Реферат на тему:
Історія створення “Опису м. Києва та Київського повіту”
Кінець XVIII ст. позначився невпинним зростанням експансії Російської
імперії на правобережні українські землі. Цьому певною мірою сприяли не
тільки міжнародні обставини, але й внутрішня політика польського уряду.
Проголошення у 1768 р. католицької релігії панівною на всій території
Речі Посполитої призвело до масових заворушень на Правобережжі.
Православна громадськість неодноразово зверталась до російського уряду з
проханням приєднати порубіжні землі до складу Російської імперії. Але
для вирішення так званого польського питання шляхом відторгнення нових
територій російському уряду потрібен був офіційний привід. На початку
90-х р. XVIII ст. польський сейм виступив з ініціативою проведення
прогресивних реформ та 3 травня 1791 р. затвердив нову конституцію.
Згідно з конституцією 1791 р. на території Речі Посполитої ліквідувалося
право створення конфедерацій, королівська влада мала бути спадковою,
збільшувалася армія, упорядковувалися фінанси й освіта. Але проти такого
реформування владних інститутів виступили польські магнати – вони
звернулися до Петербурга з проханням допомогти відновити попередні
порядки. Підтримуючи війська Торговицької конфедерації, російська армія
на початку травня 1792 р. почала наступ на польські землі. І вже 12
січня 1793 р. Росія і Пруссія підписали конвенцію про другий поділ Речі
Посполитої. До Росії відійшли Київщина, Поділля та значна частина Волині
й Білорусії. Однак проти розчленування Польщі та за відновлення
прогресивних реформ виступила частина патріотично налаштованих польських
офіцерів на чолі з Т.Костюшко. Після впертої боротьби російські та
прусські війська розбили повстанців під Мацейовичами, а самого генерала
взяли в полон. На початку 1795 р. російські війська під командуванням
О.В.Суворова захопили основні стратегічні центри Польщі – Варшаву та
Вільно, що автоматично призвело до остаточної ліквідації Речі
Посполитої. Унаслідок останнього поділу Польщі до Росії відійшли Західна
Волинь, Західна Білорусія, Литва й Курляндія, до Пруссії – землі Великої
Польщі з Варшавою, до Австрії – Мала Польща з Краковом та Любліном [1].
Із переходом Правобережної України під владу Росії відбулись певні зміни
в її адміністративно-територіальному устрої. Невдовзі після другого
поділу Польщі, 13 квітня 1793 р. за наказом імператриці у складі
новоприєднаних українських земель були утворені Брацлавська, Ізяславська
губернії та Кам’янецька область. Відповідно до цього поділу були
реорганізовані й адміністративні інститути новоприєднаних територій. Як
і скрізь у Росії, центральною установою виконавчої влади в губернії було
губернське (намісницьке) правління, на чолі якого стояв губернатор.
Влада губернського правління діяла в межах губернії та визначалася як
поліцейська у вищому значенні, тобто судово–поліцейська, розпорядча,
виконавча та примусова. Проведення переписів населення, збір державних
податків в імперську казну, перевірка фінансового діловодства усіх
державних закладів здійснювалося під наглядом казенної палати. Виконання
адміністративно-поліцейських функцій було покладено на
капітана-справника та на нижній земський суд. Губернський землемір
виконував розпорядчі, виконавчі та наглядові функції щодо діяльності
межового відділення та відповідав за зберігання межових документів [2].
Зі вступом Павла І на престол відбулися нові зміни в
адміністративно-територіальному устрої Правобережної України. Наказом
від 9 вересня 1797 р. на теренах Правобережної України утворювалося три
губернії: Волинська у складі 12 повітів (Володимирського, Дубнівського,
Житомирського, Заславського, Ковельського, Кременецького, Луцького,
Новоград-Волинського, Овруцького, Острозького, Ровенського,
Старокостянтинівського), Київська – 12 повітів (Махновський,
Радомишльський, Черкаський, Чигиринський, Богуславський, Васильківський,
Київський, Уманський, Липовецький, П’ятигірський, Звенигородський,
Сквирський) та Подільська – 12 повітів (Вінницький, Балтський,
Брацлавський, Гайсинський, Ушицький, Могилівський, Ямпільський,
Літинський, Ольгопільський, Летичівський, Проскурівський, Кам’янецький).
