Реферат на тему:
Інформаційні технології у фінансах, банківській справі, торгівлі
Економіка, фінанси і торгівля – це області, цілком пов’язані з
розрахунками матеріальних, грошових ресурсів і живої праці.
Цивілізована торгівля неможлива без грошей. Гроші (money) є товаром
особливого роду, використовуваним при обміні як еквівалент всіх інших
товарів. Інформація про гроші, про курс валют цікавлять практично всіх
людей. Гроші є основою фінансово-економічної системи будь-якої країни.
Курс основних валют публікується у всіх газетах, оголошується у випусках
новин по радіо і телебаченню.
У грошей існує п’ять основних функцій:
Міра вартості: гроші вимірюють вартість товарів через ціни, порівнюючи
між собою товари з якісно різними споживчими властивостями.
Засіб звернення – гроші грають роль посередників при товарообміні.
Замість того щоб обмінювати безпосередньо один товар (Т1) на іншій (Т2)
– це називають бартером, – товаровиробники отримують за проданий ними
товар гроші (Д), на які набувають потрібні їм інші товари. Цю функцію
описують формулою Т1 – Д – Т2.
Засіб накопичення – за допомогою грошей створюється якийсь запас
багатства. Мова йде про звичайному накопиченні засобів перед покупкою
якого-небудь дорогого товару (або накопиченні для інших цілей).
Наприклад, щоб купити машину, треба протягом ряду років відкладати
гроші, поки не накопичиться потрібна сума. Відбувається розрив ланцюжка:
замість Т1 – Д – Т2 відбувається спочатку Т1 – Д, і тільки тоді, через
значний проміжок часу, Д – Т2: гроші тимчасово витягуються з обороту і
знаходяться “на руках” у товаровиробників, продаж одного товару не
супроводиться негайною покупкою іншого.
Засіб платежу – рух грошей “відривається” від руху товарів, запізнюється
в порівнянні з ним. Це відбувається при розвитку кредиту. Так, покупець
може купити машину на виплат, внаслідок чого він відразу стає її
володарем, але ще в перебіг тривалого часу вносить частинами платежі за
неї. Особливо яскраво цей відрив виявляється у взаєминах громадян і
держави: податки в принципі є платою за “суспільні товари” (послуги
захисту прав власності, військового захисту, систем загальнодоступної
освіти і охорони здоров’я), що надаються державою, проте величина цих
послуг, наданих конкретному громадянинові, слабо залежить від кількості
конкретно ним сплачених податків.
Світові гроші – вільне звернення деяких видів грошей за межами своїх
національних меж. До 20 ст. роль світових грошей грали грошові знаки з
благородних металів. В наші дні цю роль виконують найбільш надійні
національні валюти (перш за все, долар і євро).
Виникнення грошей. Як тільки в первісному суспільстві виник
систематичний обмін різними товарами, з’явилася і необхідність у
винаході грошей. У тих випадках, коли не було цього універсального
товару, обмін виявлявся дуже утрудненим.
Щоб дістати можливість здійснювати операції купівлі-продажу з будь-якими
товарами, почали використовувати перші “первісні гроші”. Їх роль в
різних регіонах планети виконували самі різні особливі товари, що
володіли відносною однорідністю, поширеністю, високою і постійною
цінністю: худоба, зерно, хутра, рідкісні раковини, сіль, раби і так
далі.
Найчастіше роль “первісних” грошей виконувала худоба. Латинська назва
грошей “pecunia” походить від “pecus” – худоба, домашні тварини. Так
було і у слов’ян: від древнеславянского слово “худоба” відбулися перші
росіяни фінансові терміни: “скотарка” – казна, “скотар” – скарбник.
Іншою грошовою одиницею Стародавньої Русі були шкірки куниці (куны).
У віддалених регіонах планети такі гроші використовувалися навіть в 20
ст. У міру розвитку товарообміну з багатьох видів “первісних” грошей
виділилися дорогоцінні метали, які поступово стали універсальною формою
грошей.
Металеві гроші. Проте худоба, раковини, шкірки не були ще повноцінними
грошима. Адже вони не володіли в повному об’ємі якостями, необхідними
грошам, – наприклад, здатністю дробитися на дрібні долі і об’єднуватися
в будь-яких кількостях при повному збереженні своїх якостей.
