Реферат на тему:
Мовноетикетні одиниці на позначення вибачення в епістолярію письменників
ХХ ст.
Мовленнєвий етикет як правила мовленнєвої поведінки, закріплені
у системі стійких висловів, прийнятих колективом на певному етапі
розвитку суспільства в особливих ситуаціях спілкування, відіграє важливу
роль у процесі комунікації та взаємодії членів мовної спільноти. На
думку В.М. Литовченко, спілкування завжди існує як упорядкований
комунікативний зв’язок, упорядкованість же досягається за допомогою
правил і норм, які регулюють характер спілкування залежно від його мети
і засобів
[6, с.175]. Багатий матеріал для дослідження мовленнєвого етикету дає
епістолярій українських письменників. Етикетні одиниці епістолярію
вивчають С.К. Богдан (листи Т. Шевченка, Лесі Українки, К. Білокур,
В. Стуса), М.Й. Білоус, Н.М. Журавльова (листи українських письменників
кінця ХІХ – початку ХХ ст.), І. Фокіна (листи П. Куліша), К.В. Ленець
(листи Т. Шевченка), Е.С. Вєтрова (епістолярій письменників ХІХ ст.) та
ін. Відзначаючи певні досягнення у дослідженні українського мовленнєвого
етикету, зауважимо, що вивчення засобів увічливості української мови
залишаються одним із важливих завдань сучасного мовознавства. Необхідним
постає ширше залучення для подальших досліджень епістолярної спадщини
українських письменників, особливо ХХ ст.
У запропонованій статті робиться спроба аналізу мовноетикетних одиниць,
зокрема на позначення вибачення, на матеріалі листів
Б. Антоненка-Давидовича, І. Багряного, С. Васильченка, В. Винниченка,
О. Гончара, А. Горської, О. Довженка, М. Куліша, О. Ольжича,
В. Підмогильного, В.Свідзінського, В.Симоненка, І.Сокульського,
В.Сосюри, В. Стуса, П. Тичини, М. Хвильового.
За словами М. Коцюбинської, „Листи, епістолярна спадщина, епістолярна
творчість… інтелектуальний продукт особливого роду. Текст як
багатофункціональна система, дотична до різних сфер суспільної та
індивідуальної свідомості, стилістично неоднорідна, змістовно
багатогранна, так – просто впритул наближена до найінтимніших пластів
духовного буття людини” [5, с.5], а відтак – особлива система
функціонування мови, що дає багатий матеріал для дослідження.
Процес епістолярного спілкування, як і безпосередній контакт-діалог,
передбачає можливість виникнення різних мовленнєвих ситуацій, які є
мірилом хороших стосунків між комунікантами та орієнтовані на
встановлення певного зв’язку (в залежності від мети актантів). Під час
епістолярного діалогу можуть виникати різні непорозуміння, а звідси –
звертання автором послання чи адресатом до мовленнєвих кліше-формул, що
покликані врятувати, виправити і направити у правильне русло „просторову
бесіду”. Ситуація вибачення – це перш за все процес усвідомлення своєї
провини і намагання виправити помилки, непорозуміння. В українському
епістолярію мовноетикетні одиниці на позначення вибачення, як правило, у
структурі листа розташовані на початку, внаслідок того, що перед
викладом основної частини, нових думок, автор послання намагається
позбутися негативних моментів попереднього спілкування, визнаючи свою
провину і висловлюючи з цього приводу вибачення, аби вплинути на емоції
адресата. У листах письменників одиниці вибачення реалізуються в
ситуаціях, коли провина автора послання є незначною (несвоєчасна
відповідь, вимушений обрив листа, неакуратність у написанні, недбалість
тощо) і коли автор листа усвідомлює свою провину як значну і серйозну
(при цьому етикетна формула супроводжується поясненням).
В епістолярію письменників ХХ ст. найуживанішими є традиційні етикетні
одиниці на позначення вибачення: вибач(те), пробач(те), даруй(те),
перепрошую, не сердьтесь, не гнівайтесь, прошу пробачити. Стилістично
нейтральною, незалежною від соціальних, вікових характеристик адресатів
виступає лексема пробач(те). В українській мові вона означає
„недобачати, пропускати” і в листі така одиниця дає можливість автору
послання загладити незначну провину. У листах українських письменників
ХХ ст. виявлено такі конструкції з елементом пробач(те): пробач, що
(якщо); пробач(те) (що); пробач(те) (кому); пробач(те) за; пробач(те).