Адміністративними центрами губерній визначались Київ,
Кам’янець-Подільський та Новоград-Волинський.
Процес утворення нових адміністративних одиниць та формування
адміністративного апарату Правобережної України супроводжувався
широкомасштабними заходами імперського уряду щодо топографічного
обстеження та картографування новоприєднаних українських земель.
Унаслідок проведення загального описування Правобережної України
місцевими органами влади були підготовлені “Географічний та економічний
опис Волинської губернії міста…та його повіту”, “Камеральний та
топографічний опис Подільської губернії Брацлавського повіту 1798 р. ”,
“Камеральний та топографічний опис містечок та поселень Кам’янецького
повіту”, “Опис м. Літина та сіл Літинського повіту”, “Опис Ушицького
повіту 1797 р.”, “Топографічний та камеральний опис Подільської
губернії, упорядкований губернським землеміром Екстером”, “Опис м. Києва
та Київського повіту” та “Атлас Київської губернії дванадцяти повітів”
тощо.
Питання становлення практики топографічних обстежень колишніх автономних
земель Російської імперії, у тому числі й Правобережної України,
привернуло увагу науковців ще на початку ХХ ст. На сьогодні вітчизняною
наукою накопичена певна кількість дисертаційних досліджень, статей
джерелознавчого характеру, в яких предметом дослідження є топографічні
описи Правобережної України, у тому числі й Київської губернії. Однак
учені здебільшого цікавилися інформативними можливостями топографічних
описів Київщини та їхньою структурою (праці В.Щербини [3],
А.Перковського [4], Т.Брянцевої [5]). Так, фундатор досліджень з історії
упорядкування описів Київської губернії В.Щербина в статті “Київ і
Київщина на початку ХІХ ст.” використовував “Опис м. Києва та Київського
повіту” для вивчення природно-кліматичних та людських ресурсів,
економічного потенціалу цього району. Т.Брянцева досліджувала описи
Правобережжя з метою встановлення достовірності їхньої інформації з
проблеми вивчення історії міст, розвитку міського ремесла та торгівлі,
соціально-економічного та етнічного складу населення міських поселень.
Український дослідник А.Перковський до своїх праць з історії
народонаселення України залучив описову інформацію про розміщення та
кількісний склад етнічних груп, що мешкали на території Київської
губернії. Як бачимо з історіографічного огляду, питання еволюції
методики упорядкування топографічних описів Київської губернії
(удосконалення програмних документів та роботи над фактичними помилками,
становлення у деяких районах системи подвійної перевірки зібраних
матеріалів, розподіл між державними службовцями функціональних
обов’язків щодо збору певної інформації) залишилися поза увагою
науковців. Тому ми ставимо за мету проаналізувати методику
топографічного обстеження Київської губернії, дослідити процес добору
документальних та історіографічних джерел до “Опису м. Києва та
Київського повіту”, розкрити особливості його формуляру.
Історія створення “Опису м. Києва та Київського повіту” безпосередньо
пов’язана з бажанням російського імператора Павла І мати у власній
“планной” примірники географічних атласів усіх губерній з описами
повітів та планами повітових міст (про це свідчать численні документи,
що зберігаються у фондах державних архівних установ Житомирської,
Київської та Чернігівської областей). Спочатку на замовлення російського
імператора місцеві органи влади працювали над створенням планів
повітових міст новостворених адміністративних одиниць. Більшість
губернаторів отримали у червні – листопаді 1797 р. розпорядження про
виконання цього виду роботи. Так, 28 серпня 1797 р. Волинський і
Малоросійський губернатор М.Міклашевський звертається в листі до
В.Кудрявцева, щойно призначеного на посаду губернського землеміра, із
проханням у найкоротший термін скласти та надіслати до губернського
правління плани повітових міст кожного повіту: “Його величності
імператору вкрай необхідні плани з ретельним описом тутешньої губернії,
про складання яких від мене повітовим землемірам 24 червня
повідомлялося. Тому і наказую надалі не гаяти часу, а довести кожному
повітовому землеміру про важливість цих планів, тому що плани
вимагаються урядом і повинні бути швидко закінчені і з усіма потрібними
відомостями до мене своєчасно надіслані” [6]. Подібний наказ, як
свідчать архівні матеріали, надійшов до Київської губернської креслярні
від цивільного губернатора В.Мілашевича 11 листопада 1797 р.
