Реферат на тему:
Переселення родин у Чорноморію
Однією з найчорніших сторінок в історії України було запровадження
російським урядом у 1780-х роках на теренах Таврії кріпосницького ладу.
Новоявлене панство (російські сановники, армійська верхівка, іноземні
зайди, які сунули в імперію на ловитву чинів та дармової землі, та свої
ж таки «землячки» з колишньої козацької старшини, що моментально
“подворянилися”) не визнавало ані моральних норм, ані закону. Його
безчинства, сваволя і жорстокість переступали всяку межу. Це засвідчують
і використані нами документи Кримського державного архіву, зв’язані з
переведенням на кубанську землю родин чорноморських козаків. Численні
скарги, прохання і звернення буквально волають про справедливість.
Так, чорноморець Дмитро Бокута, як і приписувалось даними йому
документами, прибув до Новгород-Сіверського намісництва, аби забрати на
Кубань свою сім’ю, що мешкала в Коропському повіті. Дізнавшись про це,
поміщик Малютін розпорядився закувати всю родину козака в кайдани і
тримати її під пильною вартою. «Узнавши ж я чрез сторонних людей, что
приказано меня изловить и таким же образом содержать, […] принужденным
себя нашол выехать без всякого писменного вида в Таврическую область в
город Симферополь», – писав Бокута у скарзі, поданій віце-губернаторові
К. Ґабліцу.
На таку ж поміщицьку сваволю наразився і козак Конон Кульбашний,
уродженець Катеринославшини. В ті роки, поки він воював у складі Війська
Чорноморського, майор Афанасій Булацель закріпачив слободу, а дружину
Кульбашного «сверх ее воли и в противность законов» віддав за свого
кучера. Над самим же чорноморцем, коли той приїхав з Кубані, поміщик
учинив наругу, власноруч обрізавши оселедця, і здав Кульбашного в
рекрути. Як упевнився на своєму страдницькому досвіді козак, ні
намісницьке начальство, ні вище духовенство на подібні злодіяння жодним
чином не реагували. Лише завдяки випадковій нагоді Кульбашному вдалося
втекти зі збірного рекрутського пункту й дістатися Перекопу.
Максим Чабан, «не российский, а природный урожденец волох», теж із
Катеринославщини, до вступу у Військо Чорноморське жив у слободі
Шурівці. Повернувшись туди, щоб перевезти родину на Кубань, він застав
страхітливу картину: весь його статок поміщик спродав, дружину ж віддав
у посаг своїй дочці. Майже рік безрезультатно домагався Максим Чабан
справедливості.
В архівній справі зберігся його прохідний білет з чотирма відмітками.
* № 6003-й. По указу Ея величества государыни императрицы Екатерины
Алексеевны самодержицы всероссийской и прочая и прочая и прочая
Явитель сего Черноморского войска казак Максим Чабан отпущен
Екатеринославского наместничества и того ж уезда в слободу помещика
Губенка Шуровку для взятья оттоль всего его семейства и имущества сроком
будущего 1794-го года июня по 1-е число, которому в предлежащем пути и
обратно чинить свободный пропуск о выводе его семейства, скота и
имущества на всемилостивейше пожалованную Войску Черноморскому землю, не
делать никакого препятствия, для чего наперед явит(ь)ся ему с сим в
тамошнем наместническом правлении.
Дан за моим подписанием и печатью в благополучном городе Симферополе
октября 16 дня 1793-го года.
Ея императорского величества всемилостивейшей государыни моей коллежский
советник таврический вице-губернатор и кавалер Карл Габлиц
До цього білета були внесені такі відмітки:
* № 276-й. В Перекопском городническом правлении явлен октября 19 дня
1793 года
* № 3121. Сей пашпорт в Екатеринославском наместническом правлении
явлен, с которым имеет означенный в нем Максим Чабан явит(ъ)ся
Екатеринославского уезда земского исправника, к коему указ из
наместнического правления послан будет.
Ноября 1 дня 1793 года.
Секретарь (подпись).
r
t
e
e
tvoop
r
¬
®
a
a
a
=ся у меня будущего 794-го года марта 20-го числа, в прожитие ему до
сроку как в казенных так и помещичьем селении не делать никакой обыды и
препятствия.