Наявність такої парадигми свідчить про тривалентність дієслова цієї
формули, тобто вимагає наявності суб’єкта, адресата і об’єкта: Пробачте,
що так мало, але це вилилось із серця… (Сосюра до Кравченка, с.167);
Пробач, що так мало написав (Довженко до І.О.Соколянського, с.326);
Пробачте, якщо хоч трохи спричинивсь я до затримки друкування (Тичина до
Мазуркевича, с.344); Пробачте мені, що одповів не зразу і, як бачиш по
чорнилах, – у два присісти (Довженко до Ю.К.Смолича, с.374); Михайле
Михайловичу, Ви, звичайно, пробачите мені, що я про свою особу
розписався? (Тичина до М.М.Могилянського, с.58); Пробач хаос (Симоненко
до О.Щербаня, с.346); Пробач за нав’язливість (Симоненко до А.Перепаді,
с.327); Пробачте за такий почерк мій: бувають дні такі, коли і почерк не
почерк (Тичина до Л.А.Озерова, с.272). Особливої забарвленості таким
формулам надає частка ну, вставні слова, поширювачі-числівники, вони
створюють дружню й ненапружену атмосферу: Ну, пробачте за ці мої скучні,
набридливі рядочки (Тичина до Ковалевського, с.411);
Ну пробачте за таке міркування моє (Тичина до Озерова, с.451); Між
іншим, пробачте за „медвежью услугу”: переклад рецензії Білецького на
Вашу книжку… (Хвильовий до Зерова, с.845); Пробач, тисячу разів пробач
за затримку! (Антоненко-Давидович до Ю.Самброса, с.622).
Більшим ступенем увічливості характеризуються мовноетикетні одиниці на
позначення вибачення, що структурно складаються лише з лексеми
пробач(те). У семантичному плані наявний тісний зв’язок зі
словами-актантами, але структурно він не виявлений: Пробачте, не знаю
повного Вашого імені (Тичина до Терещенка, с.261); Пробачте, Михайле
Михайловичу, я на Ваші мість листів таким коротким одним одгукуюсь
(Тичина до Могилянського, с.32).
У листах письменників ХХ ст. етикетна одиниця вибач(те) також виступає
як стилістично нейтральна, вона вживається у листах як офіційного, так
і інтимного характеру. Найуживанішими є: вибач, вибач(те, ай), що;
вибачте за; вибачте (кого), вибачте, прошу вибачити, вибачиш,
вибачаючись: Вибачте, Десюка, темно, кінчаю листа (Тичина до дружини,
с.12); Вибачте за затримку відповіді – нема часу (Багряний до
П.Волиняка, т.1, с.209); Вибачте за базікання (Васильченко до
Є.Х.Чикаленка, с.355); Що ж, в такому разі вибач за те, що потурбував
тебе незграбними ніжностями (Симоненко до нареченої, с.304); Ще раз
вибач – надалі буду акуратніший (Антоненко-Давидович до Ю.Самброса,
с.622); А може Ви на що-небудь розгнівалися на мене, може я написав
що-небудь неприємне Вам, то дуже прошу вибачити мені (Свідзінський до
О.Чілінгарової, с.424); Вибачте, що мій лист такий млявий… (Свідзінський
до О.Чілінгарової, с.420); Вибач, що я пишу і ніби жаліюсь (Стус до
В.Дідківського, кн.2, с.7); Ти, звичайно, вибачиш мені самоцитації, як
і ламентації… (Стус до дружини, кн.1, с.115); Дякую тобі за нього,
вибачаючись (Стус до дружини, кн.1, с.53); Вибачте, Опанасе, просто
я люблю Вас (Горська до О.Заливахи, с.52).
; в цьому листі написано досадні речі (Багряний до В.Бендери, т.1,
с.132);
Ну, вибачай (Стус до В.Дідківського, кн.2, с.22).