Паралельно з упорядкуванням планів повітових міст Київської губернії
співробітники місцевих креслярень працювали над атласом новоствореної
адміністративної одиниці. Зважаючи на те, що наказ про зйомку повітових
міст Київської губернії надійшов раніше, описування територій дещо
затяглося. Після закінчення виконання цього виду роботи у квітні 1798 р.
(про що свідчить рапорт Київського цивільного губернатора В.Мілашевича
про відправлення планів, датований 23 квітня 1798 р.) співробітники
місцевої губернської креслярні безпосередньо за наказом О.Куракіна
розпочали підготовку над упорядкуванням губернських атласів із
камеральними та топографічними описами (хоча в Малоросійській губернії
упорядкування планів та атласів відбувалося одночасно без усіляких
затримок).
Для проведення економіко-статистичного обстеження та описування
територій відповідно до вищезазначених настанов у розпорядження
топографічних експедицій центральними органами влади були надані
спеціальні інструктивні документи з переліком питань та настанов, на
підставі яких передбачалося здійснити обстеження та картографування
губерній. Під час упорядкування узагальнювальних описів про губернські
та повітові міста пропонувалося надати інформацію про кількість у місті
дерев’яних і кам’яних церков, священиків, народних училищ та учнів,
відомості про публічні та торгові будинки, про чисельність шляхти,
купців, ремісників; також потрібно було вказати, в які дні бувають торги
та ярмарки, з яких місць та з якими товарами на них приїжджають купці,
на яких річках розташовано місто, якими промислами займаються місцеві
мешканці та які у них додаткові статті прибутків. Проте ці програмні
документи із часом змінювалась, до описів та атласів висувалося дедалі
більше вимог – розроблялись нові інструкції, розширювалась програма
дослідження (наприклад, кількість питань, внесених до розділу “Про
повітові міста” збільшилась з 6 до 17 питань). Іноді нові інструктивні
документи надходили до повітових канцелярій уже на завершальному етапі
підготовки описів, що змушувало землемірів переробляти вже підготовлені
описи та збирати новий матеріал. Тому остаточний варіант топографічного
опису кожного повіту Київської губернії мало чим був схожий на первинні
рекомендації царського уряду – він складався з трьох частин: “Опису м.
Києва та Київського повіту” (з обов’язковим поданням до нього коротких
описів кожного повіту та топографічного опису губернії, які за своєю
структурою нагадували здебільшого “соймоновські описи 1784-1787 рр.”),
“Алфавіт усіх дач…повіту”, “Алфавіт прізвищ власників…повіту”.
8 : ¬ ® ¶ ?
$
&
^
b
„A`„AgduP2
&
„^„`„gduP2
`„Agd[ ¬
??Радомишльського повітів [7]. Про таку завантаженість повітових
службовців губернський землемір Я.Байєр фон Вейсфальд неодноразово
повідомляв вищих посадових осіб губерній, однак місцевий цивільний
губернатор В.Мілашевич визнав ці зауваження безпідставними і
рекомендував відправити шістьох землемірів для підготовки атласу та
топографічного опису, а їх незакінчені справи передати іншим службовцям.
