, біологічного і соціального
ґрунту, вона зростає в надіндивідуальне, соціально-культурне явище.
Етичним ідеалом з формальної сторони може бути тільки те, що здатне
стати загальнолюдським ідеалом моральності. В цій ролі виступає етика
абсолютної цінності людської особистості, людської гідності і витікаючий
з неї ідеал діяльної добротворчості. Відтак, моральність передбачає дві
взаємопов’язані складові – моральні обов’язки по відношенню до своєї
людської гідності, тобто індивідуальні чесноти, і моральні обов’язки по
відношенню до інших істот, як персонально, так і в суспільному сенсі. Ці
два напрями найтіснішим чином пов’язані між собою, оскільки визнання
власної гідності вимагає визнання гідності інших і відповідного
ставлення до них.
Відчуття добра і моральності не можуть бути відірвані від живого зв’язку
з розумом, вони не повинні бути лише безпосередніми чуттєвими поривами,
а повинні містити в собі певний сенс; треба усвідомлювати те, що є
добром і що злом, щоб творити перше і протидіяти другому. Але в
сьогоднішньому суспільстві відношення навколо людини неймовірно
ускладнилися і продовжують ускладнюватись: вони нескінченно змінюються,
переплітаються один з одним, утворюючи сплутаний клубок
найрізноманітніших мотивів, що часто взаємно виключають один одного і
вступають один з одним в суперечності. Нерідко в нашому житті виникають
положення, коли особиста моральність приходить в тяжкий конфлікт з
мораллю, що диктується соціально-економічними інтересами. Життя і ідеал,
моральність і факти, те, що повинне бути, і те, що реально є, – все це
часто вступає в такий тяжкий протибій один з одним, що доросла, а не
тільки дитяча свідомість заволікається туманом нерозгаданості і
поступається місцем мотивам вигоди, себелюбства. Всі ці обставини
приводять до переконання про необхідність своєчасної і різносторонньої
етичної освіти, оскільки для морального виховання потрібна не тільки
культура етичного чуття, але разом з нею необхідне етичне знання.
r
t
t
gd?n3/4
м в діяльній добротворчості. Наведу приклад. Не так давно в одному з
приватних комплексів адміністрацією спільно з педагогічним колективом
було ухвалене рішення з метою оптимізації духовного виховання дітей
ввести факультативний курс, що знайомить їх з основами релігії. Вік
вихованців комплексу – від 2,5 до 10 років. Для читання цього курсу була
запрошена людина з богословською освітою, яка відразу ж стала знайомити
дітей з теорією і історією виникнення релігії. Крім того, на уроках
(заняттях) діти розучували тексти молитов і пісень релігійного змісту,
звичайно ж, зовсім не вдумуючись в їх сенс. Причому робили вони це
самозабутньо, як, втім, все, що пов’язано із засвоєнням будь-якої
інформації в цьому віці. Але, як показала практика, до особливих етичних
рухів в дитячому співтоваристві це не привело. Діти, як і раніше,
здійснювали безліч неправедних вчинків і зовсім не каялись у скоєному.
Коли ж унаслідок аналізу і зміни програми курсу було вирішено його
смисловим стрижнем зробити загальнолюдські моральні закони, прив’язавши
їх до безпосереднього життя дітей, позитивний результат відчувся дуже
скоро.
Одним з найважливіших критеріїв моральності, окрім розвиненої совісті, є
її діяльний характер, тому що моральність – це характеристика не знання,
а волі і вчинків, діяльності, тому що етичний закон є веління поступати
певним чином. Моральність можлива тільки на ґрунті визнання існування
інших особистостей і діяльного спілкування з ними, тому що етичні вчинки
можливі лише по відношенню до себе чи інших осіб, а через них і до інших
істот. У вчинку, добродіянні моральна поведінка визначається моральною
свідомістю. Але разом з тим, якщо основну увагу в етичному вихованні
приділяти формуванню етичної свідомості, є небезпека звести його
виключно до декларативного рівня. Адже суть моральності визначається
тільки продукуванням добра. Так звана, прописна мораль вже достатньо
дискредитувала себе, і в першу чергу тим, що всякий моральний статут
припускає жорстко прописані кимсь чужі правила. За справедливим
визначенням М. Рубінштейна, моральність живе самосвідомістю, своєю
совістю, а значить, до моральної свідомості може увійти тільки те, що
виношене особою.
Зовнішній доступ до моральної самосвідомості украй скрутний. Він може
прочинитися лише в ситуації морального вибору, морального вчинку,
натхненного доброю справою.
