UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75834
останнє поновлення: 2016-11-29
за 7 днів додано 10

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваБандуристи Кубані (реферат)
Автор
РозділМузика, теорія та історія музики
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось5847
Скачало447
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

ка школа була широко представлена й за межами Кубані –

в таких країнах як Австрія, Аргентина, Греція, Іран, Німеччина, Польща,

Середньоазіатські республіки, Угорщина, Чехословаччина, Югославія, не

кажучи вже про СССР загалом.

 

Розвиток кобзарського мистецтва на Кубані, попри його досягнення, все ж

носив переважно аматорський характер. Державні структури були до нього

якщо не ворожі, то байдужі. Бандура не була допущена в державні музичні

заклади, навіть в Краснодарську робітничу консерваторію (1927 р.). Не

було запроваджено фабричний випуск бандур. Жодний музичний твір,

написаний чи оброблений кобзарями, жодний методико-теоретичний посібник

не був надрукований, а якщо й побачили світ три частини з п'яти «Школи

гри для бандури» Василя Шевченка, то не на Кубані, а в Москві. Нові

конструкції бандур розроблялися не в експериментальних майстернях

музичних фабрик, а майстрами-кустарями, концертні костюми шили самі

музиканти. Такий стан речей, на жаль, має місце й досі.

 

Бандуристи Кубані брали участь в подіях Національної революції 1917-1920

років. Донька Петра Макаренка, члена Кубанської Ради, писала, що «Петро

Леонтійович, закликаючи козаків для захисту рідного краю, посилав по

станицях і бандуристів, які прославляли Запоріжжя і своїх предків –

запорозьких козаків» [26]. Брати Конон, Никін Безщасні та Іван Шеремет у

складі тріо бандуристів [27], Антін Чорний – як бандурист-соліст

виступали для Кубанської Армії [28], Федір Діброва та Михайло Теліга – в

армії гетьмана Павла Скоропадського [29], а потім – Української Народної

Республіки [30].

 

Кобзарів-бандуристів переслідували українофоби. “Білі” й “червоні” немов

би змагались у їх винищенні. Але якщо терор перших був короткочасним, то

терор других розтягнувся на довгі десятиліття: масові розстріли,

голодомори, депортації цілих станиць, репресії 30-х років мало кого з

виразників національної ідеї та національного духу залишили в живих.

Сучасник тих подій В. Ємець зазначає: «Та червоні москвини, далебі,

перевершили білих. Либонь не буде помилкою повісти, що ті з

козаків-бандурників, що не мали можливостей вихопитися з-під

московського панування, якщо не були помордовані, то вигинули на півночі

Московщини, де загинув і останній Кошовий Війська Запорозького – Петро

Кальнишевський» [31].

 

За наказом А.І. Денікіна в перший день окупації Катеринодару (1 березня

1918 року за ст. стилем) було розстріляно бандуриста-підлітка Міняйленка

(1904-1918) зі ст. Пашківської, Свирида Сотниченка (1880-1919) [32].

Представники контррозвідки “Добровольчої армії” в одному з готелів

Ростова-на-Дону смертельно поранили Миколу Рябовола (1883-1919) – голову

Кубанської Ради й кобзаря [33]. І це лише епізоди переслідувань.

 

Прийнято вважати, що смертельного удару кубанському кобзарству завдала

більшовицька репресивно-тоталітарна система. Вона його просто

розгромила. Від періоду бурхливого його відродження у перші десятиліття

XX сторіччя до початку другої світової війни з бандуристів залишилися в

живих одиниці. Решта або була розстріляна, або загинула в

-----> Page:

[0] [1] [2] [3] 4 [5] [6] [7] [8] [9] [10]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