.

Осадові гірські породи (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
19 8303
Скачать документ

Реферат

на тему:

Осадові гірські породи

Осадові гірські породи тонким шаром покривають біля 75% поверхні
континентів. За своєю природою всі осадові породи поділяються на чотири
генетичні групи: уламкові, глинисті, хемогенні і органогенні.

Уламкові породи утворюються в результаті механічного руйнування вже
існуючих порід і накопичення уламків. В залежності від величини уламків
серед них розрізняють три гранулометричних типи порід: грубоуламкові,
або псефіти – породи, розмір уламків який перевищує 2 мм в поперечнику,
середньоуламкові, або піщані, які ще називають псамітами, розмір уламків
яких знаходиться в межах 2-0,05 мм, і дрібноуламкові, або пилуваті
породи, складені з уламків розміром від 0,05 до 0,005 мм.

У межах кожного гранулометричного типу породи поділяються за ступенем
обкатаності уламків, а також залежно від стану, тобто це або пухкі
накопичення, або скріплені цементом (зцементовані). Розрізняють цемент
сингенетичний, тобто такий, що утворився одночасно з формуванням
уламків, і епігенетичний, пізній, який утворився після накопичення самих
уламків.

За складом цемент може бути кременистим, залізистим і карбонатним, а за
співвідношенням уламків і цементуючого матеріалу він поділяється на
наступні типи: базальний, виповнення пор, плівковий і контактовий (рис.
1).

Рис. 1. Типи цементації уламкових порід

а – базальний цемент, б – цемент виповнення пор, в – плівковий цемент, г
– контактовий цемент.

Базальний цемент – це такий тип цементу, коли уламки не торкаючись один
до одного занурені у цементуючу масу, яка складає від 30 до 50% об’єму
породи (рис. 3.6, а).

Кількість цементуючої маси при типі цементу виповнення пор залежить від
об’єму порожнин пор у породі (рис.3.6, б).

Плівковий цемент покриває тонким шаром всі уламки, скріплюючи їх між
собою. При цьому частина порожнин пор між зернами може залишатися
незаповненою. Кількість цементу в порівнянні з масою уламків не
перевищує 10% (рис.3.6, в).

При контактовому типі цементуючої речовини в породі дуже мало і вона
розвинена тільки в місцях дотику уламків (рис.3.6, г), при цьому пори в
породі залишаються не заповненими.

До структурних особливостей уламкових порід відноситься також їх
пористість. Розрізняють пористість грубу, крупну, дрібну та тонку. За
походженням виділяють первинну пористість, яка виникає при формуванні
самої породи (наприклад, міжзернова пористість), і вторинну, коли вона
появляється в уже сформованій породі. Наприклад, у результаті
вилуговування легкорозчинних мінералів).

Уламки можуть бути представлені як уламками мінералів, так і гірських
порід. В залежності від складу всі уламкові породи діляться на
мономіктові, олігоміктові та поліміктові. Мономіктові породи належать до
однорідних порід і складені уламками одного мінералу, здебільшого це є
кварц, як найбільш стійкий до руйнування мінерал. Олігоміктові породи
складені з уламків двох різних мінералів, двох різних порід, або з
уламків однієї породи та одного мінералу. При цьому кожний з складових
компонентів повинен становити не менше ніж 5-10% об’єму породи.
Поліміктовими називають породи у складі яких спостерігаються уламки
трьох і більше порід, або мінералів. Породи, складені уламками середніх,
основних і ультраосновних порід та їх мінералів називаються грауваками.
У випадку коли до складу породи входять уламки продуктів руйнування
гранітів, тобто польові шпати, кварц, кислі плагіоклази і слюди, вони
називаються аркозами.

Серед грубоуламкових порід, в залежності від форми та розмірів уламків,
розрізняють брили і валуни, щебінку і гальку, жорству і гравій (табл.
3.4).