Осмислення міри впливовості різних чинників на процес формування
моральної свідомості дитини у світлі концепції розвитку в її
синергетичному обґрунтуванні, також підводить до висновку щодо
резонансності цього процесу. Це означає, що в розвитку такої складної і
тонкої системи, як моральна свідомість, важлива не лише сила зовнішнього
впливу сама по собі, а правильна середовищна організація резонансного
впливу. Адже пережита дитиною певна життєва ситуація, вчинок-вибір, про
який навіть і не знають дорослі, може виявитися більш вагомим для
морального характеру дитини, ніж ціла низка виховних методів. Отже,
завдання педагога ініціювати процеси самовизначення, самоорганізації в
різноманітних життєвих ситуаціях. Ми неодноразово спостерігаємо, як
жваво повторюючи етичні істини діти, тут же поступають з точністю
навпаки – це означає, що моральна істина ще не стала внутрішнім законом,
ще не освоєна.
Яка ж стратегія соціально-педагогічної роботи з морального виховання в
складних сучасних соціально-культурних умовах є найбільш оптимальною?
Виділимо два основні моменти. Перший – пов’язаний з використанням
багатющої палітри життєвих відносин для аналізу і пояснень етичної
цінності вчинків. Більшість педагогів, на жаль, прагнуть мінімізувати
проблемні ситуації, що виникають в дитячому співтоваристві в умовах
навчально-виховного процесу, в більшості випадків прагнуть вирішувати
виниклі проблеми способом “зверху”, “ім’ям революції”. Разом з тим
конструктивний, спокійний розбір ситуацій, в якому педагог не над
дітьми, а поряд з ними, не віщає, а розмовляє, шукає істину, пробує,
розмірковує, – прекрасний поштовх для самостійного роздуму над етичними
питаннями. Ми, дорослі, не можемо захистити наших дітей від аморальних
вчинків дорослих і дітей в буденному житті, аморальних моментів, якими
переповнені кино-теле-радіопередачі, дорослий соціум. Хоча ми вже
відзначали, що в рафінованих умовах моральність і не сформуєш, етична
свідомість відточується саме в осмисленні боротьби добра і зла.
Нереально змінити суспільство, це не в наших силах, проте у процесі
інформаційної взаємодії ми можемо переконливо обговорювати з дітьми,
чому це є зло, аналізувати його причини, формуючи у них моральний
стрижень, свідому позицію воїна Світла чи Тьми.
Ми вже підкреслювали, що моральність, духовні чесноти не даються одним
теоретичним засвоєнням. Основою їх формування є вправляння в
добродіянні, тобто соціальна практика, в якій і відбувається зміцнення
характеру. З одного боку, слід говорити про надання дітям реальної
можливості створювати своє співтовариство і діяти усередині нього. На
жаль, в більшості шкіл існування таких співтовариств сильно
формалізоване і зведене до мінімуму. Разом з тим, саме в дитячому
співтоваристві зміцнюється життєвість етичних норм, оскільки ясне
усвідомлення правоти і неправоти завжди супроводжує дитячі взаємини.
Особливо сприятливі умови для існування і розвитку дитячого
співтовариства як поля для соціально-етичної практики створюють дитячі
оздоровчі табори та освітні комплекси з повним днем перебування. Хоча
слід враховувати, що дитяче співтовариство не можна відразу переводити
на запаморочливу висоту повної свободи, воно потребує достатньо
жорсткого управління із сторони дорослих до моменту свого
соціально-етичного дозрівання.
З іншого боку, етична практика забезпечується включенням дітей в
загальний суспільний процес активної творення добра, процес, в якому
беруть участь не лише діти, а й дорослі. Прикладом такої діяльності може
служити дитячі громадянські акції “Добрі Діди Морози”, „Пасхальний
кошик”традиція проведення яких належить освітньому комплексу “Надійка”
(м. Краматорськ). Напередодні новорічних та великодніх свят діти самі
вирішують, кого зможуть зігріти душевним теплом з соціально незахищених
людей, самі готують новорічні подарунки, розучують поздоровлення, а
потім відправляються за адресами, де виступають в ролі помічників Діда
Мороза та ангелів. У соціальному плані ці акції може бути і не такі вже
вагомі, проте з розрахунку на пережиті щасливі миті окремо взятих
самотніх людей похилого віку, дітей з незаможних сімей або
дітей-інвалідів ефект виходить дуже хороший.
Ефективність названих засобів формування етичного характеру доведена
теорією і практикою. На закінчення відзначимо, що формування моральної
свідомості і поведінки значною мірою залежить від того або тих, хто
супроводжує особове становлення дітей в суспільних відносинах. Педагог
повинен ревниво берегти свою гідність, він сам повинен бути зразком
моральності, справедливості, паном самого себе, істинно вільною людиною,
– інакше він не виконає своєї місії. Виходить, що етичне виховання дітей
повинне початися з формування свого етичного характеру. Відчуваєте, яке
неймовірно важке перед нами стоїть завдання?!
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