Лише золото і срібло змогли стати універсальними грошима, оскільки вони
не псувалися з часом і легко ділилися на частини. Ці метали володіли
широкою поширеністю (вони зустрічаються практично у всіх регіонах
планети, але одночасно високою вартістю і щодо в малій концентрації).
Оскільки для здобичі невеликої кількості грошового металу було необхідно
витратити велику кількість праці, то цей метал був дуже портативний –
невеликий шматочок золота володів високою цінністю, що полегшувало його
використання в товарообігу.
У обміні використовувалися злитки мимовільних розмірів, що вимагають
постійного зважування, а стандартизованої форми і якості. Приблизно в
кінці 7 ст. до н.е. в Лідії (Мала Азія) були винайдені монети – круглі
злитки дорогоцінних металів, чиї стандарти гарантувалися державною
чеканкою. Монети швидко стали універсальним засобом обміну для більшості
цивілізацій Старого Світла. Походження слова “монета” пов’язане з назвою
храму богині юнони-Монети (від латів. moneo – раджу), на території якого
з 275 г.до н.е. почалася чеканка грошових знаків Стародавнього Риму.
Оскільки золоті і срібні монети володіли власною цінністю, їх можна було
використовувати у всіх країнах, де були в ходу металеві гроші. Проте
кожна держава прагнула чеканити власну монету, демонструючи цим свій
суверенітет.
На території Росії чеканка власних монет, срібних і золотих, почалася за
часів Володимира Святославовича після ухвалення ним християнства. Під
час татаро-монгольского ярма одночасно мала і ходіння татарська срібна
“теньге” (від неї і відбулася назва російських “грошей”). Із злитків
срібла в 13 ст. окремі російські князівства чеканили свої монети, що
отримали назву “рублів”. Лише по реформі 1534 року в Росії почалася
чеканка загальнодержавної монети – срібної “копійки”, названої так тому,
що на ній карбував вершник із списом. При Петре I з’явилися нові срібні
номінали – десять грошей (5 копійок), гривеник – 10 копійок,
напівполтиник (25 копійок) і полтиник (50 копійок). У 1704 вперше карбує
срібний рубель. З 1718 в Росії з’явилися і золоті гроші (червонці).
Росія нового часу стала першою в світі країною з десятковою
грошово-ваговою системою, прийнятою згодом більшістю країн.
Існували два типи грошових систем, заснованих на зверненні металевих
грошей: біметалізм, коли роль загального еквівалента грають два метали:
золото і срібло; монометалізм, коли в ролі загального еквівалента і
універсального соизмерителя виступає один метал.
Історично відомо три види монометалізму: мідний (як в античному Римі в
5-3 вв. до н.е.); срібний (так було в Росії в середині 19 ст., в Китаї
Нового часу); золотий (наприклад, у Великобританії і інших розвинених
країнах Західної Европи з 1870-1890-х до 1914).
Золотий монометалізм до 1914 року існував у формі “золотого стандарту”,
для якого були характерні вільна чеканка золотих монет, вільний обмін
паперових грошей на золото і вільний рух золота між країнами. Золотий
стандарт звалився під час першої світової, коли всі активно воюючі
країни, потребуючи коштів для оплати численних військових замовлень,
інтенсивно друкували паперові гроші, не забезпечені національним золотим
запасом.
У 1944 році як єдина резервна валюта, що підтримує вартість золота, був
оголошений долар США. Розпад золотодоларовій системи в 1960-70-і роки
привів до практично повного припинення використання грошей з
дорогоцінних металів. Металеві гроші збереглися тільки як дрібні монети.
Хоча в ролі засобу накопичення паперові гроші гірше повноцінних
металевих, та зате функцію міри вартості вони виконують так само
успішно, а в ролі засобів звернення і платежу паперові гроші помітно
зручніше.
Перші паперові гроші з’явилися в середньовічному Китаї, де вони широко
використовувалися з 11 по 14 вв. У Західній Европе паперові гроші були
винайдені помітно пізніше, ніж в Китаї. Характерний, що перехід до
паперового грошового звернення приблизно збігається з формуванням
капіталістичного ладу.
