.

Висвітлення теми голод 1932-1933 років в Україні у навчальній і науковій літературі 90-Х рр. ХХ – початку ХХІ ст. (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
5 3399
Скачать документ

Реферат на тему:

Висвітлення теми голод 1932-1933 років в Україні у навчальній і науковій
літературі 90-Х рр. ХХ – початку ХХІ ст.

Традиція вимагає від будь-якого дослідника починати свою працю з серії
аргументів, за допомогою яких доводиться актуальність обраної теми, її
наукова цінність. Тема „Голод 1932-1933 років в Україні”, на наш погляд,
не потребує неухильного дотримування традиції. Важливість та значущість
її висвітлення підтверджує саме життя. Протягом півтора десятка років
Україна розвивається як незалежна держава. За цей період вітчизняними
істориками повернуто із «забуття» чимало гостроактуальних проблем,
зроблено вдалі спроби відмовитися від ідеологічних штампів та
стереотипів, переосмислити історичний поступ українського народу. Серед
низки актуальних проблем, що свідомо замовчувалися у радянську добу,
важливе місце посідає тема голоду 1932-1933 рр. – величезної трагедії в
історії українського народу.

Метою даної статті є з’ясування ступеня наукової розробки теми „Голод
1932-1933 років в Україні”, стан висвітлення окремих її аспектів у
навчальній і науковій літературі 90-х рр. ХХ – початку ХХІ ст.,
визначення пріоритетних напрямків подальшої роботи.

Інформація про голод 30-х рр. ХХ ст. довгий час була під забороною. Лише
після того, як українська діаспора в США і Канаді широко відзначила
50-ту річницю голодомору, за розслідування його обставин взялася
спеціальна комісія Конгресу США. А вже з 1988 року українські вчені
отримали змогу вивчати документи, пов’язані зі вказаною проблемою. У
кінці листопада цього ж року тему „Колективізація сільського
господарства в республіках Середньої Азії і Казахстану” обговорювали на
науковій конференції в м. Алмати. У доповідях Ж. Абилхожина і М.Татімова
зазначалось, що в окресленому регіоні СРСР від голоду та хвороб,
пов’язаних з ним, протягом 1930-1933 рр. померло 1,7 млн людей [1]. Це
були одні з перших жахливих цифр, які поступово стали відомі не тільки
науковим колам Радянського Союзу, але й широкому загалу.

Наступного року в „Українському історичному журналі” ( надалі – „УІЖ”)
почали друкувати архівні документи, у яких неможливо було не помітити
трагічну ситуацію в українському селі першої половини 30-х років
минулого століття. У 1990 р. вийшов друком збірник статей і документів
„Голод 1932-1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів”
(упорядник – Р.Я.Пиріг) [2]. Багато документів із партійних архівів
виявилися сенсаційними. У них було розкрито механізми терору голодом
проти селян, висвітлено катастрофічне становище в українському селі.
Серед перших наукових та навчальних праць, які було присвячено даній
проблемі, слід згадати посібник для вчителів „Сторінки історії
Української РСР: факти, проблеми, люди” (1990). У ньому проблема голоду
1932-1933 років аналізувалась у статтях Т.І.Дерев’янкіна
„Колективізація” та С.В.Кульчицького „1933: трагедія голоду”. Остання
стаття закінчувалася висновками: „… прямі втрати від голоду 1933 р.
дорівнюють 3.238 тис., а з поправкою на неточність в розрахунку
природного і особливо механічного руху населення – від 3 до 3,5 млн чол.
Повні демографічні втрати, включаючи зниження народжуваності під впливом
голоду у 1932-1934 рр., сягають 5 млн чол. Голод 1933 р. був наслідком
спроби здійснити соціалістичне будівництво воєнно-комуністичними
методами” (виділено мною – М.Г.) [3]. То були одні з найперших наукових
висновків з даної проблеми.

Услід за вищевказаними працями вийшов підготовлений в Інституті історії
Академії наук України фундаментальний збірник документів Центрального
державного архіву вищих органів влади і управління України (упорядники –
Г.Михайличенко і Є.Шаталіна, відповідальний редактор – С.Кульчицький).
Збірник містив понад 400 документів і публікувався двічі. У ньому досить
докладно було змальовано картину голоду 1932-1933 рр.: обставини,
причини і масштаби голоду, застосування державною владою технологій його
організації [4].

