.

Іван Франко – співвидавець літературної спадщини Степана Руданського (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 2275
Скачать документ

Реферат на тему:

Іван Франко – співвидавець літературної спадщини Степана Руданського

У 1895-1903 рр. у Львові видано твори С. Руданського в 7 томах. Це
видання, яке готували до друку М. Комар (М. Комаров), А. Кримський та
І. Франко, мало на меті максимально повно подати читачеві спадщину
одного з найталановитіших українських поетів ХІХ ст., що творили після
смерті Т. Шевченка [11, 219].

До цього часу жоден з дослідників не звертав уваги на бібліологічні
аспекти першого критичного видання творів С. Руданського. Тому ставимо
собі за мету з’ясувати насамперед внесок І. Франка у підготовку
7-томника, його оцінку спадщини С. Руданського, наклади окремих томів,
значення видання для української культури.

Зібрання творів С. Руданського цікаве багатьма книгознавчими деталями.

Видання цікаве багатьма книгознавчими деталями. Його перший том вийшов
накладом автора вступної статті та упорядника, відомого українського
бібліографа й патріота з Одеси Михайла Комара (Комарова), якого можна
вважати не тільки зачинателем, але й меценатом першого наукового видання
С. Руданського. До книжки увійшли пісні, приказки, прислів’я, байки та
бібліографічний покажчик творів С. Руданського, знадоби до його
життєпису [8]. До цього тому вже був причетний також і А. Кримський –
він автор „Перегляду змісту” і цінних „Уваг до перегляду”, де
авторитетний вчений описує долю спадщини С. Руданського. Ці „Уваги”, а
також стаття А. Кримського „Про рукописи Руданського, про їх відносини
між собою та про поетові листи” (1895) свідчать про значну
зацікавленість ученого творчістю С. Руданського, а також про причетність
І. Франка до першопублікацій творів покійного поета.

Наступні томи цього видання (ІІ, ІІІ, V) впорядкував А. Кримський, а IV
– Василь Лукич (В. Левицький): він готував цей том за рукописами, які
мав у своєму розпорядженні. Проте найскладніший твір С. Руданського –
його переклад Гомерової „Іліади” (в С. Руданського – Омирова
„Ільйонянка”) – доручено підготувати до друку І. Франкові. Усі томи
видання (крім першого) побачили світ коштом НТШ.

Рідко яке зібрання творів українського письменника дочекалося такого
швидкого повтору: у 1908-1912 рр. коштом НТШ цей семитомник перевидано,
в т. ч. і два останні томи, які готував до друку І. Франко, – українську
версію безсмертного тексту Гомера. Це свідчило, що твори С. Руданського
були популярні й навіть не надто читабельна „Ільйонянка” вже вичерпала
свій наклад.

І. Франко давно помітив великий талант маловідомого за життя лікаря,
який помер 40-річним у Криму, в місті Ялті. В часописі „Зоря” 1892 р.
І. Франко надрукував статтю „До студій над Ст. Рудансяким” [11,
219-221]. На той час ще багато творів покійного поета зберігалося в
рукописах у різних осіб. Згадане Франкове дослідження цікаве тим, що дає
влучну оцінку „Співомовкам” С. Руданського: “Тут автор наш виявив усі
добрі і слабі прикмети свого таланту: незвичайне майстерство форми і
народної мови, живість і простоту вислову, делікатний гумор, котрий, мов
погідний добродушний усміх, розлитий над усіма тими творами, але заразом
недостачу ширшого філософічного погляду на життя людське і народне і
невелику творчу спосібність при живій фантазії, зверненій радше на
мініатюрування дрібних фактів, ніж на оживлення і обхоплення широких
дійових чи життєвих горизонтів” [11, 220]. Далі І. Франко високо оцінює
оповідання, які записав С. Руданський, а опублікував М. Драгоманов у
збірці „Малорусские народные предания и рассказы” – “майже всі високої
етнографічної і язикової вартості”. Таких записів, за підрахунками
І. Франка, є 19, і всі вони мають казково-апокрифічний зміст, “творять
гарну збірку, котру варто включити в повне видання його творів” [11,
221].