Тому пізніше, а саме 14 січня 1799 р., Я.Байєр фон Вейсфальд наказує
шістьом землемірам залишити вимірювальні роботи та виїхати з Києва для
підготовки описів. Так, після закінчення картографування Трипільської
волості чигиринський землемір С.Горшков (наприкінці 1799 р. його було
переведено до Київського повітового правління) поїхав описувати
Васильківський та Чигиринський повіти, п’ятигорський землемір колезький
реєстратор Г.Пінаєв займався підготовкою опису свого повіту та
Сквирського, богуславський землемір А.Шокальський керував описуванням
Богуславщини та Черкащини [8].
Однак, як свідчать численні архівні матеріали, у березні-квітні 1799 р.
підготовка опису Київської губернії перебувала ще на початковій стадії –
губернські та повітові чиновники не встигали своєчасно перевіряти та
обробляти статистичний матеріал. Деякі відомості вимагали повторних або
уточнюючих запитів унаслідок того, що місцеві чиновники, не бажаючи
навантажувати себе збиранням точних зведень, просто “відписувалися”,
повідомляючи іноді застарілі дані, що були у них під руками, або
відповідали, що в їхніх повітах немає тих об’єктів або явищ, про які
йдеться в анкеті. Це унеможливлювало своєчасне подання цивільному
губернатору В.Мілашевичу необхідних топографічних описів повітів. Така
затримка з упорядкуванням топографічних матеріалів, цілком можливо,
послугувала приводом для звільнення Я.Байєра фон Вейсфальда з посади
губернського землеміра, оскільки кінцевий варіант опису, що призначався
для його величності, було скріплено підписами генерал-губернатора та
новопризначеного губернського землеміра колезького асесора
А.Масловського [9].
Слід підкреслити, що певні труднощі з упорядкуванням топографічних
описів були зумовлені й суто об’єктивними чинниками. По-перше,
підготовка цих документів відбувалася одночасно зі встановленням нових
адміністративних кордонів, і тому місцеві землеміри спочатку повинні
були провести розмежування майбутніх повітів, детально описати кордони
новостворених адміністративних одиниць, поінформувати місцеве населення
про всі адміністративні зміни і тільки після цього виконувати
топографічні зйомки. Паралельно зі встановленням нових кордонів губерній
і повітів землеміри працювали над поточними справами – копіювали карти
Київської губернії та повітів на замовлення різних установ та посадових
осіб, складали плани земельних ділянок, що купувалися або передавалися в
спадщину, брали участь у судових засіданнях при слуханні земельних
справ, працювали над підготовкою гідрографічної, поштової карт губернії,
займалися нанесенням на план архітектурних пам’яток (Києво-Печерської
лаври, Арсеналу, будинку народного училища тощо) [10]. І тому цілком
зрозуміло, що така завантаженість повітових землемірів певним чином
позначалась на якості та строках виконання роботи.
Окрім цієї причини, несвоєчасне виконання картографічних робіт та
проведення описування територій було також зумовлено неукомплектованістю
штатного розкладу новостворених повітових установ, наявністю багатьох
вакансій у казенній палаті, губернській креслярні; несвоєчасною виплатою
жалування місцевим чиновникам. Так, виконуючий обов’язки Васильківського
землеміра О.Жальцов, незважаючи на те що сумлінно ставився до своєї
роботи (за два місяці він встиг закінчити картографування та описування
повітового міста та прилеглих територій на відміну від інших повітових
землемірів) не отримував протягом цього строку заробітної платні. В
аналогічному становищі перебував колезький асесор Сокальський.
Губернський землемір Я. Байєр фон Вейсфальд неодноразово звертався до
органів влади щодо ліквідації останньому чиновнику заборгованості із
заробітної платні за червень – липень 1798 р. [11].
