Реферат на тему:
Творчість як детермінанта успішності
Постійна потреба в освіті (підвищенні фахового рівня) пов’язана з
концепцією людини як носія змін. Широка участь у побудові майбутнього
обумовлює загальну потребу в постійному накопиченні знань, навичок.
Набуті знання повинні допомагати людині виробити ясний, критичний і
усвідомлений погляд на факт, процеси, та соціальні механізми, що
викликають кризові ситуації і ускладнюють шляхи створення нової моделі,
сформулювати критичні думки у вигляді альтернативних рішень, розвивати й
творити потребу в нових знаннях, впевненість у власних силах, вміння
продуктивно співпрацювати з іншими, творчо реформувати дійснісьі заради
забезпечення життя, гідного кожної людини.
У сучасних умовах удосконалення всіх ланок освіти пов’язане і
визначається тими змінами, що відбуваються в науці, техніці, які
зумовлюють необхідність постійного підвищення рівня знань кожного.
Які ж основні проблеми процесу гуманізації стосовно вищої школи? Поза
всяким сумнівом, це проблема “людини на своєму місці”. І того, хто
вчить, і того, хто вчиться.
Це проблема свідомої та глибоко професійної селекції майбутніх творців,
а відтак – проблема творчої школи.
В повному значенні слів виховання, навчання та освіта як гуманістичні
-це виховання, навчання та освіта, що виходять із стратегічного
завдання: формувати людину-творця, тобто формувати її такою, якою вона і
мас бути згідно ідеї самого поняття “людина”. Цей процес може лише
водночас здійснюватись з формуванням нових, гуманістичних суспільних
відносин і – створенням гуманістичного суспільства. Це показує, якої
прискіпливої уваги потребує все, що так чи інакше пов’язане із
найскладнішим зі всіх видів суспільного виробництва – з формуванням
людей. Як потрібний у процесі навчання,, піклування, розвитку,
узагальнення та поширення знань той, по крихітці нагромаджуваний,
безцінний досвід вітчизняної та світової педагогіки, який переконує в
одному: людей необдарованих, неталановитих, негеніальних немає. На моє
глибоке переконання, проблема генія, таланту, обдарування, це, в
основному -проблема того соціального грунту, середовища, атмосфери, в
яких може (або ж не може) проявити себе людина.
Лише в самодіяльності, в збалансованому та гармонійному співвідношенні
народжуються та функціонують такі її органічні складові, як:
самосвідомість, самоосвіта, самовиховання, самодисципліна,
самоствердження, самообмеження, самоповага, самооцінка, самовіддача,
самоконтроль, самодетерміпація, са.мо-покладання, самоздійснення тощо.
Наростання таких самовизначень самодіяльності йде по мірі зміщення
акценту з моменту індивідуалізації суспільного на усуспільнення
індивідуального в діалектично суперечливому процесі соціалізації. Лише
наявність та перманентне розширення спектру подібних визначень дозволяє
кваліфікувати діяльність як самодіяльність, а суб’єкта її – як
людину-творця.
“Людині в її позитивному бутті властива творча психологія, – писав М.
Бердяєв. – Вона може бути пригніченою чи прихованою, може бути розкрита,
вона екзистенціально властива людині. Творчий інстинкт в людині є
безкорисливий, в ньому людина забуває себе, виходить із себе. В цьому
сутність творчої психології” (І; 341). Він розглядає творчість як
діяльність людини, яка створює нові, оригінальні цінності (в галузі
мистецтва, техніки, науки, практики, що мають суспільну значущість. Інша
точка зору пов’язує творчість з діяльністю людини, спрямованої на
самовираження, самоактуалізацію особистості.І та, і інша точки зору,
хоча і не претендують на повне висвітлення феномену “творчість”, без
сумніву охоплюють надзвичайно важливі її сторони. Перша акцентує увагу
на новоутвореннях в галузях речей та ідей, які виникають у результаті
людської діяльності; друга тісно пов’язана зі сферою побуджувань до
творчої діяльності, мотивацією.
У психологічному словнику (В. П. Зінченко. Б. Г. Мешерякова) дасться
визначення психології творчості як розділу психологічної науки, що
вивчає процес творення людиною нового, оригінального в різних сферах
діяльності, перш за все в науці, техніці, мистецтві, а також формування,
розвиток і структуру творчого потенціалу людини (2: 310) Предмет
дослідження психології творчості становлять: вивчення процесів уяви,
мислення, інтуіції, натхнення, надситуативної активності, а також
індивідуально-психологічні особливості індивіда, які проявляються в час
його творчості (здібності, обдарованість, талант, геніальність); впливи,
яких зазнає особистість, перебуваючи у творчій групі, а також система
психологічних методів, цілеспрямовано опливаючих на формування творчої
активності людини.
