.

Завдання лінгвістичної теорії перекладу (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
289 3426
Скачать документ

Реферат на тему:

Завдання лінгвістичної теорії перекладу

Переклад – це дуже давній вид людської діяльності. Без нього важко
уявити такі добре відомі історичні факти, як утворення великих імперій,
населених багаточисленними багатомовними народами, панування культури
однієї нації, яка має більший соціальний престиж, розповсюдження
релігійних та соціальних вчень тощо.

Прикладами найдавніших відомих нам перекладів можна вважати переклади
Біблії. Як відомо, Старий Завіт первісно був написаний старовинною
єврейською мовою (гібрім), яка з часом стала мертвою. У ІІ-І ст. до н.е.
був зроблений переклад Біблії арамейською мовою (т.зв. Таргумім, від
арамейського “таргум” – пояснення), у ІІ-ІІІ ст. – грецькою мовою
(Переклад Сімдесятьох або Септуагінта. За переказом, він був зроблений
за 72 дні 72 старійшинами на о.Фарос під Олександрією), у IV ст. –
латинською (так званий простонародний або Vulgata).

Як бачимо, уже в той час переклад був важливою складовою життя
суспільства. Однак, за останні десятиліття масштаби перекладацької
діяльності настільки виросли, що є всі підстави говорити про початок
нового етапу в історії перекладу. У ХХ столітті значно розширилися
міжнародні контакти. На карті світу з’явилося багато нових незалежних
держав, виникли численні міжнародні та регіональні організації держав.
Бурхливий розвиток науки і техніки викликав велику потребу в активному
обміні інформацією. Щороку в світі відбувається багато міжнародних
конференцій, зустрічей, нарад. Значно виріс об’єм міжнародної торгівлі,
інтенсивність дипломатичної діяльності, міжнародної кореспонденції.
Розширилися культурні зв’язки між народами, насправді масового характеру
набув туризм.

Усі ці зміни в житті людства викликали небачену до цього часу потребу в
перекладах та перекладачах. За короткий час у світі з’явилося багато
секцій, агентств та бюро перекладів, відділів та інститутів інформації,
методичних видань, які виходять одночасно декількома мовами.
Перекладацькою діяльністю займаються тисячі спеціалістів різного
профілю, референтів, інформаторів, секретарів.

Не існує повних статистичних даних про загальний об’єм перекладацької
роботи у світі. За далеко неповними даними ЮНЕСКО щороку в світі
видається біля 40 тисяч перекладних видань, тобто 100 книг в день. Крім
того, виконується велика кількість перекладів для внутрішніх потреб
найрізноманітніших організацій та підприємств. Виникли нові підвиди
перекладу (синхронний переклад, переклад кінофільмів, телепередач,
судовий переклад тощо). У грудні 1954 року відбувся установчий конгрес
Міжнародної федерації перекладачів (ФІТ), котра об’єднала письмових
перекладачів багатьох країн світу. Синхронні перекладачі також створили
самостійну організацію – Міжнародну асоціацію синхронних перекладачів
(АІІК).

Роль перекладача є величезною і до нього ставляться високі вимоги. Він
повинен вільно володіти двома мовами, бути високоосвіченою людиною з
широкими та багатосторонніми знаннями. Перекладач повинен, крім того,
добре розбиратися в предметі перекладу. Якщо йдеться про перекладача
суспільно-політичного тексту, то він повинен бути в курсі міжнародних
подій, знати політичну систему, економіку, географію, адміністративний
устрій тощо. Перекладач повинен вивчати культуру, історію, літературу
інших народів і особливо народу тієї країни, з мови якого він
перекладає. Він повинен знати побут і звичаї цього народу.