Забігаючи хронологічно наперед: І. Франко готував того ж 1903 р. свою
антологію „Акорди” – він вибрав для неї велику добірку найкращих творів
С. Руданського. „Повій, вітре, на Вкраїну”, „Згадай мене, мила, ранньою
весною”, „Ой піду, піду я у садочок, в садочку калина”, „Ти не моя,
дівчино дорогая”, „До дуба”, „Голе, голе моє поле”, „Могила”, „Над
колискою”, „Гей, бики, чого ж ви стали” – всього 9 поезій, що стали
однією з найбільших добірок віршів одного поета (Лесі Українки вміщено
10 поезій, І. Франка – 16, П. Куліша – 13, інших – менше). На 47-й
сторінці „Антології” бачимо одну з найкращих ілюстрацій до цілої книжки
і, зокрема, до поезії Руданського „Гей, бики, чого ж ви стали”. Отже,
упорядник досконало знав спадщину С. Руданського, включивши до
„Антології” справжні перлини його віршованих творів.

Загалом І. Франко завжди був високої думки про поетичну творчість С.
Руданського, а про переклад Гомерової “Іліади”, який недооцінював,
пізніше змінив свою думку кардинально. В цитованій вище статті „До
студій над Ст. Руданським” (1892), називаючи переклад „Іліади” головним
ділом життя поета, І. Франко писав: “При всій натуральности вислову і
поодиноких мітких зворотів [переклад] треба вважати невдалим; переспів
Руданського має одну кардинальну хибу: він не дає вірного відображення о
ориґіналі. Ми не можемо зрозуміти резону, для якого поет, котрий в інших
разах мав таке вірне чуття форми, для переспіву „Іліади” вибрав розмір
зовсім не відповідний, розмір ліричної пісні (шемат 2 (3+3) або 2
(2+2+2), вроді, напр., “Ой умру я, мати, через єдиную, Через єдиную
дочку вдовиную”)” [11, 219]. І далі оголошує дуже вже різкий вирок щодо
форми перекладу: “Признаюсь особисто, при всім інтересі до перекладів з
чужих мов на нашу, я не міг ніколи одним духом прочитати цілу рапсодію
„Іліади” в переспіві Руданського, хоч з великою любостю прочитав одним
духом цілу половину „Одіссеї” в переспіві Петра Байди” [11, 219].

Усе ж цілість перекладу з Гомера у виконанні С. Руданського І. Франка
постійно цікавила. У листі до М. Грушевського до Владикавказу
(М. Грушевський тоді гостював у батьків) І. Франко просить його заїхати
по дорозі до Києва і взяти “від Науменка” також переклад „Іліади”,
доконаний Руданським [13, 139]. У своїй відповіді, датованій 11 вересня
1899 р., М. Грушевський пише, що до Києва він таки, мабуть, заїде, та
навряд чи привезе працю С. Руданського, бо “від Науменка дістати
що-небудь – се річ майже безнадійна, тим більше, що я ніколи не був з
ним в близьких зносинах” [5, 86].

Справа з отриманням автографа затягнулася аж до 1902 р. Як пише
І. Франко, текст „Ільйонянки” отримано за посередництвом О. Лотоцького
від протоєрея М. Симашкевича й лише тоді розпочато підготову
„Ільйонянки” до друку. Власне цим можна пояснити, що т. 5 в
упорядкуванні А. Кримського побачив світ 1899 р, а вихід 6 і 7 томів
затримався на чотири роки.

І. Франко не пояснив деталей історії з автографом перекладу „Іліади” С.
Руданського, а вона таки цікава й навіть повчальна. Ось як про це пише
О. Лотоцький: “Вже значно пізніше, літ через 20 [на початку 900-х років.
– Б. Я.] я звернувся до Симашкевича, тоді вже єпископа пензенського,
почувши що у його єсть рукопис ще недрукованого перекладу „Іліади”.
Дійсно, той рукопис знайшовся у Симашкевича, і він прислав мені. Дуже
вдячний я йому за се, але жаль і злість обгорнула мене од думки, що
майже 40 літ сей переклад класичного твору лежав у безвісті. Правда,
коли С. О. Єфремов з захопленням переказував про сю знахідку
В. П. Науменкові, то сей сказав зневажливо:

– Ото яка новина! Той самий рукопис лежить у мене в столі вже
кількадесять років.

Дійсно, habent sua fata libelli – особливо в наших українських умовах”
[6, 23-24].

Отже, фактично існувало два автографи перекладу С. Руданського: один – у
М. Симашкевича, другий – у В. Науменка. Як Грушевський, так і Франко
знали про автограф, що зберігався у В. Науменка, однак через елементарні
непорозуміння (і то серед найвидатніших творців української культури!)
не могли цим автографом скористатися.

