UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75843
останнє поновлення: 2016-12-04
за 7 днів додано 10

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваЗародження промисловості Донбасу (реферат)
Автор
РозділГеографія економічна, регіональна економіка
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось2436
Скачало223
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Реферат на тему:

 

Зародження промисловості Донбасу

 

Перші згадки в писемних джерелах про Торські соляні озера належать до

кінця ХVІ ст. [1]. Не виключено, що саме ченці Святогірського монастиря,

що згадується ще на початку ХVІ ст. під назвою «Святі гори»,

користувалися місцевими соляними джерелами для забезпечення не лише

власних потреб, але й для продажу солі, адже до середини 60-х рр. ХVІІ

ст. вони утримували паром для переправи через Сіверський Донець чумаків,

що їхали на Тор за сіллю та поверталися назад [3]. Щоправда, Д.Багалій,

а слідом за ним і А.Слюсарський вважали, що початок солеваріння на Торі

можна віднести до 1599-1600 рр., тому що гарнізон збудованої в ці роки

за вказівкою московського царя Бориса Годунова при гирлі р. Осколу

Цареборисівської фортеці не тільки користувався торською сіллю, але й

зобов’язаний був охороняти промисли [2].

 

Хоча на початку ХVІІ ст., у період іноземної інтервенції і селянської

війни в Росії, кримським татарам удалося зруйнувати Цареборисів, однак

промислова діяльність на Торських озерах не припинилася. Про це свідчать

численні повідомлення про приїзд на Тор за сіллю жителів прилеглих міст

Росії і Лівобережної України.

 

Найбільш чітке уявлення про стан солеваріння на Торі на початку XVII ст.

подає звернення до московського царя валуйчанина Поминка Котельникова

1625 р.: «... соляні озера від Царева городища (після зруйнування у 1607

р. татарами Цареборисова в джерелах часто зустрічається назва Цареве

городище - В.П.) верст із 30. І нині при тих озерах з Бєлгорода,

Валуйок, Осколу, Єльця, Курська, Лівен, Воронежа приїжджі люди щорічно

варять сіль, а від татар будують укріплення». Сам Поминко влітку цього ж

року на Торських озерах виварював «про себе» сіль. Під час його

перебування на Торі на них двічі нападали татари «чоловік по 20, і по

30, і більше, і божою милістю чогось лихого їм нікому не учинили» [3].

 

Напади татар на промисли та на чумацькі валки в дорозі змушували

солеварів об’єднуватися у ватаги і приїжджати на Тор цілими партіями по

декілька сот чоловік. Біля озер вони розташовувалися «табором», оточуючи

себе возами з метою захисту від раптових нападів татар і варили з

озерної ропи сіль стільки, скільки хто міг наварити в привезених з собою

казанах та на заготовлених по дорозі дровах. З цього ж повідомлення

витікає, що приїжджі солевари мало того, що розташовувались біля озер

табором, вони ще й стали зводити оборонні споруди та церкву, де можна

було б помолитися Богу, прохаючи у нього сприятливих умов для зайняття

промислом. Можна здогадатися, що богослужіння в цій церкві правили

монахи Святогірського монастиря, які також виварювали тут сіль. Протягом

2-3-х тижнів приїжджі солевари заготовляли стільки солі, скільки в змозі

були доставити додому, а ті, хто торгував нею, розвозили її по містах і

селах, заробляючи немалі гроші, оскільки тільки на двоволову мажу чумаки

вантажили до 60 пудів солі.

 

У зв’язку з постійною загрозою нападів татар на промисли,

солепромисловці південно-західних міст Росії, як свідчить лист Поминки

-----> Page:

0 [1] [2] [3] [4] [5] [6] [7] [8] [9] [10]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