Уживання лексеми вибач(те) як головного речення нерозчленованого
підрядного з’ясувального чи розчленованого власне детермінантного
причини є умовою того, що автор послання пояснить причину свого
вибачення, розкриє негаразди, пов’язані з цим: Вибачте, що аж з таким
запізненням засилаю свої поздоровлення (Багряний до Р.Василенка, т.1,
с.165); Вибачте, що таке пишу Вам – хочеться що-небудь говорити, що
думається, те й списується… (Васильченко до Є.Х.Чикаленка, с.360);
Вибач, Жане, що спізнився з відповіддю (Куліш до І.Дніпровського,
с.552); Вибач, що не писав тобі (Ольжич до батька, с.324); Вибачте, що
так неохайно пишу (Тичина до Ніковського, с.9).
Мовноетикетна одиниця на позначення вибачення даруй(те) має розмовний
характер і в письменницькому епістолярію використовується частіше в
листах до знайомих і близьких людей: Дорогий мій, даруйте мені за ці
терпкі слова (Багряний до В.Бендери, т.1, с.131); Даруйте незграбність
письма і думок… (Симоненко до Г.Кочури, с.342); Даруйте, що через свою
хворість не можу бути я присутнім на Вашім святі (Тичина до Г. Верьовки,
с.331); Даруй мені, що забарився з листом… (Антоненко-Давидович до
Ю.Самброса, с.620); Даруйте мені, що я так довго мовчу… (Стус до
Х.Бремер, кн.2, с.155).
Лексеми прости, простіть в епістолярію ХХ ст. трапляються у листах
М.Хвильового, В.Стуса. Письменники використовують їх як ввічливе
попередження про що-небудь, як вибачення за якусь більшу провину: Бажаю
Вам всього гарного, дорогий Миколо Костевичу, простіть мене (Хвильовий
до Зерова, с.854). Особливо часто вживав цю лексему В.Стус у листах до
дружини, сина, до рідні. Він просив простити за те, що своїм ув’язненням
завдав їм стільки болю, клопотів, а дружині довелось виконувати в сім’ї
ще і його обов’язки – чоловіка, батька: Прости (Стус до дружини, кн.1,
с.36); Будьте ж мені!
І прости мені всі мої гріхи безпровинні! (Стус до дружини, кн.1, с.472);
І простіть мене Ви, любі мої, простіть Ви мене, бо в Неї я вже не
випрохаю прощення (Стус до родини, кн.1, с.128). Рідко вдаються
письменники до етикетних одиниць іншомовного походження, в основному
вживали їх жартома, іронічно: Пардон за велеречивість (Симоненко до
О.Щербаня, с.343).
Неспеціалізовані засоби вираження вибачення, ускладнені конструкції, що
підкреслюють увічливість і повагу до адресата, вживаються в епістолярію
П. Тичини, В. Стуса, А. Горської: не гнівайтесь, не гнівайся, не судіть,
не сердьтесь, не сердьсь
(не сердься), не сваріть, прохаю (прошу) пробачити, які виражають
усвідомлення автором послання своєї провини, прагнення змінити на краще
ситуацію: Не гнівайтесь, що з мене такий несправжній кореспондент душі
(Тичина до Л.А.Озерова, с.247); Не гнівайтесь і не судіть, що довго не
писав до Вас (Тичина до Ковалівського, с.411); Вітай маму, а на мене не
сердься, бо я й сам своєю роботою як пластинами привалений (Тичина до
Л.Папарук, с.177); Не сердьтесь, що зразу не написав: то було ніколи, то
грошей не було, то ще щось (Тичина до Л.Папарук, с.20); Дуже прохаю
пробачити, що не переписую листа цього начисто і темпи тиснуть на мене,
темпи роботи, вся навантаженість… (Тичина до Озерова, с.262); Не
сердись на мене, а то я тобі дам колись! Сердитись – зась! Зарубай собі
на носі! (Стус до І. Нижника, кн.2, с.30); І не гнівайся, не сердься,
коли ненароком я Тебе чимось вразив (Стус до дружини, кн.1, с.119); Не
сваріть, що вже майже місяць Вам не пишу (Горська до О.Заливахи, с.100).
Для листів П.Тичини характерні формули на позначення вибачення, в яких
головним компонентом конструкції виступає слово з коренем вин- (тобто
автор підтверджує визнання своєї провини, наголошує власне на цьому).