Далі О. Лотоцький пише так: “Видати сей переклад в Росії не було змоги,
– закон 1876 р., чи власне цензурне тлумачення його сенсу, не дозволяв
того. Боячись, щоб не загинув остаточно сей фатальний рукопис, я дав
переписати його на машині і переслав для видання в Наукове Товариство
імені Шевченка у Львові, і там його надруковано під редакцією І. Франка
в двох томиках серії видання творів Степана Руданського. Ориґінал я мав
змогу післати лише пізніше, через певні руки, Франко ж друкував по
недосить справному спискові, тому і в тексті, і в передмові Франковій до
видання єсть досить неточностей” [6, 23-24].

На щастя, обидва автографи перекладу збереглися. Основний, у двох
оправлених у шкіру зошитах із титулом „Омирова Ільйонянка”, що його
Лотоцький отримав від Симашкевича та передав до Львова, зберігається
тепер у Відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка
(ф. 63, од. зб. 5, 6). Рукопис, що належав В. Науменкові (першу пісню
переписав С. Руданський, далі – бачимо іншу руку) зберігається в
Інституті рукописів Національної бібліотеки України імені
В. Вернадського (ф. 1, № 720/6242). „Омирова Ільйонянка” у тритомнику С.
Руданського (Київ, 1972-1973) надрукована за автографом, що належав
М. Симашкевичу, а різночитання у примітках подані за рукописом, що його
зберігав В. Науменко. Отже, публікація перекладу С. Руданського 1973 р.
є найавторитетнішою, однак це зовсім не применшує ціни повного
першодруку 1903 р. за редакцією І. Франка.

P R 2

4

:

?

b%iiiiiiiiiiiiiiiiiiiaaaaaaa

gd5P8

gd5P8

(го перекладу, то я вважаю його дуже цїнним придбаннєм нашої лїтератури.
Признаюсь, що читаючи в „Правдї” його шматочки, я не міг набрати до
нього смаку; робота пок. Руданського видалась менї профанацією Гомера,
але тепер, перейшовши цїлість, я мушу подивляти вірний поетичний такт
перекладача, повну видержаність його стилю, який, щоправда, не може
вважати ся вірним зразком Гомерового стилю, але прегарно передає власне
те з Гомера, що може відчути і смакувати широка верства
українсько-руської публики, що не проходила латино-грецької школи” [14,
XVI-XVII]. Далі І. Франко робить взагалі сміливий і справедливий
висновок: “Се не популяризований, але справді націоналїзований наш
український Гомер, і то націоналїзований так щасливо, що я не знаю
нациї, яка могла б похвалити ся подібною працею” [14, XVII].

До речі, саме такої думки, що праця С. Руданського є перекладом, а не
переспівом, дотримувався й О. Білецький. Погоджуючись із високою оцінкою
М. Зерова про працю С. Руданського, О. Білецький цитує М. Зерова з його
післямови до вибраних поезій С. Руданського, не вказуючи з відомих
причин джерела посилання (не диво – хрущовська“відлига” закінчувалася),
і пише таке: “Єдине з чим тут не можна погодитися – це кваліфікація
„Ільйонянки” як переспіву, а не “перекладу”. Незважаючи на згадану
“українізацію” колориту, цей твір передає кожний рядок оригіналу
відповідним рядком, хоч і “розвантаженим” від поетичних фігур і тропів,
та без деяких реалій. Отже, і оцінювати цей твір слід не як травестію,
не як пародію, не як переспів, не як віршований виклад змісту, а саме як
художній переклад” [1, 418]. Справді, це дуже висока оцінка з-під пера
одного з найвидатніших українських літературознавців ХХ ст.

О. Білецький ще на початку своєї студії, де йдеться про історію
перекладу „Іліади” С. Руданського, відсилає читачів до унікальної праці
А. Кримського та М. Левченка „Знадоби до життєпису Степана Руданського
(1833-1873)” [4], а також до цитованої уже «Передмови» І. Франка зі
львівського видання „Омирової Ільйонянки” (1903).

Отже, видання перекладу „Ільйонянки” С. Руданського – І. Франка (1903),
Ю. Романчука (1912-1914), М. Зерова (30-ті роки ХХ ст.) і, врешті,
А. Білецького, П. Колесника та О. Мишанича (1973) – є зразками різного
підходу до редаґування, текстології та упорядкування цього твору і
можуть стати предметом спеціальних досліджень для сучасних
літературознавців.