Таблиця 3.4. Класифікація уламкових порід (за Л.Б.Рухіним)

Розмір

уламків,

мм Назва порід

Пухких Зцементованих

Групи

гірських

порід

Складених обкатаними уламками Складених неоката-

ними уламками Складених обкатаними уламками Складених неоката-

ними уламками

Грубоулам

кові

породи

(псефіти) Крупні >200 Валуни Брили Валунні

конгломер

ати Брилові брекчії

Середні 200-10 Галечники Щебінка Конгломер ати Брекчії

Дрібні 10-2 Гравій Жорства Гравійні конгломерати

Грубі 2-1 Піски грубозернисті Пісковики грубозернисті

Піщані

породи

(псаміти) Крупні 1-0,5 Піски крупнозернисті Пісковики крупнозернисті

Середні 0,5-0,25 Піски середньозернисті Пісковики середньозернисті

Дрібні 0,25-0,1 Піски дрібнозернисті Пісковики дрібнозернисті

Алевритов

і породи

(алеврити) 0,1-0,01 Алеврити Алевроліти

Глинисті породи (пеліти) ‚”oeth? ° ? ° ????????&-??? ???????"??? в західних районах країни. Кременисті породи складені опалом і халцедоном. Вони, так як і карбонатні породи, також бувають біогенними, хемогенними та змішаного походження. До біогенних кременистих порід належать діатоміти і радіолярити, які складаються з дрібних непомітних для ока залишків скелетів діатомових водоростей і радіолярій, скріплених опаловим цементом. Макроскопічно це білі, світло-білі або світло-жовті, дуже легкі (об’ємна маса 0,4-0,85) породи з високою мікропористістю. Найпоширенішими хемогенними і хемобіогенними кременистими породами є трепели та опоки. Трепели – це породи, складені дрібними зернами опалу, скріпленими також опаловим цементом. У їх складі переважають опалові шкаралупки діатомових водоростей і залишки кременистих скелетів радіолярій та губок. За зовнішнім виглядом вони не відрізняються від діатомітів. Опоки, як і трепели, складаються з зернинок опалу і залишків скелетних організмів, що можна виявити тільки мікроскопічно. Макроскопічно це міцні породи білого, сірого до чорного кольору, з раковистим зламом. При ударі розколюються з характерним дзвінким звуком. Вони легкі, але мають більшу, в порівнянні з трепелами, об'ємну масу (1,1-1,82 г/см3). На Україні опоки і трепели зустрічаються в межах Львівської, Рівненської, Тернопільської областей, а також на півдні країни і Рівнинному Криму. Типовими представниками кременистих порід хімічного походження є гейзерити і кременисті туфи, складені опалом. Це світлобарвні породи з пористою текстурою. Утворюються вони на поверхні, шляхом осадження опалу з води гейзерів і гарячих мінеральних джерел. До найпоширеніших з групи хемогенних кременистих порід належать кремені, складені халцедоном, опалом та глинистими часточками. Здебільшого вони зустрічаються у верствах осадових порід у вигляді конкрецій. Галоїдні і сульфатні породи утворюються хімічним шляхом в результаті осадження з розчинів. Найпоширенішими серед них є кам’яна сіль, калійно-магнезіальні солі, гіпс і ангідрит. Кам’яна сіль - це світлозабарвлена повнокристаліна порода, складена агрегатами галіту. Вона утворює верствуваті товщі, в яких перешаровується з іншими, подібними за генезисом, осадовими породами. Легко діагностується за ознаками, характерними для мінералу галіту. Калійно-магнезіальні солі, здебільшого, зустрічаються в асоціації з кам’яною сіллю. Як і остання, вони характеризуються повнокристалічною будовою, складені з агрегатів сильвіну та епсоміту і характеризуються світло-сірим з червоним та бурим відтінками забарвленням. Кам’яна і калійна солі на Україні відомі в Карпатському (Калушське родовище калійної солі), Закарпатському (Солотвинське родовище кухонної солі) регіонах, а також на півночі Донбасу (Артемівське і Бахмутське родовища) і в Дніпровсько-Донецькій западині (Сумська і Полтавська області). Гіпс – це повнокристалічна, здебільшого дрібнозерниста, світлобарвна порода, складена агрегатами однойменного мінералу. Ангідрит, як і гіпс, також світлобарвна дрібнозерниста порода, складена з агрегатів мінералу тієї ж назви. У більшості випадків зустрічається в асоціації з гіпсом та іншими галоїдами. В межах території України гіпси і ангідрити поширені