Спочатку паперові гроші випускалися комерційними банками, їх
забезпеченням був капітал банку. Проте вже в 18 ст. банкноти почали
випускатися тільки державою. Поступово вони перестали обмінюватися на
золото, ставши звичайними паперовими грошима. Банкноти, будучи чисто
символічними грошима, вимагають для свого ефективного функціонування
державні гарантії.
Приватні гроші повністю зникли в 19 ст.
Безготівкові гроші. У 2-ій половині 20 ст. почався новий етап еволюції
грошей – перехід до безготівкового грошового звернення. Спочатку
з’явилися чекові внески, потім – кредитні картки.
Власник чека зберігає свої гроші в банці на поточному рахунку
(депозиті), за допомогою спеціальної квитанції зі своєї чекової книжки
він може дати вказівку банку виплатити ту або іншу суму грошей певній
особі, що пред’явила даний чек до оплати. Оскільки видача грошей по чеку
обов’язково вимагає передавального підпису власника чекової книжки,
крадіжка або втрата чекової книжки не наносить такого збитку власникові,
як втрата готівки. У США більше 90% операцій в доларовому виразі
здійснюються саме за допомогою чеків.
Спрощеною модифікацією чека є кредитна картка, яка дозволяє не тільки
витрачати гроші в межах суми на рахунку власника картки, але і
користуватися кредитом. “Електронні гроші” (так називають кредитні
картки) для роздрібних покупців вперше з’явилися у Франції в 1970-х,
зараз вони широко використовуються у всіх розвинених країнах світу. Їх
використання отримало найбільше розповсюдження в США, де воно нестримно
росте.
Переважна частка сучасних грошей взагалі не має матеріальної форми – ні
металевою, ні паперовою. Сучасні гроші епохи НТР – це “електронні
гроші”, що існують виключно у вигляді запису на рахівницях клієнтів,
занесених в пам’ять банківських комп’ютерів. При оптовій торгівлі
проводиться переклад певної суми з рахунку однієї фірми на рахунок
інший. При роздрібній торгівлі покупці найчастіше пред’являють кредитну
картку, за допомогою якої знову-таки відбувається переклад з рахунку
покупця на рахунок торгової організації. Оскільки “електронні гроші” не
можна узяти в руки, то їх не треба перевозити, їх майже неможливо
відняти під час звичайної крадіжки або пограбування (якщо бандит забирає
кредитну картку, її господар може швидко заблокувати свій рахунок).
Проте банки вимушені постійно захищати свої комп’ютери від проникнення в
них хакерів.
Сучасна грошова система. Грошова система – це форма організації
грошового звернення, що історично склалася, закріплена законодавчо. Вона
містить наступні елементи: грошову одиницю; масштаб цін; види державних
грошових знаків; порядок випуску (емісії) грошей; регламентацію
безготівкового обороту; державні органи по регулюванню грошового
обороту. Наприклад, в сучасній Росії офіційною грошовою одиницею є
рубель, випуск інших грошових одиниць заборонений, офіційного
співвідношення між рублем і золотом (або іншими дорогоцінними металами)
не встановлено, а виняткове право випуску готівки, організації і
вилучення їх із звернення на території РФ належить Центральному банку
Росії.
Грошова одиниця – це встановлений в законодавчому порядку грошовий знак
(долар, євро, рубель і так далі), який служить для порівняння і виразу
цін всіх товарів. Іноді вона має золотий зміст, але слід відмітити, що в
сучасній економіці золотий зміст валюти найчастіше є номінальним,
оскільки практично ні в одній країні миру гроша на золото безпосередньо
не розмінюються.
Грошова одиниця, як правило, ділиться на дрібні кратні частини. У
більшості країн встановлена десяткова система ділення 1:10:100 (1 дол.
США дорівнює 100 центам, 1 рубель – 100 копійкам і так далі).
Масштаб цін означає, що ціни всіх товарів і послуг вимірюються певною
кількістю грошових одиниць. Наприклад, говорять: “у нашому магазині
буханець хліба коштує 10 рублів”.