Nоября 9 д(ня) 1793-го года.
В должности исправника капитан Николай Стоянов
* № 1506. Чрез Перекопскую линию в Таврию пропущен июля 27 [дня] 1794
года. Городничий Андрей Левицкий
Між іншим, такі перепустки видавалися чорноморцям і для переходу з
таманського на кримський берег, про що свідчить наведений нижче білет.
На його лицьовому боці запис:
* № 3587. Явителям сего верного Імператорського Войска Черноморского
куреня полтавского козакам Зиновыю Савискому и Ивану Бережному,
следующим по их надобности к Его Превосходительству господину
таврическому губернатору и кавалеру Жегулину, в пути чинить по силе
высочайших указов свободной пропуск; для чего сей [билет] из войскового
Черноморского правительства за подписом и печатью в благополучном городе
Катеринодаре дан октября 18 дня 1794 года.
Полковник армии секунд-майор Лукян Тиховский
Секретарь Клим Красуня
Протоколист Василий Бабанов
Печать Коша Войска Верных казаков черноморских.
На звороті зазначено: ^
* № 2664-й. Чрез фанагорийской береговой кордон и пролив на сторону
таврическую пропустить 1794 года октября 30 дня.
Полковник И. Юзбаш
Сей билет в воспорском городовом магистрате явлен и в книги под № 368
записан октября 1 [дня] 1794 года.
Подпись на арабском языке.
Печать магистрата.
Не тільки простим козакам, а навіть тим, котрі досягли певних чинів або
займали в Чорноморському війську старшинські посади, доводилося
докладати неабияких зусиль у визнанні своїх прав.
Безуспішною була спроба капітана Мадеровського перевести з Ромна на
Кубань матір, братів, сестер та їхніх дітей. Канцелярія Чернігівського
намісницького правління посилалася на рапорт роменського городничого:
«Помянутого капитана семейство по прозванию не Мадеровские, а Доленки, и
по мастерству их цилюрники, жительствуют в городе Ромне своим двором,
записаны они по ревизии 1782 года в том же городе в числе Козаков,
подушным сорокаалтынным окладом по городу Ромну обложены, по каковым
препятствиям он, городничий, прописанного капитана Модеровского
семейство в войско Черноморское выслать без особого повеления не может».
Відтак намісницьке правління ухвалило резолюцію, що йому, правлінню, «на
дачу повеления о высылке оного семейства в войско Черноморское поступить
неудобно».
Інший приклад. 5 грудня 1794 року Чорноморський військовий уряд заслухав
скаргу полкового осаула Степана Олексійовича Коломійця, чия поїздка на
батьківщину супроводжувалась типовими лихими пригодами, що
віддзеркалювали тогочасні реалії на всіх українських землях.
Походив осаул зі старого козацького роду. Його батько, Олексій
Коломієць, молоді літа провів на Січі, опісля мешкав у сотенному місті
Будищах, при тому «в запорожском войске был щитаем в Полтавском курине».
По якомусь часі він вирішив остаточно перебратися на січові землі, але,
піддавшись умовлянням управителів Карлівської економії графа Олексія
Розумовського, перейшов туди на службу «в смотрении по своєму искуству
пчелных заводов, с положением за то жалованья и протчих выгод». Під час
російсько-турецької війни 1768-1774 рр. Олексій Коломієць брав участь у
бойових кампаніях і пробув у козацькому війську до ліквідації
Запорозької Січі. Незважаючи на те, за переписом 1782 року його було
внесено в ревізький реєстр як підданого графів Розумовських.
Степан Коломієць тоді уник батькової долі. У своїй скарзі він лише
нагадав, що до Війська вірних козаків чорноморських вступив одразу, як
тільки було оголошено про його створення, і що з Кубані поїхав забирати
сім’ю і майно, маючи паспорт, засвідчений підписом військового судді
Антона Головатого.
Коли ж улітку 1793 року Коломієць прибув у Карлівку, управитель
тамтешньої економії негайно заарештував його родину. А самого осаула,
зв’язаного ремінням, було відправлено в Батурин.
Архівні матеріали свідчать, що у більшості таких випадків чорноморцям
якщо і вдавалося перевести свої родини на новий осідок, то відбувалося
це з неймовірними труднощами.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