у Львівській, Тернопільській, Волинській, Хмельницькій областях, а також в Передкарпатті і Закарпатті. Залізисті породи осадового походження характеризуються дуже різноманітним складом. Серед них виділяються оксидні, карбонатні, силікатні і сульфідні типи. Найхарактернішим і найпоширенішим представником цієї групи хемогенних порід є оксидні залізисті породи або бурі залізняки. Вони складені з гетиту і гідрогетиту з незначними домішками глинистих мінералів, а також опалу і халцедону. Колір порід темно-бурий або бурувато-жовтий (вохристий). Вони можуть бути пухкими, землистими або щільними. Для останніх характерні оолітова і шкаралупувата структури та масивна, кавернозна і конкреційна текстури. Бурі залізняки є одним з джерел видобутку заліза. На Україні родовища цих корисних копалин поширені в межах Керченського півострова, окрім того вони також утворюють непромислові поклади в Криворізькому залізорудному басейні, Приазов’ї і Придніпров’ї. До найпоширеніших хемогенних глиноземистих порід належать боксити і латерити. Боксити характеризуються різноманітним зовнішнім виглядом. Вони можуть бути м’якими, пухкими, подібними на глину, щільними з раковистим зламом і дуже нагадувати аргіліти. Проте, на відміну від глин ці породи позбавлені пластичності. Породоутворюючими мінералами цих порід є такі гідроксиди алюмінію як гібсит, беміт і діаспор. У вигляді домішки в них присутні гематит, гетит, гідрогетит, каолініт, шамозит та інші уламкові і вторинні мінерали. Наявність домішок головним чином впливає на колір бокситів. Присутність гідроокислів заліза надає породі червоного, бурого, коричневого, зеленувато-сірого забарвлення, але в природі мають місце також сірі, білі, жовті і майже чорні відміни бокситів. Структура породи здебільшого оолітова і пелітова, але можлива також кристалічно-зерниста та уламкова. Текстура виражена слабо і нагадує верствувату. Латерити належать до наймолодших осадових порід земної кори і формуються в результаті хімічного вивітрювання порід збагачених польовими шпатами, під впливом природних факторів, серед яких значна роль належить спекотному клімату і органічним кислотам. Складені вони каолінітом, гідроксидами заліза та, в підпорядкованій кількості, гібситом і бемітом. Забарвлені латерити в червоний, бурий або жовтий кольори. Структура порід пелітова і кристалічно-зерниста, текстура – слабко виражена верствувата. Боксити мають велике практичне значення, оскільки є головним джерелом видобутку алюмінію. В межах території України ці породи у непромислових масштабах поширені на Українському щиті і особливо в його південній частині, яка за адміністративним поділом відноситься до півдня Кіровоградської, Дніпропетровської областей, а також північної частини Миколаївської і Херсонської областей. Фосфатні породи або фосфорити, які містять в своєму складі значну кількість фосфатів кальцію за умовами залягання поділяються на два типи: конкреційні і пластові. Конкреційні фосфорити являють собою скупчення фосфатних конкрецій або жовен у піщано-глинистих, карбонатних та інших осадових породах. Завдяки наявності домішок органічної речовини та глауконіту, конкреційні фосфорити, здебільшого, забарвлені в бурувато-сірі до чорного та зеленого кольори. В залежності від характеру будови серед них розрізняють радіально-променеві та жовноподібні відміни. Пластові фосфорити залягають у вигляді пластів потужністю від декількох сантиметрів до десятків метрів. За зовнішнім виглядом вони можуть бути схожими на вапняки, пісковики і опоки. Для них характерні псевдоолітова або прихованокристалічна структури, а також наявність домішок карбонатного і теригенного матеріалу. На території України фосфорити поширені в басейні ріки Дністер у Тернопільській області, на заході Волинської, Рівненської і Хмельницької областей, де залягають серед карбонатних і теригенних порід, як у вигляді пластів, так і скупчень конкрецій, а також у Дніпровсько-Донецькій западині і в Донбасі. Каустобіоліти (грец. “каустос” - горючий, “біос” життя) утворюються з рослинних і тваринних