Грошове звернення складається з руху готівки (в середньому в економічно
розвинених країнах вони складають менше 15% від звернення) і
безготівкового обороту. Майже всі гроші в сучасній економіці є
кредитними грошима. Розмінні монети і білети державних скарбівниць
займають в обігу малу питому вагу. Значна (можливо навіть, що пригнічує)
частка готівки обертається не в легальній, а в тіньовій економіці.
Кредитні гроші включають:
Банкноти (банківські квитки) є основним елементом наявної грошової маси.
Чеки і кредитні картки – це головні засоби безготівкових розрахунків.
Економіка, фінанси і торгівля – це області, цілком пов’язані з
розрахунками матеріальних ресурсів і живої праці.
Впродовж століть господарі торгових закладів не могли з точністю
визначити власні доходи.
Із-за халатності, неписьменності і лінощів рахунки їх службовців, що
представляються господарям дані виявлялися неповними. Більш того,
ситуація відкривала щонайширші можливості для розкрадань, особливо в тих
випадках, коли товарообіг був великим, а продавці або буфетники
розплачувалися з покупцями з власної кишені або з каси. Саме у такому
положенні опинився господар маленького кафе в американському місті
Дейтон, штат Огайо, Джеймс Рітті. Іммігрант з Ельзаса, що відрізнявся
німецькою акуратністю, був здивований тим, що, не дивлячись на велике
число відвідувачів, зовсім не отримував прибутку. І почав підозрювати,
що причиною тому – слабкість буфетників, що не утримуються від спокуси
запустити руку у відкритий ящик з грошима. Дрібна крадіжка, справа, що
підривала його, почала турбувати Рітті так сильно, що він відправився на
батьківщину в Европу сподіваючись на зцілення. Проте “зцілення”
несподівано прийшло раніше: на кораблі під час плавання через океан.
Прогулюючись по судну, Рітті забрів в машинне відділення, де звернув
увагу на пристрій, що автоматично відлічував кожен оборот рухового валу.
І йому прийшла в голову думка, що подібний же пристрій може фіксувати
кожну покупку в пани або кафе.
? ¦oue
gd“s
Рітті негайно повернувся в Дейтон, де разом з братом сконструював
простий касовий апарат, запатентований 4 листопада 1879 року. У першій
моделі кожна торгова операція фіксувалася на диску. Трохи пізніше
з’явився спеціальний індикатор, що дозволяв і касирові, і покупцеві
бачити вартість покупки. Тепер, після того, як індикатор показав суму,
яку продавець повинен був покласти в касовий ящик, можливість що-небудь
втаїти ставав значно менше. І новий винахід отримала назва “Непідкупного
касира Рітті”.
Рітті не сумнівався в правильності вибраного шляху і продовжував
удосконалювати своє дітище. Він же придумав пристосування, що фіксувало
кожну грошову операцію на паперовому рулоні. Тепер господар міг звірити
суму готівки в касі з сумою, позначеною на рулоні, і точно дізнатися,
скільки було зроблено покупок за день.
Рітті продав свій бізнес по виробництву касових апаратів разом з
патентом за $1000.
Внесок наступного власника патенту полягав в автоматичній висувній
скриньці з грошима і дзвонику, що дзвенів всякий раз, коли ящик
відкривався. Тепер, щоб дістати доступ до вмісту ящика, доводилося
фіксувати кожну оплату товару. “Дзвоник дзвенить, значить, покупка
зроблена”, говорили американці. Велика заслуга в цьому належить Джону
Паттерсону, який виявився не тільки обдарованим інженером-винахідником,
але і розробником нової глобальної стратегії організації торгівлі. У
1884 р. Джон Х. Паттерсон заснував компанію National Cash Register
Company (NCR), яка випустила перший повноцінний механічний касовий
апарат.
Попит на касові апарати зростав не тільки в США, але і по всьому світу.
Паттерсон винайшов пристосування для віддруковування чека покупцеві.
Істотнішими були пристосування, що дозволяють завідувачеві складом
автоматично отримувати зведення про загальну кількість проданих товарів,
про товари, продані кожним продавцем, кожним відділом, про всі проведені
торгові операції. Отримання цих даних викликало революцію у сфері обліку
комерційних операцій.
Вже до 1911 року – було продано більше 1 мільйона касових апаратів NCR.