Система освіти має забезпечувати всі умови для всебічного розкриття
творчого потенціалу особистості, створювати можливості для прояву її
власної активності, самостійного руху, самоорганізації (4; 15). В
останній час істотних змін зазнали стратегії впливу на людину для
активізації її творчої результативності.
Високі показники креативності у дітей зовсім не гарантують їх творчих
досягнень в майбутньому, а тільки збільшують вірогідність їх появи при
наявності високої мотивації до творчості і оволодіння необхідними
творчими уміннями. Така стратегічна переорієнтація дозволила суттєво
підвищити ефек-цінність навчання, так як люди, початково менш
обдаровані, але цілеспрямовано орієнтовані па рішення власних завдань,
виявляються в кінцевому результаті більш продуктивними, ніж більш
обдаровані, але менш зацікавлені. Розвиток власної активності об’єктів,
наділення їх здатністю самостійно добудовувати і вдосконалювати себе є
важливою стратегією і ефективним прийомом творчості.
Серед умов, стимулюючих розвиток творчого мислення особистості, можна
виділити наступні: ситуації незавершеності або відкритості (на відміну
від регламентованих, суворо контролюючих); вирішення і побудженям до
постановки питань; стимулювання відповідальності і незалежності; акцент
на самостійних розробках (варіанти рішення проблем), спостереження,
почуття, узагальнення і ін.
На основі імпровізації, між вихователем і вихованцем встановлюються
відкриті стосунки. Імпровізація, активізуючи наявні знання, стає базою
для творчих знахідок, здійснюючи поліаспектні пошуки Йдучи висхідною
дорогою творчості (наукова, художня, технічна і інші) людина, з одного
боку, відтворює світ так. як він існує сам по’собі (децентралізація), з
другого – у цьому децентралізованому відтворенні показує свою
оригінальну позицію бачення цього світу (централізація). Інакше як через
суб’єктивність саморозкриття світу не можливе. В міру його
децентралізованого відтворення, поставання об’єктивного предмета
імпровізація обмежує свою поліаспектність пошуків, поступається місцем
іманентному творчому розкриттю предмета (5; 79).
Для розвитку творчого потенціалу вихователя необхідне створення умов для
творчості ще на час навчання студентів у педінституті (університеті).
Одним із шляхів перебудови вищої школи є організація співпраці
викладачів і студентів на основі творчою діалогу між ними.
Організація творчого спілкування між викладачем і студентом сприяє
розкріпаченню їх інтелектуальних можливостей, виступає для них сильним
мотивуючим фактором, ліквідуються бар’єри соціальної дистанції (викладач
– студент), що дозволяє звільнити резервні можливості особистості,
складає основу інтенсифікації процесу навчання і закономірно веде до
розвитку творчих здібностей студентів.
Без сумніву, велика роль у розвитку креативності особистості належить
соціальній групі, в якій особистість залучається до процесу спільного
(групового) розв’язання творчих завдань.
Розкріпачення інтелектуальних можливостей людини, підвищення її
авторитету і, відповідно, самооцінки, за рахунок послаблення бар’єрів,
допомагає саме робота в групі, зокрема активне навчання.
Взаємодія особистості з іншими (на рівні зв’язку “Я – Ти”.”Я – Ми”), а
також з опонентами (“Я – Вони”), стимулює творчі процеси шляхом
реалізації власного завдання кожним індивиом, сприяє розв’язанню
загальних завдань групи. Продуктивність групового впливу підвищується,
якщо врахувати не тільки індивідуальні інтереси, але й притаманні
кожному учаснику стиль мислення в процесі вирішення творчих завдань.
Серед форм та методів групового виливу на формування творчої особистості
можна виділити:
– дискусійні методи (групова дискусія, “мозкова атака”, “синектика” та
ін.);
– ігрові методи (дидактичні й творчі ігри, ділові, рольові; ігрова
психотерапія, психодрама та ін.);
– тренінг творчості (психогімнасгика, психомалюнок, музикотерапія та
ін).