Серед праць, які побачили світ на початку 90-х рр. ХХ ст. і зберігають
наукове значення щодо проблеми, яка досліджується, потрібно назвати
колективну монографію В.Даниленка, Г.Касьянова і С.Кульчицького
„Сталінізм на Україні (30-ті роки)”, працю останнього „Ціна „великого
перелому”, „33-й: голод: Народна книга-меморіал” (упорядники –
Л.Б.Коваленко, В.А.Маняк), М.Мухіної „Упокорення голодом: Зб.
документів”, наукові дослідження Р.Конквеста, Дж.Мейса, П.Василевського,
В.Марочко та деякі інші [5,6,7,8,9,10,11,12].

Протягом 90-х рр. ХХ ст. під проводом Міністерства освіти і науки
України, а також з ініціативи багатьох вищих навчальних закладів було
створено і видано понад 250 підручників і навчальних посібників з
історії України тільки для студентів ВНЗ ІІІ-ІУ рівня акредитації [13].
У кожному з них тією чи іншою мірою розглядалась та аналізувалась
проблема голоду 1932-1933 років на українській землі. Тільки за період
1998 – початок 2006 рр. в „УІЖі” було опубліковано 25 статей, доповідей
та повідомлень з означеної теми. З них три статті С.В.Кульчицького (одна
– у співавторстві), три статті іноземних авторів – Зімона Гергарда
(Німеччина), Роберта Кушнежа (Польща), Андре Граціозі (Італія).
Зазначимо, що найбільш „врожайним” виявився 2003 рік, бо більше третини
від загальної кількості статей, доповідей та повідомлень прийшлося саме
на нього. За 2002-2005 рр. у журналі „Персонал”, який видається
Міжрегіональною академією управління персоналом, з’явилося понад 20
статей, повідомлень з окремих аспектів голодомору 30-х рр. ХХ ст.
Відмітимо наполегливу працю проф. С. Білоконя, який спробував окреслити
коло безпосередніх виконавців, що створили та здійснили терор голодом.
Останніми роками у видавництві МАУП побачили світ наукові доробки
В.Улянича, С.Білоконя, С.Маркової та ін. Додамо до цього, що вже більше
14 років в Україні існує Асоціація дослідників голодоморів, яка сприяє
подальшій науковій розробці визначеної теми. На кінець 2001 року, за
підрахунками фахівців, бібліографія стосовно голоду 1932-1933 рр. в
Україні включала понад 6 тис. позицій [14]. Найбільша частина праць
припадає на 1932-1989 роки, вони різні за формою та змістом, переважає
публіцистика. Зазначимо, що серед зарубіжних фахівців даною
проблематикою займалися вчені Росії, Німеччини, Польщі, Італії,
Австралії, Швеції, Англії, Нідерландів, США, Канади та інших країн.
Кількість наукових праць зростає досить стрімко, й здається, що
залишається обмаль «білих плям» у висвітленні цього періоду української
історії. Проте спробуємо довести, що це не зовсім так.

Зрозуміло, що проаналізувати таку велику кількість наукової і навчальної
літератури – справа нелегка. Враховуючи невеликий обсяг статті,
зупинимось на певному колі наукових і навчальних видань, у яких дану
тему, з нашої точки зору, було висвітлено з більш обґрунтованих і
аргументованих позицій. Спочатку виокремимо аспекти визначеної теми, які
тією чи іншою мірою аналізувалися дослідниками:

причини голоду 1932-1933 років;

діяльність органів влади УСРР та СРСР (діяльність комісії В.М.Молотова,
партійних комітетів на місцях, їх роль у подіях 1932-1933 рр., механізми
здійснення антинародної політики, аграрна політика тоталітарного режиму
та ін.);

кількісний вимір (переписи, статистика, демографічні втрати);

доля сільської інтелігенції у голодоморі (вчителі, агрономи, зоотехніки
та ін., проблема „шкідництва”);

становище працівників кооперації;

опір, виступи проти примусової колективізації;

ідеологічна боротьба на селі (преса як знаряддя тоталітарної влади,
боротьба ідеологічних течій та ін.);

регіональний вимір (особливості трагедії у тому чи іншому регіоні
України);

загальнорадянський та світовий вимір (порівняльна характеристика голоду
на Північному Кавказі, у Середній Азії, Казахстані, Західному Сибіру та
ін. регіонах СРСР; голод та світова економічна криза 1929-1933 років;
ставлення до голодомору міжнародної спільноти, у т.ч. урядових
організацій, дипломатичних представництв, засобів масової інформації,
простих людей; дії українських зарубіжних організацій під час голоду
30-х рр. в УСРР );

національно-психологічні особливості українського селянина (потрібна
допомога психологів та етнопсихологів);

психологія вчинків (у трикутнику селянин – місцева влада – центральна
влада);

взаємовідносини церкви та селянина під час визначених подій;

наслідки, жахливі підсумки (серед головних питань: як визначати це явище
?)