До Росії касові апарати прийшли вже в кінці 19 століття з крупними
європейськими магазинами типу московського Мюра і Меріліза (нинішній
московський ЦУМ).
Довгі роки типовим чином бухгалтера був старий з водевіля “Ювілей” А.П.
Чехова, без кінця що пише свій звіт і що клацає на рахівницях. Потім
рахівниці в бухгалтерії змінив механічний арифмометр, який потрібно було
крутити за ручку. Він виконував арифметичні операції складання,
віднімання, множення і ділення.
Пізніше арифмометр змінила електромеханічна рахункова машина, що
гуркотить, а потім – електронний калькулятор. Але всі операції економіст
і бухгалтер проводили уручну. І лише персональний комп’ютер дозволив
автоматизувати цю працю. За допомогою спеціальних прикладних програм
стало можливим ввести початкові дані і отримати готовий результат.
Для розвитку цих галузей вирішальну роль зіграли три найважливіші
винаходи: пластикові картки, банкомат і штрих-код.
Пластикова Smart-карточка з вбудованим мікропроцесором дозволяє
будь-якій людині в більшості розвинених країн обходитися без
необхідності носити з собою готівку. Вона є пластиковим прямокутником
розміром 85х54 мм. Інформація зберігається в незалежній пам’яті
(EEPROM). Вбудований мікропроцесор забезпечує захист пам’яті від
несанкціонованого доступу.
Окрім карток з вбудованим мікропроцесором випускається безліч простіших
карток з магнітною смугою – картки для телефонних розмов, для проїзду на
метро і багато інших.
В світі існує декілька найбільш відомих електронних платіжних систем,
таких як VISA, EuroCard/MasterCard.
Попередниками сучасних карт були картки, які випускали крупні
американські готелі, нафтові компанії і магазини на початку століття. Ці
товарні картки мали два призначення – стежити за рахунком клієнта і
забезпечити механізм запису його покупок. Їх поява була логічним
продовженням оплати на виплат.
Ера сучасної універсальної кредитної карти почалася в 1949 році з
утворення Diners Club, яка ставала посередником між покупцем і фірмою,
забезпечуючи кредит одному і іншому і беручи плату за послуги. У 1958
році American Express, найбільша компанія дорожніх чеків, вийшла на
ринок універсальних кредитних карт. Americard поміняла ім’я на VISA в
1976 році. Мета – міжнародне визнання. MasterCharge в 1980 році стала
MasterCard.
У банці можна відкрити рахунок і отримати пластикову картку. Одночасно
власникові картки повідомляється пароль (PIN-код). Таку картку неможливо
підроблювати або зняти з неї дублікат. Без знання PIN-кода не можна
провести операції дебетування, кредитування і проглядання балансу карти.
Крім того, якщо PIN-код був три рази підряд неправильно набраний, то
картка блокується: працювати з нею стає неможливим. Для її розблокування
необхідно внести код розблокування – довший, ніж PIN-код.
Мікропроцесор картки стежить за цілісністю даних в ній. Доступ до даних,
що містять платіжний баланс, захищений спеціальним “ключем”. Він
призначається банком, що видав дану картку. Тому Smart-карту можна
небоязливо всюди возити з собою. При втраті ніхто не зможе отримати по
ній гроша, оскільки пароль відомий тільки власникові, а невитрачені
гроші залишаються на рахунку банку і можуть бути потім повернені на
рахунок клієнта. Власник картки має два паролі: один для зарахування
засобів, а інший – для їх списання. При проведенні платіжних операцій з
Smart-картой не потрібна наявність зв’язку між банком і банкоматом. У
цьому полягає їх перевага в порівнянні з картами з магнітною смугою.
Адже при знятті грошей з карти з магнітною смугою необхідна попередня
перевірка наявності даної суми на рахунку в банці. З таким “електронним
гаманцем” можна йти в магазин. Перш за все, потрібно переконатися, що в
цьому магазині оплачують товари по тій платіжній системі, наприклад
VISA, якою належить дана картка. Назви (логотипи) цих систем завжди
вивішуються на дверях магазина. Оплачуючи покупку, потрібно вставити
свою пластикову картку в спеціальний прочитуючий пристрій торгового
терміналу і ввести свій пароль. Відбувається оплата покупки, і власник
картки отримує чек. При цьому в касі магазина не скупчуються крупні суми
готівки, що зменшує небезпеку пограбувань при інкасації. Таким же чином
можна отримувати зарплату, розплачуватися в ресторані, перукарні або на
бензоколонці.