рештків, які зазнали певних перетворень під впливом різноманітних геологічних факторів. Характерною властивістю цих утворень є те, що вони горять. До них відносяться торф, викопне вугілля, горючі сланці, нафта та газ. Торф і викопне вугілля належать до порід ряду вугілля, які являють собою продукти різних стадій розкладу та перетворення рослинних організмів в умовах з незначним доступом кисню, або при його відсутності. Торф - це відносно пухка порода, представлена землистою, пористою, гумусовою масою жовтого, бурого або чорного кольору, яка складається зі значної кількості рослинних рештків і теригенного матеріалу. Він є результатом неповного розкладання в болотах рослинного матеріалу при участі численних бактерій. Вміст вуглецю в торфах досягає 55-60%. Викопне вугілля утворюється, здебільшого, при перетворенні деревної рослинності (гумусове вугілля) і значно рідше з водоростей (сапропелеве вугілля). Окрім органічної речовини до складу вугілля входить також теригенний матеріал. За ступенем розкладання органіки і вмістом вуглецю серед викопного вугілля розрізняють наступні відміни: буре вугілля, кам’яне вугілля і антрацит. Буре вугілля являє собою щільну породу темно-бурого або чорного забарвлення з землистим, рідше раковистим зламом і матовим блиском, колір порошку темно-бурий. У незначних кількостях також присутні нерозкладені рештки рослин. Вміст вуглецю у цій відміні викопного вугілля коливається в межах 60-75%. Кам’яне вугілля – це результат глибокого процесу перетворення органічної речовини, що підтверджується підвищенням вмісту вуглецю до 90%. Порода виключно чорного кольору, щільніша в порівнянні з бурим вугіллям, злам раковистий, полиск матовий, колір порошку чорний. Нерозкладені рештки рослин відсутні. Антрацит – це результат найвищого ступеню переробки викопного вугілля в умовах високих тисків і температур. Вміст вуглецю в цих породах збільшується до 97%. Макроскопічно - це щільні породи чорного кольору з сіруватим відтінком і сильним металевим блиском. Злам нерівний, раковистий. Горючі сланці належать до змішаних порід уламкового та органогенного походження. Вони утворюються на дні басейнів при одночасному накопиченні органічної речовини, вміст якої змінюється від 20 до 60 об’ємн.%, і глинистого або вапнисто-глинистого матеріалу. Породи здебільшого сірого, світло-сірого забарвлення, щільні, з раковистим зламом. На Україні поширені всі відміни охарактеризованих твердих каустобіолітів. Торфяні родовища широко розвинені на Поліссі, у Волинській, Львівській, Рівненській областях. Буре кам’яне вугілля складає значні за розмірами родовища у Львівській та Волинській області (Львівсько-Волинський вугільний басейн), а також Кіровоградському та Дніпропетровському регіонах. Високоякісне кам’яне вугілля і антрацит складають основу сировинної бази Донбасу. Нафта належить до рідких каустобіолітів і являє собою рідкий концентрат вуглеводневих продуктів перетворення похованої в осадовій товщі органічної речовини. Складається нафта з вуглеводнів метанового, нафтового і ароматичного рядів з домішками сірчистих, азотистих і кисневих сполук. Газ, здебільшого, супроводжує нафту у вигляді газової шапки над покладами нафти, або може знаходитися у розчиненому стані в самій нафті. Основною його складовою є метан, вміст якого досягає 95%, присутні також у незначних кількостях CO2, N2 і пара води. Нафта і газ на Україні локалізуються і трьох нафто-газоносних провінціях: Західній, або Карпатській, яка в адміністративному відношенні об’єднує Івано-Франківську, Закарпатську і Львівську області; Східній, або Дніпровсько-Донецькій, де найбільші запаси цих корисних копалин зосереджені в Чернігівській, Полтавській і Сумській областях; Південній, або Причорноморській, котра включає південь України і степову частину Криму. Значні поклади нафти і газу виявлено також в акваторіях Чорного та Азовського морів. Мала гірнича енциклопедія: В 3-х т. / За ред. В. С. Білецького. — Донецьк: «Донбас», 2004. ISBN 966-7804-14-3

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020