Враховуючи до певної міри умовний поділ теми на окреслені вище аспекти,
розглянемо висвітлення та аналіз деяких з них у історіографії. В першу
чергу звернемо увагу на гіпотези і тлумачення щодо причин голоду
1932-1933 років в Україні. Їх існує чимало. Іноземні дослідники серед
головних причин називають національно-політичні. Так, Дж.Мейс вважає
головною причиною цього явища – боротьбу з українським націоналізмом.
Р.Конквест підкреслює, що „українських селян нищили не тому, що вони
були селянами, але тому, що були українцями-селянами”. А. Безансон
приходить до висновку, що саме ретельна „організація екзекуції надала
українському терору голодом характер геноциду”. Інші автори, серед них
більше українських і російських (хоча є і зарубіжні, зокрема Н.Верт, Ш.
Мерль), вважають, що голод 1932-1933 рр. в Україні був зумовлений дією
соціально-економічних чинників – невиконанням плану хлібозаготівель,
поверненням продрозкладки тощо. В.Даниленко, Г.Касьянов, С.Кульчицький
доводять, що при вивченні даного питання слід поєднати
соціально-економічні та національно-політичні чинники. Багато фахівців
беззаперечно вказують: голодомор 1932-1933 рр. є геноцидом проти
українського народу (В.Остафійчук, В.Улянич, С.Білокінь, О.Неживий,
П.Василевський, В.Марочко та ін.). Н. Девіс у „Історії Європи” стосовно
голоду 30-х років ХХ ст. в Україні підкреслює: „Світ знав багато
випадків страшного голоду…але голод як акт геноциду у річищі державної
політики слід визнати унікальним” [15, с. 715].

ue

&

h

&

h

2аїни до вищевказаного переліку груп додається ще й соціальна (Для
порівняння: Політичний словник / За редакцією В.К. Врублевського, Л.М.
Кравчука, А.В. Кудрицького. – 4-е вид., перероб і доп. – К.: Голов. ред.
УРЕ, 1987. – 876 с. – С. 140; Історична наука: термінологічний і
понятійний довідник: Навч. посіб. / В.М. Литвин, В.І.Гусєв, А.Г.
Слюсаренко та ін. – К.: Вища школа, 2002. – 430 с. – С. 69).

Для висвітлення вказаного аспекту проблеми, на наш погляд, цікавою є
точка зору Г.Касьянова: „На перший погляд, він (сталінський терор –
М.Г.) мав усі ознаки національно-культурного геноциду, бо спрямований
був насамперед проти національної української інтелігенції. Але на
розвиток української культури працювали представники багатьох
національностей, до того ж сталінський терор практично не визначав
національних меж і трощив культуру не тільки корінної, а й інших
національностей. Підраховувати, яка національна інтелігенція зазнала
більших втрат…, яка менших – справа, на мою думку, аморальна. Архіпелаг
ГУЛАГ не визнавав національних кордонів. У 1933 р. почався
інтернаціонально-культурний геноцид” [16]. Вважаємо, що вищевказане
характеризує ставлення радянської влади й до українського селянства.

Як вже вказувалося, в українській науковій і навчальній літературі існує
достатньо багато поглядів щодо визначення голоду 1932-1933 років. Проте
зупинимось на висвітленні точки зору видатного російського політолога і
філософа О.С.Панаріна, яку автор висловив у праці „Глобальне політичне
прогнозування”. Звертаючись до проблем негативного ставлення
більшовицької „нової людини” до селянської більшості населення, він
вказує (мовою оригіналу): „Анализ соответствующих мотиваций
революционного авангарда показывает, что здесь больше признаков расовой,
чем классовой ненависти (виділено мною – М.Г.). Крестьянин отторгался,
как органика отторгается механикой, естественное – умышленным, живущее в
собственном ритме – организованным в принудительном ритме, человеческое
– „сверхчеловеческим”. Сверхчеловек большевизма был целиком
машиноподобен и гордился этим. Собственно, именно тогда, в эпоху
военного коммунизма и в период „сплошной коллективизации”, был разыгран
фантасмогорический сценарий: раса роботов изгоняла из жизни расу людей”
[17]. О.С.Панарін не розглядав проблему голодомору 1932-1933 рр. в
Україні фахово, але, здається, близько підійшов до відображення
психології учасників подій в українському селі. Незважаючи на певну
„фантастичність” твердження, думка російського вченого ще чекає на свого
продовжувача або на фахівця, який її переконливо спростує.

