Реферат на тему:
Валеріана лікарська
Valeriana officinalis L.— валеріана лікарська. Маун, одолян, козлик.
Російські назви: валериана лекарственная, маун; польська — kozlek
lekarski.
Родина: Valerianaceae—валеріанові, маунові.
Вид Valeriana officinalis L. є так званим «збірним видом». Систематики
поділяють його на кілька видів і різновидностей; серед них V. palustris
Kr.— валеріана болотяна, V. polygama Bast.—валеріана різностатева, вона
ж V. simplicifolia (Rchb.) Kab.— в. цілолиста, V. sto-lonifera Czern.—
валеріана пагононосна та ін.
У народі лікарську перевагу якого-небудь із зазначених видів спеціально
не відтіняють, але вважають більш цілющими корені рослин, що ростуть на
сухих місцях.
Валеріана — багаторічна трав’яниста рослина заввишки від 100 до 150 см.
У перший рік звичайно рослина формує розетку прикореневих листків, не
виростаючи у квітконосне стебло; такі ж розетки формуються на
відростаючих пагонах у деяких окремих видів. Листки супротивні,
непарно-пірчастоскладні, листочки яйцевидно-ланцетні, зазублені або
цілокраї. Стебло пряме, борозенчасте. Суцвіття велике, галузисте, окремі
частини його у формі складних щитків. Квітки дрібні, двостатеві, рожеві
або білі. Цвіте звичайно в червні, липні, деякі також і в серпні. Росте
на болотистих місцях, у заплавах рік, на трав’янисто-осокових болотах, у
вогких чагарниках, серед лозняків. Поширена повсюдно.
Збирають корені і кореневища рано навесні або пізно восени. Викопавши,
добре очищають від землі, миють у холодній воді і сушать у затінку.
Настойки готують переважно з кореневищ, зібраних на високих місцях.
Корені і кореневища валеріани мають своєрідний запах, на смак гіркі,
трохи пекучі. Запах валеріани приваблює котів; ось чому корені її,
особливо при сушінні, треба оберігати від них, бо вони можуть їх
попсувати.
Наш народ добре знає валеріану і цілющими властивостями її коренів і
кореневищ користується при лікуванні багатьох хвороб.
Насамперед народ вважає валеріанові корені з кореневищами засобом, який
заспокоює нерви, але крім того, і засобом, який сприяє травленню,
«розігріває» шлунково-кишковий тракт, вітрогінним, а також глистогінним
засобом.
З коренів з кореневищами валеріани готують настойки водні, спиртові
(іноді й ефірні), які вживають при нервових збудженнях, потрясіннях, при
істерії, при судорогах, при падучій хворобі, тяжких душевних
переживаннях, безсонні, серцебитті як засіб, що підтримує сили, при
поносах (особливо ефірну настойку) та в інших випадках, про що буде
сказано нижче.
z O H„
?????????~?ці настоюють цілий тиждень. Рідину зливають, в неї віджимають
залишок, дають устоятись і проціджують крізь полотно або пропускний
папір. Всередину дають від 15 крапель до 3,0 мл на день.
Ефірну настойку по селах роблять так: 1 частину дрібно порізаного (на
крупний порошок) валеріанового кореня настоюють протягом 4 діб у 4
частинах 90° спирту, потім доливають 2 частини ефіру і ще настоюють З
доби. Рідину зливають, в неї віджимають залишок, дають устоятись і
проціджують крізь нецупкий пропускний папір. Виходить прозора жовтувата
рідина.
Колись, під час холерної епідемії, приймали як профілактичний засіб раз
на день 0,5 г хініну, а через 3 години ефірну валеріанову настойку
(15—20 крапель), змішану з спиртовою настойкою з макових зелених головок
(15—20 крапель). Так через кожні два дні на третій.
Водну настойку з розтертих валеріанових коренів (мочать 5 годин у теплій
воді) у денній дозі 5,0—15,0 г на 180,0 г води вважають хорошим
заспокійливим засобом при болях в животі, нервових потрясіннях, спазмах
у матці, при безсонні і т. д.
Немовлятам при болі в животі (цей біль пізнають, якщо дитина тре ніжку
об ніжку, підгинає колінця до животика і болісно плаче) дають по чайній
ложечці щогодини водної настойки валеріанового кореня і вважають, що це
жене гази і трохи проносить.
Валеріанові корені вживають у різних сумішах трав у різних випадках, про
що не раз згадується в даних нарисах.
Валеріанові корені вживаються також у вигляді порошку, в дозі 1,0—2,0 г
на 1 прийом і не більше 3—4 порошків на день при тифі, скарлатині,
запаленні легень, маткових захворюваннях, при мігрені.
При запаленні очей, влітку в засуху, з водного напару валеріанового
кореня й очанки (№ 17) роблять на ніч компреси і вдень промивають ним же
очі.
Дітям при нервовому потрясінні (переляку) з конвульсіями дають 5 разів
на день по 7—10 крапель валеріани в чайній ложечці води. Крім крапель
всередину, при падучій хворобі купають дитину в теплому відварі коренів
валеріани: жменю на 1 л води. Таку ванну роблять через день протягом 15
хвилин (перед сном).
При такому стані, коли в шлунку відчувається порожнеча, язик обкладений,
трохи болить голова,— п’ють по 3 склянки на день теплого чаю з такої
суміші трав:
6 столових ложок деревію кип’ятять 10 хвилин в 1 л води, в гарячий
відвар всипають 1 столову ложку полину , 2 ложки холодної м’яти і 1
столову ложку дрібно порізаного кореня валеріани. Парять півгодини.
Правильно збережений корінь валеріани повинен мати всі властиві йому
характерні ознаки: запах, колір, смак і т. д., про що було сказано вище.
Якщо ж якої-небудь із зазначених властивостей немає, корінь вважають
непридатним і заміняють свіжим.
Зберігання. Корені з кореневищами валеріани найкраще зберігати в щільно
закритих коробках, викладених папером.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