Якщо надалі говорити про методику підготовки топографічного опису
Київської губернії, слід зауважити, що вона мало чим відрізнялася від
описування суміжних із нею територій (Малоросійської та Подільської
губернії). Після збору та обробки повітовими землемірами первинних
відомостей про населенні пункти губернії, вони передавалися до
губернського землеміра, який і здійснював остаточне редагування тексту
загального опису. Якщо ж повітові описи не відповідали існуючим вимогам
унаслідок відсутності необхідних матеріалів, то Байєр фон Вейсфальд
особисто займався пошуками необхідної йому інформації. Він вів постійне
листування з керівниками нижніх земських судів та з київськими
церковними установами з метою збору додаткової інформації, перевіряв
надіслану інформацію з місцевих казенних палат з матеріалами нижніх
земських судів. У тих випадках, коли він бачив безрезультативність своїх
зусиль, губернський землемір звертався з проханням до вищих посадових
осіб губернії, щоб ті посприяли йому в одержанні певної інформації. Так,
протягом січня-березня 1799 р. Я.Байєр фон Вейсфальд неодноразово
надсилав запити до Радомишльського, Чигиринського, Липовецького,
Сквирського нижніх земських судів та до Київського митрополичого будинку
з вимогою заздалегідь підготувати йому всі необхідні документи [12].
Однак повітові справники найчастіше відповідали, що в їхніх конторах
відсутні відомості про об’єкти, якими зацікавився губернський землемір,
або для збору цих матеріалів потрібен деякий час. Але навіть після
закінчення терміну, який відводився на їхнє оформлення, статистичні
зведення так і не надійшли до губернського землеміра. І тому 31 березня
1799 р. до вищезгаданих цивільних та церковних установ із губернського
правління було представлено “пропозиції” (швидше загрозливі постанови)
надати необхідну інформацію губернському землеміру у стислий термін
[13]. Після таких превентивних заходів на ім’я київського цивільного
губернатора В.Мілошевича того ж дня від керівництва Чигиринського та
Радомишльського нижніх земських судів надійшли додаткові відомості про
чисельність оподаткованого та неоподаткованого населення повітів,
кількість винокурень та пивоварень, було надано опис польових доріг. 31
березня 1799 р. Київський митрополит Філофей разом із супровідним листом
надіслав статистичні матеріали про кількість монастирів та церков
Київської губернії [14]. Дещо пізніше, а саме 7 квітня 1799 р.,
губернський землемір отримав звіти службовців Липовецького та
Сквирського судів, вони направили до центральної губернської установи
матеріали про розміщення міст та сіл повітів, розміри посіву й
забезпечення населення землею, кількість винокурень та пивоварень [15].
Як було зазначено вище, кінцева редакція топографічного та камерального
описів Київської губернії була упорядкована А.Масловським, колишнім
київським повітовим землеміром, який замінив Я.Байєра фон Вейсфальда на
посаді губернського землеміра. Чистовий варіант атласу Київської
губернії з топографічним описом та з планами 12 повітових міст, 12
повітовими мапами разом з “Алфавітом усіх дач…повіту”, “Алфавітом
прізвищ власників…повіту” надійшов В. Мілашевичу 14 травня 1800 р.
Пізніше у березні – квітні 1801 р. була виготовлена друга копія атласу,
яка призначалася для Сенату.
Висновок
Завершуючи аналіз теоретико-методологічних засад підготовки описових
матеріалів, можна констатувати, що ініціатива щодо упорядкування “Опису
м. Києва та Київського повіту” належить центральним органам влади. З
метою підвищення інформаційних можливостей описів організатори
топографічних обстежень розробили програмні документи та забезпечили
ретельний контроль над їх виконанням. Застосування методики подвійної
перевірки статистичних даних, залучення широкого кола посадових осіб для
збору та систематизації необхідної інформації спряли вдосконаленню
методики статистичних обстежень в Україні та появі достатньо
інформативного джерела. Наявність в описі величезних масивів
описово-статистичного матеріалу дає можливість більш комплексно та
репрезентативно представити основні тенденції розвитку промисловості та
аграрних відносин регіону, з’ясувати причинно-наслідкову обумовленість
демографічних процесів на території Правобережної України, дослідити
культуру та побут українського народу. Незважаючи на такий високий
рівень інформативних можливостей джерела, використання його у
вітчизняній історичній літературі носило більше спорадичний характер. У
дослідженнях вітчизняних науковців описово-статистичні матеріали
залучались головним чином як окремі приклади для авторських висновків,
ілюстрацій. Істотно посприяти впровадженню цього джерела до наукового
обігу може поява його друкованого варіанту.