***

Розглянемо книгознавчі аспекти Франкового видання „Омирової Ільйонянки”.
Обидві книжки С. Руданського побачили світ 1903 р. За „Книгою реєстрації
і замовлень друкарні НТШ” замовлення на друкування книжок, причому
обидвох томів, відкрито 17 лютого 1903 р. [16, 10 зв. – 11]. Наклад
обидвох томів – по 700 прим., а вартість витрат – 1199.60 кор. [16, 10
зв. – 11]. Отже, собівартість друку кожної книжки становила 0,86 кор.
Хоча книжки мали формат 16о, вони були досить значного обсягу: частина
перша містила 12 збірок (пісень) – 301 с.; частина друга ще 12 пісень –
313 с. Книжки мали м’яку зеленувату обкладинку з цікавою, навіть
химерною рамкою, яка обрамлює текст, однаковою для обидвох частин.

Аналогічно виглядає й друге видання, яке побачило світ 1912 р. Основний
текст – стереотипний; перебрано тільки передмову, котру, щоб не
зміщувати основний текст, І. Франко трохи скоротив, пропустивши “в нїй
тілько передостатнїй уступ” та вилучивши “остатнїй зазначуючи лише, що
проєктований у тій передмові осьмий том писань Руданського досі не
вийшов” [15, ІХ]. Ця „Передмова” датована 1 жовтня 1911 р. – отже,
книжки побачили світ перед новим, 1912 р. Наклад кожного (VI і VII)
перевиданого тому – 1000 прим., вартість друку кожного складає назагал
1350 кор. Отже, собівартість книжки була 0,68 кор. – зменшення затрат
порівняно з першим виданням сталося за рахунок друку з готових форм [17,
26 зв.].

У тій частині „Передмови”, яку І. Франко скоротив у другому виданні
„Ільйонянки”, він писав таке: “Та вже по виданю пятьох попередніх томів
назбирало ся дещо нових матеріялів публїкованих то в „Кіевской Старинh”,
то в „Літературно-науковім вістнику”. Ті нововіднайдені твори, далї те з
автоґрафів Руданського, що було пропущене з ріжних причин у чотирьох
перших томах, надто деякі річи давно друковані, а невтяжені в доси
видані томи (уривки перекладу „Демона” Лєрмонтова та уривок перекладу
„Енеянки” Верґілія, оба друковані в давній „Правдї”) декілька листів
друкованих у „Зорі” 1884 р. повинні війти в склад осьмого тома, який
буде виданий, скоро набере ся настілько матеріялу аби заповнити том.
Маємо надію, що се стане ся незабаром”. Як бачимо, того не сталося ні до
перевидання зібрання творів С. Руданського, що завершилося аж 1912 р.,
ні пізніше.

Порядкове звіряння основного тексту обидвох видань свідчить, що він
абсолютно ідентичний, а, отже, надрукований зі старих форм. Жодних
удосконалень тексту І. Франко не вносив, та й чи міг він це робити, коли
готував перевидання під час своєї немочі? Враховуючи тодішній спосіб
друку, подивляєш, як колишній директор друкарні НТШ К. Беднарський умів
зберігати довгий час відлиті форми для високого друку цієї книжки.

І ще один висновок: без сумніву, видання творів С. Руданського, яке
готували до друку М. Комар, А. Кримський, Василь Лукич (В. Левицький) та
І. Франко, – найавторитетніше. На ньому базувалися видання „Просвіти”
серії „Руська письменність”, яку випустив Ю. Романчук. Треба сказати, що
упорядник і видавець просвітянського тритомника показав себе як
текстолог із доброго боку. Написав до першого тому передмову під титулом
„Степан Руданський”, дав коментар до окремих творів, вказавши, коли і де
вони побачили світ, дав різночитання. Цікаво підійшов Ю. Романчук і до
„Омирової Ільйонянки”, назвавши її „Омирова Ілияда”. Наприкінці книжки,
у „Приписках”, він описав історію народження цього перекладу
С. Руданського, появу першодруків у „Правді” та повне видання за
редакцією І. Франка. Першу пісню Ю. Романчук подав за виправленим
автором текстом першодруку в „Правді”, ІІ-ХІ – за Франковим виданням, а
від “ХІІІ пісні почавши, я вже тримався автографа” [9, 475], відмінності
в піснях ІІ-ХІІ упорядник подав нижче. Закінчив свої „Приписки”
Ю. Романчук висновком І. Франка, що “це справді націоналїзований наш
український Гомер” [9, 478. т. 2 цього видання вміщено фотографію могили
С. Руданського в Ялті; у т. 3 – графічний портрет роботи В. Коваля. Як
бачимо, попри орієнтацію в цілому на видання НТШ, Ю. Романчук виконав
серйозну текстологічну працю і його редакція заслуговує на увагу
українських літературознавців: згадаймо зауваження О. Лотоцького, що
І. Франко готував переклад за не дуже вичитаним машинописом.