Поступово накопичилось багато різних оцінок втрат від голоду 1932-1933
рр. Звернемося до розгляду окремих з них. Зазначимо, що серед
дослідників поки що немає єдності у визначенні фактичних демографічних
втрат України в даний період. Р.Конквест називає 5 млн, Н.Верт – від 4
до 5 млн, Ф.Рудич – 3,5-4 млн, Р.Пиріг – 4-10 млн, С.Кульчицький – 3,5-5
млн осіб. Тільки 1933 р., за підрахунками В.Цапліна, у республіці
померло 2,9 млн осіб. У підручнику „Історія України” В.М. Литвина
вказується, що повні втрати від голоду, включаючи ненароджених,
становлять для 1933 р. до 4,5 млн, а з урахуванням голоду 1932 р. – до 5
млн чоловік [18, с. 435-445]. Втім, у підручнику „Політична історія
України ХХ століття” (автори – А.І. Кудряченко, Г.І. Калінічева, А.А.
Костиря), посилаючись на політичний звіт Генконсульства Німеччини в
Харкові за 1933 р., наводиться наступна цифра померлих від голоду –
понад 6 млн громадян України [19, с. 219]. За даними історика і очевидця
тих трагічних подій П.Василевського, кількість втрат від голоду складала
7.125850 осіб. На міжнародній науковій конференції дійшли висновку, що
кількість померлих від голоду складає 9 млн чоловік [20]. Останнім часом
даний аспект проблеми привертає все більше уваги фахівців, але
вирішується він скоріше у політичному плані, ніж у науковому. Тому
вирішення його – справа часу й наполегливої праці дослідників.

Українські вчені приділяли достатньо уваги особливостям здійснення
радянською владою терору голодом у різних регіонах країни. Протягом
1990-2006-х рр. на сторінках наукових праць висвітлювалося трагічне
становище українського селянина на Чернігівщині, Поділлі, Миколаївщині,
Київщині (в т.ч. Білоцерківщині і Фастівщині), Харківщині, Сумщині,
Полтавщині, Уманщині, Нікопольщині, Бердянщині, Донеччині тощо. Як
бачимо, дослідження стосувалися майже всіх українських земель, на яких
панував голод і які на той час входили до Радянського Союзу.

Торкаючись питання висвітлення голоду 1932-1933 рр. в Україні в
тогочасних зарубіжних засобах масової інформації, а також ставлення до
вказаних подій міжнародної спільноти, зазначимо, що, незважаючи на
присутність окремих праць, у даному напрямку ще багато слід зробити. На
наш погляд, досі не з’ясовано навіть роль української діаспори, її
спроби допомогти голодуючим. Лише в деяких статтях, зокрема Р.Кушнежа
(Польща), доводиться думка про те, що представники українського народу в
парламентах Польщі, Чехословаччини, Румунії й Канади, на жаль, активно
не протестували проти „варварського нищення більшовиками українців”,
хоча українська преса, яка виходила поза межами СРСР, приділяла помітну
увагу ситуації в УСРР 1932-1933 років [21].

У більшості підручників і навчальних посібників не йдеться про ставлення
Організації Українських Націоналістів (створена у 1929 р.) до даних
подій, про її спроби допомогти й звернути увагу Заходу до українських
проблем. Бракує навчальних матеріалів, у яких голодомор висвітлювався би
у контексті світової історії, крізь призму економічної кризи, що охопила
розвинуті країни у 1929-1933 роках. Нарешті, фахівцями не відтворено
байдужий характер західних держав стосовно українського лиха.

На початку ХХІ століття продовжували з’являтися документальні видання, у
яких зібрано свідчення тих, хто пережив трагічні події 30-х років.
Добрим прикладом у цієї справі є видання тритомника „Український
голокост 1932-1933: Свідчення тих, хто вижив” (за редакцією о. Ю.
Мицика) та „Злочину” (упорядник Петро Кардаш, перше видання побачило
світ у м. Мельбурні 2003 року) [22, 23].

Навіть стислий огляд навчальної і наукової літератури з проблеми голоду
1932-1933 рр. в Україні дозволяє зробити висновок, що, незважаючи на
значний зріст кількості наукових праць з неї, окремі аспекти, на жаль,
залишаються майже не висвітленими, певні напрямки – дискусійними та
гостроактуальними. Останнім часом все більше помітно тенденцію
перенесення всього тягаря проблем на національний чинник. При всій його
важливості й у 30-ті рр. ХХ ст. та сьогодні, нагадаємо, що історія не
може бути одноколірною, бо вона набагато складніша і суперечливіша.