Такі одиниці вживаються у листах офіційно-дружньої тональності: Я перед
вами винен, що не відповів на Вашого листа (Тичина до Мисика, с.267);
Я винен перед Вами: „Кварталів” не прислав… (Тичина до Могилянського,
с.32); Дійсно, я таки у всьому виною (Тичина до Озерова, с.309).
В інтимному епістолярію П.Тичини та В.Стуса зустрічаються описові
мовноетикетні одиниці на позначення вибачення, в яких автори послань
виражають свій внутрішній стан з приводу провини, характеризують словами
мені ніяково, стидно, незручно, я у боргу, це свинство, мені дуже
прикро, хай не має гніву, перепросити радий: … на Ваші листи ніяк я
відповісти не міг… Пробачте, дорогий Миколо Федоровичу. Мені так
ніяково перед Вами! (Тичина до М.Ф.Черненка); Незручно мені перед тобою
(Тичина до Є.Г.Тичини); Так мені стидно перед Вами, що й не сказать! І
досі нічого не написав! (Тичина до М.Ф.Черненка); Справді, з мого боку
це свинство, що я так довго не писав до тебе (Тичина до Є.Г.Тичини,
с.113); Перед Вами я у великому боргу, що не писав до Вас і не обзивався
(Тичина до Мисика, с.23); Мені все ж дуже прикро, що наше листування
весь час переривається… (Антоненко-Давидович до Ю.Самброса, с.603);
Вибач – і зрозумій: я перепросити радий (Стус до дружини, кн.1, с.119);
Кланяйся їй від мене, і хай вже не має на мене гніву (Стус до дружини,
кн.1, с.29).
У листах В.Стуса трапляються мовноетикетні одиниці на позначення
вибачення, в основі яких – віддієслівний іменник пробачення у поєднанні
з поширювачем-числівником. Такі сполуки підкреслюють дружньо-фамільярні
стосунки між комунікантами: Тисячу пробачень – найперше (Стус до
В.Дідківського, кн.2, с.14); Передусім – тьма пробачень (Стус до
В.Дідківського, кн.2, с.22).
Отже, для епістолярію письменників ХХ ст. характерними є формули на
позначення вибачення, якими послуговується українська нація протягом
століть. Такі одиниці є показником культури не лише письменників, а й
народу загалом, зокрема вміння бути ґречними, ввічливими, щирими.
Уживання етикетних одиниць на позначення вибачення свідчить про
здатність адресанта вміло користуватись словом і його значенням,
загладжуючи свою провину перед просторовим співрозмовником.
ЛІТЕРАТУРА:
1. Акишина А.А., Формановская Н.И. Этикет русского письма. – М.: Рус.
яз., 1981. – 199 с.
2. Белунова Н.И. Категории речевого общения и особенности её реализации
в тексте дружеского письма (на материале писем творческой интеллигенции
конца ХІХ – начала ХХ века) // Филологические науки. – 1998. – №2. – С.
78-87.
3. Богдан С. Мовний етикет українців: традиції і сучасність. – К.: Рідна
мова, 1998. – 475 с.
4. Вєтрова Е.С. Семантика і функціонально-комунікативний аспект
етикетних одиниць в епістолярній спадщині українських письменників ХІХ
ст.: Автореф. дис. … канд. філол. наук. – Донецьк, 2004. – 18 с.
5. Коцюбинська М. «Зафіксоване і нетлінне». Роздуми про епістолярну
творчість. – К.: Дух і літера, 2001. – 300 с.
6. Литовченко В.М. Мовленнєвий етикет як компонент комунікації //
Наук. вісник Ізмаїл. держ. пед. ін-ту. – 2000. – №9. – С. 175-177.
7. Плющ Н.П. Формули ввічливості в системі українського мовного етикету
// Укр. мова і сучасність. – К.: НМКВО, 1991. – С. 90-98.
8. Радевич-Винницький Я. Етикет і культура спілкування. – Львів, 2001.
9. Формановская Н.И. Культура общения и речевой этикет. – М.: ИКАР,
2005. – 250 с.
10. Чак Є.Д. Мовний етикет. Перепрошую. // Укр. мова і літ. в шк.
– 1998. – №11. – С. 14-16.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