Недавно Smart-карты почали застосовувати в аптеках для обліку і
безготівкової оплати всіх пільгових рецептів на ліки. Це забезпечило
абсолютну прозорість всіх механізмів пільгового обслуговування і
високоякісну статистику. Завдяки цій системі можна дізнатися про кожного
хворого: які ліки і як часто він отримує; про лікаря – наскільки вірно і
кому і як він призначає ці ліки; про аптеку – які ліки через неї
проходять, в яких формах і упаковках; про поліклініку – кого вона
обслуговує.
Отримати готівку по пластиковій картці можна через банкомат –
електронно-механічний пристрій, що працює 24 години в добу, тобто в
будь-якому відділенні банку в будь-який слушний для власника картки час.
У банкоматі можна також отримати довідку про залишок грошей на рахунку і
виписку про останні операції. При виїзді за рубіж можна узяти з собою
картку з будь-якою сумою і не вносити її до митної декларації. Можна по
цій картці у всьому світі отримувати готівку, оплачувати товари і
послуги. При цьому немає необхідності обмінювати наявну валюту.
У Москві пенсіонерам і студентам безкоштовно видається “Соціальна карта
– Visa Electron”, за допомогою якої її власники можуть отримувати
соціальні пільги, передбачені Урядом Москви.
На цю карту можна перераховувати пенсію, стипендію і власні вільні
засоби, і отримувати підвищені відсотки на залишок засобів на карті.
Оплачуючи покупки в магазинах, аптеках і підприємствах сервісу по цій
карті, можна отримувати знижки на товари і послуги.
За допомогою соціальної карти можна оплачувати житлово-комунальні
послуги.
Навіть втративши карту, її володар не втрачає засобу, оскільки Банк
блокує доступ до його рахунку. При отриманні карти необхідно записати її
номер (16 цифр, згрупованих у вигляді 4-х груп по 4 цифри на лицьовій
стороні) і зберігати цей запис будинку на випадок втрати карти. Потрібно
запам’ятати секретний (PIN-код), який володар карти отримує в
запечатаному конверті, і кодове слово, вказане при відкритті карти. Без
них власник не зможе зняти гроша з карти або заблокувати його у разі
втрати. На карті є цифрова фотографія власника.
Соціальна карта забезпечує безкоштовний проїзд в московському метро, на
наземному суспільному транспорті, в приміських поїздах московської
залізниці.
При відвідинах поліклініки соціальна карта замінює собою поліс
обов’язкового медичного страхування (що також є пластиковою картою),
оскільки всі дані поліса медичного страхування закодовані в ній.
“Соціальна карта – Visa Electron” забезпечує всі переваги, які є у
власників карт Visa. Вона приймається в більш ніж 30000 торгових точках
Росії. Користуватися цією картою зручно і безпечніше, ніж готівкою.
Технологія пластикових карт продовжує розвиватися – з’явилася пластикова
смарт-карта з “дуальним інтерфейсом”, яка може працювати не тільки
традиційним контактним способом, але і безконтактним, через радіоканал.
Таку картку не потрібно вставляти в термінал, її дані передаються “по
повітрю”, що прискорює процес обслуговування. Так, наприклад, була
зроблена спроба упровадити прохід пасажирів в метро по контактних
смарт-картам. Карту потрібно було вставити в щілину турнікета,
відбувалося прочитування, а потім потрібно було вийняти її з турнікета.
При цьому на прохід кожного пасажира йшло 8 секунд. При використанні
дуальних карт час проходу через турнікет можна скоротити до 0,1 секунди,
тобто в 80 разів.
Ще одна цифрова технологія знайома кожній людині: штриховий код (ШК) –
послідовність чорних і білих смуг разом з цифрами і буквами. Штриховий
код друкується на простому папері або прямо на упаковці предмету, або на
самоклеющейся етикетці.