Сьогодні розроблені різні методики тренінгу творчої активності з
допомогою методів “мозкової атаки” і “синектики’, зокрема:
-складання речень (із декількох різних за значенням слів складаються
речення);
– пошук загального (між двома – трьома словами ведеться ПОШУК СПІЛЬНИХ
ознак);
– виключення зайвого слова (із кожних запропонованих трьох і більше слів
залишаються два, між якими встановлюється подібність);
– пошук аналогій (до відповідного слова ведеться пошук подібного);
– пошук З’ЄДНУЮЧИХ ланок (знаходження максимально різних застогувань
даному предмету); завершення запропонованого малюнка несподіваним
оригінальним способом; дописування речення з різними варіантами його
закінчень (6; 130).
Продуктивність тренінгу творчості підвищують медитативні практики, які
сприяють розвитку рефлексивних знань індивіда, сензитивності,
релаксації, інтуїтивного бачення і ін., – таких необхідних критеріїв
психологічної характеристики творчої особистості.
Ще одним прикладом групового розвитку творчих здібностей є рольові ігри.
Ігри сприяють формуванню іншої точки зору на ситуацію, ведуть до її
переосмислення. Ключовий момент в рольових іграх – можливість виконання
різних ролей, що включає повну ідентифікацію з якоюсь із них. В умовах
рольової гри індивід зустрічається із ситуаціями, які є релевантними тим
випадкам що мають місце в його реальній, значущій діяльності і які при
цьому “диктують” зміну власних установок.
Досвід активного навчання у всіх ланках професійної освіти показує, що з
допомогою його форм і методів можна ефективно вирішувати завдання, які
важко піддаються в традиційному навчанні: а) формувати не тільки
пізнавальні, але й професійні мотиви й інтереси; б) розвивати системне
мислення, включаючи цілісне розуміння ним не тільки природи й
суспільства, але й себе, свого місця в світі; в) давати цілісне уявлення
про професійну діяльність; г) вчити колективній аналітичній і практичній
роботі; д) формувати соціальні вміння і навички взаємодії та
спілкування, індивідуального й спільного прийняття рішень; є) виховувати
відповідальне ставлення до справи, соціальних цінностей і установок
професійного колективу; є) оволодівати методами моделювання, соціального
проектування (7; 17).
¬
®
®
gd}A«
Показниками креативності в груповому процесі є кількість асоціацій,
свобода мислення, експресивність, УМІННЯ переключатися з одного об’єкту
на інший, адаптаційна гнучкість і оригінальність.
Однак педагогу слід пам’ятати, що на шляху до розвитку креативності
особистості існують такі перешкоди, як: уникнення ризику, прагнення до
успіху будь-якою ціною, жорсткі стереотипи в мисленні і поведінці.
Завдання, яке стоїть сьогодні перед психолого-псдагогічною наукою у
формуванні творчої особистості полягає в тому, щоб спрямувати зусилля
педагогів, психологів на пошук таких методів і форм роботи, які були б
націлені на інтегральне навчання, сприяюче не тільки розвитку індивіда,
але й спонукаюче його до процесу виявлення і усвідомлення власної
істинної природи, здатності до творчого діяння в освіті.
Чому людина прагне до творчості? По-перше, людське життя від початку до
кінця – процес творчості. Студент постійно розв’язує творчі завдання,
намагається вибратись з чергової проблемної ситуації і відразу ж
потрапляє в наступну, оскільки “кожен фініш є по суті старт”. По-друге,
людина прагне до різних видів творчості, головним чином з метою
самореалізації, самоствердження, хоча існують й інші мотиви.
У студентському віці кожен усвідомлює себе як особистість, для нього
характерні такі мотиви, як прагнення до самовираження і самоствердження.
З кожним роком все більш характерною для нього стає суспільно корисна
спрямованість творчості. Найбільше виражені у студентів суспільні
мотиви.
Тому, в таких випадках, треба враховувати їхні ідивідуальні особливості,
інтереси, знання, уміння, навички для того, щоб керувати мотивацією їх
діяльності.
Мотиви і емоції тісно пов’язані одні з одними. Емоції виникають лише
завдяки задоволенню чи незадоволенню мотивів. За твердженням П. В.
Симонова, емоції супроводжують гострі потреби при великому дефіциті
інформації.
При створенні навчальних проблемних ситуацій треба пам’ятати, що студент
може помітити протиріччя, яке створює проблемну ситуацію і сформулювати
умову задачі лише в тому випадку, якщо у нього є для цього оптимальний
дефіцит прогностично необхідної інформації. В іншому випадку у нього не
виникне інтерес до розв’язування цієї проблемної ситуації (10).