Урешті, видання НТШ якоюсь мірою повніше, аніж тритомник творів
письменника, випущений у світ у 1972-1973 рр. [10]. Із поетичної
спадщини С. Руданського радянська цензура вилучила все, що могло якось
образити “старшого брата”, окремі твори сороміцького характеру, хоча цей
тритомник, разом із виданнями НТШ та „Просвіти”, є доброю базою для
сучасного академічного видання творів високоталановитого поета Степана
Руданського.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Білецький О. „Ільйонянка” – перший повний український переклад Гомерової
„Іліади” // Руданський С. Твори: У 3 т. – Київ: Наук. думка, 1973. –
Т. 3: Переклад „Іліади”. – С. 405-418.

Житє і Слово. – Львів, 1895. – Т. ІV, кн. 5. – С. 266-271.

Інститут літератури імені Т.Г.Шевченка НАН України. Відділ рукописів, ф.
63, од. зб. 5, 6.

Кримський А., Левченко М. Знадоби для життєпису Степана Руданського
(1833-1873). – Київ, 1926. – 244 с.

Листування Михайла Грушевського / Упоряд. Г. Бурлака; ред. тому
Л. Винар. – Київ; Нью-Йорк; Париж; Львів; Торонто, 1997. – 399 с.

Лотоцький О. Сторінки минулого. – Варшава, 1932. – Ч. 1. – 288 с.

Репертуар української книги 1798-1916: Матеріали до бібліографії / Нац.
академія наук України, ЛНБ ім. В. Стефаника, Ін-т укр. археографії та
джерелознавства ім. М. Грушевського, Львів. від-ня / Упорядкув., підгот.
до друку та прим. Л. І. Ільницької, О. І. Хміль. – Львів, 1999. – Т. 4.
– 487 с.; Т. 5. – 415 с.

Руданський С. Твори: В 7 т. – Львів, 1895. – Т. 1. – С. 167-174.

Руданський С. Твори: У 3 т. – Львів: Накладом товариства „Просвіта”,
1914. – Т. 3. – 447 с.

Руданський С. Твори: У 3 т. – Київ: Наук. думка, 1972-1973. – Т. 1. –
547 с.; Т. 2. – 410 с.; Т. 3. – 447 с.

Франко І. Зібр. творів: У 50 т. – Київ: Наук. думка, 1980. – Т. 28. –
439 с.

Франко І. Зібр. творів: У 50 т. – Київ: Наук. думка, 1986. – Т. 43. –
480 с.

Франко І. Зібр. творів: У 50 т. – Київ: Наук. думка, 1986. – Т. 50. –
703 с.

Франко І. Передмова // Руданський С. Твори: У 7 т. – Львів, 1903. –
Т. 6. – С. ІІІ-XIX.

Франко І. Передмова до другого видання // Руданський С. Твори. Омирова
Ільйонянка. – 2-ге вид. – Львыв, 1912. – Часть 1. – Зб. І-ХІІ. –
С. ІІІ-ХІХ.

Центральний державний історичний архів (далі – ЦДІА) України у Львові,
ф. 309, оп. 1, од. зб. 609.

ЦДІА України у Львові, ф. 309, оп. 1, од. зб. 613.

Повний бібліографічний опис цього видання див.: [7, № 6698, 7041, 7416,
7417, 8287, 10140, 10141].

Надрукована в: [2].

[14, IX]. Див. також: [12, 395]. Автограф С. Руданського 1862–1863 рр.,
яким користувався І. Франко (два зошити в шкіряній оправі), зберігається
у Відділі рукописів Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка НАН
України [3].

Про це детальніше див.: [10; т. 3, 421].

У 43 т. п’ятдесятитомника «Передмова» надрукована за другим виданням у
скороченому вигляді – див.: [12, 392–400], однак скорочення І. Франка з
першого видання упорядник тому та коментарів М. Т. Яценко опублікував у
примітках [12, 445]. Тут цитуємо за ориґіналом: [14, ХVІІІ–ХІХ].

У 1912–1914 рр. у серії „Руська письменність” (ІХ, 1–3) побачило світ
видання творів С. Руданського у трьох томах, яке на кошти „Просвіти”
підготував до друку Ю. Романчук. Наклад видання – 5 тис. прим., воно
розраховане на широке коло читачів.

Омирова „Ільйонянка” міститься у третьому томі; наклад тритомника –
75 тис. прим.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020