Література:
Костриця М.Ю. Утворення Волинської губернії // Звягель древній і вічно
молодий. Тези Всеукраїнської наукової краєзнавчої конференції. –
Новоград-Волинський, 1995. – С. 4.
Смолій В.А. Возз’єднання Правобережної України з Росією. – К., 1978. –
С.159.
Щербина В. Україна і російський уряд з середини XVIII ст. // Записки
Філол. відділу ВУАН. – К., 1925. – Ч. 6. – С. 16-56.
Перковський А.Л. Структура українського населення на південному
Правобережжі в другій половині XVIII ст. (історико-географічний нарис)
// Історичні джерела та їх використання. – Вип. 2. – К., 1966. – С.
149-163.
Брянцева Т.П. Топографічні описи губерній Правобережної України 1798 –
1799 рр. як джерело до вивчення історії міст // Українська археографія:
сучасний стан та перспективи розвитку. Тези доповідей республіканської
наради, грудень 1988 р. – К., 1988. – С. 87.
Наказ Волинського та Малоросійського губернатора М.Міклашевського
губернському землеміру Кудрявцеву про упорядкування планів від 28 серпня
1797 р. – Державний архів Житомирської області, ф. 263, спр. 1, арк.1.
Рапорт губернського землеміра Байєр фон Вейсфальда Київському цивільному
губернатору В.Мілашевичу при якій справі знаходяться повітові землеміри
Київської губернії від 14-15 січня 1799 р.– Державний архів Київської
області (далі ДАКО), ф. 2, оп. 3, спр. 377, арк. 39 – 41 зв.
Там само.
Опис м. Києва та Київського повіту. – Російський державний
Військово–історичний архів, ф. ВУА, спр. 18860, арк 123.
Рапорт губернського землеміра Байєр фон Вейсфальда Київському цивільному
губернатору В. Мілашевичу при якій справі знаходяться повітові землеміри
Київської губернії від 14-15 січня 1799 р. – ДАКО, ф. 2, оп. 3, спр.
377, арк. 39 – 41 зв.
Рапорт губернського землеміра Байєр фон Вейсфальда Київському цивільному
губернатору В. Мілашевичу про затвердження на службових посадах
кандидатів на посаду Богуславського та Васильківського землемірів від 28
січня 1798 р. – ДАКО, ф. 2, оп. 3, спр. 377, арк. 12.
Рапорт губернського землеміра Байєр фон Вейсфальда Київському цивільному
губернатору В. Мілашевичу про затримку підготовки необхідних атласів
повітових карт від 4 січня 1799 р. – ДАКО, ф. 2, оп. 3, спр. 377, арк.
36.
Пропозиція Липовецькому нижньому земському суду від Київського
губернського правління про доставку губернському землеміру необхідних
для упорядкування атласу відомостей від 31 березня 1799 р. – ДАКО, ф. 2,
оп. 3, спр. 377, арк. 46; Пропозиція Радомишленському нижньому земському
суду від Київського губернського правління про доставку губернському
землеміру необхідних для упорядкування атласу відомостей від 31 березня
1799 р. – ДАКО, ф. 2, оп. 3, спр. 377, арк. 47; Пропозиція Чигиринському
нижньому земському суду від Київського губернського правління про
доставку губернському землеміру необхідних для упорядкування атласу
відомостей від 31 березня 1799 р. – ДАКО, ф. 2, оп. 3, спр. 377, арк.
48; Пропозиція Сквирському нижньому земському суду від Київського
губернського правління про доставку губернському землеміру необхідних
для упорядкування атласу відомостей від 31 березня 1799 р. – ДАКО, ф. 2,
оп. 3, спр. 377, арк. 49 зв.
Лист Київського митрополита Філофея до губернського правління про
доставку губернському землеміру відомостей про церкви та монастирські
споруди від 31 березня 1799 р. – ДАКО, ф. 2, оп. 3, спр. 377, арк. 50.
PAGE
PAGE 13
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