Всесвіт постійно змінюється, а наш мозок, наше мислення відображають цей
процес розвитку. Тому жорстокого алгоритму бути не може. Але враховуючи,
що Всесвіт побудований досить раціонально, для стимулювання творчого
мислення можна використовувати вже відомі закономірності його побудови і
розвитку, оскільки мислення людини є відображенням безперервного
розвитку Всесвіту, об’єктивної реальності.
Життя людини можна розглядати як неперервний процес розв’язування
творчих задач. А творчі задачі мають єдину структуру їх розв’язування.
Розглядаючи структуру процесу розв’язування творчої задачі досить часто
помічаємо, що творчість починається із знаходження протиріччя. Помічати
протиріччя може не кожен, а лише той, хто готовий до цього. У таких
людей є необхідні вміння і знання про сферу, в якій існує протиріччя, у
них необхідною мірою розвинуті здібності, тобто, сформована відповідна
готовність. Люди, які вміють помічати протиріччя в оточуючому світі і
стають винахідниками ідей.
Потрібно вчити студентів не боятися новизни, нових задач, нової
інформації. Для цього потрібно, щоб студент звик розв’язувати нові
задачі. В результаті у нього сформується потреба розв’язувати нові
завдання, потреба того, щоб кожен день його життя характеризувався
оптимальним коефіцієнтом новизни (в даному випадку мається на увазі
новизна суб’єктивна).
За таких умов студенти навчаться самостійно бачити проблемні ситуації,
протигріччя в розглядуваних системах, формулювати задачу і будувати
задум її розв’язування. Але для того, щоб не боятись розв’язувати
задачі, треба вміти це ровити. Отже, потрібно оволодіти рядом необхідних
блоків знань, навичок та вмінь в тій чи іншій сфері творчості:
соціальній, педагогічній, науковій, та ін.
Нові інтелектуальні можливості, які виникають у ранній юності,
розширюють горизонти свідомості молодої людини. Для неї стають досяжними
такі ресурси пзнання та самопізнання, які були невідомі раніше; виникає
можливість апалізувати, апелювати до своїх переконань та особистісних
якостей.
Розвиток самоусвідомлення передбачає наявність у особистості рефлексії,
спостереження та самоаналізу, постійного діалогу з самим собою. Тільки
тоді формується цілісна, не перекручена концепція «Я», що відповідає
сутності особистості, її ідентичності.
Внаслідок розгортання когнітивних компонентів самоусвідомлення, для
молодої людини все більшої актуальності набувають рефлексивні механізми,
які в перспективі мають забезпечити свідоме, активне, творче життя.
Тому так важливо, щоб визначити основні шляхи, прийоми розвитку
рефлексивних складових самосвідомості. А щоб цього досягти, спеціально
розроблено систему занять з елементами тренінгу, метою якої є підвищення
психологічної культури, розвиток самопізнання та спморозуміння,
вдосконалення рефлексивних характеристик особистості.
Програма тренінгів передбачає гуманістичну позицію тренера, спрямовану
на підтримку усвідомлення учасниками себе, своїх ціннісних орієнтацій:
зростання особистості учасників, ствердження потреби самоактуалізації та
самовизначенні.
Цикл грунтується на принципі поступовності: кожний насТУПНИЙ етап має
логічно випливати із попереднього. Завдяки цьому людина послідовно
заглиблюється в процес усвідомлення себе, відкриває різні сторони свого
«Я», своєї cамосвідомоcті. В процесі занять розвиваються такі техніки
самопізнання, як аналіз, зворотнтій зв’язок, зміст уявлень про «Я».
Формою проведення занять є відома модель соціально-психолопчного
тренінгу, що являє собою активну форму навчання, в процесі якого
учасНИКИ мають змогу емоційно пережити в індивідуальному досвіді та
інтеріоризувати психологічні знання.
Заняття з елементами тренінгу зводяться до психотехнічних, рольових
вправ, психодрам, обговорень, диспутів, тестування з інтерпретацією
результатів, самозвітів (рефлексії).
Кожна зустріч, крім першої, починається з рефлексії, під час якої
ведучий дізнається від учасників, їхній стан та бажання продовжувати
роботу. У другій частині ведучий дізнається про виконання домашніх
завдань: як з ним впорались, виникали труднощі, які почуття переживали в
виконанні завдань на самопізнання.