Значне збільшення масштабів та значення перекладацької діяльності не
могло не привернути уваги вчених. Уже в давні часи робилися спроби якось
осмислити процес перекладу, виявити основні труднощі в його реалізації
та їх причини, виробити принципи та рекомендації, які перекладачі могли
б використовувати в роботі. Про переклад висловлювалися у своїх роботах
багато видатних майстрів слова: Цицерон, Роджер Бекон, Данте, Сервантес,
Мартін Лютер, Гете, Пушкін. Активно займалися перекладом та його
проблемами Т.Шевченко, І.Франко, Л.Українка, П.Грабовський.

Однак лише у середині ХХ століття процес перекладу став об’єктом
всебічного наукового дослідження. У цей період робляться перші спроби
створити теоретичну модель перекладацького процесу, описати саме ті
сторони цього процесу, котрі визначають його своєрідність, відрізняють
його від інших видів мовленнєвої або літературної діяльності.

Кожна наука стає самостійною, коли вона має свої об’єкт, предмет і
термінологію. Свої об’єкт, предмет і термінологію повинна мати і наука
про переклад, якщо вона претендує на самостійність. Що ж повинна вивчати
наука про переклад, або як її часто ще називають перекладознавство,
перекладологія і навіть транслатологія? Більшість дослідників вважає, що
наука про переклад вивчає і повинна вивчати процес перекладу. Під
процесом перекладу звичайно розуміють міжмовні перетворення,
трансформацію тексту на одній мові в текст іншою мовою. Такі
перетворення обов’язково обмежені рамками двох конкретних мов. Тим самим
завдання науки про переклад зводяться до порівняльного вивчення двох
мовних систем, до деякого комплексу проблем часткової теорії перекладу.
Однак процес перекладу не є простою заміною одиниць однієї мови
одиницями іншої мови. Процес перекладу як специфічний компонент
комунікації з використанням двох мов завжди є діяльністю людини, в ньому
акумулюються проблеми філософії, психології, фізіології, соціології та
інших наук, не кажучи вже про лінгвістику, залежність перекладу від якої
немає необхідності доказувати.

?????????9?унікацію, і не в звичайну, а в комунікацію з використанням
двох мов. І хоча процес перекладу складає її специфіку, її центральну
ланку, тим не менше науці про переклад доводиться вивчати і умови
народження вихідного тексту, і умови сприйняття тексту перекладу, і
соціальний статус комунікантів, і мовленнєву ситуацію, і різні супутні
явища, – все, що входить в складне поняття комунікації з використанням
двох мов, яка й складає об’єкт науки про переклад. Моделювання
комунікації з використанням двох мов, накопичені про неї знання
складають об’єкт науки про переклад. Чим точнішими є методи пізнання
комунікації з використанням двох мов і особливо процесу перекладу, тим
достовірнішу теорію перекладу ми маємо. Ось чому важливо дослідити не
тільки лінгвістичну частину об’єкту науки про переклад, а й весь об’єкт
науки про переклад в цілому.

Виділення самостійного об’єкта і відповідно предмета науки про переклад
не дозволяє вважати переклад розділом мовознавства. Це положення
підтверджується і існуванням в перекладу своєї власної термінології
(синхронний переклад, буквалізми, відповідники та ін.). Таким чином,
існують три умови, які дозволяють розглядати науку про переклад як
самостійну науку. В науки про переклад є свої об’єкт, предмет і
термінологія.

Процес перекладу, що складає специфіку комунікації з використанням двох
мов, має свої суттєві особливості. Перша особливість полягає в його
різноманітності. Переклад може здійснюватися письмово і усно, із
сприйняттям вихідного тексту через навушники і візуально, в спокійній
обстановці кабінету і в напруженій обстановці переговорів. Перекладатися
можуть художня проза і наукова стаття, вірші і листівки ворога, розмовні
кліше в побутовій ситуації і діалектизми в мові обвинуваченого чи свідка
на судовому засіданні. Переклад може здійснюватися з англійської мови на
українську, з української на французьку, з італійської на японську і в
будь-якій комбінації двох існуючих у світі мов.