Таким чином, тільки подальша копітка архівна праця, у тому числі в
закордонних архівних установах, та історіографічні розробки сприятимуть
більш глибокому вивченню цієї жахливої сторінки в історії українського
суспільства. Завданням великого історичного значення залишається збір
письмових свідчень безпосередніх учасників подій, адже з їх втратою
низка питань залишиться без відповіді.

ЛІТЕРАТУРА:

Урок дает история / Под общей ред. В.Г. Афанасьева, Г.Л. Смирнова; Сост.
А.А. Ильин. – М.: Политиздат, 1989. – 414с. – С. 170-182.

Голод 1932-1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів:
Збірник / Інститут історії партії при ЦК КПУ / Упорядник – Р.Я.Пиріг. –
К.: Політвидав України, 1990. – 608 с.

Дерев’янкін Т.І. Колективізація // Сторінки історії Української РСР:
факти, проблеми, люди: Посіб. для вчителів / За ред. Ю.Ю. Кондуфора;
упоряд.: С.В. Кульчицький, А.А. Чуб, Н.А.Дехтярьова. – К.: Рад. школа,
1990. – 383 с. – С. 141-165; Кульчицький С.В. 1933: трагедія голоду //
Там само. – С. 165-203.

Колективізація і голод на Україні (1929-1933): Зб. документів і
матеріалів

/Упорядники – Г. Михайличенко і Є.Шаталіна, відповід. ред.
С.Кульчицький. –

К.: Наукова думка,1992. – 734 с.

5. Даниленко В., Касьянов Г., Кульчицький С. Сталінізм на Україні
(20-30-ті

роки). – К.: Либідь, 1991. – 313 с.

Кульчицький С.В. Ціна „великого перелому”. – К.: Україна, 1991. – 431
с.

33-й: Голод: Народна книга-меморіал / Упоряд. Л.Б.Коваленко, В.А.Маняк.

К.: Рад. письменник, 1991. – 584 с.

8. Мухіна М. Упокорення голодом: Зб. документів / АН України, Інститут
української археографії. – К.: Інститут української археографії АН
України, 1993. – 312 с.

9. Конквест Р. Жнива скорботи: Радянська колективізація і голодомор. –
К.: Либідь, 1993. – 383 с.

10. Мейс Д. Політичні причини голодомору в Україні (1932-1933 рр.) //
УІЖ. – 1995. – № 1. – С. 34-48.

11. Василевський П. Алгебра геноциду: Правда про голод в Україні 1933
року // Дзвін. – 1990. – № 5.

Марочко В.І. Про діяльність Міжнародної комісії для розслідування голоду
в Україні 1932-1933 рр. // УІЖ . – 1993. – № 10.

Зякун А.І. Навчальна література з історії кінця 80-х – 90 ті рр. ХХ ст.:
Історіографічний аналіз. Автореф. дис. […] канд. іст. наук. – К., 2002.
– С. 17.

Марочко В.І. Сучасна зарубіжна історіографія голоду 1932-1933 рр. в
Україні: нова чи стара інтерпретація// УІЖ. – 2006. – № 3. – С. 186-199.

Девіс Н. Історія Європи. – М.: АСТ: Транзит книга, 2005. – 943 с.

Касьянов Г.В. Українська інтелігенція 1920-х – 30-х рр.: соціальний
портрет та історична доля. – К.: Глобус: Едмонтон, 1992. – С. 152.

Панарін А.С. Глобальное политическое прогнозирование. – М.: Алгоритм,
2000. – С. 221.

Литвин В.М. Історія України (у 3-х тт.). Том ІІІ. Новітній час
(1914-2004). Книга перша. – К.: ВД „Альтернативи”, 2005. – 832 с.

Політична історія України ХХ століття: Підруч. для студ. ВНЗ / А.І.
Кудряченко, Г.І. Калінічева, А.А. Костиря. – К.: МАУП, 2006. – 696 с.

Кормич Л.І., Багацький В.В. Історія України від найдавніших часів і до
ХХІ століття. Видання третє. – Харків: ООО „Одіссей”, 2002. – С. 394.

Кушнеж Р. Львівська українська преса про голодомор в УСРР // УІЖ. –
2006. – № 3. – С. 199-209.

Український голокост 1932-1933: Свідчення тих, хто вижив: У 3 тт. / За
ред. О. Ю. Мицика. – К.: ВД „Києво-Могилянська академія”, 2003-2005.

Злочин / Упорядник Петро Кардаш. – К.: Вид-во ім. Олени Теліги, 2005. –
2-ге вид. – 560 с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020