Важливою вимогою успішного проведення занять з елементами тренінгу є те,
що учасники групи мають бути різної статі, інакше ускладнюється динаміка
розвитку групових процесів.
В процесі підбору учасників групи проводиться діагностика з метою
вияилення особливостей сформовапості індивідуальної системи ціннісних
орієнтацій, перспективи часу, змісту уявлень про «Я» та особистісної
рефлексії. Діагностика також проводиться в процесі роботи групи та після
її закінчення – для визначення стану учасників, оцінки очікувань, міри
ВТОМИ, інтересу, активності.
Підчас тренінгів виробляється навик рефлексії.
Студенти спостерігають за собою, своїми вчинками, думками,
переживаннями, часто стикаються з їх неоднозначністю, суперечливістю.
Вони прагнуть зрозуміти, що в них Істинне, а що ні. Цей пошук
відбувається в процесі діалогу. Внутрішній діалог із самим собою або з
іншим студентом дає можливість особистості стати на позицію дослідника
по відношеННЮ до самого себе. Це пов’язано з тим, що в процесі діалогу у
людини розвивається рефлексія. Рефлексія (від лат. рефлексіо –
повернення назад) – процес пізнання людиною самої себе, свого
ВНУТрішнього світу, аналіз власних думок та переЖИВАНЬ, роздумів про
саму себе, усвідомлення того, як сприймають і оцінюють її інші.
Рефлексія не ТІЛЬКИ дає можливість пізнати себе, але й сприяє
дорослішанню особистості. Пізнаючи себе, вона все більше звільнюється
від некритичного сприйняття впливу оточуючих. Що сильніше розвинута
рефлексія, то більше юнаки та дівчата стають спроможними вирішувати
завдання, які перед ними виникають.
“Рефлексія” під час вивчення і розвитку творчого думання означає
переосмислення людиною рухів своєї мисленєвої діяльності, забезпечує її
перебудову. Дискурсивно думаючи, вирішуються творчі задачі. Під час
цього процесу систематично аналізуються мовні висловлення студента які
виникають в тракті вирішення задач. Також тут видно послідовність
перетворення змістовної та смислової структур мисленнєвої діяльності.
Змістовними є предметні та операційні висловлювання. У змісті
виділяються тісно пов’язані між собою складові: 1) рефлексивна – в якій
виражається відношення суб’єкта до процесу змістовного руху під час
вирішення задачі (з її допомогою проходить думання і передумування
змісту задачі); 2) особиснісна, в якій випажається відношення суб’єкта
до самого себе (за допомогою осмислення і усвідомлення студентом себе як
цілісної особистості, яка є суб’єктом думання при вирішенні задачі). Тим
самим в структурі думання виділяються операційний, предметний,
рефлексивний та особистісний рівні. Важливим є також те, що різні типи
рефлексивних висловлювань можуть виступати і як індикатори етапів
рішення, що має значне діагностичне значення.
Тут виникає становлення рефлексивних функцій різного типу на
невербальному рівні які взаємодіють в формі розвитку невербальних
смислів. Існує специфічний зв’язок і взаємовідношення між рефлексивними
процесами і процесами навчання. Рефлексивна організація мислення суттєво
узагальнює показує значний вплив зміни змісту на розвиток предметного
змісту при вирішенні задач. Тут також вдосконалюється мислення.
Література:
1. Новіков В.В. Творчість і педагогіка:// Філософія. Психологія.
Педагогіка-Вип.3.2001.-С20.
2. Основи психології: Підручник/ За ред. О.В. Киричука В.А.
Роменця.-К.:Ливідь,1995.-632 с.
3. Овсянецька Л. П. Психологічні передумови формування творчої
особистості:// Філософія. Соціологя , Психологі.- Вип.5. 2000.С.11-17.
4. Психологический словарь/ Под ред. В.П.Зинченко, Б.П. Мещерякова.-М.:
Педагогика-Пресс,1996.-440с.
5. Пономарева Р.О., Терешкова А.Д. Тренінг з творчої психотехніки в
роботі з обдарованими дітьми та молоддю// Психологія: Наукю-метод.
Зб.-К.: Освіта,1993.-С.15-26.
6. Роменець В.А. Маєвтика, догматика, креативність.// Маєвтика в системі
психологічних знань.- Матеріали міжнародної наукової конференції.-К.,
1993.,-С.78-79.
7. Третяк Т.М. Методичні засоби стимулювання процесу розв’язування
творчих задач.// Практична психологія та соціфльна робота.№2-3
2003.-С.19-23.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