Іншою особливістю процесу перекладу є “невловимість” деяких його сторін.
Дослідник зазвичай має у своєму розпорядженні два тексти (вихідний і
перекладу), а що відбувається в голові перекладача, як перекладач працює
– про це можна лише здогадуватися. Все це спонукає або обмежуватися
вивченням результатів міжмовних перетворень, або застосовувати метод
“чорної скриньки” при дослідженні процесу перекладу, тобто до
вимірювання даних на вході (текст оригіналу) і даних на виході (текст
перекладу). Цей метод дозволив не лише вийти за межі лінгвістики на
емпіричному рівні дослідження, але й зробити перспективні для теорії
перекладу висновки (наприклад, про тенденції перекладу збільшувати
складову величину тексту, про вплив прецизійних слів на процес усного
перекладу, про організуючу роль лексичних одиниць з нульовою та
повторною інформацією при оформленні перекладу тощо).

Різноманітність процесу перекладу, невловимість деяких його сторін, що
ускладнює дослідження, є причиною появи численних абстрактних моделей
процесу перекладу, до створення різних теорій перекладу. Серед них
теорія закономірних відповідників Я.І.Рецкера, трансформаційна теорію
перекладу Ю.А.Найда, ситуативна теорія В.Г.Гака, семантико-семіотична
модель Л.С.Бархударова, теорія рівнів еквівалентності В.Н.Комісарова.
Всі ці теорії перекладу, які складають предмет науки про переклад, в
основному правильно відображають різні сторони об’єкту, але вони не
відображають об’єкта в цілому. Незважаючи на велику кількість моделей
перекладу, навряд чи сьогодні будь-яка теорія перекладу може
претендувати на домінуюче положення в науці. Однак, не викликає сумнівів
той факт, що всі теорії, які правильно відображають ту чи іншу сторону
об’єкта науки про переклад, роблять в неї свій внесок.

Предметом лінгвістичної теорії перекладу є порівняльне вивчення мовних
засобів різних мов і їхнього використання в процесі перекладу. В основі
порівняння різних мов лежить безпосередній і нерозривний зв’язок між
мовою і мисленням. Перекладач може порівнювати слова і фрази різних мов,
тому що може порівнювати думки та поняття, які ними виражаються.

Нерозривність зв’язку між мовою та мисленням забезпечує можливість
спілкування, обміну думками між людьми, які розмовляють не тільки однією
і тією ж мовою, але й різними мовами. Таке різномовне спілкування
здійснюється при допомозі перекладу. Закони мислення, закони логіки для
всіх народів Землі одинакові. Однак вираження думки в кожній мові
підкоряється закономірностям, які специфічні для того чи іншого народу,
оскільки кожна мова розвивається за своїми внутрішніми законами.

Література:

Бархударов Л.С. Язык и перевод. Вопросы общей и частной теории
переводов. – М., “Международные отношения”, 1975.

Зорівчак Р.П. Фразеологічна одиниця як перекладознавча категорія. –
Львів: Вища школа. Вид-во при Львівському університеті, 1983.

Ковганюк С.П. Практика перекладу. (З досвіду перекладача). – К.,
“Дніпро”, 1968.

Комиссаров В.Н. Теория перевода. – м,: “Высшая школа”, 1990.

Коптілов В.В. Теорія і практика перекладу. – К., “Вища школа”, 1982.

Korunets I.V. Theory and Practice of Translation. – Вінниця, “Нова
книга”, 2000.

Латышев Л.К. Курс перевода: (Эквивалентность перевода и способы её
достижения). – М., “Международные отношения”, 1981.

Лилова Анна Введение в общую теорию перевода. – М., “Высшая школа”,
1985.

Рецкер Я.И. Теория перевода и переводческая практика. Очерки
лингвистической теории перевода. – М., “Международные отношения”, 1974.

Федоров А.В. Введение в теорию перевода (Лингвистические проблемы). –
М., Изд. лит. на иностр. яз., 1958.

Федоров А.В. Основы общей теории перевода: (Лингвистические проблемы). –
М.: “Высшая школа”, 1983.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020