Штрихове кодування було винайдене молодим інженером Давидом Коллінзом.
Після закінчення в 1950-х роках інженерного факультету Массачусетського
технологічного інституту він поступив працювати на Пенсільванську
залізницю, де йому довелося зіткнутися з копіткою роботою – сортуванням
вагонів. Щоб спростити розпізнавання, інженер-винахідник запропонував
записувати номери не тільки звичайними цифрами, але і спеціальним кодом,
який складався з червоних і синіх смуг, розташованих на стінці вагону в
прямокутнику завдовжки до півметра. Це, у свою чергу, наштовхнуло
Коллінза на думку, що придуманий штриховий код можна використовувати не
тільки на залізниці. Він пригадав, як 14-річним хлопчиком підробляв по
вихідних на складі одного супермаркету. Скільки часу йшло на пошук
потрібного товару! Тут саме і отримав нове застосування штриховий код у
вигляді коди товару. Сьогодні вдається прочитувати код за допомогою
світлової плями діаметром всього в чверть міліметра. Штриховий код
дозволяє прочитувати в комп’ютері інформацію про номер товару практично
миттєво і абсолютно точно (не більш за одну помилку на 10 млн
прочитувань).
Інформація в символі штрихової коди визначається співвідношенням ширини
штрихів і пропусків між ними. Висота не має інформаційного сенсу і
просто повинна забезпечувати надійне прочитування, тобто перетин
променем сканера всіх штрихів коди.
Штрихові коди в порівнянні з магнітними і радіоізотопними володіють
вищою надійністю їх прочитування. Для цього застосовуються спеціальні
коди, що самоконтролирующиеся і самокорректирующиеся. Такі коди
виявляють помилки і виправляють їх, якщо число помилкових знаків не
перевищує 65-70%. Вони забезпечують вірогідність однієї помилки на 30
мільйонів лічених знаків. Застосування штрихових код дуже просто і
економічно. Адже його присутність або відсутність видно відразу, а його
нанесення навіть на дешеві товари майже не позначається на їх
собівартості.
Для прочитування ШК використовуються сканери штрихових код. Вони
засвічують код своїм освітлювачем і прочитують отриману картинку. Ручний
сканер має вид “пістолета”. Він уручну наводиться на штриховий код,
нанесений на товар, що купується, наприклад ліки. Прочитування коди
відбувається при натисненні на курок цього “пістолета”. Для стаціонарних
сканерів, розміщених біля каси, потрібно піднести предмет з нанесеним
носієм ШК (якщо це товар в упаковці, пластиковий або картонний пропуск
або промаркірована деталь) до сканера або переміщати уздовж нього.
Сканер виявляє і прочитує ШК, розшифровує його і передає в комп’ютер.
За допомогою штрихового кодування ведуть облік товарів в торгівлі,
складський облік, доставку пошти, облік проходження відвідувачів (що
мають пропуску, промаркіровані ШК, в приміщення, обладнані сканерами
ШК), облік ліків в аптеках і лікарнях, облік руху книг в бібліотеках і
навіть контроль дотримання технологічних процесів на виробництві
(наприклад автомобілів і комп’ютерів).
Пригадаємо, як велася торгівля в продовольчому магазині за радянських
часів. Спочатку ми стояли в черзі, припустимо, в ковбасний відділ.
Просили 200-300 грама ковбаси. Продавщиця зважувала товар, завертала
його в папір і оголошувала ціну зваженого товару. Після цього ми ставали
в чергу в касу і “вибивали” чек на оголошену ціну. І так для кожного
відділу. І лише після пред’явлення чека продавщиця віддавала нам
куплений товар. Суцільне стояння в чергах.
Порівняємо це з відвідинами сучасного супермаркету. Всі товари
заздалегідь зважені, упаковані, на них наклеєні штрихові коди. Ми йдемо
уздовж полиць з товарами, беремо в коляски і дротяні сумки вибрані
товари і стаємо в єдину чергу до касира-оператора. Він, не дивлячись,
підносить кожен товар штрих-кодом до считывателю і називає загальну суму
всіх зроблених нами покупок. Все це економить масу часу і нам, і
касирові.
На початку 1990-х років зародився вітчизняний ринок
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
